Постанова

від 15.12.2020 по справі 820/7642/13-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 820/7642/13-а

адміністративне провадження № К/9901/39473/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В.,

суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу №820/7642/13-а за позовом Комунального підприємства "Харківський вагоноремонтний завод" до Східної об`єднаної державної податкової інспекції міста Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Східної об`єднаної державної податкової інспекції міста Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.03.2017 (суддя Панченко О.В.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2017 (головуючий суддя Донець Л.О., судді: Бенедик А.П., Мельнікова Л.В.),

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Харківський вагоноремонтний завод" (далі також КП "Харківський вагоноремонтний завод", позивач) звернулося до адміністративного суду з позовом до Східної об`єднаної державної податкової інспекції міста Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (далі також ОДПІ, відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 14.08.2013 №0000362201 та від 14.08.2013 №0000372201.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає оскаржувані в даній справі податкові повідомлення-рішення такими, що не відповідають приписам чинного законодавства, порушують права та законні інтереси позивача. Позивач вважає, що податки у спірних правовідносинах обчислював правильно, господарські взаємовідносини з контрагентами відбувались за правочинами, котрі повністю відповідають вимогам закону, господарські операції за цими правочинами проведені реально, спричинили зміни у стані та структурі активів сторін, первинні документи оформлені у відповідності до закону, господарські зобов`язання за спірними правочинами виконані. Позивач також стверджує, що відповідач в акті перевірки не навів будь-яких належних доказів на підтвердження того, що Підприємством вчинені порушення.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23.03.2017, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2017, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій ОДПІ звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій, прийняти у справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03.08.2017 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОДПІ на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.03.2017 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2017 у справі №820/7642/13-а.

Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали адміністративної справи №820/7642/13-а за правилами підпункту 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" цього кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Ухвалою Верховного Суду від 14.12.2020 матеріали справи прийнято судом до провадження та призначено справу до розгляду у попередньому судовому засіданні на 15.12.2020.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 КАС України.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій обставинам справи, у зв`язку з порушенням норм матеріального та процесуального права. Як вважає відповідач, додані до перевірки документи не можуть слугувати підставою для формування податкового кредиту в розумінні приписів податкового законодавства. Відповідач вказує, що в ході проведеної перевірки встановлено відсутність здійснення господарської діяльності позивача з його контрагентами, посилаючись на наявну податкову інформацію стосовно контрагентів.

Позивач правом подання заперечення на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає касаційному розгляду.

Переглядаючи постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, посадовими особами податкового органу проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача щодо правильності та повноти обчислення податку на додану вартість та включення до складу витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, вартості придбаних товарів (робіт, послуг) у ТОВ БАЗАЛЬТ ПЛЮС за період грудень 2010 року, ТОВ Інтехліст за період квітень-листопад 2011 року, з ПП Технопром за період березень-травень 2012 року.

За результатами перевірки складено акт від 22.07.2013 №240/22.1-04/34859507, згідно якого податковим органом виявлені порушення

пунктів 138.1, 138.2, 138.8, статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся у сумі 272913,00грн;

пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість в розмірі 242663,00грн.

За наслідками перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення від 14.08.2013:

№00003662201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 305199,00грн., у тому числі за основним платежем - 272913грн. та за штрафними санкціями - 32286,00грн;

№0000372201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 293868,00грн. в тому числі за основним платежем - 242663грн. за штрафними санкціями - 51205,50грн.

Вважаючи прийняті податковим органом рішення протиправними, КП "Харківський вагоноремонтний завод" звернулося з адміністративним позовом до суду про їх скасування.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень. Суди посилались на те, що матеріалами справи підтверджено виконання сторонами правочинів, укладених між позивачем та контрагентами, контролюючим органом не обґрунтовано, що господарські зобов`язання не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені сторонами. Також судами зауважено, що податкова інформація не є носієм доказовості про порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Положеннями пункту 14.1.36 ПК України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через відокремлені підрозділи, а також через будь - яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, яких відбувається формах, здійснених для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталі (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником.

Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 135.4 статті 135 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), та права на віднесення витрат по його придбанню до складу валових витрат, платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності. Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 187.1 статті 187 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 цієї статті ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Судами попередніх інстанцій з`ясовано, що на підставі податкових накладних позивачем віднесено до складу податкового кредиту квітня, червня-листопада 2011 року суму ПДВ в розмірі 180625,37грн., та віднесено до складу податкового кредиту березня, квітня, травня 2012 року суму ПДВ в розмірі 109622,97грн.

Так, між Департаментом транспорту і зв`язку Харківської міської ради (замовник) та Комунальним підприємством "Харківський вагоноремонтний завод" (виконавець) було укладено ряд договорів, відповідно до умов яких виконавець зобов`язується надати замовнику послуги з технічного обслуговування, ремонту та відновлення залізничних, трамвайних локомотивів та рухомого складу (т.2 а.с. 133-147).

З метою виконання зазначених договорів позивач придбавав у своїх контрагентів ТОВ "Інтехліс" та ПП "Технопром" товарно-матеріальні цінності.

Позивач в своїй господарській діяльності мав взаємовідносини з ТОВ Інтехліс , з яким укладено договір поставки матеріалів та запасних частин від 25.01.2010, відповідно до умов якого, постачальник зобов`язується постачати у власність покупця матеріали, деталі та запасні частини трамвайних вагонів Т-3, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених цим договором (т.2 а.с. 148-150).

Суди вказали, що відповідно до видаткових накладних позивач отримав від ТОВ "Інтехліс" товар відповідно до договору.

Розрахунки проводились в безготівковій формі. Оплата за поставлені товарно-матеріальні цінності була здійснена, що підтверджується виписками з банку, які містяться в матеріалах справи.

В межах господарської операції з поставки матеріалів ТОВ "Інтехліс" виписано позивачеві податкові накладні. На підставі вказаних податкових накладних позивачем віднесено до складу податкового кредиту квітня, червня-листопада 2011 року суму ПДВ в розмірі 180625,37грн.

Товари, придбані у ТОВ "Інтехліс", були використані позивачем у подальшій господарській діяльності, що підтверджується приймально-здавальними актами, актами приймання виконаних підрядних робіт та вимогами, факт перевезення ТМЦ підтверджується товарно-транспортними накладними. Зазначені документи містяться в матеріалах справи.

Відтак, ТОВ "Інтехліс" виконало свої зобов`язання за даним договором, а позивач прийняв товар за цим договором та використав у своїй діяльності, що підтверджується даними податкового та бухгалтерського обліку позивача.

Крім цього, у своїй господарській діяльності позивач мав взаємовідносини з ПП "Технопром", з яким було укладено договір поставки від 01.04.2010, відповідно до умов якого, постачальник зобов`язується постачати у власність покупця матеріали, деталі та запасні частини трамвайних вагонів Т-3, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених цим договором (т.2 а.с. 153-154).

Як констатовано судами, матеріалами справи підтверджується, що у відповідності до видаткових накладних позивач отримав товар відповідно до договору.

Розрахунки проводились в безготівковій формі. Оплата за поставлені товарно-матеріальні цінності була здійснена, що підтверджується виписками з банку, які містяться в матеріалах справи.

В межах цієї господарської операції позивачем були отримані податкові накладні, виписані ПП "Технопром". На підставі податкових накладних позивачем віднесено до складу податкового кредиту березня, квітня, травня 2012 року суму ПДВ в розмірі 109622,97грн.

Товари, придбані у ПП "Технопром", були використані позивачем у подальшій господарській діяльності, що підтверджується приймально-здавальними актами та актами приймання виконаних підрядних робіт, факт перевезення ТМЦ підтверджується товарно-транспортними накладними, які містяться в матеріалах справи.

Таким чином, ПП "Технопром" виконало свої зобов`язання за даним договором, а позивачем прийнято товар за цим договором, товар використано у своїй діяльності, що підтверджується даними податкового та бухгалтерського обліку позивача.

Суди зауважили, що виписані ТОВ "Інтехліс" та ПП "Технопром" податкові накладні оформлені у відповідності до вимог пункту 201.1 статті 201 ПК України, а видаткові накладні та акти прийому-передачі - у відповідності до вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". З приводу правильності оформлення договорів, актів здачі-прийняття (надання послуг), видаткових та податкових накладних, специфікацій та інших первинних документів, наявності в них всіх обов`язкових реквізитів в акті перевірки контролюючий орган зауважень не висловив.

Відповідні господарські взаємовідносини з названими контрагентами відбувались для забезпечення реалізації власної господарської діяльності підприємства, спрямовані на забезпечення сталого функціонування діяльності такого підприємства.

Суди вважали необґрунтованими доводи відповідача, сформовані на підставі актів перевірок відповідних контролюючих органів щодо контрагентів позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було складено акти про неможливість проведення зустрічної перевірки ТОВ Інтехліс , якими встановлено відсутність факту реального вчинення господарських операцій за квітень 2011 року, травень 2011 року, червень, серпень, вересень, листопад 2011 року, та акту про неможливість проведення зустрічної перевірки ПП Технопром , яким встановлено відсутність факту реального вчинення господарських операцій за січень, березень, травень, червень, липень, серпень, жовтень, листопад 2012 року.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій вказано, що зазначені акти не містять належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за спірним правочином, про наявність взаємопов`язаності позивача та контрагентів, про несумісність предмету спірних правочинів.

Суди констатували, що в основу притягнення позивача до податкової відповідальності не може бути покладено висновки актів зустрічних звірок його контрагентів без фактичного встановлення порушень податкового законодавства самим позивачем.

У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі статті 11 КАС України, та іншим обставинами, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства. Зокрема, судами досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку, встановлено реальне виконання господарських операцій з придбання робіт, які відповідають дійсному економічному змісту, відображеному в укладених позивачем договорах та призвели до фактичного руху його активів, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених, у відповідності до вимог законодавства, первинних документів.

Суди дійшли висновку, що фактично, висновки перевірки ґрунтуються на припущенні про неспроможність контрагентів-контрагентів позивача на здійснення господарських операцій. Контролюючий орган не підтвердив своєї позиції про безтоварність господарських операцій, як і висновок про наявність протиправної мети при вчиненні правочинів належними доказами чи відповідними судовими рішеннями. Отже висновки відповідача, викладені в акті перевірки, щодо безтоварності господарських операцій між позивачем та його контрагентами не підтверджуються належними та допустимими доказами і спростовуються фактичними обставинами, встановленими судом під час розгляду справи

При цьому, слід вказати, обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, адже саме він виступає суб`єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об`єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

З урахуванням вказаного, наявні підстави вважати, що контролюючим органом не наведено доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені належними документами, а також не представлено доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі. Також, не подано відповідачем доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його постачальника, як-от: судових рішень, вироків, не наведено доводів щодо здійснення позивачем операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Суд касаційної інстанції звертає увагу, що посилання контролюючого органу на результати контрольних заходів щодо контрагентів платника, як на підставу для відмови в задоволенні позову, не можна вважати беззаперечними та обґрунтованими, оскільки обставиною, яку може підтверджувати акт про неможливість проведення зустрічної звірки це непроведення зустрічної звірки. Вказаний акт не є носієм інформації про порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Касаційний суд зазначає, що будь-яке автоматизоване співставлення, чи дані отримані з автоматизованих систем контролюючого органу не є належними доказами в розумінні процесуального закону, оскільки, автоматизоване співставлення, зокрема задекларованих податкових зобов`язань та податкового кредиту, не віднесено до засобів перевірки правильності та повноти визначення таких податкових зобов`язань.

Як унормовано положеннями статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відтак, доводи касаційної скарги не підтверджують обставин неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи. Касаційний суд вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а також надали належну правову та обґрунтовану оцінку заявленим вимогам на підставі норм закону. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

За правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Східної об`єднаної державної податкової інспекції міста Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.03.2017 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2017 у справі №820/7642/13-а залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Р.Ф. Ханова

Судді Верховного Суду