Постанова

від 21.12.2020 по справі 481/957/20

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

21.12.20

22-ц/812/2123/20

Єдиний унікальний номер судової справи: 481/957/20

Провадження № 22-ц/812/2123/20 Доповідач апеляційного суду Самчишина Н.В.

Постанова

Іменем України

21 грудня 2020 року м. Миколаїв Справа № 481/957/20

Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Самчишиної Н.В.,

суддів: Лисенка П.П., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання - Андрієнко Л.Д.,

за участі: представника відповідача - Новополтавської сільської ради Новобузького району Миколаївської області, правонаступником якої є Вільнозапорізької сільської ради Новобузького району Миколаївської об ласті - М`якенького С.В.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Новополтавської сільської ради Новобузького району Миколаївської області правонаступником, якої є Вільнозапорізької сільської ради Новобузького району Миколаївської області, на рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 03 листопада 2020 року, ухвалене у складі головуючого судді Уманської О.В., у приміщенні цього ж суду в м. Новий Буг Миколаївської області, вступну та резолютивну частину рішення оголошено того ж дня о 12 год. 01 хв., повний текст складено 09 листопада 2020 року, за позовом ОСОБА_1 до Новополтавської сільської ради Новобузького району Миколаївської області правонаступником якої є Вільнозапорізької сільської ради Новобузького району Миколаївської області та Комунальної організації Новополтавський заклад дошкільної освіти про зобов`язання видати трудову книжку та стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки,

встановив:

22 липня 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом до Новополтавської сільської ради Новобузького району Миколаївської області та Комунальної організації Новополтавський заклад дошкільної освіти , який обґрунтовував наступним.

З 01 жовтня 2004 року він працював сторожем у дитячому навчальному закладі с. Полтавка, Новобузького району, Миколаївської області.

Наказом №5-к від 15 квітня 2016 року його було звільнено з посади з 15 квітня 2016 року, за згодою сторін за пунктом 1 статті 36 КЗпП України.

З часу звільнення до цього часу відповідач, у порушення вимог статті 47 КЗпП України, не видав йому належним чином заповнену трудову книжку.

На його неодноразові звернення щодо отримання копії наказів про прийняття на роботу та звільнення з роботи та видачі трудової книжки, зроблені в усному порядку, відповідач відмовляв.

У зв`язку із тим, його мати була змушена звернутися на Урядову гарячу лінію із скаргою щодо невидачі трудової книжки. У відповідь на таке звернення листом Новобузької районної державної адміністрації від 19 вересня 2019 року було підтверджено факт порушення трудових прав позивача, відсутності його підпису про ознайомлення з наказом про звільнення, а також відсутності відомостей про отримання ним трудової книжки.

Посилаючись на те, що саме з вини роботодавця з часу звільнення він не може отримати трудову книжку та офіційно працевлаштуватися, оплачувати комунальні послуги, позивач просив зобов`язати Комунальну організацію Новополтавський заклад дошкільної освіти повернути йому трудову книжку та стягнути з Новополтавської сільської ради Новобузького району Миколаївської області на його користь середню заробітну плату за весь час затримки видачі трудової книжки в сумі 71 317,50 грн. і покласти на відповідачів судові витрати.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача Новополтавської сільської ради Новобузького району Миколаївської області Медведєв Ю.В., заперечуючи проти позову, посилався, як на пропуск позивачем строку звернення до суду, так і його необґрунтованість, оскільки відповідачами було вжито заходів повного інформування позивача про необхідність забрати трудову книжку, але тривалий час протягом якого позивач не отримував трудової книжки і не звертався за захистом свого порушеного права свідчив про його небажання її отримати, а тому затримка у видачі трудової книжки сталася не з вини роботодавця.

Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 03 листопада 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Зобов`язано Комунальну організацію Новополтавський заклад дошкільної освіти видати ОСОБА_1 належним чином оформлену трудову книжку.

Стягнуто з Новополтавської сільської ради середню заробітну плату за весь час затримки видачі трудової книжки в сумі 71 317 грн. 50 коп. та судові витрати 840 грн. 80 коп.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено факт затримки видачі трудової книжки з вини роботодавця, а тому зобов`язав Комунальну організацію Новополтавський заклад дошкільної освіти видати ОСОБА_1 належним чином оформлену трудову книжку та стягнув з відповідача Новополтавської сільської ради середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

В апеляційній скарзі Новополтавська сільська рада Новобузького району Миколаївської області просила скасувати рішення суду першої інстанції частково, в частині стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки та судового збору і ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що в матеріалах справи відсутні докази порушення трудових прав позивача та невидачі трудової книжки з вини роботодавця протягом більш як чотири роки. Суд не взяв до уваги те, що роботодавцем після звільнення позивача вчинялися дії щодо отримання ним трудової книжки через його матір. Дії позивача можна розцінювати як зловживання своїми правами. Крім цього, суд першої інстанції проігнорував клопотання представника сільської ради про застосування давності до спірних правовідносин і не застосував правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі №910/4518/16 про те, що вимога про стягнення середнього заробітку не відноситься до спорів про оплату праці, адже дана категорія коштів є певною мірою відповідальності роботодавця за недотримання порядку звільнення, але в жодному разі не є оплатою праці. До того ж, поза увагою суду залишилось те, що позивач мав сплатити судовий збір за обидві пред`явлені позовні вимоги, проте судовий збір ним сплачено лише за одну вимогу. Крім того, відповідно до вимог статті 237 ЦПК України суд встановивши, що звільнення позивача було здійснено із порушенням закону з вини певної службової особи, мав би покласти на таку особу обов`язок відшкодувати шкоду, заподіяну установі у вигляді виплати середнього заробітку за вимушений прогулу, а не сільської ради, яка не мала жодної вини в тому, що позивачу не було видано трудову книжку.

Судом не обґрунтовано стягнення середнього заробітку не з роботодавця, а з сільської ради.

Відзиву на апеляційну скаргу інші учасники справи не подали.

З огляду на вимоги апеляційної скарги, рішення суду в частині зобов`язання Комунальної організації Новополтавський заклад дошкільної освіти видати ОСОБА_1 належним чином оформлену трудову книжку, не оскаржувалось, тому в апеляційному порядку не переглядалось.

Протокольною ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року залучено до участі у справі замість первісного відповідача Новополтавської сільської ради на правонаступника Вільнозапорізьку сільську ради Новобузького району Миколаївської області.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача, який брав участь у судовому засіданні, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи та матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Судом установлено, що з 01 жовтня 2004 року ОСОБА_1 працював на посаді сторожа Полтавського дошкільного закладу. 15 квітня 2016 року наказом №5-к завідувача дитячого навчального закладу його було звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України, про що було зроблено відповідний запис у трудовій книжці (а.с.27-29, 30). У день звільнення ОСОБА_1 копія наказу про звільнення та трудова книжка йому не вручались.

В силу статті 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів, які проходять стажування на підприємстві, в установі, організації. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу (частина п`ята статті 235 КЗпП України).

В силу пунктів 4.1, 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджених наказом N 58 від 29 липня 1993 р. Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України (далі - Інструкція) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції. Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки видачі трудової книжки, суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку, що трудові права позивача є порушеними, оскільки позивача було звільнено 15 квітня 2016 року, а трудову книжку не було видано.

Належних доказів отримання позивачем наказу про звільнення із вимогою отримати трудову книжку відповідачем не надано.

Доказів направлення та одержання позивачем або його матір`ю (на чому наполягав відповідач) поштових повідомлень (вимог) отримати трудову книжку не підтверджуються матеріалами справи, тоді як доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивач фактично не виконував трудові обов`язки, не заслуговують на увагу, оскільки не мають правового значення у вирішенні даного спору.

Крім того, як встановлено судом, позивача було прийнято на роботу та звільнено з підстав та в порядку передбаченого трудовим законодавством.

Доводи про наявність вини позивача у неотриманні трудової книжки спростовуються наступним.

Так, законодавець саме на роботодавця покладає обов`язок забезпечити вручення звільненому працівникові трудової книжки у день звільнення та здійснити передбачені заходи у разі неможливості вчинення таких дій, а отже виходячи із загальних принципів трудового законодавства, положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України відповідач має довести відсутність своєї вини у затримці видачі трудової книжки.

З огляду на встановлені судом порушення вимог трудового законодавства, допущені відповідачем у процесі звільнення позивача за пунктом 1 статті 36 КЗпП України, що призвело до правової невизначеності становища працівника ОСОБА_1 , наявні у матеріалах справи звернення матері позивача з приводу неотримання трудової книжки її сином ОСОБА_1 до Урядової гарячої лінії, колегія суддів вважає доведеним, що саме з вини відповідача трудова книжка не була вручена у передбачений законом термін.

Надані відповідачем докази таких висновків не спростовують.

Зокрема, не є доказом ухилення ОСОБА_1 від отримання трудової книжки самі по собі повідомлення посадових осіб роботодавця адресовані позивачу від 20 квітня 2016 року та 31 травня 2016 року з приводу необхідності отримання ним трудової книжки, без відмітки останнього про отримання або відмови у отриманні таких повідомлень, з огляду на доводи позивача та надані ним докази. До того ж, такі дії не відповідають вимогам Інструкції, якою передбачений порядок дій роботодавця для вручення трудової книжки в разі відсутності працівника на роботі.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що суд першої інстанції встановив наявність вини відповідача у затримці видачі трудової книжки та порушенні цим трудових прав позивача, зобов`язав Комунальну організацію Новополтавський заклад дошкільної освіти видати ОСОБА_1 належним чином оформлену трудову книжку. Новополтавська сільрада з таким висновком погодилась та рішення суду в цій частині в апеляційному поряду не оскаржувала.

Доводи про пропуск строку звернення до районного суду за вирішенням трудового спору спростовуються наступним.

Відповідно статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Вказаною нормою, визначено три випадки обчислення початку перебігу строку звернення до суду.

Перебіг строку звернення до суду починається у разі: вирішення трудового спору - з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (тримісячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня вручення копії наказу про звільнення (місячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня видачі трудової книжки (місячний строк звернення до суду).

Виходячи з викладеного та встановлених судом обставин справи, яка переглядається в апеляційному порядку, початок перебігу тримісячного строку звернення до суду в цьому разі для позивача як колишнього працівника - повинен починатися з дня видачі йому трудової книжки, яку на час ухвалення рішення судом першої інстанції не видано, що не оспорювали відповідачі. За вимогами закону, встановлені статтями 228,233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін, а тому суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити пропущений строк.

Встановив те, що позивачу не було видано трудову книжку, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що ОСОБА_1 не пропустив строк звернення до суду, з чим погоджується апеляційний суд. При цьому, колегія суддів, звертає увагу на те, що такий висновок суду першої інстанції враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16.

Законність свого звільнення позивач не оспорював, тому у суду не було підстав для застосування положень статті 237 КЗпП України.

Доводи апеляційної скарги щодо стягнення грошових коштів з неналежного відповідача Новополтавської сільради та необхідності їх стягнення з роботодавця Комунальної організації Новополтавський заклад дошкільної освіти суперечать пунктам 1.3,1.6 загальних положень та розділу ХІІ статуту Комунальної організації Новополтавський заклад дошкільної освіти , засновником якого є сільська рада, а джерелами фінансування закладу є кошти засновника (а.с.).

Аналіз змісту доводів апеляційної скарги дає підстави для висновку, що судове рішення не оскаржується в частині визначеного судом періоду та розміру середнього заробітку, а тому в апеляційному порядку не переглядається.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується апеляційний суд, з огляду на доводи апеляційної скарги, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги по суті відмовлено, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Новополтавської сільської ради Новобузького району Миколаївської області, правонаступником якої є Вільнозапорізької сільської ради Новобузького району Миколаївської області, залишити без задоволення, а рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 03 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту у випадку та з підстав, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Головуючий Н.В. Самчишина

Судді: П.П. Лисенко

Т.В. Серебрякова

Повний текст постанови складено 21 грудня 2020 року.