Постанова

від 18.12.2020 по справі 420/4/20

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/4/20 Головуючий в 1 інстанції: Вовченко О.А.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Косцової І.П.,

суддів - Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Приватного акціонерного товариства Ширяївське підприємство по агрохімічному обслуговуванню сільського господарства Сільгоспхімія та Державної екологічної інспекції в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 березня 2020 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства Ширяївське підприємство по агрохімічному обслуговуванню сільського господарства Сільгоспхімія до Державної екологічної інспекції в Одеській області про визнання протиправним та скасування припису,-

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог.

Приватне акціонерне товариство Ширяївське підприємство по агрохімічному обслуговуванню сільського господарства Сільгоспхімія (далі - Товариство) звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати припис Державної екологічної інспекції в Одеській області від 16.12.2019 року №104.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржуваний припис є безпідставним та необґрунтованим, оскільки не відповідає вимогам чинного законодавства, тому має бути скасованим. Зокрема, позивач стверджує, що ним не використовуються стаціонарні джерела викидів забруднюючих речовин, а тому на Товариство не покладено обов`язок отримувати відповідний дозвіл. Під час проведення перевірки та на момент складання акту відповідачем не встановлено факту та не надано доказів того, що від провадження господарської діяльності позивача утворюються відходи або здійснюються операції поводження з ними. Побутові відходи Товариство передає для вивезення та утилізації Ширяївському ККП на підставі договору № 11 від 20.03.2019 року. На балансі ПрАТ перебуває артезіанська свердловина, дозвіл на забір води з якої був дійсним у підприємства до 31.12.2013 року. Однак, після закінчення дії дозволу на спеціальне водокористування Товариство не зверталося за його продовженням, оскільки з 2014 року забір води з артезіанський свердловин не здійснюється. Починаючи з 2014 року Товариство щорічно повідомляє державний орган про те, що ним не здійснюється спеціальне водокористування. Навесні 2019 року Товариством була засаджена горіхова посадка, у зв`язку з чим виникла необхідність у водопостачанні для забезпечення поливу. 04 червня 2019 року Товариство уклало з ТОВ Ширяєвеагрошляхбуд договір на подачу води №17, що свідчить про те, що позивач не здійснює забір води із власних свердловин. Вимогами чинного законодавства не встановлено обов`язок водокористувачів здійснювати облік використаної води виключно за допомого приладів-лічильників. Води свердловин Товариства не мають лікувальних властивостей і не використовуються для централізованого водопостачання населення, у зв`язку з чим для свердловин ПрАТ законом не передбачена організація зон санітарної охорони. Позивач вказує, що його свердловини є придатними для експлуатації, однак тимчасово не використовуються. Товариство не здійснює діяльність, яка може негативно впливати на стан підземних вод, також позивач не накопичує стоки чи відходи, і взагалі не здійснює операції з поводження з відходами. В акті перевірки не було встановлено відсутності на Товаристві відповідальних осіб за поводження з відходами.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду 06 березня 2020 року, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження, позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано припис Державної екологічної інспекції в Одеській області від 16.12.2019 року №104 в частині пунктів 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 10, 13, 14, 15, в задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив із того, що вимоги оскаржуваного припису в частині пунктів 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 10, 13, 14, 15 підлягають скасуванню, оскільки виявлені порушення є недоведеними.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, посилаючись на невірне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, Державна екологічна інспекція в Одеській області просить скасувати його у частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування наведених в апеляційній скарзі доводів апелянт зазначив, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не надав належної правової оцінки тому, що встановлені під час перевірки порушення підтверджені матеріалами перевірки, а відтак вимоги оскаржуваного припису в частині пунктів 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 10, 13, 14, 15 є законними.

Товариство також не погодилось із рішенням суду першої інстанції та, посилаючись на невірне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати його у частині позовних вимог, щодо яких було відмовлено та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування наведених в апеляційній скарзі доводів апелянт зазначив, що суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, не дав належної правової оцінки тому, що порушень, визначених в пунктах № 9, 11, 12 оскаржуваного припису, Товариством не допущено. Вимогами чинного законодавства не встановлено обов`язок водокористувачів здійснювати облік використаної води виключно за допомого приладів-лічильників.

Апелянтом також зазначено, що артезіанські свердловини №б/н (Ширяєве) та №4131 (свиноферма, с. Новоєлизаветівка) знаходяться в робочому стані та придатні до подальшого використання. Крім того, Товариство не здійснює діяльність, яка може негативно впливати на стан підземних вод, також позивач не накопичує стоки чи відходи, і взагалі не здійснює операції з поводження з відходами.

У відзиві на апеляційну скаргу Інспекція підтримала вимоги своєї апеляційної скарги та заперечувала проти задоволення апеляційної скарги Товариства.

У відзиві на апеляційну скаргу Товариство підтримало вимоги своєї апеляційної скарги та заперечувало проти задоволення апеляційної скарги Інспекції.

Враховуючи відсутність клопотань учасників справи про розгляд справи за їх участю та розгляд справи у суді першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, суд апеляційної інстанції, відповідно до п.1 ч.1 ст. 311 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження.

Фактичні обставини справи.

Згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Приватне акціонерне товариство Ширяївське підприємство по агрохімічному обслуговуванню сільського господарства Сільгоспхімія здійснює такі види діяльності за КВЕД: 90.02 Діяльність із підтримання театральних і концертних заходів; 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (основний); 01.13 Вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів; 01.45 Розведення овець і кіз; 01.46 Розведення свиней; 01.61 Допоміжна діяльність у рослинництві; 49.41 Вантажний автомобільний транспорт.

