Рішення
від 27.10.2020 по справі 911/1635/18
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" жовтня 2020 р. м. Київ Справа № 911/1635/18

Суддя О.В. Конюх, при секретарі судового засідання Ревуцькій А.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом заступника керівника Бориспільської місцевої прокуратури , м. Бориспіль Київської області, в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру , м. Київ

до відповідачів: 1) Головного управління Держгеокадастру у Київській області , м. Київ,

2) фермерського господарства «Олександр» , с.Соснова Переяслав-

Хмельницького району Київської області,

третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Хоцівська сільська рада , с. Хоцьки Переяслав-Хмельницького району

Київської області,

третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_1 , м. Київ,

про визнання недійсним наказу Головного управління Держземагенства

у Київській області та витребування земельної ділянки

за участю представників:

від позивача: не з`явились;

прокурор: Буцмак А.Ю., посвідчення від 25.08.2020 № 056922;

від відповідача 1: не з`явився;

від відповідача 2: не з`явився ;

від третіх осіб: не з`явились;

СУТЬ СПОРУ:

Керівник Бориспільської місцевої прокуратури, м. Бориспіль (далі - прокурор) звернувся до господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, м. Київ (далі - Держгеокадастр України) до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, м. Київ (далі - ГУ Держгеокадастру у Київській області) та фермерського господарства Олександр , с. Хоцьки Переяслав-Хмельницького району (далі - ФГ Олександр ), у якому просив суд:

1) визнати недійсними наказ ГУ Держземагентства у Київській області від 10.07.2013 № КИ/3223387800:02:002/00002411 Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність яким передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,000 га кадастровий номер 3223387800:01:002:0007 для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності Хоцівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області;

2) витребувати з незаконного володіння ФГ Олександр на користь держави в особі Держгеокадастру України земельну ділянку площею 2,000 га кадастровий номер 3223387800:01:002:0007 для ведення особистого селянського господарства на території Хоцівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області;

3) стягнути з відповідачів на користь прокуратури Київської області судовий збір.

Позов обґрунтований тим, що на підставі оспорюваного наказу від 10.07.2013 безоплатно у власність ОСОБА_1 було передано земельну ділянку в порядку ст.ст. 116, 118, 122 Земельного кодексу України. Однак, під час допиту 07.03.2017 ОСОБА_1 останній вказав, що у 2013 році він до ГУ Держземагентства у Київській області з клопотанням про отримання земельної ділянки не звертався, де розташована вказана земельна ділянка, оформлена на його ім`я, не знає, про отримання земельної ділянки дізнався під час допиту.

Відтак, прокурор твердить, що жодних дій, спрямованих на набуття права власності на земельну ділянку та її подальше відчуження ОСОБА_1 не вчиняв.

Крім того, на підставі рішення Переяслав-Хмельницької районної ради від 27.04.2000 здійснено обмін земель запасу району з землями резервного фонду колишнього КСП Хоцівське та розширено громадські пасовища, відтак, щодо масиву земельних ділянок, до якого належить спірна земельна ділянка, з 90 років склалися усталені відносини по використанню для громадського випасання худоби. Посилаючись на пункт 1 розділу Х Перехідні положення ЗК України 2001 року, прокурор твердить, що рішення про надання у користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього кодексу. Рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 визнано неконституційним зобов`язання переоформити право постійного користування земельної ділянки на право власності або право оренди. З огляду на викладене, прокурор твердить, що земельна ділянка надана ОСОБА_1 за рахунок земель громадського пасовища територіальної громади с. Хоцьки без отримання її згоди та без вилучення в порядку, передбаченому законом, фактично за рахунок земель, які на момент відведення перебували у користуванні інших осіб без їх вилучення у попереднього землекористувача.

Прокурор твердить, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки не погоджувався із Хоцівською сільською радою як суміжним користувачем, та органом місцевого самоврядування, уповноваженим на таке погодження згідно ст. 33 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні .

Крім того, прокурор твердить про те, що у проекті землеустрою фактично змінено категорію угідь з пасовища на ріллю, що призводить до створення негативних тенденцій та порушення встановлених ст.ст. 33, 37 Закону України Про охорону земель нормативів оптимального співвідношення земельних угідь, встановлених для запобігання надмірному антропогенному впливу на них, у тому числі надмірній розораності сільськогосподарських угідь.

З огляду на викладене, прокурор твердить, що наказ ГУ Держземагентства у Київській області від 10.07.2013 підлягає визнанню недійсним в судовому порядку.

Прокурор твердить, що земельна ділянка неодноразово відчужувалась, та згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з 06.07.2017 власником земельної ділянки є відповідач ФГ Олександр .

У зв`язку із тим, що земельна ділянка вибула з володіння власника на підставі незаконного наказу ГУ Держземагентства, а воля Українського народу як власника може виражатися лише в таких діях органу виконавчої влади, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальних громад, спірна земельна ділянка вибула з державної власності протиправно, поза волею власника, тому існують правові підстави для витребування спірної земельної ділянки з незаконного володіння останнього набувача. Відповідно до ст.ст. 388, 396 ЦК України.

Прокурор твердить, що звернення до суду обумовлено задоволенням суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно-значимого питання про безоплатну передачу земельної ділянки з державної власності у приватну та повернення її для потреб громади. Використання земельних ділянок не за цільовим призначенням призводить до нераціонального їх використання, що порушує принципи земельного законодавства. Незаконна зміна цільового призначення земель громадських пасовищ призводить до недотримання інтересів Хоцівської територіальної громади, соціальної напруги у зв`язку з незаконними діями органів державної влади.

Прокурор твердить, що про незаконність оспорюваного наказу ГУ Держземагентства у Київській області від 10.07.2013 стало відомо при здійсненні нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування та безпосередньо під час допиту ОСОБА_1 07.03.2017. Архівні відомості щодо створення на території Хоцівської сільської ради громадських пасовищ надійшли до прокуратури 20.02.2018 та 22.02.2018, про наявність суспільного резонансу стало відомо 06.03.2018. З огляду на викладене, прокурор просить суд визнати поважними причини пропуску строку позовної давності та поновити його, захистивши право.

Ухвалою господарського суду Київської області від 31.08.2018 (суддя Саванчук С.О.) прийнято заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 911/1635/18 в порядку загального позовного провадження, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Хоцівську сільську раду, с. Хоцьки Переяслав-Хмельницького району Київської області (далі - Хоцівська сільська рада), в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - громадянина ОСОБА_1 , підготовче судове засідання призначено на 25.09.2018.

Ухвалою від 25.09.2018 підготовче судове засідання відкладено на 16.10.2018. Ухвалою від 16.10.2018 підготовче судове засідання відкладено на 30.10.2018.

16.10.2018 від представника ФГ Олександр надійшов відзив на позовну заяву від 10.10.2018, у якому відповідач просить суд відмовити у позові у повному обсязі.

