Ухвала

від 05.07.2021 по справі 755/18132/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

05 липня 2021 року

м. Київ

справа № 755/18132/19

провадження № 61-8676ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В. , вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду

м. Києва від 02 грудня 2020 року у складі судді Гончарука В. П. та постанову Київського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Мережко М. В., Савченка С. І., Верланова С. М. у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Готельно - розважальний комплекс Столиця про стягнення коштів за несвоєчасне виконання зобов`язань, відшкодування моральної шкоди ,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Готельно - розважальний комплекс Столиця (далі - ТОВ ГРК Столиця ) про стягнення коштів за несвоєчасне виконання зобов`язань, відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивувала посилаючись на те, що 12 квітня 2018 року між нею ТОВ ГРК Столиця укладений договір купівлі - продажу майнових прав № 75 на квартиру за будівельною адресою: АДРЕСА_1 (далі - договір від 12 квітня 2018 року № 75).

Згідно з пунктом 2.5 укладеного договору плановий термін введення будинку в експлуатацію - третій квартал 2018 року. Продавець зобов`язаний надавати на письмову вимогу покупця інформацію, що стосується будинку про хід виконання будівництва та про дотримання графіку будівництва (пункт 4.2.4 договору

від 12 квітня 2018 року № 75).

26 вересня 2018 року, позивачка звернулася до відповідача з вимогою надати їй інформацію що причини затримки введення будинку в експлуатацію та про строки виконання відповідачем умов договору, однак відповіді на звернення не отримала. 23 квітня 2019 року вона повторно звернулася із вимогою про надання інформації.

У травні 2019 року вона отримала відповідь, без зазначення особи підписанта та реквізитів, у якій було зазначено, що будівництво житлового комплексу West House планується завершити та ввести комплекс в експлуатацію до кінця поточного 2019 року. Причинами затримки будівництва зазначено необхідність коригування проектної документації підземного паркінгу, отримання дозволів для розміщення баштового крану вище дозволеної відмітки.

Відповідач не сповістив її про неможливість виконання зобов`язання у встановлений договором строк, а отже не виконав умови договору.

Відповідно до пункту 7.1 договору від 12 квітня 2018 року за невиконання

або неналежне виконання зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством та умовами договору.

Посилаючись на те, що вона у повному обсязі виконала умови договору та здійснила оплату у розмірі 1 442 341,22 грн, що підтверджується квитанцією від 12 квітня 2018 року № 442580, а ТОВ ГРК Столиця належно не виконує зобов`язання за договором, що порушує її права як споживача, призводить до постійних переживань та моральних страждань, ОСОБА_1 просила стягнути з ТОВ ГРК Столиця на її користь пеню у розмірі 17 481 172,96 грн за несвоєчасне виконання зобов`язань, та 50 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 02 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що предметом договору купівлі - продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю - продаж, якщо інше не випливає зі змісту або характеру цих прав. Ураховуючи те, що до завершення будівництва об`єкту забудовник є власником лише матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва, необхідно розглядати купівлю - продаж майнових прав як купівлю права вимоги від забудовника в майбутньому збудувати, ввести об`єкт в експлуатацію та передати власнику цих майнових прав квартиру або інше приміщення. Сторони дійшли згоди, що продавець зобов`язується передати, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити майнові права на квартиру у порядку та на умовах передбаченим цим договором, у відповідності з положеннями ЦК України, іншими нормами чинного законодавства України. Відповідно до укладеного договору від 12 квітня

2018 року № 75, предметом договору є право володіння, користування і розпорядження об`єктом нерухомого майна, який буде створений в майбутньому. За вказаним договором купівлі-продажу майнових прав, покупець отримує у власність не індивідуально визначене нерухоме майно (квартиру) з усіма притаманними йому властивостями, а майнові права на ще не існуюче майно, яке може стати таким при сукупності всіх передбачених будівельною документацією обставин. У зазначеному договорі не встановлено терміну, у який продавець має отримати сертифікат відповідності, що свідчить про готовність об`єкта будівництва до експлуатації та ввести в експлуатацію об`єкт будівництва, а лише вказано, що плановий термін введення будинку в експлуатацію - третій квартал 2018 року. Вказаний термін визначений як заплановане одностороннє зобов`язання продавця у договорі, який одночасно виконує функції замовника і забудовника будівництва. Спірні правовідносини сторін за договором купівлі - продажу є правовідносинами продавця і покупця, предметом яких є зобов`язання продавця передати у власність покупця майнові права на квартиру у вже спорудженому об`єкті капітального будівництва (пункт 2.2 договору від 12 квітня 2018 року № 75), після виконання покупцем його зобов`язань за договором підписати акт-приймання-передачі майнових прав на квартиру (пункт 4.4.2 договору від 12 квітня 2018 року № 75). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 686/6910/16 (провадження № 61-1747св18) зроблено висновок по застосуванню частини п`ятої статті 10 Закону України Про захист прав споживачів та вказано, що вона поширюється на договори підряду та договори про надання послуг. Відповідно прострочення зобов`язань, що виникли із договору підряду або договору про надання послуг зумовлює нарахування пені у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги) або в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення . Оскільки, укладений між сторонами договір купівлі - продажу майнових прав на квартиру, не є ані договором підряду, ані договором про надання послуг, суди дійшли висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення пені за неналежне виконання зобов`язань за договором від 12 квітня 2018 року № 75.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог заявниці про відшкодування моральної шкоди, суди попередніх інстанцій виходили з того, що за загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно. Заподіяння моральної шкоди та компенсація відповідних немайнових втрат може мати місце як в договірних, так і в деліктних правовідносинах (поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов`язальних відносин).Вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди в розмірі 50 000,00 грн є необгрунтованими, оскільки вона не довела вину відповідача у спричиненні їй моральної шкоди, відсутній причинний зв`язок між погіршенням здоров`я позивача і діями відповідача, які мали б винний характер.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У травні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1 у якій вона просила скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 02 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, надано заявнику строк до 18 червня 2021 року для подання касаційної скарги у новій реакції із зазначенням підстав касаційного оскарження судових рішень, відповідно до вимог частини другої статті 389 та пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України та сплати судового збору.

У червні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 у новій редакції.

Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій установивши, що заявниця обрала неналежний спосіб захисту порушеного права, мали застосувати належні приписи юридичних норм. Відмовляючи у задоволенні її позовний вимог, суди не врахували висновків викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі

№ 487/10128/14-ц, від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15,

від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, про те, що згідно з принципом jura novit curia( суд знає закони ) неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. З`ясувавши при розгляді справи, що позивач послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує в рішенні саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

За змістом пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частинипершої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Із касаційної скарги вбачається, що вона є необгрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржуваного судового рішення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 12 квітня 2018 року між ТОВ ГРК Столиця та ОСОБА_1 укладений договір купівлі - продажу майнових прав на квартиру

в„– 75, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 2.1 договору від 12 квітня 2018 року № 75 продавець зобов`язується передати, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити майнові права на квартиру у порядку та на умовах передбаченим цим договором, у відповідності з положеннями ЦК України, іншими нормами чинного законодавства України.

На виконання розділу 3 зазначеного договору позивачка здійснила оплату за договором у розмірі 1 442 341,22 грн, що підтверджується квитанцією про оплату від 12 квітня 2018 року № 442580.

Відповідно до пункту 2.5 договору від 12 квітня 2018 року № 75, плановий термін введення будинку в експлуатацію третій квартал 2018 року.

Відповідно до пункту 7.1 зазначеного договору за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України та цим договором.

Згідно пунктом 7.2 договору від 12 квітня 2018 року № 75 кожна зі сторін несе відповідальність за порушення умов цього договору, якщо таке порушення сталося з її вини. Сторона, яка своїми діями завдала фактичних збитків іншій стороні, зобов`язана відшкодувати їх у повному обсязі, а також додатково сплатити неустойку, передбачену цим договором.

Розмір пені за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язань договором не встановлений.

Звертаючись до суду з позовом позивачка посилалась на те, що вона фактично замовила послугу із будівництва житла, яку зобов`язалось надати ТОВ ГРК Столиця відповідно до умов договору від 12 квітня 2018 року № 75. Однак, у порушення умов договору, відповідач порушив встановлений у договорі строк введення будинку в експлуатацію на 404 дні, а тому згідно зі статтею 10 Закону України Про захист прав споживачів , відповідач має сплатити пеню у розмірі, 17 481 172, 96 грн за період з 01 жовтня 2018 року по 08 листопада 2019 року.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом частини першої статті 549, частини другої статті 551 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною другою статті 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі - продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.

Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України Про захист прав споживачів , у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

У постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 686/6910/16 викладено правовий висновок по застосуванню частини п 'ятої статті 10 Закону України Про захист прав споживачів та вказано, що вона поширюється на договори підряду та договори про надання послуг. Відповідно прострочення зобов`язань, що виникли із договору підряду або договору про надання послуг зумовлює нарахування пені у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги) або в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення .

Установивши, що між ТОВ ГРК Столиця та ОСОБА_1 укладений договір купівлі - продажу майнових прав, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що частина п`ята статті 10 Закону України Про захист прав споживачів не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду викладеними у постановах від 14 вересня 2020 року у справі № 369/10006/17, 04 червня

2020 року у справі № 369/10606/17.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц,

від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 є безпідставними, оскільки правовідносини у справах не є подібними.

Так у справі № 487/10128/14-ц предметом спору були вимоги про визнання незаконними та скасування окремих пунктів рішення міської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки.

У справі № 587/430/16-ц предметом спору були вимоги про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсним договору оренди і повернення земельної ділянки.

У справі № 917/1739/17-ц предметом спору були вимоги про стягнення збитків, завданих територіальній громаді внаслідок порушення земельного законодавства.

Фактично, у касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що у наведених постановах Великої Палати Верховного Суду вказано, що згідно з принципом jura novit curia ( суд знає закони ) неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм; саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку правову норму необхідно застосувати для вирішення спору; самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Разом з тим, посилання у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду із загальних питань правозастосування не може свідчити про подібність правовідносин у справі, та як наслідок обов`язок суду ураховувати висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду.

Аналізуючи наведене, доводи касаційної скарги не свідчать про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Посилання на інші підстави касаційного оскарження судових рішень передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України, касаційна скарга ОСОБА_1 не містить.

Європейський суд з прав людини зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 40, ЄСПЛ, 03 квітня

2008 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ураховуючи наведене, рішення Дніпровського районного суду м. Києва

від 02 грудня 2020 року та постанова Київського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідно до висновків викладених Верховним Судом, щодо питання правильного застосування норм права, порушеного у касаційній скарзі, що свідчить про необгрунтованість скарги та відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 02 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Готельно - розважальний комплекс Столиця про стягнення коштів за несвоєчасне виконання зобов`язань, відшкодування моральної шкоди , відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді:Г. І. Усик І. Ю. Гулейков О. В. Ступак