Окрема думка

від 10.11.2020 по справі 638/22396/14-ц

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

Окрема думка

суддів Данішевської В. І., Кібенко О. Р.

щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20)

(1) Обставини справи

1. Судами встановлено, що 19 липня 2006 року між АППБ Аваль та ФОП ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредитні кошти в розмірі 297 тис. доларів США.

2. На забезпечення виконання умов зазначеного договору банк того самого дня уклав із АТЗТ Гея договір іпотеки, предметом якого є нежитлова будівля літера А-2 загальною площею 2 232,4 кв. м по АДРЕСА_1 .

3. Рішенням Господарського суду Харківської області від 24 січня 2013 року у справі № 5023/5239/12, яке набрало законної сили, звернуто стягнення на предмет іпотеки, що належить АТЗТ Гея .

4. 27 листопада 2014 року між ОСОБА_2 (комітент) та ТОВ Арма Факторинг (комісіонер) було укладено договір комісії, відповідно до умов якого останнє взяло на себе зобов`язання від свого імені вчинити правочини щодо придбання права вимоги за зазначеними вище кредитним договором та договором іпотеки за ціною не вище 2100000 грн та передати комітенту права вимоги. Комітент зобов`язався відшкодувати комісіонеру витрати на набуття права вимоги та сплатити комісійну винагороду в розмірі 7000 грн.

5. 28 листопада 2014 року ПАТ Райффайзен банк Аваль і ПАТ КБ Хрещатик уклали договір факторингу, за умовами якого ПАТ Райффайзен банк Аваль зобов`язалося відступити ПАТ КБ Хрещатик вимоги за кредитним договором, а ПАТ КБ Хрещатик зобов`язалося сплатити 2100000 грн. Фінансування клієнта передбачалося здійснити шляхом купівлі в нього фактором права грошової вимоги. Того самого дня сторони уклали договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки.

6. 28 листопада 2014 року ПАТ КБ Хрещатик і ТОВ Арма Факторинг уклали договір факторингу, за умовами якого ПАТ КБ Хрещатик зобов`язалося відступити ТОВ Арма Факторинг вимоги за кредитним договором, а ТОВ Арма Факторинг зобов`язалося сплатити 2105000 грн. Фінансування клієнта передбачалося здійснити шляхом купівлі в нього фактором права грошової вимоги. Того самого дня сторони уклали договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки.

7. 28 листопада 2014 року ТОВ Арма Факторинг і ОСОБА_2 уклали договір відступлення прав, за умовами якого права за кредитним договором та договором іпотеки відступлені на користь ОСОБА_2

8. Пред`являючи позов, АТЗТ Гея посилалося на те, що договір про відступлення прав вимоги за кредитним та іпотечним договорами укладено між ТОВ Арма Факторинг та ОСОБА_2 з порушенням вимог чинного законодавства України, а тому підлягає визнанню недійсним.

(2) Історія справи

9. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 грудня 2016 року позов АТЗТ Гея задоволено частково. Визнано договір відступлення прав від 28 листопада 2014 року, укладений між ТОВ Арма Факторинг та ОСОБА_2 , недійсним. В іншій частині позову відмовлено. Розподілено судові витрати.

10. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що оскаржуваний договір про відступлення прав за своєю правовою суттю є договором факторингу, стороною якого не може бути фізична особа, тому цей договір слід визнати недійсним. Відмовляючи в задоволенні вимог про скасування запису в Державному реєстрі іпотек, суд виходив із того, що спір із цього приводу відсутній.

11. Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 17 травня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову АТЗТ Гея про визнання договору про відступлення прав недійсним відмовлено.

12. Апеляційний суд виходив із того, що договір відступлення права вимоги, укладений між ТОВ Арма Факторинг та ОСОБА_2 , не є договором факторингу, тому підстав для визнання його недійсним немає.

13. АТЗТ Гея подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

14. Касаційна скарга мотивована тим, що фізична особа ОСОБА_2 не може бути стороною договору факторингу, оскільки він не є юридичною особою, не включений до реєстру фінансових або банківських установ, не має ліцензії на здійснення відповідної діяльності, зокрема щодо факторингових операцій. Тому, на думку заявника, договір про відступлення відповідачеві права вимоги за договором іпотеки підлягає визнанню недійсним.

15. Крім того, скаржник посилається на те, що ТОВ Арма Факторинг отримало права вимоги саме за договором факторингу; при укладенні оскарженого договору відступлення права вимоги було порушено положення частини другої статті 1083 ЦК України, відповідно до якої якщо договором факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, воно здійснюється відповідно до положень цієї глави.

(3) Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду

16. Велика Палата Верховного Суду своєю постановою рішення Апеляційного суду Харківської області від 17 травня 2017 року скасувала, а рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 грудня 2016 року залишила в силі. Постанову мотивовано нижченаведеним.

17. Відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа. З укладенням оспорюваного договору про відступлення права вимоги відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, яка не може надавати фінансових послуг.

18. Договір факторингу є правочином, який характеризується, зокрема, тим, що йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором). Оскільки факторинг є фінансовою послугою, вимоги до договору визначено у статті 6 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг . Указана норма передбачає правило, за яким фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб`єктами господарювання. Фізична особа в будь-якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ.

19. Оскільки договорами факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, то воно повинно здійснюватися відповідно до положень цієї глави, яка регулює відносини з факторингу (частина другої статті 1083 ЦК України). Іншими словами, наступне відступлення права грошової вимоги має здійснюватися шляхом укладення саме договору факторингу з відповідним суб`єктним складом його сторін (стаття 1079 ЦК України), а не шляхом укладення договору про відступлення права вимоги з фізичною особою. Відступлення прав за іпотечним договором ТОВ Арма Факторинг могло вчинити лише за умови одночасного здійснення відступлення права вимоги за основним зобов`язанням (кредитним договором) шляхом укладення договору факторингу, стороною якого ОСОБА_2 бути не міг.

20. Фактично сторони спірних договорів уклали низку угод, завдяки яким здійснили перехід права на вимогу іпотечного майна від банку до фізичної особи. При цьому, оскільки договір факторингу не може бути укладений між банком та фізичною особою, задіяли спосіб переходу формально начебто правильний, проте за змістом такий, що лише приховав дійсні наміри сторін.

(4) Причини незгоди з постановою Великої Палати Верховного Суду

(4.1) Щодо можливості відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи

21. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

22. Отже, лише банк або інша фінансова установа може бути стороною зобов`язання, змістом якого є обов`язок цієї сторони надати грошові кошти у кредит позичальникові.

23. Водночас після виконання зазначеного обов`язку кредитодавець набуває статусу кредитора в іншому зобов`язанні, змістом якого є обов`язок боржника (позичальника) повернути кредит, сплатити проценти за період, на який кредит був наданий , сплатити санкції за порушення грошового зобов`язання за період прострочення (за наявності прострочення), а кредитору належить кореспондуюче право вимоги. Закон не обмежує суб`єктного складу осіб, які можуть бути кредиторами за такою вимогою.

24. На такій стадії розвитку правовідношення, коли його змістом є лише зазначений обов`язок боржника такореспондуюче право вимоги кредитора, останній вже не надає боржнику ніяких послуг. Отже, на цій стадії наявність чи відсутність у кредитора статусу фінансової установи, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, не має значення.

25. Тому слід було погодитися з висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду щодо того, що право в подальшому реалізовувати вимоги за кредитним договором може належати особі без відповідного статусу фінансової установи. Отже, право вимоги за кредитним договором може бути відступлене як юридичній особі, яка не є фінансовою установою, так і фізичній особі.

26. Відповідно слід було відступити від висновків, сформульованих у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року в справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), відповідно до яких відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України.

(4.2) Щодо співвідношення договору факторингу за ЦК України і договору відступлення вимоги

27. Відповідно до абзацу першого частини першої статті 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

28. Згідно із зазначеною нормою договір факторингу є зобов`язальним договором. Унаслідок укладення такого договору виникає зобов`язання, змістом якого є обов`язок фактора передати грошові кошти в розпорядження клієнта та обов`язок клієнта відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

29. Використані в абзаці першому частини першої статті 1078 ЦК України вислови передає або зобов`язується передати , відступає або зобов`язується відступити означають, що договором може бути передбачено виконання зобов`язання, яке виникає з договору факторингу, одночасно з укладенням договору або в майбутньому.

