Рішення

від 02.12.2020 по справі 755/18132/19

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 755/18132/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" грудня 2020 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Гончарука В.П.

за участі секретаря Гриценко О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю ГРК СТОЛИЦЯ про стягнення суми коштів за несвоєчасне виконання зобов`язань та стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю ГРК СТОЛИЦЯ про стягнення суми коштів за несвоєчасне виконання зобов`язань та стягнення моральної шкоди, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ГРК СТОЛИЦЯ на її користь суму коштів за несвоєчасне виконання зобов`язання у розмірі 17 481 172,94 грн., моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн.. та просила вирішити питання про розподіл судових витрат.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 12 квітня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю ГРК СТОЛИЦЯ та ОСОБА_1 укладено договір купівлі- продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 .

У відповідності до п.4.2.4 договору купівлі -продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_2 від 12 квітня 2018 року, продавець зобов`язаний надавати на письмову вимогу Покупця інформацію, що стосується будинку, про хід виконання будівництва та про дотримання графіку будівництва. 26 вересня 2018 року позивачем направлялась письмова вимога про надання інформації щодо причини затримки введення будинку в експлуатацію та про повідомлення про термін виконання ТОВ ГРК Столиця умов договору. Проте будь-якої офіційної відповіді надано не було. Тому, 23 квітня 2019 року позивачем направлено повторну вимогу про надання інформації, що стосується будинку, про хід виконання будівництва, про дотримання графіку будівництва та про причини порушення строків встановлених п. 2.5 договору купівлі продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_2 від 12 квітня 2018 року.

Зазначає, що у травні 2019 року позивачем отримано лист в якому Дирекція ТОВ ГРК Столиця без зазначення особи підписанта, без вихідного № та дати, що ставить під сумнів чи є це лист від ТОВ ГРК Столиця , інформує про те, що будівництво ЖК WEST HOUSE планується повністю завершити та ввести житловий комплекс в експлуатацію до кінця поточного 2019 року/

Відповідно до п.7.1 договору купівлі -продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_2 від 12 квітня 2018 року за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України та цим договором. На виконання умов даного договору позивачем у повному обсязі здійснено оплату за договором у розмірі 1 442 341,22 грн., що підтверджується квитанцією про оплату № 442580 від 12 квітня 2018 року.

Отже, позивачем виконано зобов`язання за договором у повному обсязі. Проте, ТОВ ГРК Столиця належним чином не виконує зобов`язання, Так, п.7.1 договору за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за Договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством та цим договором. У відповідності до п.7.2 договору купівлі - продажу майнових прав на квартиру № 75 від 12 квітня 2018 року, кожна із сторін несе відповідальність за порушення умов цього договору, якщо таке порушення сталося з її вини. Сторона, яка своїми діями завдала фактичних збитків іншій стороні, зобов`язана відшкодувати їх у повному обсязі, а також додатково сплатити неустойку, передбачену цим договором.

Крім того, позивач вказує, що бездіяльність відповідача призводить до постійних переживань, оскільки вона людина немолодого віку, хотіла переїхати до Києва та проживати поряд зі своїм сином, що в свою чергу призводить до моральних страждань.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 11 листопада 2019 року відкрито провадження у даній справі та постановлено розгляд справи провести в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 25 травня 2020 року, закрито підготовче провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. До початку розгляду справи подав заяву про розгляд справи без його участі, в якій позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити з підстав викладених у ньому та відповіді на відзив.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. До початку розгляду справи подав заяву про розгляд справи без його участі, в якій заперечував проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, просив відмовити в задоволенні позову з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях по суті спору.

Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

В судовому засіданні встановлено, що на підставі Договору купівлі-продажу від 23 вересня 2003 року ТОВ ГРК Столиця придбало 8 частину об`єкта незавершеного будівництва готельно-житлового, офісного та банківського комплексу ІНФОРМАЦІЯ_1 , який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

Рішенням Київської міської ради №327/3788 від 27 жовтня 2005 року ТОВ ГРК Столиця передано земельну ділянку по АДРЕСА_3 для реконструкції об`єкта незавершеного будівництва лабораторно-виробничого корпусу під готельно-житловий, офісний та банківський комплекс " ІНФОРМАЦІЯ_1 " та подальшої його експлуатації і обслуговування.