У період з 04 грудня 2019 року по 16 грудня 2019 року на підставі наказу Державної екологічної інспекції в Одеській області №680 від 28.11.2019 року, направлення №430пр від 28.11.2019 року посадовими особами Державної екологічної інспекції в Одеській області проведено планову перевірку дотримання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища Товариства, в ході якої було виявлено 16 порушень вимог чинного законодавства, про що складено акт перевірки №104/10 (а.с.18-44).

За результатами перевірки Державною екологічною інспекцією в Одеській області було складено припис №104 від 16.12.2019 року, яким приписано:

1. Отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря до 25.02.2020;

2. Провести інвентаризацію джерел викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря ПрАТ Ширяївське підприємство по агрохімічному обслуговуванню сільського господарства Сільгоспхімія ;

3. Провести інвентаризацію та паспортизацію відходів, що утворюються на підприємстві під час ведення виробничої діяльності ПрАТ Ширяївське підприємство по агрохімічному обслуговуванню сільського господарства Сільгоспхімія - до 25.02.2020;

4. Обрахувати умовний показник утворення відходів на одиницю виробленої продукції па підприємстві до 25.02.2020;

5. Оформити журнал первинного обліку утворення відходів - 1-ВТ (відходи) до 31.12.2019;

6. Заключити договори на вивезення відходів до 31.12.2019;

7. Не допускати змішування відходів різних категорій, провадити їх роздільне збирання та складування - до 01.02.2020;

8. Отримати дозвіл на спеціальне водокористування до 01.03.2020;

9. Встановити водомірне обладнання (водолічильники) на водозаборах (артсвердловин) до 15.01.2020;

10. Встановити огорожі санітарно-захисних зон артсвердловин - до 15.01.2020;

11. Вирішити питання щодо подальшої експлуатації недіючих артсвердловин, провести їх ліквідаційний тампонаж - до 15.01.2020;

12. Провести заходи щодо попередження забруднення підземних вод: місце накопичення стічних вод обладнати локальною спостережувальною свердловиною до 15.01.2020;

13. Отримати висновок з оцінки впливу на довкілля до 01.03.2020;

14. Визначити відповідальну особу по відходам до 02.03.2020;

15. Організувати навчання відповідальної особи по відходам до 02.03.2020 року (а.с.15-17) .

Законність зазначеного припису є предметом спору у справі, що розглядається.

Для більш зручного аналізу правомірності оскаржуваного припису судова колегія вирішила розділити визначені відповідачем порушення за видами та нормативно-правовими актами, про порушення яких зазначено відповідачем.

Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апеляційної скарги і висновків суду першої інстанції.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів встановила таке.

І. Порушення Закону України Про охорону атмосферного повітря

Як вбачається з акту перевірки та оскаржуваного припису, в ході перевірки виявлено наявність стаціонарних неорганізованих та організованих джерел викидів, які під час їх виробничої діяльності проводять викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря без наявності необхідного для цього Дозволу, зокрема:

- в конторі наявний опалювальний агрегат, що працює на дровах та вугіллі;

- ремонтна майстерня, обладнана заточувальним та металообробним верстатом, зварювальним апаратом та компресором;

- складські приміщення, у тому числі, для зберігання зерна;

- гараж-бокс для ремонту та зберігання автотракторної техніки (наявна ремонтна оглядова яма), та стоянка для транспорту;

- місце для зберігання акумуляторних батарей;

- ємності для зберігання паливно-мастильних матеріалів для власного та орендованого транспорту.

За висновком контролюючого органу, в порушення ст.ст. 10, 11 Закону України Про охорону атмосферного повітря Товариство протиправно не проводило інвентаризації джерел викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря та не отримало дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

Оскільки, на думку контролюючого органу, перелічені в акті перевірки техніка та обладнання є стаціонарними неорганізованими джерелами, які під час використання здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, Товариство має отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами. Відсутність такого дозволу позбавляє суб`єкт господарювання права здійснювати господарську діяльність.

Надаючи правову оцінку доводам контролюючого органу щодо порушень з боку позивача вимог Закону України Про охорону атмосферного повітря , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вимоги пунктів 1-2 оскаржуваного припису є необґрунтованими .

Так, преамбулою Закону України Про охорону атмосферного повітря визначено, що атмосферне повітря є одним з основних життєво важливих елементів навколишнього природного середовища.

Цей Закон спрямований на збереження та відновлення природного стану атмосферного повітря, створення сприятливих умов для життєдіяльності, забезпечення екологічної безпеки та запобігання шкідливому впливу атмосферного повітря на здоров`я людей та навколишнє природне середовище.

Цей Закон визначає правові і організаційні основи та екологічні вимоги в галузі охорони атмосферного повітря.

За приписами ст.1 зазначеного Закону наведені нижче терміни вживаються у такому значенні: охорона атмосферного повітря - система заходів, пов`язаних із збереженням, поліпшенням та відновленням стану атмосферного повітря, запобіганням та зниженням рівня його забруднення та впливу на нього хімічних сполук, фізичних та біологічних факторів;

забруднення атмосферного повітря - змінення складу і властивостей атмосферного повітря в результаті надходження або утворення в ньому фізичних, біологічних факторів і (або) хімічних сполук, що можуть несприятливо впливати на здоров`я людини та стан навколишнього природного середовища;

забруднююча речовина - речовина хімічного або біологічного походження, що присутня або надходить в атмосферне повітря і може прямо або опосередковано справляти негативний вплив на здоров`я людини та стан навколишнього природного середовища;

викид - надходження в атмосферне повітря забруднюючих речовин або суміші таких речовин;

норматив гранично допустимого викиду забруднюючої речовини стаціонарного джерела - гранично допустимий викид забруднюючої речовини або суміші цих речовин в атмосферне повітря від стаціонарного джерела викиду;

технологічний норматив допустимого викиду забруднюючої речовини - гранично допустимий викид забруднюючої речовини або суміші цих речовин, який визначається у місці його виходу з устаткування;

норматив гранично допустимого впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарних джерел - норматив, який встановлюється для кожного стаціонарного джерела акустичного, електромагнітного, іонізуючого та інших фізичних і біологічних факторів на рівні, за якого фізичний та біологічний вплив усіх джерел у цьому районі з урахуванням перспектив його розвитку в період терміну дії встановленого нормативу не призведе до перевищення нормативів екологічної безпеки атмосферного повітря (за найбільш суворим нормативом);

джерело викиду - об`єкт (підприємство, цех, агрегат, установка, транспортний засіб тощо), з якого надходить в атмосферне повітря забруднююча речовина або суміш таких речовин.

Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України Про охорону атмосферного повітря підприємства, установи, організації та громадяни - суб`єкти підприємницької діяльності, що здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря та діяльність яких пов`язана з впливом фізичних та біологічних факторів на його стан, зобов`язані зокрема здійснювати організаційно-господарські, технічні та інші заходи щодо забезпечення виконання вимог, передбачених стандартами та нормативами екологічної безпеки у галузі охорони атмосферного повітря, дозволами на викиди забруднюючих речовин тощо; здійснювати контроль за обсягом і складом забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря, і рівнями фізичного впливу та вести їх постійний облік.

За приписами частин 1, 2 статті 11 вказаного Закону для забезпечення екологічної безпеки, створення сприятливого середовища життєдіяльності, запобігання шкідливому впливу атмосферного повітря на здоров`я людей та навколишнє природне середовище здійснюється регулювання викидів найбільш поширених і небезпечних забруднюючих речовин, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України .

Перелік забруднюючих речовин переглядається Кабінетом Міністрів України не менше одного разу на п`ять років за пропозицією центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, і центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Частинами 5, 6 статті 11 цього Закону визначено, що викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання дозволу , виданого суб`єкту господарювання, об`єкт якого належить до другої або третьої групи, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися на підставі дозволу , виданого суб`єкту господарювання, об`єкт якого належить до першої групи , суб`єкту господарювання, об`єкт якого знаходиться на території зони відчуження, зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

В свою чергу, частиною 7 ст. 11 вказаного Закону визначено, що до першої групи належать об`єкти, які взяті на державний облік і мають виробництва або технологічне устаткування, на яких повинні впроваджуватися екологічно безпечні технології та методи керування. До другої групи належать об`єкти, які взяті на державний облік і не мають виробництв або технологічного устаткування, на яких повинні впроваджуватися екологічно безпечні технології та методи керування. До третьої групи належать об`єкти, які не належать до першої і другої груп.

За приписами пп.1.14.5, пп. 1.14.6 п.1.14 Інструкції про зміст та порядок складання звіту проведення інвентаризації викидів забруднюючих речовин на підприємстві, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 10 лютого 1995 року N7, стаціонарне джерело забруднення атмосфери - підприємство, цех, агрегат, установка або інший нерухомий об`єкт, що зберігає свої просторові координати протягом певного часу і здійснює викиди забруднюючих речовин в атмосферу.

Перелік найбільш поширених і небезпечних забруднюючих речовин, викиди яких в атмосферне повітря підлягають регулюванню затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2001 року №1598, відповідно до якої найбільш поширеними забруднюючими речовинами є: оксиди азоту; бенз(а)пірен; діоксид та інші сполуки сірки; оксид вуглецю;озон; речовини у вигляді суспендованих твердих частинок (мікрочастинки та волокна); свинець та його сполуки; формальдегід.

До небезпечних забруднюючих речовин віднесено: метали та їх сполуки; органічні аміни; леткі органічні сполуки; стійкі органічні сполуки; хлор, бром та їх сполуки; фтор та його сполуки; ціаніди; фреони; арсен та його сполуки.

Перелік типів устаткування, за якими розробляються нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел визначений наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 16.08.2004 року №317, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 06.09.2004 року за №1102/9701.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря мають отримувати лише ті суб`єкти господарювання, які в ході господарської діяльності здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами та діяльність яких пов`язана з впливом фізичних та біологічних факторів на стан атмосферного повітря, а також використовують об`єкти, які належать до першої, другої або третьої групи.

При цьому види забруднюючих речовин та види стаціонарних джерел, з яких здійснюються викиди, а також види діяльності, яка пов`язана з впливом фізичних та біологічних факторів на стан атмосферного повітря є виключно регламентованими нормативно правовими актами і розширеному тлумаченню не підлягають.

Водночас, судом першої інстанції вірно зазначено, що в акті перевірки при визначенні об`єктів, на викиди з яких Товариству необхідно отримати дозвіл, відповідачем не наведено жодної ідентифікуючої інформації щодо марок, моделі, інвентарного номеру, місця знаходження/розташування, не надано доказів на підтвердження того, що вказані в акті стаціонарні джерела є устаткуванням, для якого розробляються нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин, не надано доказів використання вказаних об`єктів, а також те, що діяльність позивача пов`язана з впливом фізичних та біологічних факторів на стан атмосферного повітря.

