Постанова

від 03.12.2020 по справі 753/10156/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер справи 753/10156/20

Провадження №22-ц/824/13774/2020

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 грудня 2020 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,

за участю секретаря Сас Ю.В.

розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 26 серпня 2020 року про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування збитків, завданих порушень зобов`язань,

В С Т А Н О В И В:

В липні 2020 позивач звернувся до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на 1/4 частину трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , яка належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 . В обґрунтування вимог щодо забезпечення позову позивач зазначив, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову, оскільки предметом спору є відшкодування збитків на користь позивача у розмірі 533 241,23 грн., які виникли в результаті невиконання іншого рішення суду. При цьому розмір спору є значним, а дії відповідача не свідчать про його наміри сплатити вказану суму. Враховуючи те, що відповідачу не належить на праві власності інше майно, на яке можливо звернути стягнення у разі задоволення позову, крім 1/4 частини вказаної трикімнатної квартири, заявник просив накласти арешт на вказане майно з метою недопущення його відчуження на користь третіх осіб.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 26 серпня 2020 року у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову було відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням , позивач направив апеляційну скаргу, оскаржувану ухвалу суду вважає незаконною, та такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що судом не взято до уваги доводи заявника, які належно обґрунтовують підстави для задоволення такої заяви. При цьому висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та є помилковими. У зв`язку з цим апелянт просив апеляційний суд ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву про застосування заходів забезпечення позову задовольнити.

Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав:

Відповідно до положень ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи може забезпечити позов, якщо невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. При цьому заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ст. 150 ЦПК України).

Згідно ст. 151 ЦПК України у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням необхідності саме такого заходу, ціну позову, про забезпечення якого просить заявник, пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення, інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Як зазначено в п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 р. за № 9 Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову , розглядаючи питання про забезпечення позову, суд має пересвідчитися зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір, а також існує реальна загроза унеможливлення чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

За своєю правовою природою правовий інститут забезпечення позову покликаний гарантувати особам, які беруть участь у справі, реальну можливість ефективного захисту свого права шляхом дійсного виконання можливого рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Саме тому такі заходи покликані забезпечити можливість охорони матеріально-правових інтересів позивача від потенційних недобросовісних дій інших учасників, направлених на ухилення від реального та ефективного виконання судового рішення, в тому числі з метою запобігання труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Зважаючи на наведені положення, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд має дослідити, чи є реальним спір між сторонами, чи існує небезпека ускладнення можливості виконання рішення суду, чи запропонований вид забезпечення є співмірним із заявленими вимогами та чи забезпечує він досягнення мети, задля якої ставиться питання про забезпечення позову. Єдиною передбаченою законом підставою для застосування заходів забезпечення позову є виключно ризик ускладнення/унеможливлення виконання рішення суду у справі або ефективного поновлення прав та інтересів позивача. При цьому жодного питання по суті спору, в тому числі й щодо обґрунтованості позовних вимог, суд на даній стадії не вирішує.

Відмовляючи в задоволенні заяви про застосування заходів забезпечення позову суд першої інстанції виходив з того, що заявником не було доведено наявності ризиків, які могли б стати підставою для забезпечення позову, а також відповідності такого забезпечення.

Окремо суд першої інстанції зазначив про неможливість задоволення заяви про забезпечення позову у зв`язку із недоведенням факту належності запропонованого до арешту майна саме відповідачу. З даним висновком погоджується і колегія суддів апеляційного суду, вважаючи його законним і обґрунтованим.

У відповідності до положень п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується шляхом накладення арешту не на будь-яке майно або грошові кошти, а лише на те, що належить відповідачу або ж підлягає передачі йому чи сплаті на його користь і знаходиться у нього чи в інших осіб.

В своїй заяві заявник просив суд накласти арешт на ј квартири АДРЕСА_2 . На підтвердження належності такого майна відповідачу надав копію договору купівлі-продажу від 09.06.1999 р., відповідно до якого ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 набули право власності на вищевказану квартиру. В той же час вказаний договір може лише засвідчувати факт набуття зазначеними особами спірної квартири у 1999 році, однак жодним чином не може доводити належність такого майна відповідачу станом на час вирішення питання про забезпечення позову. За таких умов у суду першої інстанції не було достатніх правових підстав для накладення арешту в рамках даної справи на зазначене майно.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що питання забезпечення позову було вірно вирішено по суті судом першої інстанції, а апелянтом не було відповідним чином доведено наявності передбачених законом підстав для скасування чи зміни ухвали суду першої інстанції, відтак апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Згідно вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 26 серпня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді Т.О. Писана

К.П. Приходько