Київським науково-методичним центром по охороні, реставрації та використанню пам`яток історії, культури і заповідних територій Головного управління культури, мистецтв та охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації ТОВ ГРК Столиця надано експертне заключення, згідно якого земельна ділянка не входить до історичної охоронної зони та зони регулювання забудови міста, а будівлі та споруди на державному обліку як об`єкт культурної спадщини не перебувають .

На підставі договору оренди земельної ділянки від 27.07.2006 року, укладеного між ТОВ ГРК Столиця та Київською міською радою земельну ділянку площею 0,9874 га по АДРЕСА_3 , кадастровий номер 8000000000:79:141:0028 надано ТОВ ГРК Столиця для реконструкції об`єкта незавершеного будівництва лабораторно - виробничого корпусу під готельно-житловий, офісний та банківський комплекс ІНФОРМАЦІЯ_1 та подальшої його експлуатації.

Відповідно до п. 5.2 вказаного договору оренди земельної ділянки сторони підтвердили те, що обмеження та сервітути щодо земельної ділянки на день підписання цього договору відсутні.

02 березня 2016 року між ТОВ ГРК Столиця та Київською міською радою підписано договір про поновлення договору оренди земельної ділянки на п`ять років та викладення його в новій редакції без зміни предмету договору, характеристик об`єкта оренди та умов використання земельної ділянки.

27 березня 2008 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві ТОВ ГРК Столиця видано дозвіл № 0220 - ГЛ на виконання будівельних робіт з реконструкції об`єкта незавершеного будівництва лабораторно-виробничого корпусу під готельно-житловий, офісний та банківський комплекс " ІНФОРМАЦІЯ_1 " за адресою АДРЕСА_3

Як вбачається з матеріалів справи, 12 квітня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю ГРК СТОЛИЦЯ та ОСОБА_1 укладено договір купівлі- продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до п. 2.1 Договору продавець зобов`язується передати, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити майнові права на квартиру у порядку та на умовах передбаченим цим договором, у відповідності з положеннями Цивільного кодексу України, іншими нормами чинного законодавства України.

Згідно п. 2.2 Договору, квартира має такі попередні технічні характеристики: житлова квартира НОМЕР_2 ; будівельна адреса: АДРЕСА_3 ; будинок 1; 4 поверх; кількість кімнат 2; проектна загальна площа 67,8 кв.м.

На виконання Розділу 3 даного Договору позивачем у повному обсязі здійснено оплату за Договором у розмірі 1 442 341,22 грн., що підтверджується квитанцією про оплату № 442580 від 12 квітня 2018 року.

Відповідно до п. 2.5 договору№ 75 купівлі - продажу майнових прав на квартиру від 12 квітня 2018 року, плановий термін введення будинку в експлуатацію третій квартал 2018 року.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач посилається на те, що відповідач неналежно виконав своє зобов`язання згідно договору, оскільки ним порушено договірні зобов`язання щодо введення об`єкту будівництва в експлуатацію на 404 дні.

Укладаючи з відповідачем Договір з метою отримання об`єкту будівництва у власність, позивач фактично замовив послугу у виді будівництва житла, яку зобов`язалось надати Товариство з обмеженою відповідальністю ГРК СТОЛИЦЯ відповідно до умов Договору.

Відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України Про захист прав споживачів , у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Таким чином, позивач вважає, що в зв`язку з порушенням відповідачем своїх зобов`язань за Договором, відповідно до ст. 10 Закону, відповідачем підлягає сплаті пеня, що становить 17 481 172,96грн. за 404 дні прострочки виконання зобов`язань за Договором (з 01 жовтня 2018 року по 08 листопада 2019 року).

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За умовами частини третьої статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами).

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Частиною 1 ст. 549, частиною 2 ст. 551 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, умови договору № 75 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 12 квітня 2018 р., укладеного між між Товариством з обмеженою відповідальністю ГРК СТОЛИЦЯ та ОСОБА_1 погоджені сторонами та не оспорені.

Розмір пені за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язань Договором не встановлено.

Відповідно до п.7.1 договору № 75 купівлі -продажу майнових прав на квартиру від 12 квітня 2018 року за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України та цим договором.

Згідно п.7.2 договору № 75 купівлі - продажу майнових прав на квартиру від 12 квітня 2018 року. Кожна із сторін несе відповідальність за порушення умов цього договору, якщо таке порушення сталося з її вини. Сторона, яка своїми діями завдала фактичних збитків іншій стороні, зобов`язана відшкодувати їх у повному обсязі, а також додатково сплатити неустойку, передбачену цим договором.

Поняття майнового права визначено у статті 3 Закону України Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні , згідно якого майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

Згідно з ст. 177 ЦК України об`єктам цивільного права є в тому числі і майнові права.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 656 ЦК України, предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Предметом договору купівлі - продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає зі змісту або характеру цих прав.

Отже, враховуючи те, що до завершення будівництва об`єкту забудовник є власником лише матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва, необхідно розглядати купівлю - продаж майнових прав як купівлю права вимоги від забудовника в майбутньому збудувати, ввести об`єкт в експлуатацію та передати власнику цих майнових прав квартиру або інше приміщення.

Так, згідно з Розділом 2 Предмет договору сторони дійшли згоди, що продавець зобов`язується передати, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити майнові права на квартиру у порядку та на умовах передбаченим цим договором, у відповідності з положеннями Цивільного кодексу України, іншими нормами чинного законодавства України.

Відповідно до п. 2.5 договору№ 75 купівлі - продажу майнових прав на квартиру від 12 квітня 2018 року, плановий термін введення будинку в експлуатацію третій квартал 2018 року.

Тобто, відповідно до укладеного договору № 75 купівлі - продажу майнових прав на квартиру від 12 квітня 2018 року, укладеного між сторонами предметом договору є право володіння, користування і розпорядження об`єктом нерухомого майна, який буде створений в майбутньому.

За вказаним договором купівлі-продажу майнових прав, покупець отримує у власність не індивідуально визначене нерухоме майно (квартиру) з усіма притаманними йому властивостями, а майнові права на ще не існуюче майно, яке може стати таким при сукупності всіх передбачених будівельною документацією обставин.

При цьому, договором № 75 купівлі - продажу майнових прав на квартиру від 12 квітня 2018 року не встановлено терміну, у який продавець має отримати сертифікат відповідності, що свідчить про готовність об`єкта будівництва до експлуатації та ввести в експлуатацію об`єкт будівництва.

Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст. 10 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.

За умовами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 13 ЦПК України обов`язок доказування покладається на сторони у справі.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд наголошує на тому, що позивач на свій розсуд обрала спосіб захисту порушеного права та розпорядилася своїми правами щодо предмету спору, і суд, дотримуючись принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеному ст. 13 ЦПК, розглядає дану справу лише в межах заявлених позивачем вимог та на підставі доказів, наданих сторонами.

Суд вважає, що заявлені вимоги позивача недоведені.

Згідно статтей 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно із статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно умов договору № 75 купівлі - продажу майнових прав на квартиру від 12 квітня 2018 року, відповідач не брав на себе зобов`язання перед позивачем на введення об`єкта в експлуатацію у термін до ІІІ квартала 2018 року, а відповідно до п. 2.5 вказаного Договору зазначено, що плановий термін введення будинку в експлуатацію - третій квартал 2018 р.

Вказаний термін визначений як заплановане одностороннє зобов`язання продавця у договорі, який одночасно виконує функції замовника і забудовника будівництва. Спірні ж правовідносини сторін за договором купівлі-продажу є правовідносинами продавця і покупця, предметом яких є зобов`язання продавця передати у власність покупця майнові права на квартиру у вже спорудженому об`єкті капітального будівництва (п. 2.2 Договору), після виконання покупцем його зобов`язань за договором підписати Акт приймання-передачі майнових прав на квартиру (п. 4.4.2 Договору).

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені за несвоєчасне виконання зобов`язання у розмірі 17 481 172,94 грн., не підлягають задоволенню, оскільки доводи позивача, що вказані зобов`язання мають бути виконані відповідачем у термін до кінця ІІІ кварталу 2018 року, є помилковими як такі, що не узгоджуються зі змістом укладеного між сторонами договору, тому суд не бере їх до уваги.

Щодо вимог позивача про відшкодування на її користь з відповідача моральної шкоди у розмірі 50 000,00 грн., суд зазначає наступне.

У правовій позиції викладеній у Постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/3509/18, провадження № 61-17721св19, зазначено, що за загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.

Заподіяння моральної шкоди та компенсація відповідних немайнових втрат може мати місце як в договірних, так і в деліктних правовідносинах (поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов`язальних відносин).

Згідно з частинами першою та другою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов`язання, якщо таке відшкодування встановлено договором або законом. Тобто законодавець указує на два випадки компенсації моральної шкоди - вони визначені умовами договору або випливають із положень законодавства (зокрема статті 4, 22 Закону України Про захист прав споживачів ).

