Постанова

від 25.03.2021 по справі 265/1688/18

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

22-ц/804/688/21

265/1688/18

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2021 року м. Маріуполь

Єдиний унікальний номер № 265/1688/18

Номер провадження 22-ц/804/688/21

Донецький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Ткаченко Т.Б. (суддя-доповідач), Пономарьової О.М., Попової С.А.,

секретар - Сікора М.М.

сторони:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - Комунальна установа Маріупольська міська лікарня №4 ім.І.К. Мацука , правонаступником якого є Комунальне некомерційне підприємство Маріупольської міської ради Маріупольська міська лікарня №4 ім. І.К. Мацука

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 08 грудня 2020 року, у складі судді Вайновського А.М.,

у справі за позовом ОСОБА_1

до Комунальної установи Маріупольська міська лікарня №4 ім. І.К. Мацука , правонаступником якого є Комунальне некомерційне підприємство Маріупольської міської ради Маріупольська міська лікарня №4 ім. І.К. Мацука ,

треті особи: Вільна профспілка медичних працівників України, Незалежна первинна профспілкова організації КУ Маріупольська міська лікарня №4 ім. І.К. Мацука ,

про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В с т а н о в и в:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

23 лютого 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом до Комунальної установи Маріупольська міська лікарня №4 ім. І.К. Мацука , правонаступником якої є Комунальне некомерційне підприємство Маріупольської міської ради Маріупольська міська лікарня №4 ім. І.К. Мацука (далі - КНП Маріупольська міська лікарня № 4 ім. І.К.Мацука або Маріупольська міська лікарня № 4) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Повна заява мотивована тим, що з 01 січня 2012 року була прийнята у КУ Маріупольська міська лікарня № 4 ім. І.К.Мацука на посаду завідуючої денного стаціонару для лікування осіб, постраждалих при аварії на ЧАЕС.,

23 січня 2018 року наказом відповідача №17к була звільнена на підставі п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку з відсутністю на роботі без поважних причин.

З 26 вересня 2015 року є головою Незалежної первинної професійної спілки організації КУ Маріупольська міська лікарня №4 ім. І.К. Мацука , яка є структурним підрозділом Вільної профспілки медичних робітників України. Її принципова позиція на посаді голови профспілки, на її думку, стала передумовою для звільнення з посади завідуючої денного стаціонару для лікування осіб постраждалих в результаті аварії ЧАЕС.

Приймаючи рішення про її звільнення відповідач зазначив про її відсутність на робочому місці без поважних причин 30 грудня 2017 року. З вказаним наказом та зазначеними в ньому причинами вона не згодна, оскільки 30 грудня 2017 року вона згідно трудового розпорядку знаходилась на роботі та працювала, а тому не припускала порушень трудової дисципліни. Складений адміністрацією лікувального закладу Акт про її відсутність 30 грудня 2017 року на робочому місці не відповідає дійсності, обставини викладені в ньому зроблені на припущеннях та не відповідають дійсності. В день винесення наказу №17к від 23 січня 2018 року вона хворіла, що на її думку взагалі унеможливлювало здійснення таких дій, та звільнив її з роботи без згоди виборного органу первинної профспілкової організації та вищестоящої профспілкової організації. Відповідач звернувшись до профспілкової організації 24 січня 2018 року (наступного дня після винесення наказу №17 про звільнення) та не дочекавшись надання чи не надання згоди, прийняв рішення про звільнення, при цьому звернувся тільки до Вільної профспілки медичних робітників України, повністю проігнорував обов`язок звернутися до первинної профспілкової організації - Незалежної первинної професійної спілки організації КУ "Маріупольська міська лікарня №4 ім. І.К. Мацука".

Враховуючи вищезазначені порушення законодавства України про працю просила поновити її на роботі з дня звільнення, визнати неправомірним та скасувати наказ № 17к від 23 січня 2018 року, стягнути з відповідача на її користь середню заробітну плату за весь час вимушеного прогулу, а саме за період з 24 січня 2018 року по день винесення судом рішення.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 17 липня 2020 року в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідача залучено Маріупольську міську раду (т.2 а.с.137 -140).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 08 грудня 2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до КЗ Маріупольська міська лікарня №4 ім. І.К. Мацука , треті особи Незалежна первинна профспілкова організація КУ Маріупольська міська лікарня №4 ім. І.К. Мацука , Вільна профспілка медичних робітників України, Маріупольська міська рада про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд дійшов висновку, що позивачка не довела підстави залишення приміщення, де розташоване її робоче місце та підстави з яких, як вона зазначає, двері приміщення були протягом усього часу зачинені (не залежно від її присутності), що взагалі унеможливлювало відвідування хворими лікувального закладу.

При таких обставинах суд погодився з відповідачем у тому, що саме позивачка поступила недобросовісно, і допустила порушення трудової дисципліни, ігноруючи обов`язкові для всіх встановлені правила трудового розпорядку та вимоги трудової дисципліни. Вказаний позивачкою спосіб ведення трудової діяльності - надання медичної допомоги за зачиненими дверима викликаний численними крадіжками є неналежним, і не тим випадком, коли працівник дійсно не мав можливості діяти добросовісно і у відповідності до вимог трудового розпорядку. Позивачка при допущенні прогулу виходила виключно з особистих інтересів, поставивши їх вище роботи і діяла в ущерб інтересам роботи, чим допустила умисне порушення трудової дисципліни, яке давало відповідачу підстави для звільнення такого працівника.

Надана позивачкою суду картка-сповіщення №92 про надання 23 січня 2018 року позивачці медичної допомоги підтверджує лише факт надання такої допомоги, а не її звільнення від праці у зв`язку з непрацездатністю, що мало б певні юридичні наслідки.

