Постанова

від 08.12.2020 по справі 904/2203/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.12.2020 року м.Дніпро Справа № 904/2203/20

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),

суддів: Дарміна М.О., Антоніка С.Г.

при секретарі судового засідання : Логвіненко І.Г.

представники сторін:

від позивача: Демченко А.Г., адвокат, ордер серія АЕ № 1023223 від 19.05.2020 р.;

від відповідача -1: Сова Ю.В., представник, довіреність № 17/26/9100 від 27.12.2019 р.;

представник відповідача-2 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2020 , ухвалене суддею Васильєвим О.Ю., повний текст якого складений 10.09.2020, у справі №904/2203/20

за позовом Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа", м. Кривий Ріг

до відповідача-1: Виконавчого комітету Криворізької міської ради, м. Кривий Ріг відповівдача-2: Виконавчого комітету Інгулецької районної у місті ради, м. Кривий Ріг

про стягнення 11 796, 51 грн.

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2020 року Комунальне підприємство теплових мереж «Криворіжтепломережа» , (позивач) з урахуванням уточнень (зменшення) розміру позовних вимог, звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Виконавчого комітету Криворізької міської ради (відповідач-1) та Виконавчого комітету Інгулецької районної у місті ради (відповідач-2) про солідарне стягнення 11 796, 51 грн. заборгованості, що виникла внаслідок невиконання відповідачами-1, 2 своїх обов`язків з оплати поставленої позивачем теплової енергії за період з 01.06.2015 по 01.01.2020 у квартиру №207 по вулиці Недєліна, будинок №53 у місті Кривому Розі.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачами, як органами місцевого самоврядування на яких згідно Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" покладений обов"язок щодо володіння, користування та розпорядження об"єктами, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Кривого Рогу, до яких належить квартира за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Недєліна, 53, кв.207, свого обов`язку щодо сплати за отримані ними житлово-комунальні послуги (теплопостачання) за період з 01.06.2015 по 01.01.2020 на загальну суму 11796,51 грн.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2020 у справі №904/2203/20 у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі, судові витрати покладені на позивача.

Не погодившись із вказаним рішенням, Комунальне підприємство теплових мереж "Криворіжтепломережа" звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, нез`ясування обставин справи, просить рішення господарського суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Одночасно у прохальній частині скарги викладена вимога щодо скасування ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 08.09.2020, якою відмовлено в задоволенні клопотання Виконавчого комітету Криворізької міської ради про розгляд справи у порядку загального позовного провадження.

При цьому, скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що відповідно ч. 4 ст. 319 і ст.322 ЦК України, власність зобов`язує і власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом; в свою чергу, на підставі Рішення Криворізької міської ради №381 від 31.03.2016 "Про обсяг і межі повноважень районних у місті рад та їх виконавчих органів", виключно виконкомами районних у місті рад делеговані повноваження щодо виявлення безхазяйного та відумерлого майна на території району, забезпечення його збереження, збір документів, необхідних для передачі такого майна до комунальної власності міста. Таким чином, апелянт вважає, що належне впорядкування документації, в тому числі і по об"єкту - квартира за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Недєліна, 53, кв.207, віднесено саме до компетенції відповідачів.

Судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що в своєму листі відповідач-2 - виконком Інгулецької районної у місті ради до в.о. керуючої справами виконкому Криворізької міської ради від 21.07.2020 зазначає, що в КП "Криворізьке БТІ" відсутня інформація з реєстру речових прав на нерухоме майно на вищезазначену квартиру та є всі підстави щодо розгляду питання про подальший розподіл зазначеного житла . А отже, останні фактично підтверджують, що ними не було здійснено відповідних дій щодо взяття на облік та розподілу вказаного житлового фонду.

Судом першої інстанції не взяті до уваги Рішення Криворізької міської ради від 26.09.2018 № 3039, яким затверджено "Регламент проведення процедур виявлення, взяття на облік, передачі, використання безхазяйного та відумерлого нерухомого майна у м. Кривому Розі" (далі Регламент № 3039), Рішення Криворізької міської ради від 31.03.2016 № 381 "Про обсяг і межі повноважень районних у місті рад та їх виконавчих органів" (надалі регуляторний акт № 381), якими саме на відповідача-2 покладений обов"язок здійснювати дії щодо виявлення, збереження та повідомлення (шляхом підготовки відповідного пакету документів) управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради (уповноваженого органу) щодо взяття на облік безхазяйного майна. А також покладено обов`язки щодо ефективного утримання і використання, зокрема і житлового фонду.

Апелянт зауважує, що відсутність договору про надання послуг не звільняє споживача від обов"язку оплатити такі фактично надані послуги, вказана позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема у постанові від 20.04.2016 у справі №6-2951цс15, від 03.12.2019 у справі №216/6655/15-ц. При цьому норма ч.6 ст.19 Закону України "Про теплопостачання" зобов"язує споживача щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Звертає увагу на безпідставність встановлення судом факту "приватної власності" на квартиру, а також факту про смерть "власника", оскільки жодних належних доказів такого юридичного факту матеріли справи не містять. Отже, в даному випадку може йти мова лише про наймача, тобто особи, яка користувалась майном на підставі ордеру або іншого документу, який давав йому право вселення у житлове приміщення та подальше користування ним.

Апелянт вважає, що є хибною позиція відповідачів у справі, викладена у заявах по суті, в якій зазначено, що оскільки спірне майно не зареєстровано за ними, тому вони не є власниками майна. Позивач вважає, що така інформація не відповідає дійсності, оскільки відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 311 від 05.11.1991 (поточна редакція) "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю", затверджено "Перелік державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності)" (надалі Постанова № 311) де зазначено, що до комунальної власності передається житловий та нежитловий фонд Рад народних депутатів, житлово-експлуатаційні, житлово-комунальні, ремонтно-будівельні та інші організації, пов`язані з обслуговуванням та експлуатацією цього житлового фонду. Отже, весь житловий фонд свого часу було передано з державного майна України до територіальних громад, відповідно до територіально-адміністративного устрою.

Вказане конкретизоване і в п.1 ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування", відповідно до якої територіальним громадам сіл, селищ, міст районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно , зокрема і на житловий фонд.

Вказує, що державою, свого часу на законодавчому рівні Криворізькій міській раді, як уповноваженому органу, було передано у власність житловий фонд, а разом із тим надано повноваження щодо обліку, передачі та розпорядження власністю житлового фонду, тому виконавчий комітет Криворізької міської ради повинен був вести облік такого майна та забезпечити реєстрацію права власності за територіальною громадою міста житлового фонду, який не було приватизовано та який не знаходиться у державній власності.

Вважає, що оскільки зазначена вище квартира не була приватизована (тобто не була передана/відчужена до приватної власності відповідно до норм ЗУ "Про приватизацію державного житлового фонду"), а отже, не перебуває в приватній власності, не перебуває в державній власності, тому перебуває (та перебувала на день звернення до суду із позовом) у комунальній власності.

Вважає, що вказані обставини можливо було встановити лише у разі проведення судового засідання за правилами загального позовного провадження, про що подавалось відповідне клопотання суду першої інстанції, яке судом без належного мотивування відхилено ухвалою від 08.09.2020, з якою також не погоджується апелянт.

Також звертає увагу, що судом не було здійснено розгляд клопотання про витребування доказів (інформації у КП "Криворізьке бюро технічної інвентаризації" ДОР щодо форми власності спірної квартири), яке подавалось разом із позовною заявою.

Не згоден з позицією суду першої інстанції щодо солідарного обов"язку відповідачів. Зазначає, що Виконавчий комітет міської ради є підзвітним і підконтрольним раді, що його утворила (стаття 20 Статуту територіальної громади м. Кривого Рогу, затвердженого Рішенням Криворізької міської ради від 29.09.2010 № 4041), відповідно районні ради в м. Кривому Розі підзвітні та підпорядковані виконавчому комітету.