Відповідач твердить, що прокурором невірно обрано спосіб захисту права, оскільки прокурором фактично визначено позивачем та відповідачем одну й ту саму особу. Крім того, відповідач, посилаючись на постанову Верховного Суду України від 11.11.2014 у справі №21-405а14 твердить, що у разі прийняття органом державної влади ненормативного акту, що застосовується одноразово і вичерпує свою дію фактом його виконання, і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема права власності на земельну ділянку), скасування такого акту не призводить до реального захисту порушених прав, оскільки не впливає на чинність правовстановлюючих документів щодо права власності на земельну ділянку.

Відповідач твердить, посилаючись на постанову Верховного Суду від 22.05.2018 року у справі №915/518/17, що показання свідків, оформлені протоколом допиту в кримінальному провадженні, можуть набувати доказового значення для господарського суду при прийнятті рішення лише у тому випадку, якщо таким показанням свідка надана оцінка у вироку суду та на цих доказах ґрунтується висновок про наявність у діях певних осіб конкретних діянь, що переслідуються згідно із кримінальним законодавством. Відповідач твердить, що обставина, що ОСОБА_1 начебто не писав заяву до ГУ Держземагентства у Київській області, при цьому не звертався ані до правоохоронних органів ані до суду, відтак прокуратура не вправі захищати його приватні інтереси в цивільному чи господарському судочинстві.

Відповідач твердить, що як на момент виділення землі, так і на момент звернення прокуророа до суду повноваження щодо розпорядження земельною ділянкою належали ГУ Держземагентства (зараз Держгеокадастру) у Київській області, перелік підстав, за яких у наданні земельної ділянки могло бути відмовлено, є вичерпним, і прокурором не наведено жодної з цих підстав.

Земельна ділянка, виділена ОСОБА_1 , не відносилася до категорії пасовищ, не перебувала у користуванні будь-яких інших осіб, в тому числі територіальної громади села Хоцьки, підтвердженням чого є відсутність формування земельної ділянки в Державному земельному кадастрі як об`єкта цивільних прав відповідно до порядку, передбаченому ст. 79-1 ЗК України.

Відповідач, посилаючись на постанови Верховного Суду України від 05.10.2016 №916/2129/15 та від 25.01.2017 у справі №916/2131/15, твердить, що можливість витребування майна від добросовісного набувача, який придбав майно за відплатним договором від особи, яка не мала права його відчужувати, залежить від наявності у діях власника волі на передачу цього майна. Враховуючи, що ГУ Держземагентства у Київській області на момент передачі оскаржуваного наказу було уповноваженим органом щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення, передача земельної ділянки відбулась у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом, ФГ Олександр є добросовісним набувачем земельної ділянки, підстави для витребування спірної земельної ділянки відсутні.

Ухвалою від 16.10.2018 підготовче судове засідання відкладено на 30.10.2018.

19.10.2018 до господарського суду надійшов відзив від 18.10.2018 №04-15/1238 на позов від відповідача 1 ГУ Держгеокадастру у Київській області, у якому відповідач 1 просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Відповідач 1 твердить, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок був погоджений відділом Держземагентства у Переяслав-Хмельницькому районі, перевірений кадастровим реєстратором відповідно до Закону України Про землеустрій на відповідність чинному законодавству, зокрема предмет наявності власників (користувачів) на землю, після чого було здійснено державну реєстрацію земельної ділянки із присвоєнням кадастрового номера та надано витяг з Державного земельного кадастру. Підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою могла бути лише його невідповідність вимогам законів, відтак у ГУ Держземагентства у Київській області були відсутні підстави для відмови у затвердженні проекту землеустрою та відмови у наданні у власність ОСОБА_1 земельної ділянки у власність.

Відповідач 1 заперечує твердження прокурора про те, що земельна ділянка входить до масиву земель, який громадяни села Хоцьки тривалий час використовують для сінокосіння та випасання худоби. Відповідач 1 твердить, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки під пасовища не розроблявся, районним управлінням Держземагентства не погоджувався, земельна ділянка як об`єкт цивільних прав не формувалася, кадастровий номер не присвоювався, рішення щодо розробки такого проекту та про відведення земельної ділянки та передачу її у користування із цільовим призначенням для сінокосіння та випасання худоби не приймались; у матеріалах справи відсутні докази звернення жителів села до органів Держземагентства про наміри створити пасовища.

19.10.2018 від депутата Хоцівської сільської ради Гаченка І.В. надійшли пояснення, у яких він стверджує, що відбулась незаконна роздача 50 га Хоцівського громадського пасовища, яке було сформоване із земель пайового фонду селян, які обмінялись полями із Хоцівською сільською радою. ГУ Держземагентства у Київській області видало 25 наказів про передачу у власність земельних ділянок пасовища для ведення особистого селянського господарства. В матеріалах проекту землеустрою були відсутні заяви громадян про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, пізніше до справи було залучено підроблені заяви, про що було відкрито кримінальне провадження. В проекті землеустрою відсутні підписи та печатки сертифікованого інженера-землеупорядника, відсутні акти приймання-передачі межових знаків. Представник твердить, що шахраї віднайшли паспортні дані 25 осіб, які проживають в різних кінцях України та підробивши від них доручення, звернулись за оформленням права власності на земельні ділянки. Представник твердить, що загальними зборами пайовиків КСП Хоцівське було вирішено пайові землі, а саме поле №10 передати Хоцівській сільській раді для роздачі фермерам, а поле №9 віддати під випас.

Ухвалою від 30.10.2018 було продовжено строк підготовчого засідання та відкладено підготовче судове засідання до 13.11.2018.

13.11.2018 від представника відповідача 2 ФГ Олександр надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у подібних правовідносинах у справах 3911/4007/16 та 911/44/17.

Ухвалою від 13.11.2018 зупинено провадження у справі №911/1635/18 до закінчення перегляду у касаційному порядку справ №911/44/17 та 911/4007/16.

23.11.2018 від Бориспільської місцевої прокуратури надійшла відповідь від 01.11.2018 №34-03-14924вих-18 на відзив, у якій прокурор заперечує проти доводів відвідача 2.

Ухвалою від 13.03.2019 провадження у справі поновлено, судове засідання призначено на 26.03.2019.

26.03.2019 від представника відповідача 2 ФГ Олександр надійшла заява від 25.03.2019 про застосування позовної давності. Відповідач твердить, що перебіг позовної давності починається з моменту, коли не прокурор, який звертається до суду в інтересах держави в особі уповноваженого органу, а саме уповноважений орган державної влади дізнався чи повинен був дізнатися про порушення інтересів держави, при цьому суд має виходити з презумпції обізнаності позивача про стан його суб`єктивних прав. Відтак відповідач твердить, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру безпосередньо з 2013 року обізнана про існування оскаржуваного наказу від 10.07.2013, виданого ГУ Держземагентства у Київській області та про державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, оскільки відомості Державного реєстру речових прав є відкритими та загальнодоступними. При цьому позивач Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру не зверталась до суду із клопотанням про продовження строку позовної давності, а прокурор позбавлений права заявляти таке клопотання за відсутності такого клопотання з боку особи, яку він представляє (постанови Верховного Суду України від 25.03.2015 у справі №3-21гс15, від 30.03.2015 у справі №3-374гс15).

Крім того, від представника відповідача 2 надійшли письмові пояснення, відповідно до яких, посилаючись на позиції постанов Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2019 у справі 3911/4007/16 та від 20.11.2018 у справі №911/44/17, твердить про те, що спір є приватноправовим і за суб`єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обов`язки цієї фізичної особи. Відповідач твердив, що провадження у справі підлягає закриттю у зв`язку із непідсудністю господарському судочинству.

26.03.2019 до суду надійшли пояснення прокуратури Київської області, відповідно до яких прокурор твердить, що постановами Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2019 у справі 3911/4007/16 та від 20.11.2018 у справі №911/44/17 вирішено спір у правовідносинах, предметом оскарження у яких був наказ ГУ Держгеокадастру, яким надано земельну ділянку у власність фізичній особі, яка своє право нікому не відчужувала, відтак скасування державної реєстрації відповідного права та запису у поземельній книзі стосувалося прав та обов`язків фізичної особи, з огляду на що Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про непідвідомчість спору господарському суду та необхідність розгляду спору в порядку цивільного судочинства. Прокурор твердить про те, що у даній справі відсутні підстави для залишення позову без розгляду або закриття провадження у справі, оскільки рішення не впливає на права фізичної особи - першого набувача спірної землі, тому що оскаржуваний наказ вже реалізований шляхом державної реєстрації права власності з подальшим його відчуженням шляхом укладення договору купівлі-продажу і набуттям права власності фермерським господарством Олександр .

29.03.2019 від позивача Держгеокадастру України до господарського суду надійшли письмові пояснення, у яких позивач просить суд в частині позовних вимог про визнання недійсним наказу ГУ Держземагентства у Київській області від 10.07.2013 відмовити, в іншій частині позовних вимог - задовольнити повністю. Пояснення мотивовані тим, що видання оскаржуваного наказу, який є ненормативним актом, є законним. Крім того, вказаний акт вичерпує свою дію шляхом виконання і визнання його недійсним не породжує жодних правових наслідків для власників земельних ділянок, тому вимога про визнання недійсним такого наказу є безпідставною та необґрунтованою.

16.04.2019 від представника позивача Держгеокадастру України на електронну пошту суду надійшло клопотання про повернення позовної заяви та доданих до неї документів заступнику прокурора Бориспільської місцевої прокуратури на підставі пункту 4 частини 5 ст. 174 ГПК України у зв`язку із відсутністю підстав для звернення до суду в інтересах держави. Клопотання обґрунтоване тим, що прокурор при зверненні до суду не обґрунтував визначні статтею 23 Закону України Про прокуратуру підстави для звернення до суду.

Відповідно до частин 4 та 5 ст. 55 ГПК України якщо особа, яка має процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених позовних вимог, суд залишає заяву без розгляду, крім позову про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою, поданого власником (учасником, акціонером) цієї юридичної особи в її інтересах, а також позову прокурора в інтересах держави. Відмова органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті.

Ухвалою від 16.04.2019 підготовче судове засідання відкладено на 07.05.2019.

06.05.2019 від представника відповідача 2 до суду надійшли письмові пояснення по справі, у яких відповідач 2 твердить, що позов не належить до задоволення. Із правового аналізу ст. 387 ЦК України вбачається, що у цій нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до не власника, який незаконно володіє майном, про вилучення майна в натурі. Віндикаційний позов захищає право власності в цілому, оскільки він пред`являється в тих випадках, коли порушені права володіння, користування та розпорядження одночасно. Сторонами у віндикаційному позові виступають власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але й вже фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний так і недобросовісний).

Під незаконним володінням розуміється фактичне володіння річчю, якщо воно не має правової підстави (володіння вкраденою річчю) або правова підстава якого відпала (минув термін дії договору найму), або правова підстава якого недійсна (володіння, установлене в результаті недійсного правочину).

Частиною 1 ст. 388 ЦК України, яку позивачем також визначено як підставу позову, передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі частини 1 ст. 388 ЦК (постанова Верховного Суду України від 25.01.2017 у справі №916/2131/15, постанова Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №909/1147/17).

У такому випадку діюче законодавство не пов`язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договорів договором права відчужувати це майно.

Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів.

Таким чином, для застосування даної норми необхідно встановити факт, що спірне майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом і перейшло у володіння особи, яка відчужила дане спірне майно за відплатним договором, не маючи права на його відчуження, добросовісному набувачу.

Отже відповідач 2, посилаючись додатково на постанову Верховного Суду від 14.03.2019 у справі № 522/5471/18 та постанову Верховного Суду від 21.11.2018 по справі №920/615/16, твердить, що зважаючи на наявність чинного наказу ГУ Держземагентства у Київській області від 10.07.2013, за яким передано у власність ОСОБА_1 спірну земельну ділянку, витребування з незаконного володіння ФГ Олександр на користь держави спірної земельної ділянки є неможливим, оскільки вищевказаний наказ встановлює первинну підставу набуття права власності на земельну ділянку.

07.05.2019 від позивача до господарського суду надійшло клопотання про залишення позову без розгляду в оригіналі поштою.

В судовому засіданні 07.05.2019 суд відхилив посилання позивача на те, що прокурором не обґрунтовано та не доведено підстави для звернення прокурора до суду з даним позовом в інтересах держави. Зокрема суд встановив таке.

За змістом частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Статтею 53 Господарського процесуального кодексу України визначено участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Передумовою участі органів та осіб, передбачених статтею 53 Господарського процесуального кодексу України, в господарському процесі в будь-якій із п`яти форм є набуття ними господарського процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.

На відміну від осіб, які беруть участь у справі (позивач, відповідач, третя особа, представник), відповідні органи та особи повинні бути наділені спеціальною процесуальною правоздатністю, тобто, здатністю мати процесуальні права та обов`язки органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Така процесуальна правоздатність настає з моменту виникнення у цих осіб відповідної компетенції або передбачених законом повноважень. Необхідною умовою такої участі є норми матеріального права, які визначають випадки такої участі, тобто особи, перелічені статтею 53 Господарського процесуального кодексу України, можуть звернутися до суду із позовною заявою або беруть участь в процесі лише у випадках, чітко встановлених законом.

В силу положень частин 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до частин 4, 5 статті 55 Господарського процесуального кодексу України, якщо особа, яка має процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених позовних вимог, суд залишає заяву без розгляду, крім позову про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою, поданого власником (учасником, акціонером) цієї юридичної особи в її інтересах, а також позову прокурора в інтересах держави.

Відмова органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

Згідно з вказаним рішенням, прокурори вправі звертатись до господарського суду з позовними заявами в інтересах держави в особі органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, яким законом надано повноваження здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як на обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F. W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, пункт 27).

Водночас, є категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі, право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін. У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 №1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не належать до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему здійснення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

Ураховуючи викладене, зважаючи на роль прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Так, відповідно до абзацу 1 частини 3 та абзаців 1, 2 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Тобто, прокурор має право звернутися до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або в інтересах держави з позовом, в якому зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або з позовом в інтересах держави, зазначивши про відсутність у відповідного органу повноважень щодо звернення до господарського суду. При цьому у будь-якому разі наявність підстав для представництва інтересів держави має бути обґрунтована прокурором у позовній заяві відповідно до приписів наведених норм.

