Рішення

від 08.12.2020 по справі 265/1688/18

ОРДЖОНІКІДЗЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МАРІУПОЛЯ

Справа № 265/1688/18

Провадження № 2/265/34/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2020 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі: головуючого судді Вайновського А. М., за участю секретаря судових засідань Гавшиної А.С., позивачки ОСОБА_1 , представника відповідача Комунального закладу «Маріупольська міська лікарня №4 ім. І.К. Мацука» в особі Сергієнко Надії Іванівни, представників третіх осіб: Незалежної первинної професійної спілки організації КУ «Маріупольська міська лікарня №4 ім. І.К. Мацука» та Вільної профспілки медичних робітників України в особі Пазій Ірини Володимирівни, представника Маріупольської міської ради в особі Карацюба Валерія Леонідовича розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до КЗ «Маріупольська міська лікарня №4 ім. І.К. Мацука» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ

23.02.2018р позивачка ОСОБА_1 звернулась до Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області із позовом до Комунального закладу «Маріупольська міська лікарня №4 ім. І.К. Мацука» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В обґрунтування позову зазначила, що 01.01.2012р була прийнята на посаду завідуючої денного стаціонару для лікування осіб постраждалих в результаті аварії ЧАЕС. 23.01.2018р наказом відповідача №17 на підставі п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку з відсутністю на роботі без поважних причин. З 26.09.2016р займає посаду голови Незалежної первинної професійної спілки організації КУ «Маріупольська міська лікарня №4 ім. І.К. Мацука» , яка є структурним підрозділом Вільної профспілки медичних робітників України. Її принципова позиція на посаді голови профспілки, на її думку стала передумовою для звільнення з посади завідуючої денного стаціонару для лікування осіб постраждалих в результаті аварії ЧАЕС. Приймаючи рішення про її звільнення відповідач зазначив про її відсутність на робочому місці без поважних причин 30.12.2017р. З вказаним рішенням та зазначеними в ньому причинами вона не згодна. Перш за все, 30.12.2017р вона згідно трудового розпорядку знаходилась на робочому місці та не припускала порушень трудової дисципліни. Акт про її відсутність 30.12.2017р на робочому місці складений адміністрацією лікувального закладу не відповідає дійсності, обставини зазначені в ньому є суперечливими та такими, що не відповідають дійсності. Більш того, в день винесення наказу №17 від 23.01.2018р вона хворіла, що на її думку взагалі унеможливлювало здійснення таких дій. Крім того, в порушення вимог ст.252 КЗпП України відповідач звернувшись до профспілкової організації 24.01.2018р (наступного дня після винесення наказу №17 про звільнення) та не дочекавшись надання чи не надання згоди прийняв рішення про звільнення, при цьому відповідач звернувся тільки до Вільної профспілки медичних робітників України та повністю проігнорував обов`язок звернутися до Незалежної первинної професійної спілки організації КУ «Маріупольська міська лікарня №4 ім. І.К. Мацука» . Враховуючи вищезазначені порушення законодавства України про працю просила суд прийняти рішення про поновлення її на роботі та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

27.02.2018р ухвалою суду прийнято рішення про відкриття спрощеного позовного провадження, розгляд справи призначено на 20.04.2018р. 07.08.2018р заява позивачки ОСОБА_1 була задоволена - порядок розгляду справи зі спрощеного позовного провадження переведено до загального позовного провадження із призначенням підготовчого судового засідання на 07.08.2018р.