При цьому наявні в матеріалах справи фото, які надані відповідачем в якості доказів (а.с. 122-127 т.1), не зазначені в Акті перевірки, не долучені до нього, не містять інформації, де саме та коли здійснено фотозйомку, а відтак, жодним чином не можуть підтверджувати обґрунтованість висновків контролюючого органу про допущення позивачем порушень вимог чинного законодавства. Крім того, з наведених фото не можливо встановити належність зображених об`єктів саме позивачеві, так само як і факт їх використання.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку про необґрунтованість вимог пунктів 1 та 2 оскаржуваного припису.

ІІ. Порушення Закону України Про відходи

Наступним порушенням, яке за висновком контролюючого органу було виявлено в ході перевірки (п.п. 3,4,5,6,7,14,15 припису ), став факт не проведення інвентаризації та паспортизації відходів, не визначення категорії та ступені небезпеки відходів, що утворюються, для оточуючого середовища, не визначено питомий показник утворення відходів на одиницю випущеної продукції. Журнал обліку утворення відходів та пакувальних матеріалів і тари (форма 1-ВТ(відходи) не ведеться, на об`єктах Товариства не має місць для складування та тимчасового зберігання відходів. Встановлено факт змішування різних видів відходів, для утилізації яких в Україні наявні технології переробки та утилізації, а саме, в одному зі складських приміщень в коробці для збору металобрухту скидано шматки деревини та поліетилену, що є порушенням ст.17 Закону України Про відходи . Крім цього, в порушення наведеної правової норми Товариство не надає місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, уповноваженим органам виконавчої влади у сфері поводження і відходами інформацію про відходи та і пов`язану з ними діяльність, у тому числі про випадки несанкціонованого попадання відходів у навколишнє природне середовище та вжиті щодо цього заходи, не призначає відповідальних осіб у сфері поводження з відходами, не забезпечує професійну підготовку, підвищення кваліфікації та проведення атестації відповідальних осіб у сфері поводження з відходами.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості висновків контролюючого органу та законності вимог, наведених у вищезазначених пунктах оскаржуваного припису, суд зазначає наступне.

Правові, організаційні та економічні засади діяльності, пов`язаної із запобіганням або зменшенням обсягів утворення відходів, їх збиранням, перевезенням, зберіганням, сортуванням, обробленням, утилізацією та видаленням, знешкодженням та захороненням, а також з відверненням негативного впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров`я людини на території України визначає Закон України Про відходи .

Частиною 1 ст.1 цього Закону визначено, що відходи - будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення.

Поводження з відходами - дії, спрямовані на запобігання утворенню відходів, їх збирання, перевезення, сортування, зберігання, оброблення, перероблення, утилізацію, видалення, знешкодження і захоронення, включаючи контроль за цими операціями та нагляд за місцями видалення.

Побутові відходи - відходи, що утворюються в процесі життя і діяльності людини в житлових та нежитлових будинках (тверді, великогабаритні, ремонтні, рідкі, крім відходів, пов`язаних з виробничою діяльністю підприємств) і не використовуються за місцем їх накопичення.

Виробник відходів - фізична або юридична особа, діяльність якої призводить до утворення відходів.

Відповідно до статті 13 Закону України Про відходи суб`єктами у сфері поводження з відходами є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, а також підприємства, установи та організації усіх форм власності, діяльність яких пов`язана із поводженням з відходами.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.26 Закону України Про відходи державному обліку та паспортизації підлягають в обов`язковому порядку всі відходи, що утворюються на території України і на які поширюється дія цього Закону. Державний облік та паспортизація відходів здійснюються у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

В свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1999 року № 2034 затверджено Порядок ведення державного обліку та паспортизації відходів (далі -Порядок).

Під інвентаризацією відходів, згідно з цим порядком, слід розуміти комплекс разових організаційно-технічних заходів з виявлення, ідентифікації, опису і реєстрації відходів, обліку обсягів їх утворення, утилізації та видалення, а також виявлення і обстеження місць утворення відходів і об`єктів поводження з ними.

Паспортизація відходів - процес послідовного збирання, узагальнення та зберігання відомостей про кожний конкретний вид відходів, їх походження, технічні, фізико-хімічні, технологічні, екологічні, санітарні, економічні та інші показники, методи їх вимірювання і контролю, а також про технології їх збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізації, видалення, знешкодження і захоронення.

Пунктами 8, 9 вказаного Порядку передбачено, що інвентаризація відходів проводиться на загальних методологічних засадах відповідно до законодавства. Паспортизація відходів ведеться підприємствами з метою їх вичерпної ідентифікації та визначення оптимальних шляхів поводження з ними. Паспортизація відходів передбачає складення і ведення паспортів відходів, паспортів місць видалення відходів, реєстрових карт об`єктів утворення, оброблення та утилізації відходів відповідно до державного класифікатора ДК 005-96 Класифікатор відходів та номенклатури відходів. Форми паспортів відходів та інструкції щодо їх ведення розробляються Мінприроди за участю інших заінтересованих центральних органів виконавчої влади і затверджуються ним за погодженням з МОЗ. На кожне місце (об`єкт) зберігання відходів повинен бути складений спеціальний паспорт.

Державному обліку підлягають в обов`язковому порядку всі відходи, що утворюються на території України відповідно до Закону України Про відходи .

Відповідно до п.3 Порядку державний облік відходів ґрунтується на даних спостережень за утворенням відходів та здійсненням операцій поводження з ними і охоплює ведення первинного обліку відходів та державної статистичної звітності про них.

Первинний облік відходів ведуть підприємства відповідно до типових форм первинної облікової документації (картки, журнали, анкети) з використанням технологічної, нормативно-технічної, планово-економічної, бухгалтерської та іншої документації. Відомості для первинного обліку відходів, що заносяться до зазначених документів, обумовлюються системою показників, необхідних для заповнення форм державної статистичної звітності та ведення паспорта відходів (п.4).

Згідно із ч.1 ст.17 Закону України Про відходи , суб`єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов`язані забезпечувати приймання та утилізацію використаних пакувальних матеріалів і тари, в яких знаходилася продукція цих підприємств, установ та організацій - суб`єктів господарської діяльності, або укладати угоди з відповідними організаціями на їх збирання та утилізацію; на основі матеріально-сировинних балансів виробництва виявляти і вести первинний поточний облік кількості, типу і складу відходів, що утворюються, збираються, перевозяться, зберігаються, обробляються, утилізуються, знешкоджуються та видаляються, і подавати щодо них статистичну звітність у встановленому порядку; не допускати змішування відходів, якщо це не передбачено існуючою технологією та ускладнює поводження з відходами або не доведено, що така дія відповідає вимогам підвищення екологічної безпеки; призначати відповідальних осіб у сфері поводження з відходами; забезпечувати професійну підготовку, підвищення кваліфікації та проведення атестації фахівців у сфері поводження з відходами.

Відповідно до п. 3 Наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 07.07.2008 № 342 Про затвердження типової форми первинної облікової документації № 1-ВТ Облік відходів та пакувальних матеріалів і тари та Інструкції щодо її заповнення, первинний облік за типовою формою та Інструкцією, затвердженими цим наказом, здійснюється юридичними особами всіх форм власності, видів економічної діяльності та організаційно-правових форм господарювання, фізичними особами-підприємцями, у діяльності яких утворюються відходи та використовуються пакувальні матеріали й тара.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України Про відходи показник загального утворення відходів - критерій обсягу утворення відходів, що розраховується за певною формулою і залежить від кількості утворених відходів та класу їх небезпеки.

Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що відповідачем до суду не надано доказів, які б беззаперечно підтверджували, що від провадження господарської діяльності Товариства утворюються відходи або здійснюються операції поводження з ними у тій кількості, яка потребує здійснення інвентаризації та паспортизації відходів, обрахування умовного показнику утворення відходів на одиницю виробленої продукції, оформлення журналів первинного обліку утворення відходів (1-ВТ - відходи), отримання висновку з оцінки впливу на довкілля, визначення відповідальної особи по відходам та організації навчання відповідальної особи по відходам.

Як свідчать матеріали справи, 20.03.2019 року позивач уклав договір №11 з Ширяївським КПП, за умовами якого підрядник зобов`язується виконати роботи по вивезенню твердих побутових відходів (а.с.75-76).

Актом наданих послуг №404 підтверджується надання послуг по вивезенню Ширяївською КПП побутового сміття позивача.

Водночас доказів того, що в ході здійснення господарської діяльності Товариства утворюється така кількість виробничих відходів, яка потребує укладення договору на їх вивезення, відповідач до суду не надав та не зазначив в акті перевірки про виявлення цих відходів на території позивача.

Таким чином, пункти 3,4,5,6,7,14,15 оскаржуваного припису також є необґрунтованими та підлягають скасуванню.

ІІІ. Порушення Водного кодексу України

Стосовно вимог, зазначених у пунктах 8, 9, 10, 11, 12 припису №104, судова колегія зазначає наступне.

Як вбачається з акту перевірки, на балансі позивача обліковуються шість артезіанських свердловини, одна з яких (№3229) передана Новоєлізаветівській сільській раді Ширяївського району, Одеської області актом приймання-передачі від 26.11.2013 року, чотири (№ 7981, 7980, 4924, б/н) - розташовані на земельних ділянках, які передані у користування Товариства для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Ширяївської селищної ради, й ще одна (№4131) знаходиться на території свиноферми в с. Новостепанівка Новоєлізаветівської сільської ради.

Детальним оглядом санітарного та технічного стану артсвердловин встановлено, що дві свердловини перебувають у неробочому стані (не знайдено), не використовуються та не прокачуються. Свердловини, розташовані на території бази у смт. Ширяєве не обладнані санітарно-захисними зонами, частина з них не мають павільону безпеки та вони не обладнані водомірним обладнанням. В порушення ст..44 Водного кодексу України у Товариства відсутній дозвіл на спеціальне водокористування (дата закінчення дії раніше існуючого дозволу № УКР 2677А/Оде 31.12.2013), водовідведення побутових стоків проводится у власну вигрібну яму, яка не обладнана мережею локально-спостережувальних свердловин, що є порушенням ст.105 Водного кодексу України.

В пунктах 8-12 оскаржуваного припису відповідач зобов`язав Товариство отримати дозвіл на спеціальне водокористування, встановити на водозаборах артсвердловин водомірне обладнання, встановити огорожі санітарно-захисних зон, провести ліквідаційний тампонаж недіючих свердловин, обладнати місце накопичення стічних вод локально-спостережувальною свердловиною.

Надаючи правову оцінку обґрунтованості наведених вимог відповідача, суд першої інстанції, з яким погоджується судова колегія, виходив з того, що оскільки в ході розгляду справи не встановлено факту здійснення позивачем спеціального водокористування, централізованого водопостачання для задоволення питних і побутових потреб населення, або використання Товариством свердловин для лікувальних і оздоровчих потреб, Товариство не має обов`язку отримувати відповідний дозвіл та встановлювати огорожі санітарно-захисних зон (п.п.8,10 припису).

Водночас суд визнав обґрунтованими вимоги Управління про встановлення Товариством водомірного обладнання на водозаборах артсвердловин, провести ліквідаційний тампонаж недіючих свердловин та обладнати місце накопичення стічних вод локально-спостережувальною свердловиною.

Проте колегія суддів не може повною мірою погодитись з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Так, відповідно до ч.1 ст.1 Водного кодексу України використання води - процес вилучення води для використання у виробництві з метою отримання продукції та для господарсько-питних потреб населення, а також без її вилучення для потреб гідроенергетики, рибництва, водного, повітряного транспорту та інших потреб; водозабір - споруда або пристрій для забору води з водного об`єкта; водокористування - використання вод (водних об`єктів) для задоволення потреб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та інші види використання вод (водних об`єктів).

За приписами статті 42 Водного кодексу України водокористувачами в Україні можуть бути підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи.

Водокористувачі можуть бути первинними і вторинними.

Первинні водокористувачі - це ті, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води.

Вторинні водокористувачі (абоненти) - це ті, що не мають власних водозабірних споруд і отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористувачів та скидають стічні води в їхні системи на підставі договору про водопостачання (поставку води) та/або про водовідведення без отримання дозволу на спеціальне водокористування.

Вторинні водокористувачі здійснюють скидання стічних вод у водні об`єкти на підставі дозволів на спеціальне водокористування.

Забір та використання води із каналів, водогонів (водопроводів) міжбасейнового та внутрішньобасейнового перерозподілу водних ресурсів здійснюються на підставі дозволу на спеціальне водокористування та договору про водопостачання (поставку води), укладеного з підприємствами та організаціями, які забезпечують перекидання води у маловодні регіони. Перелік підприємств та організацій, які забезпечують перекидання води у маловодні регіони, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Згідно 44 Водного кодексу України водокористувачі зобов`язані, зокрема: використовувати воду (водні об`єкти) відповідно до цілей та умов їх надання; дотримувати встановлених нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин та встановлених лімітів забору води, лімітів використання води та лімітів скидання забруднюючих речовин, а також санітарних та інших вимог щодо впорядкування своєї території; використовувати ефективні сучасні технічні засоби і технології для утримання своєї території в належному стані, а також здійснювати заходи щодо запобігання забрудненню водних об`єктів стічними (дощовими, сніговими) водами, що відводяться з неї; утримувати в належному стані зони санітарної охорони джерел питного та господарсько-побутового водопостачання, прибережні захисні смуги, смуги відведення, берегові смуги водних шляхів, очисні та інші водогосподарські споруди та технічні пристрої; здійснювати засобами вимірювальної техніки, у тому числі автоматизованими, облік забору та використання вод, контроль за якістю і кількістю скинутих у водні об`єкти зворотних вод і забруднюючих речовин та за якістю води водних об`єктів у контрольних створах, а також подавати відповідним органам звіти в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законодавчими актами; здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу.

Частинами 1, 2 ст.48 Водного кодексу України передбачено, що спеціальне водокористування - це забір води з водних об`єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об`єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських (у тому числі для цілей аквакультури) та інших державних і громадських потреб.

Частинами 1-3 ст.49 Водного кодексу України передбачено, що спеціальне водокористування є платним та здійснюється на підставі дозволу на спеціальне водокористування. Дозвіл на спеціальне водокористування видається територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства. Видача (відмова у видачі, переоформлення, видача дубліката, анулювання) дозволу на спеціальне водокористування здійснюється відповідно до Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи звітів про використання води та журналу обліку водовикористання з січня 2016 року по листопад 2019 року, Товариство у вказаному періоді не здійснювало забір води з вказаних артезіанських свердловин.

Більш того, як вірно встановлено судом першої інстанції, 04.06.2019 року між позивачем та ТОВ Ширяєвеагрошляхбуд укладено договір №17 на подачу води з вежі ТОВ Ширяєвеагрошляхбуд , за умовами якого постачальник приймає на себе зобов`язання забезпечення абонента водою, яка відповідає стандарту (а.с.49-51).

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність факту здійснення позивачем водовикористання з артезіанських свердловин для забезпечення власних господарчо-побутових та виробничих потреб, а відтак вимога про отримання останнім дозволу на спеціальне водокористування, викладена у п.8 оскаржуваного припису, є незаконною.

Статтею 93 Водного кодексу України передбачено, що з метою охорони водних об`єктів у районах забору води для централізованого водопостачання населення, лікувальних і оздоровчих потреб встановлюються зони санітарної охорони, які поділяються на пояси особливого режиму.

Межі зон санітарної охорони водних об`єктів встановлюються місцевими радами на їх території за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища.

Режим зон санітарної охорони водних об`єктів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

В свою чергу, за приписами ст.1 Водного кодексу України зона санітарної охорони - територія і акваторія, де запроваджується особливий санітарно-епідеміологічний режим з метою запобігання погіршення якості води джерел централізованого господарсько-питного водопостачання, а також з метою забезпечення охорони водопровідних споруд.

Правовий режим зон санітарної охорони водних об`єктів визначений Постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1998 р. №2024 Про правовий режим зон санітарної охорони водних об`єктів , відповідно до якої межі зон санітарної охорони водних об`єктів встановлюються органами місцевого самоврядування на їх території за погодженням з державними органами земельних ресурсів, санітарно-епідеміологічного нагляду, охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології, з метою забезпечення охорони водних об`єктів у районах забору води для централізованого водопостачання населення, лікувальних та оздоровчих потреб.

Аналізуючи положення наведених правових норм, судова колегія зазначає, що санітарно захисні зони водних об`єктів встановлюються органами місцевого самоврядування з метою забезпечення охорони водних об`єктів у районах забору води для централізованого водопостачання населення, лікувальних та оздоровчих потреб.

Оскільки в ході перевірки відповідачем не в виявлено факт здійснення позивачем централізованого водопостачання для задоволення питних і побутових потреб населення, або використання свердловин для лікувальних і оздоровчих потреб, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про незаконність вимоги Управління, викладеної у пункті 10 оскаржуваного припису.

Як вже зазначалось вище, пунктом 7 ч.1 ст.44 Водного кодексу України визначено обов`язок підприємств здійснювати облік забору та використання вод засобами вимірювальної техніки, у тому числі автоматизованими.

Поряд з тим, враховуючи встановлені в ході розгляду даної справи обставини, судова колегія зазначає, що оскільки на момент проведення перевірки Товариство не здійснювало забір води з артезіанських свердловин, а відповідачем це не спростовано, на позивача не може бути покладений обов`язок щодо встановлення водомірного обладнання.

Судова колегія вважає передчасним висновок суду першої інстанції про необхідність виконання вимог вказаного пункту припису, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, позивачем (замовник) було укладено з ТОВ СЕРВІС ГРУП ГЛОБАЛ (виконавець) договір №02/СГГ/2019 від 09.09.2019 року, за умовами якого виконавець, за дорученням замовника приймає на себе організацію комплексних робіт із збору та розроблення документації для отримання дозволу на спеціальне водокористування (а.с.45-48).

Таким чином, до початку забору та використання вод у позивача відсутній обов`язок встановлення водомірного обладнання.

Водночас, посилання Товариства на п.1.7 Порядку ведення державного обліку водокористування, затвердженого Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 16.03.2015 року № 78 колегія суддів відхиляє, оскільки Водний кодекс України є спеціальним нормативно-правовим актом вищої юридичної сили, а відтак саме його норми є обов`язковими до виконання.

Відповідно до ст.105 Водного кодексу України підприємства, установи і організації, діяльність яких може негативно впливати на стан підземних вод, особливо ті, які експлуатують накопичувачі промислових, побутових і сільськогосподарських стоків чи відходів, повинні здійснювати заходи щодо попередження забруднення підземних вод, а також обладнувати локальні мережі спостережувальних свердловин для контролю за якісним станом цих вод.

Всі свердловини на воду, не придатні для експлуатації, покинуті спостережні та пошукові свердловини на всі види корисних копалин, а також вертикальні й інші гірничо-пошукові та експлуатаційні гірничі виробки і покинуті криниці повинні бути затампоновані чи ліквідовані.

Ліквідацію пошукових виробок та ліквідаційний тампонаж пошукових свердловин будь-якого призначення здійснюють організації, які виконують пошукові роботи, а непридатних і покинутих експлуатаційних та спостережних свердловин і виробок - організації, на балансі яких вони знаходяться.

У разі неможливості встановити власника покинутих свердловин і виробок їх ліквідація здійснюється за рішенням місцевих рад центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр. Якщо експлуатація самовиливних свердловин є можливою, то вони оснащуються регулюючими пристроями.

Аналіз наведеної правової норми дає судовій колегії підстави для висновку, що заходи щодо попередження забруднення підземних вод та обладнання локальних мереж спостережувальних свердловин мають ті підприємства, установи і організації, діяльність яких може негативно впливати на стан підземних вод. Водночас, ліквідацію непридатних і покинутих експлуатаційних свердловин здійснюють організації, на балансі яких вони знаходяться.

Оскільки відповідачем не доведено, а матеріали справи не містять беззаперечних доказів, що господарська діяльність позивача негативно впливає на стан підземних вод, судова колегія приходить до висновку, що вимога Управління про обладнання вигрібної ями локальною спостережувальною свердловиною є необґрунтованою, а відтак, п.12 оскаржуваного припису також підлягає скасуванню.

Між тим, як вже зазначалось вище, на балансі Товариства перебувають шість артезіанських свердловини. В ході перевірки було встановлено, що дві з них - №4131, яка розташована на території свиноферми в с. Новоєлизаветівка, та №б/н, яка розташована на земельній ділянці, що перебуває у користуванні позивача в смт. Ширяєве, перебувають у не робочому стані та не придатні до подальшого використання.

Таким чином, з огляду на приписи ст.105 Водного кодексу України, позивач, на балансі якого знаходяться непридатні і покинуті експлуатаційні свердловини, зобов`язаний провести їх ліквідаційний тампонаж, а відтак, пункт 11 оскаржуваного припису є обґрунтованим.

IV. Порушення Закону України Про оцінку впливу на довкілля

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідачем в ході перевірки встановлено, що на території, де здійснює господарську діяльність позивач, виявлено наземні металеві ємності, загальним об`ємом більше 15 м.куб., які експлуатуються для зберігання паливно-мастильних матеріалів для власного автотранспорту.

За висновком контролюючого органу, Товариство, відповідно до ст.3 Закону України Про оцінку впливу на довкілля , мало підготувати звіт про оцінку впливу на довкілля та отримати висновок з оцінки впливу на довкілля на господарську діяльність, а саме, на поверхневе зберігання продуктів переробки викопного палива об`ємом 15 куб.м. і більше.

Між тим, правові та організаційні засади оцінки впливу на довкілля, спрямованої на запобігання шкоді довкіллю, забезпечення екологічної безпеки, охорони довкілля, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, у процесі прийняття рішень про провадження господарської діяльності, яка може мати значний вплив на довкілля, з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів закріплені Законом України Про оцінку впливу на довкілля .

Згідно зі статтею 2 цього Закону оцінка впливу на довкілля - це процедура, що передбачає: 1) підготовку суб`єктом господарювання звіту з оцінки впливу на довкілля відповідно до статей 5, 6 та 14 цього Закону; 2) проведення громадського обговорення відповідно до статей 7, 8 та 14 цього Закону; 3) аналіз уповноваженим органом відповідно до статті 9 цього Закону інформації, наданої у звіті з оцінки впливу на довкілля, будь-якої додаткової інформації, яку надає суб`єкт господарювання, а також інформації, отриманої від громадськості під час громадського обговорення, під час здійснення процедури оцінки транскордонного впливу, іншої інформації; 4) надання уповноваженим органом мотивованого висновку з оцінки впливу на довкілля, що враховує результати аналізу, передбаченого пунктом 3 цієї частини; 5) врахування висновку з оцінки впливу на довкілля у рішенні про провадження планованої діяльності відповідно до статті 11 цього Закону. Оцінка впливу на довкілля здійснюється з дотриманням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, з урахуванням стану довкілля в місці, де планується провадити плановану діяльність, екологічних ризиків і прогнозів, перспектив соціально-економічного розвитку регіону, потужності та видів сукупного впливу (прямого та опосередкованого) на довкілля, у тому числі з урахуванням впливу наявних об`єктів, планованої діяльності та об`єктів, щодо яких отримано рішення про провадження планованої діяльності або розглядається питання про прийняття таких рішень. Суб`єктами оцінки впливу на довкілля є суб`єкти господарювання, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, які є замовниками планованої діяльності і для цілей цього Закону прирівнюються до суб`єктів господарювання (далі - суб`єкт господарювання), уповноважений центральний орган, уповноважені територіальні органи, інші органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, громадськість, а у випадках, визначених статтею 14 цього Закону, - держава походження та зачеплена держава.

Відповідно до абз.1 ч.1 ст.3 Закону України Про оцінку впливу на довкілля здійснення оцінки впливу на довкілля є обов`язковим у процесі прийняття рішень про провадження планованої діяльності, визначеної частинами другою і третьою цієї статті. Така планована діяльність підлягає оцінці впливу на довкілля до прийняття рішення про провадження планованої діяльності.

Згідно з абз.3 п.4 ч.3 ст.3 Закону України Про оцінку впливу на довкілля друга категорія видів планованої діяльності та об`єктів, які можуть мати значний вплив на довкілля та підлягають оцінці впливу на довкілля, включає, зокрема, енергетичну промисловість: поверхневе та підземне зберігання викопного палива чи продуктів їх переробки на площі 500 квадратних метрів і більше або об`ємом (для рідких або газоподібних) 15 кубічних метрів і більше.

Разом з тим, як вірно зазначено судом першої інстанції, в акті перевірки не конкретизується кількість таких цистерн та їх конкретне місцезнаходження, а також які саме паливно-мастильні матеріали та в яких об`ємах в них знаходились.

Матеріали справи не містять доказів зберігання у вказаних цистернах саме викопного палива чи продуктів його переробки (рідкого чи газоподібного).

Наявні матеріали фото фіксації (а.с.127), не дають можливості встановити кількісну та якісну складову речовини (за її наявності) у зображених ємностях, як і належність вказаних цистерн позивачеві, а тому судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що пункт 13 оскаржуваного припису є необґрунтованим.

Резюмуючи зазначене, судова колегія приходить до висновку про протиправність пунктів 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 12, 13, 14, 15 припису від 1612.2019 року № 104.

Оскільки судом першої інстанції в цілому повно та всебічно з`ясовані всі обставини у справі, проте деяким з них надано невірну правову оцінку, суд апеляційної інстанції відповідно до ст.317 КАС України вважає за необхідне скасувати судове рішення та прийняти нову постанову, якою позов Приватного акціонерного товариства Ширяївське підприємство по агрохімічному обслуговуванню сільського господарства Сільгоспхімія задовольнити частково.

При цьому судова колегія враховує ту обставину, що предметом спору у даній справі є законність припису Державної екологічної інспекції в Одеській області в цілому, а відтак, виокремлення деяких пунктів є недоцільним.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частинами 3, 6 ст. 139 КАС України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

При зверненні до суду першої інстанції позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2102 грн., що підтверджується квитанцією від 27.12.2019 року № 4780 та до суду апеляційної інстанції у розмірі 3153 грн., що підтверджується платіжним дорученням №42 від 24.03.2020 року.

Зважаючи, що за наслідком апеляційного оскарження судом скасовано 14 пунктів оскаржуваного припису з 15 винесених, то понесені позивачем судові витрати підлягають стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань у пропорційному розмірі, а саме 4904,67 грн.

Частиною 1 статті 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 325, 327, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційні скарги Приватного акціонерного товариства Ширяївське підприємство по агрохімічному обслуговуванню сільського господарства Сільгоспхімія та Державної екологічної інспекції в Одеській області - задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 березня 2020 року - скасувати.

Прийняти у справі нову постанову, якою позов Приватного акціонерного товариства Ширяївське підприємство по агрохімічному обслуговуванню сільського господарства Сільгоспхімія задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати пункти 1,2,3,4,5,6,7,8,9,10,12,13,14,15 припису Державної екологічної інспекції в Одеській області від 16.12.2019 року №104.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державної екологічної інспекції в Одеській області (просп.Шевченка, 12, м. Одеса, 65058, код ЄДРПОУ 38017120) на користь Приватного акціонерного товариства Ширяївське підприємство по агрохімічному обслуговуванню сільського господарства Сільгоспхімія (вул.Коробченко, буд.28, смт.Ширяєве, Ширяївський р-н., Одеська обл., 66800, код ЄДРПОУ 05490440) судові витрати у сумі 4904 (чотири тисячі дев`ятсот чотири) грн. 67 копійок.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий суддя Косцова І.П. Судді Осіпов Ю.В. Скрипченко В.О.