Аналіз частини 3 статті 23 Закону "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох "виключних" випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. У другому - коли відповідний орган відсутній.

При цьому, "не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається; "здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дії і рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною; "належність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Відповідно до частини 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі-Положення) Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Згідно з частиною 3 Положення основними завданнями Держгеокадастру є: реалізація державної політики у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Відповідно до пункту 25 -1 частини 4 Положення, Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань: організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за: дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; дотриманням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства з питань передачі земель у власність та надання у користування, зокрема в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах.

Пунтком 31 частини 4 Положення встановлено, що Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань: розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.

Відповідно до пункту 55 -1 частини 4 Положення, Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань проводить моніторинг земельних відносин.

Частиною 5 Положення визначено, що Держгеокадастр з метою організації своєї діяльності може звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

Пунктами 5, 5 -1 Положення встановлено, що Держгеокадастр з метою організації своєї діяльності: надає територіальним органам методичну і практичну допомогу, проводить перевірки їх діяльності; аналізує результати діяльності територіальних органів, що забезпечують здійснення повноважень з розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення, розробляє заходи щодо підвищення ефективності функціонування територіальних органів.

Згідно з частиною 7 Положення, Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідно до частини 1 Положення Про Головне управління Держгеокадастру в області (далі - Положення-1) Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Згідно з частиною 4 Положення-1, Головне управління Держгеокадастру в області відповідно до покладених на нього завдань: розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чиним законодавством; погоджує в межах повноважень, передбачених законом, документацію із землеустрою; здійснює державний нагляд у сфері землеустрою; проводить відповідно до законодавства моніторинг земель та їх охорону, здійснює державний нагляд (контроль) в агропромисловому комплексі: дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; дотриманням вимог земельного законодавства органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування з питань передачі земель у власність та надання у користування, у тому числі в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах.

Частиною 8 Положення-1 визначено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру. Акти Головного управління можуть бути скасовані Головою Держгеокадастру повністю чи в окремій частині, у тому числі, за дорученням Міністра аграрної політики та продовольства України, а також Міністром аграрної політики та продовольства України у разі відмови Голови Держгеокадастру скасувати такий акт.

Відтак, суд дійшов висновку про наявність підстав та достатнє обґрунтування необхідності представництва прокуратурою інтересів держави у даній справі.

Разом із тим, ухвалою від 07.05.2019 позов заступника керівника Бориспільської місцевої прокуратури у справі 911/1635/18 залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 ст. 226 ГПК України із посиланням на те, що позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2019 скасовано ухвалу господарського суду Київської області від 07.05.2019 у справі №911/1635/18, матеріали справи направлені для продовження розгляду до господарського суду Київської області.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.12.2019 справа №911/1635/18 передана на розгляд судді Конюх О.В., відповідно ухвалою від 06.12.2019 справа прийнята до свого провадження, підготовче судове засідання призначено на 13.01.2020.

18.12.2019 від представника відповідача 2 ФГ Олександр надійшло клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. У клопотанні відповідач твердить, що спір у справі за позовною вимогою про визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру, яким надано земельну ділянку у власність фізичній особі, є приватноправовим і за суб`єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, про що зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №911/44/17.

Ухвалою від 13.01.2020 оголошено перерву у підготовчому судовому засіданні до 27.01.2020. В судове засідання 27.01.2020 представники учасників справи не з`явились. Ухвалою суду від 27.01.2020 підготовче судове засідання закрито, призначено справу до судового розгляду по суті на 17.02.2020

Ухвалою від 17.02.2020 до початку з`ясування обставин справи та дослідження доказів судом зупинено провадження у справі №911/1635/18 до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 912/2385/18.

Ухвалою від 04.08.2020 провадження у справі поновлено, розгляд справи по суті у судовому засіданні призначено на 31.08.2020. як свідчать залучені до матеріалів справи рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, прокуратура копію вказаної ухвали отримала 10.08.2020, Держгеокадастр України копію вказаної ухвали отримав 10.08.2020, ГУ Держгеокадастру у Київській області копію ухвали отримало 10.08.2020, ФГ Олександр копію ухвали отримало 11.08.2020, Хоцівська сільська рада - 11.08.2020.

Ухвалою від 31.08.2020 розгляд справи було відкладено на 14.09.2020. в судовому засіданні 14.09.2020 судом було оголошено перерву до 28.09.2020, потім до 12.10.2020, а в наступному до 27.10.2020.

У судове засідання з`явився прокурор. Представники позивача, відповідачів та третіх осіб в судове засідання представників повторно не направили.

В судовому засіданні після виходу із нарадчої кімнати суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши позов Бориспільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру до ГУ Держгеокадастру у Київській області та ФГ Олександр , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: 1) на стороні позивача - Хоцівська сільська рада Переяслав-Хмельницького району, 2) на стороні відповідача - ОСОБА_1 , про визнання недійсним наказу ГУ Держземагентства у Київській області та витребування земельної ділянки, всебічно та повно вивчивши наявні у матеріалах справи докази, господарський суд

УСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту б частини 1 статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0000 гектара.

Наказом ГУ Держземагентства у Київській області від 06.06.2013 №КИ/3223387800:02:002/00000868 Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою надано дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, розташованої на території Хоцівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, орієнтовною площею 2,000 га із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

10.07.2013 (вхідний номер 08-4-17-08) до ГУ Держземагентства у Київській області надійшло клопотання ОСОБА_1 про затвердження документації із землеустрою та передання безоплатно у власність земельної ділянки площею 2,0000 га на території Хоцівської сільської ради (за межами насмеленого пункту) Переяслав-Хмельницького району Київської області.

Відповідно до ст.ст. 79, 79-1 Земельного кодексу України (за станом на липень 2013 року) земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється:

у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності;

шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок;

шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Відповідно до ст.1 Закону України Про державний земельний кадастр Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Згідно із статтею 2 названого закону, Державний земельний кадастр ведеться з метою інформаційного забезпечення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб, зокрема при регулюванні земельних відносин.

Відповідно до ст. 20 Закону України Про державний земельний кадастр відомості Державного земельного кадастру є офіційними. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру є обов`язковим.

Як вбачається з копії Витягу з Державного земельного кадастру від 26.02.2018 №НВ-3211125002018, 09.07.2013 на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 20.06.2013, розробленого ТОВ Земельні технології було вперше здійснено державну реєстрацію спірної земельної ділянки кадастровий номер 3223387800:02:002:0007 площею 2 га, цільове призначення 01.03.Для ведення особистого селянського господарства Землі сільськогосподарського призначення, експлікація за земельними угіддями - рілля 2 га.

Оскаржуваним Наказом ГУ Держземагентства у Київській області від 10.07.2013 №КИ/3223387800:02:002/00002411 Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність затверджено Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства, надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 3223387800:02:0007) для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності Хоцівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області.

