Ухвала

від 15.01.2021 по справі 481/957/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

15 січня 2021 року

м. Київ

справа № 481/957/20

провадження № 61-102ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.

розглянувши касаційну скаргу Вільнозапорізької сільської ради Новобузького району Миколаївської області на рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 03 листопада 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Новополтавської сільської ради Новобузького району Миколаївської області, правонаступником якої є Вільнозапорізька сільська рада Новобузького району Миколаївської області та Комунальна організація Новополтавський заклад дошкільної освіти , про зобов`язання видати трудову книжку та стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Новополтавської сільської ради Новобузького району Миколаївської області, правонаступником якої є Вільнозапорізька сільська рада Новобузького району Миколаївської області та Комунальна організація Новополтавський заклад дошкільної освіти , про зобов`язання видати трудову книжку та стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що з 01 жовтня 2004 року він працював сторожем у дитячому навчальному закладі с. Полтавка, Новобузького району, Миколаївської області.

Наказом від 15 квітня 2016 року № 5-к його було звільнено з посади з 15 квітня 2016 року, за згодою сторін за пунктом 1 статті 36 КЗпП України.

З часу звільнення до цього часу відповідач, у порушення вимог статті 47 КЗпП України, не видав йому належним чином заповнену трудову книжку.

На його неодноразові звернення щодо отримання копії наказів про прийняття на роботу та звільнення з роботи, та видачі трудової книжки, зроблені в усному порядку, відповідач відмовляв.

У зв`язку з цим, його мати була змушена звернутися на Урядову гарячу лінію із скаргою щодо невидачі трудової книжки. У відповідь на таке звернення листом Новобузької районної державної адміністрації від 19 вересня 2019 року було підтверджено факт порушення трудових прав позивача, відсутності його підпису про ознайомлення з наказом про звільнення, а також відсутності відомостей про отримання ним трудової книжки.

Посилаючись на те, що саме з вини роботодавця з часу звільнення він не може отримати трудову книжку та офіційно працевлаштуватися, оплачувати комунальні послуги, ОСОБА_1 просив зобов`язати Комунальну організацію Новополтавський заклад дошкільної освіти повернути йому трудову книжку та стягнути з Новополтавської сільської ради Новобузького району Миколаївської області на його користь середню заробітну плату за весь час затримки видачі трудової книжки в сумі 71 317,50 грн.

Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 03 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Зобов`язано Комунальну організацію Новополтавський заклад дошкільної освіти видати ОСОБА_1 належним чином оформлену трудову книжку.

Стягнуто з Новополтавської сільської ради Новобузького району Миколаївської області середню заробітну плату за весь час затримки видачі трудової книжки в сумі 71 317,50 грн.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року апеляційну скаргу Новополтавської сільської ради Новобузького району Миколаївської області, правонаступником якої є Вільнозапорізька сільська рада Новобузького району Миколаївської області, залишено без задоволення, а рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 03 листопада 2020 року залишено без змін.

02 січня 2021 року Вільнозапорізька сільська рада Новобузького району Миколаївської області засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 03 листопада 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року у вказаній вище справі, в якій просила скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною дев`ятою статті 19 ЦПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік передбачено, що у 2020 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2020 року (на час подання касаційної скарги) - 2 102 грн.

Предметом спору у цій справі є зобов`язання відповідача повернути позивачу трудову книжку та стягнення з відповідача на користь позивача середньої заробітної плати за весь час затримки видачі трудової книжки в сумі 71 317,50 грн, що станом на 01 січня 2020 року не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102 грн х 250 = 525 500 грн).

Зазначена справа є незначної складності та не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію суду права , що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктами а) та в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності якого судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також якщо справа становить значний суспільний інтерес.

У касаційній скарзі відсутнє належне обґрунтування підстав для касаційного перегляду судових рішень, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів а , в пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами а), в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено передбачених законом підстав для перегляду оскаржуваних судових рішень в касаційному порядку.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини с статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

При цьому, застосування передбаченого законодавством порогу retione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості ( Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36.

Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд) згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).

Суд вказує, що важко погодитись з тим, що Верховний Суд, у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов`язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі. У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб (п. 122 рішення у справі Zubac v. Croatia (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

З урахуванням наведеного, оскільки Вільнозапорізька сільська рада Новобузького району Миколаївської області подала касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Вільнозапорізької сільської ради Новобузького району Миколаївської області на рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 03 листопада 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Новополтавської сільської ради Новобузького району Миколаївської області, правонаступником якої є Вільнозапорізька сільська рада Новобузького району Миколаївської області та Комунальна організація Новополтавський заклад дошкільної освіти , про зобов`язання видати трудову книжку та стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

В. С. Висоцька

А. І. Грушицький