ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,
тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
08 грудня 2020 року м.Херсон Справа № 923/716/19
Господарський суд Херсонської області у складі судді Пінтеліної Т.Г. , розглянувши справу за позовом: Прокурора-керівника Генічеської місцевої прокуратури Херсонської області м. Генічеськ Херсонської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Херсонській області, м.Херсон
до Відповідача : Фермерського господарства "Єремко" смт. Новоолексіївка Херсонської області, ідентифікаційний код юридичної особи 19221672
про повернення земельних ділянок
за участю представника прокуратури Херсонської області Волкова Н.М., службове посвідчення № 040721 від 22.01.2016
та представників сторін:
від позивача - Каверіна О.Б., головний спеціаліст, довіреність № 32-21-0.62-10/62-20 від 02.01.2020
від відповідача - Блонський Д.М.
Прокурор-керівник Генічеської місцевої прокуратури Херсонської області звернувся до Господарського суду Херсонської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Херсонській області (в подальшому позивач) та просить суд прийняти рішення, яким зобов`язати фермерське господарство "Єремко" (в подальшому відповідач) повернути у розпорядження позивача дві земельні ділянки площею 31,1 га та 19,8 га, що розташовані у Генічеському р-ні.
Позов мотивований тим, що у 1992 році Єремко І.М. було видано акти на право довічного успадковуваного володіння землею площею 31,1 га та 19,8 га для ведення фермерського господарства. В подальшому, ОСОБА_1 створив ФГ "Єремко", але ІНФОРМАЦІЯ_1 він помер. Прокурор вважає, що до складу спадщини не входить право користування земельною ділянкою, що виникло на підставі державного акту на право постійного користування та довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, тому відповідач безпідставно користується землею.
Ухвалою від 27.08.2019 відкрито провадження у справі, призначено підготовче провадження на 19.09.2019.
18.09.2019 позивач надав суду разом з доками направлення позицію щодо позовних вимог, якою просить задовольнити позов в повному обсязі.
Ухвалою від 19.09.2019р. розгляд справи відкладено на 03.10.2020р. Відповідач в засідання суду 03.10.2019 не прибув, направивши клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на зайнятість в розгляді скарги в сфері державної реєстрації. Ухвалою від 03.10.2019р. продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, розгляд справи відкладено на 05.11.2019р.
Згідно з п. 7) ч. 1 ст. 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Пунктом 1 ч.2 ст. 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (ч.ч.5,6 ст.13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів").
Як вбачається із змісту ухвали Верховного Суду у справі № 368/54/17 від 04.09.2019 предметом спору у якій є визнання права довічного успадкованого володіння земельною ділянкою, підставою такої передачі є необхідність розрізнення двох видів права на земельну ділянку: право постійного користування та право довічного успадкованого володіння, оскільки останнє має інший правовий режим.
Враховуючи викладене, оскільки у справі № 923/716/19 позовні вимоги ґрунтуються на тому, що спірна земельна ділянка була надана ОСОБА_1 на підставі державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею, який втратив чинність зі смертю ОСОБА_1 , у зв`язку з чим, на думку прокурора, у відповідача відсутні правові підстави для користування нею, з метою дотримання єдності судової практики, суд дійшов висновку про необхідність зупинення провадження у справі № 923/716/19 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 368/54/17 (ухвала Господарського суду Херсонської області від 05.11.2019р. ).
Ухвалою від 05.11.2019р. розгляд справи зупинено до перегляду судового рішення у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду у справі № 368/54/17.
Ухвалою від 21.01.2020р. провадження у справі поновлено, призначено судове засідання на 05.02.2020р.
Ухвалою від 05.02.2020р. провадження у справі № 923/716/19 зупинено до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду судового рішення у справі № 912/2385/18 у подібних правовідносинах.
Ухвалою від 20.08.2020р. провадження у справі № 923/716/19 поновлено, призначено засідання в підготовчому провадженні на 04.09.2020р., в подальшому відкладено на 09.10.2020р., запропоновано сторонам подати письмові пояснення на обґрунтування своєї позиції у справі з урахуванням Постанови Великою Палатою Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
В судовому засіданні 09.10.2020р. оголошено перерву до 11.11.2020р. Ухвалою від 11.11.2020р. розгляд справи відкладено на 23.11.2020р.
Ухвалою від 23.11.2020р. підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до розгляду по суті на 08.12.20р.
В судове засідання прокурор та представники сторін з`явились. Прокурор підтримала позовні вимоги та просить їх задовольнити з підстав, наведених у позові. Представник позивача підтримала позовні вимоги прокурора, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Представник відповідача заперечує проти задоволення позову та просив відмовити в його задоволенні.
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
В судовому засіданні 08.12.2018р., на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши прокурора, представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -
в с т а н о в и в:
Відповідно до приписів ст.131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Статтею 15 Закону України Про прокуратуру (далі - Закон) визначено статус прокурора. Відповідно до п. 14 ч. 1 цієї норми статус прокурора має заступник керівника місцевої прокуратури.
Частиною 1 статті 24 Закону передбачено право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства Генеральним прокурором України, його першим заступником та заступниками, керівниками регіональних та місцевих прокуратур, їх першими заступниками та заступниками.
Отже, керівник Генічеської місцевої прокуратури має право на звернення до господарського суду із позовною заявою.
За приписами частини 4 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, у позовній заяві обґрунтовує в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Підстави для звернення прокурора до суду визначено у ч. З ст. 23 Закону України Про прокуратуру , відповідно до якої прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № З-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття інтереси держави , висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих, зокрема, на охорону землі як національного багатства.
З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
У даному випадку прокурором встановлено порушення інтересів держави, яке полягає у незаконному користуванні ФГ Єремко земельними ділянками державної власності та недоотриманні бюджетом коштів внаслідок такого використання.
Так, відповідно до приписів ст.ст. 13, 14 Конституції України, ст. 1 ЗК України земля є власністю Українського народу, основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Статтею 2 Закону України Про охорону земель визначено, що об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.
Законність відчуження прав на землю та її раціональне використання становить посилений суспільний інтерес. Додержання законності при набутті прав користування земельними ділянками є невід`ємними складовими земельної реформи. Протидія незаконному заволодінню правами на землі державної та комунальної власності має важливе значення для економіки та безпеки держави.
У свою чергу, слід зазначити, що держава є інститутом, який покликаний впорядкувати відносини у різних сферах суспільного життя. Таке врегулювання відбувається шляхом прийняття законодавчим органом України законів і забезпеченням їх належного виконання, дотримання. Порушення вимог законів, унеможливлює, ускладнює реалізацію державної політики на певному напрямку або зводить нанівець мету, заради досягнення якої прийнято певний нормативно-правовий акт. Так, суспільні відносини у земельній сфері врегульовано передусім нормами Земельного кодексу України та іншими нормативно-правовими актами.
Як було зазначено вище, Земельним Кодексом України передбачено чіткий порядок і підстави набуття права на землю державної (комунальної) власності. Однак, відповідач використовує землі державної власності за відсутності правових підстав всупереч встановленому законом порядку (ст.ст. 125, 126 ЗК України), чим грубо порушує інтереси держави.
Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства у конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі Трегубенко проти України від 02.11.2004 категорично ствердив, що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес (п.54 рішення).
Крім того, відповідно до вимог ч.2 ст. 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами аукціону, крім випадків, встановлених ч. 2-3 ст. 134 цього Кодексу.
Так, вивченням опублікованих на сайті Держгеокадастру України лотів щодо продажу у минулому та поточному роках на земельних торгах права оренди земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва встановлено, що стартова ціна (стартовий розмір річної орендної плати) визначається в межах 4-7 % від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, а крок аукціону становить 0,5 % від стартового розміру річної плати. До того ж орендна плата значно зростає в процесі проведення торгів, у зв`язку з наявністю попиту на такі ділянки.
При цьому, згідно вищезазначеної інформації ГУ ДФС в Херсонській області за використання земельної ділянки на території Новоолексіївської селищної ради підприємством сплачено єдиного податку за 2015 рік- 9175 грн., 2016 рік - 12663,52 грн., 2017 рік. - 32886 грн., а на території Щорсівської сільської ради за користування земельною ділянкою в 2015 році- 5630 грн., в 2016 році- 3900 грн., в 2017 році - 6070 грн.
Отже, ФГ Єремко у зв`язку з використанням земельних ділянок площею 31,1 га та 19,8 га без правових підстав грубо порушено інтереси держави щодо законодавчо визначеного порядку користування землями сільськогосподарського призначення, а також спричинено матеріальну шкоду державі у вигляді недоотриманої орендної плати, що окрім іншого, порушує економічні інтереси держави.
Разом з тим, уповноваженим державою органом у даних правовідносинах - Головним управлінням Держгеокадастру у Херсонській області, не вжито заходів до захисту порушених інтересів держави.
Так, згідно зі ст. 15-1 Земельного кодексу України, до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин,належить, зокрема проведення відповідно до законодавства моніторингу та охорони земель.
Відповідно до вимог ст.188 ЗК України державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом.
Статтею 6 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель від 19 червня 2003 року № 963-ІУпередбачено, що до повноважень центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, належать, зокрема, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині: додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.
Так, постановою Кабінету Міністрів України за №15 від 14.01.2015 затверджено Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру (надалі Положення). Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів, (п. 1).
Згідно з пп. 1 п. З Положення основними завданнями Держгеокадастру є, зокрема, реалізація державної політики у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
Крім того, з огляду на приписи ст. 122 ЗК України, ГУ Держгеокадастру у Херсонській області є розпорядником земель державної власності сільськогосподарського призначення у Херсонській області.
Таким чином, саме ГУ Держгеокадастру у Херсонській області реалізовує від імені держави правомочності власника, оскільки є розпорядником спірних земельних ділянок, одночасно, здійснюючи нагляд за дотриманням законодавства при їх використанні як контролюючий орган.
Також, як територіальний орган Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, ГУ Держгеокадастру у Херсонській області наділено повноваження на звернення до суду із позовом з метою реалізації, визначених законом функцій (за змістом ст. 28 Закону України Про центральні органи виконавчої влади ).
Генічеською місцевою прокуратурою на адресу ГУ Держгеокадастру у Херсонській області 14.05.2019 за № 96/2995-18 спрямовано лист з повідомленням про факти використання відповідачем земельних ділянок всупереч вимогам законодавства та вимогою про інформування вжитих Управлінням заходів на усунення вказаних порушень законодавства.
Водночас, 03.07.2019 за вих. № 10-21-0.25-197/109-19 на адресу Генічеської місцевої прокуратури надійшов лист на запит прокуратури про те, що позови відділом не заявлялись, дія вищезазначених актів не припинялась.
Зазначена позиція безумовно та беззаперечно вказує на усвідомлену пасивну поведінку уповноваженого органу. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої в ухвалі від 10.07.2018 у справі № 812/1689/16, ухвалі від 19.07.2018 у справі №822/1169/17, а також у постанові від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, "нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
Таким чином, ГУ Держгеокадастру у Херсонській області не реалізовано надані законом повноваження та не здійснено захисту порушених інтересів держави, у тому числі засобами цивільно-правового реагування.
За таких обставин, прокурор з метою, щоб інтереси держави не залишились незахищеними, виконуючи саме субсидіарну роль, звертається до суду із цим позовом.
З метою реалізації норм ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру , Генічеською місцевою прокуратурою перед зверненням до суду 11.07.2019 скеровано повідомлення ГУ Держгеокадастру у Херсонській області про реалізацію представницьких повноважень.
Згідно з інформацією відділу Держгеокадастру у Генічеському районі, нормативно-грошова оцінка вказаних ділянок не проводилась, тому надано вартість 1 га ріллі по Херсонській області, яка станом на 01.01.2019 складає 24 450 грн.
Органами прокуратури та ГУ Держгеокадастру у Херсонській області інші позови до цього самого відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав до суду не подавались.
Заходи забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви не здійснювались.
Прокурором додатки до позову надано в оригіналах, окрім: податкових декларацій, оригінали яких зберігаються в ГУ ДФС у Херсонській області; актів на право довічного успадкованого володіння, свідоцтва про смерть ОСОБА_1 , оригінали знаходяться у відповідача.
Відтак, суд погоджується з тим, що прокурор належним чином обгрунтував своє право звернення до суду з даним позовом. Позиція прокурора та підстави заявленого позову полягають у наступному..
Генічеською місцевою прокуратурою в ході опрацювання відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, під час вирішення питання щодо наявності підставі для представництва інтересів держави в суді у сфері земельних відносин встановлено наступне.
На підставі рішення Генічеської районної ради від 12.06.1992р. ОСОБА_1 було видано акт на право довічного успадковуваного володіння землею площею 31,1га на території Новоолексіївсбкої селищної ради, для ведення селянського (Фермерського ) господарства, зареєстрованого за № 233.
На підставі рішення Щорсівської сільської ради від 07.08.1992р. ОСОБА_2 було видано акт на право довічного успадковуваного володіння землею площею 19,8 га на території Щорсівської сільської ради, для ведення селянського ( фермерського) господарства, зареєстрованого за №1.
Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 14.07.1992 створено Фермерське господарство Єремко (далі - ФГ Єремко ).
Разом з тим, встановлено, що ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть № 92 від 22.08.2006.
Згідно з відомостями Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ФГ Єремко здійснює свою діяльність та не перебуває в процесі припинення; керівником фермерського господарства на даний час є ОСОБА_3 .
Відповідно до інформації Новоолексіївської селищної ради Генічеського району, земельна ділянка площею 31,1 га, розташована на території ради, на цей час використовується Селянським фермерським господарством Єремко (голова ОСОБА_3 )
Згідно з довідкою, долученою до вказаної інформації селищної ради, ФГ Єремко обробляються землі, які перебували у користуванні ОСОБА_1 на підставі державного акта на землю від 12.06.1992 №233.
Згідно з інформацією Щорсівської сільської ради Генічеського району, земельна ділянка площею 19,8 га, яка належала померлому ОСОБА_1 , відповідно до державного акта на право довічного успадкованого володіння використовується ФГ Єремко ( голова ОСОБА_3 )
Відповідно до інформації ГУ ДФС у Херсонській області, фермерське господарство Єремко , у 2015-2017 роках було платником єдиного податку IV групи. При цьому згідно податкових декларацій та облікових карток платника податку, за використання земельної ділянки на території Новоолексіївської селищної ради (на підставі державного акта №233) підприємством сплачено єдиного податку за 2015 рік- 9175 грн., 2016 рік -12663,52 грн., 2017 рік. - 32886 грн., а за користування земельною ділянкою на території Щорсівської сільської ради в 2015 році- 5630 грн., в 2016 році- 3900 грн., в 2017 році - 6070 грн.
Розпорядженням голови Генічеської РДА від 05.04.2012 № 226 припинено дію державного акта на право довічного успадкованого володіння землею площею 31,1 га на території Новоолексіївської селищної ради, для ведення селянського ( фермерського) господарства, зареєстрованого за № 233 та дію державного акта на право довічного успадкованого володіння землею площею 19,8 га на території Щорсівської сільської ради, для ведення селянського (фермерського) господарства, зареєстрованого за № 1 померлому ОСОБА_1 у зв`язку зі смертю землекористувача. Разом з тим, розпорядження не було реалізовано.
Так, відповідно до інформації відділу у Генічеському районі ГУ Держгеокадастру у Херсонській області, інформація щодо припинення дії вищевказаних актів довічного успадкованого володіння у відділі відсутня.
Відомості щодо переоформлення прав на вказані земельні ділянки площею 31,1 га та 19,8 га до відділу не надходили.
Таким чином, вищевказаними документами підтверджено факт використання ФГ Єремко без належних правових підстав земельних ділянок, що належали колишньому померлому голові ФГ Єремко на праві довічного успадкованого володіння.
Відповідно до ч.І ст. 31 Земельного кодексу України ( далі - ЗК України), землі фермерського господарства можуть складатись із :
а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;
б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;
в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.
Вказаний перелік є вичерпним.
Водночас, земельна ділянка площею 31,1 га та земельна ділянка площею 19,8 га належали ОСОБА_1 на праві довічного успадкованого володіння та з ФГ Єремко договори оренди щодо цих земельних ділянок не реєструвались.
Відповідно до положень ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі ст. 116, 118, 123 ЗК України, є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
Відповідно до вимог ст. 125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Згідно з ч.І ст. 92 ЗК України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Зі змісту ч.2 ст. 92 ЗК України вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачена.
Згідно вимог ст. 131 ЗК України, громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України ( далі - ЦК України) з урахуванням вимог цього Кодексу.
Спадкуванням є перехід прав та обов`язків від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст. 1216 ЦК). Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування, із збереженням її цільового призначення (ст. 1225 ЦК), та у разі підтвердження цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть також передаватися право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) та право користування чужим майном (сервітут). Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) установлюється договором між власником та особою, яка виявила бажання користуватися цією ділянкою. Крім того, емфітевзис може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування (ст. 407 ЦК).
До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК).
Стаття 23 Закону від 19.06.2003 № 973-ІУ Про фермерське господарство визначає, що успадкування фермерського господарства здійснюється відповідно до цього Закону.
Так, згідно зі ст.19 вищевказаного Закону до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством у результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, не заборонених законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями/спорудами/обладнанням; інші майнові права (у т. ч. на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами ФГ до його складеного капіталу. Між власником (ГУ Держгеокадастру у Херсонській області) та головою ФГ свого часу не укладалися договори, які передбачали б можливість передачі в порядку спадкування права користування землею сільгосппризначення (емфітевзис).
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право постійного користування та довічного успадкованого володіння земельною ділянкою не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій воно належало.
Вказана позиція узгоджується з постановами Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 6-2329цс16 та від 23.11.2016 у справі № 6-3113цс15,№399/374/16-ц від 25.04.2018.
За таких обставин, прокурор вважає, що право довічного успадкованого володіння на підставі державного акта, виданого Генічеською районною радою 12.06.1992 за № 233 та державного акта, виданого Щорсівською сільською радою 07.08.1992 за № 1 ОСОБА_1 фактично припинилось 22.08.2006.
Отже вважає встановленим, що земельні ділянки державної власності площею 31,1 га на території Новоолексіївської селищної ради та 19,8 га Щорсівської сільської ради використовуються ФГ Єремко без належних правових підстав, що суперечить ст.ст.125,126 ЗК України.
Згідно з положеннями ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Враховуючи, що спірні земельні ділянки використовуються без достатніх правових підстав, ФГ Єремко згідно з вимогами ст. 16, 1212 ЦК України, зобов`язано повернути вказані земельні ділянки у розпорядження держави.
Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області (далі - Головне управління) вважає, що доводи та вимоги, викладені в позовній заяві, є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.
На підставі рішення Генічеської районної ради народних депутатів Генічеського району від 12 червня 1992 року ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства було надано у довічне успадковуване володіння земельну ділянку площею 31,1 га. Державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 233.
На підставі рішення Щорсівської сільської ради народних депутатів Генічеського району Херсонської області від 07 серпня 1992 року ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства було надано у довічне успадковуване володіння земельну ділянку площею 19.8 га. Державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 1.
Право довічного успадковуваного володіння землею було введено Земельним кодексом Української РСР від 18.12.1990 року № 561-ХІІ. Так. відповідно до статті 6 у довічне успадковуване володіння земля надавалася громадянам Української РСР. зокрема. для ведення селянського (фермерського) господарства.
Як зазначає позивач, порядок та особливості надання земель у довічне успадковуване володіння було визначено Законом України Про селянське (фермерську) господарства" від 20.12.1001р. № 2009-ХІІ.
Після запровадження права колективної та приватної власності на землю у 1992 ропі, в Земельний кодекс Української РСР (в редакції Закону України Про внесення змін і доповнень до Земельного кодексу Української РСР від 13.03.1992 року № 2196-ХП) та Закон України Про селянське (фермерське) господарство (в редакції Закону України Про внесення змін і доповнень до Закону України Про селянське (фермерське) господарство від 22.06.1993 року № 3312-ХІІ) право довічного успадковуваного володіння землею передбачено не було.
Таким чином, надання земельних ділянок громадянам у довічне успадковуване володіння було припинено.
Проте, пунктом 8 Постанови Верховної Ради України від 13.05.1992 року Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі встановлено, що громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до Земельного кодексу України.
Таким чином, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у довічне успадковуване володіння, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.
В свою чергу, громадяни, які набули у встановленому законодавством порядку право довічного успадкованого володіння земельною діяльною, мають право продовжити користування нею.
Відповідно до Повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян за № 00023239773 від 26 червня 2019 року, що міститься в матеріалах справи. ОСОБА_1 помер.
Як вірно зазначає позивач, оскільки чинне земельне законодавство не містить такої форми користування землею. як довічне успадковуване володіння, то Земельний кодекс України наразі не містить положень щодо припинення, переходу або спадкування такого права.
Згідно з частиною 11 статті 11 Господарського процесуального кодексу України (далі ~ ГПК України) забороняється відмова у правосудді з мотивів неповноти, неясності. суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Крім того, частиною 10 зазначеної статті встановлено наступне: якщо спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - виходить із загальних засад і змісту законодавства (аналогія права).
У даному випадку підлягає застосуванню аналогія закону, адже: 1) ці відносини не регулюються будь-якими конкретними нормами та потребують цивільно-правового врегулювання; 2) вирішення спору, що виник, не може бути здійснено виходячи із засад і змісту законодавства; 3) існують правові норми, які регулюють схожі відносини і можуть бути застосовані до цих відносин.
Статтею 141 ЗК України встановлено підстави припинення права користування земельною ділянкою.
Зокрема, згідно з пунктом в частини 1 зазначеної статті підставою припинення права користування земельною ділянкою є припинення діяльності релігійної організацій. державних чи комунальних підприємств, установ, організацій.
Відтак, за аналогією, припинення діяльності підприємства, установи, організації, як і смерть фізичної особи, унеможливлює володіння та використання земельної ділянки останніми, адже такі правомочності щодо земельної ділянки діють лише на період наявності у особи цивільно-правової дієздатності та припиняються у зв`язку з припиненням (смертю) особи.
Підсумкова позиція позивача полягає у тому, що оскільки право користування спірною земельною ділянкою Відповідачем (Фермерським господарством Єремко ) було похідним від права користування фізичної особи-землекористувача ОСОБА_1 , таке право припинилось у зв`язку зі смертю останнього.
Згідно з частиною 1 статті 182 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації,
Відповідно до статей 125. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .
Згідно зі статтею 31 ЗК України та частиною 1 статті 7 Закону України Про фермерське господарство землі фермерського господарства складаються з:
а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;
б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;
в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.
Разом з тим, статтею 23 Закону України Про фермерське господарство передбачено. що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.
Відповідно до статті 19 Закону України Про фермерське господарство до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди. облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, то не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі па інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.
Згідно з частиною 1 статті 20 зазначеного Закону майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства мас право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства.
Беручи до уваги викладене, оскільки спірні земельні ділянки перебували у довічному успадковуваному володінні ОСОБА_1 , вони, на переконання позивача, не входять до майна фермерського господарства Єремко .
При цьому, між власником спірної земельної ділянки (держава в особі Головного управління) та Відповідачем не укладались договори, згідно з якими останній наділений правом використовувати зазначені земельні ділянки.
Відтак, у зв`язку зі смертю належного землекористувача у фермерського господарства Єремко відсутні правові підстави для подальшого законного володіння та використання земельних ділянок площею 31,1 га та площею 19.8 га. наданих ОСОБА_4 у довічне успадковуване володіння.
Положення статті 397 ЦК України визначає особу, яка фактично гримає у себе чуже майно, його володільцем.
Відповідно до частини 1 статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Главою 83 ЦК України розкривається зміст зобов`язань, що виникають у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави. Крім того, положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Зокрема, частина 1 статті 1212 ЦК України передбачає, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.
Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, па якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 1212 ЦК України положення глави 83 ЦК України застосовуються також до вимог про витребування майна власником із чужого незаконного володіння.
Аналіз норм Конституції України та земельного законодавства свідчить, що органи виконавчої влади у земельних правовідносинах діють як органи, через які держава реалізує повноваження власника землі. Реалізуючи ці повноваження, вказані органи вступають у правовідносини з юридичними та фізичними особами.
Спірні земельні ділянки належать до земель сільськогосподарського призначення державної власності з цільовим призначенням - для ведення селянського (фермерського) господарства розташовані за межами населених пунктів на території Херсонської області.
Головне управління відповідно до ст. 15-1, ч,4 ст. 122 ЗК України та Положення про Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 17.11.2016 № 308, є територіальним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин, на який покладено функції щодо розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів на території Херсонської області.
Таким чином, власником вказаної земельної ділянки є держава в особі Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області.
Беручи до уваги викладене, Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області, як орган, що реалізує права власника спірних земельних ділянок, мас право витребувати майно (земельні ділянки) від Фермерського господарства Сремко . яке використовує їх без правових підстав.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 5, 42, 45, 46, 161 Господарського процесуального кодексу України, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач не погоджується з позовними вимогами, вважає, що у його задоволенні слід відмовити.
Відповідач доводить, що підстави для примусового припинення права користування земельними ділянками у Фермерського господарства Єремко (код ЄДР 19221672) як суб`єкта господарювання - відсутні.
Земельний кодекс України пов"язує можливість припинення права користування земельними ділянками у визначених випадках. За змістом ст.ст. 143, 144 Земельного кодексу України примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі:
а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;
б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров`ю населення) в строки, встановлені вказівками (приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі;
в) конфіскації земельної ділянки;
г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов`язаннях
власника цієї земельної ділянки;
д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.
У разі виявлення порушення земельного законодавства державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля складають протокол про порушення та видають особі, яка допустила порушення, вказівку про його усунення у 30-денний строк. Якщо особа, яка допустила порушення земельного законодавства, не виконала протягом зазначеного строку вказівки державного інспектора щодо припинення порушення земельного законодавства, державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля відповідно до закону накладають на таку особу адміністративне стягнення та повторно видають вказівку про припинення правопорушення чи усунення його наслідків у 30-денний строк.
У разі неусунення порушення земельного законодавства у 30-денний строк державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля звертаються до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про припинення права користування земельною ділянкою.
Рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про припинення права користування земельною ділянкою може бути оскаржене землекористувачем у судовому порядку.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що фермерське господарство Єремко (код ЄДР 19221672) продовжує використовувати землі за цільовим призначенням, сплачує єдиний сільськогосподарський податок за користуванням землею.
Виходячи зі змісту норм ст. ст. 1, 5, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", слід зробити висновок, що після одержання державного акта на право приватної власності чи користування землею або укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство реєструється у раді, що передала у власність або надала у користування земельну ділянку, і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи, та з цього часу обов`язки власника чи землекористувача земельної ділянки здійснює селянське (фермерське) господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.
У постанові Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" роз`яснено, що оскільки фермерські господарства є юридичними особами, їхні земельні спори з іншими юридичними особами, у тому числі про надання чи продаж із земель державної або комунальної власності земельної ділянки для розширення господарства, підвідомчі господарським судам.
Фермерське господарство зареєстроване як юридична особа. Господарство створене на земельній ділянці, переданій в відповідними актами.
До аналогічних висновків щодо застосування норм ст. ст. 1, 5, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство" прийшов Верховний Суд України в ухвалах від 31.10.2007 № 6-13576ск07, від 30.01.2008 № 6-20275св07.
Смерть особи які виділялись землі при створенні фермерського господарства не є підставою для припинення титулу користування земельною ділянкою у фермерського господарства як юридичної особи.
. Спірні землі входили до складу земель колективної власності. На території Щорсівської сільської ради Генічеського району діяло Колективне сільськогосподарське підприємство.
Законом України № 2498-У від 10.07.2018 Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні внесено зміни до пункту 21 Перехідних положень Земельного кодексу України, визначено, що землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані.
Таким чином, відповідач вважає, що Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області (Код ЄДР 39766281) не є належним позивачем. В даному випадку право розпоряджатись вказаними землями належить територіальній громаді.
Дане твердження відповідача протирічить наявним у матеріалах справи та наданих самим відповідачем Витягам з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (а.с.98- 113), відповідно до яких спірні земельні діялнки є державною власністю.
Ухвалою від 04 вересня 2019 року у справі № 368/54/17, провадження № 14-487цс19 Велика Пала Верховного Суду прийняла до розгляду справу за позовом ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до ОСОБА_7 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління Держгеокадастру в Кагарлицькому районі, про визнання права довічного успадковуваного володіння на земельну ділянку, та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління Держгеокадастру в Кагарлицькому районі,про визнання права довічного успадковуваного володіння на земельну ділянку.
При цьому Велика Палата Верховного Суду керувалась наступними обставинами.
Предметом спору у цій справі є право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, яке виникло в особи - засновника фермерського господарства на підставі державного акта на право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, згідно із Земельним кодексом Української РСР 1990 року. У Земельному кодексі України 2001 року право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою не визначено.
Згідно з частиною третьою статті З ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом статей 6, 50 ЗК України 18 грудня 1990 року N 561-XII (у редакції на час його прийняття) у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР для: ведення селянського (фермерського господарства); громадянам Української РСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.
Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 березня 1991 року, яка втратила чинність на підставі Постанови Верховної Ради України N 2201-XII від 13 березня 1992 року, затверджено форми державних актів: на право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею.
Відповідно до пункту 8 Постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2200 Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до Земельного кодексу України.
Системний аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави дійти висновку, що довічне успадковуване володіння землею не можна ототожнювати з правом постійного користування землею.
Земельний кодекс України у редакції від 13 березня 1992 року не передбачав такого виду права як довічне успадковуване володіння земельною ділянкою.
Пунктом 6 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.
Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 ЗК України 2001 року є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Відповідно до частини першої статті 125 ЗК України 2001 року (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Згідно із частиною першою статті 126 Земельного кодексу України 2001 року право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.
У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 р. №5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що Земельним кодексом Української РСР від 18 грудня 1990 року запроваджено нову форму володіння землею - довічне успадковуване володіння. Земельний кодекс України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (ст. 6)). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їхній вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, довічного успадкованого володіння або тимчасового користування. При цьому в будь -якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з не переоформленням правового титулу.
Конституційний Суд України вважав, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01 січня 2008 року, потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини другої статті 14, частини другої статті 41 Конституції України У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Чинний Кодекс серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки.
Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:
- пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення;
- пункту 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року N 5 63-XII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.
З огляду на викладене, можна дійти висновку, що особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадкованого володіння земельною ділянкою, на сьогодні також має законне право на таке володіння.
У судовій практиці при вирішенні вказаної категорії спорів, суд касаційної інстанції застосовує правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постановах від 05 жовтня 2016 року, провадження 6-2329цс16, від 23 листопада 2016 року, провадження 6-3113цс 15, та Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №178/447/16-ц.
У вказаних постановах Верховний Суд України виходив з того, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові у справі № 178/922/15 про визнання довічного спадкового володіння земельною ділянкою в порядку спадкування з посиланням, зокрема, на пункт 8 Постанови Верховної ради України від 13 березня 1992 року Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі дійшов висновку, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належить таке право.
Суд касаційної інстанції виходив з того, що положення пункту 8 Постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі стосуються лише спадкодавця, який отримав право на довічне успадковане володіння спірною земельною ділянкою, володів земельною ділянкою, проте матеріали справи не містять доказів, що він скористався правом на оформлення права власності або землекористування на земельну ділянку в порядку, визначеному Земельним кодексом України, який набрав чинності до 01 січня 2002 року.
У постанові від 06 травня 2019 року у справі № 922/2448/18 за позовом Селянського (фермерського) господарства "Поліна" до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання права користування земельною ділянкою, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду не погодився із висновками судів першої та апеляційної інстанцій та зазначив, оскільки громадянину земельна ділянка згідно з державним актом належала на праві довічного успадкування для створення і ведення селянського (фермерського) господарювання, створене ним же зазначене господарство, користуючись цією ділянкою після смерті засновника, мало законні підстави для задоволення цього позову про визнання права на постійне користування земельною ділянкою.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду скасував рішення та постанову у цій справі, як прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та прийняв нове рішення про відмову у позові з таких підстав.
Судами у цій справі не встановлено обставин про переоформлення громадянином права користування земельною ділянкою чи отримання її у власність, не встановлено наявності у позивача правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку. Разом з тим, право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право. Подібну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 24 січня 2018 у справі № 908/799/17, постановах Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 у справі №6-2329цс16, від 23 листопада 2016 у справі №6-3113цс-16, колегія суддів не вбачала підстав відступати від неї.
26 квітня 2017 року колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України у справі №363/32858/15-ц за позовом ОСОБА_5 до Сувидської сільської ради Вишгородського району Київської області, ОСОБА_6 , третя особа - ОСОБА_7 про визнання права на довічне успадковане володіння землею дійшла висновку, що Земельним кодексом Української РСР від 18 грудня 1990 року запроваджено нову форму володіння землею: довічне успадковуване володіння. Земельний кодекс України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної і приватної власності громадян на землю, зокрема право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (стаття 6). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір, забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь-якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з не переоформленням правового титулу. Таким чином, до спадкоємців користувачів земельних ділянок, право яких посвідчене державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею, відповідне право на землю переходить у порядку спадкування.
Згідно з частиною четвертою статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.
Конституція України гарантує право власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (частина друга статті 14).
Кожен має право, зокрема, володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним (частини перша, друга, четверта статті 41 Конституції України).
Згідно із частинами другою, третьою статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до вимог статті 55 Земельного кодексу Української РСР від 18 грудня 1990 року, у разі смерті громадянина, який вів сільське (фермерське) господарство, право володіння земельною ділянкою передається одному зі спадкоємців. Земельний кодекс Української РСР передбачав лише одне право володіння земельною ділянкою, надане для ведення сільського (фермерського) господарства - право довічного успадковуваного володіння.
Верховний Суд вважав, що необхідно розрізняти два види права на земельну ділянку: право постійного користування та право довічного успадковуваного володіння, оскільки останнє має інший правовий режим.
На думку Верховного Суду, суди застосовують норми Земельного кодексу України (зокрема, статтю 92), які регулюють відносини щодо права постійного користування земельною ділянкою, не досліджуючи правову природу права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою як самостійного права.
З огляду на положення чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що законодавство не передбачає таке речове право як успадковане володіння землею, але таке право виникло у спадкодавця на підставі законодавства і припинити таке право можливо лише на підставах визначених законом.
Крім того, таке право володіння зберігається у користувачів земельної ділянки, а в чинному законодавстві відсутні норми, які регулюють право довічного успадковуваного володіння, тому до таких правовідносин мають застосовуватися норми, які були чинними на момент існування на законодавчому рівні такого права.
За таких обставин, прийняття судами рішень про відмову в позові порушує баланс індивідуального та публічного інтересу (принцип пропорційності) та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основположних свобод.
Європейський суд з прав людини зазначив, що об`єктами захисту статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є законні очікування, які мали бути реалізовані внаслідок здійснення майнових прав. Разом з тим останні залежали від речових прав і тільки до тих, що закріплені в національному законодавстві.
Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду приймає справу до розгляду, оскільки вважає, що вказані мотиви, з яких 10 липня 2019 року постановлена ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, є обґрунтованими та відповідають вищенаведеним положенням ч.З ст. 403 ЦПК України.
На переконання прокурора, враховуючи, що ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , з огляду на дію актів цивільного законодавства в часі, до правовідносин із спадкування підлягають застосуванню норми законодавства, чинні на час їх виникнення, тобто станом на 2006 рік.
Чинні на момент виникнення правовідносин спадкування (2006 рік) нормативно-правові акти: ЦК України, Закон України Про фермерське господарство , ЗК України не передбачають можливості переходу до спадкоємця права користування земельною ділянкою, набутого спадкодавцем відповідно до державного акта на право довічного успадковуваного володіння.
Так, відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтею 407 ЦК України визначено, що право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті. Право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для сільськогосподарських потреб не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано у заставу.
Відповідно до ст. 402, 407, 413 ЦК України види користування земельними ділянками, що можуть бути успадковані, виникають на підставі договорів, тоді як померлий ОСОБА_1 набув право користування землею на підставі державного акта.
Тобто, за нормами цивільного законодавства успадкувати можливо те майно, яке на момент смерті спадкодавця належало йому на праві власності.
Таким чином, право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного а на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.
Отже, право ОСОБА_1 припинилося з моменту смерті. Автоматичного переходу права ОСОБА_1 до фермерського господарства як юридичної особи не відбулося, оскільки це не передбачалось як законодавством, чинним на час набуття права користування ОСОБА_1 , так і чинним на цей час.
За таких обставин, прокурором зазначено у позові про те, що фермерське господарство використовує земельну ділянку державної власності без правових підстав.
Щодо ухвали Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 368/54/17 прокурор наполягає про наступне.
Приймаючи до розгляду зазначену справу за позовом про визнання права довічного успадкованого володіння на земельну ділянку, ВП ВС дійшла висновку, що чинне законодавство не передбачає таке речове право як успадковане володіння землею, але таке право виникло у спадкодавця на підставі законодавства і припинити таке право можливо лише на підставах, визначених законом. Крім того, таке право володіння зберігається у користувачів земельної ділянки, а в чинному законодавстві відсутні норми, які регулюють право довічного успадковуваного володіння, тому до даних правовідносин мають застосовуватися норми, які були чинні на момент існування на законодавчому рівні такого права.
Беззаперечно, питання набуття ОСОБА_1 права довічного успадкованого володіння (1992 рік) регулюється нормами законодавства, яке передбачало таке право. Разом з тим, правовідносини щодо спадкування не існували на час набуття ним права на земельну ділянку, а виникли з часу смерті спадкодавця (2006 рік). З огляду на дію законодавчих актів у часі, застосуванню до таких правовідносин підлягають приписи чинного ЦК України, який набув чинності у 2004 році, та чинного земельного законодавства, яке не передбачає спадкування права, що виникло на підставі державного акта на право довічного успадковуваного володіння.