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (інформаційна довідка від 16.05.2018 №124027961) 19.03.2013 до Реєстру внесено запис 2295185 про право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 2 га кадастровий номер 3223387800:02:002:0007 для ведення особистого селянського господарства за адресою Київська область, Переяслав-Хмельницький район, Хоцівська сільська рада (реєстраційний номер нерухомого майна 144455832233), на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 29.08.2013, виданого Реєстраційною службою Переяслав-Хмельницького міськрайонного управління юстиції.

Право власності Радюкіна Є.В. припинено 04.02.2016.

04.02.2016 до Реєстру внесено запис 13147239 про право приватної власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку, на підставі договору купівлі-продажу №241 від 04.02.2016, посвідченого приватним нотаріусом Халявкою Н.М.

Право власності ОСОБА_2 припинено19.08.2016.

04.02.2016 до Реєстру внесено запис 16037883 про право приватної власності ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку, на підставі договору дарування земельної ділянки №3644 від 19.08.2016, посвідченого приватним нотаріусом Халявкою Н.М.

Право власності ОСОБА_3 припинено 06.07.2017.

06.07.2017 до Реєстру внесено запис 21267520 про право приватної власності Фермерського господарства Олександр (код ЄДРПОУ 32090362) на спірну земельну ділянку, на підставі договору купівлі-продажу №1069 від 06.07.2017, посвідченого приватним нотаріусом Сокур Л.Ф.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 № 442 Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади утворено Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, реорганізувавши Державне агентство земельних ресурсів України, шляхом перетворення.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії картографії та кадастру (далі - Держгеокадастр), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15, Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства та який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та оборони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Пунктом 7 вказаного Положення передбачено, що Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Згідно з пунктом 1 Положення про Головне управління, затвердженого наказом Держгеокадастру від 17.11.2016 № 308, Головне управління є територіальним органом державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

З огляду на вищевикладене, як правонаступник Головного управління Держземагентства у Київській області, відповідачем у справі є Головне управління Держгеокадастру у Київській області.

Відповідно до Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15, державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Основними завданнями Держгеокадастру є: реалізація державної політики у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; дотриманням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства з питань передачі земель у власність та надання у користування, зокрема в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах; за проведенням землеустрою; виконанням заходів, передбачених проектами землеустрою, зокрема за дотриманням власниками та користувачами земельних ділянок вимог, визначених у проектах землеустрою; дотриманням порядку визначення та відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Враховуючи викладене, органи Держгеокадастру можуть виконувати, зокрема:

- функції розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності від імені власника, яким є держава Україна, з усіма повноваженнями власника на захист права власності;

- функції органу державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.11.2018 у справі № 920/1/18, від 05.02.2019 у справі № 910/7813/18.

Відповідно до Положення про Головне управління Держгеокадастру у Київській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016 № 308, Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Таким чином, Головне управління Держгеокадастру у Київській області є структурним територіальним підрозділом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, яка уповноважена державою здійснювати контролюючі повноваження відносно діяльності підпорядкованого органу, відтак підставно визначена позивачем у справі.

До матеріалів справи подано копію протоколу №07.03.2017 допиту свідка ОСОБА_1 , відповідно до якого він стверджував, що у 2013 році заяви до ГУ Держземагентства у Київській області щодо надання дозволу на розроблення документів із землеустрою щодо відведення земельних ділянок на території Хоцівської сільської ради у власність не писав, не знав про наявність вільних земельних ділянок, договорів із землевпорядною організацією на виготовлення проекту землеустрою не укладав, акт про передачу на відповідальне збереження межових знаків не підписував і не знає, що має у приватній власності земельну ділянку площею 2 га.

Прокурор, посилаючись на те, що ОСОБА_1 не вживав жодних свідомих дій для отримання земельної ділянки у власність, а також на те, що земельна ділянка була виділена за рахунок громадського пасовища села Хоцьки без погодження із попереднім користувачем, без прийняття рішення про її вилучення, без погодження меж земельної ділянки іх Хоцівською сільською радою, просить суд визнати недійсним наказ ГУ Держземагентства у Київській області від 10.07.2013 №КИ/3223387800:02:002/00002411 та витребувати з незаконного володіння ФГ Олександр земельну ділянку на користь держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру.

Спір у справі, в частині вимоги про визнання недійсним наказу ГУ Держземагентства у Київській області від 10.07.2013 №КИ/3223387800:02:002/00002411, стосується права власності фізичної особи - громадянина на земельну ділянку, щодо якого за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Реєстраційною службою Переяслав-Хмельницького міськрайонного управління юстиції було видано свідоцтво про право власності №8662638 від 29.08.2013, і яке було зареєстровано у згаданому реєстрі 19.08.2013 (номер запису 2295185), тобто оскаржуваний ненормативний акт суб`єкта владних повноважень вичерпав свою дію у зв`язку з його реалізацією. Таким чином, виник спір про цивільне право. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу їх учасників.

Згідно ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів та інші справи у спорах між суб`єктами господарювання у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; й інші справи у спорах між суб`єктами господарювання (п.п. 6, 10, 15 ч.1 ст.20 ГПК України).

Для віднесення справи до своєї юрисдикції господарському суду необхідно визначити, чи є спірні правовідносини господарськими. Зокрема, господарський спір підвідомчий господарському суду за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Таким чином, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб`єктами господарської діяльності, а також спори і в тому разі, якщо сторонами в судовому процесі виступають фізичні особи, що не є суб`єктами підприємницької діяльності, якщо це прямо передбачено процесуальним законом.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

ГУ Держземагентства у Київській області щодо розпорядження земельними ділянками, зокрема надання їх громадянину у власність, діяло як орган, через який реалізуються повноваження власника земельних ділянок, та вступало з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини.

Кожний громадянин відповідно до ч. 2 ст. 13 Конституції України має право користуватися природними об`єктами прав власності відповідно до закону.

Громадяни та юридичні особи у визначеному законом порядку набувають прав власності та користування земельними ділянками відповідно до їх цільового призначення для ведення господарської діяльності або задоволення особистих потреб. Відносини, пов`язані з набуттям і реалізацією громадянами, юридичними особами прав на земельні ділянки та з цивільним оборотом земельних ділянок, є цивільно-правовими.

Рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимога про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимогу про визнання рішення незаконним можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за ст. 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та пред`являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного права особи.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб`єктний склад такого спору .

Відтак, позовна вимога про визнання недійсним наказу ГУ Держземагентства у Київській області від 10.07.2013 №КИ/3223387800:02:002/00002411 як індивідуального акту ненормативного характеру, що вичерпав свою дію у зв`язку з його реалізацією, виникла із спору, який має приватно-правовий характер, оскільки на підставі оспорюваного розпорядження у фізичної особи - громадянина ОСОБА_1 виникло цивільне право власності на землю, підтверджене свідоцтвом про право власності та зареєстроване у відповідному Державному реєстрі, та за суб`єктним складом має розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Аналогічні правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 04 липня 2018 року у справі №361/3009/16-ц, 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 485/1472/17, від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц, від 15 травня 2019 року у справі №469/1346/18, від 26 червня 2019 року у справі № 911/2258/18.

За змістом пункту 1 частини першої статті 175 і пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, а відкрите провадження у справі підлягає закриттю, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Враховуючи викладене, суд закриває провадження у справі в частині вимоги прокурора про визнання недійсним наказу ГУ Держземагентства у Київській області від 10.07.2013 №КИ/3223387800:02:002/00002411 на підставі пункту 1 частини 1 ст. 231 ГПК України.

Разом із тим, аналіз норми ст. 388 ЦК України дає підстави вважати, що власник з дотриманням вимог цієї статті може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Подібні за змістом висновки сформульовані, зокрема, у пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16.

Оскільки вимога про визнання недійсним наказу ГУ Держземагентства у Київській області від 10.07.2013 №КИ/3223387800:02:002/00002411 про передачу у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки, як індивідуального акту ненормативного характеру, що вичерпав свою дію у зв`язку з його реалізацією, не є ефективним способом захисту прав позивача у цій справі, зокрема задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння земельною ділянкою, то така вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Відтак, розглянувши вимогу прокурора про витребування земельної ділянки від останнього набувача ФГ Олександр , господарський суд зазначає таке.

Виходячи з конкретних обставин справи, безпідставним є зазначення в якості підстав позову ст. 387 ЦК України.

Відповідно до вимог статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. У таких випадках відповідачем за віндикаційним позовом є особа, яка незаконно володіє майном (незалежно від того, чи заволоділа вона майном незаконно сама, чи придбала його у особи, яка не мала права його відчужувати), тобто заволоділа ним без відповідної правової підстави.

Із правового аналізу ст. 387 ЦК України вбачається, що у цій нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до не власника, який незаконно володіє майном, про вилучення майна в натурі. Віндикаційний позов захищає право власності в цілому, оскільки він пред`являється в тих випадках, коли порушені права володіння, користування та розпорядження одночасно. Сторонами у індикаційному позові виступають власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але й вже фактично нею не володіє, та незаконним фактичний володілець речі (як добросовісний так і недобросовісний).

Разом з тим, правовою підставою набуття права власності на спірну земельну ділянку у ФГ Олександр є чинний відплатний цивільно-правовий договір купівлі-продажу №1069 від 06.07.2017, укладений із продавцем ОСОБА_3 та посвідчений приватним нотаріусом Сокур Л.Ф., що вбачається із змісту запису № 21267520 від 06.07.2017 у Державному реєстрі прав на нерухоме майно (довідка від 16.08.2018 №124027961), що виключає застосування як підстави позову ст.387 ЦК України, яка передбачає випадки набуття майна без правової підстави .

Частиною 1 ст. 388 ЦК України, яку прокурором також визначено як підставу позову, передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Прокурор посилається на те, що прийняття незаконного наказу Головним управлінням Держземагентства у Київській області не може бути розцінено як наявність волі з боку держави, позаяк відповідно до ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами УКраїни.

Подібна позиція викладена зокрема у постановах від 05.10.2016 у справі №916/2129/15, від 25.01.2017 у справі №916/2131/15

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Статтею 1 Першого протоколу Європейської конвенції з прав людини передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці Європейського суду з прав людини (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним ; чи має воно на меті суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону або нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття суспільний інтерес має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі Колишній король Греції та інші проти Греції ). Крім того, Європейський суд з прав людини також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить суспільний інтерес (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі Трегубенко проти України ).

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі Фонд "Батьківська турбота проти України (CASE OF BATKIVSKA TURBOTA FOUNDATION v. UKRAINE) (Заява № 5876/15) Суд наголосив, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три чіткі норми: перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, носить загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає, що держави мають право, серед іншого, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Однак ці норми не є непов`язаними: друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном і тому повинні тлумачитися у контексті принципу, закріпленого першою нормою (див., наприклад, рішення у справі Скордіно проти Італії № 1 [ВП] (Scordino v. Italy (no. 1) [GC], заява № 36813/97, пункт 78, ЄСПЛ 2006?V).

Відповідно до другого речення ч. 1 ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції держава може втручатися в права суб`єктів власності і позбавити їх майна в розумінні Протоколу, але таке втручання не може суперечити інтересам суспільства і здійснюється лише на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Разом із тим, невідповідність наказу від 10.07.2013 №КИ/3223387800:02:002/00002411 критерію законності у даному випадку не доведена належними, достатніми та допустимими доказами.

Так, не доведено належними доказами твердження прокурора про те, що ОСОБА_1 не вживав жодних дій для отримання спірної земельної ділянки у власність.

Відповідно до частини 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Згідно до частини 1 ст. 87, ст. 88 ГПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи.

Показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка.

У заяві свідка зазначаються ім`я (прізвище, ім`я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з`явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень.

Підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом. Не вимагається нотаріальне посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на допит їх як свідків.

Заява свідка має бути подана до суду у строк, встановлений для подання доказів.

Письмової нотаріально посвідченої заяви свідка ОСОБА_1 до господарського суду не подано.

Відсутність звернення ОСОБА_1 (особистого або через представника) для отримання земельної ділянки, розробки проекту землеустрою, із подальшою реєстрацією права власності та його відчуженням на підставі належних доказів не встановлена ані у кримінальному провадженні, ані у даному господарському процесі.

Процедура звернення для отримання у власність земельної ділянки передбачає подання численних заяв, документів, зокрема особистих - паспорта тощо, укладення договорів, зокрема на виготовлення проекту землеустрою тощо.

За поданими прокурором документами неможливо встановити відсутність чи наявність таких документів, належність чи неналежність підписів у них особисто ОСОБА_1 . Зокрема прокурором не подано жодних доказів проведення експертиз - почеркознавчих, технічної експертизи документів, з яких суд міг би дійти достовірного висновку про те, що особисті документи та підписи у документах, на підставі якіх було видано оспорюваний наказ, не належать ОСОБА_1 .

Посилання прокурора на копію протоколу допиту свідка від 07.03.2017, яка не відповідає вищенаведеним вимогам процесуального законодавства щодо заяви свідка, є передчасними та безпідставними.

Суд звертає увагу на позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №915/518/17 відповідно до якої показання свідків, оформлені протоколами допиту в кримінальному провадженні, можуть набувати доказового значення для господарського суду при прийнятті рішення тільки у випадку, якщо показанням свідків надана оцінка у вироку суду та на цих доказах ґрунтується висновок про наявність у діях певних осіб конкретних діянь, що переслідуються згідно із кримінальним законодавством.

Судове рішення не може ґрунтуватися на недоведених припущеннях.

Посилання прокурора на те, що земельна ділянка була надана за рахунок земель громадського пасовища без дозволу Хоцівської сільської ради, без прийняття рішення про вилучення, без погодження проекту землеустрою із Хоцівською сільською радою як суміжним користувачем, суд детально дослідив та дійшов таких висновків.