Вважає відповідачів-1, 2 такими, що несуть солідарний обов`язок по оплаті заборгованості перед КПТМ "Криворіжтепломережа", оскільки зазначене майно (квартира 207 будинку №53 по вул. Недєліна) є комунальною власністю міста, а відповідачі не вчинили відповідних дій щодо оформлення належного обліку та розподілу зазначеного житла, не розподілили його відповідно до своїх повноважень та не вчинили дій щодо державної реєстрації спірного майна.

Відповідач-1, Виконавчий комітет Криворізької міської ради, у відзиві на апеляційну скаргу просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду без змін. Зазначає, що за інформацією профільного структурного підрозділу виконавчого комітету Криворізької міської ради - Департаменту розвитку інфраструктури міста виконкому Криворізької міської ради (лист від 21.07.2020 №7/06/3177), реєстрація квартири №207 у будинку №53 по вул. Недєліна за територіальною громадою міста Кривого Рогу відсутня; за даними Реєстру об`єктів нерухомого майна комунальної власності міста Кривого Рогу, який формується на підставі інвентаризаційних описів комунальних підприємств, закладів, установ міста, згідно з останньою інвентаризацією станом на 01.10.2019, інформація щодо квартири 207 житлового будинку 53 на вул. Недєліна не значиться (лист Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради від 17.07.2020 №7-23/16/1967); у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутня реєстрація права власності на вказану вище квартиру; відповідно до листа виконкому Інгулецької районної у місті ради від 21.07.2020 №6/26-2757 у зв`язку з відсутністю інформації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, районною у місті радою направлено запит до КП ДОР Криворізьке БТІ та отримано відповідь про те, що право власності в КП ДОР Криворізьке БТІ на вищевказану квартиру не реєструвалось. Отже, на теперішній час відсутні докази приналежності зазначеної квартири до комунальної власності міста та, відповідно до норм чинного законодавства (статей 335 , 1277 Цивільного кодексу України) є всі підстави для розгляду питання щодо оформлення права власності за територіальною громадою як безхазяйного майна або відумерлої спадщини в судовому порядку в залежності від обставин.

Відповідач-1 вважає безпідставними твердження апелянта стосовно того, що передача майна у комунальну власність здійснюється виключно за погодженням з Виконавчим комітетом Криворізької міської ради, оскільки визнання майна безхазяйним або відумерлою спадщиною та передача його до комунальної власності міста здійснюється виключно на підставі рішення суду.

Зауважує, що цивільні права та обов"язки виникають з договору або іншого правочину. Аналогічне положення міститься і у статті 12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", відповідно до якої надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Звертає увагу суду, що відповідно до уточненої позовної заяви, позивач просить стягнути заборгованість з постачання теплової енергії за період з 01.06.2015 по 01.01.2020. Проте, відповідно до інформації Департаменту розвитку інфраструктури міста виконкому Криворізької міської ради (лист від 21.07.2020 №7/06/3177) у зв`язку з тим, що мешканцями будинку №53 на вул. Недєліна у м. Кривому Розі створено ОСББ Недєліна-53 , з 12.02.2016 житловий будинок було передано на балансовий облік об`єднання.

Зазначає, що якщо правління об`єднання самостійно здійснює функції управителя, воно за договором з постачальниками комунальних послуг може бути колективним замовником (абонентом) таких послуг. У цьому випадку об`єднання несе повну відповідальність за своєчасну сплату вартості фактично спожитих членами об"єднання комунальних послуг. Тому, оскільки позивачем не надано доказів укладання окремих договорі про надання послуг з кожним співвласником будинку №53 по вул. Недєліна, у якості належного співвідповідача по справі має бути залучений саме ОСББ "Недєліна-53" (код ЄДРПОУ 40184012), а не виконавчий комітет Криворізької міської ради.

Відповідач-1 наголошує, що згідно норм чинного законодавства саме на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі; при цьому суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому. Винятки становлять справи, вирішення яких є неможливим без участі усіх співвідповідачів у зв`язку із характером спірних правовідносин. Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову (дана правова позиція узгоджується з правовими позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року № 185/10105/15-ц та від 04 липня 2018 року № 752/19715/14-ц).

