Постанова

від 21.12.2020 по справі 754/6929/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8349/20 Справа № 754/6929/19 Суддя у 1-й інстанції - Ковальчук Т. А. Доповідач - Макаров М. О.

Категорія 27

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2020 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Макарова М.О.

суддів - Деркач Н.М., Демченко Е.Л.

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у м. Дніпрі цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 16 липня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,-

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2019 року ОСОБА_4 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позивач в позові посилався на те, що 23 серпня 2017 року між позивачем та ОСОБА_1 було укладено договір позики грошових коштів, посвідчений приватним нотаріусом Макарівського районного нотаріального округу Корнієвською Н.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 1099. При цьому, 21 серпня 2017 року ОСОБА_2 надала згоду на укладення її чоловіком ОСОБА_1 договору позики грошей на суму 149 000 грн.

Згідно договору позивач передав у власність відповідача ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 149 000 грн., а позичальник зобов`язався повернути кошти у вказаному розмірі у строк до 23 серпня 2018 року.

У зв`язку із настанням строку повернення позики позивачем на адресу відповідача, 08 жовтня 2018 року було направлено претензію щодо погашення заборгованості у розмірі 149 000,00 грн. у строк до 18.10.2018 року. Після отримання претензії, відповідач здійснив наступні платежі в рахунок погашення боргу: -20.11.2018 р. у розмірі - 4 000 грн.; -27.11.2018 р. у розмірі - 2 985 грн.; -25.12.2018 р. у розмірі - 7000 грн.; -24.01.2019 р. у розмірі - 3 000 грн.; -28.02.2019 р. у розмірі - 2 000 грн.

Таким чином відповідач ОСОБА_1 взяв у позивача суму позики у борг у розмірі 149 000 грн. який зобов`язаний був сплатити ще 23 серпня 2018р., а станом на дату подання даної заяви 10 травня 2019 року сплатив суму 18 985 грн.

Відповідачі взяті зобов`язання в інтересах їхньої сім`ї щодо повернення позики належним чином не виконали, у зв`язку з чим, відповідачі зобов`язані сплатити штрафні санкції розраховані на суму основного боргу у наступних розмірах: 3172.00 грн. - 3 % річних; 37 948,05 грн. - пеня; 12 643,59 грн. - інфляційне нарахування.

Таким чином сума боргу становить: 130 015 грн. - сума основного боргу - позики, 3172.00 грн. - 3 % річних, 37 948.05 грн. - пеня, 12 643.59 грн. - інфляційне нарахування, а всього 183 778,64 грн.

Виходячи з наведеного, позивач просив стягнути на її користь вказаний борг з відповідачів.

Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 16 липня 2020 року позов ОСОБА_4 задоволено частково та ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 : -заборгованість за договором позики грошових коштів від 23 серпня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Макарівського районного нотаріального округу Корнієвською Н.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 1099 у розмірі 65 007 грн. 50 коп.; -три проценти річних від суми позики - 1 586 грн.; -інфляційні втрати - 6 321 грн. 79 коп.; -судовий збір в розмірі 725 грн. 41 коп.; -витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 6 880 грн. 04 коп..

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 : -заборгованість за договором позики грошових коштів від 23 серпня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Макарівського районного нотаріального округу Корнієвською Н.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 1099 у розмірі 65 007 грн. 50 коп.; -три проценти річних від суми позики - 1 586 грн.; -інфляційні втрати - 6 321 грн. 79 коп.; -судовий збір в розмірі 725 грн. 41 коп.; -витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 6 880 грн. 04 коп..

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що судом беззаперечно встановлено факт неналежного невиконання відповідачами зобов`язань за договором позики, враховуючи часткову сплату заборгованості в сумі 18 985 грн. (т. 1 а. с. 35), тому існують підстави для стягнення з кожного з відповідачів на користь позивача заборгованості за договором позики в розмірі 130 015 грн., суми індексу інфляції за весь час прострочення сплати боргу 12 643 грн. 59 коп. та трьох відсотків річних від суми в розмірі 3 172 грн., відповідно до розрахунку проведеного позивачем.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційні скарги мотивовані тим, що суд першої інстанції не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з ч. 13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Отже, враховуючи викладене апеляційні скарги представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 16 липня 2020 року підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику як малозначна.

Так, судом встановлено, що 23 серпня 2017 року між позивачем та ОСОБА_1 було укладено договір позики, згідно умов якого позивач передав, а відповідач - ОСОБА_1 прийняв у власність 149 000 грн. та зобов`язувався повернути таку ж суму грошових коштів у строк до 23 серпня 2018 року (т. 1 а. с. 29).

21 серпня 2017 року ОСОБА_2 надала згоду на укладення її чоловіком ОСОБА_1 договору позики грошей на суму 149 000 грн., де зазначила, що будь-які дії, спрямовані на укладення договору відповідають інтересам сім`ї та укладення договору відповідає спільному волевиявленню (т. 1 а. с. 31).

Задовольняючи частково позовні вимоги, районний суд обґрунтовано виходив з того, що факт неналежного невиконання відповідачами зобов`язань за договором позики встановлений, враховуючи часткову сплату заборгованості в сумі 18 985 грн. (т. 1 а. с. 35), тому існують підстави для стягнення з кожного з відповідачів на користь позивача заборгованості за договором позики в розмірі 130 015 грн., суми індексу інфляції за весь час прострочення сплати боргу 12 643 грн. 59 коп. та трьох відсотків річних від суми в розмірі 3 172 грн., відповідно до розрахунку проведеного позивачем.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

За вимогами статей 527, 530 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Ч.4 ст.65 СК України встановлено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Під час укладення договору позики, ОСОБА_2 було надано нотаріально посвідчену заяву, в якій остання надала згоду її чоловіку ОСОБА_1 на укладання договору позики, із зазначенням, що будь-які дії, спрямовані на укладання вищезазначеного договору, відповідають інтересам їхньої сім`ї та укладання договору відповідає їхньому спільному волевиявленню (т. 1 а.с. 31).

Таким чином правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї.

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Зазначені висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19).

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що позичальник прострочив виконання свого зобов`язання за договором позики, що укладався в інтересах сім`ї, суд обґрунтовано стягнув з відповідачів солідарно розмір заборгованості, три відсотки річних від простроченої суми та інфляційні втрати.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що між ним та позивачкою було укладено у спрощений спосіб договір про надання послуг відповідно до якого він зобов`язувався надавати послуги щодо консультування клієнтів підприємництва позивача з приводу вирощування органічної сільськогосподарської продукції, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки оскільки з матеріалів справи чітко вбачається саме укладання договору позики, тоді як жодних доказів на доведення факту будь-яких інших домовленостей між сторонами, відповідачем надано не було.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку щодо солідарного стягнення заборгованості, оскільки договір позики було укладено не в інтересах сім`ї, а в інтересах підприємницької діяльності, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки із нотаріально посвідченої заяви про надання згоди на укладення договору позики, вбачається, що будь-які дії, спрямовані на укладення договору відповідають інтересам сім`ї та укладення договору відповідає спільному волевиявленню.

Отже, висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

Суд з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону.

Враховуючи зазначене, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін.

Згідно ст.141 ЦПК України, судові витрати, понесені відповідачами у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 16 липня 2020 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді Н.М. Деркач

Е.Л. Демченко