Суд також дійшов висновку, що рішення президії Вільної профспілки медичних працівників України про відмову у наданні згоди на притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення ОСОБА_1 , не може вважати таким, що відповідає вимогам закону, оскільки з нього вбачається формальне обговорення подання КУ Маріупольська міська лікарня №4 ім. І.К. Мацука , яке фактично обґрунтовано лише поясненнями безпосередньо ОСОБА_1 , яка не підтвердила факт вчинення прогулу. Решта відомостей наданих з боку відповідача в зв`язку з протиріччями визнані в рішенні такими, що ґрунтуються на припущеннях та домислах. Правове обґрунтування незаконності звільнення позивачки взагалі відсутнє і містить в собі застереження щодо не отримання згоди первинної профспілки.

Водночас, відповідачем зі своєї сторони виконані всі умови задля отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації. Лікарнею було спрямоване обґрунтоване подання до профспілки, отримане повідомлення про прийняте рішення у письмовій формі. На час розгляду цивільної справи процедура дотримана у повному обсязі, рішення профспілкового органу отримано.

Суд виходив з того, що при виявлені факту звільнення працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації суд не вправі поновити працівника на роботі, якщо немає інших порушень трудового законодавства, які дають підстави на його поновлення на роботі. Само по собі одержання такої згоди є елементом порядку звільнення, порушення якого не тягне безумовне поновлення працівника на роботі. Більш того, при розгляді справи (трудового спору) суд мав в своєму розпорядженні рішення профспілкового органу щодо звільнення ОСОБА_1 .

Додержання відповідачем норм трудового законодавства, що регулюють процедуру звільнення позивачки, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, у тому числі щодо поновлення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

15 січня 2021 року позивачка ОСОБА_1 подала через суд першої інстанції апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, в якій, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування матеріального права, просила скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 25 січня 2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 .

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 28 січня 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 до КУ Маріупольська міська лікарня №4 ім. І.К. Мацука , треті особи: Вільна профспілка медичних робітників України, Незалежна первинна професійна спілка організації КУ Маріупольська міська лікарня №4 ім. І.К. Мацука , ММР, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд першої інстанції не дав належної оцінки доказам, які є в матеріалах справи та стосуються того, що позивачка була на роботі.

Недоведеність викладених у рішенні суду висновків обставинам справи полягає в неправильній оцінки судом наданих позивачкою доказів. Суд не навів у рішенні пояснення свідків, обмежившись лише посиланням на те, що в ході розгляду справи були допитані представлені позивачкою свідки, які підтвердили наявність тимчасових зустрічей 30 грудня 2017 року протягом 08 години ранку - 13:45 годин з позивачкою на території денного стаціонару для лікування осіб, постраждалих в результаті аварії на ЧАЕС.

Зазначає про необхідність звернути увагу та надати належну оцінку поясненням свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 які підтвердили, що позивачка знаходилась в стаціонарі з 7.55 годин до 8.20 годин, приблизно з 8.30 годин до 11.15 годин, та біля 13 години позивачка знову виходила з відділення після огляду свідка ОСОБА_4 .

Свідок ОСОБА_2 наполягала на тому, що головний лікар разом із жінкою, опис якої вказує, що цією жінкою була економіст ОСОБА_5 , приходили та стукали в двері денного стаціонару лише один раз о пів на 12 годину.

Свідок ОСОБА_6 також підтвердив, що бачив позивачку 30 грудня 2017 року приблизно о 11.15- 11.20 годин біля триповерхового корпусу лікарні, де розташовано ЛОР-відділення, де позивачка надала йому консультацію відносно ліків, які він приймав, пояснив причину прибуття до лікарні. Але суд в рішенні вказав, час приїзду свідка о 12.15 годин та буцімто, що свідок не міг пояснити суду, чому він запам`ятав цей день.

Свідок ОСОБА_4 пояснив, що 30 грудня 2017 року десь біля обіду, можливо біля 13 години біля хірургічного відділення зустрів чоловіка позивачки та сплатив йому річні внески за гараж. В цей час до них підходила позивачка, яка на прохання свідка оглянути його, запропонувала пройти до відділення.

Суд неправильно послався в рішенні на ту обставину, що в журналі обліку прийому хворих в денному стаціонарі для осіб, постраждалих в результаті аварії на ЧАЕС, не було запису щодо відвідування та надання з боку позивачки допомоги хворому ОСОБА_4 , оскільки в цьому журналі реєструється хворий, що потрапляє на госпіталізацію в денний стаціонар для чорнобильців.

Свідок ОСОБА_7 підтвердив приход позивачки до денного стаціонару, знаходження в ньому на протязі 20 хвилин, надання допомоги позивачці в роздруківки документу, надання позивачкою медичної допомоги свідку ОСОБА_4 та залишення роботи біля чотирнадцятої години.

В ході розгляду справи відповідачем не була надана посадова інструкція позивачки, якої не існує взагалі та суд зробив висновки про обов`язки позивачки, про те, чим вона повинна займатись протягом робочого часу і де повинна знаходитися, виходячи тільки з домислів та припущень.

Профспілковий комітет, висновок якого є обґрунтованим, відмовляючи у наданні згоди на звільнення позивачки чітко вказав на відсутність посадової інструкції та на ненадання достатніх доказів того, що позивачка була відсутня в лікарні протягом свого робочого часу.

Відповідач порушив порядок звільнення членів виборного органу, встановлений КЗпП України та Закону України Про профспілки, їх права та гарантії діяльності , оскільки відповідач взагалі не став питати у первинної профспілки згоди на звільнення позивачки, що є порушенням порядку звільнення.

Судом першої інстанції сильно спотворені покази позивачки, та в рішенні наведені інші обставини, ніж зазначені позивачкою у позові, що є недопустимим.

Відзив на апеляційну скаргу

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому посилається на те, що викладені в апеляційній скарзі доводи позивача, є безпідставними, необґрунтованими, та такими, що не спростовують висновки законного та обґрунтованого рішення суду.

Позивачкою на усіх стадіях процесу не надані суду належні докази порушення адміністрацією медичної установи діючого трудового законодавства при звільненні за скоєнний нею 30 грудня 2017 року прогул без поважних причин. Факт прогулу ОСОБА_1 30 грудня 2017 року є доказаним стороною роботодавця, а саме: документальним підтвердженням відсутності на роботі позивачки - табелем обліку робочого часу; доповідними записками на ім`я керівника установи; складеними комісійними актами про відсутність на робочому місці, показами свідків у суді; актом огляду комп`ютера, журналом обліку прийому у денному стаціонарі ЧАЕС.

Факт ненадання до матеріалів справи посадової інструкції завідуючої денним стаціонаром для осіб, постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС не може розцінюватися, як незнання позивачкою свого робочого місця. Підставою для звільнення ОСОБА_1 є факт прогулу, а не звільнення за неналежне виконання нею своїх посадових обов`язків.

Основний довід апеляційної скарги, це те, що у рішенні наведені спотворені покази свідків, які були надані стороною позивачки, спростовується записом фіксування судового процесу технічними засобами. Більш того, пояснення цих свідків були плутаними, вони не могли відповісти на питання та давали пояснення, які не відповідали дійсності.

Стороною відповідача не заперечувався той факт, що біля 8 години позивачка була на роботі, про що і пояснила свідок ОСОБА_3 , яка бачила позивачку разом з чоловіком, але час виходу позивачки з роботи свідок точно назвати не змогла, як і свідок ОСОБА_8 не зміг чітко вказати, в який саме час бачив позивачку на території лікарні, його покази містили приблизний характер. Покази свідка ОСОБА_9 повністю спростовуються показами свідків зі сторони відповідача і свідка ОСОБА_3 та вони не відповідають дійсності. Щодо письмових пояснень ОСОБА_2 , завірених нотаріусом, то вони взагалі не можуть бути прийняті до уваги, оскільки письмові пояснення осіб, які не є учасниками справи, не можуть бути визнані в якості доказів. Свідки повинні бути викликані до суду і допитані під присягою.

При виявлені у суді факту звільнення працівника без згоди виборного органу профспілкової організації, суд не вправі поновлювати працівника на роботі, якщо не має інших порушень діючого трудового законодавства, які є підставою для поновлення працівника на роботі.

Крім того, рішення профспілкового органу про відмову у дачі згоди на розірвання трудового договору повинно бути достатньо аргументованим і містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на врахування роботодавцем фактичних обставин, за наявності яких розірвання трудового договору з працівником є порушення його законних прав.

Рішення Президіуму Вільної профспілки медичних працівників України про відмову у дачі згоди на звільнення ОСОБА_1 не тільки не містить правового обґрунтування, а також не відповідає вимогам Статуту вказаної профспілки, оскільки питання щодо відповідальності голів ППО вирішує Рада голів СПМРУ.

Уставом СПРМУ Президіуму Вільної профспілки медичних працівників України не надано право розглядати питання щодо дачі згоди або відмови на звільнення ОСОБА_1 з ініціативи адміністрації, а тому Президіум перевищив свої повноваження. Доказів правомірності складу своїх членів не довів. За таких обставин суд не може приймати його рішення як законне відносно відмови у дачі згоди на звільнення позивачки.

Звільнення ОСОБА_1 ніяк не пов`язано з її діяльністю як лідера профспілкової організації, а обумовлено лише з невиконанням позивачкою своїх прямих посадових обов`язків належним чином, як того вимагає законодавство про працю, а саме вчинення прогулу без поважної причини.

Власник або уповноважений орган не позбавлений можливості отримати згоду виборного органу первинної профспілкової організації на звільнення працівника після його звільнення, що намагалась зроби неодноразово адміністрація лікарні, намагаючись вручити ОСОБА_1 подання профспілковому комітету для вирішення питання щодо дачі згоди або відмови на звільнення останньої з ініциативи адміністрації. За зареєстрованою адресою профспілкової організації м.Маріуполь вул. Пашковського, 4 ОСОБА_1 не з`являлась та кореспонденція поверталась, а за адресою реєстрації, яку позивачка зазначає у позовній заяві, вона не проживає, та за вказаною нею адресою знаходиться гуртожиток, про що маються докази в матеріалах справи.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що видана ОСОБА_1 23 січня 2018 року довідка-сповіщення лише свідчить про факт надання їй медичної допомоги (не конкретизовано якої саме допомоги), а не звільнення її від роботи. Доказів про тимчасову непрацездатності в день звільнення, а саме лист тимчасової непрацездатності позивачкою надано не було. У довідці ССМД чітко зазначено, що дана довідка не є підставою для звільнення від роботи для ЛПУ. При медичному огляді ОСОБА_1 23 січня 2018 року (після її звернення до швидкої допомоги) завідуючим неврологічного відділення, міським неврологом не встановлено будь-яких змін у стані здоров`я позивачки, які б свідчили про погіршення стану здоров`я останньої.

