Постанова

від 18.12.2020 по справі 816/473/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 816/473/17

адміністративне провадження № К/9901/41688/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Гончарової І.А.,

суддів: Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Агро-УТН

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 01 червня 2017 року (головуючий суддя - Супрун Є.Б.)

та на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року (колегія суддів: головуючий суддя - Шевцова Н.В., судді - Мінаєва О.М., Макаренко Я.М.)

у справі №816/473/17

за позовом Товариства обмеженою відповідальністю Агро-УТН

до Головного управління ДФС у Полтавській області

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року Товариство обмеженою відповідальністю Агро-УТН (далі - позивач, платник, Товариство, ТОВ Агро-УТН ) звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області (далі - відповідач, контролюючий орган, ГУ ДФС у Полтавській області), в якому просило: визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення - рішення ГУ ДФС у Полтавській області від 23.02.2017 №0001401405.

На обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило, що надані ним первинні документи підтверджують фактичне здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ Гарант УТН у періоді, що перевірявся, та свідчать про правомірність формування платником податкового кредиту за результатами господарських відносин із вказаним вище контрагентом.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 01 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що надані позивачем первинні документи не підтверджують фактичне здійснення поставки нафтопродуктів від ТОВ Гарант УТН на адресу позивача. Суди встановили, що згідно з умовами укладеного договору поставки транспортування товару від ТОВ Гарант УТН на адресу Товариства фактично не здійснювалося, оскільки перехід права власності на товар від постачальника (ТОВ Гарант УТН ) до позивача відбувався на складах зберігання (нафтобазах), резервуари яких належать на праві власності ПАТ Дніпронафтопродукт . При цьому, суди зазначили, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що саме передані ТОВ Гарант УТН на зберігання ПАТ Дніпронафтопродукт нафтопродукти були відвантажені у подальшому позивачу. Вказали, що у доданих позивачем до матеріалів справи первинних документах відсутні посилання на номери резервуарів, з яких здійснювався відпуск придбаних позивачем нафтопродуктів. З їх змісту неможливо встановити, яким чином вимірювалася маса придбаних Товариством нафтопродуктів. Також суди зазначили, що Товариством не надано доказів здійснення обліку надходження нафти і нафтопродуктів за формою 6-НП, обліку придбаних нафтопродуктів із записом у журналі реєстрації проведення вимірювань нафтопродуктів у резервуарах за формою №7-НП у відповідності до вимог Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Мінпаливенерго України, Мінтрансзв`язку України, Мінекономіки України, Держспоживстандарту України від 20 травня 2008 року № 281/171/578/155.

Не погодившись із зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначив, що наявні у матеріалах справи первинні документи, у сукупності з наданими представником позивача поясненнями, підтверджують фактичне здійснення господарських відносин між позивачем та ТОВ Гарант УТН у періоді, що перевірявся. Посилається на те, що на момент здійснення господарських операцій із поставки нафтопродуктів позивачу ТОВ Гарант УТН було зареєстровано платником податку на додану вартість у встановленому законом порядку. Зазначає, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень не надано належних доказів на спростування фактичного здійснення поставки нафтопродуктів від ТОВ Гарант УТН позивачу а також безпідставності формування платником податкового кредиту за результатами здійснення таких господарських операцій.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача.

28 грудня 2017 року від відповідача надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких контролюючий орган зазначає про законність і обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій та безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі.

20 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).

Підпунктом 4 пункту першого Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами відповідача у період з 19.01.2017 по 25.01.2017 проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ по взаємовідносинах з ТОВ "Гарант-УТН" за період з 01.06.2016 по 30.06.2016, за результатами якої складено акт від 31.01.2017 №56/16-31-14-05/37227503 (далі - Акт перевірки).

За результатами перевірки контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198, пунктів 201.1, 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення Товариством:

- від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та податкового кредиту поточного звітного періоду (рядок 19 декларації з ПДВ) за червень 2016 року на суму 1 425 001,00 грн;

- від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, (рядок 21 декларації з ПДВ) за червень 2016 року на суму 1 425 001,00 грн.

За результатами перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 23.02.2017 за №0001401405, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ на 1 425 001,00 грн за податковою декларацією від 19.07.2016 №9124368313.

Контролюючий орган дійшов висновку про відсутність фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Гарант-УТН" у періоді, що перевірявся.

Вважаючи зазначене податкове повідомлення - рішення протиправним, позивач звернувся до суду із цим адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, колегія суддів виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України в редакції, що були чинними на момент їх виникнення.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом (стаття 67 Конституції України).

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 ПК України).

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків регулюються статтею 200 ПК України.