Звертає увагу суду на сплив строку позовної давності, оскільки позивачем заявлений період стягнення з 2015 року. При цьому сплив строку позовної давності, про застосування наслідків якого заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Відповідач-1 вважає за необхідне просити суд при вирішенні справи застосувати строки позовної давності.

Відповідач-2, Виконавчий комітет Інгулецької районної у місті ради, м. Кривий Ріг, відзив на апеляційну скаргу не надав, правом, передбаченим ст..263 ГПК України, не скористався.

У відповіді на відзив апелянт ще раз наголошує, що право власності до відповідача-1 перейшло в силу вимог закону, тому він не вчиняючи жодних активних дій щодо набуття права власності, на законних підставах тримає цю квартиру і має можливість матеріального контакту з річчю, має інший тісний зв"язок з річчю.

Знов послався на те, що відсутність договору, укладеного між сторонами не є підставою звільнення його від оплати наданих комунальних послуг.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.10.2020 (у складі колегії суддів: головуючий, доповідач - Іванов О.Г., Дармін М.О., Антонік С.Г.) відмовлено у задоволенні клопотання апелянта про витребування доказів; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2020 у справі №904/2203/20; розгляд справи призначений на 18.11.2020; сторонам наданий строк для подання відзиву, заяв, клопотань.

12.10.2020 до суду апеляційної інстанції апелянтом надана заява про долучення доказів - відповіді Фонду державного майна України від 30.09.2020 №18-09-05673 на адвокатський запит від 23.09.2020.

В судовому засіданні 18.11.2020 оголошено перерву до 08.12.2020.

30.11.2020 апелянтом подана заява про долучення доказів, відповідно до якої він просив долучити до матеріалів справи відповідь Виконавчого комітету Інгулецької районної у місті ради від 26.11.2020 на адвокатський запит від 19.11.2020, згідно якої в.о. голови районної у місті ради надав загальну інформацію, що відсутність інформації про оформлення та реєстрацію права власності на житло підтверджує той факт, що дане житло є комунальною власністю; по спірній квартирі вказує на відсутність інформації в книзі видачі ордерів по району про видачу ордеру на жиле приміщення (зберігаються за період з 1986 року по теперішній час), а також відсутність даних щодо наявності договору найму на спірне житло (повноваження щодо видачу таких договорів надані районній раді рішенням Криворізької міської ради від 25.01.2017 №1296).

08.12.2020 від представника відповідача-2 надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника; заперечення вимог апеляційної скарги.

В судовому засіданні 08.12.2020 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови у даній справі.

Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.

Позивач у справі - КПТМ «Криворіжтепломережа» , засновником та власником якого є орган місцевого самоврядування в особі Криворізької міської ради, створений з метою отримання прибутку в результаті діяльності з виробництва, транспортування, постачання та реалізації теплової енергії споживачам м. Кривого Рогу для потреби опалення та гарячого водопостачання.

За твердженням позивача, на виконання своєї статутної мети КПТМ «Криворіжтепломережа» здійснює постачання теплової енергії за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Недєліна, буд.53, кв.207. Так як будинок №53 по вул. Недєліна, є багатоповерховим, опалення до квартири №207 здійснюється від транзитних трубопроводів житлового будинку і є невід»ємною частиною системи опалення вказаного будинку.

Позивач зазначає, що у зв`язку з несплатою вартості послуг з постачання теплової енергії за вказаною адресою за період з 01.06.2015 по 01.01.2020 рахується заборгованість в розмірі 11 796, 51 грн. Одночасно, позивач на підтвердження факту постачання теплової енергії за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Недєліна, буд. 53, кв. 207 у спірний період посилається на акти підключення та акти про відключення за період квітень 2015 року - листопад 2019 року, складених та підписаних між позивачем та ОСББ «Недєліна-53» . (а.с.11-13).

Зауважує, що згідно даних Єдиної міської автоматизованої системи комунальних розрахунків квартира 3207 по вулиці Недєліна. 53 у м. Кривому Розі перебуває у комунальній власності, що свідчить про обов"язок її утримання.

З метою отримання додаткових даних щодо права власності на спірний об"єкт нерухомого майна позивачем здійснений запит до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та отримано довідку, відповідно до якої відомості про право власності на квартиру №207 у будинку №53 по вулиці Недєліна у місті Кривому Розі - відсутні.

З метою досудового врегулювання спору позивачем направлено до Виконавчого комітету Криворізької міської ради (відповідач-1) та Виконавчого комітету Інгулецької районної у місті ради (відповідач-2) вимоги про сплату заборгованості в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України віл 10.02.2020 (а.с.15-16).

Згідно листів відповідачів-1, 2 від 03.03.2020 та від 18.02.2020 позивачу відмовлено у задоволенні вищезазначеної вимоги.

Вказане і стало підставою звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості з поставленої теплової енергії в розмірі 11796, 51 грн. (за період з 01.06.2015 по 01.01.2020).

У відзиві на позов відповідачем-1 заявлено про застосування наслідків спливу строку позовної давності до спірних відносин.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарський суд виходив з того, що позивачем не доведено, що спірне приміщення, в яке надавались житлово-комунальні послуги з теплопостачання, належить на праві власності відповідачам, на яких покладений обов`язок утримання майна, або, що останні є споживачами послуг, а відтак, мають оплачувати фактично надані послуги.

При цьому суд критично поставився до заявлення вимоги із солідарного стягнення заборгованості, оскільки відповідно до ст..541 ЦК України солідарний обов"язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов"язання. В той же час, позивачем не надано жодних доказів наявності підстав для солідарної відповідальності відповідачів.

Щодо застосування строку позовної давності, то вказану заяву відповідача-1 суд не задовольнив з підстав необґрунтованості позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу (ЦК) України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, є, зокрема, договори та інші правочини, створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Як зазначає позивач, засновником та власником якого є орган місцевого самоврядування в особі Криворізької міської ради, його підприємство створене з метою отримання прибутку в результаті діяльності з виробництва, транспортування, постачання та реалізації теплової енергії споживачам м. Кривого Рогу для потреби опалення та гарячого водопостачання.

Правовідносини між Теплопостачальною організацією та Споживачем в сфері виробництва, транспортування та постачання теплової енергії регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України "Про теплопостачання", Правилами користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198 (далі - Правила №1198), Законом України "Про житлово-комунальні послуги" та іншими нормативно-правовими актами України.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги" від 24.06.2004 №1875-ІV, який діяв на період спірних правовідносин (період стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги з 01.06.2015 по 01.01.2020) та втратив чинність 01.05.2019 та Законом України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017 №2189-VІІІ, який розпочав дію з 01.05.2019.

Суб`єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого cамоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником послуг (стаття 1, частина друга статті 3, стаття 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Відповідно до частини четвертої статті 19 Закону України "Про теплопостачання" теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу теплової енергії.

Статтею 25 Закону України "Про теплопостачання" передбачено обов`язок споживача на своєчасне укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Згідно з частиною другою статті 275 ГК України відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Зазначені положення кореспондуються з пунктами 4, 14 Правил №1198, якими передбачено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, споживач зобов`язаний до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання укласти з теплопостачальною організацією такий договір.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" споживач теплової енергії - це фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Аналогічні положення містяться у пункті 3 Правил №1198, відповідно до якого споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

Теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Згідно ч. 1 ст. 318 ЦК України суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 325 ЦК України суб`єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи.

У комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування (ч. 1, 2 ст. 327 ЦК України).

Відповідно ч.4 ст.319 і ст.322 Цивільного Кодексу України, власність зобов`язує і власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з п.6 ч.1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Відповідно до ч. 1 ст.9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Відповідно п.18 Постанови КМУ №630 від 21.07.2005 «Про затвердження Правил надання послуг з центрального опалення постачання холодної та гарячої води і водовідведення» , плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Статтею 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» унормовано, що до житлово-комунальних послуг належать:

1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем) крім утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку:

2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення. поводження з побутовими відходами.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом.

При цьому, згідно з п. 2 ч. 2 ст. 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець комунальної послуги зобов`язаний готувати та укладати із споживачем договори про надання комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов їх виконання згідно з типовим договором.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Статтею 13 Закону визначено, що договір про надання комунальної послуги укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем або особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача.

Обов`язок щодо сплати за житлово-комунальні послуги покладено на споживача. Згідно статті 20 Закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

З огляду на викладені норми права, поставка теплової енергії без договору не допускається.

Матеріалами цієї справи встановлено та не заперечується позивачем, що договору між сторонами у заявлений період (з червня 2015 по січень 2020 року) не існує.

В той же час, частиною шостою статті 19 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 20.04.2016 у справі N 6-2951цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі N 751/3840/15-ц, постановах Касаційного господарського суду від 11.04.2018 у справі N 904/2238/17 та від 16.10.2018 у справі N 904/7377/17, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.04.2020 по справі №910/7968/19.

Отже, навіть за відсутності договору, втім, з належним підтвердженням матеріалами справи факту її поставки споживачу, останній не звільняється від оплати такого товару.

Як встановлено матеріалами справи, відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про право власності на квартиру №207 у будинку №53 по вулиці Недєліна у місті Кривому Розі - відсутні.

Згідно інформації, наданої КП Дніпропетровської обласної ради «Криворізьке БТІ» на ім`я голови Інгулецької районної у місті ради №669 від 16.07.2020, відсутні будь-які дані про зареєстроване в КП ДОР «Криворізьке БТІ» право власності на нерухоме майно за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Недєліна, 53/207.

Відповідно до інформації Департаменту розвитку інфраструктури міста виконкому Криворізької міської ради (лист від 21.07.2020 №7/06/3177) у зв`язку з тим, що мешканцями будинку №53 на вул. Недєліна у м. Кривому Розі створено ОСББ «Недєліна-53» , з 12.02.2016 житловий будинок було передано на балансовий облік об`єднання.

В той же час, при здійсненні посилання позивачем на те, що житловий фонд міста Кривого Рогу в силу вимог Закону, зокрема, Постанови Кабінету Міністрів України № 311 від 05.11.1991 (поточна редакція) "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю", передано з державного майна України до територіальних громад, відповідно до територіально-адміністративного устрою, позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що до передання на баланс ОСББ "Недєліна-53" житлового будинку по вул. Недєліна, 53 у місті Кривому Розі, вказаний будинок перебував на балансі відповідної міської ради, а відтак, перебувало у комунальній власності зі всіма наслідками володіння цим майном, зокрема обов"язку його утримання (відповідне рішення Криворізької міської ради про взяття на баланс житлового фонду міста Кривого Рогу в цілому або будинку по вулиці Недєліна, 53 у місті Кривому Розі зокрема, позивачем не надано).

Отже, з урахуванням того, що позивачем не доведено суду першої інстанції, що відповідачі є власниками квартири №207 у буд.53 по вул. Недєліна у м. Кривому Розі, або споживачами послуг з отримання теплової енергії, судом першої інстанції здійснений обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову.

Впевненість заявника позову про належність спірного об"єкту нерухомого майна, до якого поставлялись послуги з теплопостачання, до комунальної власності міста методом виключення (не приватна та не державна власність) не базуються на принципах доказовості у господарському процесі.

Так, згідно з частинами 3-4 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4, 8 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно з приписами частини третьої статті 269 ГПК докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього .

Позивачем на стадії апеляційного перегляду справи подані два клопотання про долучення доказів:

-12.10.2020 про долучення відповіді Фонду державного майна України від 30.09.2020 №18-09-05673 на адвокатський запит від 23.09.2020, згідно якого у відповідному реєстрі державної власності відсутня інформації стосовно спірного об"єкту нерухомого майна;

- 30.11.2020 про долучення доказів, відповідно до якої апелянт просив долучити до матеріалів справи відповідь Виконавчого комітету Інгулецької районної у місті ради від 26.11.2020 на адвокатський запит від 19.11.2020, згідно якої в.о. голови районної у місті ради надав загальну інформацію, що відсутність інформації про оформлення та реєстрацію права власності на житло підтверджує той факт, що дане житло є комунальною власністю; по спірній квартирі вказує на відсутність інформації в книзі видачі ордерів по району про видачу ордеру на жиле приміщення (зберігаються за період з 1986 року по теперішній час), а також відсутність даних щодо наявності договору найму на спірне житло (повноваження щодо видачу таких договорів надані районній раді рішенням Криворізької міської ради від 25.01.2017 №1296).

Подаючи відповідні заяви апелянт не обґрунтовував неможливість подання зазначених вище документів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього; строк для подачі відповідних доказів відновити не просив.

При цьому колегія суддів наголошує, що відповідні запити і відповіді отримані вже після проголошення рішення судом першої інстанції. Отже, такі докази виготовлені вже після винесення рішення судом першої інстанції.

Господарський процесуальний кодекс допускає випадки подачі на стадії апеляційного розгляду нових доказів для підтвердження обставин, на які посилається сторона. Однак неприйнятно, коли суд першої інстанції відмовив у позові, а заявник апеляційної скарги просить долучити до апеляційної скарги документи, які виготовлені після вирішення справи судом першої інстанції.

Виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції в суді першої інстанції

Під час розгляду справи судом першої інстанції Позивач не повідомляв суд про неможливість надання будь-яких доказів та не заявляв клопотань про необхідність в їх отримані та долучені до матеріалів справи.

За приписами абз.2 ч.2 ст.277 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Єдине клопотання про необхідність витребування доказів, зокрема у КП "Криворізьке БТІ" ДОР інформації про форму власності квартири №207 по вулиці Недєліна, 53 у місті Кривому Розі подано суду одночасно з позовом. В той же час, з урахуванням подання відповідачем-1 разом з відзивом на позов необхідної інформації від КП "Криворізьке БТІ" (лист №669 від 16.07.2020) щодо вказаного об"єкту нерухомого майна, суд апеляційної інстанції не вважає таке порушення норм процесуального права, як не розгляд поданого позивачем клопотання, таким, що спричинило неправильне вирішення спору.

Таким чином, апелянтом не доведено винятковості випадку неможливості надання суду першої інстанції копій документів, які просить долучити до справи на стадії апеляційного розгляду згідно із заявами від 12.10.2020 та від 30.11.2020, як не надано і доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від апелянта.

У постанові Верховного Суду від 11.09.2019 року по справі №922/393/18 викладена правова позиція щодо подання доказів до суду апеляційної інстанції. А саме встановлено, що апеляційним судом обґрунтовано відхилене клопотання позивача про приєднання до матеріалів справи додаткових доказів через те, що цей доказ датований вже після прийняття рішення судом першої інстанції, тобто це доказ, який взагалі не існував на момент розгляду спору по суті судом першої інстанції.

Така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Аналогічна правова позиція з цього питання викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №911/3250/16, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17 та від 06.03.2019 у справі №916/4692/15.

Отже, наявними у справі доказами не підтверджені доводи заявника апеляційної скарги про те, що відповідачі є власниками або споживачами послуг у нерухомому майні - квартирі №207, по вул. Недєліна, 53, у місті Кривому Розі.

З урахуванням вимог Закону та позиції Верховного Суду щодо необхідності оплати наданих житлово-комунальних послуг, в разі підтвердження надання їх кількості, вартості, настання строку оплати, навіть за відсутності укладеного між надавачем послуг і споживачем відповідного договору, не приймаються доводи відзиву відповідача-1 на апеляційну скаргу, що не укладення між сторонами договору на надання житлово-комунальних послуг (теплопостачання) є підставою для відмови у позові.

При цьому колегія суддів звертає увагу позивача, що ним не тільки не доведено, що спірний об"єкт нерухомого майна, в який надавались послуги з теплопостачання, належить на праві власності відповідачам, а відтак, наявність обов"язку з утримання майна, а й настання строку оплати таких послуг, зокрема, щомісячне вручення відповідних рахунків відповідачам.

Доводи апеляційної скарги стосовно неналежного урядування з боку відповідачів, зокрема, невчасне виявлення, оформлення та взяття на облік безхазяйного майна або відумерлої спадщини не беруться судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки не впливають на предмет доказування у цій справі, зокрема, саме позивачем має бути доведено, що відповідачі є власниками майна, в яке надається житлово-комунальна послуга або споживачами в розумінні Законів України "Про теплопостачання", "Про житлово-комунальні послуги", її кількість, вартість, настання строку оплати такої послуги.

Також суд апеляційної інстанції вважає вірним критичну оцінку судом першої інстанції вимоги щодо солідарного обов"язку відповідачів, оскільки позивачем не доведено, що об"єкт нерухомого майна. До якого поставлялись послуги з теплопостачання, належить на праві спільної сумісної власності відповідачам, а відтак, останні мають нести солідарний обов"язок з оплати наданих послуг.

Щодо доводів апелянта про безпідставну відмову відповідачу-1 у розгляді справи за правилами загального позовного провадження.

За приписами ч.1 ст.247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч.5 ст.12 ГПК України).

У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті (ч.2 ст.247 ГПК України).

При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (ч.3 ст.247 ГПК України).

Питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі (ч.1 ст.250 ГПК України).

Згідно з ч.2 ст.250 ГПК України у випадку, передбаченому частиною другою статті 247 цього Кодексу, за наслідками розгляду відповідного клопотання позивача суд з урахуванням конкретних обставин справи може: 1) задовольнити клопотання та визначити строк відповідачу для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження; або 2) відмовити в задоволенні клопотання та розглянути справу за правилами загального позовного провадження.

Відповідно до частин 3, 4, 5 ст.250 ГПК України якщо суд за результатами розгляду клопотання позивача дійде висновку про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, він зазначає про це в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача постановляє ухвалу про: 1) залишення заяви відповідача без задоволення; 2) розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

Якщо відповідач не подасть у встановлений судом строк такі заперечення, він має право ініціювати перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження лише у випадку, якщо доведе, що пропустив строк з поважних причин.

За приписами ч.7 ст.250 ГПК України частини друга - шоста цієї статті не застосовуються, якщо відповідно до цього Кодексу справа підлягає розгляду тільки в порядку спрощеного провадження.

Тільки в порядку спрощеного позовного провадження в силу вимог закону розглядаються справи з ціною позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що має місце у даній справі, отже, вказана справа відноситься до малозначної в силу вимог закону і розглядається тільки в порядку спрощеного позовного провадження (з викликом представників в судове засідання або без виклику в судове засідання представників, в порядку письмового провадження), тому в межах цієї справи не може бути подано клопотання із запереченням щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, яке подається у справах, передбачених ч.2 ст.247 ГПК України, та за наявності відповідного клопотання позивача, наведеного у позові.

При цьому відповідного клопотання від позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судове засідання, що передбачено нормами ч.5 ст.252 ГПК України до суду першої інстанції не надходило.

Доводи відзиву на апеляційну скаргу стосовно неналежності відповідачів у цій справі, а саме необхідність визначення відповідачем ОСББ "Недєліна, 53, оскільки будинок переданий на баланс цього Об2єднання у 2016 році, не приймаються судом апеляційної інстанції, оскільки правом визначення відповідача у справі наділений позивач, при цьому в даному випадку, позивач не зазначив про наявність колективного договору, укладеного між ним та ОСББ.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції при вирішенні даної справи правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини сторін, прийняв законне та обґрунтоване рішення, тому у відповідності до ст. 276 ГПК України в задоволенні скарги слід відмовити, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.

Оскільки загальна ціна позову становить 11 796,51 грн., тобто не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України дана справа відноситься до категорії малозначних справ, у зв`язку з чим відповідно до ст. 287 ГПК України судові рішення у даній справі не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2020 у справі №904/2203/20 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2020 у справі №904/2203/20 - залишити без змін.

Судові витрати Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду лише у випадках, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 15.12.2020.

Головуючий суддя О.Г. Іванов

Суддя С.Г. Антонік

Суддя М.О. Дармін