30. Таким чином, договір факторингу може містити як власне зобов`язальний договір факторингу, так і договір про відступлення права вимоги, якщо сторони домовились про виконання зобов`язання щодо відступлення права вимоги одночасно з укладенням договору факторингу.

31. Водночас договір факторингу може не містити договору про відступлення права вимоги. Наприклад, договором факторингу може бути передбачено, що на його виконання фактор зобов`язується сплатити клієнту грошові кошти у визначений термін та обов`язок клієнта відступити факторові своє право грошової вимоги до боржника в певний строк після виконання фактором свого обов`язку щодо сплати грошових коштів.

32. Зокрема, у цій справі договором факторингу, укладеним 28 листопада 2014 року між ПАТ Райффайзен банк Аваль і ПАТ КБ Хрещатик , передбачено, що фактор зобов`язується передати (сплатити) клієнту суму фінансування, а клієнт зобов`язується відступити факторові права вимоги за кредитним договором (пункт 2.1). Цей договір факторингу не містив договору про відступлення права вимоги, а містив умову про відступлення прав за договором іпотеки шляхом укладення окремого договору в подальшому (пункт 2.11). У зв`язку із цим сторони уклали окремий договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки. Аналогічні умови містив договір факторингу, укладений між ПАТ КБ Хрещатик і ТОВ Арма Факторинг . Відповідно до частини першої статті 24 Закону України Про іпотеку , якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.

33. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

34. Тому відступлення вимоги (цесія) відбувається внаслідок укладення договору про відступлення права вимоги.

35. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

36. Отже, договір про відступлення права вимоги (на відміну від договору факторингу, купівлі-продажу права вимоги тощо) не є зобов`язальним договором, оскільки внаслідок його укладення не виникають права і обов`язки сторін. Натомість договір про відступлення права вимоги є договором з абсолютним ефектом, тобто його укладення передбачає не виникнення зобов`язання, а перехід існуючого права у зобов`язанні, сторонами якого є первісний кредитор та боржник, від первісного кредитора до нового кредитора.

37. Водночас договір про відступлення права вимоги укладається на виконання іншого договору - зобов`язального. Як зазначено вище, договір про відступлення права вимоги може укладатися на виконання договору факторингу. Водночас договір про відступлення права вимоги може укладатися і на виконання інших зобов`язальних договорів, наприклад договору купівлі-продажу, міни, дарування права вимоги тощо.

38. Отже, договір факторингу та інші зобов`язальні договори (купівлі-продажу, дарування права вимоги тощо) слід відрізняти від договору відступлення права вимоги, який зобов`язальним договором не є.

39. Натомість Велика Палата Верховного Суду фактично ототожнила договір факторингу та договір відступлення права вимоги, із чим погодитися не можна.

(4.3) Щодовідступлення права вимоги на виконання договору комісії

40. Відповідно до статті 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента. Відповідно до частини першої статті 1013 ЦК України комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії.

41. Отже, сторони можуть передбачити, що комісіонер зобов`язується від власного імені укласти з іншою особою договори, спрямовані на придбання комісіонером права вимоги. Такими правочинами можуть бути і договір факторингу та укладений на його виконання договір про відступлення права вимоги. Зазначені договори комісіонер укладає від свого імені з особою, якій належить право вимоги.

42. Відповідно до частини першої статті 1016 ЦК України комітент зобов`язаний забезпечити комісіонера всім необхідним для виконання обов`язку перед третьою особою. Згідно зі статтею 1024 ЦК України комісіонер має право на відшкодування витрат, зроблених ним у зв`язку з виконанням своїх обов`язків за договором комісії, зокрема у випадку, якщо він або субкомісіонер вжив усіх заходів щодо вчинення правочину, але не міг його вчинити за обставин, які від нього не залежали. Отже, комітент має забезпечити комісіонера грошовими коштами, необхідними для виконання комісіонером договорів, укладених ним та іншою особою, або відшкодувати йому відповідні витрати.

43. Відповідно до статті 1018, частини першої статті 1022 ЦК України майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента; після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії.

44. Отже, після виконання договорів, спрямованих на придбання комісіонером права вимоги, внаслідок чого комісіонер набув статусу кредитора за відступленою йому вимогою до боржника, комісіонер не вправі розпоряджатися цією вимогою на власний розсуд. Натомість він повинен передати вимогу комітенту. Таке передання здійснюється шляхом укладення комісіонером та комітентом договору про відступлення права вимоги.

45. Тому договір про відступлення права вимоги може укладатися, зокрема, на виконання договору комісії.

46. У цій справі ОСОБА_2 як комітент та ТОВ Арма Факторинг як комісіонер уклали договір комісії. Договір комісії не є договором факторингу, бо договір комісії не підпадає під ознаки договору факторингу, які випливають з положень статей 1077, 1084 ЦК України. Зокрема, договором комісії не передбачається обов`язок комітента передати грошові кошти в розпорядження комісіонера за плату. Навпаки, комітент має сплатити комісіонеру комісійну винагороду. Комітент не купує в комісіонера право грошової вимоги; відступлення права грошової вимоги комітенту здійснюється не з метою забезпечення виконання зобов`язання комісіонера перед комітентом. Натомість комісіонер передає комітенту належну останньому грошову вимогу, придбану за рахунок комітента.

47. ТОВ Арма Факторинг , виконуючи свої обов`язки за цим договором, уклало з ПАТ КБ Хрещатик договір факторингу та договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки, внаслідок чого ТОВ Арма Факторинг набуло статусу кредитора за кредитним договором та договором іпотеки. З метою виконання свого обов`язку передати комітенту все одержане за договором комісії, ТОВ Арма Факторинг як комісіонер уклало з ОСОБА_2 як комітентом договір про відступлення прав вимоги. Цей договір, як зазначено вище, також не є договором факторингу, зокрема він не є зобов`язальним договором.

48. Тому вважаємо, що спірний договір відповідає закону.

(4.4) Щодо наступного відступлення фактором права грошової вимоги третій особі

49. Відповідно до абзацу першого частини першої статті 1077 ЦК України договір факторингу передбачає, що, по-перше, фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, по-друге, що клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).

50. Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до зазначених норм відносини позики та кредиту передбачають передання грошових коштів у розпорядження позичальника, як правило, за плату (проценти).

51. Отже, положення абзацу першого частини першої статті 1077 ЦК України про те, що фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, означає, що за договором факторингу надається позика або кредит.

52. Положення абзацу першого частини першої статті 1077 ЦК України про те, що клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) містить лише вказівку на відступлення права вимоги, не зазначаючи в цій нормі правових підстав відступлення грошової вимоги. Такі підстави встановлено у статті 1084 ЦК України - грошова вимога може відступатися у зв`язку з її продажем клієнтом фактору (частина перша зазначеної статті) або з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором (частина друга зазначеної статті).

53. Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Згідно із частиною другою статті 1 Закону України Про заставу в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

54. За змістом частини другої статті 1084 ЦК України фактор має право в разі невиконання клієнтом зобов`язання одержати задоволення за рахунок грошової вимоги до боржника. Отже, договір факторингу в частині забезпечення вимог фактора передбачає заставу грошової вимоги до боржника. Відповідно до частини другої статті 575 ЦК України, частини першої статті 44 Закону України Про заставу така застава є закладом.

55. Таким чином, за змістом наведених норм договір факторингу є складним договором, який поєднує в собі, по-перше, елементи договору позики або кредитного договору, по-друге - елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги (див. окрему думку судді Данішевської В.І. стосовно постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16; провадження № 12-97гс18).