Застосовуючи до позивачки дисциплінарне стягнення за скоєний прогул 30 грудня 2017 року без поважних причин, адміністрацією лікарні були враховані такі фактори, як вчинення позивачкою раніше дисциплінарного проступку (відсутність на робочому місці без поважних причин), підрив виробних відносин, які статтею 140 КЗП України іменуються трудовою дисципліною, підрив авторитету керівника в колективі. ОСОБА_1 не тільки сама як завідуюча відділенням здійснила 30 грудня 2017 року прогул, але і дозволила іншим працівникам не виходити на роботу, чим допустила прогули і з їх сторони.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, і це підтверджується матеріалами справи, що відповідно до наказу №17 від 23 січня 2018 року про звільнення завідуючої денного стаціонару для лікування осіб постраждалих в результаті аварії ЧАЕС Комунального закладу "Маріупольська міська лікарня №4 ім. І.К. Мацука" ОСОБА_1 остання звільнена на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України. В наказі зазначено, що перевіркою виконання графіку виходу на роботу 30 грудня 2017 року ОСОБА_1 самовільно звільнила співробітників відділення від виконання трудових обов`язків та самостійно у вказаний день здійснила прогул - без поважних причин була відсутня на роботі більше трьох годин. Згідно наказу факт прогулу підтверджено рапортом головного бухгалтера Будика Т., доповідною ОСОБА_5, актом про невихід на роботу №12 від 30.12.2017 року, актом огляду системного блоку комп`ютера.

З рапорту головного бухгалтера Будика Т. на ім`я головного лікаря Комунального закладу "Маріупольська міська лікарня №4 ім. І.К. Мацука" від 02 січня 2018 року вбачається, що останньою була проведена перевірка додержання режиму та графіку роботу у відділеннях хірургічного корпусу. Встановлено, що співробітники денного стаціонару для лікування осіб постраждалих в результаті аварії ЧАЕС відсутні на роботі, про що складено відповідний акт.

Доповідною запискою економіста Комунального закладу "Маріупольська міська лікарня №4 ім. І.К. Мацука" ОСОБА_5 головного лікаря вказаного закладу повідомлено, що на виконання розпорядження сумісно з головним бухгалтером ОСОБА_10 проведено перевірку дотримання трудового розпорядку. Під час перевірки о 09 годині 30 грудня 2017 року встановлено, що двері денного стаціонару для лікування осіб постраждалих в результаті аварії ЧАЕС зачинені, прийнятими заходами встановити наявність на робочих місцях робітників вказаного відділення не вдалося можливим, протягом усього робочого часу до 13 години 45 хвилин нею та головним бухгалтером приймались заходи для встановлення місця знаходження будь-кого з робітників відділення. Після чого, про вказані обставини було складено акт за участю інших співробітників лікувального закладу.

Дослідженням Акту про невихід на роботу №12 від 30 грудня 2017 року встановлено, що акт складено головним бухгалтером ОСОБА_10 за участю медсестер ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , лікарів ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , завідуючих відділень ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , економіста ОСОБА_5 акті зазначено, що на момент перевірки двері денного стаціонару для лікування осіб постраждалих в результаті аварії ЧАЕС зачинено, доступ до відділення відсутній. Присутні особи підтверджують, що з 10 години до 13 години 15 хвилин 30 грудня 2017 року на робочому місці відсутні працівники відділення, у тому числі завідуюча ОСОБА_1 . Акт підписаний вказаними особами. Згідно відмітки, яку зробила ОСОБА_1 , з актом ознайомлена 03.02.2017 року.

Дослідженням журналу обліку прийому хворих в денному стаціонарі для лікування осіб постраждалих в результаті аварії ЧАЕС встановлено, що останній запис при вчинення дії з хворими, який передувала подіям 30 грудня 2017 року міститься за 28 грудня 2017 року, що спростовує пояснення ОСОБА_1 щодо відвідування відділення та надання з її боку допомоги хворому ОСОБА_9 .

Згідно табеля обліку використання робочого часу за грудень 2017 року, в графі з відображенням дати місця "30" навпроти прізвища ОСОБА_1 міститься відмітка про прогул: "П". Табель підписано головним лікарем та в.о. старшої медсестри Комунального закладу "Маріупольська міська лікарня №4 ім. І.К. Мацука".

Згідно акту огляду обладнання від 12 січня 2018 року складеного комісією Комунального закладу "Маріупольська міська лікарня №4 ім. І.К. Мацука," був оглянутий системний блок комп`ютеру, що знаходиться в розпорядженні денного стаціонару для лікування осіб постраждалих в результаті аварії ЧАЕС та встановлено, що операційну систему "Windows" було запущено 30 грудня 201 року о 7 годині 55 хвилин 18 секунд та о 8 годині 11 хвилин 16 секунд зроблено вихід з системи. Тобто комп`ютер денного стаціонару для лікування осіб постраждалих в результаті аварії ЧАЕС працював 30 грудня 2017 року всього протягом дня приблизно 16 хвилин.

Позивачка не визнаючи факт вчинення прогулу 30 грудня 2017 року на заперечення цієї обставини надала суду свідчення: ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , які безпосередньо суду підтвердили наявність тимчасових зустрічей 30 грудня 2017 року протягом 08 години ранку - 13 години 45 хвилин з позивачкою на території денного стаціонару для лікування осіб постраждалих в результаті аварії ЧАЕС Комунального закладу "Маріупольська міська лікарня №4 ім. І.К. Мацука". Проте суд не може погодитись з думкою позивачки, що вказані свідки повністю спростовують висновки адміністрації Комунального закладу "Маріупольська міська лікарня №4 ім. І.К. Мацука" щодо її відсутності на робочому місці без поважних причин більше трьох годин, оскільки вказані свідки підтверджують виключно короткочасні зустрічі, у тому числі, за межами відділення та не свідчать про перебування позивачки на робочому місці протягом робочого дня. Про ці обставини не заперечують і самі вказані свідки та безпосередньо позивачка, яка зазначає, що зачинивши двері залишала приміщення денного стаціонару, посилаючись на виробничу необхідність, проте доказів такої необхідності чи підтверджень цих обставин суду не надано.

Судом встановлено, що голові профспілки, членом якої є позивачка, було спрямоване обґрунтоване подання про надання згоди щодо звільнення позивача з займаних посад за п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України.

З подання головного лікаря Комунального закладу "Маріупольська міська лікарня №4 ім. І.К. Мацука" ОСОБА_20 вбачається, що останній 17 січня 2018 року звернувся до голови Вільної профспілки медичних працівників України зазначив, що ОСОБА_1 30 грудня 2017 року о 8 годині 11 хвилин залишила своє місце роботи, зачинила відділення денного стаціонару, яке очолює. З пояснень самої ОСОБА_1 вона знаходилась в відділенні та працювала за комп`ютером, вказані обставини спростовано адміністрацією та не відповідають дійсності. У зв`язку з чим Комунальний заклад "Маріупольська міська лікарня №4 ім. І.К. Мацука" просить розглянути подання і надати згоду на звільнення ОСОБА_1 за скоєний прогул 30 грудня 2017 року за п.4 ст.40 КЗпП України.

З рішення про відмову у наданні згоди на притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення ОСОБА_1 , що надано 05 лютого 2018 року головному лікарю Комунального закладу "Маріупольська міська лікарня №4 ім. І.К. Мацука" з боку президії Вільної профспілки медичних працівників України вбачається, що подання отримано профспілкою 24 січня 2018 року. При цьому, в рішенні зазначено, що президія розглянувши подання головного лікаря та додані до нього документи встановила суперечливі докази щодо прогулу ОСОБА_1 , а тому обставини, що викладені в поданні, на думку президії, не є достовірно встановленими, бо ґрунтуються на припущеннях, виходячи з пояснень ОСОБА_1 , яка заперечувала вчинення прогулу, президія вважає, що підстав для звільнення останньої немає, а тому своєї згоди не надає.

2. Мотивувальна частина

Позиція Донецького апеляційного суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В судовому засіданні позивачка надала пояснення, аналогічні доводам апеляційної скарги. Пояснила також, що з актом № 12 про невихід на роботу вона ознайомилась 03 січня 2018 року. З цього приводу вона надала пояснення адміністрації лікарні, а також подала заяву в поліцію, в яких виклала обставини знаходження на роботі 30 грудня 2017 року.

Представник відповідача - ОСОБА_21 надала пояснення, аналогічні доводам, викладеним у відзиві на апеляційну скаргу.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки, яка підтримала доводи апеляційної скарги, просила апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення її позовних вимог, заперечення представника відповідача - ОСОБА_21 , яка просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін, пояснення представника третіх осіб: Вільної профспілки медичних працівників України, Незалежної первинної профспілкової організації КУ Маріупольська міська лікарня №4 ім. І.К. Мацука - ОСОБА_37, яка підтримала доводи апеляційної скарги, Маріупольської міської ради - ОСОБА_38, ОСОБА_22 , які заперечували проти доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної інстанції, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та залишення рішення суду без змін, з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Донецький апеляційний суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення відповідає зазначеним вимогам закону повністю.

Згідно частини 1 статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових правил (частина 1 статті 142 КЗпП України).

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

На підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір у разі вчинення працівником прогулу без поважних причин.

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно або в цілому). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня.

Відповідно до пункту 24 постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 01 січня 2012 року на підставі наказу № 1 к від 03 січня 2012 року працювала на посаді завідуючої денного стаціонару для лікування осіб, постраждалих при аварії на ЧАЕС КУ Маріупольська міська лікарня № 4 ім.І.К.Мацука .

На підставі наказу від 23 січня 2018 року № 17 Про звільнення завідуючої денним стаціонаром для осіб, постраждалих при аварії на ЧАЕС ОСОБА_1 за п.4 ста.40 КЗпП України позивачку було звільнено за пунктом 4 статті 40 КЗпП України (відсутність працівника на роботі без поважних причин протягом 3-х і більш годин поспіль за 1 робочий день) (т.1 а.с.16 - 21).

Відповідно до оскаржуваного наказу, за графіком роботи працівників денного стаціонару для осіб, постраждалих при аварії на ЧАЕС, субота 30 грудня 2017 року являвся робочим днем. В ході перевірки виконання вказаного графіку виходу на роботу 30 грудня 2017 року було встановлено, що завідуюча денним стаціонаром для осіб, постраждалих при аварії на ЧАЕС ОСОБА_1 самоуправно, безпідставно, вивільнив працівників відділення від роботи, сама також у вказаний день здійснила прогул без поважних причин, та була відсутня на роботі більш трьох годин. Не визнаючи факт прогулу, ОСОБА_1 30 грудня 2017 року закрила на ключ двері денного стаціонару і працювала на комп`ютері в дальній кімнаті, стуку в двері не чула. Оглядом системного блоку комп`ютера, на якому працювала ОСОБА_1 , спростовується вказані пояснення (т.1 а.с.21).

Факт скоєння позивачкою прогулу підтверджений наступними доказами: рапортом головного бухгалтера міської лікарні № 4 ОСОБА_29 від 02 січня 2018 року, з якого вбачається, що працівники денного стаціонару для осіб, постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС, які по графіку повинні були бути на робочих місцях, 30 грудня 2017 року були відсутні (т.1 а.с.29, т.2 а.с.41); доповідною запискою економіста Шарунової Н.Н. від 02 січня 2018 року, відповідно до якої, двері в приміщення денного стаціонару для осіб, постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС були зачинені, остання разом з головним бухгалтером ОСОБА_23 30 грудня 2017 року кожні 15 хвилин починаючи з 9-45 годин до 13- 45 годин посилено стукали в двері та вікна вказаного відділення та в присутності осіб, які входили в склад комісії, та встановили факт невиходу на роботу працівників відділення: ОСОБА_1 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 (т.1 а.с.30, т.2 а.с.42); актом про невихід на роботу від 30 грудня 2017 року № 12, складеного комісією в складі дев`яти працівників, про відсутність 30 грудня 2017 року Піжук Н.В., ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_25 на роботі з 10 годин до 13-45 годин. На момент початку перевірки і підписання даного акту (до 13-15 годин) денний стаціонар був закритий (т.1 а.с.31, 226).

Викладені в акті про невихід на роботу від 30 грудня 2017 року № 12 обставини підтвердили в суді свідки ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , які входили в склад комісії, що здійснювала перевірку роботи денного стаціонару для осіб, постраждалих внаслідок ліквідації аварії на ЧАЕС, встановили обставини відсутності працівників відділення у вказаний день на роботі, у тому числі і ОСОБА_1 з 10 години до 13-15 години, про що був складений акт.

Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення.

Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

Після ознайомлення з наданим актом про невихід на роботу № 12 від 30 грудня 2017 року ОСОБА_1 на пропозицію адміністрації лікарні позивачка 03 січня 2018 року надала пояснення, в яких детально виклала обставини, пояснив, що о 8 годині 30 грудня 2017 року вона разом з чоловіком приїхала на роботу, оскільки їй необхідна допомога в роботі з комп`ютером, і в цей час вела бесіду з відвідувачкою біля ліфту, о 8.08 годині редагувала документ, о 8-30 годині провела чоловіка до машини, після чого вона закрила двері стаціонару на замок та знаходилась в далекому кабінеті, де знаходився комп`ютер, перевіряла виписки, оформлювала історії хвороби, річний звіт. Після 8-30 годині до відділенні прийшла ОСОБА_32 , яка знаходилась в маніпуляційному кабінеті до 11 годин. Окрім приходу та виходу з відділення стаціонару ОСОБА_28 вона ніяких сторонніх шумів не чула. Після закінчення робочого часу о 13-12 годині, вона продовжила знаходитися у відділенні стаціонару, виходила до чоловіка, який приїхав за нею, обговорювала якісь питання з ним, а о 14 годині вона з чоловіком поїхала додому (т.1 а.с.41, 42).

Аналогічні пояснення щодо обставин знаходження 30 грудня 2017 року на роботі ОСОБА_1 виклала в заяві на ім`я начальника Лівобережного відділення поліції Центрального відділу поліції ГУНП в Донецькій області від 03 січня 2018 року (т.1 а.с.39).

Актом огляду обладнання від 12 січня 2018 року, складеного комісією КУ "Маріупольська міська лікарня №4 ім. І.К. Мацука," а саме системного блоку комп`ютеру, що знаходиться в розпорядженні денного стаціонару для лікування осіб постраждалих в результаті аварії ЧАЕС та встановлено, що операційну систему "Windows" було запущено 30 грудня 2017 року о 7 годині 55 хвилин 18 секунд та о 8 годині 11 хвилин 16 секунд зроблено вихід з системи. Тобто комп`ютер денного стаціонару для лікування осіб постраждалих в результаті аварії ЧАЕС працював 30 грудня 2017 року всього протягом дня приблизно 16 хвилин (т. 1 а.с 149, т.2 а.с.37).

Наведені вище обставини, у тому числі і пояснення ОСОБА_1 , були піддані оцінці адміністрацією Маріупольської міської лікарні № 4, яка дійшла висновку щодо вчинення позивачкою дисциплінарного проступку, а саме здійснення нею 30 грудня 2017 року прогулу.

В своїх поясненнях в суді позивачка виклала інші обставини, пояснив, що знаходилась в приміщенні денного стаціонару для лікування осіб, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС за зачиненими дверима, неодноразово залишала приміщення вказаного відділення з метою отримання консультації лікаря ЛОР- відділення, при цьому до вказаного відділення не дійшла, у відділенні надавала медичну допомогу знайомому, знаходилась біля чоловіка, якому член гаражного кооперативу сплачував членські внески за гараж.

Надані позивачкою пояснення в суді підтвердили опитані за ініціативою ОСОБА_1 свідки ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_34 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .

Зазначені пояснення позивачки в суді та пояснення вище вказаних свідків не можуть бути прийняті до уваги при з`ясуванні питання щодо знаходження ОСОБА_1 на роботі, оскільки вони спростовуються неодноразовими поясненнями самої позивачки, наданими на прохання відповідача після виявлення факту прогулу, та викладеними в заяві до поліції від 03 січня 2018 року.

Пояснення, надані позивачкою та вказаними свідками в суді, спростовуються також актом огляду системного блоку комп`ютеру від 12 січня 2018 року, з якого вбачається, що вхід в систему Windows 7 (maх) системного блоку 30 грудня 2017 року здійснено о 07-55 годин 18 с завідуючою денним стаціонаром ОСОБА_1 та о 08-11 годин 16 с здійснила вихід; в папці ВИПИСКА останні зміни документів відбулись 28 грудня 2017 року о 09-19 хв та 04 січня 2018 року о 08-57 хв; в папці МОИ ДОКУМЕНТЫ - АКТЫ-ОТЧЕТЫ документ Отчет за 2017 год мав зміни 10 січня 2018 року о 14- 55 хв. Інші документи, які знаходяться в цих папках не змінювались впродовж періоду з 30 грудня 2017 року по 12 січня 2018 року; в папці ПРОФСОЮЗ по документу Сообщение об изменении виборного органа зміни відбулись 30 грудня 2017 року о 08-08 хв, та 02 січня 2018 року о 12-39 хв був створений ще такий самий документ. Інших документів, пов`язаних з роботою денного стаціонару ЧАЕС в цій папці не було (т.1 а.с. 149, т.2 а.с.37).

Отже, вказаним актом огляду системного блоку комп`ютеру спростовуються пояснення ОСОБА_1 , що вона 30 грудня 2017 року впродовж всього робочого часу знаходилась в приміщенні денного стаціонару та займалась звітами по роботі та діяльності профспілкової організації.

З копії журналу обліку прийому хворих в денному стаціонарі для постраждалих в наслідок аварії на ЧАЕС (т.2 а.с. 71 - 73) вбачається, що останній хворий в 2017 році був оглянутий 26 грудня 2017 року. Даних про те, що ОСОБА_1 був оглянутий свідок ОСОБА_34 матеріали справи не містять.

Допитана в суді свідок ОСОБА_32 пояснила, що вона знаходилась на роботі 30 грудня 2017 року приблизно з 08 години до 09 години. У відділенні вона була одна, нікого, у тому числі і ОСОБА_1 вона цього дня не бачила, після чого зачинивши двері денного стаціонару для лікування осіб, постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС та розуміючи, шо порушує трудову дисципліну вона пішла додому.

Обгрунтовуючи рішення, суд послався на те, що позивачка була відсутня 30 грудня 2017 року більш трьох годин на робочому місці, але це не є порушенням, оскільки під час розгляду справи як судом першої інстанції, так і апеляційним судом встановлено, що позивачка була відсутня на роботі.

Отже, встановивши, що позивачка була відсутня на роботі 30 грудня 2017 року з 10 години до 13-15 години без поважних причин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у роботодавця законних підстав для звільнення позивачки з роботи у відповідності до пункту 4 статті 40 КЗпП України. Факт порушення ОСОБА_1 трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.

Судом першої інстанції дана належна оцінка доводам позивачки щодо звільнення її під час хвороби.

Відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Таким чином, трудове законодавство не тільки зазначає перелік підстав розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, але й встановлює юридичні гарантії забезпечення прав працівника від незаконного звільнення, однією з яких є передбачена частиною третьою статті 40, частини другої статті 41 КЗпП України заборона звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності.

Згідно з пунктом 1.3. Положення про експертизу тимчасової непрацездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 9 квітня 2008 року № 189, непрацездатність (утрата непрацездатності) - це стан здоров`я (функцій організму) людини, обумовлений захворюванням, травмою тощо, який унеможливлює виконання роботи визначеного обсягу, професії без шкоди для здоров`я.

Тимчасова непрацездатність - це непрацездатність особи внаслідок захворювання, травми або з інших причин, що не залежить від факту втрати працездатності (пологи, карантин, догляд за хворим тощо), яка має тимчасовий зворотний характер під впливом лікування та реабілітаційних заходів, триває до відновлення працездатності або встановлення групи інвалідності, а в разі інших причин - до закінчення причин відсторонення від роботи. Тимчасова непрацездатність застрахованих осіб засвідчується листком непрацездатності.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що видана ОСОБА_1 07 лютого 2018 року довідка-сповіщення № 92 ССМП лише свідчить про факт надання їй медичної допомоги 23 січня 2018 року, при цьому в ній не конкретизовано якої саме допомоги, а не звільнення її від роботи. Лист непрацездатності позивачки в день звільнення 23 січня 2018 року не видався і доказів про тимчасову непрацездатності її в день звільнення, матеріали справи не містять.

Крім того у довідці ССМД чітко зазначено, що дана довідка не є підставою для звільнення від роботи для ЛПУ (т.1 а.с.22).

При медичному огляді ОСОБА_1 23 січня 2018 року (після її звернення до швидкої медичної допомоги) завідуючим неврологічного відділення ОСОБА_35 та завідуючим терапевтичного відділення ОСОБА_36 (т.1 а.с. 146, 147, т.2 а.с. 39, 40), якими не встановлено будь-яких змін у стані здоров`я позивачки, які б свідчили про погіршення стану здоров`я останньої.

Неслушними є доводи апеляційної скарги щодо звільнення позивачки без звернення до первинної профспілкової організації, а саме Незалежної первинної профспілкової організації КУ Маріупольська міська лікарня №4 ім. І.К. Мацука та без згоди вищого виборного цієї профспілкової організації (Вільна профспілка медичних працівників України).

Згідно частини 1 статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

За положеннями частини 3 статті 252 КЗпП України звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об`єднання професійних спілок).

Відповідно до частини шостої статті 39 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору з працівником має бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у такій згоді, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

За аналогією правило частини шостої статті 39 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності необхідно застосувати й до передбачених частиною другою статті 252 КЗпП України випадків отримання згоди профспілкового органу на притягнення працівників - членів виборних профспілкових органів - до дисциплінарної відповідальності.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що рішенням президії Вільної профспілки медичних працівників України відмовлено у наданні згоди на притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення ОСОБА_1 (т.1 а.с.46, 47).

