Постанова

від 07.12.2020 по справі 372/3089/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

07 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 372/3089/18

провадження № 61-387св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації,

відповідачі : Обухівська районна державна адміністрація Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

треті особи : ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , правонаступниками якої є ОСОБА_6 та ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги прокурора Київської області, Київської обласної державної адміністрації, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Данилова Вікторія Віталіївна, на постанову Київського апеляційного суду від 19 листопада

2019 року в складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Сержанюка А. С.,

Сушко Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до Обухівської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , правонаступниками якої є ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , про визнання недійсним розпорядження та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 07 квітня 2008 року затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність громадянам земельних ділянок для ведення індивідуального садівництва, зокрема

ОСОБА_5 , яка змінила прізвище на ОСОБА_5 , ОСОБА_9 ,

ОСОБА_7 , ОСОБА_3 загальною площею 0,48 га за рахунок земель водного фонду, тому зазначене розпорядження прийняте з порушенням вимог чинного законодавства, тому його необхідно визнати недійсним.

На підставі вищевказаного розпорядження ОСОБА_5 видано державний акт на право власності серії ЯЖ № 217195 на земельну ділянку площею 0,12 га; ОСОБА_9 - державний акт на право власності серії ЯЖ № 217196 на земельну ділянку площею 0,12 га; ОСОБА_3 - державний акт на право власності серії ЯЖ № 217197 на земельну ділянку площею 0,12 га;

ОСОБА_7 - державний акт на право власності серії ЯЖ № 217194 на земельну ділянку площею 0,12 га.

У подальшому ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_5 за договорами купівлі-продажу відчужили вищевказані належні їм земельні ділянки на користь ОСОБА_1 .

Належну ОСОБА_7 вищевказану земельну ділянку після смерті останньої успадкували ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , які відчужили це майно на користь ОСОБА_1 , а остання, у свою чергу, відчужила це майно на користь ОСОБА_2 .

Вказував, що спірні земельні ділянки незаконно передані у власність громадянам та в подальшому перейшли у власність відповідачів за рахунок земель водного фонду на підставі розпорядження, яке прийнято

з перевищенням наданих законом повноважень та у спосіб прямо заборонений законодавством, тому це майно необхідно витребувати на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації.

На підставі викладеного перший заступник прокурора Київської області

в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації просив: визнати недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 07 квітня 2008 року № 506 в частині надання у приватну власність земельної ділянки площею 0,12 га ОСОБА_9 , земельної ділянки площею 0,12 га ОСОБА_7 , земельної ділянки площею 0,12 га

ОСОБА_5 , земельної ділянки площею 0,12 га ОСОБА_3 ; витребувати на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вищевказані земельні ділянки, які розташовані в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 10 червня

2019 року (в складі судді Зінченко О. М.) у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що перший заступник прокурора Київської області, звертаючись з позовом, пропустив строк позовної давності.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково.

Визнано недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 07 квітня 2008 року № 506 Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56 громадянам для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області в частині надання у приватну власність: земельної ділянки площею 0,12 га ОСОБА_9 ; земельної ділянки площею 0,12 га

ОСОБА_7 ; земельної ділянки площею 0,12 га ОСОБА_5 ; земельної ділянки площею 0,12 га ОСОБА_3 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Обухівської районної державної адміністрації Київської області на користь прокуратури Київської області судовий збір у розмірі 4 405 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що прокурор не пропустив строк позовної давності, тому підстави для застосування наслідків спливу вказаного строку відсутні. Спірні земельні ділянки водного фонду

у порушення вимог чинного законодавства передано у власність громадянам, що є підставою для скасування розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 07 квітня 2008 року

у відповідній частині. Разом з тим, відсутні правові підстави для витребування спірних земельних ділянок, тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі прокурор Київської області просить скасувати постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про витребування спірних земельних ділянок, ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення вказаних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі Київська обласна державна адміністрація просить скасувати постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про витребування спірних земельних ділянок, ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення вказаних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат

Данилова В. В., просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат

Данилова В. В., просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційні скарги прокурора Київської області та Київської обласної державної адміністрації мотивовані тим, що після ухвалення рішення місцевим судом відповідачі відчужили спірні земельні ділянки на користь ОСОБА_10 , тому апеляційний суд зобов`язаний був залучити останнього як правонаступника відповідачів за клопотанням прокурора. Незалучення ОСОБА_10 є перешкодою для витребування спірних земельних ділянок на користь законного власника, тому постанова апеляційного суду в цій частині не забезпечує необхідного балансу між приватними та публічними інтересами. Звернення прокурора в інтересах держави до суду в даних спірних правовідносинах спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значущого питання про повернення державі незаконно наданих

у власність земельних ділянок водного фону.

Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Данилова В. В., мотивовані тим, що вони (відповідачі - фізичні особи) не були повідомлені належним чином про розгляд справи, у судові засідання суду першої та апеляційної інстанції їх не викликали.

Крім того, позивач звернувся до суду з пропуском строку позовної давності, поважних причин поновлення цього строку суду не наведено.

Доводи інших учасників справи

ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Данилова В. В., подав до суду відзив на касаційну скаргу прокурора Київської області, зазначивши, що наведені прокурором причини пропуску строку позовної давності

є неповажними, тому в задоволенні позову необхідно відмовити з цих підстав.

ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Данилова В. В., подала до суду відзив на касаційну скаргу прокурора Київської області, зазначивши, що держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів. Позовна заява прокурора подана з пропущеним строком позовної давності. Суд першої інстанції правильно визнав причини пропуску строків позовної давності не поважними.

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційних скарг, відзиву на касаційні скарги до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалами Верховного Суду від 24 лютого 2020 року та від 24 вересня

2020 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

12 березня 2020 року справу передано до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 07 квітня 2008 року затверджено проект із землеустрою щодо відведення у власність громадянам земельних ділянок для ведення індивідуального садівництва, зокрема ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 загальною площею 0,48 га за рахунок земель державної власності в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області та передано їм у власність вищевказані земельні ділянки.

На підставі зазначеного розпорядження ОСОБА_5 видано державний акт на право власності серії ЯЖ № 217195 на земельну ділянку площею 0,12 га; ОСОБА_9 - державний акт на право власності серії ЯЖ № 217196 на земельну ділянку площею 0,12 га; ОСОБА_3 - державний акт на право власності серії ЯЖ № 217197 на земельну ділянку площею 0,12 га;

ОСОБА_7 - державний акт на право власності серії ЯЖ № 217194 на земельну ділянку площею 0,12 га.

У подальшому ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_5 за договорами купівлі-продажу відчужили вищевказані належні їм земельні ділянки на користь ОСОБА_1 .

Належну ОСОБА_7 вищевказану земельну ділянку після смерті останньої успадкували ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , які відчужили це майно на користь ОСОБА_1 , а остання, у свою чергу, відчужила це майно на користь ОСОБА_2 .

Відповідно до інформації, наданої Київським державним підприємством геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем Київгеоінформатика від 14 вересня 2018 року, схеми накладення оспорюваних земельних ділянок встановлено, що спірні земельні ділянки як на момент їх відведення у 2008 році, так і на час надання інформаційної довідки накладаються на землі водного фонду, а саме на 100 метрову прибережну захисну смугу затоки Київського водосховища на річці Дніпро та 50 метрову прибережну захисну смугу ставка площею близько 23 га.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення .

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України Про прокуратуру . Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави,

у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором

у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19).

Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор вказував на неналежне виконання Київською обласною державною адміністрацією своїх повноважень щодо повернення державі незаконно відведених земель водного фонду, внаслідок чого залишається не усунутим порушення права власності держави на вказані землі та відповідний позов до суду останньою не заявлено.

Крім того, перед зверненням до суду прокурор звернувся до Київської обласної державної адміністрації з відповідним повідомленням, що підтверджується доданим до позовної заяви листом від 04 жовтня 2018 року. Бездіяльність компетентного органу полягає у тому, що він знав про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи-носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Прокурор у позовній заяві зазначав, що Київській обласній державній адміністрації, яка відповідно до закону є розпорядником спірних земельних ділянок, про факт первинного порушення інтересів держави внаслідок прийняття Обухівською районною державною адміністрацією Київської області оскаржуваного розпорядження відомо не було, оскільки воно приймалось без її участі, погодження у випадках, передбачених законодавством, на вилучення спірних ділянок не надавалось. Крім того, інформація про передачу земель у приватну власність у загальнодоступних базах даних була відсутня, а у спірному розпорядженні не вказано дані про дійсне місцезнаходження земельних ділянок, кадастрові номери чи інші уточнюючі дані, а також зазначено неправдиві відомості про цільове призначення таких земельних ділянок (для ведення індивідуального садівництва). Вказані обставини підтверджені зібраними у справі доказами.

На підставі викладеного апеляційний суд дійшов правильного висновку, що позивачем не пропущено строк позовної давності, тому обґрунтовано спростував висновки місцевого суду в цій частині.

При цьому землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі водного фонду (пункт є частини першої статті 19 ЗК України). До земель водного фонду належать, зокрема, землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок і навколо водойм (стаття 58 ЗК України та стаття 4 ВК України).

До земель комунальної власності, які не можна передавати у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених ЗК України (пункт ґ частини третьої статті 83 цього Кодексу). А частина друга статті 59 ЗК України передбачає можливість передання земель водного фонду у приватну власність тільки у випадку безоплатного передання громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування замкнених природних водойм (загальною площею до 3 гектарів). Інших випадків, за яких можна набути право приватної власності на земельні ділянки водного фонду, у ЗК України немає.

Земельні ділянки під прибережні захисні смуги виділяються у межах водоохоронних зон вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення

і засмічення та збереження їх водності (частина перша статті 60 ЗК України, частина перша статті 88 ВК України).

Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 га - 25 м; для середніх річок, водосховищ на них та ставків площею більше 3 га - 50 м; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 м (частина друга статті 88 ВК України, пункт 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 червня 1996 року № 173 (далі - Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів)).

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (стаття 61 ЗК України,

статті 89 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і додаток 13 до цих правил).

Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх

у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України.

Суди встановили, що спірні земельні ділянки розташовані у межах прибережної захисної смуги затоки Київського водосховища на річці Дніпро.

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України).

У спорах стосовно прибережних захисних смуг, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт а частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України).

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження

№ 14-317цс19).

З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції, встановивши належність спірних земельних ділянок до земель, на які поширювалася чітка заборона на передання їх у приватну власність, правильно застосували приписи ЗК України та ВК України щодо цільового призначення земельної ділянки.

Прокурор у цій справі просив визнати недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 07 квітня 2008 року

№ 506 в частині надання у приватну власність земельних ділянок третім особам у справі.

Суди попередніх інстанцій установили, що розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 07 квітня 2008 року затверджено проект із землеустрою щодо відведення у власність громадянам земельних ділянок для ведення індивідуального садівництва, зокрема ОСОБА_5, ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , правонаступниками якої є ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , ОСОБА_3 загальною площею 0,48 га за рахунок земель державної власності

в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області та передано їм у власність вищевказані земельні ділянки.

Вимоги про визнання цього розпорядження недійсним апеляційний суд задовольнив. Верховний Суд з таким висновком апеляційного суду погоджується, оскільки саме зазначене розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області було підставою для виникнення у ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , правонаступниками якої є ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5, ОСОБА_3 права власності на земельні ділянки водного фонду в супереч вимог норм матеріального права.

З огляду на цільове призначення спірних земельних ділянок як ділянок водного фонду, вимоги прокурора про визнання вищевказаного розпорядження недійсним є ефективним способом захисту, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження

№ 61-8424св20), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані

з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

Ураховуючи наведене, встановивши, що земельні ділянки належать до земель водного фонду, в апеляційного суду були відсутні правові підстави для застосовування до спірних правовідносин приписів ЦК України про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19).

Разом з тим, підстава відмови у позові в цій частині, яка зазначена апеляційним судом, не впливає на висновок суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог про витребування спірних земельних ділянок.

У випадку повернення земельної ділянки від кінцевого набувача законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до проміжних набувачів, в яких придбав земельні ділянки, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Таку ж вимогу може заявити і проміжні набувачі до первинних набувачів.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження

№ 14-473цс18), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19).

Не можуть бути підставою для скасування постанови апеляційного суду доводи касаційних скарг прокурора Київської області та Київської обласної державної адміністрації про те, що відмова у залученні ОСОБА_10 як правонаступника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до участі у справі призвела до залишення спірних земель водного фонду у фізичної особи, оскільки вказана особа в силу закону не може бути їх власником, так як зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

Отже, прокурор, за наявності правових підстав (зокрема у разі неналежного виконання чи не виконання відповідним суб`єктом своїх повноважень), або Київська обласна державна адміністрація не позбавлені права звернутися до суду з окремимнегаторним позовом до ОСОБА_10 про повернення земельної ділянки з метою задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значущого питання про повернення державі незаконно наданих у власність земельних ділянок водного фону.

Не заслуговують на увагу доводи касаційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Данилова В. В., про порушення судами їхнього права на участь у розгляді справи (їх не було повідомлено належним чином про розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанцій, у судові засідання не викликали), оскільки після подання позовної заяви суд відповідно до вимог частини шостої статті 187 ЦПК України звернувся до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання відповідачів (фізичних осіб) щодо надання інформації про їхнє зареєстроване місце проживання (перебування).

Отримана судом інформація не дала можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (том 1 а. с. 65-70), а за вказаною

у позовній заяві адресою місця проживання (перебування) останніх

(м. Луганськ) за даними УДППЗ Укрпошта не здійснюється пересилання поштовох кореспонденції (том 1 а. с. 201), суди дійшли правильного висновку про подальший виклик таких осіб як відповідачів ( ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ) у справі через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, що узгоджується з вимогами частини десятої статті 187 ЦПК України.

Матеріалами справи підтверджено повідомлення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про розгляд справи через оголошення на офіційному

веб-порталі судової влади України (том 1 а. с. 75, 91, 98, 110, 149, 206, 209;

том 2 а. с. 74-77).

Доводи касаційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Данилова В. В., що позивач звернувся до суду

з пропуском строку позовної давності, поважних причин поновлення цього строку суду не наведено, про що правильно зазначено судом першої інстанції, не заслуговують на увагу, оскільки позивачем не пропущено строк позовної давності за вимогою про визнання спірного розпорядження недійсним, що детально мотивовано судом апеляційної інстанції, тому апеляційний суд обґрунтовано спростував висновки місцевого суду в цій частині.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що позивачем не доведено суспільного інтересу для позбавлення фізичних осіб належного їм майна, а судом апеляційної інстанції не правильно застосовано принцип пропорційності, оскільки у цій справі суспільний інтерес є спрямованим на повернення земельних ділянок на користь держави для задоволення соціальної потреби у відновленні становища, яке існувало до порушення права власності, а саме: у збереженні прибережних захисних смуг; у недопущенні їх передання у приватну власність усупереч чинному законодавству; у недопущенні маніпуляцій з цільовим призначенням земель водного фонду. Контроль за використанням земельних ділянок водного фонду, зайнятих прибережними захисними смугами, згідно з їх цільовим призначенням є важливим для суспільства загалом і для відповідної територіальної громади. Такий інтерес є як загальнодержавним, так і локальним інтересом членів територіальної громади, що виражається у підвищеній увазі до збереження безпечного довкілля.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Серявін та інші проти України , заява

№ 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Інші наведені у касаційних скаргах доводи зводяться до незгоди

з висновками суду апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційних скаргах доводи були предметом дослідження

в апеляційному суді з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги прокурора Київської області, Київської обласної державної адміністрації, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Данилова Вікторія Віталіївна, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко