Ухвала

від 15.12.2020 по справі 453/1202/16-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

про відмову у відкритті касаційного провадження

15 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 453/1202/16-а

провадження № К/9901/32391/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єзерова А.А., суддів: Желєзного І.В., Кравчука В.М.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.10.2020 у справі № 453/1202/16-а за позовом ОСОБА_1 до Крушельницької сільської ради Сколівського району Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Сколівська районна державна адміністрація Львівської області в особі Відділу містобудування та архітектури про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

у с т а н о в и в:

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Сколівського районного суду Львівської області із адміністративним позовом до Крушельницької сільської ради Сколівського району Львівської області, за участю третьої особи - Сколівської районної державної адміністрації Львівської області в особі Відділу містобудування та архітектури, в якому (з врахуванням поданих 10 травня 2019 року уточнень), просила:

- визнати дії Крушельницької сільської ради Сколівського району Львівської області щодо облаштування тротуару у с. Крушельниця Сколівського району Львівської області на заїзді з вулиці І. Франка до будинку НОМЕР_1 протиправними;

- зобов`язати Крушельницьку сільську раду Сколівського району Львівської області привести заїзд з вулиці І. Франка до будинку НОМЕР_1 шириною 3,5 м., котрий знаходиться у с.Крушельниця Сколівського району Львівської області між її господарством та землями сільської ради відповідно до державних будівельних норм або ж повернути у попередній стан.

Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 03.12.2019 позов задоволено частково: зобов`язано Крушельницьку сільську раду Сколівського району Львівської області привести заїзд з вулиці І. Франка до будинку НОМЕР_1 шириною 3,5 м. в с. Крушельниця , який знаходиться між господарством ОСОБА_1 та землями сільської ради, у відповідності до державних будівельних норм та правил, а також стягнуто з Крушельницької сільської ради Сколівського району Львівської області на користь ОСОБА_1 275,60 грн. сплаченого судового збору, 7 865,00 грн. витрат, пов`язаних з проведенням судової будівельно-технічної експертизи та 500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.05.2020 скасовано рішення Сколівського районного суду Львівської області від 03.12.2019 у справі №453/1202/16-а в частині відмови у задоволенні позовних вимог і в цій частині позовні вимоги задоволено, визнано протиправними дії Крушельницької сільської ради Сколівського району Львівської області щодо облаштування тротуару у с. Крушельниця Сколівського району Львівської області на заїзді з вулиці І. Франка до будинку НОМЕР_1 . В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін, а також стягнуто з бюджетних асигнувань Крушельницької сільської ради Сколівського району Львівської області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 551 грн. 20 коп. і за подання апеляційної скарги у розмірі 826 грн. 80 коп., витрати на проведення судової будівельно-технічної експертизи у розмірі 15 730 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 грн.

ОСОБА_1 подала до суду апеляційної інстанції заяви про виправлення описок у постанові суду апеляційної інстанції від 18.05.2020.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.10.2020 відмовлено у задоволенні заяв ОСОБА_1 про виправлення описки в постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.05.2020 у справі №453/1202/16-а.

Не погодившись з ухвалою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.

Дослідивши зміст касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження треба відмовити з таких мотивів.

Приписи п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України передбачають, що однією із основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Цей принцип конкретизований у положеннях ч. 1 ст. 13 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом - КАС України, у редакції, чинній з 08.02.2020) й ч. 1 ст.328 КАС України, згідно з якими учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їхнього перегляду в апеляційному порядку, можуть реалізувати право на їхнє оскарження у касаційному порядку тільки у визначених законом випадках.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що предметом касаційного оскарження у цій справі є ухвала Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.10.2020 у справі №453/1202/16-а про відмову у виправленні описки.

Відповідно до вимог п. 5 ч. 1 ст. 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

Згідно з ч. 2 ст. 333 КАС України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Суд апеляційної інстанції в оскарженій ухвалі заззначив про те, що з поданих ОСОБА_1 заяв, вбачається, що у них наведені узагальнюючі висновки, щодо незгоди із викладом описової та мотивувальної частини рішення. При цьому, суд вказав, що частина вимог стосується виправлень в описовій частині рішення, де наводяться доводи, викладені самою ОСОБА_1 в її ж апеляційній скарзі.

Відповідно до ч. 1 ст. 253 КАС України суд, який постановив судове рішення, може з власної ініціативи або за заявою учасника справи чи іншої заінтересованої особи виправити допущені в судовому рішенні цього суду описки, очевидні арифметичні помилки незалежно від того, набрало судове рішення законної сили чи ні.

Положення вказаної статті передбачають можливість після ухвалення судового рішення у справі усунути в ньому помилки технічного (неюридичного) характеру - описки та очевидні арифметичні помилки. Описка - це зроблена судом механічна (мимовільна, випадкова) орфографічна, граматична, пунктуаційна помилка в рішенні, яка допущена під час його письмово-вербального викладу (помилка у правописі, у розділових знаках тощо). Такі помилки зумовлені неправильним написанням слів, цифр тощо. Виправленню підлягають лише ті описки, які мають істотний характер. До таких належить написання прізвищ та імен, адрес, найменувань спірного майна, зазначення дат та строків. Як правило, описка, як мовна помилка, не спотворює текст судового рішення та не призводять до його неправильного сприймання: помилкове розташування розділових знаків, неправильні відмінки слів тощо.

Отже, описка трактується як явна неточність або незрозуміле формулювання.

Вирішуючи питання про виправлення описок чи арифметичних помилок, допущених у судовому рішенні, суд не вправі змінювати зміст, суть судового рішення незалежно від його юридичного значення чи зовнішнього оцінного сприйняття (розуміння).

Аналогічна правова позиція викладену в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №817/777/16.

У цій справі Верховний Суд вважає вірним висновок суду апеляційної інстанції про те, що незгода з описовою і мотивувальною частиною судового рішення не є підставою для виправлення описки.

Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст.ст. 1 та 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини`суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене право на суд разом із правом на доступ до суду складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі Ґолдер проти Сполученого Королівства ( Golder v. the United Kingdom ), заява № 4451/70, п. 36). Проте ці права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність вказаних прав (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі Станєв проти Болгарії ( Stanev v. Bulgaria ), заява № 36760/06, п.230).

У рішенні у справі Мельник проти України (заява № 23436/03) ЄСПЛ зазначив, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та дотримуватися пропорційності між використаними засобами та досягнутими цілями (див. рішення у справі Guйrin v. France Reports of Judgments and Decisions 1998-V, п. 37).

У рішенні у справі Воловік проти України (заява № 15123/03) ЄСПЛ зазначив, що відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду (див., наприклад, рішення у справі Подбіельські та ППУ Полпуре проти Польщі (Podbielski and PPU Polpure v. Poland) заява № 39199/98, п. 62).

Зважаючи на викладене Верховний Суд констатує, що суд апеляційної інстанції під час розв`язання питання про взяття до провадження апеляційної скарги надав правильну оцінку матеріалам апеляційної скарги з погляду дотримання скаржником вимог КАС України щодо форми та змісту відповідного процесуального документа, а аргументи касаційної скарги стосовно цього питання не дають підстав для висновку про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

З огляду на викладене, а також беручи до уваги той факт, що зміст оскарженої ухвали свідчить про правильне застосування судом апеляційної інстанцій норм процесуального права та не викликає сумнівів щодо їхнього застосування чи тлумачення, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для визнання касаційної скарги необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження.

Керуючись положеннями п. 5 ч. 1ст. 333 КАС України, Верховний Суд

у х в а л и в:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.10.2020 у справі №453/1202/16-а.

2. Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами надіслати особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач А.А. Єзеров

Суддя І.В. Желєзний

Суддя В.М. Кравчук