У вказаному рішенні зазначено, що президія, розглянувши подання головного лікаря та додані до нього документи, встановила суперечливі докази щодо прогулу ОСОБА_1 , а тому обставини, що викладені в поданні, на думку президії, не є достовірно встановленими бо ґрунтуються на припущеннях, виходячи з пояснень ОСОБА_1 , яка заперечувала вчинення прогулу президія вважає, що підстав для звільнення останньої немає, а тому своєї згоди не надає. Також зазначено, що відповідно до положень статті 252 КЗпП України роботодавець зобов`язаний звернутися за попередньою згодою на притягнення ОСОБА_1 , яка є членом Незалежної первинної профспілкової організації КУ Маріупольська міська лікарня № 4 ім.І.К.Мацука , до первинної профспілки, членом якої є ОСОБА_1 .

Враховуючи пояснення представника відповідача - ОСОБА_21 про те, що відповідач не мав можливості вручити первинній профспілкової організації подання на дачу згоди на звільнення ОСОБА_1 , оскільки роботодавець не позбавлений можливості отримати згоду виборного органу первинної профспілкової організації на звільнення працівника після його звільнення, а після звільнення ОСОБА_1 не отримувала направлену відповідачем кореспонденцію за місцем реєстрації профспілкової організації та не проживає за місцем реєстрації, ухвалою апеляційного суду від 12 лютого 2021 року запитано у Незалежної первинної профспілкової організації КУ Маріупольська міська лікарня № 4 ім.І.К.Мацука згоду на звільнення позивачки.

Рішенням позачергового засідання Виборного органу Незалежної первинної профспілкової організації КУ Маріупольська міська лікарня № 4 ім.І.К.Мацука , відмовлено у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 (т.3 а.с. 131 -136).

Відмовляючи у дачі згоди на звільнення позивачки первинна профспілкова організація вислухала пояснення ОСОБА_1 , яка до того ж надала членам профспілки пояснення свідків та зазначила про те, що роботодавець не спростовує те, що ОСОБА_1 дійсно увесь її робочий час знаходилась у лікарні; не надав профспілці посадову інструкцію, у якій повинні бути бути викладені посадові обов`язки ОСОБА_1 , та із якої можливо було б зробити висновок, де саме знаходиться робоче місце ОСОБА_1 ; не надав профспілці переконливих доказів відсутності ОСОБА_1 на робочому місці 30 грудня 2017 року без поважних причин.

Рішення Незалежної первинної профспілкової організації КУ Маріупольська міська лікарня № 4 ім.І.К.Мацука , так само і Вільної профспілки медичних працівників України базується на обставинах та факту присутності ОСОБА_1 на роботі, при цьому враховані пояснення свідків, які не були направлені апеляційним судом первинній профспілковій організації, що не відповідає обставинам справи, наданим доказам, нормам діючого законодавства, та спростовані судом.

В аспекті положень частини сьомої статті 43 і частини шостої статті 39 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності та з урахуванням висновку про право роботодавця звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки випливає, що оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.

Враховуючи, що у зазначених нормах зміст поняття обґрунтованості рішення профспілкового органу закон не розкриває, то така обґрунтованість повинна оцінюватись судом, виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 ЦК України, статті 1, 213 ЦПК України) та лексичного значення (тлумачення) самого слова обґрунтований , яке означає бути достатньо, добре аргументованим, підтвердженим науково, переконливими доказами, доведеним фактами .

Отже, рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути достатньо аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

З огляду на те, що висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей, то посилання на відсутність у суду повноважень здійснювати перевірку та давати юридичну оцінку рішенню профспілкового комітету (яке відповідно до вимог статей 57, 212 ЦПК України 2004 року є одним із доказів у справі і не має для суду наперед встановленого значення), не можна визнати правильним.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-703цс15 та в постанові Верховного Суду від 06 вересня 2018 року справі № 265/6850/16-ц.

З огляду на наведене вище, не можливо дійти висновку, що рішення первинної профспілкової організації, так само і вищого виборного органу, правомірну оцінку якому було надано судом першої інстанції, є обґрунтованим та що вони містять посилання на правове обґрунтування незаконності притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності є порушення її законних прав.

Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення вимог позову, та про наявність правових підстав для притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення, оскільки ОСОБА_1 допустила грубе порушення трудової дисципліни, була відсутня на роботі та не виконувала свої посадові обов`язки, поважності причин відсутності на роботі з 10 годин до 13- 15 годин 30 грудня 2017 року суду не надала, тобто скоїла прогул без поважних причин, а тому у КУ Маріупольська міська лікарня №4 ім.І.К. Мацука , правонаступником якого є КНП ММР Маріупольська міська лікарня №4 ім. І.К. Мацука були правові підстави для звільнення її з займаної посади на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України за прогул без поважної причини, а рішення первинної профспілкової організації та вищого виборного органу є необґрунтованим, не містить посилання на правове обґрунтування незаконності притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та в них неправильно викладені обставин, за яких позивачка допустила порушення трудової дисципліни.

Колегія суддів не може погодитися з тими доводами позивачки, які знайшли свої посилання і в рішеннях первинної профспілкової організації та вищого виборчого органу, що звільнення ОСОБА_1 пов`язано з її діяльністю, як лідера профспілкової організації, та вважає, що воно обумовлено лише з невиконанням позивачкою своїх прямих посадових обов`язків належним чином, як того вимагає законодавство про працю, а саме вчиненням прогулу без поважної причини.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, в ньому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні і підстав для його скасування не вбачається.

Колегія суддів, переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що суд першої інстанції в достатньому обсязі встановив обставини справи за позовними вимогами ОСОБА_1 , відповідні їм правовідносини, поясненням сторін та наданим доказам дав належну оцінку. Суд правильно застосував матеріальний закон, вимоги статей 89, 263-264 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 08 грудня 2020 року без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

П о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 08 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлений 31 березня 2021 року.

Судді: Т.Б.Ткаченко

О.М.Пономарьова

С.А.Попова