Постанова

від 02.12.2020 по справі 909/577/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" грудня 2020 р. Справа №909/577/20

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

Судді-доповідача Дубник О.П.

Суддів Гриців В.М.

Зварич О.В.

за участю секретаря судового засідання Гулик Н.Г.

розглянув апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Серін-Ліс» вих..№ 280920/1 від 28.09.2020 (вх.№ 01-05/2710/20 від 02.10.2020),

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 04.09.2020 (повний текст рішення складено 10.09.2020, суддя Максимів Т.В.),

у справі № 909/577/20

за позовом: Приватного підприємства "СВБ", с. Цінева, Рожнятівський р-н., Івано-Франківська обл.

до відповідача: Приватного акціонерного товариства "Серін-Ліс", смт. Делятин, Надвірнянський р-н., Івано-Франківська обл.

про стягнення заборгованості в сумі 740 775 грн 25 коп.

за участю представників:

від позивача: не з`явився (належним чином повідомлений);

від відповідача: не з`явився (належним чином повідомлений).

1. Розгляд справи

Відводів суддям та секретарю судового засідання в порядку ст.ст. 35, 36, 37 ГПК України на адресу суду не надходило.

Відповідно до ч.3 ст.222 ГПК України фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснювалося.

2. Вирішення процесуальних питань під час розгляду справи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.10.2020 справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді (судді - доповідача) Дубник О.П., суддів Гриців В.М. та Зварич О.В.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 07.10.2020 у зазначеному вище складі колегії суддів відкрито апеляційне провадження.

Ухвалою суду від 29.10.2020 розгляд справи призначено на 02.12.2020 на 10 год 00 хв.

В судове засідання 02.12.2020 представники позивача та відповідача не з`явилися, явка їх обов`язковою судом не визнавалась.

Позивач повідомлений про судове засідання на електронну адресу, яку повідомлено директором ПП СВБ для отримання документів електронною поштою, що підтверджується наявною в матеріалах справи телефонограмою, за номером телефону, що вказаний в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як контактний телефон юридичної особи.

Відповідач повідомлений про судове засідання на електронну адресу, яка зазначена ним в апеляційній скарзі.

Крім того, від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням на самоізоляції фінансового директора ПрАТ Серін-Ліс Солонини Р.Д., який представляє інтереси відповідача.

Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів прийшла до висновку, що таке не підлягає до задоволення, з огляду на наступне.

В обґрунтування заявленого клопотання відповідачем зазначено, що фінансовий директор ПрАТ Серін-Ліс ОСОБА_1 перебував у безпосередньому контакті зі своїм сином ОСОБА_2 , який відповідно до отриманих лабораторних результатів досліджень від 09.11.2020 є особою, хворою на гостру респіраторну хворобу COVID-19, а тому фінансовий директор ОСОБА_1 вважав за необхідне провести 14 днів в режимі самоізоляції.

Відповідач, посилаючись на контакт фінансового директора з хворою на коронавірус особою та результати лабораторних досліджень контактної особи від 09.11.2020, не вказує, до якого часу його представник перебуватиме на самоізоляції, вказуючи лише на термін 14 днів, без зазначення початку чи закінчення самоізоляції, а на момент розгляду апеляційної скарги, з 09.11.2020 пройшло понад три тижні.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів прийшла до висновку, про відмову в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.

Відповідно до ч.12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З врахуванням належного повідомлення позивача та відповідача про судове засідання, колегія суду прийшла до висновку про можливість розгляду справи у їх відсутності.

3. Короткий зміст позовних вимог.

Приватне підприємство СВБ звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Серін-Ліс" про стягнення заборгованості в сумі 740 775 грн 25 коп.

Підставою пред`явлення позову позивач зазначає невиконання відповідачем зобов`язань щодо оплати отриманої лісопродукції в терміни, визначені договорами купівлі-продажу від 29.01.2018 та від 30.01.2018, внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 649 806 грн 08 коп. Факт поставки товару на суму заборгованості позивач підтверджує накладними та товарно-транспортними накладними, копії яких приєднав до позовної заяви. За прострочення виконання грошового зобов`язання позивач нарахував відповідачу 11 162 грн 43 коп - 3% річних та 79 807 грн 04 коп пені.

Правовими підставами позову позивачем визначено положення ст.ст. 526, 530, 549, 610-612, 625, 628, 629, 692 ЦК України.

4.Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 04.09.2020, в частині позовних вимог про стягнення 40 000 грн основної заборгованості провадження закрито, Позов задоволено частково та стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Серін-Ліс" на користь Приватного підприємства "СВБ" 609 806 грн 08 коп - основної заборгованості, 11 136 грн 89 коп - 3% річних та 9 314 грн 15 коп судового збору. В частині позовних вимог про стягнення пені в сумі 79 807 грн 04 коп та 25 грн 54 коп 3% річних - відмовлено.

При ухваленні оскаржуваного рішення, суд першої інстанції зазначає, що договори купівлі-продажу лісопродукції від 29.01.2018 та від 30.01.2018 втратили свою дію, а господарські відносини здійснювалися на підставі видаткових накладних та рахунків. Факт існування тривалих відносин з поставки товарів та заборгованості перед позивачем відповідач не заперечив.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що видаткові накладні підписані представниками сторін та скріплені печатками господарюючих суб`єктів, відповідають вимогам законодавства, є первинними документами, які фіксують факт здійснення господарської операції та факт встановлення договірних відносин в спрощеному порядку, тому є всі підстави для покладення на відповідача обов`язку по проведенню розрахунків за отриманий товар, який виник у того після прийняття товару. За прострочення грошового зобов`язання на підставі ст. 625 ЦК України нараховано три відсотки річних за період з 28.11.2019-23.06.2020, визначений позивачем.

В зв`язку із втратою чинності договорами, суд відмовив позивачу в стягненні пені.

Після відкриття провадження у справі відповідач погасив частину заборгованості в розмірі 40000 грн 00 коп, що підтверджується платіжними дорученнями №2886 від 17.08.2020 та №2974 від 04.09.2020, копії яких приєднані відповідачем до матеріалів справи. Оскільки, предмет спору існував на момент відкриття провадження у справі та припинив існування в процесі її розгляду, суд першої інстанції прийшов до висновку, що провадження у справі в цій частині слід закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

5. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та аргументи учасників справи.

5.1. Приватне акціонерне товариство Серін-Ліс оскаржує постановлене рішення суду в частині задоволених вимог, відповідно і в цій частині проведена ним оплата судового збору за подання апеляційної скарги. Апелянт вважає оскаржуване рішення незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм процесуального та неправильного застосування норм матеріального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на те, що при поданні позовної заяви підставою позову позивач зазначає невиконання відповідачем зобов`язань по оплаті продукції відповідно до укладених договорів купівлі-продажу лісопродукції від 29.01.2018 та від 30.01.2018, однак місцевий господарський суд зробив висновок, що підставою позову є подані до суду позивачем копії рахунків, видаткових накладних та податкових накладних, що, на думку апелянта, є порушенням вимог ст. 14 ГПК України, якою закріплено принцип диспозитивності, за яким право визначати підставу позову належить виключно позивачу.

Крім того, апелянт стверджує, що суд першої інстанції помилково, всупереч вимогам ст. 208 ЦК України, в оскаржуваному рішенні визнав можливим виникнення правовідносин між юридичними особами (у даній справі між позивачем та відповідачем) без дотримання вимог щодо обов`язкової письмової форми правочину та розцінив підписані накладні як договір поставки, до якого згідно приписів ч.2 ст. 712 ЦК України застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.

Зі змісту накладних неможливо встановити ні строку дії правочину, ні вимог щодо якості продукції, ні особу та посаду особи, яка їх підписала від імені ПрАТ Серін-Ліс .

Також апелянт вважає, що позивач не надав суду будь-яких документів щодо первинного походження лісопродукції, яка відпускалась за накладними.

Поряд з іншим, апелянт стверджує, що копії накладних не відповідають вимогам статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і вимогам Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку , а тому не можуть вважатись первинними документами, які фіксують факт здійснення господарської операції та факт встановлення договірних відносин.

Крім того, апелянт вважає, що подані позивачем до позовної заяви документи, не є доказами в розумінні Господарського процесуального кодексу України, оскільки їх не засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

5.2. Приватне підприємство "СВБ" не скористалося наданим йому правом на подання відзиву.

6. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанції.

29 січня 2018 сторони підписали договір купівлі-продажу лісопродукції: пиловника букового І-Ш сортів діаметром 24 і більше та визначили в п. 6.1, що він діє до 31 грудня 2018. Також 30 січня 2018 між ними підписано договір купівлі-продажу лісопродукції: техсировини (бук) та визначено в п. 6.1, що він діє до 31 грудня 2018 (а.с. 10-11).

Відповідно до наявних в матеріалах справи накладних: №3 від 12.01.2019 , №8 від 01.02.2019, №9 від 02.02.2019, №10 від 02.02.2019, №14 від 19.02.2019, №15 від 21.02.2019, №16 від 23.02.2019, №27 від 27.02.2019, №30 від 01.03.2019, №38 від 04.03.2019, №40 від 05.03.2019, №41 від 05.03.2019, №42 від 05.03.2019, №51 від 02.05.2019, №53 від 03.05.2019, в період з 12.01.2019 до 03.05.2019 позивач поставив відповідачу лісопродукцію на загальну суму 799 806 грн 08 коп. Накладні підписані представниками обох сторін та засвідчені печатками. Однак у них не зазначено про відпуск продукції на підставі укладених договорів, а визначена умова продажу: без замовлення .

Також про дані господарські операції сторони цього ж дня за такими же номерами склали товарно-транспортні накладні та засвідчили їх своїми печатками (а.с. 12-41).

28.11.2019 сторони провели звірку заборгованості та підписали і скріпили печатками товариств Акт звіряння розрахунків за період з 01.07.2019 по 28.11.2019 (а.с. 42).

Матеріали справи свідчать, що заборгованість відповідача перед позивачем на час подання позову склала 649 806 грн 08 к.

Після відкриття провадження у справі відповідач погасив частину заборгованості в розмірі 40 000 грн 00 к., що підтверджується платіжними дорученнями №2886 від 17 серпня 20120 року та №2974 від 04 вересня 2020 року, копії яких приєднані відповідачем до матеріалів справи (а.с. 99). Підстава платежу у них визначена: за лісопродукцію згідно накладних за 2019 р. .

Ухвалою місцевого господарського суду від 08.07.2020 відкрито провадження у цій справі за правилами спрощеного позовного провадження та визначено відповідачу строк у 15 календарних дні для подання відзиву з моменту отримання цієї ухвали. Остання вручена відповідачу 17.07.2020 (а.а.52-54). Відзив подано 04.09.20 в день прийняття оскаржуваного рішення суду та в цей же день надіслано позивачу.

7. Норми права та мотиви, якими суд апеляційної інстанції керувався при прийнятті постанови, висновки суду.

Відповідно до ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, які наведені в апеляційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Відповідно до ч. 4 ст. 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч.ч. 8, 9 ст. 165 ГПК України).

Матеріали справи не містять клопотання відповідача про поновлення строку для подання відзиву і відповідної ухвали суду про розгляд такого. Від так, покликання місцевого господарського суду про правову позицію відповідача з приводу спору, висловлену у відзиві, суперечить вищенаведеним нормам процесуального закону.

Предметом позову є вимога про стягнення заборгованості за поставлену лісопродукцію.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 2 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Частинами 1 та 2 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (ч. 1 ст. 206 ЦК України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України:

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони;

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

- правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до статті 174 ГК України, однією з підстав виникнення господарських зобов`язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч.ч. ст. 180 ГК України).

Стаття 181 ГК України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

За правилами ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Враховуючи викладені вище обставини та положення ч. 1 ст. 692 ЦК України, відповідач зобов`язаний був оплатити вартість спірного товару в момент прийняття товару або підписання товаророзпорядчих документів на нього . Саме, оформивши накладні, в яких сторони визначили істотні умови договору поставки продукції, як-от: ціна, кількість, асортимент, з огляду на встановлені судами обставини справи та враховуючи викладені вище норми матеріального права, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про укладення між сторонами шляхом оформлення накладних у спрощений спосіб договорів поставок, за якими позивач поставив продукцію, а відповідач, прийнявши її, отримав обов`язок її оплатити.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями №2886 від 17.08.2020 та №2974 від 04.09.2020, після відкриття провадження у справі відповідач сплатив частину заборгованості в розмірі 40 000 грн.

Оскільки, предмет спору існував на момент відкриття провадження у справі та припинив існування в процесі її розгляду, судом першої інстанції правомірно, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, закрито провадження у справі в цій частині.

В матеріалах справи відсутні докази оплати відповідачем заборгованості за поставлений товар в заявленій сумі.

Суд першої інстанції задовольнив вимоги позивача щодо сплати основної заборгованості частково, з чим колегія суддів погоджується.

Як зроблено висновок вище, підписання покупцем накладних, товарно-транспортних накладних, скріплення їх печатками сторін, тобто складення документів, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону, Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриману продукцію. Строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Вказаним вище спростовуються послання позивача на те, що у спірному випадку строк виконання обв`язку по оплаті спірного товару слід обраховувати виходячи з положень ч. 2 ст. 530 ЦК України.

При цьому, до правовідносин купівлі-продажу не можуть бути застосовані загальні положення ст. 530 ЦК України, оскільки термін виконання зобов`язання, що випливає з таких правовідносин, чітко визначений спеціальною нормою права, а саме, ст. 692 ЦК України, відповідно до якої покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Вказані правові позиції висловлені Верховним Судом України (постанова від 30.09.2014 у справі №3-121гс14) та в подальшому підтримані Верховним Судом, зокрема у постанові від 12.03.2020 у справі №906/232/19.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обв`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем зобов`язання з оплати поставленої відповідно до накладних №3 від 12.01.2019 , №8 від 01.02.2019, №9 від 02.02.2019, №10 від 02.02.2019, №14 від 19.02.2019, №15 від 21.02.2019, №16 від 23.02.2019, №27 від 27.02.2019, №30 від 01.03.2019, №38 від 04.03.2019, №40 від 05.03.2019, №41 від 05.03.2019, №42 від 05.03.2019, №51 від 02.05.2019, №53 від 03.05.2019 та товарно-транспортних накладних від цієї ж дати та під цими ж номерами продукції на загальну суму 799 806 грн 08 коп.

Позивачем належним чином доведено обставини, на які він посилається як на підставу для задоволення своїх вимог, відповідач вказаних обставин належними та допустимим доказами не спростував.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3 % річних та пені, то колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт несвоєчасного виконання відповідачем саме грошового зобов`язання, позивачем правомірно заявлено позов про стягнення 3 % річних.

Пеня, за визначенням ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов`язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання.

З ч.1 ст.547 Цивільного кодексу України вбачається, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Враховуючи обставину відсутності письмової форми договору щодо встановлення, зокрема, відповідальності у вигляді пені, суд першої інстанції правомірно відмовив у стягненні пені.

Щодо посилань відповідача на те, що позивачем до позовної заяви додані копії документів, які засвідчені з порушенням п. 5.27 Національного стандарту України, затвердженого Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики № 55 від 07.04.2003 ДСТУ 4163-2003 відповідно до якого відмітку про засвідченні копії документа складають за слів Згідно з оригіналом , назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії, а відтак такі докази є недопустимими колегія суддів зазначає таке.

За приписами ст. 94 ГПК України:

- письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1);

- письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього (ч. 2);

- копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством (ч. 4);

- учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення (ч. 5).

З матеріалів справи слідує, що надані позивачем копії документів посвідчені підписом керівником позивача, яким і подано позов, та скріплені печаткою підприємства.

Водночас саме лише не зазначення назви посади, прізвища та ініціалів особи, яка засвідчує копію та дати засвідчення копій, на думку колегії суддів, не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Відповідач у суді першої інстанції не заявляв про дефект копій доказів. І також не ставив питання про фіктивність печаток чи неправомірне використання їх.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Відповідно до частин 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про залишення без змін рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 04.09.2020 у справі №909/577/20, апеляційну скаргу - без задоволення.

8. Судові витрати.

У зв`язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянта витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 13 941,80 грн.

Керуючись ст.ст.129, 252, 269, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Серін-Ліс залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 04.09.2020 у цій справі без змін.

2. Судовий збір за розгляд справи в апеляційному порядку покласти на апелянта.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

4. Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови складено 14.12.2020

Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.

Головуючий-суддя О.П. Дубник

Судді В.М.Гриців

О.В.Зварич