Рішення від 08.12.2020 по справі 907/147/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08.12.2020 м. Ужгород Справа № 907/147/20

Суддя Господарського суду Закарпатської області Андрейчук Л.В., розглянувши матеріали справи

за позовом Комунальної установи "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради, м. Ужгород

до відповідача ОСОБА_1 , с. Ракошино Мукачівський район

про стягнення 93543,96 грн боргу по орендній платі

секретар судового засідання - Корольчук М.М.

За участю представників сторін:

від позивача - Новак О.О., представник за дорученням №01-1-10/2 від 03.01.2020;

від відповідача - Корда Г.П., представник за дорученням № 250 від 05.09.2017.

СУДОВІ ПРОЦЕДУРИ

Позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з Корди Василя Івановича, підприємницька діяльність якого в установленому законом порядку припинена, суми 66091,83 грн боргу по орендній платі, 10255,71 грн пені за прострочення виконання грошового зобов`язання, 86214,92 грн неустойки у вигляді подвійної орендної плати за користування річчю, 5166,16 грн річних, покликаючись на ст. 526, 530, 625, 785 Цивільного кодексу України, ст. 193, 232, 265 Господарського кодексу України, ст. 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна". Крім того, поставлено вимогу про повернення незаконно займаної нежитлової будівлі.

Попередній розрахунок понесених позивачем судових витрат становить суму 4675,56 грн сплаченого судового збору

Ухвалою суду від 08 квітня 2020 року відкрито провадження у справі, постановлено розглянути спір за правилами загального позовного провадження, встановлено строки для подання сторонами заяв по суті спору.

В ході проведення підготовчого провадження позивач заявив про відсутність спору в частині немайнової вимоги, відмовився від стягнення з відповідача 10255,71 грн пені за прострочення виконання грошового зобов`язання, 86214,92 грн неустойки у вигляді подвійної орендної плати за користування річчю, 5166,16 грн річних, збільшивши вимоги в частині стягнення орендної плати на суму 93543,96 грн та підтримавши позовні вимоги лише в цій частині.

Ухвалою суду від 24.09.2020 підготовче провадження судом закрито, а справу призначено до розгляду по суті.

В ході розгляду справи по суті відповідач подав пояснення по справі з клопотанням про поновлення пропущеного строку для їх подання, а також заяву про застосування строку позовної давності.

Розглянувши подані клопотання, враховуючи наведені заявником доводи, суд поновлює строк для його прийняття на підставі ст. 119 ГПК України та приймає до розгляду.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами дослідження та оцінки доказів, поданих сторонами у спорі.

В судовому засіданні 08.12.2020 в порядку ст. 233 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Правова позиція позивача

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач в порушення умов договору оренди приміщень, частини будівель, споруд та іншого окремого індивідуально визначеного майна об`єктів, що належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області №15/06.2-16 від 18.11.2015, не сплачував орендної плати. Вважає, що внаслідок автоматичної пролонгації договору оренди (пункт 9.4 Договору) за період з 18.11.2015 до 12.08.2019 за ним рахується заборгованість по орендній платі в розмірі 93543,96 грн.

Заперечення відповідача

Відповідач не погоджується з заявленими вимогами, оскільки орендоване майно не було придатне до використання. Вважає, що договір був підготовлений з порушенням норм чинного законодавства і переданий йому на підпис в спосіб омани. Пояснив, що з 27.04.2010 будівля аптеки визнана аварійною, діяльність у ній припинена. Хоча в акті приймання-передачі будівлі стан об`єкту зазначено як задовільний, згідно зі звітом оцінки такий стан експертом оцінено як незадовільний, однак, орендар про це не знав.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

18 листопада 2015 року між Закарпатською обласною радою, правонаступником якого є Комунальна установа "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради (орендодавець, позивач) та фізичною особою-підприємцем Кордою Василем Івановичем, який в установлено законом порядку 30.12.2016 припинив свою підприємницьку діяльність (орендар, відповідач) укладений Договір оренди приміщень, частини будівель, споруд та іншого окремого індивідуально визначеного майна об`єктів, що належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області №15/06.2-16, за умовами якого Орендарю було передано у строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно, а саме: окрему нежитлову будівлю аптеки загальною площею 153, 50 м 2 , яка розташована за адресою: Закарпатська область, Мукачівський район, с. Ракошино, вул. Європейська, 150, вартість якого визначена згідно з актом оцінки і становить за експертною оцінкою станом на 31 серпня 2015 року - 127281,00 (сто двадцять сім тисяч двісті вісімдесят одна гривня нуль копійок) грн. без ПДВ.

Позивач передав майно відповідачеві, що підтверджується актом приймання-передачі нерухомого майна від 18.11.2015. Підписуючи акт сторони погодили, що стан об`єкта задовільний.

Згідно з пунктом 9.1 Договору майно передано в оренду строком на 2 роки та 9 місяців, тобто договір діє з 18.11.2015 до 18.08.2018 включно.

У разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну цього Договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця Договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором (п. 9.3 Договору).

Порядок нарахування та сплати орендної плати погоджено сторонами у розділі 3 Договору. Так, його пунктом 3.1 визначено, що орендна плата визначена станом на 02.11.2015 по приміщеннях у розмірі 1606,45 грн + ПДВ 20%. Базова ставка за 1 кв. м на вказану дату становить 10,47 грн + ПДВ 20%. Нарахування орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Пунктом 4.4. договору визначено, що орендар зобов`язаний щомісяця перераховувати орендодавцю встановлену договором орендну плату, але не пізніше 15 числа наступного місяця.

Як стверджує позивач, орендар взяті на себе зобов`язання належним чином не виконував, внаслідок чого його борг за період дії договору склав 66091,83 грн. При цьому, покликаючись на положення пункту 9.3 Договору, оскільки жодна із сторін не зробила заяви про припинення дії договору, в зв`язку з чим такий вважає автоматично продовженим на тих самих умовах на той самий строк, заявив вимогу про стягнення орендної плати і за період до липня 2019 року, внаслідок чого на день звернення до суду борг відповідача за період з січня 2016 до липня 2019 року склав суму 93543,96 грн, яка складає предмет позову.

ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ

Спірні відносини сторін, оскільки вони стосуються договірних зобов`язань сторін як учасників господарських відносин щодо оренди комунального майна, регулюються відповідними приписами Цивільного та Господарського кодексів України, а також Законом України „Про оренду державного та комунального майна".

За змістом ст. ст. 283, 286 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Відповідно до частини 6 статті 283 та частини 4 статті 291 Господарського кодексу України до відносин оренди між суб`єктами господарювання застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з частиною 1 та 5 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ст. ст. 2, 18, 19, 29 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності; орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату встановлену договором своєчасно і у повному обсязі незалежно від наслідків господарської діяльності; за невиконання зобов`язань за договором оренди сторони несуть відповідальність, встановлену законодавчими актами України та договором.

Пунктами 3.1, 3.3 Договору визначено, що орендна плата визначена станом на 02.11.2015 по приміщеннях у розмірі 1606,45 грн + ПДВ 20%. Базова ставка за 1 кв. м на вказану дату становить 10,47 грн + ПДВ 20%. Нарахування орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Судом встановлено, що відповідач не вносив орендну плату в установленому розмірі у заявлений період часу, вказаний факт підтверджує і сам відповідач.

При цьому, відповідач покликається на відсутність у нього обов`язку сплачувати орендну плату за об`єкт, який не придатний до використання.

Такі твердження судом відхиляються з огляду на наступне.

При підписанні договору та акту приймання-передачі, стан об`єкту зазначався як задовільний . Разом з тим, підписуючи договір відповідач прийняв на себе зобов`язання своєчасно, за згодою орендодавця, здійснювати капітальний, поточний та інші види ремонтів орендованого Майна, забезпечувати збереження орендованого майна, запобігати його пошкодженню (п. п. 4.3, 4.4 Договору), тобто сторони заздалегідь погодили, що тягар забезпечення належного стану об`єкту оренди лежить саме на орендареві.

Суд бере до уваги, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

При цьому, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).

За таких обставин, оскільки договір відповідачем підписаний, в подальшому визнаний в судовому порядку недійсним не був, відтак, підлягає до виконання сторонами, з огляду на що покликання відповідача на введення його в оману під час укладення договору є необґрунтованими.

Твердження відповідача щодо нездійснення господарської діяльності за період, за який стягується орендна плата, не впливає на його обов`язок сплати також з огляду на норму спеціального Закону, який регулює правовідносини між сторонами. Так, частиною 4 статті 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна внормовано, що орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності . Тобто обов`язок сплати орендної пати не ставиться в залежність від здійснення чи не здійснення господарської діяльності орендаря.

Інші ж заперечення відповідача щодо позовних вимог, як от корупційні схеми, ігнорування очільників установ області її звернень, заяв, виходять за межі позовних вимог і не є предметом дослідження у цій справі, відтак, до уваги судом не беруться.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Таким чином, вимога про стягнення орендної плати є правомірною.

Щодо періоду її нарахування.

За умовами укладеного Договору на орендаря покладено обов`язок своєчасно і в повному обсязі, щомісячно перераховувати орендодавцю встановлену договором оренду плату, але не пізніше 15 числа наступного місяця (п. п. 4.2, 4.6 Договору). З огляду на строк дії договору (з 18.11.2015 до 18.08.2018) та зважаючи на заявлені вимоги та довідку про нарахування та сплату орендної плати, обґрунтованим є вимоги за період 16.02.2016-18.08.2018.

Покликання позивача на автоматичну пролонгацію договору спростовується наявною у справі заявою відповідача від 01.09.2018 про припинення дії договору у зв`язку з закінченням строку його дії. Присутній в судовому засіданні представник позивача після оголошеної перерви підтвердив факт звернення відповідача з такою заявою. Відтак, суд констатує, факт припинення дії Договору оренди приміщень, частини будівель, споруд та іншого окремого індивідуально визначеного майна об`єктів, що належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області №15/06.2-16 від 18.11.2015 у зв`язку з закінченням строку його дії.

За таких обставин, нарахування орендної плати за період 19.08.2018 до 12.08.2019 є безпідставним, в зв`язку з чим позовна вимога в цій частині задоволенню не підлягає.

Щодо строку позовної давності.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України). Загальний строк позовної давності встановлений тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України). Він застосовується як загальне правило всіх вимог цивільно-правового характеру, якщо тільки для окремих видів вимог не передбачено спеціального строку позовної давності.

За загальним правилом перебіг позовної давності (загальної або спеціальної) починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

При цьому, заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності (ст. 262 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідачем зроблено заяву про застосування строків позовної давності.

Згідно із ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Зважаючи на заявлений до стягнення період (з січня 2016 року) у позивача виникло право вимоги починаючи ще з 16 лютого 2016 року. З позовом ж він звернувся 23.03.2020.

Таким чином, вимоги позивача за період з лютого 2016 до 22.03.2017 заявлені поза межами визначеного законодавцем трьох річного строку.

Оскільки строк позовної давності, про застосування якої заявлено, сплив, а судом не встановлено обставин, передбачених ст. 268 Цивільного кодексу України або іншими законами, та поважних причини його пропуску, то за таких обставин в задоволенні позову в частині стягнення орендної плати за період до 22.03.2017 слід відмовити.

Перевіривши нарахування орендної плати відповідно до довідки №26.09.2018 №06-10/698 (арк. спр.30, Т.1) та довідки-додатку до заяви про збільшення позовних вимог (арк. спр. 159 Том 1), здійснивши перерахунок орендної плати за неповні місяці, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення орендної плати за період з 23.03.2017 до 18.08.2018 на суму 37746,80 грн, в решті ж позивачу належить відмовити.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статей 73, 74, 76-80 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.1 ст. 89 ЦПК України).

Зважаючи на процесуальні норми щодо збирання, оцінки та дослідження доказів у справі суд не бере до уваги поданий відвідачем разом з неприйнятим судом відзивом доказ - ухвалу суду від 12.09.2017 №907/622/17. Такий доказ є публічно доступним, тому з огляду на положення ст. 80 Господарського процесуального кодексу України підлягав прийняттю судом до уваги. Разом з тим, досліджуючи цей доказ суд дійшов висновку, що зі змісту ухвали неможливо встановити за який період позивачем заявлено вимогу про стягнення орендної плати, а, отже, неможливо встановити чи включений такий період до розрахунку, що є предметом спору у цій справі, оскільки у такому випадку провадження у справі в цій частині підлягало б закриттю (п. 3 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України). Тягар доказування покладено законодавцем на сторін спору, присутні ж в засіданні представники сторін не подали суду інших доказів, які б спростували вірогідність того, що такий період є поза межами предмету спору у цій справі, або ж охоплює період, який з огляду на дату постановлення ухвали (2017 рік) є поза межами трирічної позовної давності.

Враховуючи вищенаведене та оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

При цьому, надаючи оцінку доводам та доказам учасників справи судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , відповідно до яких п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З огляду на наведене, враховуючи, що ключовим моментом, який лежав в основі позовних вимог та підлягав дослідженню є факт існування договірних відносин між сторонами у спорі та виконання договору оренди в частині сплати орендної плати, і такі судом було досліджено, оцінено та надано йому правову оцінку, - решту доводів, з огляду на зроблений судом вище висновок, не потребують детального обґрунтування та спростування в розумінні ст. 238 ГПК України.

Розподіл судових витрат.

Судові витрати на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З врахуванням часткового задоволення позову на відповідача покладається 848,19 грн витрат на оплату судового збору.

Разом з тим, при зверненні до суду з позовом в частині майнової вимоги(про стягнення 167728,62 грн) позивачем було сплачено 2573,56 грн, тоді як належна до сплати сума складала 2515,93грн.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

За таких обставин, зайво сплачений судовий збір в розмірі 57,63 грн підлягає поверненню позивачу за його заявою.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 81, 129, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) на користь Комунальної установи "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради (88000, м. Ужгород, пл. Петефі, буд. 14, код ЄДРПОУ 33165909) суму 37746,80 грн (тридцять сім тисяч сімсот сорок шість гривень 80 коп.) заборгованості по орендній платі, а також суму 848,19 грн (вісімсот сорок вісім гривень 19 коп.) у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у строк, визначений ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 21.12.2020

Суддя Л.В. Андрейчук