Рішення

від 02.12.2020 по справі 910/5590/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.12.2020Справа № 910/5590/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Нечая О.В., за участю помічника судді Грузького Ю.О., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи № 910/5590/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ПК Індустрія"

(Україна, 61052, Харківська обл., м. Харків, провул. Сімферопольський, буд. 6, літ. "Д-1"; ідентифікаційний код: 38773958)

до Комунального підприємства "Київпастранс"

(Україна, 04070, м. Київ, вул. Набережне шосе, буд. 2; ідентифікаційний код: 31725604)

про стягнення 972 718,19 грн

Представники сторін :

від позивача: не з`явились;

від відповідача: не з`явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ПК Індустрія" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Комунального підприємства "Київпастранс" (далі - відповідач) про стягнення 955 645,91 грн, з яких 801 600,00 грн заборгованості, 101 885,19 грн пені, 24 551,53 грн інфляційних втрат та 27 609,19 грн 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором № 52.18-288 від 11.07.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.04.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/5590/20, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 24.06.2020.

11.06.2020 на електронну адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.06.2020 було відмовлено в задоволенні клопотання позивача про участь у підготовчому засіданні 24.06.2020 на 16:45 год. в режимі відеоконференції у справі № 910/5590/20.

24.06.2020 на електронну адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог.

У підготовче засідання 24.06.2020 представники сторін не з`явились, про дату, час та місце проведення судового засідання сторони були повідомлені належним чином, явка представників сторін в судове засідання обов`язковою судом не визнавалась, проте у поданій до суду заяві про збільшення розміру позовних вимог позивач просив суд провести підготовче засідання без участі його представника.

У підготовчому засіданні 24.06.2020 судом було оголошено перерву до 22.07.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2020, в порядку статей 120 - 121 Господарського процесуального кодексу України, сторін було повідомлено про те, що підготовче засідання у справі № 910/5590/20 призначено на 22.07.2020.

26.06.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача 801 600,00 грн заборгованості, 101 885,19 грн пені, 33 591,06 грн інфляційних втрат та 32 142,83 грн 3 % річних.

15.07.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти позову заперечує частково, зазначає, що позивачем було здійснено нарахування пені за загальний період з 18.10.2018 по 18.09.2019, тоді як строк звернення з позовом в частині стягнення пені за видатковою накладною від 23.07.2018 сплинув 16.10.2019, а за видатковими накладними від 29.11.2018 та від 15.03.2019 - 25.02.2020, відтак, на думку відповідача, позивач звернувся до суду з позовом після спливу строку позовної давності, що є підставою для відмови в позові в частині стягнення пені в розмірі 101 885,19 грн.

21.07.2020 на електронну адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшли заява про збільшення позовних вимог та відповідь на відзив.

У підготовче засідання 22.07.2020 представники сторін не з`явились, про дату, час та місце проведення судового засідання сторони були повідомлені належним чином, явка представників сторін в судове засідання обов`язковою судом не визнавалась, проте у поданій до суду заяві про збільшення розміру позовних вимог позивач просив суд провести підготовче засідання без участі його представника.

У підготовчому засіданні 22.07.2020 судом було оголошено перерву до 12.08.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2020, в порядку статей 120 - 121 Господарського процесуального кодексу України, сторін було повідомлено про те, що підготовче засідання у справі № 910/5590/20 призначено на 12.08.2020.

23.07.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли заява про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивачем заявлено до стягнення з відповідача 801 600,00 грн заборгованості, 101 885,19 грн пені, 35 250,43 грн інфляційних втрат та 33 982,57 грн 3 % річних і відповідь на відзив, за змістом якої позивач заперечує проти доводів відповідача, викладених у відзиві, зазначає, що ним не пропущено строк позовної давності на звернення з позовом у частині стягнення з відповідача пені в розмірі 101 885,19 грн, оскільки позовну заяву підписано та подано до суду 15.04.2020, а розрахунок пені здійснено позивачем з урахуванням спеціального строку позовної давності (1 рік) та у межах періоду нарахування (6 місяців від дня, коли зобов`язання по кожній видатковій накладній мало бути виконане).

Підготовче засідання, призначене на 12.08.2020, не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Нечая О.В. у відпустці.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.08.2020, в порядку статей 120 - 121 Господарського процесуального кодексу України, сторін було повідомлено про те, що підготовче засідання у справі № 910/5590/20 призначено на 30.09.2020.

У підготовче засідання 30.09.2020 представники сторін не з`явились, про дату, час та місце проведення судового засідання сторони були повідомлені належним чином, явка представників сторін в судове засідання обов`язковою судом не визнавалась, проте до суду надійшло клопотання позивача, в якому позивач просив суд провести підготовче засідання без участі його представника, закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті.

У підготовчому засіданні 30.09.2020 судом було прийнято до розгляду подані сторонами заяви по суті справи та заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог.

Враховуючи, що судом було здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 28.10.2020.

Судове засідання, призначене на 28.10.2020, не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Нечая О.В. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.11.2020, в порядку статей 120 - 121 Господарського процесуального кодексу України, сторін було повідомлено про те, що судове засідання у справі № 910/5590/20 призначено на 02.12.2020.

У судове засідання 02.12.2020 представники сторін не з`явились, про дату, час та місце проведення судового засідання сторони були повідомлені належним чином, явка представників сторін в судове засідання обов`язковою судом не визнавалась, проте до суду надійшло клопотання позивача про розгляд справи без участі його представника.

Оскільки в матеріалах справи наявні всі необхідні докази для ухвалення рішення, а також враховуючи, що неявка представників сторін не перешкоджає розгляду справи по суті, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін.

У судовому засіданні 02.12.2020 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

11.07.2018 між Комунальним підприємством "Київпастранс" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ПК Індустрія" (постачальник) було укладено Договір № 52.18-288 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупцю "Вальниці" код 44440000-6 за ДК 021:2015 (підшипники для верстатного обладнання) (далі - товар), а покупець сплатити за товар, визначений в асортименті, кількості та за цінами, які зазначені у Специфікації (Додаток №1), що додається до цього Договору та є його невід`ємною частиною.

За умовами п. 3.1 Договору сума (ціна) Договору визначається згідно із Специфікацією (Додаток № 1), що є невід`ємною частиною Договору і становить 1 359 885,65 грн, ПДВ 20% - 271 977,13 грн, разом ціна Договору складає 1 631 862,78 грн.

У Додатку № 1 до Договору (Специфікація товару) сторони погодили найменування, кількість та вартість товару, всього з ПДВ - 1 631 862,78 грн.

У Додатку № 2 до Договору сторони погодили Технічну специфікацію товару.

У Додатку № 3 до Договору сторони погодили Порядок приймання-передачі товару, гарантійні зобов`язання.

Відповідно до п. 1.1 Додатку № 3 до Договору датою поставки товару за Договором вважається дата підписання сторонами накладної на фактично поставлений товар.

Згідно з п. 1.5 Додатку № 3 до Договору право власності на товар від постачальника до покупця переходить після передачі товару та підписання сторонами накладної на фактично поставлений товар.

Як зазначає позивач, на виконання умов Договору, за період з 20.07.2018 по 17.12.2018 ним було поставлено відповідачу товар загальною вартістю 920 707,20 грн, що підтверджується належним чином засвідченими копіями видаткових накладних, а саме:

- № 2007006 від 20.07.2018 на суму 2 592,00 грн;

- № 2007003 від 20.07.2018 на суму 38 400,00 грн;

- № 2307005 від 23.07.2018 на суму 72 000,00 грн;

- № 3007015 від 30.07.2018 на суму 38 400,00 грн;

- № 2108016 від 21.08.2018 на суму 1 315,20 грн;

- № 2911006 від 29.11.2018 на суму 38 400,00 грн;

- № 2911007 від 29.11.2018 на суму 38 400,00 грн;

- № 2911008 від 29.11.2018 на суму 38 400,00 грн;

- № 2911009 від 29.11.2018 на суму 38 400,00 грн;

- № 2911010 від 29.11.2018 на суму 38 400,00 грн;

- № 2911011 від 29.11.2018 на суму 38 400,00 грн;

- № 2911012 від 29.11.2018 на суму 38 400,00 грн;

- № 2911013 від 29.11.2018 на суму 38 400,00 грн;

- № 2911014 від 29.11.2018 на суму 38 400,00 грн;

- № 2911015 від 29.11.2018 на суму 38 400,00 грн;

- № 1712004 від 17.12.2018 на суму 38 400,00 грн;

- № 1712005 від 17.12.2018 на суму 38 400,00 грн;

- № 1712006 від 17.12.2018 на суму 38 400,00 грн;

- № 1712007 від 17.12.2018 на суму 38 400,00 грн;

- № 1712008 від 17.12.2018 на суму 38 400,00 грн;

- № 1712009 від 17.12.2018 на суму 38 400,00 грн;

- № 1712010 від 17.12.2018 на суму 38 400,00 грн;

- № 1712011 від 17.12.2018 на суму 38 400,00 грн;

- № 1712012 від 17.12.2018 на суму 38 400,00 грн;

- № 1712013 від 17.12.2018 на суму 38 400,00 грн.

Товар було прийнято відповідачем, про що свідчать підписи його представників та відтиски печатки відповідача у вказаних вище видаткових накладних.

Крім того, на підтвердження здійснення господарських операцій з поставки товару відповідачу позивачем надано належним чином засвідчені копії податкових накладних та квитанцій про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

У матеріалах справи також містяться належним чином засвідчені копії виставлених позивачем рахунків на оплату вартості поставленого товару.

Проте, як зазначає позивач, відповідачем було оплачено поставлений товар частково на суму 119 107,20 грн, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 801 600,00 грн.

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що розрахунок за поставлений товар здійснюється покупцем у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 60 (шістдесяти) робочих днів з дати підписання покупцем видаткової накладної на фактично поставлену окрему партію товару.

Договір набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до 31.12.2018 включно, але у будь-якому випадку - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим Договором (п. 11.1 Договору).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було направлено відповідачу претензію вих. № 281019/002 від 28.10.2019 (докази направлення та отримання вказаної претензії відповідачем містяться у матеріалах справи), в якій позивач просив відповідача у 30-денний строк з моменту її отримання сплатити, зокрема, заборгованість за Договором у розмірі 801 600,00 грн, яка була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

З огляду на те, що відповідач не розрахувався з позивачем за поставлений товар, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь, з урахуванням прийнятої судом заяви про збільшення розміру позовних вимог, 801 600,00 грн заборгованості, 101 885,19 грн пені, 35 250,43 грн інфляційних втрат та 33 982,57 грн 3% річних.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні норм статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Суд встановив факт поставки позивачем товару за Договором загальною вартістю 920 707,20 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, та факт прийняття товару відповідачем, про що свідчать підписи його представників та відтиски печатки відповідача у вказаних вище видаткових накладних та не заперечується відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

За приписами частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на положення п. 4.1 Договору, зобов`язання з оплати вартості поставленого позивачем товару мало бути виконане відповідачем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача протягом 60 (шістдесяти) робочих днів з дати підписання відповідачем видаткової накладної на фактично поставлену окрему партію товару.

Приймаючи до уваги умови укладеного сторонами Договору, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань є таким, що настав.

Суд встановив факт часткової оплати відповідачем вартості поставленого позивачем товару за Договором у сумі 119 107,20 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями: №ЦТТ00675/1 від 30.07.2018 на суму 2 592,00 грн, №ЦТТ00677/1 від 19.11.2018 на суму 38 400,00 грн, №ЦТТ00734/1 від 19.11.2018 на суму 38 400,00 грн, №ЦТТ00772/1 від 06.09.2018 на суму 1 315,20 грн, №ЦТТ01029/1 від 06.12.2018 на суму 38 400,00 грн.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З огляду на викладене, оскільки невиконання зобов`язання відповідачем за Договором підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідач не надав, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 801 600,00 грн заборгованості визнаються судом обґрунтованими.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 101 885,19 грн пені, 35 250,43 грн інфляційних втрат та 33 982,57 грн 3 % річних.

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 7.3 Договору за порушення термінів оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від вартості поставленого в строк товару, за кожен день прострочення оплати.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

З наданого позивачем розрахунку пені вбачається, що позивачем здійснено нарахування пені за видатковою накладною № 2307005 від 23.07.2018 за період з 15.04.2019 по 18.04.2019, за видатковими накладними, які датовані 29.11.2018 - за період з 15.04.2019 по 27.08.2019, а за видатковими накладними, які датовані 17.12.2018 - за період з 15.04.2019 по 18.09.2019.

З огляду на вищенаведене, суд вважає безпідставними посилання відповідача на те, що позивачем було здійснено нарахування пені за загальний період з 18.10.2018 по 18.09.2019, оскільки вказані обставини спростовуються матеріалами справи.

Перевіривши розрахунок пені за кожною видатковою накладною, суд вважає заявлений позивачем до стягнення розмір пені арифметично вірним.

Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом параграфу 2 глави 49 Цивільного кодексу України особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі.

До вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік, відтак стягнути неустойку (зокрема і пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише у межах спеціальної позовної давності, про застосування якої просить відповідач.

Частиною 1 статті 260 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

На відміну від обчислення позовної давності для вимоги про стягнення штрафу, позовна давність за вимогою про стягнення пені обчислюється окремо за кожен день (місяць), за який нараховується пеня. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на стягнення пені. Перебіг позовної давності для стягнення неустойки (пені, штрафу) за кожним з прострочених платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення платежу.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 у справі № 444/9519/12, від 23 червня 2020 у справі № 536/1841/15-ц.

Положення глави 19 Цивільного кодексу України про строки позовної давності підлягають застосуванню з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, а тому:

1) якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на позов про стягнення такої санкції за кожен день прострочення виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права;

2) з огляду на те, що нарахування господарських штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, то строк позовної давності спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію. Положення ст. 266, ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду у межах строку позовної давності за основною вимогою, до господарських санкцій не застосовується.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 28 січня 2020 у справі № 910/17753/18.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що строк звернення з позовом в частині стягнення пені за видатковою накладною від 23.07.2018 сплинув 16.10.2019, а за видатковими накладними від 29.11.2018 та від 15.03.2019 - 25.02.2020.

У відповіді на відзив позивач зазначає, що ним не пропущено строк позовної давності на звернення з позовом у частині стягнення з відповідача пені в розмірі 101 885,19 грн, оскільки позовну заяву підписано та подано до суду 15.04.2020, а розрахунок пені здійснено позивачем з урахуванням спеціального строку позовної давності (1 рік) та у межах періоду нарахування (6 місяців від дня, коли зобов`язання по кожній видатковій накладній мало бути виконане).

Згідно зі статтями 252, 253 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Частиною 2 статті 255 Цивільного кодексу України визначено, що письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв`язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

З матеріалів справи вбачається, що позовну заяву до суду позивачем було надіслано засобами поштового зв`язку 16.04.2020, що підтверджується повідомленням АТ "Укрпошта" на поштовому конверті, в якому позовну заяву було відправлено до суду.

Посилання позивача на те, що позовну заяву було підписано 15.04.2020, відтак ним було у межах строку позовної давності нараховано та заявлено до стягнення пеню, починаючи з 15.04.2019 є безпідставними, оскільки закон не пов`язує перебіг строку позовної давності із фактом підписання позивачем позовної заяви, натоміть, як було вказано вище, відповідно до норм Цивільного кодексу України, перебіг строку позовної давності пов`язується зі зверненням особи у встановленому порядку до суду з відповідною позовною заявою.

З огляду на вищенаведене, оскільки позовну заяву подано до суду 16.04.2020, позивач має право на стягнення з відповідача пені за кожною видатковою накладною за шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, та строк позовної давності за кожною видатковою накладною спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію (пеню), тобто за видатковою накладною № 2307005 від 23.07.2018 позивач має право на стягнення пені за період з 17.04.2019 по 18.04.2019, за видатковими накладними, які датовані 29.11.2018 - за період з 17.04.2019 по 27.08.2019, за видатковими накладними, які датовані 17.12.2018 - за період з 17.04.2019 по 18.09.2019.

Частинами 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За розрахунком позивача, з урахуванням строку позовної давності щодо вимог про стягнення пені, за видатковою накладною № 2307005 від 23.07.2018 за період з 17.04.2019 по 18.04.2019 до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає пеня в розмірі 142,03 грн; за видатковими накладними, які датовані 29.11.2018 - за період з 17.04.2019 по 27.08.2019 в розмірі 4 864,70 грн (за кожною накладною), що разом становить 43 782,30 грн (4 864,70 грн х 9); за видатковими накладними, які датовані 17.12.2018 - за період з 17.04.2019 по 18.09.2019 в розмірі 5 637,96 грн (за кожною накладною), що разом становить 56 379,60 грн (5 637,96 грн х 10).

Таким чином, загальний розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача складає 100 303,93 грн (142,03 + 43 782,30 грн + 56 379,60 грн).

В іншій частині позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені не підлягають задоволенню, оскільки сплинув строк позовної давності, а відповідач у відзиві на позовну заяву просить суд застосувати строк позовної давності та наслідки його спливу.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Судом також перевірено розрахунки інфляційних втрат та 3 % річних за заявлений позивачем період та встановлено, що вказані розрахунки є арифметично вірними.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем належними доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 801 600,00 грн заборгованості, 100 303,93 грн пені, 35 250,43 грн інфляційних втрат та 33 982,57 грн 3 % річних.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати по сплаті судового збору в розмірі 14 567,05 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, а решта сплаченого позивачем судового збору, в зв`язку з необхідністю часткової відмови у задоволенні позову - на позивача.

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 17 000,00 грн суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу адвоката позивачем надано Договір № 1 про надання (правничої) правової допомоги від 14.04.2020, рахунок на оплату №14/04 від 14.04.2020 на суму 17 000,00 грн, платіжне доручення №463 від 16.04.2020 на суму 17 000,00 грн, Акт здавання-прийому наданої правничої (правової) допомоги від 16.04.2020 до Договору про надання (правничої) правової допомоги № 1 від 14.04.2020.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що оскільки для підготовки позовної заяви не було необхідності збирати додаткові докази, дана справа є нескладною, відтак витрати на професійну правничу допомогу адвоката є завищеними та необґрунтованими.

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом враховано, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.11.2019 у справі № 902/347/18 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

Дослідивши наявний у матеріалах справи Акт здавання-прийому наданої правничої (правової) допомоги від 16.04.2020 до Договору про надання (правничої) правової допомоги № 1 від 14.04.2020, судом встановлено, що адвокатом надано наступні послуги та виконано наступні види робіт, а саме: аналіз документів - 1 год. х 1 500,00 грн; складення позовної заяви 1 год. х 1 500,00 грн; підготовка розрахунків заборгованості, процентів річних, інфляційних втрат, пені - 6 год. х 1 500,00 грн; збір, оформлення доказів та додатків до позову - 2 год. 20 хв х 1 500 грн.

Суд вважає, що витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 17 000,00 грн є співмірними із ціною позову, складністю справи та виконаним адвокатом обсягом робіт (наданих послуг), стягнення адвокатських витрат у зазначеній позивачем сумі відповідатиме критеріям розумності, необхідності, співмірності та справедливості, у зв`язку з чим посилання відповідача на завищення вказаних витрат є необґрунтованими.

З огляду на вищенаведене, витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 16 972,36 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, а решта вказаних витрат - на позивача.

Керуючись статтями 129, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Київпастранс" (Україна, 04070, м. Київ, вул. Набережне шосе, буд. 2; ідентифікаційний код: 31725604) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ПК Індустрія" (Україна, 61052, Харківська обл., м. Харків, провул. Сімферопольський, буд. 6, літ. "Д-1"; ідентифікаційний код: 38773958) 801 600 (вісімсот одну тисячу шістсот) грн 00 коп. заборгованості, 100 303 (сто тисяч триста три) грн 93 коп. пені, 35 250 (тридцять п`ять тисяч двісті п`ятдесят) грн 43 коп. інфляційних втрат, 33 982 (тридцять три тисячі дев`ятсот вісімдесят дві) грн 57 коп. 3 % річних, 14 567 (чотирнадцять тисяч п`ятсот шістдесят сім) грн 05 коп. судового збору та 16 972 (шістнадцять тисяч дев`ятсот сімдесят дві) грн 36 коп. витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 23,72 грн та витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 27,64 грн покласти на позивача.

5. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 11.12.2020

Суддя О.В. Нечай