Постанова

від 18.12.2020 по справі 916/692/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2020 року м. ОдесаСправа № 916/692/20 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Разюк Г.П., Принцевської Н.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Дочірнього житлово-експлуатаційного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Будпроект» , м. Одеса

на рішення Господарського суду Одеської області від 19.08.2020 року, м. Одеса, суддя Мостепаненко Ю.І., повний текст складено та підписано 21.08.2020 року

у справі № 916/692/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОКС» , м. Київ в особі філії «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» , м. Одеса

до відповідача Дочірнього житлово-експлуатаційного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Будпроект» , м. Одеса

про стягнення 162 988 грн. 62 коп., -

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

В березні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНФОКС» , м. Київ в особі філії «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» , м. Одеса звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Дочірнього житлово-експлуатаційного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Будпроект» , м. Одеса, з урахуванням заяви про виправлення описки у п. 2 прохальної частини позову від 17.07.2020 року (вх. № 18815/20), в якій просило суд стягнути з Дочірнього житлово-експлуатаційного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Будпроект» , м. Одеса на свою користь заборгованість за послуги водопостачання та водовідведення у розмірі 162 988 грн. 62 коп. за період з 01.09.2016 року по 01.01.2020 року, а також відшкодувати позивачу за рахунок відповідача судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем, всупереч умов укладеного між сторонами договору про послуги водопостачання та водовідведення від 22.05.2002 року №4032/1 та додаткової угоди до нього від 09.09.2010 року № 327/1-2, належним чином не виконуються господарські зобов`язання в частині повної та своєчасної оплати за отримані послуги.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 19.08.2020 року у справі №916/692/20 (суддя Мостепаненко Ю.І.) позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОКС» , м. Київ в особі філії «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» , м. Одеса про стягнення 162 988 грн. 62 коп. заборгованості задоволено в повному обсязі, стягнуто з Дочірнього житлово-експлуатаційного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Будпроект» , м.Одеса на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОКС» , м. Київ в особі філії «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» , м. Одеса заборгованість у розмірі 162 988 грн. 62 коп. та 2 444 грн. 83 коп. - витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що наявність заборгованості, нарахованої позивачем, відповідач у встановленому порядку не спростував належними та допустимими доказами, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОКС» , м. Київ в особі філії «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» , м. Одеса в частині стягнення з Дочірнього житлово-експлуатаційного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Будпроект» , м.Одеса заборгованості за послуги водопостачання та водовідведення, за період з 01.09.2016 року по 01.01.2020 року.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Дочірнє житлово-експлуатаційне підприємство товариство з обмеженою відповідальністю «Будпроект» , м. Одеса з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просило суд рішення Господарського суду Одеської області від 19.08.2020 року у справі № 916/692/20 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОКС» , м. Київ в особі філії «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» , м. Одеса відмовити.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи. Зокрема, скаржник зазначає, що судом при ухваленні оскаржуваного рішення по справі №916/692/20 було встановлено факт того, що постачання води та водовідведення здійснювалося безпосередньо мешканцям у багатоквартирні житлові будинки за адресами: вул. Поштова, 5, вул. Поштова, 7, вул. Космонавтів, 64-А у м. Одеса, належним та допустимим доказом чого, є зазначення цих адрес у спірному договорі та додатку до нього. Ураховуючи зазначене вище, та те, що оплата за водопостачання та водовідведення за період з 01.09.2016 року по 01.01.2010 року здійснена споживачами - мешканцями зазначених багатоквартирних будинків саме на рахунок позивача, скаржник вважає, що правовідносини між сторонами у даному випадку повинні регулюватися Законом України Про житлово-комунальні послуги від 24.06.2004 року зі змінами та доповненнями, які діяли на період з 01.09.2016 року по 30.04.2019 року та Закону України Про житлово-комунальні послуги від 09.11.2017 року, який діяв на період з 01.05.2019 року по 01.01.2020 року, а не застосовані судом першої інстанції Правила користування системи централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України .

Крім цього, скаржник, посилаючись на вимоги зазначених вище законів у сфері житлово-комунальних послуг та Типовий договір про надання житлово-комунальних послуг, затверджений Постановою Кабінету Міністрів від 21.06.2005 року № 630 зазначає, що умови спірного договору від 09.11.2000 року № 4032/1-2 та додаткової угоди до нього від 09.09.2010 року № 3271-2 не відповідають вимогам чинного законодавства.

З огляду на зазначене вище, відповідач звертає увагу колегії суддів на ту обставину, що останній не може вважатися споживачем послуг з водопостачання та водовідведення багатоквартирних будинків по вул. Поштова, 5, вул. Поштова, 7, вул. Космонавтів, 64-А. Відтак, судом першої інстанції було помилково визначено правовідносини між сторонами, оскільки ним не прийнято до уваги факту надання комунальної послуги у вигляді водопостачання та водовідведення споживачам-мешканцям багатоквартирних будинків, які фактично сплатили кошти за зазначені послуги позивачу у розмірі 500 287 грн. 66 коп., що не заперечувалося Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНФОКС» , м. Київ в особі філії «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» , м. Одеса при розгляді справи Господарським судом Одеської області.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.11.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дочірнього житлово-експлуатаційного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Будпроект» , м.Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 19.08.2020 року у справі №916/692/20, справу вирішено розглядати у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

17.11.2020 року через канцелярію до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОКС» , м. Київ в особі філії «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» , м. Одеса надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив суд апеляційну скаргу Дочірнього житлово-експлуатаційного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Будпроект» , м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 19.08.2020 року у справі № 916/692/20 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 19.08.2020 року у справі № 916/692/20 - без змін. Судовою колегією відзив долучено до матеріалів справи.

У відзиві позивач зазначає, що доводи та вимоги скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі необґрунтовані та безпідставні, оскільки відповідачем жодним чином не заперечувалося як існування укладеного між ним та позивачем договору, так і його умови. Більш того, як вважає Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНФОКС» , м. Київ в особі філії «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» , м. Одеса, відповідач щодо змін умов спірного договору або його розірвання з підстав невідповідності нормам чинного законодавства, зокрема з оплати за надані послуги, до позивача не звертався та у судовому порядку це питання не вирішувалося.

Відтак, на думку позивача, оскаржуване відповідачем рішення Господарського суду Одеської області від 19.08.2020 року у справі № 916/692/20 є законним та обґрунтованим.

Приписи п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України визначають, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму (що станом на момент подання позову у даній справі складає 210200 грн. 00 коп.).

В порядку спрощеного провадження за законом підлягають розгляду малозначні справи, і в даному випадку єдиним критерієм для такого розгляду є саме ціна позову. Судова колегія дійшла висновку, що у даному випадку справа № 916/692/20 відповідає ознакам малозначної справи за законом, оскільки ціна позову складає 162 988 грн. 62 коп.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржуване у справі рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи та вимоги апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Дочірнього житлово-експлуатаційного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Будпроект» , м.Одеса не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 19.08.2020 року у справі № 916/692/20 є правомірним та таким, що не підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

Між Комунальним підприємством "Одесводоканал", правонаступником якого є позивач по справі - Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНФОКС", м. Київ, в особі філії «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» , м. Одеса та Дочірнім житлово-експлуатаційним підприємством Товариством з обмеженою відповідальністю "Будпроект", м. Одеса існують договірні відносини щодо надання позивачем та прийняття відповідачем послуг водопостачання та водовідведення населенню.

На підтвердження фактичних договірних відносин, матеріали справи містять Додаткову угоду від 09.09.2010 року № 327/1-2, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНФОКС", м. Київ, в особі філії «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» , м. Одеса та Дочірнім житлово-експлуатаційним підприємством Товариством з обмеженою відповідальністю "Будпроект", м. Одеса, відповідно до умов якої, сторони внесли зміни до договору від 22.05.2002 року № 4032/1, зокрема, п. 5.3. договору виклали у наступній редакції: договір діє з моменту його укладення і до 31.12.2015 року в частині надання послуг водопостачання та водовідведення. Договір в частині надання послуг водопостачання та водовідведення вважається продовженим на наступні п`ять років, якщо за місяць до його закінчення сторони не дійдуть згоди внести зміни або припинити його дію. В частині розрахунків за отримані послуги водопостачання та водовідведення договір діє до повного погашення заборгованості по ньому.

Відповідно до п. 3 додаткової угоди від 09.09.2010 року № 327/1-2, сторони погодили користування, зокрема, наступними діючими нормативними актами: Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення у населених пунктах України, затвердженими наказом Мінжилкомунгоспу України від 27.06.2008 року №190, Законом України "Про питну воду та водопостачання", Законом України "Про житлово-комунальні послуги".

Вказана вище додаткова угода належним чином підписана сторонами та скріплена печатками. Будь-яких заперечень та зауважень щодо невідповідності договору чинному законодавству тощо дана угода не містить.

З Додатку № 1 дислокації об`єктів до договору на послуги водопостачання та водовідведення, сторони погодили дислокацію об`єктів: М.Жукова 37/1, вул. Поштова 5, вул. Поштова 7, гуртожиток по вул. Космонавтів 64а.

Як убачається зі звітів, наданих позивачу Дочірнім житлово-експлуатаційним підприємством товариством з обмеженою відповідальністю «Будпроект» , м. Одеса про водоспоживання за вищевказаними адресами, за вересень-грудень 2016 року, січень-грудень 2017 року, січень-грудень 2018 року, січень-грудень 2019 року, які містять печатку позивача про прийняття, акту звірки взаємних розрахунків за водопостачання та водовідведення станом на 27.01.2020 року та звіту-доповнення до акту звірки за вересень 2016 року-січень 2020 року, заборгованість відповідача перед позивачем за послуги водопостачання та послуги водовідведення за цей період становить 162 988 грн. 62 коп.

Крім цього, матеріали справи містять банківську виписку по рахунку позивача, відповідно до якої, на виконання умов укладеного договору, відповідачем в добровільному порядку частково оплачено позивачу за отримані послуги з водопостачання та водовідведення. Крім того, відповідно до вказаної вище виписки та розрахунку суми заборгованості, наданого позивачем, в період з 01.09.2016 року по 01.01.2020 року позивачем, Дочірньому житлово-експлуатаційним підприємству Товариству з обмеженою відповідальністю "Будпроект", м. Одеса надано послуг з водопостачання та водовідведення на загальну суму 670 687 грн. 31 коп. При цьому за отримані послуги з водопостачання та водовідведення сплачено частково на суму 500 287 грн. 66 коп., отримано пільг на суму - 5366 грн. 96 коп., коригування з нарахування послуг - 2 044 грн. 07 коп.

Листом від 27.01.2020 року № 64150 Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНФОКС» , м. Київ в особі філії «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» , м. Одеса повідомило Дочірнє житлово-експлуатаційне підприємство Товариство з обмеженою відповідальністю "Будпроект", м. Одеса про наявність у останнього заборгованості за послуги водоспоживання та водовідведення, яка станом на 01.01.2020 року складає 162 988 грн. 62 коп. Вказаний лист надіслано на адресу відповідача поштовим повідомленням, про що свідчить копія поштової квитанції.

Колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановлено, що предметом спору у даній справі є наявність або відсутність підстав для стягнення з Дочірнього житлово-експлуатаційного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Будпроект» , м. Одеса заборгованості за надані позивачем послуги з водопостачання та водовідведення.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

Як встановлено колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, скаржником рішення суду першої інстанції фактично оскаржується в частині стягнення з відповідача суми нарахованої позивачем заборгованості за договором про надання послуг з водопостачання та водовідведення, у розмірі 162 988 грн. 62 коп., оскільки, на думку відповідача, останній не може вважатися споживачем послуг з водопостачання та водовідведення багатоквартирних будинків по вул. Поштова, 5, вул. Поштова, 7, вул.Космонавтів, 64-А, з огляду на що, рішення суду переглядається лише в межах зазначених доводів та вимог апеляційної скарги. При цьому, викладення місцевим господарським судом обставин укладення спірного договору про надання послуг щодо водоспоживання та водовідведення та додаткових угод до нього, досягнення згоди між сторонами щодо всіх його істотних умов, розрахунків розміру заборгованості відповідача за надані послуги колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду не переглядається в апеляційному порядку .

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ч. 4 ст. 203 Цивільного кодексу України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

Приписами ч. 1, 2 ст. 207 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У письмовій формі належить вчиняти: 1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу; 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу; 4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма (ст. 208 Цивільного кодексу України).

Згідно із ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Договір набирає чинності з моменту його укладення (ч. 2 ст. 631 Цивільного кодексу України). Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ст. 638 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно ч. 2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України).

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 1, 2 ст. 640 Цивільного кодексу України).

Аналіз норм чинного законодавства та наданих матеріалів, дає суду можливість зробити висновки, що правовідносини сторін врегульовані фактичними договірними відносинами у сфері надання послуг.

Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Зазначені положення можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Закон України "Про питну воду та питне водопостачання" визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, спрямовані на гарантоване забезпечення населення якісною та безпечною для здоров`я людини питною водою.

В ст. 1 цього Закону визначено, що централізоване питне водопостачання - господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об`єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов`язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води; централізоване водовідведення - господарська діяльність з відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об`єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов`язаних єдиним технологічним процесом.

Згідно з положеннями ст. 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" споживачі питної води зобов`язані, зокрема, своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Пунктами 3.1, 3.7 Правил водокористування визначено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на основі показників засобів обліку; розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

Так, судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що між сторонами по справі існують договірні відносини щодо надання послуг водопостачання та водовідведення і цей факт сторонами не заперечується.

Зокрема, додатковою угодою від 09.09.2010 року № 327/1-2, укладеною між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНФОК", м. Київ, в особі філії «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» , м. Одеса та Дочірнім житлово-експлуатаційним підприємством Товариством з обмеженою відповідальністю "Будпроект", м. Одеса, сторони внесли зміни до договору від 22.05.2002 року № 4032/1 (в матеріалах справи наявний договір №40332/1 від 01.11.2000 року, на який посилається відповідач); Додатком № 1 дислокації об`єктів до договору на послуги водопостачання та водовідведення сторони погодили дислокацію об`єктів: М.Жукова 37/1, вул. Поштова 5, вул. Поштова 7, гуртожиток по вул. Космонавтів 64а; звітами, наданими позивачу Дочірнім житлово-експлуатаційним підприємством товариством з обмеженою відповідальністю «Будпроект» , м. Одеса про водоспоживання за вищевказаними адресами, за вересень-грудень 2016 року, січень-грудень 2017 року, січень-грудень 2018 року, січень-грудень 2019 року, які містять печатку позивача про їх прийняття встановлено факт обумовлення сторонами внесення змін до укладеного договору, його виконання відповідачем без заперечень та зауважень тощо.

Тобто, виходячи з приписів ч. 2 ст. 205 Цивільного кодексу України, яка регламентує, що поведінка сторін, що засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків, може доводитися письмовими доказами та поясненнями сторін, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що сторони за спірним договором дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору про надання послуг з водопостачання та водовідведення. При цьому, та обставина, що Дочірнім житлово-експлуатаційним підприємством товариством з обмеженою відповідальністю «Будпроект» , м. Одеса були подані вищевказані звіти про споживання та відведення води, частково, з 2002 року сплачувалась заборгованість за господарськими зобов`язаннями перед позивачем, вказує на те, що сторони, своїми конклюдентними діями підтвердили факт існування між ними саме тих договірних правовідносин, про які зазначає позивач, а отже, між сторонами виникли майново-господарські договірні зобов`язання.

Однак, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів оплати відповідачем за надані позивачем послуги з водопостачання та водовідведення на загальну суму 162 988 грн. 62 коп.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Положеннями ст. 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У частині 1 ст. 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Так, як вже зазначалось раніше, в період з 01.09.2016 року по 01.01.2020 року Дочірньому житлово-експлуатаційним підприємству Товариству з обмеженою відповідальністю "Будпроект", м. Одеса надано послуг з водопостачання та водовідведення на загальну суму 670 687 грн. 31 коп. При цьому, за отримані послуги з водопостачання та водовідведення сплачено частково на суму 500 287 грн. 66 коп., отримано пільг на суму - 5 366 грн. 96 коп., коригування з нарахування послуг - 2 044 грн. 07 коп., що підтверджується випискою по рахунку позивача та наданими копіями звітів про споживання та відведення води мешканцями будинків, зазначених у дислокації.

Листом від 27.01.2020 року № 64150 Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНФОКС» , м. Київ в особі філії «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» , м. Одеса повідомило Дочірнє житлово-експлуатаційне підприємство Товариство з обмеженою відповідальністю "Будпроект", м. Одеса про наявність у останнього заборгованості за послуги водоспоживання та водовідведення, яка станом на 01.01.2020 року складає 162 988 грн. 62 коп. Вказаний лист надіслано на адресу відповідача поштовим повідомленням, про що свідчить копія поштової квитанції. Будь-яких заперечень щодо суми боргу або відсутності його у відповідача у вигляді відповіді на претензію матеріали справи не містять.

Відповідач не здійснив оплату як у семиденний строк з моменту отримання вимоги позивача про сплату заборгованості, так і у інший порядок та спосіб, належних доказів виконання своїх господарських договірних зобов`язань не надав ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції.

Отже, враховуючи зазначені вище обставини, колегія суддів Південно-західного господарського суду зазначає про правомірність висновків, викладених у оскаржуваному рішенні Господарського суду Одеської області щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОКС» , м. Київ в особі філії «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» , м. Одеса про стягнення з відповідача заборгованості за водопостачання та водовідведення 162 988 грн. 62 коп. за період з 01.09.2016 року по 01.01.2020 року.

При цьому наявність розбіжностей в даті договору є формальною помилкою, оскільки відповідач надавав звіти по водопостачанню та водовідведенню позивача саме за тими адресами, які погоджені додатком до договору (дислокацією), здійснював часткову оплату за надані послуги, не заперечує наявність між сторонами договірних правовідносин і скарга не містить з цього приводу будь-яких доводів, а, як вже зазначалося вище, суд апеляційної інстанції здійснює апеляційний перегляд рішення тільки в межах вимог та доводів апеляційної скарги.

Що стосується посилань скаржника на те, що останній не може вважатися споживачем послуг з водопостачання та водовідведення багатоквартирних будинків, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

З норми ст. 76 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно із ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, досліджуючи фактичні обставини справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності належних та допустимих доказів по справі щодо надання позивачем послуг саме мешканцям будинків по вул. Почтовій, 5, вул. Почтовій, 7, вул. Космонавтів, 64-А, а також, договірних відносин між позивачем та кінцевими споживачами послуг, оскільки, як вже зазначалось вище, судом апеляційної інстанції встановлено існування договірних відносин щодо надання послуг саме між позивачем та відповідачем по справі, що також не заперечується скаржником, адже останнім підтверджено в апеляційній скарзі, що позивачем, за період з 01.09.2016 року по 01.01.2020 року надано Дочірньому житлово-експлуатаційному підприємству товариству з обмеженою відповідальністю «Будпроект» , м. Одеса послуги з водопостачання та водовідведення на загальну суму 670 687 грн. 31 коп.

Відтак, твердження відповідача у цій частині відхиляється колегією суддів, як необґрунтоване та таке, що не підтверджене матеріалами справи.

Крім того, скаржник у апеляційній скарзі зазначив також про те, що умови спірного договору від 09.11.2000 року № 4032/1-2 та додаткової угоди до нього від 09.09.2010 року № 3271-2 не відповідають вимогам закону.

Натомість, колегія суддів також не приймає доводи скаржника в цій частині, оскільки, як вже зазначалося раніше, предметом спору у даній справі є наявність або відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за надані позивачем послуги з водопостачання та водовідведення, а не розгляд питання щодо визнання вказаного скаржником договору таким, що не відповідає вимогам закону. Матеріали справи не містять доказів звернення відповідача по справі або з зустрічним позовом або з позовом в окремому провадженні щодо визнання недійсним будь-якого договору, укладеного з позивачем. При цьому у відповідача існує право такого звернення, як і право звернутися до суду в подальшому з заявою про перегляд рішення за ново виявленими обставинами.

За таких обставин, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, при цьому доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є такими, що спростовуються наявними матеріалами справи та висновками суду.

Відповідно до чинного законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03, від 28.10.2010 року).

Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. (п. 58 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Серявін проти України"). Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади обов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Колегія суддів зауважує, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів.

Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції, суд зобов`язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду.

І хоча Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях констатує, що п. 1 ст. 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях, однак ця вимога не означає обов`язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент; таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 918/519/17.

Приймаючи до уваги наведені вище обставини справи в їх сукупності, судова колегія вважає, що аргументи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, а суд першої інстанції дійшов вірного по суті справи висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Дочірнього житлово-експлуатаційного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Будпроект» , м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 19.08.2020 року не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 19.08.2020 року у справі № 916/692/20 не підлягає скасуванню після його апеляційного перегляду в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Дочірнього житлово-експлуатаційного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Будпроект» , м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 19.08.2020 року у справі № 916/692/20 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 19.08.2020 року у справі № 916/692/20 залишити без змін.

Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п.2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді Н.М. Принцевська Г.П. Разюк