Масив земельних ділянок біля аеродрому сільськогосподарської авіації, до складу якого входить спірна земельна ділянка, перебував за межами населеного пінкту с. Хоцьки та входив до складу земель колишнього КСП Хоцівське .

Відповідно до ст. 2,3, 4 Земельного кодексу УРСР від 1990 року:

відповідно до цільового призначення всі землі України поділяються на:

1) землі сільськогосподарського призначення;

2) землі населених пунктів (міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів);

3) землі промисловості, транспорту, зв`язку, оборони та іншого призначення;

4) землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;

5) землі лісового фонду;

6) землі водного фонду;

7) землі запасу.

Віднесення земель до категорій провадиться відповідно до їх цільового призначення.

Переведення земель з однієї категорії до іншої здійснюється у разі зміни цільового призначення цих земель.

Віднесення земель до відповідних категорій і переведення їх з однієї категорії до іншої провадиться органами, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання їх у користування, а в інших випадках - органами, які затверджують проекти землеустрою і приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного та іншого призначення.

Власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну . Усі форми власності є рівноправними.

Розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх.

Повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.

У державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність.

Суб`єктами права державної власності на землю виступають:

Верховна Рада України - на землі загальнодержавної власності України;

Верховна Рада Республіки Крим - на землі в межах території республіки, за винятком земель загальнодержавної власності;

обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності.

Не можуть передаватись у колективну та приватну власність:

землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, пасовища, сінокоси , набережні, парки, міські ліси, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів), а також землі, надані для розміщення будинків органів державної влади та державної виконавчої влади;

Відтак, Земельний кодекс УРСР не передбачав комунальної власності на землю, а лише державну колективну та приватну, при цьому районні та сільські ради були суб`єктами права державної власності на землю в межах їх територій. Стаття 4 вказаного Кодексу передбачала перебування пасовищ та сінокосів (які розглядалися як землі загального користування населених пунктів) виключно у державній власності.

Відповідно до ст. 5 названого Кодексу, суб`єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Розпорядження земельними ділянками, що перебувають у колективній власності громадян, здійснюється за рішенням загальних зборів колективу співвласників.

Відтак, в процесі реорганізації КСП Хоцівське та паювання земель загальними зборами членів колгоспу від 27.12.1999 року було прийняте рішення з метою розширення громадських пасовищ масив земельних ділянок 63 га перенести до земель запасу району.

Рішенням Хоцівської сільської ради від 28.03.2000 №50 з метою розширення громадських пасовищ було вирішено перевести землі резервного фонду КСП Хоцівське в резервний фонд сільської ради та просити районну раду провести обмін земель запасу районної ради на землі резервного фонду.

Рішенням Переяслав-Хмельницької районної ради від 27.04.2000 №158-ХІ-ХХІІІ проведено обмін земель між землями запасу району з землями резервного фонду бувшого КСП Хоцівське , в результаті чого масив земельних ділянок (розташований поза межами населеного пункту), до складу якого входить спірна земельна ділянка, був переданий до державної власності, суб`єктом якої була Переяслав-Хмельницька районна рада, а не Хоцівська сільська рада.

Вітак, вказаними документами спростовується твердження прокурора про те, що спірний масив земельних ділянок мав статус земель запасу Хоцівської сільської ради та був наданий для колективного випасання худоби та сінокосіння, а чинне земельне законодавство не вимагало від сільської ради оформлення правовстановлюючих документів.

Земельний кодекс УРСР в редакції станом на 2000 рік встановлював, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність і надаються у користування громадянам - для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби (пункт 1 частини 1 ст. 48 ЗК УРСР).

При цьому статті 23 та 24 ЗК УРСР встановлювали, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором.

01.01.2002 набрав чинності Земельний кодекс України 2001 року, відповідно до первісної редакції якого земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності (частина 3 ст. 78).

Відповідно до ст. 83 Земельного кодексу України у первинній редакції землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності.

До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать:

а) землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо);

б) землі під залізницями, автомобільними дорогами, об`єктами повітряного і трубопровідного транспорту;

в) землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом;

г) землі лісового фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом;

ґ) землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом;

д) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування.

Територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі:

а) передачі їм земель державної власності;

б) примусового відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

в) прийняття спадщини;

г) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

ґ) виникнення інших підстав, передбачених законом.

Відповідно до ст. 117 ЗК України у згаданій редакції передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність та земельних ділянок комунальної власності у державну власність провадиться у порядку, встановленому цим Кодексом для юридичних осіб.

З огляду на викладене, Земельний кодекс України 2001 року у первинній редакції, що набрала законної сили 01.01.2020, унормував можливість перебування земель у комунальній власності та встановив шлях для набуття права комунальної власності, у тому числі шляхом передачі земель державної власності до комунальної.

Разом із тим, статтею 22 вказаної редакції Земельного кодексу пасовища та сіножаті були віднесені до сільськогосподарських угідь (пункт а) частини 2 ст. 22), та встановлено можливість передання їх у користування та у власність громадянам для сінокосіння та випасання худоби (пункт а) частни 3 ст. 22 ЗК України).

Повноваження щодо такого надання статтею 17 ЗК України були надані місцевим державним адміністраціям.

Суд звертає увагу сторін на зміст Листа від 16.12.2005 №14-20-ІІ/10867 Державного комітету України по земельних ресурсах, який, розглянувши звернення гр. В. Круглого (с. Плоска Ружинського району Житомирської області) щодо надання в оренду земельних ділянок для випасання худоби, надав наступні роз`яснення:

Питання щодо надання в оренду пасовищ для випасання худоби громадянами врегульовано статтею 34 Земельного кодексу України.

Відповідно до частини другої зазначеної статті, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, можуть створювати громадські пасовища.

Для цього орган виконавчої влади або місцевого самоврядування, залежно від місця розташування земельної ділянки, за рахунок місцевого бюджету може замовити розробку технічного звіту із встановлення меж земельної ділянки для створення громадського пасовища. Після затвердження технічного звіту орган місцевого самоврядування (сільська рада) або орган виконавчої влади (райдержадміністрація) може встановлювати збір за користування громадським пасовищем відповідно до статті 69 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Згідно з частиною першою цієї ж статті, громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби. У такому випадку громадяни окремо або створивши об`єднання громадян-власників худоби, відповідно до Закону України "Про об`єднання громадян", можуть отримати в оренду земельну ділянку для випасання худоби. Орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади, відповідно до пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, на підставі клопотання громадянина або об`єднання громадян, приймає рішення (розпорядження) про передачу в оренду земельної ділянки. Передача вказаних земель в оренду здійснюється на підставі проекту відведення. Замовником робіт з виготовлення проекту відведення земельної ділянки виступає, відповідно, громадянин або об`єднання громадян-власників худоби. Громадянин або уповноважена особа від об`єднання громадян укладає договір оренди на використання пасовищ із земель запасу чи резервного фонду, залежно від розташування цих земель, із органом місцевого самоврядування або органом виконавчої влади.

У разі передачі земельної ділянки, межі якої визначено в натурі (на місцевості), в оренду без зміни її цільового призначення здійснюється без розроблення проекту її відведення (частина четверта статті 16 Закону України "Про оренду землі").

Суду не подано жодних доказів того, що будь-яким органом, в тому числі Хоцівською сільською радою та/або Переяслав-Хмельницькою РДА, була замовлена розробка технічного звіту із встановлення меж земельної ділянки для створення громадського пасовища, та будь-якою особою, або об`єднанням громадян були вжиті будь-які заходи для оформлення спірного масиву земельних ділянок державної власності як пасовища у спосіб, встановлений законом.

Між тим, відповідно до ст. 125 вказаної редакції ЗК України, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

05.01.2013 набули чинності зміни до земельного законодавства, зокрема було внесено зміни до частини 3 ст. 83 Земельного кодексу України, відповідно до яких земельні ділянки державної власності, які передбачається використати для розміщення об`єктів, призначених для обслуговування потреб територіальної громади (комунальних підприємств, установ, організацій, громадських пасовищ , кладовищ, місць знешкодження та утилізації відходів, рекреаційних об`єктів тощо), а також земельні ділянки, які відповідно до затвердженої містобудівної документації передбачається включити у межі населених пунктів, за рішеннями органів виконавчої влади передаються у комунальну власність.

Відтак, вказана норма розглядала громадські пасовища як землі, призначені для обслуговування потреб територіальної громади та передбачала передачу їх до комунальної власності.

Відповідно до ст. 117 ЗК України у редакції від 05.01.2013, передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

У рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність зазначаються кадастровий номер земельної ділянки, її місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні.

На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки.

Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї.

Також Законом України від 6 вересня 2012 року N 5245-VI Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності , внесено зміни до ст. 122 Земельного кодексу України, щодо віднесення передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність або у користування для всіх потреб до компетенції Центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів.

Відтак, компетенція щодо прийняття рішення про передачу вказаного масиву земельних ділянок у комунальну власність (в наведеному вище порядку) належала ГУ Держземагентства у Київській області.

Суду не подано жодних доказів того, що будь-яким органом, в тому числі Хоцівською сільською радою в інтересах територіальної громади, було здійснено звернення до компетентного органу та вжиті будь-які заходи для вчинення передачі спірного масиву земельних ділянок з державної власності до комунальної, чи хоча б повідомлено уповноважений на розпорядження земельними ділянками орган - ГУ Держземагентства у Київській області про наміри вжити такі заходи.

Крім того, Законом України від 06.09.2012 № 5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" (який набрав чинності 01.01.2013), визнано таким, що втратив чинність, Закон України "Про розмежування земель державної та комунальної власності". Пунктами 3, 4, 7 Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону від 06.09.2012 № 5245-VI встановлено, що з дня набрання чинності цим Законом землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.

З дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:

а) земельні ділянки:

на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади;

які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;

б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.

У державній власності залишаються:

а) розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки:

на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності;

які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук;

які належать до земель оборони;

б) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;

в) землі зон відчуження та безумовного (обов`язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

г) усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів , крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті "а" пункту 3 цього розділу.

За таких обставин, ретельно вивчивши додані до матеріалів справи документи та додатково загальнодоступні дані Публічної кадастрової карти, суд встановив, що станом на дату наказу від 06.06.2013, яким було надано дозвіл гр. ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, земельна ділянка не була сформована як об`єкт цивільних відносин, не було встановлено її площу, межі, не було присвоєно кадастровий номер, а масив земельних ділянок біля аеродрому сільськогосподарської авіації, за рахунок якого відводилася спірна земельна ділянка, розташований в межах Хоцівської сільської ради, поза межами населеного пункту, перебував у складі земель запасу державної власності. Такі ж відомості містяться у вхідній земельно-кадастровій інформації за підписом начальника управління Держземагентства у Переяслав-Хмельницькому районі, яка є складовою проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, розробленого ТОВ Земельні технології (том 1, аркуш справи 126). Право розпорядження масивом земельних ділянок належало ГУ Держземагентства у Київській області.

Відповідно до частини 1 статті 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Частиною 5 статті 20 Земельного кодексу України встановлено, що види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Доказів того, що масив земельних ділянок перебував у категорії земель сільськогосподарського призначення 01.08.Для сінокосіння та випасання худоби (відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Держкомзему від 23.07.2010 №548) суду не подано.

Доказів того, що Хоцівська сільська рада є суміжним користувачем як щодо спірної земельної ділянки площею 2 га кадастровий номер 3223387800:02:002:0007, так і щодо масиву земельних ділянок, за рахунок якого земельна ділянка була відведена, суду не подано.

З огляду на викладене, посилання прокурора на те, що земельна ділянка була надана за рахунок земель громадського пасовища без дозволу Хоцівської сільської ради, без прийняття рішення про вилучення, без погодження проекту землеустрою із Хоцівською сільською радою як суміжним користувачем, матеріалами справи не підтверджується.

Відтак, позовна вимога прокурора про витребування земельної ділянки з незаконного володіння ФГ Олександр на користь держави в особі Держгеокадастру України не доведена належними, достовірними та достатніми доказами, у зв`язку з чим не належить до задоволення.

Відповідачем до господарського суду подано заяву про застосування у справі строку позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

У ч. 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

"Позовна давність" - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення Європейський суд з прав людини від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Згідно ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти; порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав.

Прокурор заявив клопотання про визнання судом поважними причин пропуску позовної давності, посилаючись на те, що позивачу стало відомо про порушення оскаржуваним наказом земельного законодавства із повідомлення прокуратури, яка в свою чергу дізналася при здійсненні прокурорського нагляду під час проведення досудового розслідування, а саме безпосередньо під час допиту ОСОБА_1 07.03.2017; при цьому матеріали щодо створення на території Хоцівської сільської ради громадських пасовищ до прокуратури надійшли лише 22.02.2018.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України).

Разом із тим, за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

З огляду на встановлену судом відсутність матеріально-правових підстав для задоволення позову, вимоги позивача не належать до задоволення безвідносно до спливу чи не спливу позовної давності, у зв`язку з чим питання спливу позовної давності та наявності чи відсутності поважних причин для його пропуску судом не досліджуються.

У зв`язку із відмовою у позові судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України, суд залишає за прокуратурою.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 73-92, 129, п. 1 ч. 1 ст. 231, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі №911/1635/18 в частині вимог про визнання недійсним наказу Головного Управління Держземагентства у Київській області від 10.07.2013 № КИ/3223387800:02:002/00002411 Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність закрити .

2. У задоволенні решти вимог про витребування з незаконного володіння фермерського господарства Олександр на користь держави в особі Держгеокадастру України земельної ділянки відмовити .

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення підписано 16.12.2020.

Суддя О.В. Конюх


Суд	Господарський суд Київської області
Дата ухвалення рішення	27.10.2020
Оприлюднено	17.12.2020
Номер документу	93588299
Судочинство	Господарське

Конюх О.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 27.10.2020 по справі 911/1635/18ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —911/1635/18

Рішення від 27.10.2020

Рішення
від 27.10.2020 по справі 911/1635/18
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