Постанова

від 10.12.2020 по справі 923/240/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2020 року м. ОдесаСправа № 923/240/20 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий: судді секретар судового засідання Представники сторін: Від ТОВ Інвестбуд-Херсон Богатир К.В. Бєляновський В.В., Філінюк І.Г. Арустамян К.А. адвокат Зайома О.А., посвідчення № 5580/10, дата видачі: 11.02.16; ордер КС№ 761367 від 01.12.20; розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Інвестбуд-Херсон на рішення Господарського суду Херсонської області від 07.09.2020 (суддя суду першої інстанції Ярошенко В.П., дата і місце постановлення рішення: 07.09.2020 (повний текст складено - 07.09.2020), м. Херсон, вул. Театральна, 18, Господарський суд Херсонської області) у справі за позовом до про № 923/240/20 Товариства з обмеженою відповідальністю Інвестбуд-Херсон Товариства з обмеженою відповідальністю Суднобудівна компанія Марина Груп cтягнення заборгованості у розмірі 245 300,00 грн. ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Інвестбуд-Херсон (01601, м. Київ, вул. Бульварно - Кудрявська, 22а; код ЄДРПОУ 35591614) звернулось до Господарського суду Херсонської області із позовною заявою до Приватного підприємства Суднобудівна компанія Марина Груп (73000, Херсонська область, м. Херсон, вул. Комсомольська, 20, кв. 5; код ЄДРПОУ 33725826) про стягнення заборгованості за договором оренди № 50 від 01.01.2013 на загальну суму 245 300,00 грн. (двісті сорок п`ять тисяч триста гривень).

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 07.09.2020 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Вказане рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів, на підставі яких можна встановити факт заборгованості відповідача з орендної плати та дійти висновку про наявність спірної суми заборгованості у розмірі 245 300,00 грн. Наявність заборгованості за актом звірки взаєморозрахунків від 30.11.2015 не підтверджена первинними документами, а відтак такий акт звірки не може вважатися належним та допустимим доказом, на підставі якого можливе стягнення суми боргу з відповідача.

Тому суд першої інстанції дійшов до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Інвестбуд-Херсон є необґрунтованими, документально не підтвердженими, а тому задоволенню не підлягають.

06.10.2020 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Інвестбуд-Херсон на рішення Господарського суду Херсонської області від 07.09.2020 по справі № 923/240/20. Апелянт просив скасувати оскаржуване рішення та постановити рішенням, яким задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Інвестбуд-Херсон у повному обсязі.

Апелянт вказав, що відповідно до Акту взаєморозрахунків між Позивачем та Відповідачем станом на 30.11.2015 заборгованість Відповідача перед Позивачем становила 246 300,00 грн.

Апелянт не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг, оренди тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом. Тобто акт звірки взаєморозрахунків (в тому числі підписаний та завірений з боку Сторін), може бути прийнятий судом як додатковий доказ, що засвідчує факт заборгованості відповідача за Договором, лише у випадку, якщо відомості, що містяться у такому акті звірки, не суперечать наявним в матеріалах справи первинним документам .

Окрім того, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги Договір оренди № 50 від 01.01.2013, де зазначена орендна плата за кожний місяць та те, що Акт взаємних розрахунків між Позивачем та Відповідачем станом на 30.11.2015 підписаний директором та головним бухгалтером, та скріплені печатками підприємств.

Керуючись викладеним вище, апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Херсонської області від 07.09.2020 та прийняти нове рішення, яким позові вимоги ТОВ Інвестбуд-Херсон задовольнити повністю.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 923/240/20 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Богатир К.В., судді Бєляновський В.В., Філінюк І.Г., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.10.2020.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.10.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Інвестбуд-Херсон на рішення Господарського суду Херсонської області від 07.09.2020 по справі № 923/240/20; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 30.10.2020; роз`яснено учасникам справи про їх право до 30.10.2020 подати до суду заяви чи клопотання стосовно призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення у справі спеціаліста, перекладача, вжиття заходів забезпечення позову, відводів, затвердження мирових угод тощо, а також надати заперечення на заяви та клопотання інших осіб із доказами направлення копій таких заяв або заперечень іншим учасникам справи.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.11.2020 призначено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Інвестбуд-Херсон на рішення Господарського суду Херсонської області від 07.09.2020 по справі № 923/240/20 на 10 грудня 2020 року о 17:00 год.; встановлено, що засідання відбудеться у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду за адресою: м. Одеса, пр. Шевченка, 29, в залі судових засідань № 7, 3-й поверх; явка представників учасників справи не визнавалася обов`язковою; роз`яснено учасникам судового провадження їх право подавати до суду заяви про розгляд справ у їхній відсутності за наявними в справі матеріалами.

10.12.2020 у судовому засіданні прийняла участь представник апелянта - адвокат Зайома О.А. Копія ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.11.2020, про призначення справи № 923/240/20 до розгляду на 10.12.2020 о 17:00 год. направлялася на юридичну адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі підприємств, організацій, установ - вул.Комсомольська, буд. 20, кв. 5, м.Херсон, 73000.

Статтею 120 частиною 3, 6, 7 Господарського процесуального кодексу України передбачено наступне:

Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Суд викликає або повідомляє експерта, перекладача, спеціаліста, а у випадках термінової необхідності, передбачених цим Кодексом, - також учасників справи телефонограмою, телеграмою, засобами факсимільного зв`язку, електронною поштою або повідомленням через інші засоби зв`язку (зокрема мобільного), які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.

Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Також необхідно зазначити, що за змістом статті 2 Закону України Про доступ до судових рішень кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Ухвала Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.11.2020, про призначення справи № 923/240/20 до розгляду на 10.12.2020 о 17:00 год., була оприлюднена на офіційному веб-порталі судової влади України 20.11.2020. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі Пономарьов проти України .)

Явка представників сторін у судове засідання, призначене на 10.12.2020, не визнавалась апеляційним господарським судом обов`язковою, про наявність у сторін доказів, які відсутні у матеріалах справи та без дослідження яких неможливо розглянути апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Інвестбуд-Херсон на рішення Господарського суду Херсонської області від 07.09.2020 по справі № 923/240/20, до суду не повідомлялося.

Таким чином, на думку колегії суддів в даному судовому засіданні повинен відбутися розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Інвестбуд-Херсон на рішення Господарського суду Херсонської області від 07.09.2020 по справі № 923/240/20 по суті, не дивлячись на відсутність представника відповідача, якого слід вважати повідомленим про судове засідання належним чином. Відсутність представника відповідача у даному випадку не перешкоджає вирішенню спору та не повинно заважати здійсненню правосуддя у встановлений законом строк.

Фактичні обставини, встановлені судом.

01 січня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Інвестбуд-Херсон та Приватним підприємством Суднобудівна компанія Марина груп , правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю Суднобудівна компанія Марина груп було укладено договір оренди № 50.

Згідно п. 1.1. Договору Орендодавець надає у тимчасове користування за плату Орендарю приміщення загальною площею 4 764,00 кв. м. з метою здійснення господарської діяльності.

Відповідно до п. 2.1. Договору, приміщення передається Орендарю протягом 3 (трьох) днів з моменту підписання Договору відповідно до Акту приймання-передачі, за умови сплати Орендодавцем орендної плати за перший та останній місяць користування Приміщенням, згідно з п. 4.2. цього Договору. В Акті приймання-передачі, який підписується уповноваженими представниками Сторін і є невід`ємною частиною цього Договору, зазначається технічний стан Приміщення, характеристика Приміщення на момент передачі його Орендарю.

Як було встановлено господарським судом і з чим погоджується колегія суддів, Акт приймання-передачі приміщення, відповідно до якого Орендодавець передав майно орендарю, в матеріалах справи № 923/240/20 відсутній.

Відповідно до п. 3.1. Договору термін оренди встановлено з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року.

Згідно п. 4.1. Договору сторонами була погоджена наступна щомісячна орендна плата, яка складає 45000,00 (сорок п`ять тисяч гривень 00 копійок), в тому числі ПДВ 7 500,00 грн. (сім тисяч п`ятсот гривень 00 копійок). У разі якщо Договір набирає чинності не з першого числа місяця, сума орендної плати визначається з урахуванням фактичної кількості днів користування Приміщенням пропорційно розміру орендної плати, визначеної цим пунктом Договору.

Крім цього, сторони погодили (п. 4.1.2 -4.1.3 Договору), що в орендну плату не входять, а сплачуються окремо, комунальні платежі (холодна вода, водовідведення, каналізація, тощо). Які сплачуються Орендарем окремо згідно виставлених орендодавцем рахунків протягом 3-х банківських днів.

Згідно п. 4.3 Договору сторони домовилися, що внесення орендних платежів проводиться щомісячно до 10 числа поточного місяця на підставі рахунку наданого орендодавцем.

Відповідно до п. 4.4 Договору, сторони домовились, що в останній робочий день кожного календарного місяця Орендодавець надає Орендарю розрахунок плати за комунальні послуги, після чого Сторони складають двосторонній акт приймання-передачі послуг з оренди Приміщення, в тому числі щодо комунальних послуг. В акті, зокрема зазначається відповідний період оренди, конкретний розмір орендної плати за цей період, а також розмір плати за комунальні послуги.

Відповідно до п. 12.1 Договору, цей Договір набуває чинності з 01 січня 2013 року і діє до 31 грудня 2013 року, але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за цим Договором.

Відповідно до п. 12.10 Договору, додаткові угоди та додатки до цього Договору є невід`ємними частинами і маються юридичну силу у разі, якщо вони укладені у тій самій формі, що й цей Договір, крім випадку передбаченого п.п. 4.5.1 п. 4.5. цього Договору.

30 жовтня 2015 року між Орендодавцем та Орендарем було підписано Додаткову угоду №14 до Договору № 50 від 01.01.2013, відповідно до якої сторони домовились внести зміни до договору оренди шляхом викладення їх у новій редакції:

Орендована площа приміщення складала 108,00 кв. м., Загальна щомісячна сума договірної орендної плати за Об`єкт оренди складає 2 000,00 грн (дві тисячі гривень), в тому числі ПДВ 333,33 грн. (триста тридцять три гривні 33 копійки) та термін оренди складає з 01.01.2013 до 30.11.2015 включно .

Відповідно до п. 3 Додаткової угоди № 14, остання набирає чинності з 01.11.2015 та є невід`ємною частиною Договору.

Актом № 6 від 30.11.2015 до Договору оренди від 01.01.2013 № 50 Орендар передав, а Орендодавець прийняв з тимчасового платного користування Приміщення.

В матеріалах справи наявний Акт звірки взаєморозрахунків між Товариством з обмеженою відповідальністю Інвестбуд-Херсон та Товариством з обмеженою відповідальністю Суднобудівна компанія Марина груп станом на 30.11.2015, відповідно до якого заборгованість Відповідача перед Позивачем становить 246 300,00 грн.

Однак, в матеріалах справи відсутні передбачені договором рахунки на оплату, двосторонні щомісячні акти приймання-передачі послуг з оренди, платіжні документи у підтвердження внесення орендарем орендної плати протягом дії договору оренди.

Позивач зазначав, що 23.03.2017 Відповідач частково сплатив заборгованість за Договором № 50 від 01.01.2013 на загальну суму 1 000,00 грн. із загальної суми заборгованості 246 300,00 грн. Сплата заборгованості на загальну суму 1 000,00 грн. підтверджується банківською випискою за 27.03.2017.

Укладений між сторонами спору договір свідчить про виникнення між його сторонами майново-господарських зобов`язань, у силу яких у відповідності до приписів статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України одна сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони, а інша (управнена) сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За частиною 1 статті 175 того ж Кодексу майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зміст та умови договору, аналіз правовідносин та господарсько-договірних зобов`язань (майново-господарських зобов`язань у відповідності до частини 1 статті 179 ГК України), які виникли між сторонами на його підставі, з огляду на вказані правові положення, свідчать, що за своєю юридичною природою між ними укладений договір оренди майна.

Так, за статтею 283 ГК України: "За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності" (частина 1); "У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ)" (частина 2); "Об`єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об`єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб`єктам господарювання" (частина 3).

Поряд з цим у відповідності до статті 286 того ж Кодексу орендар сплачує орендодавцеві незалежно від наслідків своєї господарської діяльності орендну плату, яка є фіксованим платежем та встановлюється сторонами у грошовій формі.

Зі змісту приписів статті 1, частини другої статті 9, частини другої статті 759, частини третьої статті 760 ЦК України та частини другої статті 4, частини шостої статті 283 ГК України випливає, що Цивільним кодексом України встановлені загальні положення про найм (оренду), а особливості регулювання майнових правовідносини, які виникають між суб`єктами господарювання і пов`язані з укладенням, виконанням та припиненням договорів оренди, передбачені Господарським кодексом України. Отже, якщо останній не містить таких особливостей, то застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Так, за приписами статті 759 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Згідно ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (абз. 1 ч. 1 ст. 530 ЦК).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором (ч. 1 ст. 612 ЦК).

Позивач в обґрунтування наявності заборгованості відповідача посилається на такий доказ, як акт звірки взаєморозрахунків між сторонами договору оренди.

Надаючи правову оцінку акту звірки взаєморозрахунків, що наданий позивачем, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно визначень, що містяться у статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Також частина 1 статті 9 згаданого Закону України визначає, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

При цьому згідно частини 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Разом із тим, відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин.

Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг, оренди тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом. Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Тобто акт звірки взаєморозрахунків (в тому числі підписаний та завірений з боку Сторін), може бути прийнятий судом як додатковий доказ, що засвідчує факт заборгованості відповідача за Договором лише у випадку, якщо відомості, що містяться у такому акті звірки не суперечать наявним в матеріалах справи первинним документам.

Відтак, саме лише зазначення позивачем у наданому ним акті звірки взаєморозрахунків «оплат» та «продаж» , за відсутності таких первинних документів, як рахунків на оплату (за актами приймання-передачі послуг - п.п. 4.3, 4.4. Договору) та платіжних документів у матеріалах справи, не може достовірно свідчити про факт надання у тимчасове користування (оренду) приміщення та здійснення часткової орендної плати за це.

Також колегія суддів враховує, що у постанові Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17 та від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18 викладено правову позицію, згідно з якою відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом. Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо.

Згідно частини третьої статті 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів, на підставі яких можна встановити факт заборгованості відповідача з орендної плати та дійти висновку про наявність спірної суми заборгованості у розмірі 245 300,00 грн. А посилання апелянта на акт-звірки не може прийматися до уваги, оскільки такий акт не є первинним документом та не встановлює факт надання відповідних послуг.

Стосовно наявності у матеріалах даної справи в якості доказів, на які посилається позивач в обґрунтування позовних вимог, Акту № 6 від 30.11.2015 до Договору оренди від 01.01.2013 № 50, за яким Орендар передав, а Орендодавець прийняв з тимчасового платного користування Приміщення, та наявності часткової сплати заборгованості за Договором № 50 від 01.01.2013 на загальну суму 1 000,00 грн. із загальної суми заборгованості 246 300,00 грн. (підтверджується банківською випискою за 27.03.2017), то на думку колегії суддів вказані документи не можуть визнаватися судом як належні та допустимі докази для задоволення позову про стягнення орендної плати за відсутності інших доказів по справі.

Акт про повернення майна з оренди датований 30.11.2015 та банківська виписка про часткову оплату за договором оренди датована 27.03.2017, що може свідчити виключно про повернення орендованого приміщення площею 108,00 кв. м. (передбачено додатковою угодою від 30.10.2015 до Договору від 01.01.2013, умови якої стосовно нової площі приміщення та нового розміру орендної плати діяли тільки у період з 01.11.2015 до 30.11.2015).

Факти передачі орендованого приміщення в оренду площею 4764 кв. м. та повернення вказаного приміщення з оренди (за винятком 108,00 кв. м.) не підтверджені жодним доказом у справі.

Часткова оплата заборгованості орендарем на суму 1 000,00 грн. в 2017 році не дає можливостей визначити загальну суму такої заборгованості, початок її виникнення та прослідкувати увесь період її утворення, оскільки спірним періодом є час з січня 2013 по листопад 2015 року, розмір щомісячної оплати за умовами договору оренди по жовтень 2015 включно складав 45 000,00 грн., і тільки за листопад 2015 був зменшений умовами додаткової угоди до 2 000,00 грн. Жодних доказів на підтвердження внесення орендарем плати за користування предметом оренди на протязі усього періоду дії Договору оренди позивачем не надано (за винятком банківської виписки від 27.03.2017 на 1 000,00 грн. про оплату заборгованості за договором оренди № 50 від 01.01.2013).

З врахуванням встановлених судом обставин у даній справі колегія суддів вважає не доведеними належними та допустимими доказами позовні вимоги про стягнення з відповідача орендної плати на загальну суму 245 300,00 грн.

Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Інвестбуд-Херсон є необґрунтованими, документально не підтвердженими, а тому задоволенню не підлягають.

Висновки апеляційного господарського суду.

Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Будь-яких підстав для скасування рішення господарського суду за результатами його апеляційного перегляду колегією суддів не встановлено.

За вказаних обставин оскаржуване рішення господарського суду необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення із віднесенням витрат на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги на апелянта.

Керуючись статтями 269-271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Інвестбуд-Херсон залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Херсонської області від 07.09.2020 по справі №923/240/20 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 14.12.2020.

Головуючий К.В. Богатир

Судді: В.В. Бєляновський

І.Г. Філінюк