Рішення
від 02.12.2020 по справі 910/1674/19
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.12.2020Справа № 910/1674/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М. , розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротіс" (72454 Запорізька область, Приазовський район, с. Степанівка перша, вул. Мартинова, буд. 1-А)

до Запорізької обласної державної адміністрації (69107, м. Запоріжжя, пр-т Соборний, буд 164)

треті особи, яка не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:

третя особа 1 Приазовська районна державна адміністрація (72401, Запорізька обл., Приазовський район, смт. Приазовське, вул. Покровська, буд. 31)

третя особа 2 Товариство з обмеженою відповідальністю "Геоникс" (69096, м. Запоріжжя, вул. Гребельна, буд. 5 офіс 15)

третя особа 3 Приватне підприємство "Авіас-2018" (72401, Запорізька область, Приазовський район, смт. Приазовське, вул. Нова, буд. 50)

третя особа 4 Приватне підприємство "Дружба-2018" (69041, м. Запоріжжя, вул. Сергія Синенка, буд. 63-А)

про визнання незаконним та скасування розпорядження

Представники сторін:

Від позивача: Шумейко І.П.;

Від відповідача: Міняйло О.С. - довіреність № 098-46/3837 від 23.12.2019 року;

Від третьої особи 1: не з`явилися;

Від третьої особи 2: не з`явилися;

Від третьої особи 3: не з`явилися;

Від третьої особи 4: не з`явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агротіс" (далі - ТОВ "Агротіс") у лютому 2019 року звернулося до Господарського суд міста Києва з позовом до Запорізької обласної державної адміністрації (далі - Запорізька облдержадміністрація), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Приазовська районна державна адміністрація (далі - Приазовська райдержадміністрація) про визнання незаконним і скасування розпорядження голови Запорізької обладержадміністрації від 23.11.2018 № 617 у частині скасування розпоряджень голови Приазовської райдержадміністрації від 02.09.2008 № 566 "Про надання в оренду земельних ділянок ТОВ "Агротіс"; від 23.02.2009 № 90 "Про надання в оренду невитребуваних часток (паїв) ТОВ "Агротіс"; від 11.08.2008 №524 "Про надання в оренду земельних ділянок ТОВ "Агротіс"; від 18.02.2009 № 85 "Про визнання переможця конкурсу з питань продажу права на оренду та надання в оренду земельної ділянки ТОВ "Агротіс" (далі - розпорядження від 23.11.2018 № 617).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на факт порушення оспорюваним розпорядженням від 23.11.2018 № 617 права позивача на користування землею, оскільки на час прийняття Приазовською райдержадміністрацією розпоряджень від 02.09.2008 № 566, від 23.02.2009 № 90, від 11.08.2008 № 524, від 18.02.2009 № 85, які згідно зі спірним розпорядженням скасовано, було дотримано вимоги законодавства, зокрема, положення статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" і Земельного кодексу України.

Крім того, позивач акцентував, що скасовані відповідачем розпорядження Приазовської райдержадміністрації вичерпали свою дію моментом їх виконання, а на їх підставі укладено договори оренди, зареєстровані у відповідності до положень законодавства, яке діяло на момент реєстрації цих договорів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.04.2019 (суддя Трофименко Т.Ю.) позов задоволено повністю, визнано незаконним і скасовано розпорядження голови Запорізької обласної державної адміністрації від 23.11.2018 № 617 в частині скасування розпоряджень голови Приазовської районної державної адміністрації від 02.09.2008 № 566 "Про надання в оренду земельних ділянок ТОВ "Агротіс"; від 23.02.2009 № 90 "Про надання в оренду не витребуваних земельних часток (паїв) ТОВ "Агротіс"; від 11.08.2008 № 524 "Про надання в оренду земельних ділянок ТОВ "Агротіс"; від 18.02.2009 № 85 "Про визнання переможця конкурсу з питань продажу права на оренду та надання в оренду земельної ділянки ТОВ "Агротіс". Стягнуто із Запорізької обласної державної адміністрації на користь ТОВ "Агротіс" судовий збір у сумі 1 921,00 грн. і витрат на професійну правничу допомогу у сумі 5 000,00 грн.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2019 скасовано в частині стягнення з Запорізької облдержадміністрації на користь ТОВ "Агротіс" витрат на професійну правничу допомогу. Прийнято в цій частині нове рішення, яким стягнуто з Запорізької облдержадміністрації на користь ТОВ "Агротіс" 44 215,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, у решті рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2019 року залишено без змін. Стягнуто з Запорізької обласної державної адміністрації на користь ТОВ "Агротіс" 38 750,00 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу, понесені позивачем, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, а також 2 881,50 грн. судових витрат у виді витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Постановою Верховного Суду від 19.05.2020 постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2019 у справі № 910/1674/19 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.06.2020 року справу № 910/1674/19 передано на розгляд судді Селівону А.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.06.2020 року справу № 910/1674/19 прийнято до провадження судді Селівона А.М., ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 15.07.2020 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.07.2020 року задоволено клопотання відповідача та призначено судове засідання в режимі відеоконференції за участю представника відповідача в приміщенні Господарського суду Запорізької області.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2020 року відкладено підготовче засідання на 27.08.2020 року та за клопотанням позивача, поданого через канцелярію суду 22.06.2020 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляються самостійних вимог на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю "Геоникс", Приватне підприємство "Авіас-2018" та Приватне підприємство "Дружба-2018".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.08.2020 року відмовлено в задоволенні заяви Запорізької обласної державної адміністрації про проведення судового засідання, призначеного на 27.08.2020 року по справі № 910/1674/19 в режимі відео конференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2020 року підготовче засідання відкладено на 17.09.2020 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2020 року відмовлено в задоволенні заяви Запорізької обласної державної адміністрації про проведення судового засідання, призначеного на 17.09.2020 року по справі № 910/1674/19 в режимі відео конференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 року, враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, закрито підготовче провадження у справі № 910/1674/19 та постановлено про початок розгляду справи по суті, судове засідання призначено на 22.10.2020 року.

Проте судове засідання, призначене на 22.10.2020 року, у зв`язку з перебування судді Селівона А.М. на лікарняному не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2020 року судове засідання призначено на 02.12.2020 року.

Так, 24.11.2020 року від відповідача - Запорізької обласної державної адміністрації надійшла заява про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.11.2020 року клопотання відповідача задоволено, судове засідання на 02.12.2020 року призначено в режимі відеоконференції, забезпечення проведення якої доручено Господарському суду Запорізької області, за участю представника Запорізької обласної державної адміністрації.

Судом доведено до відома сторін, що до початку судового засідання 15.07.2020 року від позивача 22.06.2020 року надійшли письмові пояснення б/н від 16.06.2020 року стосовно правового висновку Верховного Суду з питання скасування державною адміністрацією актів індивідуальної дії райдержадміністрації. Пояснення судом долучені до матеріалів справи.

