Постанова

від 11.05.2021 по справі 923/716/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2021 року м. ОдесаСправа № 923/716/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Ярош А.І.

суддів Діброви Г.І., Принцевської Н.М.,

секретар судового засідання Молодов В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Першого заступника керівника Херсонської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Херсонської області від 08 грудня 2020 року

по справі №923/716/19

за позовом Прокурора-керівника Генічеської місцевої прокуратури Херсонської області м. Генічеськ Херсонської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Херсонській області

до Фермерського господарства "Єремко"

про повернення земельних ділянок,

представники сторін:

Від ФГ "Єремко" - Блонський Д.М., довіреність № б/н, дата видачі : 16.09.19;

Від прокуратури - Бондаревський О.М., посвідчення № 057613, дата видачі : 22.10.20;

Від Головного управління Держгеокадастру в Херсонській області - Васіна В.В., Витяг з ЄДР № б/н, дата видачі : 22.02.21;

Прокурор-керівник Генічеської місцевої прокуратури Херсонської області звернувся до Господарського суду Херсонської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Херсонській області та просить суд прийняти рішення, яким зобов`язати фермерське господарство "Єремко" повернути у розпорядження позивача дві земельні ділянки площею 31,1 га та 19,8 га, що розташовані у Генічеському р-ні.

Позов мотивований тим, що у 1992 році ОСОБА_1 було видано акти на право довічного успадковуваного володіння землею площею 31,1 га та 19,8 га для ведення фермерського господарства. В подальшому, ОСОБА_1 створив ФГ "Єремко", але ІНФОРМАЦІЯ_1 він помер. Прокурор вважає, що до складу спадщини не входить право користування земельною ділянкою, що виникло на підставі державного акту на право постійного користування та довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, тому відповідач безпідставно користується землею.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 08 грудня 2020 року по справі №923/716/19 відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що законодавством, чинним на момент створення ФГ Єремко , було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

Суд зазначив, що право постійного користування земельними ділянками, набуте в установленому законодавством порядку до 01 січня 2002 року, після набрання чинності статтею 92 Земельного кодексу України не скасовується та не обмежується; постійним користувачем земельної ділянки є відповідач ; прокурором та позивачем не доведено наявність суспільного інтересу для припинення права відповідача на користування земельною ділянкою і порушення прав держави, територіальної громади, ГУ Держгеокадастру внаслідок виникнення у СФГ такого права, а вилучення у відповідача земельних ділянок порушить базові гарантії захисту права мирного володіння майном, встановлені Конвенцією.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги прокурора та позивача задоволенню не підлягають, оскільки діяльність СФГ Єремко станом на день розгляду справи не припинилася. Інші законодавчо встановлені підстави припинення права постійного користування земельною ділянкою також відсутні.

Не погодившись із вказаним рішенням, Херсонська обласна прокуратура звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду Херсонської області та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, прокурор зазначає, що судове рішення прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а тому, відповідно до вимог ст.277 ГПК України підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Так, судом встановлено, що на підставі рішення Генічеської районної ради від 12.06.1992 ОСОБА_1 видано акт на право довічного успадковуваного володіння землею площею 31, 1 га на території Новоолексіївської селищної ради, для ведення селянського (Фермерського) господарства, зареєстрованого за №233.

На підставі рішення Щорсівської сільської ради від 07.08.1992 ОСОБА_1 видано акт на право довічного успадковуваного володіння землею площею 19,8 га на території Щорсівської сільської ради, для ведення селянського (фермерського) господарства, зареєстрованого за № 1.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 14.07.1992 створено ФГ Єремко .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть № 92 від 22.08.2006.

Згідно з відомостями Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ФГ Єремко здійснює свою діяльність та не перебуває в процесі припинення; керівником фермерського господарства на даний час є ОСОБА_3 .

Відповідно до інформації Новоолексіївської селищної ради Генічеського району земельна ділянка площею 31, 1 га, розташована на території ради, на цей час використовується Селянським фермерським господарством Єремко на підставі державного акта на землю від 12.06.1992 № 233.

Згідно з інформацією Щорсівської сільської ради Генічеського району, земельна ділянка площею 19,8 га, яка належала померлому ОСОБА_1 , відповідно до державного акта на право довічного успадкованого володіння використовується ФГ Єремко .

Також судом установлено, що розпорядженням голови Генічеської районної державної адміністрації від 05.04.2012 № 226 припинено дію державних актів на право довічного успадкованого володіння для ведення селянського (фермерського) господарства землею площею 31, 1 га на території Новоолексіївської селищної ради, зареєстрованого за №233 та площею 19,8 га на території Щорсівської сільської ради, зареєстрованого за №1 померлому ОСОБА_1 у зв`язку зі смертю землекористувача.

Разом з цим, відповідно до інформації відділу у Генічеському районі ГУ Держгеокадастру у Херсонській області, інформація щодо припинення дії вищевказаних актів довічного успадкованого володіння у відділі відсутня.

Відомості щодо переоформлення прав на вказані земельні ділянки площею 31,1 га та 19,8 га також до відділу не надходили.

Відмовляючи у задоволенні позову суд дійшов висновку, що оскільки діяльність СФГ Єремко станом на день розгляду справи не припинилась, тому законодавчо встановлені підстави припинення права постійного користування земельною ділянкою відсутні.

Також суд зазначив, що право постійного користування земельними ділянками, набуте в установленому законодавством порядку до 01.01.2002, після набрання чинності статтею 92 Земельного кодексу України не скасовується та не обмежується; постійним користувачем земельної ділянки є відповідач; прокурором та позивачем не доведено наявність суспільного інтересу для припинення права відповідача на користування земельною ділянкою і порушення прав держави, територіальної громади, ГУ Держгеокадастру внаслідок виникнення у СФГ такого права, а вилучення у відповідача земельних ділянок порушить базові гарантії захисту права мирного володіння майном, встановлені Конвенцією.

Водночас суд послався на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 18.03.2019 у справі № 922/3312/17, від 24.04.2019 у справі № 922/2103/17, від 11.06.2019 у справі № 912/3219/17 та у постановах Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 6-2329цс16, від 23.11.2016 у справі № 657/731/14-ц та від 23.11.2016 у справі № 6-3113цс15, в яких викладені висновки, які регулюють право постійного користування землею.

Натомість системний аналіз норм матеріального права дає підстави дійти висновку, що довічне успадковуване володіння землею не можна ототожнювати з правом постійного користування землею.

Прокурор зазначає, правовий висновок щодо довічного упадковуваного володіння землею викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 у справі №368/54/17.

Так, право довічного успадковуваного володіння землею введено Земельним кодексом Української РСР від 18.12.1990 року № 561-ХІІ. Так, відповідно до статті 6 у довічне успадковуване володіння земля надавалася громадянам Української РСР, зокрема для ведення селянського (фермерського) господарства.

В подальшому положення зазначених норм матеріального права були змінені та Земельний кодекс України в редакції від 13.03.1992 не передбачав такого виду права як довічне успадковуване володіння земельною ділянкою.

Прокурор зазначає, що особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння за Законом не може бути позбавлена права на таке володіння.

Разом з цим, відповідно до статті 1216 ЦК У країни спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла ( спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), крім прав і обов`язків що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об' єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов' язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України.

Таким чином, враховуючи, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов`язків, окрім тих, перелік яких визначено у статті 1219 ЦК України спадкоємець стає учасником правовідношення з довічного успадковуваного володіння.

При цьому суд зробив висновок, що довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою відноситься до тих прав, які можуть бути успадковувані.

Утім, на думку прокурора, господарський суд, у порушення вимог ст. 86 ГПК України не тільки неповно дослідив наявні у справі докази, у зв`язку з чим дійшов необґрунтованого висновку про наявність підстав користування спірними земельними ділянками ФГ Єремко , але і у порушення цієї норми не мотивував відхилення такого доказу.

При цьому, суд помилково не зважив на ту обставину, що спадщину після ОСОБА_1 прийняв його син ОСОБА_4 .

Так, позивачем у справі до матеріалів справи додано рішення Генічеського районного суду від 06.02.2018, залишене без змін постановою апеляційного суду Херсонської області від 08.05.2018 у справі № 653/4146/17, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_4 до Новоолексіївської селищної" ради Генічеського району, Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області про визнання права користування земельною ділянкою в порядку спадкування.

Судом установлено, і це підтверджується матеріалами цивільної справи, що ОСОБА_4 є спадкоємцем першої черги після батька ОСОБА_1 та прийняв після нього спадщину, звертався з позовом про визнання права користування в порядку спадкування на земельну ділянку площею 31, 1 га, право на довічне успадкування володіння яким було у його померлого батька ОСОБА_1 .

Крім того, як вбачається із статутних положень ФГ Єремко та витягу із ЄДР фермерських господарств, ОСОБА_4 не входить до членів цього господарства.

Тобто вказане рішення суду прямо свідчить про наявність спадкоємця, що прийняв спадщину, який не входить до членів ФГ Єремко та якому відмовлено у спадкуванні спірної земельної ділянки як в силу закону, так і судовим рішенням.

Інших доказів спадкування прав після ОСОБА_1 , в тому числі і права на користування спірних земельних ділянок матеріали справи не містять.

Тому, враховуючи, що між Головним управлінням Держгеокадастру у Херсонській області та ФГ Єремко відсутні договірні відносини, прокурор вважає, що спірні земельні ділянки підлягають поверненню державі.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.02.2021 року відкрито апеляційне провадження по справі №923/716/19 та призначено до розгляду на 06 квітня 2021 року о 10:30 годині.

Відповідно до приписів ст. ст. 267, 268 Господарського процесуального кодексу України, судовою колегією встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заяв, а також заперечень щодо заявлених клопотань.

06.04.2021 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ФГ Єремко , в якому поновити строк для подання відзиву, відмовити у задоволенні апеляційної скарги, залишити в силі рішення суду першої інстанції, стягнути понесені судові витрати з позивача.

Обґрунтовуючи відзив, відповідач зазначив, що узагальнено доводи скарги зводяться до незгоди з висновком суду першої інстанції про перехід права користування спірними землями до юридичної особи Фермерського господарства Єремко , з моменту його створення, від особи, яка отримала в довічне успадковане володіння земельні ділянки - ОСОБА_1 . Проте такі доводи є хибними.

Відповідач зазначає, що спірні земельні ділянки було проінвентаризовано та на даний час земельні ділянки площею 31,1 га та 19,8 га, як об`єкти права власності не існують, оскільки увійшли до складу інших земельних ділянок з новими кадастровими номерами.

Крім того, відповідач посилається на Розпорядження Кабінету Міністрів України Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Херсонської області від 12 червня 2020 р. № 726-р, згідно якого територія Щорсівської та Новоолексіївської сільських рад Генічеського району включені до складу Генічеської міської ради.

Земельні ділянки площею 30,1943 га кадастровий номер: 6522155400:02:001:0370 та площею 57,5394 га кадастровий номер 6522155400:04:001:0380 були передані по акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 14 грудня 2020 року (наказ Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області від 11 грудня 2020 року № 47 Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність ). Передані земельні ділянки вказані в пунктах 75 та 226 додатку до акту прийму-передачі земельних ділянок.

На думку відповідача, зазначене свідчить, що позивач у справі - Головне управління Держгеокадастру в Херсонській області не уповноважене здійснювати розпорядження спірними землями.

Також відповідач вважає, що суд першої інстанції правильно оцінив фактичні обставини у справі та послався на положення Постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 р. у справі № 922/989/18, провадження № 12-205гс19, з яких вбачається, що у разі смерті громадянина - засновника СФГ відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

До відзиву на апеляційну скаргу додано відповідь на адвокатський запит відділу у Генічеському районі ГУ Держгеокадастру у Херсонській області №0-21-0.25-43/109-21 від 30.03.2021, відповідь на адвокатський запит виконавчого комітету Генічеської міської ради №02-02-21-09/1440 від 26.03.2021 року, акт приймання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 14.12.2020 р.

11.05.2021 року до суду надійшли пояснення представника відповідача ФГ Єремко Блонського Д.М., в контексті висновку про застосування норм права, що Велика Палата Верховного Суду виснувала у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц, провадження № 14-63цс20. Велика Палата Верховного Суду висловилась з питання про спадкування або перехід права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою наданою для ведення фермерського господарства, хоча предмет позову і обставини справи такого тлумачення не вимагали. В цьому контексті важливим є питання про наслідки смерті особи, якій були надані земельні ділянки в довічне успадковане володіння.

Відповідач зазначає, що на адвокатський запит до Державного нотаріального архіву Херсонської області надано можливість ознайомитись з матеріалами спадкової справи після смерті ОСОБА_1 . До пояснень додано копії заяви ОСОБА_5 №692 від 11.10.2006 року про прийняття спадщини, заяви ОСОБА_4 №540 від 20.10.2017 року про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом та довідки зі спадкової справи №572/2006 відкритої після смерті ОСОБА_1 .

В судовому засіданні 11.05.2021 року представником відповідача надано обґрунтування неможливості подання в суді першої інстанції додаткових доказів, доданих до відзиву на апеляційну скаргу та до пояснень ФГ Єремко від 11.05.2021 року, у відповідності до положень ст.269 ГПК України, зокрема, зазначено, що спірні питання щодо розмежування права постійного користування та права довічного успадковуваного володіння виникли лише під час розгляду апеляційної скарги, тому питання про коло спадкоємців не ставилось в суді першої інстанції, а коли внинкли спірні питання, адвокат звернувся до Генічеської державної нотаріальної контори із запитом матеріалів спадкової справи. Однак з`ясовано, що вказана установа ліквідована, і всі матеріали передані до Новотроїцької державної нотаріальної контори. Після звернення до зазначеної установи з`ясувалось, що матеріали передані до архіву.

Таким чином, адвокат отримав матеріали спадкової справи лише під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

З огляду на викладене, судовою колегією у відповідності до приписів ст.119 ГПК України визнано причини неподання додаткових доказів в суді першої інстанції поважними та з метою повного та всебічного розгляду та дослідження усіх обставин справи долучено вищезазначені додаткові докази до матеріалів справи.

В судовому засіданні 11.05.2021 року представник прокуратури та позивача наполягали на задоволенні апеляційної скарги, представник відповідача просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вислухавши представників учасників процесу, колегія суддів доходить наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, та встановлено судом першої інстанції, на підставі рішення Генічеської районної ради від 12.06.1992р. ОСОБА_1 було видано акт на право довічного успадковуваного володіння землею площею 31,1га на території Новоолексіївської селищної ради, для ведення селянського (Фермерського ) господарства, зареєстрованого за № 233.

На підставі рішення Щорсівської сільської ради від 07.08.1992р. ОСОБА_1 було видано акт на право довічного успадковуваного володіння землею площею 19,8 га на території Щорсівської сільської ради, для ведення селянського (фермерського) господарства, зареєстрованого за №1.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 14.07.1992 створено Фермерське господарство "Єремко" (далі - ФГ "Єремко").

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть № 92 від 22.08.2006, копією Свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 .

Згідно з відомостями Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ФГ "Єремко" здійснює свою діяльність та не перебуває в процесі припинення; керівником фермерського господарства на даний час є ОСОБА_3 .

Відповідно до інформації Новоолексіївської селищної ради Генічеського району, земельна ділянка площею 31,1 га, розташована на території ради, на цей час використовується Селянським фермерським господарством "Єремко" (голова ОСОБА_3 )

Згідно з довідкою, долученою до вказаної інформації селищної ради, ФГ "Єремко" обробляються землі, які перебували у користуванні ОСОБА_1 на підставі державного акта на землю від 12.06.1992 №233.

Згідно з інформацією Щорсівської сільської ради Генічеського району, земельна ділянка площею 19,8 га, яка належала померлому ОСОБА_1 , відповідно до державного акта на право довічного успадкованого володіння використовується ФГ "Єремко" ( голова ОСОБА_3 )

Відповідно до інформації ГУ ДФС у Херсонській області, фермерське господарство "Єремко", у 2015-2017 роках було платником єдиного податку IV групи. При цьому згідно податкових декларацій та облікових карток платника податку, за використання земельної ділянки на території Новоолексіївської селищної ради (на підставі державного акта №233) підприємством сплачено єдиного податку за 2015 рік- 9175 грн., 2016 рік -12663,52 грн., 2017 рік. - 32886 грн., а за користування земельною ділянкою на території Щорсівської сільської ради в 2015 році- 5630 грн., в 2016 році- 3900 грн., в 2017 році - 6070 грн.

Розпорядженням голови Генічеської РДА від 05.04.2012 №226 припинено дію державного акта на право довічного успадкованого володіння землею площею 31,1 га на території Новоолексіївської селищної ради, для ведення селянського ( фермерського) господарства, зареєстрованого за № 233 та дію державного акта на право довічного успадкованого володіння землею площею 19,8 га на території Щорсівської сільської ради, для ведення селянського (фермерського) господарства, зареєстрованого за № 1 померлому ОСОБА_1 у зв`язку зі смертю землекористувача. Разом з тим, розпорядження не було реалізовано.

Так, відповідно до інформації відділу у Генічеському районі ГУ Держгеокадастру у Херсонській області, інформація щодо припинення дії вищевказаних актів довічного успадкованого володіння у відділі відсутня. Відомості щодо переоформлення прав на вказані земельні ділянки площею 31,1 га та 19,8 га до відділу не надходили.

Звертаючись до суду, прокурор зазначав, що вищевказаними документами підтверджено факт використання ФГ "Єремко" без належних правових підстав земельних ділянок, що належали колишньому померлому голові ФГ "Єремко" на праві довічного успадкованого володіння. В листах Генічеської місцевої прокуратури до ГУ ДФС у Херсонській області, ГУ Держгеокадастру у Херсонській області, зазначено, що після смерті ОСОБА_1 , спадщина на земельні ділянки прийнята ніким не була. Право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право постійного користування та довічного успадкованого володіння земельною ділянкою не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій воно належало.

За таких обставин, прокурор вважає, що право довічного успадкованого володіння на підставі державного акта, виданого Генічеською районною радою 12.06.1992 за № 233 та державного акта, виданого Щорсівською сільською радою 07.08.1992 за № 1 ОСОБА_1 фактично припинилось 22.08.2006.

Отже, вважає встановленим, що земельні ділянки державної власності площею 31,1 га на території Новоолексіївської селищної ради та 19,8 га Щорсівської сільської ради використовуються ФГ "Єремко" без належних правових підстав, що суперечить ст.ст.125,126 ЗК України. Враховуючи, що спірні земельні ділянки використовуються без достатніх правових підстав, прокурор просить зобов`язати ФГ "Єремко" згідно з вимогами ст. 16, 1212 ЦК України, повернути вказані земельні ділянки у розпорядження держави.

ГУ Держгеокадастру у Херсонській області підтримало позовні вимоги прокурора, просило задовольнити позов в повному обсязі. Як зазначає позивач, оскільки чинне земельне законодавство не містить такої форми користування землею. як довічне успадковуване володіння, то Земельний кодекс України наразі не містить положень щодо припинення, переходу або спадкування такого права. Пояснює, що між власником (ГУ Держгеокадастру у Херсонській області) та головою ФГ свого часу не укладалися договори, які передбачали б можливість передачі в порядку спадкування права користування землею сільгосппризначення (емфітевзис). Припинення діяльності підприємства, установи, організації, як і смерть фізичної особи, унеможливлює володіння та використання земельної ділянки останніми, адже такі правомочності щодо земельної ділянки діють лише на період наявності у особи цивільно-правової дієздатності та припиняються у зв`язку з припиненням (смертю) особи. Оскільки право користування спірною земельною ділянкою Відповідачем (Фермерським господарством "Єремко") було похідним від права користування фізичної особи-землекористувача ОСОБА_1 , таке право припинилось у зв`язку зі смертю останнього.

Фактично предметом спору у цій справі є право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, яке виникло в особи - засновника фермерського господарства на підставі державного акта на право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, згідно із Земельним кодексом Української РСР 1990 року. У Земельному кодексі України 2001 року "право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою" не визначено.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом статей 6, 50 ЗК України 18 грудня 1990 року N 561-XII (у редакції на час його прийняття) у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР для: ведення селянського (фермерського господарства); громадянам Української РСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 березня 1991 року, яка втратила чинність на підставі Постанови Верховної Ради України N 2201-XII від 13 березня 1992 року, затверджено форми державних актів: на право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею.

Відповідно до пункту 8 Постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2200 "Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі" громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до Земельного кодексу України.

Системний аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави дійти висновку, що довічне успадковуване володіння землею не можна ототожнювати з правом постійного користування землею.

Земельний кодекс України у редакції від 13 березня 1992 року не передбачав такого виду права як довічне успадковуване володіння земельною ділянкою.

Пунктом 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 ЗК України 2001 року є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини першої статті 125 ЗК України 2001 року (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно із частиною першою статті 126 Земельного кодексу України 2001 року право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 р. №5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що Земельним кодексом Української РСР від 18 грудня 1990 року запроваджено нову форму володіння землею - довічне успадковуване володіння. Земельний кодекс України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (ст. 6)). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їхній вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, довічного успадкованого володіння або тимчасового користування. При цьому в будь -якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з не переоформленням правового титулу.

Конституційний Суд України вважав, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01 січня 2008 року, потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини другої статті 14, частини другої статті 41 Конституції України У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Чинний Кодекс серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки.

Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення;

- пункту 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року N 5 63-XII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

З огляду на викладене, можна дійти висновку, що особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадкованого володіння земельною ділянкою, на сьогодні також має законне право на таке володіння.

Згідно з частиною четвертою статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Конституція України гарантує право власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (частина друга статті 14).

Кожен має право, зокрема, володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним (частини перша, друга, четверта статті 41 Конституції України).

Згідно із частинами другою, третьою статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до вимог статті 55 Земельного кодексу Української РСР від 18 грудня 1990 року, у разі смерті громадянина, який вів сільське (фермерське) господарство, право володіння земельною ділянкою передається одному зі спадкоємців. Земельний кодекс Української РСР передбачав лише одне право володіння земельною ділянкою, надане для ведення сільського (фермерського) господарства - право довічного успадковуваного володіння.

У контексті спірних правовідносин судова колегія вважає за доцільне звернутись до правового висновку, викладеного у постановах Великої Палати Верховного суду від 23.06.2020 по справі № 179/1043/16-ц , від 23.06.2020 по справі № 922/989/18.

На час надання ОСОБА_1 права довічного успадковуваного володіння спірними земельними ділянками - рішення Генічеської районної ради від 12.06.1992 та рішення Щорсівської сільської ради від 07.08.1992 - діяв Земельний кодекс України, введений в дію Постановою ВР N 562-XII ( 562-12 ) від 18.12.1990 року.

За змістом системного тлумачення статей 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11 Закону України Про селянське (фермерське) господарство , статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України Про фермерське господарство , статей 7, 27, 38, 50 і 51 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, статей 31, 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство.

Натомість право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, за змістом приписів статті 6 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року у редакції, чинній до 16 травня 1992 року, могло належати лише фізичній особі та згідно з частиною першою статті 55 цього кодексу у тій же редакції було об`єктом спадкування у випадку смерті громадянина, який вів селянське (фермерське) господарство. Тому таке право зі створенням селянського (фермерського) господарства до останнього не переходило.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 20.11.2019 по справі № 368/54/17 та у Постанові від 23.06.2020 по справі № 179/1043/16-ц визначила, що право довічного успадковуваного володіння, набуте особою в установленому законом порядку, не припиняється у зв`язку із її смертю та входить до складу спадщини.

Громадяни, які набули право довічного успадковуваного володіння земельними ділянками у встановленому законом порядку зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка б дозволяла припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним;

Ураховуючи очевидну необхідність дотримання балансу індивідуального та публічного інтересу у вирішенні вказаного питання, право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою відноситься до тих прав, які можуть бути успадковані.

Право довічного успадковуваного володіння, набуте особою в порядку, встановленому законом, не припиняється у зв`язку з її смертю та входить до складу спадщини.

Дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у довічне успадковане володіння були припиненими, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка б дозволяла припинити право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним.

Враховуючи те, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов`язків, окрім тих, перелік яких визначено у статті 1219 ЦК України, спадкоємець стає учасником правовідношення з довічного успадкованого володіння.

Таким чином, право довічного користування земельної ділянки може бути визнано таким, що успадковане, оскільки таке право не відноситься до тих прав, які не можуть бути успадковані.

Суд зазначає, що право постійного користування та право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою є різними інститутами і зауважує, що ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року у первинній редакції не передбачав можливості набуття фізичною особою земельної ділянки у приватну власність. Натомість цей кодекс гарантував фізичним особам право набувати земельні ділянки, зокрема, у довічне успадковуване володіння та у постійне користування. Обидва інститути передбачали можливість користування земельною ділянкою без обмеження будь-яким строком і, на думку Великої Палати Верховного Суду, відповідні майнові права могли бути об`єктом спадкування.

З урахуванням особливостей спірних правовідносин, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду усіх обставин справи, судова колегія вважає необхідним дослідити копії спадкової справи.

З копій матеріалів спадкової справи ОСОБА_1 вбачається наступне.

Після смерті ОСОБА_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 в Генічеській державній нотаріальній конторі заведена спадкова справа №572/2006.

11 жовтня 2006 року із заявою про прийняття спадщини після смерті чоловіка звернулась дружина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт НОМЕР_2 виданий Генічеським РВ УМВС України в Херсонській області 03.12.1997 р., ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_5 померла.

Спадкоємцями після її смерті є її діти ОСОБА_3 (Голова ФГ Єремко ) та ОСОБА_4 .

20 жовтня 2017 року із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті батька ( ОСОБА_1 ) звернувся ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , зареєстрований АДРЕСА_2 .

Отже, після смерті ОСОБА_1 - суб`єкта права довічного успадковуваного володіння наявні спадкоємці.

Судова колегія відхиляє доводи прокурора про неврахування судом тієї обставини, що спадщину після ОСОБА_1 прийняв його син ОСОБА_4 , з посиланням на рішення Генічеського районного суду від 06.02.2018, залишене без змін постановою апеляційного суду Херсонської області від 08.05.2018 у справі № 653/4146/17, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_4 до Новоолексіївської селищної" ради Генічеського району, Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області про визнання права користування земельною ділянкою в порядку спадкування.

Як вбачається з копій заяви ОСОБА_5 №692 від 11.10.2006 року про прийняття спадщини, заяви ОСОБА_4 №540 від 20.10.2017 року про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом та довідки зі спадкової справи №572/2006 відкритої після смерті ОСОБА_1 , ОСОБА_4 не є єдиним спадкоємцем ОСОБА_1 .

Посилання апелянта на судові рішення у справі № 653/4146/17 судом відхиляються, оскільки вирішальне значення у спірних правовідносинах має встановлений судом факт можливості спадкування права довічного успадковуваного володіння земельними ділянками. наявність спадкоємців померлого ОСОБА_1 у розрізі правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного суду від 23.06.2020 по справі № 179/1043/16-ц , від 23.06.2020 по справі № 922/989/18.

З огляду на встановлені обставини наявності інших спадкоємців ОСОБА_1 , посилання апелянта на відсутність інших доказів спадкування прав після ОСОБА_1 , в тому числі і права на користування спірних земельних ділянок, судом не приймаються до уваги.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що майнові права на земельні ділянки перейшли до спадкоємців померлого. При цьому, питання про коло спадкоємців не підлягає вирішенню в межах даного судового процесу.

Відповідно до ст. 141 ЗК України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

При дослідженні відносин між сторонами зазначених у ст. 141 ЗК України підстав не встановлено.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Втручання держави у право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

ЄСПЛ у рішенні "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року (Shtokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06, пункти 50 та 51) зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. Суд вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Говорячи про "закон", стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.

Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди ураховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 Земельного кодексу України (пункт 7.28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19).

Згідно із загальнодозвільним принципом правового регулювання, який поширюється на сферу правомірних приватних відносин (зокрема, на відносини спадкування), дозволено те, що не заборонено законом. Можливість спадкування права постійного користування земельною ділянкою, як і права довічного успадковуваного володіння нею, забезпечує сталість цивільного обороту й уникнення ситуацій, за яких можливий необґрунтований перерозподіл земельних ділянок і прав на них.

Колегія суддів зазначає, що втручання держави у право користування ФГ "Єремко" шляхом вилучення спірних земельних ділянок та їх повернення до земель державної власності Головному управлінню Держгеокадастру у Херсонській області не переслідує "суспільний інтерес" і не є пропорційним визначеним цілям.

Крім того, суд приймає до уваги, що з відповіді на адвокатський запит відділу у Генічеському районі ГУ Держгеокадастру у Херсонській області №0-21-0.25-43/109-21 від 30.03.2021, відповідь на адвокатський запит виконавчого комітету Генічеської міської ради №02-02-21-09/1440 від 26.03.2021 року, акту приймання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 14.12.2020 р. вбачається, що на момент розгляду справи спірні земельні ділянки було проінвентаризовано та на даний час земельні ділянки площею 31,1 га та 19,8 га, як об`єкти права власності не існують, оскільки увійшли до складу інших земельних ділянок з новими кадастровими номерами.

Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Херсонської області від 12 червня 2020 р. № 726-р, територія Щорсівської та Новоолексіївської сільських рад Генічеського району включені до складу Генічеської міської ради.

Земельні ділянки площею 30,1943 га кадастровий номер: 6522155400:02:001:0370 та площею 57,5394 га кадастровий номер 6522155400:04:001:0380 були передані по акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 14 грудня 2020 року (наказ Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області від 11 грудня 2020 року № 47 Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність ). Передані земельні ділянки вказані в пунктах 75 та 226 додатку до акту прийму-передачі земельних ділянок.

Таким чином, викладені обставини унеможливлюють виконання рішення суду у разі його задоволення, оскільки, по-перше, земельні ділянки площею 31,1 га та 19,8 га, як об`єкти права власності не існують, а по друге, були передані по акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність. Тому позивач Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області не є уповноваженою особою на отримання спірних земельних ділянок.

Підсумовуючи вищевикладене, враховуючи встановлені обставини наявності спадкоємців ОСОБА_1 , колегія суддів доходить висновку, що право довічного успадковуваного володіння земельними ділянками площею 31,1 га та 19,8 га, не припинилось у зв`язку зі смертю ОСОБА_1 , а увійшло до складу спадщини, оскільки є таким, що успадковане.

При цьому, земельні ділянки площею 31,1 га та 19,8 га, як об`єкти права власності не існують, оскільки увійшли до складу інших земельних ділянок з новими кадастровими номерами та були передані по акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність.

За таких обставин, оскільки доводи апеляційної скарги, викладені у апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, судова колегія доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог прокуратури шляхом зобов`язання фермерського господарства "Єремко" повернути у розпорядження Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області спірних земельних ділянок площею 31,1 га та 19,8 га, що є підставою для залишення рішення Господарського суду Херсонської області від 08 грудня 2020 року по справі №923/716/19 без змін, а апеляційної скарги Першого заступника керівника Херсонської обласної прокуратури - без задоволення.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись статтями ст. ст. 240, 270, п.1 ч.1 ст. 275, 276, 282-285 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Першого заступника керівника Херсонської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Херсонської області від 08 грудня 2020 року по справі №923/716/19 залишити без змін.

Постанова відповідно до вимог ст. 284 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені ст.ст.287-288 Господарського процесуального кодексу України.

У зв`язку із знаходженням судді-члені колегії Принцевської Н.М. на лікарняному з 15.05.2021 року по 28.05.2021 року, повний текст постанови складено 31.05.2021 року.

Головуючий суддя А.І. Ярош

Суддя Г.І. Діброва

Суддя Н.М. Принцевська