Рішення

від 14.12.2020 по справі 127/4886/20

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/4886/20

Провадження № 2/127/795/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.12.2020 м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі головуючого судді Луценко Л.В.,

при секретарі Мироненко В.В.,

представник позивача - адвокат Дроненка Ю.В.,

представників відповідача ОСОБА_1 , адвоката Тишківського С.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до товариства індивідуальних власників гаражів "Глобус" про стягнення невиплаченої заробітної плати,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до відповідача товариства індивідуальних власників гаражів Глобус про стягнення невиплаченої заробітної плати, у якому просив стягнути з відповідача невиплачену заробітну плату за період з 01.06.2015 по 10.11.2018 у розмірі 103 660 грн. 33 коп.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 25.06.2012 позивача прийнято на посаду голови ТІВГ Глобус з посадовим окладом згідно штатного розпису.

10.11.2018 відповідно до наказу по особовому складу №1 ТІВГ Глобус з 10.11.2018 позивача було звільнено з роботи без проведення розрахунків.

Заробітна плата за період з 01.06.2015 по день звільнення позивачу не виплачувалась, що стало підставою для звернення до суду із даним позовом.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 адвокат Дроненко Ю.В. позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх з підстав, викладених у позові (а.с.1-2).

У судовому засіданні представники відповідача голова правління ТІВГ Глобус Дунаєвський О.М. та адвокат Тишківський С.Л. заперечували проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (а.с.63-65).

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази по справі в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Так, у судовому засіданні достовірно встановлено, що 25.06.2012 позивача ОСОБА_2 прийнято на посаду голови товариства індивідуальних власників гаражів Глобус з 25.06.2012 з посадовим окладом згідно штатного розкладу, що підтверджується наказом №1 від 25.06.2012 на підставі протоколу загальних зборів товариства індивідуальних власників гаражів Глобус від 25.06.2012, відповідно до наказу №1 від 25.06.2012 (а.с.8).

Відповідно до протоколу загальних зборів членів ТІВГ Глобус №1/27.06.2018 від 27.06.2018 вирішено усунути (звільнити) ОСОБА_2 від виконання обов`язків голови кооперативу (а.с.68, на звороті).

Згідно із наказом №1 від 10.11.2018 повноваження голови правління Білецького В.І. припинено з 10.11.2018 (а.с.9, 75, на звороті). У п. 2 наказу про звільнення наказано бухгалтерії зробити необхідні розрахунки та виплати, а також виплатити компенсацію за невикористану відпустку.

Відповідачем надано також наказ №1/2108-к від 16.11.2018 про звільнення ОСОБА_2 з 10.11.2018 за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього згідно п.3 ст.40 КЗпП України. У п. 2 цього наказу міститься аналогічна вимога до бухгалтерії зробити необхідні розрахунки та виплати, а також виплатити компенсацію за невикористану відпустку (а.с.65, на звороті).

Про нараховані суми, належні ОСОБА_2 при звільненні, відповідач письмово не повідомив позивача.

Довідку про нараховані відповідачем суми, які на думку відповідача належні ОСОБА_2 при звільненні, суду також надано не було.

Зважаючи на те, що позивач не оспорює дату свого звільнення та підстави суд приходить до висновку, що трудові відносини між сторонами закінчилися 10 листопада 2018 року.

Таким чином, відповідно до наказів про прийняття на роботу та про про звільнення у період з 25 червня 2012 року по 10 листопада 2018 року позивач ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах із відповідачем.

При цьому, як вбачається із індивідуальних відомостей про застраховану особу за формою ОК-7 за звітний період з липня 2012 по листопад 2018 страхувальником ТІВГ Глобус було сплачено страхові внески за застраховану особу ОСОБА_2 загальною сумою 153 454 грн. 68 коп. (а.с.17).

Зі змісту вказаного документу вбачається, що у чисельнику (сума фактичного заробітку/доходу) за період з червня 2015 по квітень 2016 зазначена сума 1550 грн, з травня 2016 по листопад 2016 - 775 грн. За грудень 2016 нараховано 800 грн. У подальшому за період з січня по квітень 2017 - 3200 грн, у травні 2017 - 3205 грн, у червні 2017 - 3210 грн, у липні 2017 - 3220 грн, у серпні 2017 - 3225 грн, у вересні 2017 - 3230 грн, у жовтні 2017 - 3235 грн, у листопаді 2017 - 3240 грн, у грудні 2017 - 3250 грн. За період з січня 2018 по листопад 2018 позивачу нараховано доходу всього 59 480, 68 грн.

Загальна сума нарахованого доходу позивача ОСОБА_2 згідно з інформацією з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за період з 01.06.2015 по 10.11.2018 складає 121 370, 68 грн.

При цьому частина вказаної суми грошових коштів, а саме 17 710 грн 35 коп позивачу було виплачено відповідачем, що підтверджується квитанцією від 03.01.2020 (а.с.18) та що сторонами не заперечувалось у ході судового розгляду.

У судовому засіданні представники сторін суду пояснили, що йдеться про суму компенсації за невикористану ОСОБА_2 відпустку, щодо якої Головним управлінням Державної служби України з питань праці у Вінницькій області (Управління Держпраці у Вінницькій області) 09 грудня 2019 року винесено припис про усунення допущених роботодавцем порушень (а.с.127-128).

Разом із тим, у вказаному приписі головним державним інспектором Гульман О.О. виявлено, що на дату інспекційного відвідування ОСОБА_2 не виплачена сума належного йому при звільненні та сума компенсації за невикористану щорічну відпустку, чим порушено вимоги ч.1 ст.116 КЗпП України та ч.1 ст. 83 КЗпП України, встановлено строк усунення порушень до 09.01.2020.

Відповідач частково виконав вимоги припису від 09 грудня 2019 року, перерахувавши відповідачу грошові кошти у розмірі 17 710 грн 35 коп, тим самим не заперечив порушення ч.1 ст.116 КЗпП України та ч.1 ст. 83 КЗпП України.

При цьому суду не було надано розрахунок щодо вказаної вище суми, яку виплачено ОСОБА_2 , що позбавляє суд можливості встановити, що йдеться саме про компенсацію за невикористану щорічну відпустку, а не про невиплачену основну заробітну плату, порушення щодо чого також встановлено у зазначеному вище приписі.

Інша частина нарахованої заробітної плати у розмірі 103 660 грн 33 коп позивачу не виплачена.

Хоча відповідно до заяви ОСОБА_2 , яку відповідач отримав під розписку 27.12.2019, позивач письмово повідомив роботодавця про реквізити свого карткового рахунку для виплати заборгованості по заробітній платі (а.с.19-20).

Обставин, які зумовили об`єктивну неможливість виплати ОСОБА_2 заробітної плати, судом не встановлено.

У ході судового розгляду була допитана свідок ОСОБА_3 , яка працювала бухгалтером ТІВГ Глобус з 2014 року по листопад 2019 року. Свідок повідомила суду, що знає ОСОБА_2 як голову ТІВГ Глобус , з яким разом працювала. Звільнилася з посади бухгалтера після призначення у листопаді 2019 року нового голови, який провів із нею повний розрахунок. З часу звільнення обслуговує ТІВГ Глобус на договірних засадах. Їй відомо про припис держпраці щодо порушень розрахунків при звільненні ОСОБА_2 , дані кошти були нею нараховані за дорученням ОСОБА_1 , та отримані ОСОБА_2 у відділенні банку.

Свідки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 суду повідомили, що вони є членами ТІВГ Глобус . Протоколом загальних зборів вони обрали ОСОБА_2 головою товариства, який працював з бухгалтером, яка вела бухгалтерську документацію. Він та бухгалтер збирали внески за гаражі, платили податки. У 2018 році ОСОБА_2 було звільнено.

У суду не має підстав ставити під сумнів достовірність і правдивість фактів, повідомлених свідком. Дані про її заінтересованість у результаті розгляду справи відсутні, її покази дані в судовому засіданні об`єктивно підтверджуються вищезазначеними доказами по справі.

У відповідності до ст. 43 Конституції України та ст. 2 КЗпП України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено КЗпП України (відповідно до преамбули цього Кодексу).

Згідно з ч.1 ст. 3 та ст. 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Положенням ст. 21 КЗпП України закріплено обов`язок власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу чи фізичної особи виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

При цьому, згідно зі ст. 94 КЗпП України, яка кореспондує приписом ч.1 ст. 1 Закону України Про оплату праці , заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Аналогічне визначення міститься у ч.1 ст.1 Закону України Про оплату праці .

Структуру заробітної плати визначено у ст.2 Закону України Про оплату праці . Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до ч.1 ст. 24 Закону України Про відпустки та ч.1 ст. 84 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Тобто, грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки є частиною заробітної плати.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04 травня 2018 року у справі №808/858/16.

Конституційний Суд України у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 у справі №1-13/2013 зазначив, що зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 3 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою.

Згідно з ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум (ч.1 ст.116 КЗпП України).

Таким чином, обов`язок проведення повного розрахунку в день звільнення працівника відповідно до частини 1 статті 116 КЗпП України покладено на власника підприємства.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/19954/15-ц (провадження № 61-5382св18).

Відповідач як на підставу невиплати позивачеві заробітної плати послався на те, що ним не скликалися загальні збори, а також не систематично виконувалися інші обов`язки, передбачені статутом товариства, а тому з огляду на положення законодавства про поняття заробітної плати, яка сплачується за виконану роботу, відсутні підстави для виплати йому відповідних коштів.

На підтвердження цього факту суду надано акти від 16.03.2017, 06.07.2017, 18.03.2018, складені 21 власниками гаражів ТІВГ Глобус , згідно із якими протягом 2017 року та першого кварталу 2018 року позивач на роботу не з`являвся, трудові функції керівництва не проводив, проводити загальні збори відмовлявся, не збирав членські внески, кооператив був відключений від електропостачання за борги, зовсім не займаєвся роботою товариства (а.с.64, на звороті, 67 та на звороті).

Разом із тим, вказаними актами не охоплюється період з 01 червня 2015 року по грудень 2016 року.

Крім цього, відповідно до п. 22 та 23 статуту товариства, чинного на час складення актів від 16.03.2017, 06.07.2017, 18.03.2018, право скликати загальні збори (позачергові) мали також 1/3 членів товариства, однак загальні збори вважаюлися правомочними при участі в них 60% загальної кількості членів товариства (а.с.73).

Відповідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у товаристві 58 членів (а.с.5-7, 27-29).

Оскільки при складанні актів від 16.03.2017, 06.07.2017, 18.03.2018 були присутні лише 21 член товариства замість 35 для забезпечення кворуму 60%, ці акти не можна вважати протоколами загальних зборів, і вони не спричиняють (і не спричинили) будь-яких юридичних наслідків, у тому числі не встановлюють певні обставини.

Інших доказів на підтвердження невиконання позивачем трудової функції (табелів обліку робочого часу, актів про відсутність на робочому місці, наказів про накладення дисциплінарного стягнення, висновків ревізійної комісії відповідно до п. 27 статуту тощо) не було надано.

Хоча, відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Правилами ст. 12 та ч.1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Конституційний Суд України у рішенні № 8-рп/2013 від 15.10.2013 зазначив, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Відповідно до ч.8 ст.9 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі).

Як вказувалось судом вище, у період з 01 червня 2015 року по 10 листопада 2018 року страхувальником ТІВГ Глобус було сплачено страхові внески за застраховану особу ОСОБА_2 загальною сумою 153 454 грн 68 коп (а.с.17), що свідчить про нарахування позивачу заробітної плати за цей час, однак доказів на підтвердження її фактичної виплати в частині 103 660 грн 33 коп суду не надано.

При цьому про нараховані суми, належні ОСОБА_2 при звільненні, відповідач письмово не повідомив його всупереч положенню ч.1 ст.116 КЗпП України.

З огляду на це, 20 травня 2020 року ухвалою суду було задоволено клопотання позивача та витребувано у відповідача розрахунок коштів, що належать ОСОБА_2 на день звільнення 10.11.2018.

У заяві від 22.06.2020 представник позивача адвокат Тишківський С.Л. повідомив суд про неможливість подання витребуваних судом доказів, оскільки вони відсутні у ТІВГ Глобус з огляду на те, що позивач їх не передав новому голові правління при звільненні.

Разом із тим, у матеріалах справи міститься акт приймання-передачі документів від 27.12.2019, відповідно до якого ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 всі наявні у нього на зберіганні документи, а останній претензій щодо неповернення документів, які зберігалися у ОСОБА_2 , не має (а.с.13-14, 72, на звороті). Заперечень стосовно цього акту відповідачем не висловлено.

Крім цього, у судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 (керівник) та свідок ОСОБА_3 (бухгалтер) суду повідомили, що вказаний розрахунок наявний у відповідача (зберігається в особистому кабінеті на комп`ютері товариства) та буде надано суду.

Разом із тим цей доказ так і не надано суду без поважних причин.

У разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду (ч.10 ст.84 ЦПК України).

З огляду на те, що відповідач ухиляється від подання доказів, а позивач надав суду докази того, що він дійсно працював у ТІВГ Глобус та звертався до підприємства із вимогою виплати заробітну плату, суд з урахуванням положень ч.10 ст. 84 ЦПК України вважає за можливе визнати ту обставину, що розмір заборгованості ТІВГ Глобус по невиплаченій заробітній платі перед ОСОБА_2 за період з 01 червня 2015 року по 10 листопада 2018 року становить 103 660 грн 33 коп, оскільки докази на спростування даної обставини суду надані не були.

Таким чином, суд приходить до висновку, що трудові права ОСОБА_2 на отримання невиплаченої частини заробітної плати (основної заробітної плати та компенсації за невикористану щорічну відпусту), за захистом яких він звернувся до суду з цим позовом, порушено.

Сторона відповідача усно також заявляла у ході судового розгляду усне клопотання про застосування строків позовної давності до правовідносин, що склалися між сторонами.

Враховуючи, що законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності, заява про її застосування може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 09.04.2019 у справі №912/1104/18, від 20 вересня 2019 року у справі № 904/4342/18.

Разом із тим, до даних правовідносин не можуть бути застосовані будь-які строки позовної давності.

Так, відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Офіційне тлумачення цього положення закону міститься у рішеннях Конституційного Суду України № 8-рп/2013 від 15.10.2013, № 9-рп/2013 від 15.10.2013.

Зокрема, у рішенні Конституційного Суду України № 8-рп/2013 від 15.10.2013 зазначено, що норми ЦК України визначають загальну позовну давність тривалістю у три роки (стаття 257), а також спеціальну позовну давність (стаття 258), яка може бути скороченою або більш тривалою за загальну позовну давність. Крім того, частина перша статті 268 ЦК України містить перелік позовних вимог, на які позовна давність взагалі не поширюється, а в частині другій цієї статті зазначено, що законом можуть бути встановлені додатково інші вимоги, на які не поширюється позовна давність. У частині першій статті 233 Кодексу передбачено скорочені строки позовної давності для звернення працівника до суду: один місяць - у справах про звільнення; три місяці - щодо вирішення інших трудових спорів. Однак відповідно до частини другої статті 233 Кодексу "у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком".

Отже, Конституційний Суд України дійшов висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Таким чином, судом не приймається до уваги заява представника відповідача про застосування строку позовної давності, оскільки вона є безпідставною та необґрунтованою.

Тому, суд, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення з відповідача невиплаченої частини заробітної плати за період з 01 червня 2015 року по 10 листопада 2018 року у розмірі 103 660 грн 33 коп підлягають до задоволення.

При цьому оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає у рішенні (п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці ).

Таким чином, суд підкреслює, що зазначена вище сума, яка підлягає стягненню з відповідача, визначена без урахування податкових відрахувань.

Незважаючи на те, що призначена судом сума зменшується на суму податкових відрахувань, цей факт в жодному разі не погіршує становище працівника. Якби працівник просто отримував зарплату, а вимушено був відсутній на роботі, то таку зарплату він отримував би також з урахуванням утримання обов`язкових податкових платежів.

При цьому, як вказувалось вище, єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за вказаний розмір заробітної плати уже сплачено роботодавцем, що встановлено у ході судового розгляду.

Також, з відповідача підлягає стягненню в силу ст.141 ЦПК України 1036 грн 60 коп судового збору, від сплати якого звільнено позивача на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України Про судовий збір за вимогу майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою - підприємцем (1% від ціни позову становить більше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб).

Згідно із п.п.2 ч.1 ст.430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Таким чином, суд вважає за необхідне рішення суду в частині виплати заробітної плати за один місяць допустити до негайного виконання.

На підставі викладеного та керуючись ст. 43 Конституції України, ст.ст.2, 47, 94, 116 КЗпП України, ст.ст. 1, 30 Закону України Про оплату праці , ст.9 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , ст.ст.4, 76-81, 84, 89, 133, 141, 263-265, 273, 430 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Стягнути з товариства індивідуальних власників гаражів "Глобус" на користь ОСОБА_2 невиплачену частину заробітної плати за період з 01 червня 2015 року по 10 листопада 2018 року у розмірі 103 660 грн 33 коп (сто три тисячі шістсот шістдесят гривень 33 копійки).

Стягнути з товариства індивідуальних власників гаражів "Глобус" 1036 грн 60 коп (тисяча тридцять шість гривень 60 копійок) судового збору в дохід держави.

Рішення суду допустити до негайного виконання в частині стягнення суми платежу за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_2 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: товариство індивідуальних власників гаражів "Глобус", код ЄДРПОУ 20117388, місцезнаходження: просп. Юності, 8, м. Вінниця.

Повний текст рішення суду складено 18 грудня 2020 року.

Суддя: