Постанова

від 07.12.2020 по справі 646/2757/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2020 року

м. Харків

справа № 646/2757/20-ц

провадження № 22ц/818/5612/20

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Бурлака І.В., (суддя-доповідач),

суддів - Хорошевського О.М., Яцини В.Б.,

за участю секретаря - Дмитренко А.Ю.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Фінансова інновація ,

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Баршацький І.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 22 вересня 2020 року в складі судді Білінської О.В.

в с т а н о в и в:

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Фінансова інновація , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Баршацький Ігор Вікторович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Позовна заява мотивована тим, що між нею та Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Фінансова інновація було укладено кредитний договір та у зв`язку з заборгованістю за ним приватним нотаріусом вчинено виконавчий напис.

05 березня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Ярошенком К.Ю. на підставі виконавчого напису відкрито виконавче провадження № 61463801, копія якої не надходила на її адресу.

Вважала, що приватним нотаріусом не перевірено безспірність вимог стягувача, наявності доказів належного направлення та отримання боржницею письмової вимоги про усунення порушень, що призвело до порушення процедури вчинення напису та не надано достатніх та належних доказів відповідно до передбаченого переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку.

Просила визнати виконавчий напис, який вчинено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Баршацьким І.В. у зв`язку із боргом за кредитним договором, укладеним між нею та Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Фінансова інновація таким, що не підлягає виконанню.

Заочним рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 22 вересня 2020 року у задоволені позову ОСОБА_1 - відмовлено.

Не погоджуючись з заочним рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила заочне рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 виклала вимоги позову та просила звернути увагу на те, що відповідачем не надано нотаріусу доказів безспірності заборгованості. Також, вважала, що з дня виникнення права вимоги за кредитом минуло більше трьох років з моменту останнього платежу.

Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції від учасників справи не надходило.

В судове засідання учасники справи не з`явилися. Матеріали справи містять відомості про належне повідомлення учасників справи. 07 грудня 2020 року до суду апеляційної інстанції надійшла заява від ОСОБА_1 про розгляд справи за її відсутності.

Заяв про відкладення розгляду справи від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило.

Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Виходячи з вимог закону, обставин справи, судова колегія вважає за можливе розглянути справу за відсутністю учасників справи.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, заочне рішення суду - залишити без змін.

Заочне рішення суду першої інстанції, з висновком якого погоджується судова колегія, мотивовано тим, що ОСОБА_1 не довела, що її права при вчиненні виконавчого напису порушено або взагалі існував виконавчий напис.

Як вбачається з позовної заяви ОСОБА_1 на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ярошенка К.Ю. знаходиться виконавче провадження № 61463801 з виконання виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Баршацьким І.В. (а.с.4).

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один зі способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 18 ЦК України передбачено, що нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Вчинюючи виконавчі написи, нотаріус відповідно до закону встановлює та офіційно визнає факт наявності певної безспірної заборгованості та викладає такий свій висновок у відповідному нотаріальному акті - документі (виконавчому написі), що одночасно є підставою для примусового виконання (пункт 3 частини першої статті 3 Закону України Про виконавче провадження ).

Нотаріус у межах реалізації наданих йому юрисдикційних повноважень не вирішує спорів про право, але в результаті розгляду нотаріальної справи та вчинення нотаріальної дії правова невизначеність все ж припиняється. Отже, здійснюючи повноваження у сфері безспірної юрисдикції, нотаріус має встановлювати наявність або відсутність певного юридичного складу, щоб покласти його у підставу нотаріального акта в межах вчинюваної ним відповідної нотаріальної дії.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України Про нотаріат та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 цього Закону). Таким актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України Про нотаріат ). При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому, вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі Перелік).

Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена глава 14 Закону України Про нотаріат та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною - стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Згідно зі статтею 87 Закону України Про нотаріат для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Частиною першою статті 88 Закону України Про нотаріат передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.

Пунктом 1 Переліку передбачено, що для одержання виконавчого напису нотаріуса за нотаріально посвідченими договорами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно (крім випадку, передбаченого пунктом 1-1 цього Переліку), подаються: оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

На момент звернення заінтересованих осіб до нотаріуса з метою ініціювання вчинення нотаріальної дії відсутність цивільного спору є обов`язковою умовою, а наявність спору у свою чергу унеможливлює вчинення нотаріальної дії та є підставою для зупинення нотаріальної дії до вирішення справи судом(стаття 42 Закону України Про нотаріат ).

Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України Про нотаріат у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису (правова позиція Великої Палати Верховного Суду викладена у постановах від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19), від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 14-278 гс18), від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19) з подібних правовідносин).

Частиною 3 статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Практика ЄСПЛ свідчить про те, що змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.

Матеріали справи не містять ані копії спірного виконавчого напису, ані суми, яку заборгувала позивачка, ані відповідних доказів на підтвердження викладених в позові обставин. Не дивлячись на те, що апеляційний суд фактично виступає останньою інстанцією у реалізації права особи на справедливий судовий розгляд, змагальності сторін, безпосередності дослідження доказів та їх допустимості, в апеляційній процедурі не допускаються будь-які спрощення, а стандарти доказування повинні бути найвищими, до суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 не з`явилася, клопотань щодо витребування належних документів не заявляла. В суді першої інстанції заявлено клопотання про витребування відповідних документів, однак, клопотання подано від імені ОСОБА_1 , а не ОСОБА_1 . Тому, не зрозуміло, хто є позивачкою або позивачем у цій справі.

Доводи ОСОБА_1 щодо того, що виконавчий напис вчинено за відсутності обов`язкових документів, передбачених законом, жодних вимог від банку вона не отримувала, та заборгованість перед банком є спірною є недоведеними, оскільки відповідних доказів ОСОБА_1 не надала.

Ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції правильно зазначив, що позивачкою належними, допустимими та достовірними доказами не доведено позовні вимоги, оскільки нею не надано спірного виконавчого напису, наявність або відсутність у неї будь-якого реального боргу, або меншого боргу, ніж зазначено у виконавчому написі, неправильність визначення кредитором суми заборгованості та іншої відповідальності боржника, щодо стягнення якої вчинений виконавчий напис.

Таким чином, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Серявін та інші проти України , заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів.

Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а заочне рішення суду без змін.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.

У зв`язку зі складністю справи повний текст судового рішення складено відповідно до частини 6 статті 259 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Заочне рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 22 вересня 2020 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.В. Бурлака

Судді О.М. Хорошевський

В.Б. Яцина

Повний текст постанови складено 15 грудня 2020 року