Постанова

від 09.12.2020 по справі 396/1963/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

09 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 396/1963/15-ц

провадження № 61-5653св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 ,

відповідач - Фермерське господарство МІФ ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Фермерського господарства МІФ на постанову Кропивницького апеляційного суду від 13 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Авраменко Т. М., Суровицької Л. В., Черненка В. В., та касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 06 листопада 2018 року у складі судді Шепетька В. І. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 13 лютого 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст вимог

У серпні 2015 року ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , звернулась до суду з позовом до Фермерського господарства МІФ (далі - ФГ МІФ ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління юстиції у Кіровоградській області, про розірвання договору оренди земельної ділянки від 07 травня 2005 року та повернення державного акта на право приватної власності на земельну ділянку (справа № 396/1963/15-ц).

Позовну заяву мотивовано тим, що на підставі рішення Іванівської сільської ради від 31 серпня 2001 року № 251 вона є власником земельної ділянки № НОМЕР_1 , загальною площею 7,17 га ріллі, розташованої на території Іванівської сільської ради Новоукраїнського району, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії ІІІ-КР № 033946, виданим 09 жовтня 2001 року.

07 травня 2005 року між нею та ФГ МІФ укладено договір оренди земельної ділянки, строком на 5 років, зареєстрований у Кіровоградській регіональній філії ЦДЗК 25 серпня 2005 року за № 3277. Після закінчення строку дії договору орендар жодного разу письмово не повідомляв орендодавця про намір продовжити його дію. Починаючи з 2005 року відповідач розмір орендної плати не змінював, не проводив перерахунок орендної плати у зв?язку зі збільшенням нормативно-грошової оцінки земельної ділянки та не здійснював оплату за цим договором.

Просила розірвати договір оренди № 181 земельної ділянки, укладений 07 травня 2005 року між нею та ФГ МІФ , стягнути з ФГ МІФ на її користь судові витрати (т. 1, а. с. 3, 4).

Під час розгляду справи ОСОБА_1 неодноразово уточнювала та змінювала позовні вимоги, зазначивши, що договір оренди землі від 07 травня 2005 року сторони не підписували, оскільки усно домовились про оренду відповідачем земельної ділянки протягом 5 років. Від відповідача вона наперед отримала грошові кошти у розмірі 5 000,00 грн, необхідні для лікування дочки. При передачі коштів голова ФГ МІФ забрав у неї оригінал державного акта на земельну ділянку. Лише в квітні 2015 року після отримання нею ксерокопії договору оренди у відділі Держземагентства у Новоукраїнському районі їй стало відомо про укладення договору оренди земельної ділянки від її імені строком на 49 років. Оригінал договору оренди відповідач їй не надавав.

Оскільки підпис на договорі оренди від 07 травня 2005 року виконаний іншою особою, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений між нею та ФГ МІФ , зобов`язати голову ФГ МІФ повернути їй державний акт на право власності на землю, стягнути з відповідача судові витрати. Також просила поновити їй строк для звернення з позовом до суду, а позов про розірвання договору оренди від 07 травня 2005 року залишити без розгляду (т. 1, а. с. 119-121, 127-129, т. 3, а. с. 24-26).

Також у серпні 2015 року ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , звернулась до суду з позовом до ФГ МІФ , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління юстиції у Кіровоградській області, про розірвання договору оренди земельної ділянки від 17 березня 2005 року та повернення державного акта на право приватної власності на земельну ділянку (справа № 396/1964/15-ц).

Позовну заяву мотивовано тим, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 02 липня 2002 року вона є власником земельної ділянки № НОМЕР_2 , загальною площею 7,03 га ріллі, розташованої на території Іванівської сільської ради Новоукраїнського району, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії Р1 № 310541, виданим 20 серпня 2002 року.

17 березня 2005 року між нею та ФГ МІФ укладено договір оренди земельної ділянки, строком на 49 років, зареєстрований у Кіровоградській регіональній філії ЦДЗК 22 березня 2005 року за № 497. Починаючи з 2005 року відповідач розмір орендної плати не змінював, не здійснював перерахунок орендної плати у зв`язку зі збільшенням нормативно-грошової оцінки земельної ділянки та не проводив оплату за цим договором більше 10 років.

Просила розірвати договір оренди земельної ділянки, укладений між нею та ФГ МІФ , стягнути з відповідача на її користь судові витрати (т. 2, а. с. 21, 22).

Під час розгляду справи ОСОБА_1 неодноразово уточнювала та змінювала позовні вимоги, зазначивши, що договір оренди від 17 березня 2005 року вона не укладала та не підписувала особисто, повноважень на його укладення та реєстрацію нікому не надавала, тому просила визнати недійсним договір оренди землі від 17 березня 2005 року, укладений між нею та ФГ МІФ , зобов`язати голову ФГ МІФ повернути їй державний акт на право власності на землю, стягнути з відповідача судові витрати (т. 2, а. с. 117-119, 126-128).

Після ознайомлення з висновком експертизи, яким встановлено, що договір оренди від 17 березня 2005 року підписано особисто орендодавцем, ОСОБА_1 змінила свої позовні вимоги та просила суд розірвати договір оренди землі від 17 березня 2005 року в зв`язку з систематичним невиконанням умов договору відповідачем (т. 3, а. с. 21-23).

Ухвалою Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 23 лютого 2016 року позови ОСОБА_1 у справі № 396/1963/15-ц та у справі № 396/1964/15-ц об`єднано для спільного розгляду в одне провадження № 396/1963/15-ц (т. 1, а. с. 219, т. 2, а. с. 219).

Ухвалою Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 16 лютого 2017 року замінено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - з Головного управління юстиції у Кіровоградській області на Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області.

Ухвалою Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 22 березня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 про повернення державних актів на право приватної власності на земельні ділянки залишено без розгляду.

Ухвалою Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 11 жовтня 2018 року замінено позивача ОСОБА_1 на її правонаступника ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 06 листопада 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що висновком судової почеркознавчої експертизи підтверджено, що договір оренди від 07 травня 2005 року № 181 ОСОБА_1 не підписувала. Однак у позові про визнання цього договору недійсним необхідно відмовити у зв`язку з пропуском строку позовної давності. Позов ОСОБА_1 про розірвання договору оренди від 17 березня 2005 року залишено без задоволення, оскільки позивачем не доведено наявність передбачених законом підстав для його розірвання, а отримання наперед оренди орендної плати в розмірі 50 000,00 грн за договором оренди підтверджується оригіналом розписки ОСОБА_1 , справжність почерку та підпису позивача на розписці належними та допустимими доказами не спростована.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 13 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, скасовано рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 06 листопада 2018 року в частині відмови в позові про визнання недійсним договору оренди землі від 07 травня 2005 року № 181.

Визнано недійсним договір оренди від 07 травня 2005 року № 181, укладений між ОСОБА_1 та ФГ МІФ , зареєстрований у Кіровоградській регіональній філії Центр Державного земельного кадастру 25 серпня 2005 року за № 3277.

У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновком судової почеркознавчої експертизи від 08 квітня 2016 року № 180, проведеної Кіровоградським відділенням Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, підтверджено те, що ОСОБА_1 не підписувала договір оренди землі від 07 травня 2005 року № 181. Підписання договору особою, яка не має на це повноважень та відсутність волевиявлення власника, є підставою для визнання договору недійсним відповідно до вимог статей 203, 215 ЦПК України. При цьому позивачем не пропущено строк позовної давності щодо вказаної вимоги, висновок суду про те, що початок перебігу строку позовної давності необхідно обчислювати з моменту укладення спірного договору з тих підстав, що позивач достовірно знала про обробіток земельної ділянки відповідачем, є таким, що суперечить нормам статті 261 ЦК України.

Враховуючи те, що спірна земельна ділянка в оренді у відповідача перебувала з 2000 року, докази надання відповідачем ОСОБА_1 оригіналу договору оренди землі від 07 травня 2005 року № 181 після здійснення його державної реєстрації відсутні, встановлено, що ОСОБА_1 особисто цей договір не підписувала, а тому була необізнана про дату його укладення та державну реєстрацію, апеляційний суд дійшов висновку, що позивач дізналася про порушення свого права, тобто про наявність спірного договору оренди, лише у квітні 2015 року при отриманні за її запитом з відділу Держземагентства копії договору, що в розумінні частини першої статті 261 ЦК України є моментом початку перебігу строку позовної давності. Факт отримання копій спірних договорів оренди в квітні 2015 року підтверджується листом відділу Держземагентства від 15 квітня 2015 року.

Разом з тим встановлено, що власноруч написаними ОСОБА_1 та підписаними нею розписками, оригінали яких відповідач надав суду першої інстанції для проведення почеркознавчих експертиз як вільних зразків підпису позивача, підтверджується, що ОСОБА_1 06 березня 2004 року отримала у відповідача грошові кошти в сумі 500,00 грн за пай 2004 року, отримала 02 липня 2004 року попередню оплату в розмірі 50 000,00 грн відповідно до додатка до договору оренди землі від 17 березня 2000 року № 96, а також 31 серпня 2005 року отримала від ФГ МІФ попередню оплату за пай за 49 років в сумі 50 000,00 грн. Зазначене спростовує доводи позивача про систематичне невиконання відповідачем умов договору оренди землі від 17 березня 2000 року щодо сплати орендної плати.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводів

У касаційній скарзі, поданій у березні 2019 року до Верховного Суду, ФГ МІФ , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, просило скасувати постанову Кропивницького апеляційного суду від 13 лютого 2019 року в частині визнання недійсним договору оренди від 07 травня 2005 року № 181 і передати справу в цій частині на новий розгляд.

Касаційна скарга ФГ МІФ мотивована тим, що апеляційний суд не звернув увагу на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме частини другої статті 31 ЦПК України 2004 року та частини третьої статті 49 ЦПК України, оскільки шляхом подання заяви про уточнення позовних вимог позивач таким чином змінила одночасно предмет і підстави позову. Висновок судової почеркознавчої експертизи від 08 квітня 2016 року № 180, проведеної Кіровоградським відділенням Одеського НДІСЕ від 07 травня 2005 року № 181, є недопустимим доказом у справі, оскільки ґрунтується на підставі дослідження експериментальних зразків підпису не позивача, а іншої особи. Суд не врахував аргументи ОСОБА_1 щодо укладення нею з ФГ МІФ договорів оренди, якими вона обґрунтовувала спочатку первісні позовні вимоги, а потім уточнені, які по суті є взаємовиключними під час вирішення питання про недійсність оспорюваних договорів. Посилання апеляційного суду на постанову Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15 є помилковим, оскільки фактичні обставини у цій справі є відмінними. Апеляційний суд не обґрунтував належним чином свій висновок про відсутність у ОСОБА_1 можливості дізнатися про існування договору оренди землі від 07 травня 2005 року № 181 до моменту звернення позивача до відділу Держземагентства у Новоукраїнському районі.

У касаційній скарзі, поданій у березні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просив скасувати рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 06 листопада 2018 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 13 лютого 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про розірвання договору оренди від 17 березня 2005 року № 62.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про розірвання договору оренди землі від 17 березня 2005 року № 62, суди попередніх інстанцій не врахували систематичне невиконання відповідачем умов договору в частині здійснення ним на користь орендодавця орендної плати.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу інші учасники справи до суду не надавали.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФГ МІФ на постанову Кропивницького апеляційного суду від 13 лютого 2019 року і витребувано із Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області цивільну справу № 396/1963/15-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 06 листопада 2018 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 13 лютого 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2019 року зупинено дію постанови Кропивницького апеляційного суду від 13 лютого 2019 року до закінчення касаційного провадження.

Ухвалою Верховного Суду 05 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Згідно з державним актом на право приватної власності на землю від 09 жовтня 2001 року серії 111-КР № 033946 ОСОБА_1 належала земельна ділянка № НОМЕР_1 , площею 7,17 га, яка розташована на території Іванівської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, кадастровий номер: 3524081800:03:000:0181 (т. 1, а. с. 25).

Також на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 20 серпня 2002 року серії РІ №310541 ОСОБА_1 у порядку спадкування за заповітом набула у власність земельну ділянку № НОМЕР_2 , площею 7,03 га, розташовану на території Іванівської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, кадастровий номер: 3524081800:03:000:0180 (т. 2, а. с. 12).

Встановлено, що вказані земельні ділянки з 2000 року перебували в оренді у ФГ МІФ , що, зокрема, підтверджується договором оренди земельної частки (паю) від 17 березня 2000 року (а. с. 83-84).

17 березня 2005 року між ОСОБА_1 та ФГ МІФ укладено договір № 62 оренди земельної ділянки площею 7,03 га (державний акт від 20 серпня 2002 року серії РІ № 310541) строком на 49 років. Державну реєстрацію договору здійснено 22 березня 2005 року за № 497 (т. 1, а. с. 88-89).

В акті визначення меж та приймання-передачі земельної ділянки від 17 березня 2005 року, що є невід`ємною частиною договору, зазначено кадастровий номер земельної ділянки 3524081800:03:000:0180 (т. 1, а. с. 90-91, т. 2, а. с. 75-83).

Висновком судової почеркознавчої експертизи від 20 січня 2017 року № 2054, проведеної Кропивницьким відділенням Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 у графі орендодавець в оригіналі договору оренди №62 від 17 березня 2005 року, зареєстрованого 22 березня 2005 року за № 497, виконаний самою ОСОБА_1 ( т. 3, а. с. 5-8).

Також встановлено, що між ОСОБА_1 та ФГ МІФ 07 травня 2005 року укладено договір № 181 оренди земельної ділянки площею 7,17 га (державний акт від 09 жовтня 2001 року серії 111-КР № 033946) строком на 49 років. Державну реєстрацію договору здійснено 25 серпня 2005 року за № 3277 (т. 1, а. с. 72-73).

В акті визначення меж та приймання-передачі від 07 травня 2005 року, що є невід`ємною частиною договору, зазначено кадастровий номер земельної ділянки 3524081800:03:000:0181 (т.1 а.с.74).

Висновком судової почеркознавчої експертизи від 08 квітня 2016 року № 180, проведеної Кіровоградським відділенням Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 у графі орендодавець в оригіналі договору оренди № 181 від 07 травня 2005 року, зареєстрованому 25 серпня 2005 року за № 3277, виконаний не самою ОСОБА_1 , а іншою особою з деяким наслідуванням підпису ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 222-226).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ ) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ФГ МІФ підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційних скарг, колегія суддів вважає, що постанова апеляційного суду не у повній мірі відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Щодо визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 07 травня 2005 року

Ухвалюючи рішення про задоволення позову та визнаючи недійсним договір оренди земельної ділянки від 07 травня 2005 року, апеляційний суд виходив із невідповідності вимогам закону цього договору оренди земельної ділянки, оскільки підпис у ньому виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_1 . Ця обставина встановлена висновком судової почеркознавчої експертизи від 08 квітня 2016 року № 180, проведеної Кіровоградським відділенням Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК Україниправочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво-чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є, перш за все, вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК Українипередбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання такого правочину недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України , а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 207 ЦК України встановлені загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексусторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За частиною першою статті 14 Закону України Про оренду землі (тут і далі - у редакції, чинній на дату, зазначену в додатковій угоді) договір оренди землі укладається в письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

За частиною першою статті 15 Закону України Про оренду землі істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Суд апеляційної інстанції повно та достеменно встановив обставини справи, за якими оспорюваний договір оренди землі ОСОБА_1 не підписувала та, відповідно, істотних умов цієї угоди не погоджувала.

Доводи касаційної скарги в цій частині висновків суду не спростовують та у більшості аргументів зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 400 ЦПК України.

Відсутність волевиявлення орендодавця на укладення договору оренди землі встановлено на підставі комплексної оцінки доказів у сукупності, у тому числі з урахуванням висновку судової почеркознавчої експертизи від 08 квітня 2016 року № 180, проведеної Кіровоградським відділенням Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

Висновок експерта оцінено судами за правилами, встановленими статтею 89 ЦПК України.

Не погоджуючись з указаним висновком експертизи, відповідач звертався до суду першої інстанції з клопотанням про проведення у справі повторної судової почеркознавчої експертизи.

Призначена ухвалою Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 06 квітня 2017 року (т. 3, а. с. 92) за клопотанням відповідача судова почеркознавча експертиза справжності підпису ОСОБА_1 на договорі від 07 травня 2005 року від №181 не була проведена в зв`язку з невиконанням клопотання експерта про надання оригіналів актів визначення меж в натурі від 07 травня 2005 року та 17 березня 2015 року, оригіналів актів приймання-передачі від 07 травня 2005 року та 17 березня 2015 року, наявних у відповідача, та неоплатою вартості експертизи, обов`язок щодо якої покладено на відповідача (т. 3, а. с. 94, 102).

Ухвалою Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 24 жовтня 2017 року у справі знову було призначено проведення судової почеркознавчої експертизи.

Однак у зв`язку з невиконанням відповідачем вимог клопотання експерта та неоплатою вартості експертизи указану експертизу не було проведено (т. 3, а. с. 132-133).

Висновок про застосування положень статей 203, 205, 215, 229-233, 627, 638 ЦК України та статей 14, 15 Закону України Про оренду землі за подібних правовідносин викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), згідно з яким правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не підлягає визнанню недійсним.

У такому разі власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку, висловленого в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, який полягав у тому, що договір, укладений без волевиявлення позивача, зокрема підписаний не ним, а іншою особою, може бути визнано недійсним на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України.

Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача приведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц.

З огляду на викладене позовна вимога про визнання недійсним договору оренди землі від 07 травня 2005 року, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ МІФ , є неналежним способом захисту порушеного права, а тому така позовна вимога задоволенню не підлягає.

Відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки.

З урахуванням викладеного колегія суддів також не бере до уваги доводи касаційної скарги ФГ МІФ щодо необхідності врахування під час вирішення спору постанови Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, оскільки у зазначеній постанові йдеться про застосування положень статей 257, 261 ЦК України, тоді як позовна вимога про визнання недійсним договору оренди землі від 07 травня 2005 року у справі, яка переглядається у касаційному порядку, підлягає залишенню без задоволення через обрання неефективного (неналежного) способу захисту.

Щодо розірвання договору оренди земельної ділянки від 17 березня 2005 року

Обґрунтовуючи позов в частині вимог про розірвання договору оренди землі від 17 березня 2005 року № 62, позивач посилався на те, що відповідач систематично не виконує умови договору щодо орендної плати, не переглядає її розмір та не проводить індексацію.

За змістом статті 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною першою статті 32 Закону України Про оренду землі передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

У статті 141 ЗК України серед підстав припинення права користування земельною ділянкою, зокрема в пункті д частини першої цієї статті передбачено систематичну несплату земельного податку або орендної плати, тобто (два та більше випадків) несплати орендної плати, передбаченої договором.

Разом з тим згідно із частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Системно аналізуючи зазначені положення законодавства та враховуючи врегулювання відносин, пов`язаних з орендою землі, зокрема, положеннями ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні питання щодо розірвання договору оренди з підстави, передбаченої пунктом д статті 141 ЗК України, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України, згідно з якими необхідна наявність істотного порушення стороною договору.

Така правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 12 грудня 2012 року у справі № 6-146цс12, в постанові від 11 жовтня 2017 року у справі №6-1449цс17.

Статтею 531 ЦК України передбачена можливість дострокового виконання зобов`язань.

У пункті 9 договору оренди землі від 17 березня 2005 року № 62 сторони погодили, що орендна плата вноситься в розмірі 1,5 % грошової оцінки земельної ділянки на рік.

Суди встановили, що відповідно до пункту 5 договору оренди землі на момент його укладення грошова оцінка становила 70 640,00 грн, а тому річний розмір орендної плати за перший рік склав 1 059,60 грн, в 2005 році нормативна грошова оцінка складала 210 209,00 грн, а орендна плата на рік - 3 018,14 грн.

Після подання відзиву на позов відповідачем та доказів про виплату орендної плати наперед позивач в змінах та доповненнях до позовних заяв щодо кожного договору оренди визнала факт отримання нею коштів наперед за договорами оренди, при цьому лише не погоджувалася з отриманою сумою, зазначаючи, що вона отримала лише 5 000,00 грн, а не 50 000,00 грн, про що зазначав відповідач.

Разом з тим, суди встановили, що письмовими доказами, а саме написаними ОСОБА_1 та підписаними нею розписками, оригінали яких надані відповідачем для проведення почеркознавчих експертиз як вільні зразки підпису позивача, підтверджується, що ОСОБА_1 06 березня 2004 року отримала у відповідача грошові в сумі 500,00 грн за пай 2004 року, отримала 02 липня 2004 року попередню оплату в розмірі 50 000,00 грн відповідно до додатка до договору оренди землі від 17 березня 2000 року № 96, претензій щодо подальших виплат не має (т. 2, а. с. 73), а також 31 серпня 2005 року отримала від ФГ МІФ попередню оплату за пай за 49 років в сумі 50 000,00 грн (т. 2, а. с. 90).

Бухгалтерськими документами ФГ МІФ від 02 липня 2004 року підтверджується факт виплати ОСОБА_1 за оренду земельного паю (державний акт серія РІ № 310541) 50 000,00 грн (т. 2, а. с. 74).

Факт сплати податків з орендної плати підтверджується довідкою податкової інспекції (т. 3, а. с. 35-36).

Крім того, пунктом 10 договору оренди земельної ділянки від 17 березня 2005 року передбачено, що обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється без врахування індексу інфляції. Такі умови договору підписано особисто позивачем.

Заперечуючи проти отримання коштів як орендної плати за договором оренди земельної ділянки від 17 березня 2005 року, позивач не надала належних та допустимих доказів того, що вона ці кошти не отримувала.

Також позивачем не надано розрахунку того, що розмір орендної плати за 2005-2015 роки за договором від 17 березня 2005 року № 62 перевищує отримані 50 000,00 грн та свідчить про систематичність її несплати.

Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність передбачених законом підстав для розірвання договору оренди від 17 березня 2005 року № 62 у зв`язку з невиконанням відповідачем умов договору.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 412 ЦПК України).

Перевіривши в межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а касаційну скаргу ФГ МІФ задовольнити частково, рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 06 листопада 2018 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 13 лютого 2019 року в частині позовної вимоги про розірвання договору оренди земельної ділянки від 17 березня 2005 року № 62 залишити без змін; постанову Кропивницького апеляційного суду від 13 лютого 2019 року в частині позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 07 травня 2005 року скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту.

Крім того, відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2019 року було зупинено дію постанови Кропивницького апеляційного суду від 13 лютого 2019 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Оскільки касаційне провадження у справі закінчено, то діяпостанови Кропивницького апеляційного суду від 13 лютого 2019 року в нескасованій частині підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Фермерського господарства МІФ задовольнити частково.

Рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 06 листопада 2018 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 13 лютого 2019 року в частині позовної вимоги ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , про розірвання договору оренди земельної ділянки від 17 березня 2005 року, укладеного між Фермерським господарством МІФ та ОСОБА_1 , залишити без змін.

Постанову Кропивницького апеляційного суду від 13 лютого 2019 року в частині позовної вимоги ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 07 травня 2005 року, укладеного між Фермерським господарством МІФ та ОСОБА_1 , скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 до Фермерського господарства МІФ у частині визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 07 травня 2005 року, укладеного між Фермерським господарством МІФ та ОСОБА_1 , відмовити.

Поновити дію постанови Кропивницького апеляційного суду від 13 лютого 2019 року в нескасованій частині.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Ю. В. Черняк