Рішення

від 30.11.2020 по справі 266/5745/18

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МАРІУПОЛЯ

Справа № 266/5745/18

Провадженя№ 2/266/71/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2020 року м. Маріуполь

Приморський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого - судді Федотової В.М.

за участю секретаря судового засідання - Топузової К.Р.

за участю позивача - ОСОБА_1 , представника позивача - адвоката Цолан В.Ю., відповідачки ОСОБА_2 , її представника - адвоката Іонової Л.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог,щодо предмета спору ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення суми безпідставно набутих грошових коштів , стягнення судових витрат ,

В С Т А Н О В И В:

В жовтні 2018року позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення в порядку ст.1212 ЦК України, як зі спадкоємця після смерті ОСОБА_5 , суми боргу у розмірі 644 475грн. 54 коп., а також суми судових витрат. В обгрунтування заявлених вимог позивач зазначив наступне.

04 травня 2007 р. між позивачем та батьком відповідачки - ОСОБА_5 , було укладено угоду купівлі-продажу земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 6,93 га, що розташована в межах Полтавської сільської ради Костянтинівського району Донецької області. Згідно з цією угодою - позивач передав батьку відповідачки грошові кошти у сумі 10000 доларів США, що станом на дату звернення до суду із позовом за офіційним курсом НБУ складає 280 628 грн. 80 копійок,а ОСОБА_5 ,внаслідок дії мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення, зобов`язався укласти нотаріально-посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки протягом року. Зазначені обставини підтверджуються розпискою, яка написана власноручно дружиною ОСОБА_5 - ОСОБА_3 за його згодою, та особисто ним підписана. За домовленістю між позивачем та ОСОБА_5 - земельна ділянка залишалась у користуванні останнього до укладення нотаріально-посвідченого договору. Батько відповідачки використовував землю на власний розсуд - передав в оренду ТОВ Сади Донбасу та отримував орендну плату. Дія мораторію на продаж ,чи іншим способом відчуження земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва , на момент укладення між позивачем та ОСОБА_5 угоди ,визначалась підпунктом б пункту 15 Перехідних положень Земельного кодексу України. Згідно зазначеного пункту (у редакції чинній на момент укладення договору) передбачено, що до 1 січня 2008 року не допускається купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.

Згодом Верховною Радою України дія мораторію купівлі-продажу або іншим способом відчуження земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, продовжувалась щорічно, і на час звернення позивача із позовом дія мораторію тривала. Зазначений мораторій заважав позивачу укласти договір купівлі -продажу між ним та ОСОБА_5 . Батько відповідачки не відмовлявся від наміру укласти договір купівлі-продажу землі, не заперечував повернути позивачу гроші у разі потреби. Про наміри ОСОБА_5 були обізнані і відповідачка, дружина ОСОБА_5 - ОСОБА_3 , яка писала розписку, а також ще одна донька ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Після його смерті відповідачка разом зі своєю матір`ю та сестрою не заперечували проти того щоб переоформити нотаріально земельну ділянку на його ім`я. Він разом з відповідачкою та її родиною прибув до державної нотаріальної контори у м. Костянтинівка , отримали консультацію державного нотаріуса,щодо порядку оформлення на його ім ?я спадкової земельної ділянки після смерті ОСОБА_5 . Для оформлення належним чином спадщини на його ім`я, необхідно було надати нотаріусу оригінал державного акту на земельну ділянку. Вказаний державний акт він отримав від ОСОБА_5 ще 04 травня 2007року, але в подальшому оригінал був втрачений. Він почав вживати заходи,щодо відновлення державного акту на землю. Згодом він зрозумів,що відповідачка та її рідні не бажають оформлювати на нього земельну ділянку, яка належала ОСОБА_5 , а також відмовляються віддавати гроші, які за життя отримав батько відповідачки. Згодом позивач дізнався,що відповідачка отримала рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 13 лютого 2018року , і на підставі якого вступила в права спадкоємця після смерті ОСОБА_5 на спадкове майно у вигляді земельної ділянки площею 6,93га, кадастровий номер 1422485000:02:000:0006. Позивач вважає, що до відповідачки, як до спадкоємця перейшли всі обов`язки її батька, які викладені в розписці, а саме вона повинна повернути йому суму грошових коштів, в порядку ст.1212 ЦК України, яку за життя отримав від нього її батько і безпідставно утримував у себе ,так і не здійснивши дії,щодо укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки. Окрім основної суми боргу у розмірі 10 000долаоів США, що дорівнює за курсом НБУ 280 628 грн. 80 копійок, позивач просив стягнути з відповідачки на його користь , на підставі ст.1048 ч.1 ЦК України, проценти за користування коштами на рівні облікової ставки НБУ, яка становить 12 965,41 доларів США і дорівнює за курсом НБУ 363 846 грн.47 копійки. Разом вся сума заборгованості становить 644 475грн.54 копійки. Окремо зауважив на тому, що строк позовної давності не сплив, оскільки за життя ОСОБА_5 не оспорював укладену між ними угоду, не заперечував проти того,щоб виконати всі умови і повернути грошові кошти у разі потереби. Він дізнався про своє порушене право після того, як відповідачка вступила в права спадкування , не дотрималась укладеної за життя її батька угоди, а також відмовилась повернути грошові кошти. Просив позов задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 23 жовтня 2018року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 було залишено без руху.

Ухвалою Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 12 жовтня 2018року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 було повернуто позивачу.

Не погодившись з зазначеною ухвалою позивач подав апеляційну скаргу 05 грудня 2018року.

Постановою Донецького апеляційного суду від 09 січня 2019року ухвалу Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 12 жовтня 2018року було скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 04 лютого 2019року провадження по цивільній справі № 266/5745/18 відкрито, призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 15 квітня 2019року було закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу № 266/5745/18 до судового розгляду.

25 липня 2019року від відповідачки ОСОБА_2 надійшли до суду заперечення на позовну заяву. (т.с.1, а.с.159-162)

Ухвалою Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 13 серпня 2019року було задоволено клопотання позивача про зупинення провадження по справі до набрання законної сили рішення Костянтинівського міскрайонного суду Донецької області по цивільній справі №233/4822/18

Ухвалою Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 12 листопада 2019року було відновлено провадження по цивільній справі.

Ухвалою Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 05 березня 2020року було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_2 про зупинення провадження по цивільній справі.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Цолан В.Ю. позов підтримали, надали пояснення у відповідності до заявлених вимог . Вважають,що відповідачка як спадкоємиця після смерті ОСОБА_5 , повинна відповісти за зобов`язанням спадкодавця і повернути на підставі ст. 1212 ЦК України грошові кошти у розмірі 644 475грн.54 копійки , розмір яких складається з суми основного боргу - 280 628 грн. 80 копійок, та суми нарахованих процентів за користування грошовим коштами - 363 846 грн.47 копійки.

Відповідачка ОСОБА_2 та її представник -адвокат Іонова Л.І. заперечували проти задоволення позову з підстав викладених у запереченнях на позов. Представник відповідача акцентувала увагу суду, що розписка складена з порушеннями вимог до зазначеного документу. В розписці не зазначено сторону від якої ОСОБА_5 , нібито отримав грошові кошти у сумі 10 000доларів США і з якою він повинен укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки не пізніше ніж до травня 2008року. Також представник відповідача звернула увагу , що розписка не містить підпису, який би ідентифікував підпис саме ОСОБА_5 . В розписці відсутні ознаки земельної ділянки - її кадастровий номер. Також розписка не містить підписів свідків, паспортних даних ОСОБА_5 , його дружини. Просила відмовити у задоволенні позову.

Відповідачка ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення позову, вказала,що її батько не мав наміру продавати землю, розписка написана не рукою батька, відсутні підписи батька, не має його волевиявлення. Підтримала доводи представника -адвоката Іонової Л.І., просила відмовити у повному обсязі у задоволенні позову.

Треті особи ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , належним чином повідомленні про час і дату судового засідання до суду не з`явились, письмових заяв на адресу суду не надавали. Сторони по справі та їх представники не заперечували проти розгляду справи без участі третіх осіб , їх виклик в судове засідання не наполягали, в зв`язку з чим суд розглянув справу у відсутність третіх осіб по справі.

Суд заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи доказами, якими вони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, вважає, що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 5-7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Відповідно до ст.12 України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Судом встановлені такі обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Згідно наданої позивачем до позову копії розписки (оригінал було надано в судовому засіданні) від 04.05.2007р. - ОСОБА_5 отримав в розмірі 10000доларів США за продану ним земельну ділянку 6-93га, розташовану в селі Полтавка, Костянтинівського району Донецької області. В зв`язку з обставинами, які склались зобов`язується оформити договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки на протязі одного року до 04.05.2008р. ОСОБА_3 присутня та підтверджує згоду чоловіка на продаж його земельної ділянки 6-93га . З написанням розписки дружиною ОСОБА_3 згоден.(т.с.1 а.с.71)

Розписка містить два підписи , але кому вони належать не зазначено. Також в розписці не зазначено від кого отримав нібито ОСОБА_5 грошові кошти в розмірі 10 000доларів США , і з ким він згоден оформити договір купівлі-продажу земельної ділянки.

Також позивач надав до позову копію розписки (оригінал було надано в судовому засіданні) від 04.05.2007р. від імені ОСОБА_3 , яка зазначила, що також отримала 10 000доларів США за продану нею земельну ділянку 6-93га, розташовану в селі Полтавка, Костянтинівського району Донецької області. В зв`язку з обставинами, які склались зобов`язується оформити договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки на протязі одного року до 04.05.2008р. (а.с.72 т.с.1)

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек,Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта - ОСОБА_2 , на підставі рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 13.02.2018р. по цивільній справі №233/6136/17 , є власником земельної ділянки , кадастровий номер 1422485000:02:000:0006 площею 6.93га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, за адресою : Донецька область, Костянтинівський район, Полтавська селищна рада (а.с.73 т.с.1)

До позовної заяви позивачем було надано фотознімок без дати. Як пояснив в судовому засіданні ОСОБА_1 - зазначений фотознімок був зроблений в нотаріальній конторі на підтвердження того, що відповідачка та її мати мали намір оформити спадщину після смерті ОСОБА_5 на його ім`я (т.с.1 а.с.75)

Згідно свідоцтва про народження НОМЕР_1 , видане 19 травня 1961року Полтавською селищною радою, Комстянтинівського району, Сталінської області - ОСОБА_6 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 у с. Полтавка, Костянтинівського району , Сталінської області , батьками є ОСОБА_5 та ОСОБА_3 (т.с.1 а.с.166)

Згідно свідоцтва про одруження НОМЕР_2 - 12 жовтня 1984року було укладено шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , після реєстрації шлюбу прізвище ОСОБА_6 було змінено на ОСОБА_6 (т.с.1, а.с.167)

Згідно рішення Костянтинівського міскрайонного суду Донецької області від 13 лютого 2018року, по цивільній справі №233/6136/17 - за ОСОБА_2 , було визнано право власності на земельну ділянку розміром 6,930га, кадастровий номер 1422485000:02:000:0006, розташовану на землях Полтавської селищної ради Костянтинівського району Донецької області в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5 ,який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішення суду набуло законної сили 16 березня 2018року (т.с.1, а.с.168)

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку кадастровий номер 1422485000:02:000:0006, розташовану на землях Полтавської селищної ради Костянтинівського району Донецької області - ділянка на праві приватної власності з 20.09.2005року належала ОСОБА_5 нам підставі Державного акту на землю від 20.09.2005р. ДН158931 (т.с.1, а.с.170-174)

01 грудня 2010року між ОСОБА_5 та ТОВ Сади Донбасу було укладено договір оренди землі, терміном на 20 років. Предметом договору оренди є земельна ділянка площею 6,93га , розташована на землях Полтавської селищної ради Костянтинівського району Донецької області , що належить ОСОБА_5 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю ДН №158931(т.с.1 а.с.175-176) Зазначений договір зареєстрований у Костянтинівському РВ ДРР ДП ЦДЗК 19 березня 2010року за №041015700008.

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_3 , виданим Костянтинівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Донецькій області (т.с.1, а.с.178)

03 серпня 2017року ОСОБА_2 звернулась до Другої костянтинівської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті батька - ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.177, т.с.1)

Відповідачка також надала до суду довідки з ТОВ Сади Донбаса від 27.03.2019р., якою зазначено,що ОСОБА_3 отримувала грошові кошти за земельний пай , який належить ОСОБА_1 ,від підприємства ТОВ Сади Донбасу , на підставі довіреності яку видав ОСОБА_1 у період з 2013року по 2017рік(т.с.1, а.с.179) До даної довідки надано копію довіреності (т.с.1, а.с.180-181)

Позивачем було надано копії рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 24.06.2019року про задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення матеріальної шкоди та постанови Донецького апеляційного суду від 16.10.2019року , яким зазначене рішення залишено без змін (т.с.2, а.с. 38-40,т.с.1 а.с.197-199)

Відповідно до ч.1 ст.1212 ЦК України - особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно ч.1 ст.1215 ЦК України - не підлягає поверненню безпідставно набуті : заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 січня 2020 року у справі № 308/13503/16-ц.

Згідно ст.1046 ЦК України - за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ст.1047 ЦК України - договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Аналіз частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.

ВС підкреслив, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.

Надана до суду розписка датована 04.05.2007р. від імені ОСОБА_5 не містить необхідних ознаків договору позики в формі розписки, які передбачені ст.ст.1046, 1047 ЦК України. В зазначеному документі відсутні відомості про сторону від якої нібито ОСОБА_5 отримав грошові кошти в розмірі 10 000доларів США, також на розписці стоїть підпис , але він не ідентифікований - не має відомостей,що зазначена розписка була підписана саме ОСОБА_5 , а значить не має підтвердження втілення волі саме ОСОБА_5 у письмовому вираженні

За своєю правовою природою надана до матеріалів справи розписка від 04.05.2007р. є договором про наміри укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки , тобто попереднім договором, що передбачено ст.635 ЦК України .

Згідно ч.1 ст.635 ЦК України - попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.

Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Згідно ч.3ст.635 ЦК України - зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Згідно ч.4 ст.635 ЦК України - договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.

Угоди про наміри, протоколи про наміри тощо не є договорами і не породжують зобов`язання укласти у майбутньому основний договір. Для того, щоб договір про намір мав обов`язковий характер, в ньому повинна бути прямо передбачена воля сторін щодо надання йому сили попереднього договору (що підтверджується судовою практикою, а саме ухвала колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 4 квітня 2007 р.) В противному випадку договір або протокол про наміри буде мати захист лише на рівні моралі.

Згідно ст.208 ЦК України - у письмовій формі належить вчиняти:

1) правочини між юридичними особами;

2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу;

3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу;

4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Згідно ст.209 ЦК України - правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Власник нерухомого майна має право встановити (скасувати) вимогу нотаріального посвідчення договору (внесення змін до договору), предметом якого є таке майно чи його частина, крім випадків, якщо відповідно до закону такий договір підлягає нотаріальному посвідченню. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на нерухоме майно та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом.

Угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються (ст. 132 ЗК України).

Згідно ч.1,2 ст.207 ЦК України - правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно ч.1,2,3 ст.626 ЦК України - договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов`язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов`язку щодо першої сторони.

Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

В наданій до суду позивачем розписці від 04 травня 2007року відсутня істотна умова договору - волевиявлення сторін, відсутні підписи ,що є суттєвим порушенням ст.207 ЦК України.

Також суд звертає увагу, що згідно ст.1219 ЦК України - не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема:

1) особисті немайнові права;

2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;

3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;

5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Таким чином судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 отримала в не заборонений цивільним законодавством спосіб , а саме в порядку спадкування - земельну ділянку , яка за життя належала її батькові ОСОБА_5 і зазначене набуття права власності не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав.

Позивач ОСОБА_1 не довів суду сукупності усіх обставин, які утворюють юридичні підстави вважати, що відповідачка ОСОБА_2 безпідставно і без правової підстави отримала спадкове майно після смерті свого батька у вигляді земельної ділянки, а він , як постраждала сторона має право вимагати від неї відшкодування матеріальних збитків, а саме повернення грошових коштів.

Позивач також не довів суду, і це не підтверджено письмовими доказами, що саме ОСОБА_5 за життя отримав саме від позивача грошові кошти у сумі 10000доларів США . Надана до суду розписка не містить необхідних для цього доказів.

Позивач на протязі тривалого часу не звертався до ОСОБА_5 з пропозицією повернути грошові кошти, належним чином оформити попередній договір з дотриманням вимог чинного законодавства.

Суд не приймає до уваги надані позивачем рішення Костянтинівського міскрайонного суду Донецької області від 24.06.2019року про задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення матеріальної шкоди та постанови Донецького апеляційного суду від 16.10.2019року , яким зазначене рішення суду залишено без змін, оскільки дані рішення не стосуються правовідносин між ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_2 , як спадкоємиці ОСОБА_5 .

Згідно із ст. 5 ЗУ Про інформацію , кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Наданий позивачем аудіозаписи розмови, зазначений як розмова з відповідачкою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які є третіми особами по справі - не може бути прийнятий судом, як належний та допустимий доказ, оскільки відповідачка ОСОБА_2 суду пояснила, що вона дозволу на запис її розмов нікому не надавала, тому аудіозапис зроблений з порушення порядку його отримання.

Відмовляючи в задоволенні позову,щодо стягнення основної суми безпідставно набутого майна у розмірі 10 000доларів США, що на час звернення позивача із позовом за курсом НБУ дорівнює на 280 628 грн. 80 копійок, суд відмовляє у задоволенні вимог,щодо стягнення процентів за користування коштами на рівні облікової ставки НБУ, яка становить 12 965,41 доларів США і дорівнює за курсом НБУ 363 846 грн.47 копійки, оскільки зазначені вимоги є похідними від вимог,щодо стягнення основної суми зобов`язання.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд на підставі ст. 141 ЦПК України відмовляє позивачу у задоволенні вимог,щодо відшкодування судових витрат.

Керуючись ст.ст. 3,12,13,76,89,141,206,263,265,268 ЦПК України, ст. ст. 207-209,626,635,1048,1049,1219 ЦК України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог,щодо предмета спору ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у сумі 644 475гривень 54копійки (шістсот сорок чотири тисячі чотириста сімдесят п`ять гривень 54коп) , стягнення судових витрат - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Донецького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Сторони по справі: позивач - ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) ;

відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 )

Суддя: Федотова В. М.