Згідно з пунктом 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 -1 .3 статті 200 -1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 -1 .3 статті 200 -1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункт 200.4 статті 200 ПК України).

Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Відповідно до статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з статтею 3 Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частинами першої та другою статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Наказом Мінпаливенерго України, Мінтрансзв`язку України, Мінекономіки України, Держспоживстандарту України від 20 травня 2008 року № 281/171/578/155 затверджено Інструкцію про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України (далі - Інструкція № 281/171/578/155).

Ця Інструкція встановлює єдиний порядок організації та виконання робіт, пов`язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти (далі - нафта) і нафтопродуктів. Ця Інструкція поширюється на всі класи, типи, групи і види нафти та типи, марки і види (залежно від масової частки сірки) нафтопродуктів.

Вимоги цієї Інструкції є обов`язковими для всіх суб`єктів господарювання (підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України (далі - підприємства).

Пунктом 5.4.1 Інструкції № 281/171/578/155 встановлено, що перевезення нафтопродуктів автомобільним транспортом здійснюється згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Мінтрансу України від 14 жовтня 1997 року N 363, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за N 128/2568, та ГОСТ 27352-87 "Автотранспортные средства для заправки и транспортирования нефтепродуктов. Типы, параметры и общие технические требования".

З прибуттям нафтопродуктів до вантажоодержувача в автоцистерні перевіряється наявність і цілісність пломб, технічний стан автоцистерни, відповідність об`єму і густини нафтопродукту в автоцистерні об`єму і густині, зазначеним у товарно-транспортній накладній на відпуск нафтопродуктів (нафти) за формою N 1-ТТН (нафтопродукт) (далі ТТН) (додаток 3), відповідність найменування, марки і виду ( залежно від масової частки сірки) нафтопродукту, зазначених у ТТН і паспорті якості на відвантажений нафтопродукт. Відповідність густини нафтопродукту під час відвантаження та приймання визначається після її приведення до температури 20 град.С відповідно до ГОСТ 3900.

На всіх підприємствах ведеться облік нафти і нафтопродуктів із записом у журналі реєстрації проведення вимірювань нафтопродуктів (нафти) у резервуарах за формою N 7-НП (додаток 6) (на НПЗ у спеціальних регістрах складського обліку) для кожного резервуара з відображенням усіх технологічних операцій, що здійснюються кожною зміною.

Для підприємств, укомплектованих для зберігання світлих нафтопродуктів винятково резервуарами місткістю до 100 куб.м, ведення обліку для кожного резервуара не є обов`язковим. Відображення технологічних операцій ведеться за марками нафтопродукту.

Сторінки журналу нумеруються, шнуруються і скріплюються печаткою та підписом керівника підприємства (організації) (пункт 6.1 Інтрукції).

Згідно з пунктом 7.5.8 Інструкції № 281/171/578/155 відпуск нафти або нафтопродуктів здійснюється в день оформлення ТТН за наявності усіх її примірників.

У ТТН оператор зазначає номер резервуара, з якого відпущено нафту або нафтопродукт, розписується в ній і здає для оформлення. У ТТН зазначаються найменування, марка та вид нафти або нафтопродукту, об`єм, маса, густина і температура, за якої визначалась густина, а також дата і час виїзду автоцистерни з підприємства.

Наказом Міністерства палива та енергетики України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 04.06.2007 № 271/121 затверджено Інструкцію з контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України (далі - Інструкція № 271/121).

Пунктом 6.1.4 Інструкції № 271/121 встановлено, що перед прийманням нафти та/або нафтопродукту необхідно: відібрати точкові проби з транспортного засобу і скласти сукупну пробу у відповідності до вимог ДСТУ 4488 та розділу 4.2 цієї Інструкції для проведення приймально-здавальних і контрольних випробувань; перевірити у пробах нафтопродуктів (візуально) наявність води і механічних домішок; зареєструвати відібрану сукупну пробу нафти та/або нафтопродукту в журналі реєстрації проб за формою N 3-НК і провести приймально-здавальні випробування; порівняти дані приймально-здавальних випробувань з даними паспорта якості вантажовідправника і, у разі відсутності розбіжностей, надати дозвіл на зливання нафти та/або нафтопродукту; записати до паспортів якості вантажовідправника і журналу реєстрації проб номери транспортних засобів, якими доставлено нафту або нафтопродукти, а також номери резервуарів, до яких їх злито.

Підпунктами 6.1.18 - 6.1.20, 6.1.22 Інструкції № 271/121 встановлено, що для визначення фактичної якості нафти та/або нафтопродукту здійснюється відбирання проб у відповідності до вимог ДСТУ 4488. Сукупні проби поділяються на три частини, що опечатуються або пломбуються і споряджаються етикетками з підписами осіб, які брали участь у їх відбиранні. Про відбирання проб складається акт за підписами всіх осіб, які брали у цьому участь. Перша (для випробувань в обсязі контрольних випробувань) і друга (арбітражна) проби направляються до акредитованої (атестованої) у встановленому порядку випробувальної лабораторії для випробувань на відповідність якості нафти та/або нафтопродукту вимогам нормативного документа, а третя (арбітражна) - залишається на підприємстві.

За даними результатів випробувань складається акт приймання продукції за якістю (у день завершення приймання) за формою N 14-НК, у якому має бути вказано: назва вантажоодержувача нафти та/або нафтопродукту і його місцезнаходження; номер і дата складання акта, місце приймання нафти та/або нафтопродукту, час початку і завершення приймання. У разі, коли приймання здійснено з порушенням термінів, в акті зазначається причина затримки і час її виникнення; прізвище, ім`я та по батькові осіб, які брали участь у прийманні нафти та/або нафтопродукту за якістю, місце їх роботи, посади, дата і номер довіреності (доручення) представника на приймання продукції за якістю, а також довідка про ознайомлення цих осіб з порядком приймання продукції, установленим цією Інструкцією; найменування і місцезнаходження вантажовідправника; дата і номер телеграми про виклик представника вантажовідправника; номер і дата договору про поставку нафти та/або нафтопродуктів, рахунку-фактури, транспортного документа (накладної, коносамента тощо) і паспорта якості; дата надходження нафти та/або нафтопродукту до станції призначення, час видачі вантажоодержувачу вантажу органом транспорту, час відкриття опломбованих транспортних засобів; номер і дата складання комерційного акта, якщо такий складено під час отримання нафти та/або нафтопродуктів від органів транспорту; умови зберігання нафти та/або нафтопродуктів на складі вантажоодержувача до складання акта; стан тари на момент огляду, стан зовнішнього маркування тари, а також кількість (маса) нестандартної продукції; за чиїми пломбами (ЗПП вантажовідправника чи транспортувальника) відвантажено й отримано нафту та/або нафтопродукти, їх справність, наявність відтисків, відповідність фактичних відтисків на пломбах відтискам, зазначеним у транспортних документах; відомості про відбирання проб нафти та/або нафтопродуктів, номер і дата акта відбирання проб і надання проб до відповідної випробувальної лабораторії на випробування; номер і назва нормативних документів, згідно з якими здійснювалось контролювання якості нафти та/або нафтопродуктів; висновки випробувальної лабораторії щодо можливості доведення до відповідної якості (виправлення) нафтопродукту або переведення його до іншої марки з посиланням на нормативний документ; інші відомості, які на думку осіб, що беруть участь у прийманні нафти та/або нафтопродуктів за якістю, необхідно зазначити в акті.

Акт приймання нафтопродуктів за якістю за формою N 14-НК підписується всіма особами, які брали участь у прийманні нафти та/або нафтопродуктів за якістю.

До акта приймання нафти та/або нафтопродукту за якістю за формою N 14-НК, складеного у відповідності до вимог цієї Інструкції, мають бути додані: паспорт якості нафти та/або нафтопродукту вантажовідправника і копія сертифіката відповідності або свідоцтва про визнання іноземного сертифіката (якщо продукт підлягає обов`язковій сертифікації в Україні); транспортний документ (накладна, коносамент); пакувальні ярлики з тарних місць, у яких розміщено розфасовані нафтопродукти неналежної якості; документи, що підтверджують повноваження учасників у прийманні нафти та/або нафтопродуктів за якістю; паспорт якості, виданий випробувальною лабораторією згідно з результатами випробувань нестандартних нафти та/або нафтопродуктів, та акт відбирання проби; інші документи (за наявності), що свідчать про причини псування і невідповідності якості нафти та/або нафтопродуктів.

Господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які мають відображати реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Отже, наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.

Доводи контролюючого органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов залучення підрядної установи, змісту робіт, що замовляються, доцільності залучення контрагента та можливості ним виконати замовлені послуги.

З метою дослідження фактичного виконання господарських операцій необхідно аналізувати умови договорів позивача з контрагентом, а також досліджувати всі первинні бухгалтерські документи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ТОВ "Арго-УТН" (Покупець) та ТОВ "Гарант-УТН" (Постачальник) укладено договір поставки нафтопродуктів від 01.06.2016 №ГУ-0353, за умовами якого Постачальник зобов`язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити нафтопродукти (бензин автомобільний підвищеної якості А-92-Євро виду ІІ класу С код товару зг. з УКТЗЕД 2710124192).

Номенклатура, кількість, ціна товару та строк поставки визначалися сторонами у додаткових угодах до договору, які є невід`ємною частиною договору (пункт 1.2 Договору).

01 червня 2016 року сторонами укладено додаткові угоди до договору поставки нафтопродуктів від 01.06.2016 №ГУ-0353 за №Гт-160630000003, №ГТ-160630000001.

Пунктами 4.2, 4.5 договору передбачено, що товар поставляється Покупцю партіями, протягом поточного місяця, у кількості та за ціною, визначеними у кожній додатковій угоді до Договору, на умовах: EXW - резервуари нафтобаз ПАТ "Дніпронафтопродукт" і інших нафтобаз, що належать ПАТ "Дніпронафтопродукт" на правах власності або використовуються ним на підставі цивільно-правових договорів (Інкотермс - 2010).

На підтвердження фактичного виконання умов зазначеного договору позивач надав копії акту приймання-передачі нафтопродуктів від 30.06.2016 №Гт-160630000001, податкової накладної №30004 від 30.06.2016, сертифікату відповідності серії ВВ №735991 на продукцію "бензин автомобільний підвищеної якості А-92-Євро виду ІІ класу С" виробника ПАТ "Укртатнафта", паспортів якості на товар "бензин автомобільний підвищеної якості А-92-Євро виду ІІ класу С" заводу виробника ПАТ "Укртатнафта".

Судами попередніх інстанцій встановлено, що транспортування товару від Продавця до Покупця не здійснювалося, оскільки передача права власності на товар відбувалася на складах зберігання (нафтобазах), резервуари яких належать на правах власності або використовуються ПАТ "Дніпронафтопродукт". На підтвердження фактичного здійснення передачі ТОВ "Гарант-УТН" нафтопродуктів на зберігання ПАТ "Дніпронафтопродукт" позивач надав копію договору зберігання № 5507 від 10.05.2016, актів приймання - передачі наданих послуг, оборотно-сальдової відомості та платіжних доручень.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог статті 71 КАС України, (тут і далі у редакції чинній на час вирішення спору), В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 71 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.

Згідно з статті 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що надані позивачем документи не підтверджують фактичне здійснення поставки нафтопродуктів від ТОВ "Гарант-УТН" Товариству, отримання позивачем нафтопродуктів саме від вказаного контрагента, їх прийняття, облік та подальшу реалізацію у відповідності до вимог законодавства, виходячи з наступного.

Так, предметом договорів поставки є специфічний товар - нафтопродукти, відповідно, до правовідносин з постачання, перевезення, прийняття, облікута ін. має застосовуватись порядок приймання та транспортування нафти і нафтопродуктів під час надходження автомобільним транспортом, що врегульований Інструкцією № 281/171/578/155.

Всупереч вимогам Інструкції №281/171/578/155 позивач не надав доказів перевірки кількісних та якісних характеристик нафтопродуктів. У наданих Товариством документах відсутня інформація про те, яким чином приймався придбаний товар по кількості та якості, чи перевірялись наявність і цілісність пломб, технічний стан автоцистерн (резервуарів), відповідність об`єму і густини нафтопродуктів в автоцистерні (резервуарі) необхідним критеріям, відповідність найменування, марки і виду (залежно від масової частки сірки) нафтопродукту, доказів того, яким чином вимірювалась маса придбаних позивачем нафтопродуктів тощо. Відсутні також відомості про місцезнаходження нафтобаз ПАТ Дніпронафтопродукт , на яких, за доводами скаржника, зберігалися придбані позивачем нафтопродукти. Також у наданих Товариством документах відсутні посилання на номери резервуарів, з яких був відпущений придбаний позивачем товар та номери резервуарів, у які ТОВ "Гарант-УТН" відвантажувало нафтопродукти на зберігання ПАТ Дніпронафтопродукт .

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що з наданих позивачем документів неможливо встановити, що саме передані ТОВ Гарант УТН на зберігання ПАТ Дніпронафтопродукт нафтопродукти були відвантажені у подальшому позивачу

Доводи касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені у адміністративному позові, апеляційній скарзі та з урахуванням яких суди попередніх інстанцій вже надавали оцінку обставинам справи. Судами надано належну оцінку доказам, наданим позивачем та зібраним судами на підставі статті 11 КАС України, в повній мірі встановлено фактичні обставини справи, детально досліджено господарські операції позивача з вищезазначеним контрагентом, за результатом здійснення яких Товариством сформовано податковий кредит, надано об`єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів контролюючого органу, у зв`язку з чим, відсутні підстави вважати, що обставини справи встановлено не повно чи неправильно.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агро - УТН залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 01 червня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року- без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіІ.А. Гончарова І.Я.Олендер Р.Ф. Ханова