Спори про відшкодування фізичній особі моральної шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону України Про захист прав споживачів чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної шкоди.

Згідно з преамбулою Закону України Про захист прав споживачів цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

За пунктами 18, 22 частини першої статті 1 Закону України Про захист прав споживачів продавець - суб`єкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товари або пропонує їх до реалізації; споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Статтею 1-1 Закон України Про захист прав споживачів передбачено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

Як вбачається з положень договору, продавець продає, а покупець купує майнові права на об`єкт нерухомості.

Пункт 5 частини першої статті 4 Закону України Про захист прав споживачів передбачає, що споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.

Відповідно до пункту 19 частини першої статті 1 Закону України Про захист прав споживачів термін продукція у цьому Законі вживається в значенні - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.

За змістом частини другої статті 22 Закону України Про захист прав споживачів при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

З огляду на викладене слід зазначити, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Статті 4 та 22 Закону України Про захист прав споживачів прямо передбачають право споживача на відшкодування моральної шкоди у правовідносинах між споживачами та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

З наведеного вбачається, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб`єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України і статей 4 та 22 Закону України Про захист прав споживачів навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження№ 14-714цс19).

Звертаючись до суду з позовними вимогами про відшкодування моральної шкоди позивач посилається на те, що бездіяльність відповідача призводить до постійних переживань, оскільки вона людина немолодого віку, хотіла переїхати до Києва та проживати поряд зі своїм сином, що в свою чергу призводить до моральних страждань.

Таким чином, наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв`язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації. Умовою відповідальності за моральну шкоду є неправомірне рішення, дія чи бездіяльність, внаслідок яких завдано моральну шкоду. Зобов`язання відшкодувати моральну (немайнову) шкоду виникає лише за умови, що вказана шкода є безпосереднім наслідком певної протиправної дії (бездіяльності).

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що вимоги про відшкодування моральної шкоди в розмірі 50 000,00 грн. задоволенню не підлягає, оскільки вина відповідача у спричиненні позивачу моральної шкоди не доведена в судовому засіданні, відсутній причинний зв`язок між будь-яким погіршенням здоров`я позивача і діями відповідача, які мали б винний характер, разом з тим заявлені вимоги заявлені без достатніх правових підстав та обгрунтування.

На підставі вище викладеного, проаналізувавши зазначені норми закону та зібрані у справі докази в їх сукупності, суд вважає, що в судовому засіданні не знайшов свого підтвердження факт завдання позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру діями чи бездіяльністю відповідача, позивачем не надано доказів та в судовому засіданні не було доведено наявність моральної шкоди, протиправності діяння відповідача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням відповідача та вини відповідача в її заподіянні.

Відповідно частин 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, § 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Suominen v. Finland від 01 липня 2003 року № 37801/97, § 36,). Ще одне призначення обґрунтування рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 30).

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю ГРК СТОЛИЦЯ про стягнення суми коштів за несвоєчасне виконання зобов`язань та стягнення моральної шкоди.

Питання сужових витрат суд вирішує і увідповідності до вимог ст. 141 ЦПК України.

Як убачається з матеріалів справи представник відповідача просить стягнути з позивача 40 865,15 грн. витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність"гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Частиною 2, 3 та 4 ст 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Таким чином, розмір витрат на оплату правничої допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правничу допомогу.

Витрати на правничу допомогу, які мають бути документально підтверджені та доведені, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій тощо).

Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Судом встановлено, що під час розгляду справи за даним позовом позивач не надав повний та почасовий розрахунок витрат понесених позивачем за виконання правничої допомоги.

Керуючись Законом України Про захист прав споживачів , ст. ст. 6, 16, 23, 177, 201, 207, 263, 509, 525, 526, 530, 549, 551, 599, 610-611, 626-629, 638, 656 ЦК України, та керуючись ст. ст. 7-13, 76-81, 137, 139, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю ГРК СТОЛИЦЯ про стягнення суми коштів за несвоєчасне виконання зобов`язань та стягнення моральної шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення виготовлено 14 грудня 2020 року.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач:

ОСОБА_1 , (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_4 );

Відповідач:

Товариства з обмеженою відповідальністю ГРК СТОЛИЦЯ (ЄДРПОУ 32588614, адреса: 02160, м. Київ, пр. Соборності, буд.15, оф. 710).

Суддя: