Рішення

від 16.12.2020 по справі 420/542/20

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/542/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі :

головуючого судді Потоцької Н.В.

розглянувши за правилами загального позовного провадження (в письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, поновлення на посаді,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за позовом ОСОБА_1 до Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками в Одеській області в якому позивач просить:

визнати Наказ №20-к від 21.06.2012 року Державної служби з лікарських засобів в Одеській області про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади на підставі п.7 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (у зв`язку з набранням законної сили вироком суду) - незаконним;

скасувати Наказ №20-к від 21.06.2012 року Державної служби з лікарських засобів в Одеській області про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади на підставі п.7 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (у зв`язку з набранням законної сили вироком суду);

скасувати в трудовій книжці серія НОМЕР_1 від 20 грудня 1976 року запис №46 про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади на підставі п.7 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (у зв`язку з набранням законної сили вироком суду) на підставі Наказу № 20-к від 21.06.2012 року;

зобов`язати Державну службу з лікарських засобів та контролю за наркотиками в Одеській області поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Державної служби з лікарських засобів в Одеській області.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що відповідно до Наказу № 20-к від 21.06.2012 року Позивача звільнено з займаної посади на підставі п.7 ч.1 ст. 36 КЗпП України (у зв`язку з набранням законної сили вироком суду). Проте, з зазначеним Наказом про звільнення Позивач не погоджується, вважає його протиправним та незаконним, тому Позивач вимушений звернутися до суду для захисту своїх прав та інтересів виходячи з наступного.

Так дійсно, по відношенню до ОСОБА_1 відкрито кримінальне провадження у скоєнні злочину за ч. 3 ст. 382 КК України. Постановою старшого слідчого прокуратури Приморського району м. Одесі: радника юстиції Драгоєва А.Ф. про відсторонення обвинуваченого від посади від 27.12.2010 року - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсторонено від займаної посади заступника начальника Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів в Одеській області. Вироком Приморського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2012 року ОСОБА_1 було визнано винним у скоєнні злочину за ч. 3 ст. 382 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права обіймати керівні посади строком 2 роки. Згідно з вироком суду ОСОБА_1 , визнано винуватим та засуджено за те, що він, будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище, працюючи головою комісії по припиненню юридичної особи Одеської обласної державної інспекції з контролю якості лікарських засобів, умисно не виконав рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.05.2010 року про поновлення ОСОБА_2 на посаді заступника начальника Одеської обласної державної інспекції з контролю якості лікарських засобів, заподіявши істотну шкоду охоронюваним законом правам і свободам громадян та державним інтересам.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 17 травня 2012 року зазначений вирок щодо ОСОБА_1 залишено без змін. Проте, у зазначеній кримінальній справі після апеляційного розгляду було подано касаційні скарги захисників Мхітаряна О.С., Оськіна М.Д. та засудженого ОСОБА_1 на вказані судові рішення.

21 березня 2013 року Колегією суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ було розглянуто кримінальну справу за касаційними скаргами захисників Мхітаряна О С . Оськіна М.Д. та засудженого ОСОБА_1 на судові рішення та винесено відповідну ухвалу, якою вирок Приморського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 17 травня 2012 року щодо ОСОБА_1 скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд. Обґрунтовуючи свою позицію суд касаційної інстанції дійшов до висновку, що місцевий суд достатньо не проаналізував показання засудженого, належно їх не оцінив у сукупності з доказами по справі, повно не перевірив та остаточно не спростував версію ОСОБА_1 .

На запит Позивача заступником голови Приморського районного суду м. Одеси Коваленко В.М. у листі вих. № С-09 від 02.01.2020 року надано відповідь стосовно того, що 18.04.2013 року кримінальна справа в другий раз надійшла до Приморського районного суду м. Одеси, в проваджені якого перебуває на теперішній час.

Отже, станом на теперішній час справа знаходиться на розгляді в суді першої інстанції, а вироку суду, що набрав би законної сили, не ухвалено. Позивач звертався до суду з клопотаннями про закриття кримінальної справи за відсутності події злочину та щодо допуску ОСОБА_1 до роботи. Проте, у задоволенні клопотання Позивачу було відмовлено.

Позивач також звертався письмово із заявою до Відповідача із проханням направити судді Приморського районного суду м. Одеси, який розглядає кримінальну справу, колективне звернення про допуск Позивача до виконання посадових обов`язків заступника начальника Служби. Проте, у своєму листі № 970/06-19 від 02.12.2019 року Державною службою з лікарських засобів та контролю за наркотиками в Одеській області відмовило у зазначеному та, серед іншого, повідомлено про те, що у разі незгоди з вище прийнятим рішенням Позивач має право звернутись із скаргою до Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками, а також з відповідним позовом до адміністративного суду.

Державна служба з лікарських засобів в Одеській області, якою було винесено Наказ № 20-к від 21.06.2012 року про звільнення Позивача з займаної посади на підставі п.7 ч.1 ст. 36 КЗпП України (у зв`язку з набранням законної сили вироком суду) змінила назву на Державну службу з лікарських засобів та контролю за наркотиками в Одеській області.

Таким чином, законні права та інтереси Позивача були порушені, Відповідач безпідставно, а отже незаконно затвердив Наказ № 20-к від 21.06.2012 року про звільнення Позивача з займаної посади на підставі п.7 ч.1 ст. 36 КЗпП України, діючи всупереч вимогам діючого законодавства України.

Процесуальні дії

Ухвалою суду від 29.01.2020 року відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження.

13.02.2020 року за вх.№6620/20 від відповідача надійшов відзив , в обґрунтування якого зазначено, що відповідач не погоджується з Позивачем, що наказ Державної служби з лікарських засобів в Одеській області від 21.06.2012 р. № 20-к про звільнення Позивача з займаної посади винесений незаконно, всупереч діючого законодавства України.

Правовідносини, що виникли між Позивачем та Відповідачем регулюються Кодексом законів про працю України, Законом України Про державну службу .

Відповідач (Державної служби з лікарських засобів в Одеській області) є територіальним органом Державної служби України з лікарських засобів (Держлікслужба України), який був створений Постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2011 току № 997.

Діяльність Державної служби України з лікарських засобів - Положенням Державної служби України з лікарських засобів, затвердженим Указом Президента України № 440/2011.

В свою чергу, діяльність Державної служби з лікарських засобів в Одеській області регулюється Положення про Державну службу з лікарських засобів Одеської області, ствердженого наказом Держлікслужби України № 265 від 14.10.2011 р.

На момент звільнення Позивач працював на посаді заступника начальника державної служби з лікарських засобів в Одеській області відповідно до наказу Державної служби з лікарських засобів в Одеській області від 07.12.2011 № 6-к.

Державною службою з лікарських засобів в Одеській області на підставі запиту були отримані з Приморського районного суду м. Одеси копії вироку Приморського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2012 року та ухвали Апеляційного суду Одеської області від 17 травня 2012 року.

Відповідно до вироку Приморського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2012 ОСОБА_1 було визнано винним в скоєнні злочину, передбаченого ч.3 ст.382 КК України та призначено покарання у вигляді 4 (чотирьох) років позбавлення волі з позбавленням права займати керівні посади строком на 2 роки.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 17 травня 2012 року було залишено змін вирок Приморського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2012 року.

Згідно із п.7 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору, зокрема, є набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи.

Таким чином, з аналізу вищевикладених норм права, вбачається, що, по-перше, вирок Приморського районного суду м.Одеси відносно Позивача набув законної сили 17.05.2012 і в день прийняття Апеляційним судом Одеської області ухвали, а, по-друге, з дня набуття вироком законної сили у Відповідача та Держлікслужби України були правові підстави для припинення з Позивачем трудового договору.

У зв`язку з чим, 11.06.2012 Відповідач, з метою вирішення питання щодо звільнення Позивача, направив вищевказані документи до Державної служби України з лікарських засобів.

Даний факт підтверджується листом-відповіддю Відповідача заступнику прокурора Приморського району м. Одеси від 13.06.2012 № 1224/10-12.

15.06.2012 р. Державна служба України з лікарських засобів, розглянувши отримані документи, діючи в межах своїх повноважень, прийняла наказ про звільнення Позивача з посади заступника начальника Державної служби з лікарських засобів в Одеській області на підставі п. 7 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, у зв`язку із набранням законної сили вироком суду.

Отже, прийняття зазначеного наказу, на думку відповідача є лише процедурним рішенням керівника Відповідача, направленим на виконання наказу Держлікслужби України від 15.06.2012 № 168-к та вимог чинного законодавства щодо здійснення розрахунку із працівником, а саме ст. 47 та 116 КЗпП України.

Ухвалою суду від 28.05.2020 р. закрито підготовче провадження у справі.

Ухвалою суду від 24.06.2020 р. зупинено провадження по справі до набрання законної сили рішенням по справі №420/2181/20 за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді.

Ухвалою суду від 16.12.2020 р. занесеною до протоколу судового засідання, поновлено провадження у справі.

Розгляд справи продовжено в порядку письмового провадження відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України (за наявності заяв учасників справи про розгляд справи за їх відсутності).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

Відповідно до трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 , позивач 04 серпня 2010 року був прийнятий на посаду заступника начальника Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів в Одеській області, та 07 грудня 2011 року переведений на посаду заступника начальника Державної служби з лікарських засобів в Одеській області у зв`язку з реорганізацією.

15 червня 2012 року Державною службою України з лікарських засобів прийнято наказ №168-к, яким відповідно до п.7 ч.1 ст.36 Кодексу законів про працю України, п.5 ч.1 ст.30 Закону України "Про державну службу", враховуючи вирок Приморського районного суду міста Одеси від 24.02.2012 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 17 травня 2012 року звільнено ОСОБА_1 , заступника начальника Державної служби з лікарських засобів в Одеській області з займаної посади 15 червня 2012 року у зв`язку з набранням законної сили вироком суду.

21 червня 2012 року Державною службою з лікарських засобів в Одеській області на підставі наказу Державної служби України з лікарських засобів №168-к від 15 червня 2012 року було прийнято наказ №20-к про звільнення ОСОБА_1 , заступника начальника Державної служби з лікарських засобів в Одеській області з займаної посади 15 червня 2012 року.

Рішенням суду від 07 жовтня 2020 р. у справі № 420/2181/20 позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Скасовано наказ Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками № 168-к від 15.06.2012 року "Про звільнення ОСОБА_1 " В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА ВИСНОВКИ СУДУ

Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.

У ч. 2 ст. 19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, усі без виключення суб`єкти права на території України зобов`язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначені Кодексом законів про працю України.

Відповідно до п.7 ч.1 ст.36 КЗпП підставами припинення трудового договору є, зокрема, набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи.

Загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті визначені Законом України "Про державну службу" №3723-XII від 16 грудня 1993 року (тут і далі - Закон, у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Статтею 30 Закону визначені підстави припинення державної служби, пункті 5 частини 1 якої зазначено, що крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється у разі: виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі.

Статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ст. 5-1 КЗпП України, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України вільний вибір виду діяльності; правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно п. 7 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставою для припинення трудового договору є набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи.

Згідно ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України Про запобігання корупції іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Судом встановлено, що 24 лютого 2012 року Приморський районним судом м. Одеса було винесено вирок по справі, яким ОСОБА_1 визнано винним за ст.382 ч.3 Кримінального кодексу України та визначено йому покарання у вигляді чотирьох років позбавлення волі з позбавленням права займати керівні посади терміном на 2 роки.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 17 травня 2012 року (т.1 а.с.24-30, 195-208, т.2 а.с.126-139) апеляції потерпілого ОСОБА_2 , адвоката Оськіна М.Д. та засудженого ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок Приморського районного суду м. Одеса від 24 лютого 2012 року щодо засудженого ОСОБА_1 - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 401 Кримінального процесуального кодексу України від 28.12.1960 року (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) вирок місцевого суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляцій, а вирок апеляційного суду - після закінчення строку на подання касаційної скарги, якщо його не було оскаржено. У разі подачі апеляцій, касаційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи відповідно апеляційною чи касаційною інстанцією, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Таким чином, вирок суду про притягнення позивача до кримінальної відповідальності набрав законної сили 17 травня 2012 року - з моменту прийняття рішення за результатами апеляційного розгляду справи.

При цьому, КПК України 1960-го року не містить норм, які б передбачали, що вирок суду першої інстанції у випадку касаційного оскарження набирає законної сили після закінчення касаційного розгляду справи, а відтак доводи позивача щодо того, що вирок, яким його притягнено до кримінальної відповідальності станом на момент прийняття спірного наказу не набрав законної сили є необґрунтованими.

Однак, судом встановлено, що 15 червня 2012 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних та кримінальних справ прийнято постанову, якою витребувано кримінальну справу щодо ОСОБА_1 та відповідно до вимог ч.3 ст.388 КПК України зупинено виконання вироку Приморського районного суду м. Одеси щодо ОСОБА_1 від 24.02.2012 року до розгляду касаційної скарги його представника.

Відтак вбачається, що оскаржуваний наказ Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками № 168-к був прийнятий відповідачем 15.06.2012 року, тобто в той самий день, коли судом касаційної інстанції зупинено виконання вироку, на підставі якого такий наказ було прийнято.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 не погоджуючись з наказом Державної служби України з лікарських засобів прийнято наказ №168-к від 15 червня 2012 року, вважаючи його протиправним позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Рішенням суду від 07 жовтня 2020 р. у справі № 420/2181/20 позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Скасовано наказ Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками № 168-к від 15.06.2012 року "Про звільнення ОСОБА_1 " В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Вказане рішення набрало законної сили 19.11.2020 року.

Суд зазначає, що в обґрунтування прийнятого оскаржуваного наказу від 21.06.2012 р. № 20-к зазначено, що на підставі п.7 ч.1 ст.36 Кодексу законів про працю України, п.5 ч.1 ст.30 Закону України "Про державну службу", враховуючи вирок Приморського районного суду міста Одеси від 24.02.2012 року, ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 17 травня 2012 року і наказ Державної служби України з лікарських засобів від 15.06.2012 року №168-к звільнено ОСОБА_1 .

Наказ Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками № 168-к від 15.06.2012 року скасовано рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07.10.2020 р. у справі № 420/2181/20.

При цьому, суд зазначає, що оскаржуваний наказ від 21.06.2012 р. № 20-к прийнято на реалізацію Державної служби України з лікарських засобів від 15.06.2012 року №168-к.

Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні варто розуміти так, що учасники судового процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені . Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду по справі № 761/29966/16-ц від 18.12.2019 року.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року № 6-327цс15 та Верховним Судом, зокрема, у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 822/1468/17.

Відтак, суд вважає недоцільним повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій справі, оскільки спірний наказ є похідним від скасованого наказу №168-к від 15.06.2012 р. Це відповідає позиції Європейського суду з прав людини, висловленій в п. 23 рішення Проніна проти України , про те, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення .

З огляду на викладене суд дійшов висновку про скасування наказу відповідача №20-к від 21.06.2012 року.

При цьому, вимога про визнання протиправним цього наказу задоволенню не підлягає, оскільки дії відповідача при його прийняті цілком відповідають вимогам діючого законодавства, вчиненим на реалізації його повноважень.

Щодо вимоги про скасування в трудовій книжці серія НОМЕР_1 від 20 грудня 1976 року запис №46 про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади на підставі п. 7 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (у зв`язку з набранням законної сили вироком суду) на підставі Наказу № 20-к від 21.06.2012 року.

Суд зазначає, що порядок ведення трудових книжок регламентується Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників , затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. №58, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України від 17 серпня 1993 р. №110.

Згідно п. 2.3 зазначеної інструкції передбачено, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

П. 2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників визначено, що записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Відповідно до п. 2.27 зазначеної інструкції, запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається, на підставі чого внесено запис, - наказ (розпорядження), його дата і номер.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що скасування запису в трудовій книжці є вимогою, спрямованою на виконання рішення суду, а отже, є фактично впорядкування способу та порядку виконання рішення суду.

Щодо позовної вимоги про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Державної служби з лікарських засобів в Одеській області суд зазначає наступне .

Принципи, правові та організаційні засади державної служби, умови та порядок реалізації громадянами України права на державну службу визначені Законом України Про державну службу від 10.12.2015 №889-VIII (далі - Закон №889-VIII).

Відповідно до п. 16, п. 17 ч. 4 ст. 19 Закону України Про центральні органи виконавчої влади від 17.03.2011 №3166-VI до повноважень керівника центрального органу виконавчої влади віднесено у тому числі:

- призначення на посади за погодженням із відповідним міністром та головами відповідних місцевих державних адміністрацій, звільнення з посад керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади;

- призначення на посади за погодженням з міністром, звільнення з посад заступників керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади.

З аналізу зазначених положень випливає те, що Відповідач не має повноважень пропонувати Позивачу вакантні посади в Державній службі з лікарських засобів та контролю за наркотиками в Одеській області, які були нижчими за посади керівника та заступника керівника, оскільки зазначене не перебуває в межах його повноважень як суб`єкта призначення. Оскільки вказане право віднесене до повноважень керівника центрального органу виконавчої влади.

Отже, з врахуванням викладеного, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача, зокрема в частині скасування наказу №20-к від 21.06.2012 р.

Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п`ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

З положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - поза будь-яким розумним сумнівом , у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - баланс вірогідностей .

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Позивачем та його представником не доведено, що відновлення його права відповідачем шляхом поновлення його на посаді знаходиться саме у компетенції останнього.

Згідно з ч.1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно зі ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 12, 242, 246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, поновлення на посаді - задовольнити частково.

Скасувати Наказ №20-к від 21.06.2012 року Державної служби з лікарських засобів в Одеській області про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади на підставі п.7 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (у зв`язку з набранням законної сили вироком суду).

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Пунктом 15.5 розділу VII Перехідні положення КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , телефон: НОМЕР_3 )

Державна служба з лікарських засобів та контролю за наркотиками в Одеській області (адреса: 65044, м. Одеса, проспект Гагаріна, 8, код ЄДРПОУ 37089367, телефон: (048) 736-77-40, електронна пошта: dls.od@dls.gov.ua)

Головуючий суддя Потоцька Н.В.

.