Постанова

від 02.12.2020 по справі 640/19272/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/19272/18 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Чудак О.М. Суддя-доповідач Шурко О.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Оксененка О.М.,

при секретарі Коцюбі Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 червня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Громадська організація "Самоврядна організація Жукова 53-А", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЕКОС-53А", ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 про визнання нечинним рішення, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Київської міської ради, в якій просить визнати незаконним (нечинним), таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, рішення Київської міської ради від 13.11.2013 №473/9961 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 24.05.2012 №596/7933 "Про приватизацію жилих приміщень у гуртожитках міста Києва".

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 червня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким задовольнити позов відмовити повністю.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Вважає, що судом першої інстанції прийнято законне та обґрунтоване рішення.

Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Деснянською районною в місті Києві державною адміністрацією подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що рішення суду першої інстанції прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги позивача жодним чином не спростовують висновків суду.

Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 13.11.2013 Київська міська рада, відповідно до частини п`ятої статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статті 18 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ", статей 3, 4, 5 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", статей 2, 3 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", рішення Київської міської ради від 28.10.2010 №183/4995 "Про окремі питання організації управління районами в м. Києві", розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.12.2010 №1112 "Про питання організації управління районами в місті Києві", враховуючи звернення районних в місті Києві державних адміністрацій, прийняла рішення №473/9961, яким внесла зміни до рішення Київської міської ради від 24.05.2012 №596/7933 "Про приватизацію жилих приміщень у гуртожитках м. Києва", а саме: пункт 3 рішення викладено в такій редакції: "Делегувати районним в місті Києві державним адміністраціям право видачі ордерів на жилі приміщення в гуртожитках мешканцям, які постійно в них проживають, зареєстровані та перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов. Питання надання ордерів на займані мешканцями гуртожитків жилі приміщення районним в місті Києві державним адміністраціям розглядати попередньо на громадських комісіях з житлових питань за участю представників гуртожитків".

Вважаючи, що вказане рішення не відповідає актам вищої юридичної сили та порушує права позивача, останній звернувся з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, зазначив, що у межах заявленого спору задоволення позовних вимог до змін у правовому становищі безпосередньо позивача не призведе, у зв`язку з недоведеністю позивачем існування у нього порушених прав

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, предметом спору у вказаній справі є рішення Київської міської ради від 13.11.2013 року № 473/9961 Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 24.05.2012 року № 596/7933 Про приватизацію жилих приміщень у гуртожитках м. Києва .

Вказаним рішенням Київською міською радою делеговано районним в місті Києві державним адміністраціям право на видачу ордерів мешканцям гуртожитків на займані ними житлові приміщення.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про місцеве самоврядування , визначено, що делеговані повноваження - повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом, а також повноваження органів місцевого самоврядування, які передаються відповідним місцевим державним адміністраціям за рішенням районних, обласних рад.

Пунктом 3 розділу VIII Прикінцеві положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків N 37І6-УІ від 08.09.2011 встановлено, що органам місцевого самоврядування під час дії зазначеного мораторію вжити заходів до видачі власниками гуртожитків ордерів усім мешканцям гуртожитків, яких на визначених цим Законом правових підставах було вселено в гуртожиток і які фактично проживають у гуртожитку більше п`яти років, які не отримали ордери (або у яких ордери було вилучено) з незалежних від них причин.

Так, пунктом 3 розділу II Прикінцеві положення Закону зазначено, що органам місцевого самоврядування доручено вжити заходів щодо видачі ордерів мешканцям гуртожитків, стосовно яких в установленому порядку було прийнято рішення про надання їм житлової площі у гуртожитку, але які не отримали їх з незалежних від них причин.

При цьому п. 2 основного рішення Київської міської ради від 24 травня 2012 року N 596/7933 Про приватизацію жилих приміщень у гуртожитках м. Києва до якого було внесено зміни оскаржуваним рішенням, передбачено районним в місті Києві державним адміністраціям здійснити приватизацію жилих приміщень гуртожитків, зазначених у пункті 1 цього рішення, в установленому законом порядку.

З наведеного слідує, що Київською міською радою було вжито заходи щодо виконання Закону України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків та забезпечено здійснення мешканцями гуртожитків приватизації.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що існуючі норми чинного законодавства містять норми про право видачі ордерів органами місцевого самоврядування. Так, відповідно до абзацу другого підпункту 2-1 частини першої статті 18 Закону України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків органам місцевого самоврядування надано повноваження щодо прийняття рішення відповідно до глави 4 "Користування гуртожитками" Житлового кодексу Української PCP про надання жилої площі в гуртожитку з укладенням договору найму жилого приміщення в гуртожитку мешканцям таких гуртожитків, на яких поширюється дія цього Закону, та видають їм спеціальні ордери на право вселення на відповідну жилу площу в гуртожитку.

Крім того, оскаржуване позивачем рішення не може призвести до порушення прав осіб, що проживають у гуртожитку через низку встановлених нормативно-правовими актами превентивних заходів. До того ж оскаржуваним рішенням чітко задекларовано право на отримання ордерів лише особам, які постійно там проживають.

У позовній заяві позивач стверджує, що оскаржуване рішення відповідача поширюється саме на нього та стосується безпосередньо його прав та охоронюваних законом інтересів, оскільки відчуження належної йому частки приміщення гуртожитку по АДРЕСА_1 здійснено саме на підставі такого рішення.

Так, позивач пов`язує порушення своїх прав як співвласника допоміжних приміщень гуртожитку з видачею ордеру на житлову кімнату № НОМЕР_1 у вказаному гуртожитку, яка, на його переконання, є нежитловим приміщення.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 76 КАС України).

Колегія суддів звертає увагу, що на момент прийняття Деснянською районною в місті Києві державною адміністрацією розпорядження від 28.04.2017 №246 (т. 1 а.с. 119-120) про видачу ордеру ОСОБА_20 на окрему кімнату АДРЕСА_2 , у якій він з родиною зареєстрований та постійно проживає (пункт 2), вказана кімната вже була житловою, а не нежитловою, як стверджує позивач на підтвердження порушення його прав як співвласника допоміжних приміщень гуртожитку.

Частиною першою статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Крім того, колегія суддів зазначає, що право на звернення до суду міститься у статті 5 КАС України, відповідно до якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Тобто право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу чи інтерес, про захист яких вона просить, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.

Відтак, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

Пунктом 10 частини п`ятої статті 160 КАС України встановлено вимогу щодо зазначення у позовній заяві у справах щодо оскарження нормативно-правових актів - відомостей про застосування оскаржуваного нормативно-правового акта до позивача або належність позивача до суб`єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт.

Натомість, як вбачається зі змісту позовної заяви та апеляційної скарги, прийняте рішення вплинуло на права позивача таким чином, що внаслідок переобладнання приміщення у житлове було видано ордер на приміщення.

Однак, оспорюване рішення не регулює переобладнання нежитлових приміщень.

При цьому, як вірно зауважив суд першої інстанції, у випадку, якщо кімната на момент видачі ордеру мала нежитловий статус, як стверджує позивач, то спірне рішення взагалі не підлягає розповсюдженню на спірні правовідносини, оскільки регулює видачу ордерів виключно на жилі приміщення.

Жодних доказів або аргументів, які б свідчили про реальне порушення прав або законних інтересів позивача відповідачем прийняттям оскаржуваного рішення до суду апеляційної інстанції не подано та судом в ході розгляду справи не встановлено.

Відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Колегією суддів враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до вимог ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 червня 2020 р. - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М.

Оксененко О.М.

Повний текст постанови виготовлено 07.12.2020.