Постанова

від 18.12.2020 по справі 820/6757/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 820/6757/16

адміністративне провадження № К/9901/32864/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Гончарової І.А.,

суддів: Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Східної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24 січня 2017 року (головуючий суддя - Зінченко А.В.)

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2017 року (колегія суддів: головуючий суддя - Рєзніквова С.С., судді - Бегунц А.О., Старостін В.В.)

у справі №820/6757/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РТК СТИЛ"

до Східної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "РТК СТИЛ" (далі - позивач, платник, Товариство) звернулося до Харківського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Східної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (далі - відповідач, платник, контролюючий орган, Східна ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області) про скасування податкового повідомлення - рішення.

На обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило про правомірність формування Товариством податкового кредиту за результатами господарської діяльності з ТОВ "Рум Плюс" у періоді, що перевірявся.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 24 січня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2017 року, адміністративний позов задоволено:

- скасовано податкове повідомлення - рішення Східної ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області від 27 травня 2016 року №0001951402;

- стягнуто з Східної ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області на користь Товариства сплачений при поданні позову судовий збір в розмірі 2236,72 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що надані позивачем первинні документи у повній мірі підтверджують фактичне здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ "Рум Плюс" у періоді, що перевірявся, та свідчать про правомірність віднесення Товариством до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених за результатами здійснення господарських операцій із вказаним вище контрагентом.

Не погодившись із зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. На обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на відсутність у Товариства деяких документів, зокрема, договорів та рахунків-фактур. Вказує, що операції між позивачем та ТОВ "Рум Плюс" не містять розумної ділової мети, реально не виконувалися, натомість були спрямовані на зменшення платником своїх податкових зобов`язань.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 травня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.

16 червня 2017 року від позивача надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких Товариство зазначає про законність і обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій та безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі.

Підпунктом 4 пункто першого Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

03 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень КАС України (в редакції від 03.10.2017).

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами відповідача проведено позапланову невиїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах із ТОВ Рум Плюс за лютий, березень 2015 року, за результатами якої складено акт від 08.04.2016 за №838/20-36-14-02-07/38383560 (далі - Акт перевірки).

За результатами перевірки контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого Товариством занижено суму податку на додану вартість на загальну суму 99410,00 грн, зокрема, за лютий 2015 року на суму 67933,00 грн, за березень 2015 року на суму 31477,00 грн.

На підставі Акта перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення - рішення від 27 травня 2016 року №0001951402, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 149115,00 грн, з яких за основним платежем - 99410,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 49705,00 грн.

Контролюючий орган дійшов висновку про відсутність фактичного здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ Рум Плюс у періоді, що перевірявся.

Вважаючи зазначене податкове повідомлення - рішення протиправним, позивач звернувся до суду із цим адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, колегія суддів виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України в редакції, що були чинними на момент їх виникнення.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом (стаття 67 Конституції України).

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 ПК України).

Отже, господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Правові наслідки у вигляді права платника податку на формування податкового кредиту виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Отже, наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

При цьому, вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема, якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог статті 71 КАС України, (тут і далі у редакції чинній на час вирішення спору), в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував суми податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно з статтею 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у перевіряємому періоді позивач мав господарські відносини з ТОВ Рум Плюс .

На підтвердження фактичного здійснення господарської діяльності між позивачем та вказаним вище контрагентом, позивач надав копії рахунків на оплату, податкових накладних, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, платіжних доручень, банківських виписок, наказів про відрядження тощо.

Крім того, судами попередні інстанцій встановлено, що придбані Товариством у ТОВ Рум Плюс товари були реалізовані платником на користь контрагентів-покупців з метою отримання прибутку.

Суд зазначає, що наявність або відсутність окремих документів, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер.

Доводи контролюючого органу про можливе порушення платником норм цивільного законодавства щодо недотримання встановленої законом форми укладених із ТОВ Рум Плюс договорів є необґрунтованими та такими, що не заслуговують на увагу, оскільки зазначене не може бути підставою для донарахування платнику сум грошових зобов`язань. Крім того, фактичне виконання умов договорів та зміни майнового стану платника податків підтверджуються наявними у матеріалах справи первинними документами.

Жодних інших доводів про відсутність фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ Рум Плюс , окрім доводів про ненадання Товариством договорів та рахунків-фактур касаційна скарга не містить.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з іншими встановленими судами обставинами свідчать про фактичне вчинення господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки, враховуючи вимоги статті 71 КАС України (в редакції, чинній на час вирішення спору), контролюючий орган мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що задекларовані позивачем податкові зобов`язання за господарськими операціями з вказаним вище контрагентом сформовано безпідставно за господарськими операціями, які не виконувались.

Судами першої та апеляційної інстанцій в повній мірі встановлено фактичні обставини справи, детально досліджено господарські операції позивача з вищезазначеним контрагентом, за результатом здійснення яких Товариством сформовано податковий кредит, надано об`єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів контролюючого органу, викладених в акті перевірки, запереченні на позовну заяву та апеляційній скарзі, у зв`язку з чим, відсутні підстави вважати, що обставини справи встановлено неповно чи неправильно. Наведені скаржником у касаційній скарзі доводи не спростовують правильних по суті висновків судів попередніх інстанцій.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Східної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24 січня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіІ.А. Гончарова І.Я.Олендер Р.Ф. Ханова