Постанова

від 17.12.2020 по справі 761/25533/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

17 грудня 2020 року

місто Київ

справа № 761/25533/15-ц

провадження № 61-33387св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ КАПІТАЛ ДЖІРІНГ , залучене як процесуальний правонаступник Публічного акціонерного товариства Банк Професійного Фінансування ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 вересня 2016 року у складі суді Юзькової О. Л. та рішення Апеляційного суду міста Києва від 04 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Пікуль А. А., Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство Банк Професійного Фінансування (далі - ПАТ Банк Професійного Фінансування , ПАТ ПРОФІН БАНК , банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 9 638 748, 92 грн.

Позивач на обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що 13 листопада 2014 року з відповідачем укладено кредитний договір № 97/кл/2014 зі змінами та доповненням, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 8 990 000, 00 грн зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 23, 5 % річних, з кінцевим терміном повернення 03 вересня 2015 року. Банк свої зобов`язання перед відповідачем за договором виконав повністю. У зв`язку із систематичним неналежним виконанням умов кредитного договору у ОСОБА_1 утворилася заборгованість перед банком.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 20 вересня 2016 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість у розмірі 9 638 748, 92 грн та судовий збір у розмірі 144 581, 23 грн.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що ОСОБА_1 порушувала умови кредитного договору, у зв`язку з чим відповідачу була направлена вимога банку від 16 липня 2015 року про дострокове повернення кредиту, яка залишена поза увагою, кредит не повернуто.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 19 травня 2017 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 вересня 2016 року залишено без задоволення.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 04 жовтня 2017 року змінено заочне рішення суду першої інстанції в частині вирішення питання розподілу судових витрат. Зменшено розмір судового збору з 144 581, 23 грн до 3 654,00 грн. В іншій частині рішення залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки відповідач не виконала зобов`язань за кредитним договором.

Доводи апеляційної скарги, що кредитна вимога банку у встановленому договором кредиту порядку могла бути задоволена шляхом договірного списання переданих у заставу майнових прав на отримання грошових коштів у розмірі 9 345 000, 00 грн, суд апеляційної інстанції відхилив, оскільки заява ОСОБА_1 про зарахування зустрічних однорідних вимог подана уповноваженій особі Фонду на ліквідацію банку у жовтні 2015 року, тобто після початку процедури ліквідації та звернення позивача до суду із позовом. Вимоги про зарахування зустрічних однорідних вимог у межах цієї справи ОСОБА_1 не заявлено.

Також суд апеляційної інстанції відхилив посилання заявника про неправильне визначення позивачем розміру пені, оскільки їх не спростовано належними доказами.

Водночас, суд апеляційної інстанції погодився з доводами заявника, що, оскільки позов був поданий до суду 29 серпня 2015 року, розмір судового збору у зазначеному майновому спорі за максимальною ставкою складає 3 654, 00 грн, що є підставою для зміни рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій 24 жовтня 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 вересня 2016 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 04 жовтня 2017 року в частині залишення рішення суду першої інстанції без змін, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що судом апеляційної інстанції не враховано факт припинення зобов`язань ОСОБА_1 перед банком у зв`язку із зарахуванням зустрічних однорідних вимог. Заявник вважає, що заявлення/незаявлення відповідачем зустрічних однорідних вимог в межах зазначеної цивільної справи не є підставою для відмови у задоволенні апеляційної скарги, оскільки такі вимоги не є самостійними вимогами у процесуальному розумінні. Також заявник посилається на необґрунтованість розрахунку позивача, який в апеляційній скарзі спростовано, проте судом апеляційної інстанції безпідставно не взято до уваги.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив .

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Зупинено виконання заочного рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 вересня 2016 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 04 жовтня 2017 року до закінчення касаційного провадження.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 1618 Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів (далі - ЦПК України), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у червні 2018 року.

Відповідно до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у жовтні 2017 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2020 року поновлено касаційне провадження у справі № 761/25533/15-ц за позовом ПАТ Банк Професійного Фінансування до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 вересня 2016 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 04 жовтня 2017 року. Замінено позивача у зазначеній цивільній справі із ПАТ Банк Професійного Фінансування на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ КАПІТАЛ ДЖІРІНГ (далі - ТОВ ФК КАПІТАЛ ДЖІРІНГ ).

За правилами частин першої та третьої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення .

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій визначені в статті 213 ЦПК України 2004 року, відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами встановлено, що відповідно до кредитного договору від 13 листопада 2014 року № 97/кл/2014, укладеного між ПАТ Банк Професійного Фінансування та ОСОБА_1 , банк відкрив позичальнику відновлювальну відкличну лінію, у межах якої надавав позичальнику кредит окремими траншами. Надання кожної окремої суми кредиту у межах кредитної лінії здійснюється на підставі письмової заяви позичальника із зазначенням її розміру.

Ліміт кредитної лінії встановлено у розмірі 1 750 000, 00 грн із строком дії з 13 листопада 2014 року до 03 вересня 2015 року.

Пунктом 1.6 договору процентна ставка за користування кредитом визначена у розмірі 23, 5 % річних від суми кредиту.

Відповідно до пунктів 3.8 та 3.10 договору нараховані проценти за користування кредитом позичальник сплачує у валюті кредиту щомісячно до 15 числа включно, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту, та одночасно з остаточним поверненням кредиту шляхом здійснення безготівкового перерахування або шляхом внесення готівкових коштів на рахунок № НОМЕР_1 , відкритий у ПАТ ПРОФІН БАНК . Зазначений рахунок використовується також для погашення простроченої заборгованості за кредитом та процентами, штрафних санкцій та інших платежів, передбачених цим договором.

Пунктом 3.11 кредитного договору встановлено, що шляхом підписання цього договору позичальник доручає банку здійснювати договірне списання з будь-яких його рахунків, відкритих у банку, коштів у сумах, необхідних для повернення кредиту, сплати процентів за користування ним, штрафних санкцій та інших платежів.

24 листопада 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ ПРОФІН БАНК укладено договір № 1 про внесення змін до кредитного договору від 13 листопада 2014 року № 97/кл/2014, яким пункт 1.2 кредитного договору викладено в новій редакції: ліміт кредитної лінії (ліміт кредитування) збільшено до 8 990 000, 00 грн; пункт 2.1 кредитного договору викладено в новій редакції: в забезпечення зобов`язань позичальника за цим договором банком приймаються майнові права на грошові кошти у сумі 9 345 000, 00 грн, що розміщені на депозитному рахунку № НОМЕР_2 у ПАТ ПРОФІН БАНК .

13 листопада 2014 року між ПАТ Банк Професійного Фінансування (заставодержатель) та ОСОБА_1 (заставодавець) укладено договір застави майнових прав № 148/2014 (вимоги отримання грошових коштів, що розміщені на вкладному (депозитному) рахунку), пунктом 1.1 якого встановлено, що заставодавець на забезпечення виконання своїх зобов`язань за кредитним договором від 13 листопада 2014 року № 97/кл/2014 передає заставодержателю в заставу майнові права на отримання грошових коштів у сумі 1 860 000, 00 грн згідно з договором-анкетою комплексного банківського обслуговування фізичних осіб від 05 вересня 2014 року № 90.00.006198.

Підпунктом 3.3.4 договору застави майнових прав передбачено, що звернення стягнення на грошові кошти, майнові права вимоги яких є предметом застави за цим договором, здійснюється шляхом договірного списання коштів заставодержателем в рахунок погашення його забезпечених заставою вимог.

24 листопада 2014 року договором № 1 про внесення змін до договору застави майнових прав № 148/2014 (вимоги отримання грошових коштів, що розміщені на вкладному (депозитному) рахунку), сторони дійшли згоди про внесення змін до договору застави майнових прав від 13 листопада 2014 року № 148/2014, а саме: статтю 1 договору застави було викладено в новій редакції такого змісту:

1.1. За цим договором заставодавець у якості забезпечення виконання своїх зобов`язань за кредитним договором від 13 листопада 2014 року № 97/кл/2014 передає заставодержателю в заставу майнові права на отримання грошових коштів у сумі 9 345 000, 00 грн згідно договору-анкети комплексного банківського обслуговування фізичних осіб від 05 вересня 2014 року № 90.00.006198, згідно з яким заставодавець виступає вкладником .

1.2. Суть, розмір та строк забезпечених заставою вимог: виконання зобов`язань позичальником перед заставодержателем, зокрема:

1.2.1. Повернення кредиту у сумі 8 990 000, 00 грн, з порядком його погашення, передбаченим основним договором та кінцевим терміном погашення кредиту не пізніше 03 вересня 2015 року, а також дострокового погашення у випадках, передбачених основним договором .

Відповідно до підпункту 4.2.4 та пункту 7.2 кредитного договору банк повідомленням від 16 липня 2015 року № 92, отриманим особисто ОСОБА_1 , пред`явив вимогу про повне погашення заборгованості за кредитним договором.

ПАТ Банк Професійного Фінансування , вважаючи, що ОСОБА_1 належним чином не виконала свої зобов`язання за кредитним договором, не сплатила заборгованість, визначену умовами правочину, просило стягнути усю заборгованість відповідно до наданого розрахунку.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.

За правилом частини першої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У частині другій статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За правилом статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до правил частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами

(з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Судами встановлено, що у підпункті 4.2.4 та пункті 7.2 кредитного договору визначено умови, за яких відбувається зміна строку виконання основного зобов`язання й виникає у позичальника обов`язок дострокового погашення заборгованості за кредитним договором у повному обсязі.

Банк 16 липня 2015 року повідомив ОСОБА_1 про дострокове стягнення (протягом 30 календарних днів з дати направлення цієї письмової вимоги) заборгованості за кредитним договором.

Зазначену досудову вимогу ОСОБА_1 отримано особисто, дій на виконання вимог банку не вчинено, заперечення і спростування наявності кредитної заборгованості боржником не надано.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дослідивши наданий банком розрахунок заборгованості за сумою кредиту, процентами та пенею, перевіривши порядок та період їх нарахування, обґрунтовано задовольнив позов про стягнення такої заборгованості.

Доводи касаційної скарги щодо необґрунтованості розрахунку розміру пені зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за встановлені статтею 400 ЦПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Верховний Суд також врахував, що зазначені доводи подібні тим, що викладено у заяві ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 вересня 2016 року, та в апеляційній скарзі на зазначене судове рішення, яким суди першої та апеляційної інстанцій дали обґрунтовану оцінку та спростували.

Дотримання принципу змагальності та диспозитивності цивільного процесу

ОСОБА_1 на обґрунтування вимог касаційної скарги зазначила, що суд першої інстанції неналежно повідомив її про час та місце розгляду справи та порушив порядок ухвалення заочного рішення, що унеможливило реалізацію нею процесуальних прав у суді першої інстанції, зокрема шляхом вирішення клопотання про призначення у справі судової експертизи на предмет визначення дійсного розміру заборгованості.

В оцінці таких обставин справи Верховний Суд врахував таке.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 10 ЦПК України 2004 року кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Застосовуючи принцип диспозитивності, що закріплений у статті 11 ЦПК України 2004 року, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, що на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 57 ЦПК України 2004 року).

Відповідно до статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зазначене правило застосовується, якщо в окремій нормі права відсутнє застереження про інакший розподіл тягаря доведення.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Відповідно до частин другої та третьої статті 27 ЦПК України 2004 року особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог або заперечень зобов`язані подати усі наявні у них докази до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті. Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки.

Сторони у процесі користуються своїми правами на власний розсуд, обирають спосіб захисту порушених прав, надають суду докази на підтвердження своєї правової позиції та спростування заперечень іншої сторони, при цьому тягар доказування повністю покладається на сторони.

Банк, звертаючись до суду із позовом, зазначив зареєстроване місце проживання відповідача за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджено відомостями адресно-довідкового підрозділу ГУДМС, УДМС у м. Києві. Виклик до суду відповідача здійснювався судами першої та апеляційної інстанцій за зазначеною адресою. Проте повістки про виклик до суду не вручено адресату, відповідачу у справі, повернуто до суду із відміткою за закінченням терміну зберігання .

Водночас, зазначене не перешкоджало відповідачу у січні 2016 року звернутися з апеляційною скаргою на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 17 вересня 2015 року про відкриття провадження у справі.

Отже, дії ОСОБА_1 щодо неотримання повісток про виклик до суду, направлених за зареєстрованим місцем її проживання, свідчать про свідому неналежну процесуальну поведінку як учасника судового процесу, що суперечить вимогам частини третьої статті 27 ЦПК України 2004 року.

За наведених обставин Верховний Суд робить висновок, що ОСОБА_1 була обізнана про розгляд справи у суді першої інстанції з моменту відкриття провадження у справі, що свідчить про об`єктивну можливість звернення відповідача до суду першої інстанції із запереченнями на поданий позов, відповідними клопотаннями, а також подання письмових доказів на спростування вимог позивача.

Відповідач, не надавши докази на обґрунтування заперечень на позов, клопотань, зокрема, про призначення судової експертизи до суду як першої, так й апеляційної інстанції, реалізувала належні їй процесуальні права на власний розсуд. Верховний Суд не встановив наявності об`єктивних перешкод у заявника для своєчасного подання доказів, поважних причин їх неподання.

Верховний Суд дав оцінку процесуальній поведінці відповідача під час апеляційного розгляду справи. Так, звернувшись до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, заявник не просила призначити у справі судову експертизу на спростування розміру заборгованості, визначеного до стягнення банком, таким чином заявник використала свої процесуальні права та можливості на участь у судовому засіданні, заявлення клопотань тощо.

Оцінка доводів касаційної скарги щодо зарахування зустрічних однорідних вимог

05 вересня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ Банк Професійного Фінансування укладено договір-анкету комплексного банківського обслуговування фізичних осіб № 90.00.006198, за умовами якої ОСОБА_1 було відкрито вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_2 строком до 19 вересня 2015 року.

13 листопада 2014 року між ПАТ Банк Професійного Фінансування (заставодержатель) та ОСОБА_1 (заставодавець) укладено договір застави майнових прав № 148/2014 (вимоги отримання грошових коштів, що розміщені на вкладному (депозитному) рахунку), пунктом 1.1 якого встановлено, що заставодавець на забезпечення виконання своїх зобов`язань за кредитним договором від 13 листопада 2014 року № 97/кл/2014 передає заставодержателю в заставу майнові права на отримання грошових коштів у сумі 1 860 000, 00 грн згідно з договором-анкетою комплексного банківського обслуговування фізичних осіб від 05 вересня 2014 року № 90.00.006198.

На підставі постанови правління Національного банку України від 15 квітня 2015 року № 258 Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ Банк Професійного Фінансування виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб постановлено рішення від 20 квітня 2015 року № 78 Про початок процедури ліквідації ПАТ Банк Професійного Фінансування та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку .

Відповідно до виписки з особового рахунку № НОМЕР_2 станом на 20 квітня 2015 року на вкладному (депозитному) рахунку ОСОБА_1 перебували грошові кошти у сумі 27 403 797, 00 грн і 26 жовтня 2015 року вона зверталася до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ Банк Професійного Фінансування із заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Заявник у касаційній скарзі зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховано факт припинення її зобов`язань перед банком за кредитним договором у зв`язку із зарахуванням зустрічних однорідних вимог відповідно до договору -анкети комплексного банківського обслуговування фізичних осіб № 90.00.006198.

Верховний Суд, переглядаючи рішення суду апеляційної інстанції у справі № 761/24035/17 (провадження № 61-42604св18) за позовом ОСОБА_1 до ПАТ Банк Професійного Фінансування про визнання припиненими зобов`язання перед банком за кредитним договором від 13 листопада 2014 року № 97/кл/2014 та договором № 1 про внесення змін до кредитного договору від 13 листопада 2014 року № 97/кл/2014, укладеним 24 листопада 2014 року, зробив такі висновки.

Закон України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб є спеціальним законом, яким передбачено особливий порядок задоволення вимог кредиторів згідно із встановленою черговістю та неприпустимість задоволення вимог кредиторів поза межами ліквідаційної процедури та не передбачено способу задоволення вимог кредиторів до банку шляхом поєднання боржника та кредитора в одній особі.

У період здійснення ліквідаційної процедури банку задоволення вимог третьої особи має здійснюватися в порядку задоволення вимог кредиторів до банку та черговості, передбаченому статтею 52 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , у зв`язку з чим припинення зобов`язань за кредитним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, які фактично є погашенням вимог кредитора всупереч статті 52 Закону, не допускається.

Суд апеляційної інстанції у справі № 761/24035/17 відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 з підстав недостатності депозитних коштів на рахунку для погашення заборгованості за кредитним договором. Верховний Суд, змінюючи рішення суду апеляційної інстанції у його мотивувальній частині, зробив висновок, що підставою для відмови у позові є неможливість зарахування зустрічних однорідних вимог на порушення порядку, встановленого статтею 52 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , а не відсутність достатньої суми коштів на депозитному рахунку, права на розпорядження якими позивач передала в заставу банку для покриття її кредитної заборгованості.

За наведених обставин правильним висновком суду апеляційної інстанції у справі за позовом банку про стягнення кредитної заборгованості є те, що заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог подано ОСОБА_1 уповноваженій особі Фонду на ліквідацію банку у жовтні 2015 року, після початку процедури ліквідації ПАТ Банк Професійного Фінансування . Зазначене є підставою для відхилення доводів заявника щодо необґрунтованості рішення суду першої інстанції про задоволення позову банку.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Враховуючи наведене, відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України Верховний Суд вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують .

Вирішення питання про поновлення виконання оскаржуваних судових рішень

За правилами статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала. Суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 листопада 2017 року зупинено виконання заочного рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 вересня 2016 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 04 жовтня 2017 року до закінчення касаційного провадження.

Зробивши висновок про залишення без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій Верховний Суд, керуючись частиною третьою статті 436 ЦПК України, поновлює їх виконання.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 вересня 2016 року у незміненій частині та рішення Апеляційного суду міста Києва від 04 жовтня 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання заочного рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 вересня 2016 року у незміненій частині та рішення Апеляційного суду міста Києва від 04 жовтня 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

В. В. Яремко