Окрім цього від позивача 24.06.2020 року надійшли пояснення б/н від 19.06.2020 року по суті спору, які судом долучені до матеріалів справи.

Від відповідача до початку судового засідання 15.07.2020 року через канцелярію суду надійшли письмові пояснення по справі б/н від 08.07.2020 року, в яких відповідач наголошує, що оспорюваним розпорядженням від 23.11.2018 року №617 не порушено права позивача та його скасування не призведе до поновлення будь - яких прав ТОВ Агротіс , зазначаючи при цьому, що облдержадміністрація діяла в межах чинного законодавства з метою виконання своїх функцій як суб`єкта владних повноважень. Також відповідач зазначає, що договори між позивачем та Приазовською райдержадміністрацією не є розірваними, а в задоволенні позовів про визнання їх недійсними в судовому порядку судом відмовлено, отже правочини продовжують діяти. Пояснення судом долучені до матеріалів справи.

До початку судового засідання 27.08.2020 року через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на письмові пояснення Запорізької ОДА по справі б/н від 21.07.2020 ороку, в яких ТОВ Агротіс не погоджується з доводами відповідача та зазначає, що саме оспорювань розпорядження № 617 було підставою для оспорення Приазовської РДА в судовому порядку шляхом визнання недійсним укладених між нею та позивачем договорів оренди земельних ділянок. Окрім цього позивач наголошує, що скасовані відповідачем розпорядження голови Приазовської РДА від 02.09.2008 № 566, від 23.02.2009 № 90, від 11.08.2008 № 524, від 18.02.2009 № 85, є актами індивідуальної дії та вичерпали свою дію моментом виконання, позаяк на їх підставі позивачем були укладені договори оренди. Відповідь на пояснення судом долучена до матеріалів справи.

Від третьої особи 1 до початку судового засідання 27.08.2020 року надійшли пояснення № 01-34/390 від 10.08.2020 року, в яких Приазовська РДА просить суд відмовити в задоволенні позову, посилаючись на той факт, що лист від 06.11.2018 року № 01-20-914, яким Приазовська райдержадміністрації звернулася до Запорізької облдержадміністрації з проханням скасувати розпорядження голови Приазовської райдержадміністрації від 10.07.2018 № 260 Про усунення порушень вимог Земельного кодексу України та Закону України Про оренду землі ; Про надання в оренду земельних ділянок ТОВ АГРОТІС від 11.08.2008 № 524; Про надання в оренду земельних ділянок ТОВ АГРОТІС від 02.09.2008 № 566; Про надання в оренду не витребуваних часток (паїв) ТОВ АГРОТІС від 23.02.2009 № 90; Про визнання переможця конкурсу з питань продажу права на оренду та надання в оренду земельної ділянки ТОВ АГРОТІС від 18.02.2009 № 85 було направлено на виконання вимог припису Головного управління Держгеокадастру в Запорізькій області від 03.07.2018 № 311/0/92-18-ДК/0052Пр/03/01/-18 про усунення порушення законодавства та акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки № 392/0/92- 18-ДК/613/АП/09/01/-18 від 07.08.2018 Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області. Пояснення судом долучені до матеріалів справи.

Від відповідача 25.08.2020 року надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника Запорізької ОДА. Клопотання судом долучено до матеріалів справи.

Також від третьої особи 2 - ТОВ Гедоникс 26.08.2020 року надійшли письмові пояснення б/н б/н, в яких останнє повідомило про наявність невирішених земельних спорів з ТОВ АГРОТІС , які перебувають на розгляді в судах, а саме є предметом справ № 908/567/19, № 908/358/19, 908/582/19 за позовами ТОВ АГРОТІС до ТОВ ГЕОНИКС та Приазовської райдержадміністрації про визнання протиправними і скасування розпоряджень та визнання недійсними договорів оренди землі. При цьому, за твердженням третьої особи 2, всі оспорювані договори укладалися на підставі відповідних розпоряджень голови Приазовської райдержадміністрації, жоден з них не укладався на підставі розпорядження голови Запорізької облдержадміністрації від 23.11.2018 року № 617, у зв`язку із чим ТОВ ГЕОНІКС вважає, що справа № 910/1674/19 не вплине на права і обов`язки товариства. Також ТОВ Гедоникс просить суд розглянути справу без участі представника товариства. Пояснення судом долучені до матеріалів справи.

Від третьої особи 3 - ПП Авіас - 2018 через канцелярію суду надійшли пояснення б/н б/д, в яких третя особа зазначає про наявність двох невирішених земельних суперечки з ТОВ АГРОТІС , які є предметом судового розгляду у справах № 908/573/19 та № 908/577/19 за позовами ТОВ АГРОТІС до ПП АВІАС-2018 та Приазовської райдержадміністрації про визнання протиправними і скасування розпоряджень та визнання недійсними договорів оренди землі. Проте оспорювані договори укладалися на підставі відповідних розпоряджень голови Приазовської райдержадміністрації, отже розпорядження голови Запорізької облдержадміністрації від 23.11.2018 № 617 не впливає на правовідносини між позивачем та ПП АВІАС-2018 , у зв`язку із чим ПП АВІАС-2018 вважає, що справа № 910/1674/19 не вплине на права і обов`язки товариства. Також ПП АВІАС-2018 просить суд розглянути справу без участі представника підприємства.

Так, судом доведено до відома, що до початку судового засідання 17.09.2020 року від відповідача 28.08.2020 року надійшло клопотання про розгляд справи без участі уповноваженого представника; 07.09.2020 року від ГУ Державної казначейської служби України у Запорізькій області надійшли клопотання про повернення виконавчого документа № 04-12/6686, № 04-12/6704 та № 04-12/6724; 16.09.2020 року від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без участі уповноваженого представника, в якому останній щодо закриття підготовчого провадження та призначення справи по суті не заперечував; 17.09.2020 року від позивача надійшла заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу на загальну суму 147 465, 00 грн. разом з доказами направлення на адресу сторін. Подані клопотання долучено судом до матеріалів справи.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 02.12.2020 року від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника ТОВ "Агротіс", яке судом долучено до матеріалів справи.

Від відповідача через канцелярію суду 16.10.2020 року надійшло клопотання про зменшення витрат позивача на правову допомогу, яке судом долучено до матеріалів справи.

Від позивача 22.10.2020 року надійшли заперечення б/н від 19.10.2020 року проти клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, в якому позивач просить суд відмовити в задоволенні відповідного клопотання відповідача та заяву ТОВ "Агротіс" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задовольнити. Заперечення судом долучені до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами на час розгляду справи 02.12.2020 року суду не надано.

Заяв та клопотань процесуального характеру від третьої особи 4 - ПП ДРУЖБА-2018 на час розгляду справи до суду не надходило.

У судове засідання з розгляду справи по суті 02.12.2020 року з`явилися уповноважені представники позивача та відповідача, при цьому останній приймав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні Господарського суду Запорізької області.

Уповноважені представники третіх осіб 1, 2, 3, 4 в судове засідання 02.12.2020 року не з`явились.

Про дату, час і місце розгляду даної справи треті особи 1, 2, 3 повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №№ 0105476295764,0 0105476295781, 0105476295790.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

З метою повідомлення третьої особи про залучення до участі у справі та про право ПП ДРУЖБА-2018 подати пояснення по суті спору, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала господарського суду від 13.11.2020 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження третьої особи 4, а саме: 69041, м. Запоріжжя, вул. Сергія Синенка, буд. 63-А, та яка співпадає з місцезнаходженням третьої особи 4 за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Доказів отримання третьою особою 4 ухвали суду від 13.11.2020 року у справі № 910/1674/19 поштовим відділенням зв`язку на час розгляду справи 02.12.2020 до суду не повернуто.

Судом здійснено запит з офіційного сайту АТ "Укрпошта" щодо відстеження пересилання третій особі 4 поштового відправлення № 0105476295803, в якому зазначено, що станом на 19.11.2020 року поштове відправлення знаходиться у точці видачі/доставки.

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження третьої особи 4, матеріали справи не містять та суду невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Окрім того, згідно п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 зазначеного Закону якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню третьої особи 4 згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18), провадження № 11-268заі18).

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб -порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що третя особа 4 не була позбавлена права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалами суду у справі № 910/1674/19 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Отже суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження третьої особи 4 та повідомлення її про розгляд справи судом.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки треті особи не скористалися наданими їм процесуальними правами, зокрема, щодо участі в судовому засіданні по розгляду справи по суті, третьою особою 4 не надано письмових пояснень щодо суті спору та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, та приймаючи до уваги клопотання учасників справи про розгляд справи без участі їх представників, суд, на підставі ч.1 ст. 202 ГПК України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами за відсутності представників третіх осіб.

Представник позивача в судовому засіданні 02.12.2020 року підтримав позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяви та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 02.12.2020 року проти задоволення позовних вимог заперечував.

Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 02.12.2020 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до пунктів 2, 7 частини 1 статті 13 Закону України Про місцеві державні адміністрації до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань соціально-економічного розвитку відповідних територій, використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля.

Розпорядженням голови Приазовської районної державної адміністрації Про надання в оренду земельних ділянок ТОВ Агротіс від 11.08.2008 № 524 визнано земельні частки (паї) загальною площею 218,51 га, у т.ч. 81, 87 га, які розміщені в межах земельної ділянки, виділеної в натурі єдиним масивом, в контурі № 94 (багаторічні); 136,64 га, які розміщені в межах земельної ділянки, виділеної в натурі єдиним масивом, в контурах №№ 291, 297 , 314, 321 (пасовища) згідно Схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) колишнього КСП Більшовик Приазовського району Запорізької області, як не витребувані, з можливістю надання їх в оренду до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку; надано в оренду ТОВ Агротіс : 2.1. земельну ділянку площею 81,87 га (багаторічні), в контурі № 94 (не витребувані земельні частки (паї)), розташовану на території Степанівської Першої сільської ради, згідно додатку 1, для товарного сільськогосподарського виробництва; 2.2. земельну ділянку площею 136,64 та (пасовища), в контурах №№ 291; 297; 314; 321 (не витребувані земельні частки (паї)), розташовану на території Степанівської Першої сільської ради, згідно додатку 2, для товарного сільськогосподарського виробництва; встановлено оренду плату на земельні ділянки; затверджено умови договору оренди; зобов`язано ТОВ Агротіс вчинити дії, зокрема, в місячний термін після прийняття даного розпорядження укласти договір оренди.

У відповідності до вказаного розпорядження між Приазовською районною державною адміністрацією (орендодавець за договором, третя особа 1 у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю Агротіс (орендар за договором, позивач у справі) було укладено договори оренди земельної частки.

Так, 11.08.2008 року укладено Договір оренди земельної частки (паю), згідно з п. 2 якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду не витребувані земельні частки паї розміром - 136,64 га (пасовища), які розміщені в межах земельної ділянки, виділеної в натурі єдиним масивом, в контурі № 291, 297, 314, 321 згідно Схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) колишнього КСП Більшовик Приазовського району Запорізької області та планів - схем, які є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно з абз. 1 п. 2.3 вказаного договору договір оренди на не витребувані земельні частки (паї) укладено до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, але в будь-якому випадку не більш ніж на 49 років.

Зазначений договір зареєстрований 11.08.2008 у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Степанівської Першої сільської ради за № 1.

Також 11.08.2008 року між Приазовською районною державною адміністрацією (орендодавець за договором, третя особа 1 у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю Агротіс (орендар за договором, позивач у справі) укладено Договір оренди земельної частки (паю), згідно з п. 2 якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду не витребувані земельні частки паї розміром - 81,87 га (багаторічні), які розміщені в межах земельної ділянки, виділеної в натурі єдиним масивом, в контурі № 94 згідно Схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) колишнього КСП Більшовик Приазовського району Запорізької області та планів - схем, які є невід`ємною частиною цього договору.

Зазначений договір зареєстрований 11.08.2008 у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Степанівської Першої сільської ради за № 2.

Розпорядженням голови Приазовської районної державної адміністрації Про надання в оренду земельних ділянок ТОВ Агротіс від 02.09.2008 № 566 визнано земельні частки (паї) загальною площею 188,40 га, у т.ч. 28,00 га (багаторічні), 160,40 га (пасовища) згідно планів-схем, які є невід`ємною частиною цього розпорядження, як не витребувані, з можливістю надання їх в оренду до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку; надано в оренду ТОВ Агротіс : 2.1. земельну ділянку площею 28,00 га (багаторічні), не витребувані земельні частки (паї), розташовану на території Новокостянтинівської сільської ради, згідно додатку 1, для товарного сільськогосподарського виробництва; 2.2. земельну ділянку площею 160,40 га (пасовища), не витребувані земельні частки (паї), розташовану на території Новокостянтинівської сільської ради, згідно додатку 2, для товарного сільськогосподарського виробництва; встановлено оренду плату на земельні ділянки; затверджено умови договору оренди; зобов`язано ТОВ Агротіс вчинити дії, зокрема, в місячний термін після прийняття даного розпорядження укласти договір оренди.

На виконання вказаного розпорядження між сторонами було укладено договори оренди земельної частки.

Зокрема, 24.09.2008 між Приазовською районною державною адміністрацією (орендодавець за договором, третя особа 1 у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю Агротіс (орендар за договором, позивач у справі) було укладено Договір оренди земельної частки (паю), згідно з п. 2 якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду не витребувані земельні частки паї розміром - 28,00 га (багаторічні), які розміщені в межах земельної ділянки, виділеної в натурі єдиним масивом, згідно плану-схеми, яка є невід`ємною частиною цього договору.

Зазначений договір зареєстрований 24.09.2008 у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Новокостянтинівської сільської ради за № 1.

Також, між Приазовською районною державною адміністрацією (орендодавець за договором, третя особа 1 у справі) і Товариством з обмеженою відповідальністю Агротіс (орендар за договором, позивач у справі) було Договір оренди земельної частки (паю), згідно з п. 2 якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду не витребувані земельні частки паї розміром - 160,4 га (пасовища), які розміщені в межах земельної ділянки, виділеної в натурі єдиним масивом, згідно планів-схем, які є невід`ємною частиною цього договору.

Зазначений договір зареєстрований 18.12.2008 у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Новокостянтинівської сільської ради за № 3.

Розпорядженням голови Приазовської районної державної адміністрації Про визнання переможця конкурсу з питань продажу права на оренду та надання в оренду земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю Агротіс від 18.02.2009 № 85 визнано переможцем конкурсу з продажу права на оренду на земельну ділянку 78,7 га, розташованої на території Новокостянтинівської сільської ради ТОВ Агротіс ; надано в оренду ТОВ Агротіс земельну ділянку площею 78,7 га (пасовища) (не витребувані земельні частки (паї)), розташовану на території Новокостянтинівської сільської ради для товарного сільськогосподарського виробництва; встановлено оренду плату на земельну ділянку; затверджено умови договору оренди; зобов`язано ТОВ Агротіс вчинити дії, зокрема, в місячний термін після прийняття даного розпорядження укласти договір оренди.

У відповідності до вказаного розпорядження між Приазовською районною державною адміністрацією (орендодавець за договором, третя особа 1 у справі) і Товариством з обмеженою відповідальністю Агротіс (орендар за договором, позивач у справі) було Договір оренди земельної частки (паю), згідно з п. 2 якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду не витребувані земельні частки паї розміром - 78,7 га (пасовища), які розміщені в межах земельної ділянки, виділеної в натурі єдиним масивом, згідно планів-схем, які є невід`ємною частиною цього договору.

Зазначений договір зареєстрований 27.02.2009 у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Новокостянтинівської сільської ради за № 4.

Розпорядженням голови Приазовської районної державної адміністрації Про надання в оренду не витребуваних часток (паїв) ТОВ Агротіс від 23.02.2009 року № 90 визнано земельні частки (паї) загальною площею 59,8900 га, у т.ч. 59,8900 га - рілля, виділені в натурі в контурі № 3, № 4, згідно Схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) КСП Дума Леніна як не витребувані, з можливістю надання їх в оренду до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку; надано в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю Агротіс земельну ділянку площею 59,8900 га, у т.ч. - 59,8900 га (рілля), в контурі № 3, № 4 не витребувані земельні частки (паї), розташовану на території Новокостянтинівської сільської ради для товарного сільськогосподарського виробництва; встановлено оренду плату на земельну ділянку; затверджено умови договору оренди; зобов`язано ТОВ Агротіс вчинити дії, зокрема, в місячний термін після прийняття даного розпорядження укласти договір оренди.

Між Приазовською районною державною адміністрацією (орендодавець за договором, третя особа 1 у справі) і Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротіс" (орендар за договором, позивач у справі) укладено Договір оренди земельної частки (паю) від 10.03.2009 року, згідно з п. 2 якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду не витребувані земельні частки паї загальною площею 59,8900 га, у т.ч. 59,8900 га - рілля, виділені в натурі в контурі №3; №4, згідно Схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) КСП "Дума Леніна".

Зазначений договір зареєстрований 10.03.2009 у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Новокостянтинівської сільської ради за № 5.

Невід`ємними частинами укладених позивачем із третьою особою 1 договорів оренди визначено акти встановлення меж земельної ділянки в натурі, кадастрові плани та експлікації земельних ділянок тощо.

Наразі, в матеріалах справи наявні Акти встановлення меж ділянок у натурі, а також кадастрові плани земельних ділянок до кожного з актів.

За приписами п.п. 2, 3, 12 Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 № 2073 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), державна реєстрація договорів оренди є офіційним визнанням і підтвердженням державою факту виникнення або припинення права оренди земельних ділянок. Державна реєстрація договорів оренди проводиться виконавчим комітетом сільської, селищної та міської ради, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за місцем розташування земельної ділянки. Факт державної реєстрації засвідчується у 10-денний термін гербовою печаткою та підписом голови відповідної ради, Київської, Севастопольської міської державної адміністрації або уповноваженої ними посадової особи.

Як встановлено судом, укладені на виконання розпоряджень Приазовської районної державної адміністрації №№566, 90, 524, 85 договори містять положення про те, що вони набирають чинності з моменту їх реєстрації в Новокостянтинівській сільській раді та Степанівській Першій сільській раді. Останні аркуші вказаних договорів місять відмітки про їх реєстрацію у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Степанівською Першою сільською радою та Новокостянтинівською сільською радою із зазначенням відповідного порядкового номера. Вказана інформація також підтверджується наданими Виконавчим комітетом Степанівської першої сільської ради листом та витягом з книги записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв).

Зазначені Договори підписані представниками орендаря та орендодавця та скріплені печатками сторін.

Судом встановлено, що укладені Договори за своїм змістом та правовою природою є договорами найму (оренди), які підпадають під правове регулювання норм § 3 глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.

Як визначено частиною 1 ст. 2 Закону України Про оренду землі відносини, пов`язані з орендною землі регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатом аукціону.

Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

У відповідності до статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Суд зазначає, що статтею 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки визначено як засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з частиною другою статті 93 Земельного кодексу України земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземця та особам без громадянства, іноземних юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Статтями 125, 126 Земельного кодексу України передбачено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди землі, зареєстрованого відповідно до закону.

Відповідно до п. 12 перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Аналіз норм Земельного кодексу України, а саме ст.ст. 93, 122- 123, та ст. 16 Закону України Про оренду землі свідчить, що обов`язковою передумовою укладання, зміни або розірвання договору оренди землі є волевиявлення органу місцевого самоврядування, представлене у формі відповідного рішення.

Як встановлено судом та зазначалось вище, договори оренди з позивачем укладено на виконання розпоряджень голови Приазовської районної державної адміністрації "Про надання в оренду земельних ділянок ТОВ "Агротіс" №№566, 90, 524, 85, якими визнано земельні частки (паї) із визначенням їх загальної площі згідно планів-схем, як не витребувані, з можливістю надання їх в оренду до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку та надано в оренду позивачу земельні ділянки із визначенням їх площі, характеристики, місцезнаходження та призначення.

Наразі, за матеріалами справи судом встановлено та сторонами не заперечувалось, що у відповідності до вказаних розпоряджень голови Приазовської РДА за наслідками досягнення згоди по всіх істотних умовах правочинів, третьою особою 1 виконано прийняті на себе зобов`язання по наданню в оренду земельних ділянок, обумовлених Договорами оренди, а позивачем, у свою чергу, прийнято вказані земельні ділянки без будь - яких зауважень.

Тобто, уклавши відповідні Договори оренди земельних ділянок Товариство з обмеженою відповідальністю „Агротіс" набуло право здійснювати свою господарську діяльність на орендованих земельних ділянках згідно їх цільового призначення, вказаних в Договорах, а саме для товарного сільськогосподарського виробництва.

Так, Приписом Головного управління Держгеокадастру в Запорізькій області від 03.01.2018 року № 31/0/92-18-ДК/0052Пр/03/01/-18 про усунення порушення законодавства та актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки № 392/0/92-18-ДК/613/ап/09/01/-18 від 07.08.2018 року було встановлено, що предмет договорів оренди землі, укладених між ТОВ "Агротіс" та Приазовською районною державною адміністрацією на підставі розпоряджень голови Приазовської районної державної адміністрації "Про надання в оренду земельних ділянок ТОВ "Агротіс" від 11.08.2008 № 524; Про надання в оренду земельних ділянок ТОВ Агротіс від 02.09.2008 № 566; Про надання в оренду не витребуваних часток (паїв) ТОВ Агротіс від 23.02.2009 № 90; Про визнання переможця конкурсу з питань продажу права на оренду та надання в оренду земельної ділянки ТОВ Агротіс від 18.02.2009 № 85, суперечить вимогам Земельного кодексу України, Закону України "Про оренду землі" та Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)".

В подальшому, на виконання вказаних припису та акту, Розпорядженням голови Приазовської районної державної адміністрації від 10.07.2018 року № 260 Про усунення порушень вимог Земельного кодексу України та Закону України Про оренду землі з метою усунення виявлених під час перевірки порушень щодо додержання (виконання) вимог земельного законодавства було постановлено вжити таких заходів, зокрема, визнано нечинними договори оренди земельної частки (паю), укладені між Приазовською районною державною адміністрацією (орендодавець) і Товариством з обмеженою відповідальністю Агротіс від 11.08.2008 року, від 10.03.2009 року, від 18.12.2008 року, від 27.02.2009 року, від 27.09.2008 року, а також визнано такими, що втратили чинність, розпорядження голови Приазовської районної державної адміністрації Про надання в оренду земельних ділянок ТОВ Агротіс від 11.08.2008 року № 524; Про надання в оренду земельних ділянок ТОВ Агротіс від 02.09.2008 року № 566; Про надання в оренду не витребуваних часток (паїв) ТОВ Агротіс від 23.02.2009 року № 90; Про визнання переможця конкурсу з питань продажу права на оренду та надання в оренду земельної ділянки ТОВ Агротіс від 18.02.2009 року № 85.

Приазовська обласна державна адміністрація листом від 06.11.2018 року № 01-20-914, посилаючись на відсутність у голів місцевих державних адміністрацій прав виключення пунктів у раніше виданих розпорядженнях та внесення до них змін, викладення в інших редакціях, звернулася до Запорізької обласної державної адміністрації з проханням скасувати зазначені розпорядження голови Приазовської районної державної адміністрації: від 10.07.2018 № 260 Про усунення порушень вимог Земельного кодексу України та Закону України Про оренду землі ; Про надання в оренду земельних ділянок ТОВ Агротіс від 11.08.2008 № 524; Про надання в оренду земельних ділянок ТОВ Агротіс від 02.09.2008 № 566; Про надання в оренду не витребуваних часток (паїв) ТОВ Агротіс від 23.02.2009 № 90; Про визнання переможця конкурсу з питань продажу права на оренду та надання в оренду земельної ділянки ТОВ Агротіс від 18.02.2009 № 85 та ряд інших розпоряджень, що не стосуються ТОВ "Агротіс".

В обґрунтування звернення про скасування розпоряджень Приазовська ОДА зазначала, що при перевірці додержання вимог земельного законодавства Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області управлінням з контролю за використанням та охороною земель щодо земельних ділянок наданих у користування (оренду) ТОВ Агротіс , які розташовані на території Новокостянтинівської та Степанівської Першої сільських рад Приазовського району Запорізької області, були виявлені порушення та складено відповідний припис, яким встановлено, що вищезазначені розпорядження прийняті з порушенням законодавства, а саме ст. 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" та Порядку реєстрації договорів оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.1998 р. №2073 (у редакції, що діяла на час виникнення відповідних правовідносин).

Розпорядженням голови Запорізької обласної державної адміністрації від 23.11.2018 року № 617, керуючись ч. 8 ст. 118 Конституції України, ч. 3 ст. 33, ч. 3 ст. 43 Закону України Про місцеві державні адміністрації , враховуючи листи Приазовської райдержадміністрації та з метою приведення у відповідність з вимогами чинного законодавства зобов`язано скасувати розпорядження голови Приазовської обласної державної адміністрації, зокрема, від 02.09.2008 № 566 "Про надання в оренду земельних ділянок ТОВ "Агротіс"; від 23.02.2009 № 90 "Про надання в оренду не витребуваних часток (паїв) ТОВ "Агротіс"; від 11.08.2008 № 524 "Про надання в оренду земельних ділянок ТОВ "Агротіс"; від 18.02.2009 № 85 "Про визнання переможця конкурсу з питань продажу права на оренду та надання в оренду земельної ділянки ТОВ "Агротіс".

Отже, предметом даного спору є законність ухвалення Запорізькою обласною державною адміністрацією наведеного вище розпорядження № 617 від 23.11.2018 року.

Позовні вимоги про визнання незаконним та скасування вказаного розпорядження голови Запорізької обласної державної адміністрації від 23.11.2018 року № 617 в частині скасування зазначених розпоряджень голови Приазовської обласної державної адміністрації позивач обґрунтовує тим, що це розпорядження було прийнято безпідставно і незаконно, оскільки на момент прийняття скасованих розпоряджень голови Приазовської обласної державної адміністрації від 02.09.2008 № 566 "Про надання в оренду земельних ділянок ТОВ "Агротіс"; від 23.02.2009 № 90 "Про надання в оренду не витребуваних часток (паїв) ТОВ "Агротіс"; від 11.08.2008 № 524 "Про надання в оренду земельних ділянок ТОВ "Агротіс"; від 18.02.2009 № 85 "Про визнання переможця конкурсу з питань продажу права на оренду та надання в оренду земельної ділянки ТОВ "Агротіс" було дотримано вимог законодавства, зокрема, приписи ст. 13 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) , Земельного кодексу України щодо реєстрації договорів оренди землі.

Окрім цього позивач наголосив, що скасовані відповідачем розпорядження Приазовської райдержадміністрації вичерпали свою дію моментом їх виконання, та на їх підставі укладено договори оренди, зареєстровані у відповідності до приписів чинного законодавства, яке діяло на момент реєстрації цих договорів.

В свою чергу, заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач зазначає, що приписом № 31/0/92-18-ДК/0052Пр/03/01/-18 від 03.01.2018 та актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки № 392/0/92-18-ДК/613/АП/09/01/-18 від 07.08.2018 Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області встановлено факти прийняття розпоряджень голови Приазовської обласної державної адміністрації від 02.09.2008 № 566, від 23.02.2009 № 90, від 11.08.2008 № 524, від 18.02.2009 № 85, та передачі земельних ділянок в оренду з порушенням земельного законодавства. Саме на виконання вказаних актів та припису, які, як наголошує відповідач, ніким не оскаржені та не скасовані, Приазовська районна обласна державна адміністрація звернулася до відповідача, якому законодавством і надано право на скасування згаданих розпоряджень.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Постановою Верховного Суду від 19.05.2020 року постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2019 у даній справі № 910/1674/19 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду Господарського суду міста Києва як суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Зокрема, як зазначено в постанові Верховного Суду від 19.05.2020 року у справі № 910/1674/19, у розгляді даної справи судам попередніх інстанцій необхідно було встановити, чи відновить права позивача та чи призведе до реального й ефективного захисту прав позивача визнання незаконним і скасування оскаржуваного розпорядження голови Запорізької облдержадміністрації від 23.11.2018 року № 617; чи може такий обраний позивачем спосіб захисту розв`язати спір щодо користування земельними ділянками, які, як зазначає сам позивач, передано в оренду іншим особам, з урахуванням, у тому числі, посилання позивача на залишення без задоволення позовних вимог Приазовської райдержадміністрації до ТОВ "Агротіс" про визнання недійсними укладених у 2008-2009 роках договорів оренди землі (справи № 908/1115/19, № 908/1151/19/, № 908/1238/19, № 908/1241/19, № 908/1591/19).

Окрім цього за висновками касаційної інстанції, оскільки ТОВ "Агротіс" посилалося на порушення своїх прав прийняттям головою Запорізькою облдержадміністрацією оскаржуваного розпорядження від 23.11.2018 року № 617, яке, на переконання позивача, стало підставою для оспорювання у судовому порядку Приазовською райдержадміністрацією договорів оренди землі, укладених із ТОВ "Агротіс", та укладення Приазовською райдержадміністрацією договорів оренди земельних ділянок, наданих ТОВ "Агротіс", з іншими особами (Товариство з обмеженою відповідальністю "Геоникс", Приватне підприємство "Дружба-2018", Приватне підприємство "Авіас-2018") строком на 49 років, ефективності обраного позивачем способу захисту своїх прав також має бути надана оцінка.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За змістом статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до усталеної прецедентної практики Європейського суду з прав людини концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном". До таких активів може відноситися право оренди (рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" від 25.03.1999, заява №311107/96, п.54).

Також у ряді справ Європейський суд з прав людини висловлював позицію про те, що договір оренди є майновим інтересом, який підлягає захисту відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції (Stretch v. the United Kingdom, §§ 32-35; Bruncrona v. Finland, § 79; Bosphorus Hava Yollari Turizm ve Ticaret Anonim $irketi v. Ireland [ВП], § 140). У справі Di Marco v. Italy, §§ 48-53, Суд вважав, що законне очікування заявника у зв`язку з майновими інтересами, наприклад, використання земельної ділянки та комерційна діяльність, пов`язана з ним, мали достатньо важливе значення для того, щоб вважатися "майном" в значенні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Виходячи зі змісту п. 32-35 рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 року № 44277/98 "Стретч проти Сполученого Королівства" майном у значенні статті 1 Першого протоколу до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

Відтак, право мирного володіння правом оренди земельної ділянки як майном в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції з моменту винесення оспорюваного рішення та укладання договору оренди земельної ділянки гарантується ст.ст. 1, 8, 41 Конституції України та 1 Першого протоколу до Конвенції.

Статтею 319 Цивільного кодексу України визначено, що власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Суд зазначає, що статтею 393 Цивільного кодексу України передбачено право власника в судовому порядку визнавати незаконним та скасовувати правові акти органу місцевого самоврядування, які не відповідають законові та порушують права власника.

Відповідно до статті 396 Цивільного кодексу України в порядку положень глави 29 цього Кодексу захищаються також права особи, що має речове право на чуже майно, в тому числі і від власника майна.

Вказана норма кореспондує також статті 21 Цивільного кодексу України, приписами якої встановлено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (ч.1). Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (ч.2).

Водночас правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами Земельного кодексу України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно - правовими актами.

Відповідно до статті 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Ненормативний (індивідуальний) правовий акт державного управління - це індивідуальний юридичний акт, який розв`язує конкретну управлінську справу, персонально визначає поведінку адресата, має державновладний характер, застосовується уповноваженим органом у встановленому порядку, одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.

Як зазначено в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 19, ст. 144 Конституції України, ст. 25, ч. 14 ст. 46, частин 1, 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Тобто, у зв`язку з прийняттям такого ненормативного акту виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акту на земельну ділянку та, як в даному випадку, укладення договору оренди.

Відповідно до статті 118 Конституції України, виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації.

Рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня.

Як унормовано статтею 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 33 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" обласні державні адміністрації в межах своїх повноважень спрямовують діяльність районних державних адміністрацій та здійснюють контроль за їх діяльністю.

Голови районних державних адміністрацій регулярно інформують про свою діяльність голів обласних державних адміністрацій, щорічно та на вимогу звітують перед ними.

Голови обласних державних адміністрацій мають право скасовувати розпорядження голів районних державних адміністрацій, що суперечать Конституції України та законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України, Кабінету Міністрів України, голів обласних державних адміністрацій, а також міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

Частиною 3 ст. 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" передбачено, що розпорядження голови державної адміністрації, що суперечить Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня, в судовому порядку.

Отже, в контексті вищенаведеного рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009, прийняті Приазовською районною державною адміністрацією розпорядження від 02.09.2008 року № 566, від 23.02.2009 року № 90, від 11.08.2008 року № 524, від 18.02.2009 року № 85, якими позивачу - ТОВ "Агротіс" надані в оренду земельної ділянки, є ненормативними актами суб`єкта владних повноважень.

При цьому скасування вказаних розпоряджень не породжує наслідків для орендаря земельної ділянки, оскільки у зв`язку з укладенням договорів оренди земельної ділянки виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією права користування земельними ділянками.

Аналогічна правова позиція викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.03.2019 року у справі № 911/2764/13.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Отже, у разі прийняття суб`єктом владних повноважень рішення про передачу земельної ділянки у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися в порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

Розпорядження органу місцевої влади у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимога про визнання такого акту незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатом його реалізації у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимогу про визнання незаконним розпорядження можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред`являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної заяви про визнання розпорядження незаконним є оспорення цивільного права особи.

Наразі підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, а також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Правовий аналіз наведених вище положень законодавства свідчить про те, що для визнання недійсним оскаржуваного розпорядження, господарському суду перш за все необхідно встановити порушення цивільних прав або інтересів позивача у зв`язку з його прийняттям та можливість розв`язати спір щодо користування земельними ділянками.

Конституційний Суд України у рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 зазначив, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Окрім цього суд наголошує, що згідно з принципом належного урядування ризик будь - якої помилки державного органу має покладатися на саму державу і такі помилки, за загальним правилом, не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

При цьому судом приймаються до уваги викладені у вказаному рішенні Конституційного Суду України від 16.04.2009 № 7-рп/2009 висновки, згідно яких зі змісту частини другої ст. 144 Конституції України та частини десятої ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку. Однак, як вважає Конституційний Суд України, це не позбавляє орган місцевого самоврядування права за власною ініціативою або ініціативою інших заінтересованих осіб змінити чи скасувати прийнятий ним правовий акт (у тому числі і з мотивів невідповідності Конституції чи законам України).

Враховуючи наведене рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 та правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 14.01.2020 року у справі № 910/15058/18 суд зазначає, що орган місцевого самоврядування в цілому наділений правом скасовувати свої раніше прийняті акти індивідуального характеру в односторонньому порядку, окрім випадку коли такі рішення були виконані, а матеріали справи свідчать про те, що розпорядження голови Приазовської районної державної адміністрації від 02.09.2008 № 566, від 23.02.2009 № 90, від 11.08.2008 № 524, від 18.02.2009 № 85 на момент їх скасування слід вважати виконаними, позаяк останні вичерпали свою дію внаслідок їх виконання, а саме внаслідок укладення позивачем з Приазовською РДА відповідних договорів оренди від 11.08.2008 року, від 10.03.2009 року, від 18.12.2008 року, від 27.02.2009 року, від 27.09.2008 року.

В свою чергу оспорюване розпорядження Запорізької ОДА № 617 від 23.11.2018 року безпосередньо не впливало на реалізацію позивачем своїх правомочностей як орендаря спірних земельних ділянок, оскільки скасовані відповідачем розпорядження Приазовської РДА від 02.09.2008 № 566, від 23.02.2009 № 90, від 11.08.2008 № 524, від 18.02.2009 № 85 є такими, що вичерпали свою дію шляхом укладення відповідних договорів оренди з позивачем.

При цьому судом взято до уваги, що згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України Про оренду землі визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Наразі, як встановлено судом, будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірних Договорів оренди від 11.08.2008 року, від 10.03.2009 року, від 18.12.2008 року, від 27.02.2009 року, від 27.09.2008 року на час їх підписання з боку сторін відсутні.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Тобто закріплена вказаною нормою презумпція правочину означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Отже, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 23.01.2018 року у справі №203/2612/13-ц, від 19.06.2018 року у справі №5023/3905/12.

Зокрема, після прийняття Запорізькою РДА оспорюваного розпорядження № 617 від 23.11.2018 року Приазовською райдержадміністрацією ініційовано ряд судових спорів про визнання незаконним договорів оренди, укладених з позивачем, в обгрутування позовних вимог в яких Приазовська РДА посилалась саме на наявність підстав для скасування через незаконність розпоряджень Приазовської РДА від 02.09.2008 № 566, від 23.02.2009 № 90, від 11.08.2008 № 524, від 18.02.2009 № 85, на виконання яких і були укладені відповідні договори оренди, наголошуючи на недотриманні вимог чинного законодавства при їх укладенні.

Як встановлено судом, в тому числі, з документів, які надавалися позивачем по справі, рішенням Господарського суду Запорізької області від 03.09.2019 року по справі 908/1115/19, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову про визнання недійсним договору оренди землі від 27.02.2009, укладеного між Приазовською райдержадміністрацією та ТОВ АГРОТІС .

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 30.09.2019 року по справі № 908/1151/19, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки частки (паю), який укладений 11.08.2008 між Приазовською райдержадміністрацією та ТОВ АГРОТІС .

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 15.10.2019 року по справі № 908/1238/19, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову про визнання недійсним договору оренди земельної частки (паю) від 24.09.2008 року, укладеного Приазовською райдержадміністрацією та ТОВ АГРОТІС щодо оренди невитребуваної земельної частки (паю).

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 22.08.2019 року по справі № 908/1241/19, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову про визнання недійсним договору оренди земельної частки (паю), який укладений 11.08.2008 року між Приазовської райдержадміністрацією та ТОВ АГРОТІС щодо оренди не витребуваної земельної частки (паю).

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 03.10.2019 по справі М 908/1591/19, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову про визнання недійсним договору оренди земельної частки (паю), укладений між Приазовською райдержадміністрацією та ТОВ АГРОТІС щодо оренди невитребуваної земельної частки (паю).

Таким чином, як свідчать фактичні обставини справи, всі договори оренди землі, укладені між позивачем як орендарем та Приазовською райдержадміністрацією як орендодавцем згідно розпоряджень голова Приазовської райдержадміністрації Про надання в оренду земельних ділянок ТОВ АГРОТІС від 11.08.2008 № 524, Про надання в оренду земельних ділянок ТОВ АГРОТІС від 02.09.2008 № 566, Про надання в оренду не витребуваних часток (паїв) ТОВ АГРОТІС від 23.02.2009 № 90, Про визнання переможця конкурсу з питань продажу права на оренду та надання в оренду земельної ділянки ТОВ АГРОТІС від 18.02.2009 № 85 , на день розгляду справи судом є чинними, позаяк прийняття розпорядження голови Запорізької облдержадміністрації від 23.11.2018 року № 617 не вплинуло на чинність договорів оренди як на момент його видання, так і під час розгляду судових справ за позовами Приазовської райдержадміністрації до ТОВ Агротіс .

Частиною четвертою статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачі, відповідачі, треті особи тощо.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Тобто, встановлені вищевказаним рішеннями суду обставини правомірності укладення договорів оренди позивачем та передачі в оренду земельних ділянок з визначеними межами, місцем розташування та площею, а також той факт, що договори оренди земельних ділянок площею 136,64 га, 81,87 га, 28 га, 160,4 га, 78,7 га пройшли державну реєстрацію Степанівською Першою та Новокостянтинівською сільськими радами у відповідності до приписів ч. 1 ст. 33 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні (в редакції, що була чинна на час такої реєстрації), в силу імперативних вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України мають преюдиціальне значення для даної справи.

За висновками суду, оскарження розпорядження Запорізької ОДА № 617 від 23.11.2018 року в межах даної справи не забезпечує ефективне поновлення прав ТОВ Агротіс як орендаря земельних ділянок, що додатково підтверджується наявністю судових справ за позовами ТОВ Агротіс до Приазовської райдержадміністрації, ТОВ Геоникс , ПП Авіас-2018 , ПП Дружба-2018 (справи №908/567/19, № 908/358/19, № 908/582/19, №908/573/19, № 908/577/19, № 908/579/19, № 908/580/19, № 908/585/19, № 908/587/19), розгляд яких триває.

Як зазначено в п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України Про незалежність судової влади від 13.06.2007 року № 8, відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25 липня 2002 року; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22 листопада 2007 року) (пункт 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини від 18 листопада 2003 року №01-8/1427).

У пунктах 46, 47 рішення Європейського суду з прав людини у справі Устименко проти України від 29.10.2015 року (заява № 32053/13), яке набуло статусу остаточного 29.01.2016, зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі Рябих проти Росії (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пункти 51 і 52, ECHR 2003-Х).

З огляду на викладене судовими рішеннями, які набрали законної сили та є обов`язковими до виконання встановлено чинність укладених між ТОВ Агротіс та Приазовською районною державною адміністрацією відповідних договорів оренди земельних ділянок від 11.08.2008 року, від 10.03.2009 року, від 18.12.2008 року, від 27.02.2009 року, від 27.09.2008 року навіть за наявності обставин існування спірного розпорядження відповідача від 23.11.2018 року № 617.

При цьому зумовлений розпорядженням Голови Запорізької ОДА від 23.11.2018 року № 617 факт подальшого відчуження (передачі в оренду) Приазовською районною державною адміністрацією спірних земельних ділянок іншим особам, а саме ТОВ Геоникс , ПП Авіас-2018 , ПП Дружба-2018 за наявності чинних договорів оренди, укладених з позивачем, може свідчити про порушення прав позивача на земельні ділянки, проте зважаючи на вчинення таких правочинів саме Приазовською райдержадміністрацією, враховуючи предмет спору і суб`єктний склад сторін, дослідження правомірності вчинення таких дій Приазовською РДА виходить за межі предмета доказування у даній справі.

Поряд із цим суд наголошує, що особа здійснює свої права вільно на власний розсуд (стаття 12 Цивільного кодексу України).

До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові й особисті немайнові права, які належать суб`єктам цивільного права.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині 2 цієї статті визначено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, якою визначено також способи захисту суб`єктом господарювання та споживачем своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 року у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).

Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави - відповідача (рішення від 18.12.1996 року у справі "Аксой проти Туреччини" (Аksоуv. Тиrкеу), п. 95).

Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово посилався на те, що ефективний засіб правового захисту у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції (постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 року у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 року у справі № 2а- 204/12).

В постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 22.06.2020 № 922/2155/18 зазначено, що з огляду на встановлені статтею 152 Земельного кодексу України способи захисту прав на земельні ділянки та визначені статтею 5 ГПК України вимоги щодо ефективності способу захисту права, позивач у спорі про захист прав на земельну ділянку може пред`явити будь - яку позовну вимогу, але за умови, що такий спосіб захисту прав на земельну ділянку, обраний позивачем, відновлює (захищає) порушене право позивача або нівелює негативні для нього наслідки у зв`язку з порушенням права, тобто, є ефективним способом захисту і виключає у подальшому необхідність пред`явлення інших позовів для захисту (відновлення) порушеного права.

Вирішуючи спір суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на час звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

В свою чергу оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, суду слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18)). Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18). Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19).

Суд зазначає, що Головою Запорізької облдержадміністрації оспорюване розпорядження від 23.11.2018 № 617 було видано за зверненням Приазовської райдержадміністрації та зважаючи на необхідність розгляду припису Головного управління Держгеокадастру в Запорізькій області від 03.07.2018 № 311/0/92-18- ДК/0052Пр/03/01/-18 про усунення порушення законодавства.

Наразі, обмеження позивачем таким способом захисту, обраним в даному судовому процесі, без підкріплення додатковими способами захисту цивільних прав, реалізованими позивачем у відповідності до приписів чинного законодавства, позбавляє можливості застосування наслідків скасування вказаного розпорядження в якості безпосередньої підстави для визнання недійсними або розірвання припинення договорів оренди землі, укладених між Приазовською райдержадміністрацією як орендодавцем і ТОВ АГРОТІС як орендарем від 11.08.2008 року, від 10.03.2009 року, від 18.12.2008 року, від 27.02.2009 року, від 27.09.2008 року.

Отже, надавши належну оцінку доводам сторін та доказам у справі, що розглядається, суд дійшов висновку, що визнання протиправним та скасування розпорядження голови Запорізької облдержадміністрації від 23.11.2018 року № 617 не призводить до ефективного захисту прав Товариства з обмеженою відповідальністю АГРОТІС , що свідчить про те, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту своїх прав.

При цьому під час винесення рішення судом враховано наявність судових справ справи № 908/567/19, № 908/358/19, 908/582/19, № 908/573/19, № 908/577/19, № 908/579/19, № 908/580/19, № 908/585/19, № 908/587/19 за позовами ТОВ Агротіс до Приазовської райдержадміністрації, ТОВ Геоникс , ПП Авіас-2018 , ПП Дружба-2018 про визнання незаконними та скасування розпоряджень та визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, що свідчить про реалізацію позивачем свого права на захист порушених прав та законних інтересів у спосіб, який є ефективним та спроможним захистити порушені права.

Таким чином за висновками суду позивачем не обґрунтовано, яким чином обраний ним спосіб захисту шляхом пред`явлення вимоги про визнання незаконним та скасування розпорядження Запорізької ОДА № 617 від 23.11.2018 року зможе забезпечити реальний та ефективний захист його порушеного (невизнаного) чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, за умови, що станом на дату звернення до суду скасовані оспорюваним розпорядженням акти райдержадміністрації вичерпали свою дію внаслідок укладення на їх підставі договорів оренди з позивачем, які, в свою чергу, за наслідками оскарження в судовому порядку, визнані чинними. При цьому процесуальна зацікавленість в доведенні безпідставності передачі в оренду спірних земельних ділянок іншим юридичним особам забезпечена та реалізується Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротіс" у справах про визнання недійсними договорів оренди шляхом реалізації відповідних процесуальних прав.

В свою чергу надаючи оцінку спірним правовідносинам суд також вважає за необхідне наголосити, що позивачем під час реалізації своїх прав та звернення до суду з відповідними позовними вимогами повинна бути обрана єдина модель захисту своїх прав, позаяк звернення з окремими позовами з іншим змістом вимог та предметом за умови їх обґрунтування тотожними фактичними обставинами не повинно мати на меті перегляд висновків та обставин, що містяться в попередніх рішеннях судів, які набрали чинності.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, враховуючи заявлений предмет та підстави позову, зважаючи на те, що в ході розгляду справи позивач не довів, що заявлені ним позовні вимоги є ефективним засобом захисту його права та відповідають змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням, а також не навів належного обґрунтування, яким чином будуть поновлені та захищені його права, на захист яких і заявлений даний позов, у разі його задоволення, тобто ТОВ Агротіс не доведено в розумінні ст. 74 Господарського процесуального кодексу України правильність обраного для захисту своїх прав та законних інтересів способу, суд вважає за необхідне та правомірне відмовити позивачу у задоволенні позову з огляду на його необґрунтованість та недоведеність.

Відповідно до частини 1статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 17 грудня 2020 року.

Суддя А.М. Селівон


Суд	Господарський суд міста Києва
Дата ухвалення рішення	02.12.2020
Оприлюднено	18.12.2020
Номер документу	93623188
Судочинство	Господарське

Селівон А.М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 02.12.2020 по справі 910/1674/19ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Судовий реєстр по справі —910/1674/19

Рішення від 02.12.2020

Рішення
від 02.12.2020 по справі 910/1674/19
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА