Постанова

від 11.02.2021 по справі 127/4886/20

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/4886/20

Провадження № 22-ц/801/476/2021

Категорія: 80

Головуючий у суді 1-ї інстанції Луценко Л. В.

Доповідач:Оніщук В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2021 рокуСправа № 127/4886/20м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача: Оніщука В.В.,

суддів: Медвецького С.К., Копаничук С.Г.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: Товариство індивідуальних власників гаражів "Глобус",

розглянувши у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи, апеляційну скаргу Товариства індивідуальних власників гаражів "Глобус" на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 грудня 2020 року, постановлене у складі судді Луценко Л.В., в залі суду,

встановив:

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Товариства індивідуальних власників гаражів "Глобус" про стягнення невиплаченої заробітної плати.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 25.06.2012 позивача було прийнято на посаду голови ТІВГ Глобус з посадовим окладом згідно штатного розпису.

10.11.2018 відповідно до наказу по особовому складу №1 ТІВГ Глобус з 10.11.2018 позивача було звільнено з роботи без проведення розрахунків.

Заробітна плата за період з 01.06.2015 по день звільнення позивачу не виплачувалась.

24.09.2019 на адресу відповідача було направлено адвокатський запит про надання документів, що підтверджують виплату йому заробітної плати за період часу з 01.01.2015 по 30.11.2018, однак листом - відповіддю від 05.10.2019 відповідачем відмовлено у наданні такої інформації у зв`язку з відсутністю даних документів.

27.12.2019 ОСОБА_1 було пред`явлено до ТІВГ Глобус вимогу про видачу нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з червня 2015 року по листопад 2018 року, що підтверджується заявою позивача від 27.12.2019, однак вказану вимогу відповідачем не виконано.

На підставі викладеного, ОСОБА_1 звернувшись в суд з даним позовом, просив стягнути з відповідача на його користь невиплачену заробітну плату за період з 01.06.2015 по 10.11.2018 у розмірі 103 660,33 грн.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14 грудня 2020 року позов задоволено.

Стягнуто з Товариства індивідуальних власників гаражів "Глобус" на користь ОСОБА_1 невиплачену частину заробітної плати за період з 01 червня 2015 року по 10 листопада 2018 року у розмірі 103 660,33 грн.

Стягнуто з Товариства індивідуальних власників гаражів "Глобус" 1 036,60 грн. судового збору в дохід держави.

Рішення суду допущено до негайного виконання в частині стягнення суми платежу за один місяць.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем порушено трудові права ОСОБА_1 на отримання невиплаченої частини заробітної плати (основної заробітної плати та компенсації за невикористану щорічну відпусту), за захистом яких він звернувся.

Також, судом зазначено, що відповідач ухиляється від подання доказів, а позивач надав суду докази того, що він дійсно працював у ТІВГ Глобус та звертався до підприємства із вимогою виплатити заробітну плату, а відтак суд, з урахуванням положень ч. 10 ст. 84 ЦПК України, вважає за можливе визнати ту обставину, що розмір заборгованості ТІВГ Глобус по невиплаченій заробітній платі перед ОСОБА_1 за період з 01 червня 2015 року по 10 листопада 2018 року становить 103 660,33 грн, оскільки докази на спростування даної обставини суду надані не були.

Товариство індивідуальних власників гаражів "Глобус" не погодившись із вказаним рішенням суду, подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необгрунтованим, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги, відповідачем зазначено, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, що мають значення для розгляду справи, зокрема відповідач не надав витребувані ухвалою місцевого суду докази у зв`язку з їх відсутністю у відповідача, а тому ТІВГ Глобус було об`єктивно позбавлене можливості надати такі докази, що виключає в діях відповідача наявність факту ухилення від надання доказів.

Також у апеляційній скарзі зазначено, що висновок суду першої інстанції про те, що заборгованість ТІВГ Глобус перед ОСОБА_1 по невиплаченій заробітній платі за період з 01.06.2015 по 10.11.2018 становить саме 103 660,33 грн., є безпідставним, оскільки відсутні документи, на підставі яких здійснювалось нарахування та виплата заробітної плати позивачу, як Голові правління, а саме відсутній штатний розпис. З урахуванням того, що Загальні збори членів Товариства позивачем як Головою правління не скликались, то і відповідного штатного розпису із розмірами посадових окладів на підприємстві затверджено не було.

Відзив на апеляційну скаргу від позивача впродовж встановленого апеляційним судом строку не надходив.

Апеляційна скарга на підставі статті 369 ЦПК України розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вищевказаним вимогам закону.

Так, судом першої інстанції встановлено, що 25.06.2012 позивача ОСОБА_1 прийнято на посаду голови Товариства індивідуальних власників гаражів Глобус з 25.06.2012 з посадовим окладом згідно штатного розкладу, що підтверджується наказом №1 від 25.06.2012 на підставі протоколу загальних зборів Товариства індивідуальних власників гаражів Глобус від 25.06.2012 (а.с. 8).

Відповідно до протоколу загальних зборів членів ТІВГ Глобус №1/27.06.2018 від 27.06.2018 вирішено усунути (звільнити) ОСОБА_1 від виконання обов`язків голови кооперативу (а.с. 68, на звороті).

Згідно із наказом №1 від 10.11.2018 повноваження голови правління Білецького В.І. припинено з 10.11.2018 (а.с. 9, 75, на звороті).

Наказом №1/2108-к від 16.11.2018 звільнено ОСОБА_1 з 10.11.2018 за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього згідно п. 3 ст. 40 КЗпП України. У п. 2 цього наказу міститься вимога до бухгалтерії зробити необхідні розрахунки та виплати, а також виплатити компенсацію за невикористану відпустку (а.с. 65, на звороті).

Про нараховані суми, належні ОСОБА_1 при звільненні, останній відповідачем письмово не повідомлений. Довідку про нараховані суми, які мають бути виплачені ОСОБА_1 при звільненні, також надано не було.

Трудові відносини між сторонами припинені з 10 листопада 2018 року.

Таким чином, відповідно до наказів про прийняття на роботу та про звільнення у період з 25 червня 2012 року по 10 листопада 2018 року позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із відповідачем.

Як вбачається із індивідуальних відомостей про застраховану особу за формою ОК-7 за звітний період з липня 2012 по листопад 2018 страхувальником ТІВГ Глобус було сплачено страхові внески за застраховану особу ОСОБА_1 загальною сумою 153 454,68 грн. (а.с. 17).

Зі змісту вказаного документу вбачається, що у чисельнику (сума фактичного заробітку/доходу) за період з червня 2015 по квітень 2016 зазначена сума 1 550 грн, з травня 2016 по листопад 2016 - 775 грн. За грудень 2016 нараховано 800 грн. У подальшому за період з січня по квітень 2017 - 3 200 грн, у травні 2017 - 3 205 грн, у червні 2017 - 3 210 грн, у липні 2017 - 3 220 грн, у серпні 2017 - 3 225 грн, у вересні 2017 - 3 230 грн, у жовтні 2017 - 3 235 грн, у листопаді 2017 - 3 240 грн, у грудні 2017 - 3 250 грн. За період з січня 2018 року по листопад 2018 року позивачу нараховано доходу всього 59 480, 68 грн.

Загальна сума нарахованого доходу позивача ОСОБА_1 згідно з інформацією з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за період з 01.06.2015 по 10.11.2018 складає 121 370, 68 грн.

При цьому частина вказаної суми грошових коштів, а саме 17 710,35 грн позивачу було виплачено відповідачем, що підтверджується квитанцією від 03.01.2020 (а.с. 18).

Зважаючи на вищенаведене, проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 за період з 01.06.2015 по 10.11.2018 було нараховано 121 370, 68 грн. та частину з яких, а саме суму в розмірі 17 710,35 грн, було виплачено відповідачем.

Також апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції правильно зазначено про те, що неможливо достеменно встановити, що сума коштів у розмірі 17 710,35 грн., яка була виплачена відповідачем є саме компенсацією за невикористану щорічну відпустку позивача, оскільки матеріали справи не містять ні розрахунку щодо вказаної вище суми, ні будь - яких інших доказів на підтвердження зазначеної інформації, а припис про усунення допущених роботодавцем порушень від 09.12.2019, на який посилались учасники процесу (а.с. 127-128), містить вказівку на порушення як щодо компенсації за невикористану щорічну відпустку, так і про невиплачену основну заробітну плату.

Приписом головного державного інспектора Гульман О.О. від 09.12.2019, що міститься в матеріалах справи виявлено, що на дату інспекційного відвідування ОСОБА_1 не виплачено суму належну йому при звільненні та суму компенсації за невикористану щорічну відпустку, чим порушено вимоги ч. 1 ст. 116 КЗпП України та ч. 1 ст. 83 КЗпП України. Встановлено строк усунення порушень до 09.01.2020.

Як зазначено вище, відповідач частково виконав вимоги припису від 09 грудня 2019 року, перерахувавши відповідачу грошові кошти у розмірі 17 710, 35 грн, а відтак судом першої інстанції вірно зроблено висновок про те, що перерахувавши вказану суму коштів відповідач тим самим не заперечив порушення ч. 1 ст. 116 КЗпП України та ч. 1 ст. 83 КЗпП України.

Відповідно до заяви ОСОБА_1 , яку відповідач отримав під розписку 27.12.2019, позивач письмово повідомив роботодавця про реквізити свого карткового рахунку для виплати заборгованості по заробітній платі (а.с. 19-20), однак іншу частину нарахованої заробітної плати у розмірі 103 660, 33 грн позивачу не виплачено.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною першою статті 2 КЗпП України передбачено право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.

Згідно з частиною 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Стаття 43 Конституції України гарантує, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Таким чином, враховуючи, що на момент звільнення позивача належні йому від товариства суми при звільненні не були виплачені, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 про стягнення на його користь суми коштів у розмірі 103 660,33 грн.

Обставин, які зумовили об`єктивну неможливість виплати ОСОБА_1 заробітної плати, судом не встановлено.

Щодо доводів апеляційної скарги про необгрунтованість висновку суду першої інстанції згідно з яким заборгованість ТІВГ Глобус перед ОСОБА_1 по невиплаченій заробітній платі за період з 01.06.2015 по 10.11.2018 становить саме 103 660,33 грн., то вказані доводи є безпідставними, оскільки розмір нарахованої позивачу суми підтверджується інформацією з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Також не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про поважність причин не надання витребуваних ухвалою місцевого суду доказів, оскільки згідно з актом приймання - передачі документів від 27.12.2019, що міститься в матеріалах справи (а.с. 13) ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 всі наявні у нього на зберіганні документи, а останній претензій щодо неповернення документів, які зберігалися у позивача не має.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.

Отже, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

При вирішенні цієї справи суд правильно визначив характер правовідносин між сторонами, застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, тому судові витрати понесені у зв`язку з апеляційним переглядом справи слід залишити за Товариством індивідуальних власників гаражів "Глобус".

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства індивідуальних власників гаражів "Глобус" залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач: В. В. Оніщук

Судді: С. К. Медвецький

С. Г. Копаничук