23.03.2018р представником відповідача Комунального закладу «Маріупольська міська лікарня №4 ім. І.К. Мацука» в особі Сергієнко Н.І. на адресу суду надано відзив на позовну заяву ОСОБА_1 . Згодом, вказаний відзив письмово доповнено відповідачем. Не погоджуючись із позовом, представник відповідача зазначив, що звільнення ОСОБА_1 проведено адміністрацією відповідача на підставі наказу №17 від 23.01.2018р, відповідач керувався положеннями п.4 ст.40 КЗпП України та врахував відсутність позивачки ОСОБА_1 на робочому місці без поважних причин 30.12.2017р. Факт прогулу та його обставини, на думку представника позивача, повністю підтверджений відповідним актом від 30.12.2017 про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці, актом огляду персонального комп`ютера на робочому місці ОСОБА_1 , відсутністю будь яких записів в журналі прийому та огляду пацієнтів відділення, що очолювала ОСОБА_1 , показами свідків. Позивачу була надана можливість надати письмові пояснення згідно положень ст.149 КЗпП України після чого ОСОБА_1 була ознайомлена з наказом про звільнення, крім того з позивачем проведено повний розрахунок та видана копія наказу та належним чином оформлена трудова книжка. Звернення за згодою на звільнення до профспілки відбулось із запізненням оскільки безпосередньо позивачкою під час звільнення постійно вчинялись дії щодо затягування цього процесу. В результаті виявилась ситуація коли адміністрацією Комунального закладу «Маріупольська міська лікарня №4 ім. І.К. Мацука» з метою не порушення місячного терміну який надає можливість звільнити робітника за припущенні порушення трудової дисципліни було прийнято рішення про звільнення без отримання згоди профспілки. На думку позивача відсутність згоди профспілки відповідно до положень ст.43 КЗпП України не є обов`язковою умовою для вчинення таких дій та дозволяє роботодавцю отримати таку згоду і після прийняття остаточного рішення. При цьому, ст.235 КЗпП України порушення порядку звільнення не є єдиною та безумовною підставою для поновлення робітника на роботі за рішенням суду. Пізніш отримане з боку Вільної профспілки медичних робітників України рішення про не надання згоди на звільнення ОСОБА_1 на думку представника відповідача не є вмотивованим. Згода Незалежної первинної професійної спілки організації КУ «Маріупольська міська лікарня №4 ім. І.К. Мацука» про звільнення ОСОБА_1 не запитувалась через відсутність в розпорядженні адміністрації відповідача відомостей щодо складу профспілки, запит про надання відповіді про склад вказаної профспілки залишено без відповіді. Щодо посилань ОСОБА_1 про начебто знаходження її у день звільнення 23.02.2018р на лікарняному не відповідає дійсності, оскільки наданою довідкою позивачкою підтверджено тільки звернення за медичною допомогою, а не її звільнення від праці у зв`язку з непрацездатністю. Під час ознайомлення ОСОБА_1 з наказом про звільнення, отриманні наказу та трудової книжки остання не робила будь яких заяв щодо поганого самопочуття, що унеможливлювало б проведення даної процедури та не повідомляла адміністрацію про наявність офіційно виданого листка непрацездатності. В зв`язку з наведеними обставинами просила суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1

10.08.2018р у справі проведено підготовче судове засідання слухання справи призначено на 27.09.2018р.

23.11.2018р цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , у зв`язку із закінченням строків повноважень головуючого судді прийнято до провадження іншим складом суду.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 повністю підтримала позовні вимоги просила суд їх задовольнити. Щодо обставин справи повідомила, що на вказаній посаді працювала до звільнення починаючи з 2012 року, має численні заохочення за сумлінне ставлення до виконання трудових обов`язків. 30.12.20127 року вона повний робочий день, який був встановлений на адміністрацією відпрацювала на робочому місці. На роботу о 8 ранку її підвіз чоловік - ОСОБА_2 та проводив до робочого місця, після чого поїхав у своїх справах. Відділення денного стаціонару для лікування осіб постраждалих в результаті аварії ЧАЕС де вона працювала завідуючою вона зачинила, з метою виключення потрапляння туди невідомих осіб, це рішення обумовлено збільшенням крадіжок у відділені саме через вільний доступ (відчинені двері). Приблизно до 10 години вона працювала на персональному комп`ютері: складала звіт. Між 10 та 10 годиною 30 хвилин вона пішла до лікаря іншого відділення з метою отримання рекомендацій щодо лікування хворих. У відділенні з робітників була тільки ОСОБА_3 , решта працівників з невідомих їй причин на роботі цього дня не були, причини їх не явки вона не з`ясовувала, залишивши це питання на перший робочий день після новорічних свят. Повернувшись у відділення знов зачинила двері та працювала в зачиненому приміщенні згідно трудового розпорядку на цей день до 14 години, поки її зустрів та відвіз до дому чоловік.

Аналогічні пояснення та обґрунтування на підтримку позовних вимог надані суду з боку представника третіх осіб: Незалежної первинної професійної спілки організації КУ «Маріупольська міська лікарня №4 ім. І.К. Мацука» та Вільної профспілки медичних робітників України - Пазій І.В.

Представник відповідача Комунального закладу «Маріупольська міська лікарня №4 ім. І.К. Мацука» в особі Сергієнко Н.І. в судовому засіданні повністю підтримала письмові заперечення викладені у відзиві. Просила суд за результатами розгляду відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі.

Аналогічні обґрунтування надав представник третьої особи Маріупольської міської ради - Карацюба В.Л., просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Допитаний в якості свідка чоловік позивачки - ОСОБА_2 пояснив, що 30.12.2017р близько 8 години ранку підвіз дружину ОСОБА_1 до роботи та провів її до робочого місця. Заїхав за ОСОБА_1 дещо раніш закінчення робочого дня - близько 12 години у відділені ОСОБА_1 не було, він спілкуючись зі знайомим дочекався дружину та разом з нею близько 13 години 45 хвилин поїхав до дому.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 пояснив, що знайом з позивачкою по справі, 30 грудня 2017 року близько 13 години він звернувся про медичну допомогу до ОСОБА_1 з проханням прослухати легені, що і було зроблено позивачкою у своєму кабінеті. Ці обставини запам`ятав та співвідносить їх саме з 30.12.2017р бо цього дня посварився зі своєю дружиною.

Допитана в якості свідка ОСОБА_5 що 30.12.2017р вона з ранку перебувала у Комунальному закладі «Маріупольська міська лікарня №4 ім. І.К. Мацука» у зв`язку з находженням малолітньої внучки на лікуванні в реанімації, яка розташована біля відділення яке очолює раніш знайома ОСОБА_1 , останню бачила у відділені тричі близько 8 ранку, між 12 та 13 годиною та о 14 годині. ОСОБА_1 двічі виходила з відділення у свої справах та поверталась, двері відділення були зачинені. Дійсно була якась група працівників лікарні яка намагалась потрапити через зачинені двері до відділення ОСОБА_1 але в цей момент останньої там не було, цим подіям вона не надала значення бо не розуміла, що відбувається.

Повністю підтвердив вищевказані пояснення свідок ОСОБА_6 письмові пояснення якої засвідчені аффідевітом приватного нотаріуса Маріупольського нотаріального округу Лашиною Н.Г. та були досліджені у судовому засіданні.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснив що знайом з позивачкою ОСОБА_1 з 1992 року. З листопада 2017р по 07.12.2017 року проходив лікування у денному стаціонарі для лікування осіб постраждалих в результаті аварії ЧАЕС. 30.12.2017 року приблизно о 12 годині 15 хвилин приїздив до лікарні з метою отримання виписки за результатами лікування, зустрів у відділені ОСОБА_1 , остання повідомила, що виписка не готова. Пояснити з яких причин запам`ятав та співвідносить ці події саме з 30.12.2017р свідок не зміг.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 , пояснила, що працює на посаді головного бухгалтера Комунального закладу «Маріупольська міська лікарня №4 ім. І.К. Мацука» . 30.12.2017р у вказаному закладі був робочий день. Між 8 та 9 ранку головний лікар ОСОБА_9 звернув увагу, що в денному стаціонарі для лікування осіб постраждалих в результаті аварії ЧАЕС горить світло але відділення зачинено та персонал відділення відсутній. Виконуючи розпорядження головного лікаря вона по завершенню трудового дня склала акт про відсутність на робочому місці робітників згаданого стаціонару. З`ясувати наявність на робочому місці працівників стаціонарна намагались протягом усього робочого часу в останнє в 14 годині. Обставини зазначені в акті, який складено нею - повністю підтверджує.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 пояснила, що станом на грудень працювала в денному стаціонарі для лікування осіб постраждалих в результаті аварії ЧАЕС, 30.12.2017 року в лікарні у тому числі у відділенні де вона працювала був робочий день, на роботу вона прийшла близько 8 ранку, пробула до 9 ранку, у відділені вона була одна і нікого, у тому числі ОСОБА_1 вона цього дня не бачила. Зачинивши відділення та розуміючи, що порушує трудову дисципліну вона пішла до дому.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 пояснив, що працює завідуючим відділенням Комунального закладу «Маріупольська міська лікарня №4 ім. І.К. Мацука» . 30.12.2017р у вказаному закладі був робочий день. Цього дня з`ясувалось, що співробітники денного стаціонару для лікування осіб постраждалих в результаті аварії ЧАЕС не вийшли на роботу. Безпосереднього його було залучено в якості члена комісії, яка зафіксувала відсутність робітників згаданого відділення, ним за участі інших щонайменше тричі протягом дня з інтервалами в декілька годин перевірялось знаходження позивачки та інших на робочому місці, але як було виявлено відділення протягом усього часу було зачинено потрапити туди не було можливості, склад комісії намагався стукати у зачинені двері але їх так ніхто протягом дня не відчинив, саме про ці обставини було зазначено в акті який він з іншими підписав.

Аналогічні пояснення надав суду допитаний в якості свідка ОСОБА_11 , що станом на 20.12.2017 року працював лікарем-хірургом Комунального закладу «Маріупольська міська лікарня №4 ім. І.К. Мацука» . Таким чином, повністю підтвердив обставини за яких було складено акт. Численні намагання членів комісії 30.12.2017р встановити наявність лікарів на робочому місці у денному стаціонарі для лікування осіб постраждалих в результаті аварії ЧАЕС не дали результатів.

Дослідивши позовну заяву, відзиви, письмові докази, оцінивши їх у своїй сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволення позовних вимог ОСОБА_1 за наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках:

п.4) прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Згідно ч.2 ст.40 КЗпП - не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (за п.4) в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці.

Згідно ст.43 КЗпП розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктом 4 статі 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником. Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Згідно ст. 147 КЗпП за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Згідно ст. 147-1 КЗпП дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (призначення на посаду) даного працівника.

Згідно ст.148 КЗпП дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку. Згідно ст.149 КЗпП до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

При розгляді даної справи суд встановив такі обставини і відповідні їм правовідносини, та дійшов таких висновків:

Позивачка була прийнята на роботу за трудовим договором, звільнена з роботи за прогул (п.4 ст.40 КЗпП). Спір міх сторонами виник з трудових правовідносин, врегульованих Кодексом законів про працю.

Звільнення за прогули є одночасно накладенням дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни, тому звільнення вважається законним, якщо воно проведено з дотриманням всіх вимог КЗпП з даного приводу, і зокрема процедури накладення дисциплінарного стягнення.

При розгляді справи про поновлення на роботі роботодавець повинен довести, як сам факт дисциплінарного порушення (в даному випадку - прогулу, тобто відсутності на роботі не менше трьох годин протягом робочого дня, в тому числі сумарно), так і дотримання ним процедури звільнення.

З наказу №17 від 23.01.2018р про звільнення завідуючої денного стаціонару для лікування осіб постраждалих в результаті аварії ЧАЕС Комунального закладу «Маріупольська міська лікарня №4 ім. І.К. Мацука» ОСОБА_1 вбачається, що остання звільнена на підставі п.4 ст.40 КЗпП України. В наказі зазначено, що перевіркою виконання графіку виходу на роботу 30.12.2017р ОСОБА_1 самовільно звільнила співробітників відділення від виконання трудових обов`язків та самостійно у вказаний день здійснила прогул - без поважних причин була відсутня на роботі більше трьох годин. Згідно наказу факт прогулу підтверджено рапортом головного бухгалтера Будика Т., доповідною Шарунової Н., актом про невихід на роботу №12 від 30.12.2017р, актом огляду системного блоку комп`ютера.

З рапорту головного бухгалтера Будика Т. на ім`я головного лікаря Комунального закладу «Маріупольська міська лікарня №4 ім. І.К. Мацука» від 02.01.201р вбачається, що останньою була проведена перевірка додержання режиму та графіку роботу у відділеннях хірургічного корпусу. Встановлено, що співробітники денного стаціонару для лікування осіб постраждалих в результаті аварії ЧАЕС відсутні на роботі про що складено відповідний акт.

Доповідною запискою економіста Комунального закладу «Маріупольська міська лікарня №4 ім. І.К. Мацука» Шарунової Н. головного лікаря вказаного закладу повідомлено, що на виконання розпорядження сумісно з головним бухгалтером ОСОБА_12 проведено перевірку дотримання трудового розпорядку. Під час перевірки о 09 годині 30.12.2017р встановлено, що двері денного стаціонару для лікування осіб постраждалих в результаті аварії ЧАЕС зачинені, прийнятими заходами встановити наявність на робочих місцях робітників вказаного віддалення не надалось можливим, протягом усього робочого часу до 13 години 45 хвилин нею та головним бухгалтером приймались заходи для встановлення місця знаходження будь-кого з робітників відділення. Після чого, про вказані обставини було складено акт за участю інших співробітників лікувального закладу.

Дослідженням Акту про невихід на роботу №12 від 30.12.2017р. Встановлено, що акт складено головним бухгалтером ОСОБА_12 за участю медсестер ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , лікарів ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , завідуючих відділень ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , економіста ОСОБА_21 акті зазначено, що на момент перевірки двері денного стаціонару для лікування осіб постраждалих в результаті аварії ЧАЕС зачинено, доступ до відділення відсутній. Присутні особи підтверджують, що з 10 години до 13 години 15 хвилин 30.12.2017р на робочому місці відсутні робітники відділення, у тому числі завідуюча ОСОБА_1 . Акт підписаний вказаними учасниками. Згідно відмітки з актом ознайомлена ОСОБА_1 -03.02.2018р.

Дослідженням журналу обліку прийому хворих в денному стаціонарі для лікування осіб постраждалих в результаті аварії ЧАЕС встановлено, що останній запис при вчинення дії з хворими, який передувала подіям 30.12.2017 міститься за 28.12.2017р, що спростовує пояснення ОСОБА_1 щодо відвідування відділення та надання з її боку допомоги хворому ОСОБА_4 .

Згідно табеля обліку використання робочого часу за грудень 2017 року, в графі з відображенням дати місця « 30» навпроти прізвища ОСОБА_1 міститься відмітка про прогул: «П» . Табель підписано головним лікарем та в.о. старшої медсестри Комунального закладу «Маріупольська міська лікарня №4 ім. І.К. Мацука» .

Згідно акту огляду обладнання від 12.01.2018р складений комісією Комунального закладу «Маріупольська міська лікарня №4 ім. І.К. Мацука» був оглянутий системний блок комп`ютеру що знаходиться в розпорядженні денного стаціонаріу для лікування осіб постраждалих в результаті аварії ЧАЕС встановлено, що операційну систему « Window» було запущено 30.12.2017р о 7 годині 55 хвилин 18 секунд та о 8 годині 11 хвилин 16 секунд зроблено вихід з системи. Тобто комп`ютер денного стаціонаріу для лікування осіб постраждалих в результаті аварії ЧАЕС працював 30.12.2017 року всього протягом дня приблизно 16 хвилин.

Позивачка не визнаючи факт вчинення прогулу 30.12.2017р на заперечення цієї обставини надала суду свідчення: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ОСОБА_7 які безпосередньо суду підтвердили наявність тимчасових зустрічей 30.12.2017р протягом 08 години ранку - 13 години 45 хвилин з позивачкою на території денного стаціонару для лікування осіб постраждалих в результаті аварії ЧАЕС Комунального закладу «Маріупольська міська лікарня №4 ім. І.К. Мацука» . Проте суд не може погодитись з думкою позивачки, що вказані свідки повністю спростовують висновки адміністрації Комунального закладу «Маріупольська міська лікарня №4 ім. І.К. Мацука» щодо її відсутності на робочому місці без поважних причин більше трьох годин, оскільки вказані свідки підтверджують виключно короткочасні зустрічі у тому числі за межами відділення та не свідчать про перебування позивачки на робочому місці протягом робочого дня. Про ці обставини не заперечують і самі вказані свідки та безпосередньо позивачка яка зазначає, що зачинивши двері залишала приміщення денного стаціонару посилаючись на виробничу необхідність, проте доказів такої необхідності чи підтверджень цих обставин суду не надано.

Таким чином, суд при розгляді даної справи виходить з того, що прогул на роботі протягом трьох годин є достатньою обставиною для висновку, що працівник допустив грубе порушення трудової дисципліни, і що таке порушення достатнє для застосування такого стягнення як звільнення за прогул, - у разі відсутності поважної причини прогулів.

В даній справі позивачка повинна довести наявність у неї поважних причин такої відсутності на роботі (прогулу), при чому доведеною має бути причина відсутності протягом всього часу прогулу, враховуючи, що прогулом вважається відсутність на робочому місці протягом трьох годин, як підряд так і сумарно протягом робочого дня.

Позивачка на думку суду не довела підстави залишення приміщення де розташоване її робоче місце та підстави з яких, як вона зазначає двері приміщення були протягом усього часу зачинені (не залежно від її присутності), що взагалі унеможливлювало відвідування хворими лікувального закладу.

При таких обставинах суд погоджується з відповідачем у тому, що саме позивачка поступила недобросовісно, і допустила порушення трудової дисципліни, ігноруючи обов`язкові для всіх встановлені правила трудового розпорядку та вимоги трудової дисципліни. Суд погоджується з відповідачем у тому, що вказаний позивачкою спосіб ведення трудової діяльності - надання медичної допомоги за зачиненими дверима викликаний численними крадіжками є неналежним, і не тим випадком, коли працівник дійсно не мав можливості діяти добросовісно і у відповідності до вимог трудового розпорядку.

З даного приводу суд вважає, що позивачка при допущенні прогулу виходила виключно з особистих інтересів, поставивши їх вище роботи і діяла в ущерб інтересам роботи. Позивачка у даному випадку допустила умисне порушення трудової дисципліни, яке давало відповідачу підстави для звільнення такого працівника.

Щодо другої названої позивачкою причини незаконності рішення про звільнення а саме не врахування роботодавцем її стану здоров`я, то суд робить висновок, що надана позивачкою суду картка-сповіщення №92 про надання 23.01.2018р їй - ОСОБА_1 медичної допомоги підтверджує лише факт надання такої допомоги, а не її звільнення від праці у зв`язку з непрацездатністю, що мало б певні юридичні наслідки.

Щодо процедури звільнення, то судом встановлено:

Відповідно до статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, має бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником. Виборний орган первинної профспілкової організації повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації дав згоду на розірвання трудового договору.

Згідно із частиною сьомою статті 43 КЗпП України та частиною шостою статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору з працівником має бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у такій згоді, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

Розглядаючи трудовий спір з урахуванням положень частини сьомої статті 43 КЗпП України та статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності , суд повинен з`ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення. Оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.

З подання головного лікаря Комунального закладу «Маріупольська міська лікарня №4 ім. І.К. Мацука» ОСОБА_9 вбачається, що останній 17.01.2018р звернувся до Голови Вільної профспілки медичних робітників України вбачається, що ОСОБА_1 30.12.2017р о 8 годині 11 хвилин залишила своє місце роботи, зачинила відділення денного стаціонару, яке очолює. З пояснень самої ОСОБА_1 вона знаходилась в відділенні та працювала за комп`ютером, вказані обставини спростовано адміністрацією та не відповідають дійсності. У зв`язку з чим Комунальний заклад «Маріупольська міська лікарня №4 ім. І.К. Мацука» просить розглянути подання і надати згоду на звільнення ОСОБА_1 за здійснений прогул 30.12.2017р за п.4 ст.40 КЗпП України.

Відповідно до абз.5 п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами індивідуальних трудових спорів» від 06.11.1992 №9 відмова профспілкового органу у згоді на звільнення є підставою для поновлення працівника на роботі.

Судом встановлено, що голові профспілки членом якої є позивачка, було спрямоване обґрунтоване подання про надання згоди щодо звільнення позивача з займаних посад за п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України.

Відповідно до ч.7 ст.43 КЗпП України та ч.6 ст.39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» рішення виборного органу первинної профспілкової організації про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації.

За змістом вищезазначених норм права суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з`ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.

Отже, суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості, оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права.

Рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

Такий правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду України від 01.07. 2015 у справі № 6-703цс15

З рішення про відмову у наданні згоди на притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення ОСОБА_1 , що 05.02.2018р надано головному лікарю Комунального закладу «Маріупольська міська лікарня №4 ім. І.К. Мацука» з боку президії Вільної профспілки медичних працівників України вбачається, що подання отримано профспілкою 24.01.2018р. При цьому, в рішенні зазначено, що президія розглянувши подання головного лікаря та додані до нього документи встановила суперечливі докази щодо прогулу ОСОБА_1 , а тому обставини, що викладені в поданні на думку президії не є достовірно встановленими бо ґрунтуються на припущеннях, виходячи з пояснень ОСОБА_1 , яка заперечувала вчинення прогулу президія вважає, що підстав для звільнення останньої немає, а тому своєї згоди не надає.

Однак, дане рішення суд не може вважати таким, що відповідає вимогам закону. Так, з рішення вбачається формальне обговорення подання Комунального закладу «Маріупольська міська лікарня №4 ім. І.К. Мацука» , яке фактично обґрунтовано лише поясненнями безпосередньо ОСОБА_1 , яка не підтвердила факт вчинення прогулу, решта відомостей наданих з боку відповідача в зв`язку з протиріччями визнані в рішенні такими, що ґрунтуються на припущеннях та домислах. Правове обґрунтування незаконності звільнення позивачки взагалі відсутнє і містить в собі застереження щодо не отримання згоди первинної профспілки.

Водночас, суд встановив, що відповідачем зі своєї сторони виконані всі умови задля отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації. Лікарнею було спрямоване обґрунтоване подання до профспілки, отримане повідомлення про прийняте рішення у письмовій формі. На час розгляду цивільної справи процедура дотримана у повному обсязі, рішення профспілкового органу отримано

Суд виходить з того, що при виявлені факту звільнення працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації суд не вправі поновити працівника на роботі, якщо немає інших порушень трудового законодавства, які дають підстави на його поновлення на роботі. Само по собі одержання такої згоди є елементом порядку звільнення, порушення якого не тягне безумовне поновлення працівника на роботі. Більш того, при розгляді справи (трудового спору) суд мав в своєму розпорядженні рішення профспілкового органу щодо звільнення ОСОБА_1 .

Таким чином, додержання відповідачем норм трудового законодавства, що регулюють процедуру звільнення позивачки, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, у тому числі щодо поновлення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, враховуючи, що суд відмовляє в задоволенні позову, а позивач звільнений від сплати судових витрат при поданні позову, судові витрати підлягають компенсації за рахунок коштів державного бюджету.

Керуючись ст.3, 5, 7, 8, 18, 229, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 ) до Комунального закладу «Маріупольська міська лікарня №4 ім. І.К. Мацука» (Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Пашковського, 4, ЕДРПОУ №01990654), треті особи Незалежна первинна профспілкова організація КУ «Маріупольська міська лікарня №4 ім. І.К. Мацука» (Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Пашковського, 4, ЕДРПОУ №40137944), Вільна профспілка медичних робітників України (місто Київ, вулиця Велика Васильківська, №65, офіс №3, ЕДРПОУ №34880502), Маріупольська міська рада (місто Маріуполь, пр. Миру, юудинок №70) про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Вступну та резолютивну частину рішення складено та проголошено 08 грудня 2020 року, повне судове рішення буде складене 18 грудня 2020 року.

Суддя А.М. Вайновський