Постанова

від 24.02.2021 по справі 910/5590/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" лютого 2021 р. Справа№ 910/5590/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Євсікова О.О.

суддів: Попікової О.В.

Мартюк А.І.

за участю:

секретаря судового засідання: Кульчицька І.А.,

представників сторін:

не з`явились,

розглянувши апеляційну скаргу

Комунального підприємства "Київпастранс"

на рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2020 (повний текст складений 11.12.2020)

у справі № 910/5590/20 (суддя Нечай О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ПК

Індустрія"

до Комунального підприємства "Київпастранс"

про стягнення 972.718,19 грн,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до місцевого суду з позовом, у якому просив стягнути з відповідача на свою користь (з урахуванням прийнятої судом заяви про збільшення розміру позовних вимог) 801.600,00 грн заборгованості, 101.885,19 грн пені, 35.250,43 грн інфляційних втрат та 33.982,57 грн 3% річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.12.2020 позов задоволено частково: стягнуто з Комунального підприємства "Київпастранс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ПК Індустрія" 801.600,00 грн заборгованості, 100.303,93 грн пені, 35.250,43 грн інфляційних втрат, 33.982,57 грн 3 % річних, 14.567,05 грн судового збору та 16.972,36 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

В іншій частині позову відмовлено.

Витрати зі сплати судового збору у розмірі 23,72 грн та витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 27,64 грн покладено на позивача.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що наявними у справі належними письмовими доказами є доведеним факт прострочення виконання відповідачем зобов`язань за договором, а тому з відповідача підлягають стягненню заборгованість та штрафні санкції у визначеному судом розмірі.

Не погодившись із прийнятим рішенням, КП "Київпастранс" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить рішення місцевого суду скасувати в частині задоволення позову про стягнення пені у розмірі 100.303,93 грн та прийняти у цій частині нове рішення, яким у позові відмовити.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.01.2021 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Попікова О.В., Мартюк А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.01.2021 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/5590/20. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Комунального підприємства "Київпастранс" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2020 у справі № 910/5590/20.

18.01.2021 матеріали справи № 910/5590/20 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства "Київпастранс" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2020 у справі №910/5590/20; розгляд справи призначений на 24.02.2021.

Вимоги та доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевий суд не надав належної оцінки тому, що:

- згідно з п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені); відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано; згідно зі ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок; відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила;

- отже, якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її застосування обчислюється окремо за кожний день прострочення; право на подання позову про стягнення такої санкції виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права;

- за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК Україи);

- оскільки строк початку нарахування пені згідно з видатковою накладною від 23.07.2018 настав 17.10.2018, отже строк звернення з позовними вимогами в частині нарахування та стягнення пені сплив 16.10.2019;

- згідно з видатковими накладними від 29.11.2018 строк початку нарахування пені настав 26.02.2019, отже строк звернення з позовними вимогами в частині нарахування та стягнення пені сплинув 25.02.2020.

- згідно з видатковими накладними від 17.12.2018 строк початку нарахування пені настав 15.03.2019, отже строк звернення з позовними вимогами в частині нарахування та стягнення пені сплинув 14.03.2020.

Таким чином доводи апелянта зводяться до того, що позивач безпідставно нараховував пеню після спливу шести місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, зазначив, що рішення місцевого суду в оскаржуваній частині прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, і просив залишити вказане рішення без змін.

Представники сторін у судове засідання 24.02.2021 не з`явились, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи, та зважаючи на обмежений процесуальний строк розгляду апеляційної скарги, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності вказаних представників.

Частинами 1, 4 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановив місцевий суд та підтверджується матеріалами справи, 11.07.2018 між Комунальним підприємством "Київпастранс" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ПК Індустрія" (постачальник) був укладений Договір №52.18-288 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупцю "Вальниці" код 44440000-6 за ДК 021:2015 (підшипники для верстатного обладнання) (далі - товар), а покупець - сплатити за товар, визначений в асортименті, кількості та за цінами, які зазначені у Специфікації (Додаток №1), що додається до цього Договору та є його невід`ємною частиною.

За умовами п. 3.1 Договору сума (ціна) Договору визначається згідно із Специфікацією (Додаток № 1), що є невід`ємною частиною Договору і становить 1.359.885,65 грн, ПДВ 20% - 271.977,13 грн, разом ціна Договору складає 1.631.862,78 грн.

У Додатку №1 до Договору (Специфікація товару) сторони погодили найменування, кількість та вартість товару, всього з ПДВ - 1.631.862,78 грн.

У Додатку №2 до Договору сторони погодили Технічну специфікацію товару.

У Додатку №3 до Договору сторони погодили Порядок приймання-передачі товару, гарантійні зобов`язання.

Відповідно до п. 1.1 Додатку №3 до Договору датою поставки товару за Договором вважається дата підписання сторонами накладної на фактично поставлений товар.

Згідно з п. 1.5 Додатку №3 до Договору право власності на товар від постачальника до покупця переходить після передачі товару та підписання сторонами накладної на фактично поставлений товар.

Як зазначає позивач, на виконання умов Договору, за період з 20.07.2018 по 17.12.2018 він поставив відповідачу товар загальною вартістю 920.707,20 грн, що підтверджується належним чином засвідченими копіями видаткових накладних, а саме:

- № 2007006 від 20.07.2018 на суму 2.592,00 грн;

- № 2007003 від 20.07.2018 на суму 38.400,00 грн;

- № 2307005 від 23.07.2018 на суму 72.000,00 грн;

- № 3007015 від 30.07.2018 на суму 38.400,00 грн;

- № 2108016 від 21.08.2018 на суму 1.315,20 грн;

- № 2911006 від 29.11.2018 на суму 38.400,00 грн;

- № 2911007 від 29.11.2018 на суму 38.400,00 грн;

- № 2911008 від 29.11.2018 на суму 38.400,00 грн;

- № 2911009 від 29.11.2018 на суму 38.400,00 грн;

- № 2911010 від 29.11.2018 на суму 38.400,00 грн;

- № 2911011 від 29.11.2018 на суму 38.400,00 грн;

- № 2911012 від 29.11.2018 на суму 38.400,00 грн;

- № 2911013 від 29.11.2018 на суму 38.400,00 грн;

- № 2911014 від 29.11.2018 на суму 38.400,00 грн;

- № 2911015 від 29.11.2018 на суму 38.400,00 грн;

- № 1712004 від 17.12.2018 на суму 38.400,00 грн;

- № 1712005 від 17.12.2018 на суму 38.400,00 грн;

- № 1712006 від 17.12.2018 на суму 38.400,00 грн;

- № 1712007 від 17.12.2018 на суму 38.400,00 грн;

- № 1712008 від 17.12.2018 на суму 38.400,00 грн;

- № 1712009 від 17.12.2018 на суму 38.400,00 грн;

- № 1712010 від 17.12.2018 на суму 38.400,00 грн;

- № 1712011 від 17.12.2018 на суму 38.400,00 грн;

- № 1712012 від 17.12.2018 на суму 38.400,00 грн;

- № 1712013 від 17.12.2018 на суму 38.400,00 грн.

Товар був прийнятий відповідачем, про що свідчать підписи його представників та відтиски печатки відповідача у вказаних вище видаткових накладних.

Крім того на підтвердження здійснення господарських операцій з поставки товару відповідачу позивач надав належним чином засвідчені копії податкових накладних та квитанцій про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

У матеріалах справи також містяться належним чином засвідчені копії виставлених позивачем рахунків на оплату вартості поставленого товару.

Проте, як зазначає позивач, відповідач оплатив поставлений товар частково на суму 119.107,20 грн, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 801.600,00 грн.

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що розрахунок за поставлений товар здійснюється покупцем у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 60 (шістдесяти) робочих днів з дати підписання покупцем видаткової накладної на фактично поставлену окрему партію товару.

Договір набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до 31.12.2018 включно, але у будь-якому випадку - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим Договором (п. 11.1 Договору).

З матеріалів справи вбачається, що позивач направив відповідачу претензію вих. № 281019/002 від 28.10.2019 (докази направлення та отримання вказаної претензії відповідачем містяться у матеріалах справи), у якій позивач просив відповідача у 30-денний строк з моменту її отримання сплатити, зокрема, заборгованість за Договором у розмірі 801.600,00 грн. Претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

З огляду на те, що відповідач не розрахувався з позивачем за поставлений товар, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь, з урахуванням підставно прийнятої місцевим судом заяви про збільшення розміру позовних вимог, 801.600,00 грн заборгованості, 101.885,19 грн пені, 35.250,43 грн інфляційних втрат та 33.982,57 грн 3% річних.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою у розумінні норм статті 11 Цивільного кодексу України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Суд встановив факт поставки позивачем товару за Договором загальною вартістю 920.707,20 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, та факт прийняття товару відповідачем, про що свідчать підписи його представників та відтиски печатки відповідача у вказаних вище видаткових накладних та не заперечується відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

За приписами частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на положення п. 4.1 Договору зобов`язання з оплати вартості поставленого позивачем товару мало бути виконане відповідачем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача протягом 60 (шістдесяти) робочих днів з дати підписання відповідачем видаткової накладної на фактично поставлену окрему партію товару.

Беручи до уваги умови укладеного сторонами Договору, апеляційний суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань є таким, що настав.

Факт часткової оплати відповідачем вартості поставленого позивачем товару за Договором у сумі 119.107,20 грн підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями: №ЦТТ00675/1 від 30.07.2018 на суму 2.592,00 грн, №ЦТТ00677/1 від 19.11.2018 на суму 38.400,00 грн, №ЦТТ00734/1 від 19.11.2018 на суму 38.400,00 грн, №ЦТТ00772/1 від 06.09.2018 на суму 1.315,20 грн, №ЦТТ01029/1 від 06.12.2018 на суму 38.400,00 грн.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З огляду на викладене, оскільки невиконання зобов`язання відповідачем за Договором підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідач не надав, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 801.600,00 грн заборгованості визнаються апеляційним судом обґрунтованими.

Крім того позивач заявив до стягнення з відповідача 101.885,19 грн пені, 35.250,43 грн інфляційних втрат та 33.982,57 грн 3 % річних.

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом частин 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами частин 1, 2 ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 7.3 Договору за порушення термінів оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від вартості поставленого в строк товару, за кожен день прострочення оплати.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

З наданого позивачем розрахунку пені вбачається, що позивач здійснив нарахування пені за видатковою накладною № 2307005 від 23.07.2018 за період з 15.04.2019 по 18.04.2019, за видатковими накладними, які датовані 29.11.2018 - за період з 15.04.2019 по 27.08.2019, а за видатковими накладними, які датовані 17.12.2018 - за період з 15.04.2019 по 18.09.2019.

З огляду на вищенаведене апеляційний суд вважає безпідставними посилання відповідача на те, що позивачем було здійснено нарахування пені за загальний період з 18.10.2018 по 18.09.2019, оскільки вказані обставини спростовуються матеріалами справи.

Перевіривши розрахунок пені за кожною видатковою накладною, апеляційний суд вважає заявлений позивачем до стягнення розмір пені арифметично вірним.

Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом параграфу 2 глави 49 Цивільного кодексу України особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі.

До вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік, відтак стягнути неустойку (зокрема і пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише у межах спеціальної позовної давності, про застосування якої просить відповідач.

Частиною 1 статті 260 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

На відміну від обчислення позовної давності для вимоги про стягнення штрафу, позовна давність за вимогою про стягнення пені обчислюється окремо за кожен день (місяць), за який нараховується пеня. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на стягнення пені. Перебіг позовної давності для стягнення неустойки (пені, штрафу) за кожним з прострочених платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення платежу.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 23.06.2020 у справі №536/1841/15-ц.

Положення глави 19 Цивільного кодексу України про строки позовної давності підлягають застосуванню з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, а тому:

1) якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на позов про стягнення такої санкції за кожен день прострочення виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права;

2) з огляду на те, що нарахування господарських штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, то строк позовної давності спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію. Положення ст. 266, ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду у межах строку позовної давності за основною вимогою, до господарських санкцій не застосовується.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 28 січня 2020 у справі №910/17753/18.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що строк звернення з позовом в частині стягнення пені за видатковою накладною від 23.07.2018 сплинув 16.10.2019, а за видатковими накладними від 29.11.2018 та від 15.03.2019 - 25.02.2020.

У відповіді на відзив позивач зазначає, що ним не пропущений строк позовної давності на звернення з позовом у частині стягнення з відповідача пені в розмірі 101.885,19 грн, оскільки позовну заяву підписано та подано до суду 15.04.2020, а розрахунок пені здійснений позивачем з урахуванням спеціального строку позовної давності (1 рік) та у межах періоду нарахування (6 місяців від дня, коли зобов`язання по кожній видатковій накладній мало бути виконане).

Згідно зі статтями 252, 253 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Частиною 2 статті 255 Цивільного кодексу України визначено, що письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв`язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

З матеріалів справи вбачається, що позовну заяву до суду позивач надіслав засобами поштового зв`язку 16.04.2020, що підтверджується повідомленням АТ "Укрпошта" на поштовому конверті, в якому позовну заяву було відправлено до суду.

Посилання позивача на те, що позовну заяву було підписано 15.04.2020, а відтак ним було у межах строку позовної давності нараховано та заявлено до стягнення пеню, починаючи з 15.04.2019, є безпідставними, оскільки закон не пов`язує перебіг строку позовної давності із фактом підписання позивачем позовної заяви, натоміть, як було вказано вище, відповідно до норм Цивільного кодексу України перебіг строку позовної давності пов`язується зі зверненням особи у встановленому порядку до суду з відповідною позовною заявою.

З огляду на наведене вище, оскільки позовну заяву подано до суду 16.04.2020, позивач має право на стягнення з відповідача пені за кожною видатковою накладною за шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, та строк позовної давності за кожною видатковою накладною спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію (пеню), тобто за видатковою накладною № 2307005 від 23.07.2018 позивач має право на стягнення пені за період з 17.04.2019 по 18.04.2019, за видатковими накладними, які датовані 29.11.2018 - за період з 17.04.2019 по 27.08.2019, за видатковими накладними, які датовані 17.12.2018 - за період з 17.04.2019 по 18.09.2019.

Частинами 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За розрахунком позивача, з урахуванням строку позовної давності щодо вимог про стягнення пені, за видатковою накладною № 2307005 від 23.07.2018 за період з 17.04.2019 по 18.04.2019 до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає пеня в розмірі 142,03 грн; за видатковими накладними, які датовані 29.11.2018 - за період з 17.04.2019 по 27.08.2019 в розмірі 4.864,70 грн (за кожною накладною), що разом становить 43.782,30 грн (4.864,70 грн х 9); за видатковими накладними, які датовані 17.12.2018 - за період з 17.04.2019 по 18.09.2019 в розмірі 5.637,96 грн (за кожною накладною), що разом становить 56.379,60 грн (5 637,96 грн х 10).

Таким чином, загальний розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача, складає 100.303,93 грн (142,03 + 43.782,30 грн + 56.379,60 грн).

В іншій частині позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені не підлягають задоволенню, оскільки сплинув строк позовної давності, а відповідач у відзиві на позовну заяву просить суд застосувати строк позовної давності та наслідки його спливу.

У апеляційній скарзі відповідач стверджує, що:

- згідно з видатковою накладною від 23.07.2018 строк початку нарахування пені настав 17.10.2018, отже строк звернення з позовними вимогами в частині нарахування та стягнення пені сплив 16.10.2019;

- згідно з видатковими накладними від 29.11.2018 строк початку нарахування пені настав 26.02.2019, отже строк звернення з позовними вимогами в частині нарахування та стягнення пені сплинув 25.02.2020.

- згідно з видатковими накладними від 17.12.2018 строк початку нарахування пені настав 15.03.2019, отже строк звернення з позовними вимогами в частині нарахування та стягнення пені сплинув 14.03.2020.

Наведений розрахунок апелянт обриштовує тим, що позивач безпідставно нараховував пеню після спливу шести місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, оскільки відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, а згідно з п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Однак таке твердження апелянта є хибним з огляду на таке.

За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі.

До вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України). Тому стягнути неустойку (зокрема і пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише у межах спеціальної позовної давності, про застосування якої просить боржник .

Згідно з частиною першою статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255цього кодексу. На відміну від обчислення позовної давності для вимоги про стягнення штрафу, позовна давність за вимогою про стягнення пені обчислюється окремо за кожен день (місяць), за який нараховується пеня. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на стягнення пені.

Аналогічна позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі№444/9519/12 та від 23.06.2020 у справі №536/1841/15-ц.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Апеляційний суд також перевірив розрахунки інфляційних втрат та 3 % річних за заявлений позивачем період та встановив, що вказані розрахунки є арифметично вірними.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, апеляційний суд вважає, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 801.600,00 грн заборгованості, 100.303,93 грн пені, 35.250,43 грн інфляційних втрат та 33.982,57 грн 3 % річних.

Витрати зі сплати судового збору у розмірі 14.567,05 грн за розгляд справи місцевим судом, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, а решта сплаченого позивачем судового збору, в зв`язку із часткової відмовою у задоволенні позову - на позивача.

Витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 16.972,36 грн, понесені під час розгляду справи місцевим судом, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, а решта вказаних витрат - на позивача.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для вирішення спору, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень, викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржник не надав суду апеляційної інстанції.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Беручи до уваги наведене, всі інші аргументи учасників судового процесу колегія судів з урахуванням п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору, є явно необґрунтованими та неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику.

У справі, що розглядається, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи зазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що судове рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Апеляційний суд відзначає, що у відзиві на апеляційну скаргу позивач просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу, понесену під час апеляційного перегляду рішень місцевого суду, у розмірі 8.000,00 грн.

Від відповідача жодних заяв чи клопотань щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу, понесених позивачем під час апеляційного перегляду справи, не надходило.

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просив стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу за супроводження справи під час розгляду судом апеляційної інстанції апеляційної скарги, кінцевий (остаточний) розмір яких складає 8.000,00 грн.

На підтвердження об`єму наданих адвокатом послуг, кількості витраченого ним часу і на підтвердження оплати позивачем визначеної вартості позивач надав акт наданих послуг від 15.02.2021 до договору про надання правничої допомоги №7 від 09.02.2021, сам договір №7 від 09.02.2021, рахунок на оплату з описом наданих послуг від 09.02.2020 та платіжне доручення № 628 від 12.02.2021 на суму 8.000,00 грн.

В акті виконаних робіт зафіксовано перелік дій, вчинених адвокатом на користь позивача для досягнення мети визначеної угодою. Так, актом зафіксовано, що разом на виконання договору адвокатом було витрачено 4 години юридичної роботи, яка стосується розгляду апеляційної скарги і спрямована на досягнення мети позивача.

Матеріалами справи підтверджується виконання саме адвокатом Романаускасом Володимиром визначених актом виконаних робіт (дій), всі документи підготовлені і, відповідно, підписані саме вказаним адвокатом.

Оскільки понесені позивачем витрати на правничу допомогу підтверджуються матеріалами справи, відповідач не заявив клопотання про зменшення розміру таких витрат, колегія суддів вважає, що понесені позивачем витрати відповідно до ст. 129 ГПК України підлягають покладенню на відповідача у розмірі 8.000,00 грн з огляду на відмову у задоволенні апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275 - 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Київпастранс" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2020 у справі №910/5590/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2020 у справі №910/5590/20 залишити без змін.

3. Стягнути з Комунального підприємства "Київпастранс" (04070, м. Київ, вул. Набережне шосе, буд. 2; ідентифікаційний код: 31725604) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ПК Індустрія" (61052, Харківська обл., м. Харків, провул. Сімферопольський, буд. 6, літ. "Д-1"; ідентифікаційний код: 38773958) 8.000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

4. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/5590/20.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складений 26.02.2021.

Головуючий суддя О.О. Євсіков

Судді О.В. Попікова

А.І. Мартюк