56. При цьому законодавець розмежовує договори факторингу на безоборотний, за яким відбувається придбання права грошової вимоги та набуття одержаних за цією вимогою сум у цілому, а клієнт не відповідає перед фактором за недоотримання грошової суми від боржника, та забезпечувальний, що регулюється частиною другою статті 1084 ЦК України (див. окрему думку судді Рогач Л.І. стосовно постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16; провадження № 12-97гс18).

57. У разі якщо за умовами договору факторингу правовою підставою відступлення права грошової вимоги є не продаж її фактору, а передання грошової вимоги фактору в заставу в забезпечення зобов`язання клієнта, останній зберігає інтерес щодо розпорядження цією вимогою. На захист такого інтересу спрямовані положення статті 1083 ЦК України, якими передбачено, що наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу; якщо договором факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, воно здійснюється відповідно до положень цієї глави.

58. Якщо ж за умовами договору факторингу правовою підставою відступлення права грошової вимоги є її продаж фактору, то внаслідок такого продажу вимога переходить у власність фактора, а клієнт втрачає інтерес щодо розпорядження цією вимогою.

59. Відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України саме власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

60. Крім того, положення статті 1083 ЦК України слід застосовувати не у відриві, а разом із положеннями частин першої, другої статті 319 ЦК України, відповідно до яких власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

61. Отже, положення статті 1083 ЦК України доречно розуміти таким чином, що вони застосовуються лише в разі, коли за умовами договору факторингу грошова вимога відступається з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором (частина друга статті 1084 ЦК України).

62. У разі коли клієнт продав фактору право вимоги, положення статті 1083 ЦК України застосуванню не підлягають. Протилежне тлумачення цієї норми призводить до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає право мирно володіти своїм майном.

63. У цій справі договорами факторингу, укладеними між ПАТ Райффайзен банк Аваль і ПАТ КБ Хрещатик , а також між ПАТ КБ Хрещатик і ТОВ Арма Факторинг , передбачалося фінансування клієнта саме шляхом купівлі в нього фактором права грошової вимоги. Отже, правило частини другої статті 1083 ЦК України до цих відносин не застосовується. Тому не можна погодитися з висновком Великої Палати Верховного Суду, що наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі в цій справі має здійснюватися на виконання (у постанові сказано шляхом укладення , що вважаємо окремою додатковою помилкою) саме договору факторингу з відповідним суб`єктним складом його сторін. Виходячи із цього, вважаємо, що ТОВ Арма Факторинг правомірно відступило право вимоги на користь ОСОБА_2 на виконання укладеного з останнім договору комісії.

64. Слід також звернути увагу, що правило частини другої статті 1083 ЦК України про те, що наступне відступлення права грошової вимоги здійснюється відповідно до положень глави 73 ЦК України не означає, що коли ця частина підлягає застосуванню, то таке відступлення має здійснюватись виключно на виконання договору факторингу. Відступлення права грошової вимоги може здійснюватись і на виконання інших зобов`язальних договорів, але з урахуванням правил про відступлення, установлених главою 73 ЦК України. До таких правил, зокрема, належать правила про письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги, надання доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце (стаття 1082 ЦК України).

(4.5) Щодо правової кваліфікації договорів факторингу в цій справі

65. Жоден із договорів, укладених сторонами і названих ними договорами факторингу, не містить елементів договору позики або кредитного договору. Натомість ці договори, укладені між ПАТ Райффайзен банк Аваль і ПАТ КБ Хрещатик , а також між ПАТ КБ Хрещатик і ТОВ Арма Факторинг , спрямовані виключно на передання права вимоги клієнтом фактору за плату. Отже, ці договори не є договорами факторингу, а є договорами купівлі-продажу прав вимоги (стаття 655 ЦК України).

66. Не є договором факторингу і договір комісії, укладений між ТОВ Арма Факторинг і ОСОБА_2 .

67. Тому не можна погодитись із застосуванням Великою Палатою Верховного Суду в цій справі норм глави 73 Факторинг ЦК України.

Виходячи з викладеного, вважаємо, що касаційну скаргу слід було залишити без задоволення, а рішення Апеляційного суду Харківської області від 17 травня 2017 року - без змін.

Судді В. І. Данішевська

О. Р. Кібенко