Постанова

від 09.12.2020 по справі 120/3533/19-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/3533/19-а

Головуючий у 1-й інстанції: Мультян М.Б.

Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.

09 грудня 2020 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Полотнянка Ю.П. Драчук Т. О.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21 липня 2020 року (прийняте у м. Вінниці) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Лука-Мелешківської сільської ради про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на роботі,

В С Т А Н О В И В :

позивач 30.10.2019 звернулась із позовом до Вінницького окружного адміністративного суду в якому враховуючи заяву про уточнення позовних вимог просила:

- визнати незаконним та протиправним розпорядження Лука-Мелешківської сільської ради від 16.09.2019 №65 про звільнення ОСОБА_1 та скасувати його;

- негайно поновити ОСОБА_1 на роботі;

- стягнути з Лука-Мелешківської сільської ради на користь ОСОБА_1 розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 20.09.2019 по день прийняття судом рішення за даною позовною заявою, виходячи із розрахунку 15510 гривень за один місяць;

- стягнути з Лука-Мелешківської сільської ради на користь ОСОБА_1 остаточну заборгованість по заробітній платі та всім іншим сумам, належним до виплати під час її звільнення, оформленого розпорядженням Лука-Мелешківської сільської ради від 16.09.2019 №65 у розмірі 1477,14 гривень;

- стягнути з Лука-Мелешківської сільської ради на користь ОСОБА_1 на підставі статті 116 КЗпП України середній заробіток за весь час затримки виплати остаточної заборгованості по заробітній платі та всім іншим сумам, належним до виплати під час її звільнення оформленого розпорядженням Лука-Мелешківської сільської ради від 16.09.2019 року №65, по день фактичного розрахунку, виходячи із розрахунку 15510 гривень за один місяць;

- стягнути з Лука-Мелешківської сільської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 15000 гривень;

- стягнути з Лука-Мелешківської сільської ради на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 21.07.2020 в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач вказала, що судом першої інстанції не з`ясовано обставин правомірності ліквідації відділу освіти, культури, молоді та спорту внаслідок поділу та створення 2 нових відділів: відділу освіти, культури та відділу молоді та спорту, що стало причиною незаконного звільнення позивача по причині скорочення чисельності штату працівників.

Також, не з`ясовано обставин правомірності затримки виплати остаточних виплат позивачу під час звільнення, що стало причиною відмови в стягненні середньомісячного заробітку за порушення відповідачем строків при розрахунку під час звільнення позивача.

Крім того, відповідачем порушено законодавчо визначену вимогу про подальше працевлаштування, оскільки процедурою реорганізації передбачається пропонувати працівнику рівнозначну посаду, якщо вона зберігається при реорганізації.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу позивача вказавши, що відповідачем повністю виконано вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпПУ, оскільки повідомлено 15.07.2019 про наступне звільнення із посади начальника відділу освіти, культури, молоді та спорту Лука-Мелешківської сільської ради у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників відділу освіти, культури, молоді та спорту Лука-Мелешківської сільської ради та пропозиція зайняти посаду інспектора з соціальних питань відділу адміністративних послуг Лука-Мелешківської сільської ради або прийняти участь у конкурсі на посаді начальника відділу освіти та культури та на посаду начальника відділу молоді та спорту Лука-Мелешківської сільської ради.

Однак, від переведення на посаду інспектора з соціальних питань відділу адміністративних послуг Лука-Мелешківської сільської ради, позивач письмово відмовилась 17.12.2019, про що свідчить лист № 573/0 від 18.07.2019.

Окрім цього, стороною позивача підтверджено факт участі в конкурсі на зайняття запропонованої вакантної посади, однак, за результатами проведення вказаного відбору позивач не стала його переможцем.

В судовому засіданні 18.11.2020 позивач та її представник вимоги апеляційної скарги підтримали у повному обсязі та просили колегію суддів її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, та позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача заперечив проти апеляційної скарги, та просив колегію суддів її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Разом з цим, в судовому засіданні оголошено перерву до 02.12.2020 для надання до суду належним чином завірених копій документів.

На виконання вимог протокольної ухвали суду від 18.11.2020, представником відповідача подано належним чином засвідчені копії № 36-к від 03.07.2019 про звільнення ОСОБА_2 , наказу № 43-к від 16.07.2019 про звільнення ОСОБА_3 , наказу № 49-1 від 05.08.2019 про звільнення ОСОБА_4 , наказу № 50-к від 30.08.2019 про звільнення ОСОБА_5 , № 56-к від 30.09.2020 про звільнення ОСОБА_6 , та № 57-к від 30.09.2020 про звільнення ОСОБА_7 .. Також надано довідку, що станом на 15.07.2019 в структурі Лука-Мелешківської сільської ради наявні вакантна посада інспектора з соціальних питань Відділу адміністративних послуг.

02 грудня 2020 року в судовому засіданні заслухано пояснення щодо наданих копій документів протокольною ухвалою зобов`язано надати до суду інформацію щодо інших вакантних посад в новостворених відділах, структури та чисельності цих відділів та оголошено перерву до 09.12.2020.

04 грудня 2020 року на виконання протокольної ухвали суду від 02.12.2020 до суду надійшла заява в якій зазначено, що Рішенням Лука-Мелешківської сільської ради № 501 від 05.07.2019 затверджено положення про відділ освіти та культури молоді та спорту Лука-Мелешківської сільської ради та положення про відділ молоді та спорту Лука-Мелешківської сільської ради. Зазначено, що цим рішенням затверджено структуру і чисельність відділу освіти та культури в кількості 5 осіб та структуру і чисельність відділу молоді та спорту в кількості 3 особи.

В судовому засіданні 09.12.2020 представник відповідача надав пояснення щодо документів, які витребовувались судом. При цьому в судовому засіданні суд також перейшов з відкритого судового засідання до розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу позивача необхідно задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати та адміністративний позов задовольнити частково з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлені та неоспорені сторонами такі обставини.

Розпорядженням № 9 від 11.04.2018 ОСОБА_1 призначено на посаду начальника відділу освіти, культури, молоді та спорту Лука-Мелешківської сільської ради з 13.04.2018.

Рішенням №501 від 05.07.2019 25 позачергової сесії Лука-Мелешківської сільської ради 7 скликання вирішено припинити діяльність відділу освіти, культури, молоді та спорту Лука-Мелешківської сільської ради (код ЄДРПОУ: 42067015) шляхом реорганізації (поділу). Відповідно пункту 2, 3 рішення, утворено відділ освіти та культури Лука-Мелешківської сільської ради та відділ молоді та спорту Лука-Мелешківської сільської ради.

Позивача 15.07.2019 повідомлено про наступне звільнення із посади начальника відділу освіти, культури, молоді та спорту Лука-Мелешківської сільської ради, запропоновано посаду інспектора з соціальних питань відділу адміністративних послуг Лука-Мелешківської сільської ради та запропоновано прийняти участь у конкурсі на зайняття вакантних посад: начальника відділу освіти та культури Лука-Мелешківської сільської ради та начальника відділу молоді та спорту Лука-Мелешківської сільської ради (лист-повідомлення № 278/02-12 від 15.07.2019 року).

Листом від 17.07.2019 позивач відмовилась від переведення на запропоновану посаду.

Як наслідок, розпорядженням № 65 від 16.09.2019 позивача звільнено з посади начальника відділу освіти, культури, молоді та спору Лука-Мелешківської сільської ради з підстав передбачених пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Позивач не погоджуючись з винесеними ріщеннями про звільнення з посади начальника відділу освіти, культури, молоді та спору Лука-Мелешківської сільської ради звернулась до суду з даним позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що частиною 5 статті 10 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" передбачено, що прийняття на службу в органи місцевого самоврядування здійснюється на посади керівника секретаріату (керуючого справами) районної, обласної ради, керуючого справами виконавчого апарату обласних і районних рад, керівників відділів, управлінь та інших працівників органів місцевого самоврядування шляхом призначення відповідно сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України. Відтак, зазначена норма, не передбачає обов`язку органу місцевого самоврядування на переведення особи на рівнозначну керівну посаду без проведення конкурсу (у разі реорганізації державного органу).

Крім того, для встановлення відповідальності роботодавця за статтями 116-117 КЗпП України необхідно встановити чи були на час звільнення належні до виплати працівникові суми та чи була наявна вина роботодавця щодо невиплати цих сум. У зв`язку з не підтвердженням судом факту вини власника або уповноваженого ним органу щодо остаточного розрахунку з ОСОБА_1 у зазначені строки, заявлена вимога задоволенню не підлягає.

Водночас згідно з статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. З огляду на те, що позивачем не доведено протиправності дій відповідача у межах заявлених позовних вимог у даній справі, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог про стягнення моральної шкоди.

Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції за такими доводами.

За змістом ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Пунктом 6 ч. 1 статті 5-1 Кодексу законів про працю України визначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування визначає Закон України "Про службу в органах місцевого самоврядування".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Частиною 1 ст. 2 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування визначено, що: "Посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету".

Згідно до ст. 3, цього ж Закону, посадами в органах місцевого самоврядування є, зокрема, посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", прийняття на службу в органи місцевого самоврядування на посади керівника секретаріату (керуючого справами) районної, обласної ради, керуючого справами виконавчого апарату обласних і районних рад, керівників відділів, управлінь та інших працівників органів місцевого самоврядування здійснюється шляхом призначення відповідно сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.

Положеннями ч. 3 ст. 7. Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" визначено, що на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Отже, процедура звільнення посадових осіб місцевого самоврядування регулюється нормами КЗпП України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з частинами першою і третьою статті 492 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Підставами припинення трудового договору згідно пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України, зокрема є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці.

Частиною третьої статті 32 КЗпП України передбачено, що у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

Необхідною умовою застосування положень пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України під час звільнення працівника є зміна істотних умов праці безпосередньо на посаді, яку він займає, та його відмова продовжувати працювати на цій посаді зі зміненими умовами праці. Зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору. У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

У пункті п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 № 9 міститься роз`яснення стосовно того, що припинення трудового договору за п. 6 ст. 36 КЗпП України при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при провадженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці (раціоналізацією робочих місць, введенням нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і, навпаки, впровадженням передових методів, технологій тощо).

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" зазначено роз`яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясовувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Окрім цього, відповідно до частини 1, 3 статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Апеляційний суд, аналізуючи норми частин 1,3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України зауважує, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Вимоги даної статті вважаються виконаними в повній мірі, коли працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення, позаяк обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 28.02.2019 у справі №819/1121/17, від 06.03.2019 у справі № 824/424/16-а та від 07.05.2019 у справі №803/1157/16.

При цьому, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частин першої та третьої статті 492 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Згідно із статтею 235 КЗпП України порушення вимог закону, які допущено при звільненні є підставою для поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Так, згідно матеріалів справи розпорядженням № 9 від 11.04.2018 позивача призначено на посаду начальника відділу освіти, культури, молоді та спорту Лука-Мелешківської сільської ради з 13.04.2018.

Відповідно трудової книжки позивачки НОМЕР_1 від 25.08.1993 ОСОБА_1 , 13.04.2019 присвоєно 8 ранг посадової особи місцевого самоврядування в межах четвертої категорії посад.

Рішенням №501 від 05.07.2019 25 позачергової сесії Лука-Мелешківської сільської ради 7 скликання вирішено припинити діяльність відділу освіти, культури, молоді та спорту Лука-Мелешківської сільської ради (код ЄДРПОУ: 42067015) шляхом реорганізації (поділу). Відповідно пункту 2, 3 рішення, утворено відділ освіти та культури Лука-Мелешківської сільської ради та відділ молоді та спорту Лука-Мелешківської сільської ради.

Пунктом 6 та 7 вирішено схвалити та затвердити проекти Положень про відділ освіти та культури Лука-Мелешківської сільської ради та про відділ молоді та спорту Лука-Мелешківської сільської ради.

Пунктом 9 та 10 вирішено затверджено структуру та чисельність відділу освіти та культури Лука-Мелешківської сільської ради (додаток 4 до рішення) в кількості 5 (п`ять) осіб (включаючи посаду начальника відділу) та структуру та чисельність відділу молоді та спорту Лука-Мелешківської сільської ради (додаток 5 до рішення) в кількості 3 (три) особи (включаючи начальника відділу).

При цьому 15.07.2019 позивача повідомлено про наступне звільнення із посади начальника відділу освіти, культури, молоді та спорту Лука-Мелешківської сільської ради, запропоновано посаду інспектора з соціальних питань відділу адміністративних послуг Лука-Мелешківської сільської ради та запропоновано прийняти участь у конкурсі на зайняття вакантних посад: начальника відділу освіти та культури Лука-Мелешківської сільської ради та начальника відділу молоді та спорту Лука-Мелешківської сільської ради Листом від 17.07.2019 позивача відмовилась від переведення на запропоновану посаду.

Розпорядженням № 65 від 16.09.2019 позивача звільнено з посади начальника відділу освіти, культури, молоді та спору Лука-Мелешківської сільської ради з підстав передбачених пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Однак, колегія суддів зазначає, що відповідач, усупереч вимогам частини 6 статті 36, частини 1 та 3 статті 49-2 КЗпП України та частини третьої статті 492 КЗпП, не надав доказів того, що позивачу одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці запропоновано іншу роботу на рівнозначній посаді, зокрема посади у новостворених відділах (оскільки, як з`ясовано апеляційним судом ці посади уже існували на момент звільнення позивача), що в свою чергу свідчить про порушення відповідачем процедури звільнення позивача із займаної посади та без дотримання вимог статей 36, 49 КЗпП України.

Враховуючи зазначені вище норми Законів та встановлені по справі обставини, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позивача звільнено незаконно, а оскаржуване розпорядження Лука-Мелешківської сільської ради від 16.09.2019 №65 про звільнення ОСОБА_1 винесено з порушенням вимог трудового законодавства, а тому, наказ підлягає скасуванню.

Частиною 1 статті 235 КЗпП України передбачено, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Стосовно позовної вимоги позивача щодо стягнення з стягнути з Лука-Мелешківської сільської ради розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 20.09.2019 по день прийняття судом рішення за даною позовною заявою, виходячи із розрахунку 15510 гривень за один місяць, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з ст. 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Пунктом 3 Порядку передбачено, що При обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

При цьому, згідно з п. 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 4 Порядку передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

В матеріалах справи міститься довідка № 579 від 20.01.2020 про розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 із змісту вказаної довідки видно, що позивачу нараховано заробітну плату за липень 2019 року у розмірі 15510,00 грн, за серпень 2019 року - 5170,00 грн, разом 20680,00 грн. Загальна кількість відпрацьованих робочих днів - 44. Середньоденний заробіток становить 470,00 грн.

Оскільки судом встановлено факт протиправності звільнення позивача із займаної посади, відтак, в період часу з 20.09.2019 (дата наступного за вихідними дня звільнення) по 09.12.2020 (дата прийняття рішення про поновлення позивача на посаді) є періодом вимушеного прогулу позивача (310 робочих днів), а втрачений за цей час заробіток, відповідно до вимог чинного законодавства України, підлягає відшкодуванню, виходячи з розміру середньоденного заробітку за останні два місяці, що передували звільненню. Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума у розмірі 145 700,00 грн. (470 * 310 = 145 700,00).

Разом з тим, відповідно до частини 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Водночас, колегія суддів зазначає, що у випадку поновлення працівника на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу застосуванню при визначенні суми такого стягнення підлягає, саме Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

При цьому у разі визнання звільнення на законних підставах, чи у випадку неоскарження такого звільнення, однак наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, правовозастосуванню підлягають положення статтею 116, 177 КЗпП України.

Таким чином, позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати основної заборгованості у відповідності до статтей 116, 177 КЗпП України задоволенню не підлягають.

Згідно з пунктами 2, 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць, поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

За таких обставин суд вважає за необхідне допустити рішення до негайного виконання в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов`язку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права.

Згідно ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За приписами ч.1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Частиною 3 ст. 23 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Згідно пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56). У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України) (п.57).

Така ж правова позиція підтримана ВС у постанові від 22.01.2020 у справі № 560/798/16а.

У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89; від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005).

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ч. 3 ст. 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Позивачем вказано, що моральна шкода завдана їй в спірних правовідносинах полягає в тому, що вона зазнала сильних душевних страждань, мала поганий сон, зявились головні болі, посилилось відчуття тривоги що підтверджується довідками (копії наявні в матеріалах справи), необхідності докладати додаткові зусилля для організації свого життя, оскільки на утриманні позивача знаходиться людина похилого віку, яка потребує турботи та матеріальної допомоги (копія довідки про наявність на утриманні мати позивача - ОСОБА_8 1940 р.н.).

Апеляційний суд погоджується з тим, що незаконним звільнення позивачу завдано моральної шкоди, однак вважає, що достатнім та розумним розміром її компенсації буде сума - 2000 грн., які слід стягнути з відповідача, а тому позовна вимога про відшкодування позивачу моральної шкоди підлягає частковому задоволенню.

Стосовно позовної вимоги щодо стягнення з Лука-Мелешківської сільської ради на користь позивача витрат на правову допомогу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2).

Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 3).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4).

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6).

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7).

Згідно ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

На підтвердження понесених витрат позивачем надано копії: свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ВН №000285, ордер серії ВН № 153552, договір про надання правничої допомоги № б/н від 17.10.2019, додаткової угоди №1 до Договору про надання правничої допомоги від 31.08.2020, акту виконаних робіт за договором про надання правничої допомоги від 17.10.2019 № б/н, акт надання послуг згідно договору про надання правової допомоги № б/н від 17.10.2019, квитанції про оплату послуг від 30.10.2019, 29.07.2020 № 6 та від 10.12.2019 № 29251379-1, від 02.09.2020 № 11, від 02.09.2020 № 0.0.1822520950.1.

Згідно акту виконаних робіт за договором про надання правничої допомоги від 17.10.2019 адвокат надав, а клієнт прийняв правову допомогу, а саме: проведення юридичного аналізу документів по справі; пошук та аналіз актуальної судової практики з подібних правовідносин; складання проекту відзиву у справі - 5000 грн.

Згідно акту виконаних робіт за договором про надання правничої допомоги від 22.07.2020 адвокат надав, а клієнт прийняв правову допомогу, а саме: підготовка документів для відправлення відзиву на позовну заяву - 3000 грн.; участь у судових засіданнях (10,12.2019, 21.01.2020, 10.02.2020, 17.02.2020, 03.03.2020, 21.07.2020 по 300 грн за кожне судове засідання) - 1800 грн.,

Згідно додаткової угоди №1 до Договору про надання правничої допомоги від 31.08.2020 на виконання умов договору про надання правничої допомоги від 17.10.2019 адвокат підготувала до Сьомого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, вартість наданих послуг по аналізу рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21.07.2020 у справі № 120/3533/19-а, складанню апеляційної скарги та представництву інтересів у Сьомому апеляційному адміністративному суді складає 6000 грн.

Загальна вартість послуг адвоката за виконання своїх зобов`язань, згідно договору про надання правничої допомоги № б/н від 17.10.2019 складає 15800.

При цьому, частиною 5 ст. 134 КАС України вказано, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 04.02.2020 у справі №280/1765/19.

Отже, враховуючи складність справи, обсяг та якість виконаних адвокатом робіт, витрачений час, значення цієї справи для осіб, які є іншими сторонами у справі, колегія суддів дійшла висновку, що заявлені витрати є необгрунтованими та неспівмірними із складністю цієї справи.

У постанові від 05.09.2019 у справі №826/841/17 Верховний Суд зробив висновок про те, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, беручи до уваги складність справи, виконані адвокатом роботи (надані послуги), час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсяг наданих послуг та виконаних робіт, предмет спору та категорію (складність) справи, та враховуючи рішення суду про часткове задоволення позовних вимог, колегія суддів вважає, що на засадах співмірності та справедливості на користь позивача підлягає стягненню 12000 грн. понесених судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Разом з цим, не підлягає задоволенню позовна вимога про стягнення судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги, з огляду на таке.

Так, пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 №3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

Отже, помилково чи надміру сплачені кошти можуть бути повернуті позивачу за відповідним клопотанням згідно приписів Закону України "Про судовий збір".

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення не відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підлягає скасуванню частково з постановленням нової постанови.

У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21 липня 2020 року скасувати та прийняти нову постанову.

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Лука-Мелешківської сільської ради від 16 вересня 2019 року №65 про звільнення з посади начальника відділу освіти, культури, молоді та спорту Лука - Мелешківської сільської ради ОСОБА_1 .

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу освіти, культури, молоді та спорту Лука - Мелешківської сільської ради.

Стягнути з Лука-Мелешківської сільської ради (вул. Центральна, 2 а, с. Лука-Мелешківська, Вінницький район, Вінницька область, код ЄДРПОУ 42067015) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 18.09.2019 по 09.12.2020 в сумі 145 700 (сто сорок п`ять тисяч сімсот) грн.

Стягнути з Лука-Мелешківської сільської ради (вул. Центральна, 2 а, с. Лука-Мелешківська, Вінницький район, Вінницька область, код ЄДРПОУ 42067015) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) моральну шкоду у розмірі 2000 (дві тисячі) грн.

Стягнути з Лука-Меледаківеької сільської ради (вул. Центральна, 2 а, с. Лука-Мелешківська, Вінницький район, Вінницька область, код ЄДРПОУ 42067015) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на правову допомогу у розмірі 12000 (дванадцять тисяч) грн.

Постанова суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу освіти, культури, молоді та спорту Лука - Мелешківської сільської ради та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в межах стягнення суми за один місяць, підлягає до негайного виконання.

В задоволенні позову в іншій частині - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Ватаманюк Р.В. Судді Полотнянко Ю.П. Драчук Т. О.