За таких обставин, право ОСОБА_1 не входить до складу спадщини та не може бути успадковане.
Більш того, у разі визнання права довічного успадковуваного володіння за певною особою в судовому порядку, таке право не може бути зареєстроване у встановленому законом порядку. У свою чергу, відповідно до приписів ст. ст. 125, 126 ЗК України право виникає лише з моменту його державної реєстрації.
За таких обставин, не переоформлення за життя ОСОБА_1 , набутого ним права довічного успадковуваного володіння на земельну ділянку, наразі унеможливлює його спадкування. Відтак, фермерське господарство користується земельними ділянками за відсутності права, що є підставою для вилучення та повернення цих земель державі.
Згідно зі ст. 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Отже, ураховуючи, що ФГ Єремко продовжує використовувати спірну земельну ділянку без належних правових підстав, тим самим порушуючи права її власника - держави в особі спеціально уповноваженого органу (ГУ Держгеокадастру в області), зокрема позбавляє останнього можливості її фактичного використання, та як наслідок, і розпорядження нею у встановленому законом порядку. Зокрема, неможливо розпочати процедуру передачі земельної ділянки в оренду поки вона фактично використовується іншою особою (засіяна, перебуває в обробленому стані, тощо).
Незаконне використання відповідачем земельної ділянки державної власності порушує інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, втраті з боку держави контролю над процесами оренди земельних угідь і виробництва сільгосппродукції в країні, суперечить державній політиці у сфері земельних відносин.
Отже, на сьогодні існує декілька постанов Верховного Суд, де сформулювані дещо різні висновки стосовно користування земельними ділянками фермерськими господарствами після смерті фізичної особи, якій земельні ділянки було передано у довічне успадковуване володіння.
Суд зазначає, що на час створення ФГ Єремко законодавства, а саме частини п`ятої статті 2, частини першої, третьої статті 9 Закону України Про селянське (фермерське) господарство , частини першої статті 92, статті 141 Земельного кодексу України, хоча державний акт і видано фізичній особі - засновнику СФГ, земельна ділянка пов`язана із СФГ, для створення якого цю земельну ділянку було надано; юридична особа - СФГ використовувало її з відповідною метою (ведення фермерського господарства), уповноважені органи обліковували саме цю земельну ділянку за юридичною особою; після державної реєстрації СФГ у правовідносинах користування земельною ділянкою, наданою на підставі Закону України Про селянське (фермерське) господарство , відбувається фактична заміна землекористувача
За змістом статей 141 та 142 Земельного кодексу України право постійного землекористування не припиняється в разі смерті особи, на ім`я якої видано державний акт; вилучення земельних ділянок у відповідача буде втручанням у право на мирне володіння позивачем земельною ділянкою, що суперечить статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Суд зазначає, що право постійного користування земельними ділянками, набуте в установленому законодавством порядку до 01 січня 2002 року, після набрання чинності статтею 92 Земельного кодексу України не скасовується та не обмежується; постійним користувачем земельної ділянки є відповідач ; прокурором та позивачем не доведено наявність суспільного інтересу для припинення права відповідача на користування земельною ділянкою і порушення прав держави, територіальної громади, ГУ Держгеокадастру внаслідок виникнення у СФГ такого права, а вилучення у відповідача земельних ділянок порушить базові гарантії захисту права мирного володіння майном, встановлені Конвенцією.
Згідно з положеннями земельного законодавства, що діяло на час звернення СФГ з позовом до суду, набуття права постійного користування землею селянським фермерським господарством (для ведення фермерського господарства) не передбачено; земельна ділянка, яка надана у постійне користування ОСОБА_1 не залишилась на титулі постійного користування у СФГ Єремко, оскільки відповідне право користування земельною ділянкою припинилось у зв`язку зі смертю особи, яка таке право отримала; СФГ не довело наявності свого порушеного права, надані СФГ податкові декларації з фіксованого сільськогосподарського податку та статистичні звіти не є правовстановлюючими документами і доказом наявності права постійного користування землею; матеріали справи не містять доказів використання СФГ земельної ділянки з метою ведення селянського (фермерського) господарства з 2006 року, зокрема, її обробки, збору врожаю, сплати податків. При цьому такі правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 922/3312/17, від 24 квітня 2019 року у справі № 922/2103/17, від 11 червня 2019 року у справі № 912/3219/17 та у постановах Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 6-2329цс16, від 23 листопада 2016 року у справі № 657/731/14-ц та від 23 листопада 2016 року у справі № 6-3113цс15.
За висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 05 жовтня 2016 року у справі № 181/698/14-ц, від 23 листопада 2016 року у справі № 657/731/14-ц, від 05 жовтня 2016 року у справі № 6-2329цс16, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, викладеними у постановах від 18 березня 2019 року у справі № 472/598/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 587/260/17, від 17 жовтня 2018 року у справі № 376/2038/14-ц, право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі Державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю засновника СФГ, на ім`я якого було видано акт на право постійного користування земельною ділянкою. Разом з тим позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц, дозволяє дійти висновку, що у правовідносинах постійного користування земельною ділянкою, наданою засновнику фермерського господарства, відбувається фактична заміна користувача й обов`язки землекористувача переходять до фермерського господарства з дня його державної реєстрації.
Згідно із частиною першою статті 51 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року, на момент створення ФГ Єремко - 14.07.1992р. ) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.
Відповідно до положень статті 7 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року, на момент створення ФГ Єремко ) користування землею може бути постійним або тимчасовим.У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.
Згідно із частиною першою статті 23 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року, на момент створення ФГ Єремко) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки фізичній особі ОСОБА_1 земельна ділянка на праві довічного успадковуваного постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.
Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2009-XII Про селянське (фермерське) господарство (у редакції Закону від 23 липня 1993 року № 3312-XII, втратив чинність 29 липня 2003 року - з моменту набрання чинності Законом України від 19 червня 2003 року № 973-IV Про фермерське господарство ) після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.
Звідси законодавством, чинним на момент створення ФГ Єремко, було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.
19 червня 2003 року було прийнято новий Закон України № 937-IV Про фермерське господарство (далі - Закон № 937-IV), яким Закон України Про селянське (фермерське) господарство № 2009-XII визнано таким, що втратив чинність.
У статті 1 Закону № 937-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону № 937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.
Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 937-IV).
Отже, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.
Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.
Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.
Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17 (провадження № 14-385цс19).
З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону № 937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.
Верховний Суд України, застосовуючи приписи статей 9, 11, 14, 16, 17, 18 Закону України Про селянське (фермерське) господарство № 2009-XII, який був чинним до 29 липня 2003 року, та статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону № 937-IV, який набрав чинності 29 липня 2003 року, вважав, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство з дати державної реєстрації набуває статусу юридичної особи, та з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась (див. ухвали Верховного Суду України від 24 жовтня 2007 року у справі № 6-20859св07, від 10 жовтня 2007 року у справі № 6-14879св07, від 30 січня 2008 року у справі № 6-20275св07).
Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 704/29/17-ц, 16 січня 2019 року у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27 березня 2019 року у справі № 574/381/17-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 628/776/18).
Згідно із частиною першою статті 92 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації (частина друга статті 92 цього Кодексу).
Пунктом 6 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року, який діяв з 01 січня 2002 року (момент набрання чинності названим Земельним кодексом України) до 22 вересня 2005 року, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01 січня 2002 року, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.
Проте Конституційний Суд України Рішенням N 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.
Звідси громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.
Відтак, з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18).
Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.
У пункті 7.27 постанови від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.
Так, статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.
Відповідно до приписів частини першої статті 27 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року), яка діяла до 01 січня 2002 року, право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.
З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві (як чинному на момент створення ФГ Єремко, так і з 01 січня 2002 року й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника СФГ відсутня.
Адже правове становище СФГ як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.
Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.
Звідси у разі смерті громадянина - засновника СФГ відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.
Відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, розглядаючи справу в подібних правовідносинах, у своїй постанові від 18 березня 2019 року у справі № 922/3312/17 зазначив, що єдиним належним і допустимим доказом належності спірної земельної ділянки тій чи іншій особі є наявність правовстановлюючого документа. Оскільки СФГ Відродження не надано документів на підтвердження наявності у фермерського господарства оформленого права постійного користування спірною земельною ділянкою, то за таких обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині визнання за СФГ Відродження права постійного користування земельною ділянкою. Крім того, суд касаційної інстанції вказав, що на момент виникнення спірних правовідносин набуття права постійного користування земельною ділянкою фермерськими господарствами (для ведення фермерського господарства) не передбачено.
При розгляді даної справи, надаючи оцінку наданим сторонами доказам, суд вважає належним врахування висновків, викладенихВеликою Палатою Верховного Суду 23 червня 2020 року у справі № 922/989/18 , провадження № 12-205гс19 .
Так, Велика Палата Верховного Суду не погоджується з цими правовими висновками, викладеними в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 922/3312/17, у зв`язку з чим вважає за необхідне відступити від них та зазначає, що з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) до фермерського господарства переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки його засновника.
З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від цієї правової позиції та зазначити, що у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.
Після отримання громадянином - засновником Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації, останнім засновано СФГ Берізка , яке зареєстроване як юридична особа. Тобто у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою з дня державної реєстрації СФГ воно набуло права та обов`язки землекористувача (близький за змістом правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц (провадження № 14-5цс18), від 13 червня 2018 року у справі № 474/100/16-ц (провадження № 14-161цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 704/26/17-ц (провадження № 14-495цс18), від 13 лютого 2019 року у справі №666/1188/16-ц (провадження № 14-629цс18).
За таких обставин Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що зі смертю фізичної особи, якій спірні земельні ділянки були надана на праві постійного користування згідно з Державним актом на право постійного користування землею , таке право не є таким, що припинилось.
За висновками Великої Палати Верховного Суду право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року, на момент смерті ОСОБА_9 , перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади, спрямовані на припинення права користування земельною ділянкою поза межами підстав, закріплених у земельному законодавстві, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.
Як уже зазначалося, з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) виникають відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки цим господарством. Такі правомочності набувають сталого юридичного зв`язку саме з фермерським господарством, стають частиною його майна.
Конституція України закріплює, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).
Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону (частина третя статті 41 Конституції України).
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).
Поняття майно в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації певного блага у внутрішньому праві країни. Згідно з Конвенцією, інші права та інтереси є активами, тому можуть вважатися правом власності , а відтак і майном .
Звідси право користування земельною ділянкою, отриманою громадянином - засновником для ведення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), є майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, право на яке підпадає під її захист.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.
Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах Рисовський проти України від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, Кривенький проти України від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).
ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
Втручання держави у право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.
. ЄСПЛ у рішенні Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року (Shtokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06, пункти 50 та 51) зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. Суд вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки на умовах, передбачених законом , а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів . Говорячи про закон , стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.
Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди ураховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 Земельного кодексу України (пункт 7.28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19).
Як уже зазначалося, підстави припинення права користування земельною ділянкою закріплені статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року, на момент смерті фізичної особи ОСОБА_1 ), серед яких добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.
За таких обставин позовні вимоги прокурора та позивача задоволенню не підлягають,
оскільки діяльність СФГ Єремко станом на день розгляду справи не припинилася. Інші законодавчо встановлені підстави припинення права постійного користування земельною ділянкою також відсутні.
Керуючись статтями 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
в и р і ш и в :
1. Повністю відмовити Прокурору-керівнику Генічеської місцевої прокуратури Херсонської області у позовній вимозі про зобов`язання фермерського господарства Єремко повернути у розпорядження держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області земельну ділянку площею 31,1 га вартістю 760 395 грн. розташовану на території Новоолексіївської селищної ради Генічеського району, яка згідно акту на право довічного успадкованого володіння № 233 від 12.06.1992 належала ОСОБА_1 .
2. Повністю відмовити Прокурору-керівнику Генічеської місцевої прокуратури Херсонської області у позовній вимозі про зобов`язання фермерського господарства Єремко повернути у розпорядження держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області земельну ділянку площею 19,8 га вартістю 484 ПО грн. розташовану на території Щорсівської сільської ради Генічеського району, яка згідно акту на право довічного успадкованого володіння № 1 від 12.06.1992 належала ОСОБА_1 .
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення.
Повне рішення складено 15.12.2020.
Суддя Т.Г. Пінтеліна
Суд | Господарський суд Херсонської області |
Дата ухвалення рішення | 08.12.2020 |
Оприлюднено | 17.12.2020 |
Номер документу | 93558747 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Херсонської області
Пінтеліна Т.Г.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні