Рішення

від 18.12.2020 по справі 725/3668/20

ПЕРШОТРАВНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЧЕРНІВЦІВ

Єдиний унікальний номер 725/3668/20

Номер провадження 2/725/644/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.12.2020 року Першотравневий районний суд м.Чернівців

в складі:

головуючої судді Піхало Н. В.

при секретарі Томко І.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження в залі суду м. Чернівці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю Аутомотів Електрік Україна про стягнення заборгованості по заробітній платі та моральної шкоди ,-

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2020 року позивач звернувся до суду із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначав, що його на підставі наказу генерального директора ТОВ Аутомотів Електрік Україна №290 від 30 грудня 2016 року з 03.01.2017 прийнято на посаду начальника служби охорони праці ТОВ Аутомотів Електрік Україна . Однак, наказом відповідача №482-П від 13.05.2019 року його було звільнено з посади начальника служби охорони праці ТОВ Аутомотів Електрік Україна`на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КзПП.

Після звільнення, а саме у липні 2020 року він дізнався, що відповідачем при встановленні розміру його заробітної плати та інших виплат були порушенні норми законодавства про оплату праці й відповідно його права, а саме його заробітна плата на посаді начальна охорони праці не була прирівняна до заробітної плати начальника виробничого відділу ТОВ Аутомотів Електрік Україна , на якій рівень посадових окладів, премій і в цілому - заробітних плат у період січня 2017 року по травень 2019 року суттєво за своїм розміром відрізнявся від посадового окладу начальника служби охорони праці ТОВ Аутомотів Електрік Україна .

При цьому зазначав, що вищевказане порушення його прав було підтверджено результатами перевірки відповідача Управлінням Держпраці в Чернівецькій області в 2019 році, результатами якої встановлено порушення, зокрема те, що начальник служби охорони праці за своєю посадою і заробітною платою повинен прирівнюватися до начальника посади виробничого відділу, чого в установі не було.

Відповідач не оскаржив ні Акт про порушення, ні Припис, у зв`язку із чим, на його думку, визнав їх належність та обґрунтованість.

Крім того, за наслідками проведеної перевірки та на виконання винесеного припису, ТОВ Аутомотів Електрік Україна прозвітувало про усунення порушення, не відновивши при цьому порушене право позивача на отримання належної заробітної плати з моменту його перебування в трудових відносинах з товариством, тобто з 03.01.2017 року, та щоб уникнути донарахування та виплати позивачу належних йому сум, звільнило його з роботи без будь-яких обґрунтувань.

Вважає, що результати вказаної перевірки дають йому підстави вважати про порушення його прав відповідачем у період з січня 2017 року по травень 2019 року внаслідок порушення товариством державних гарантій щодо мінімального розміру його заробітної плати й відповідно вказує на існування трудового спору між ним та ТОВ Аутомотів Електрік Україна щодо розміру заробітної плати.

З метою позасудового врегулювання питання щодо донарахування та виплати недоотриманої заробітної плати, він 27.07.2020 року звернувся до відповідача із відповідним зверненням, в якому просив до 07.08.2020 року вирішити наявний трудовий спір у досудовому порядку шляхом нарахування та виплати вказаної заборгованої різниці в заробітній платі. Однак, у зазначений строк (до 07.08.2020 року) товариство залишило його вимогу без відповідного реагування.

Зазначав, що відновлення його права на отримання належної винагороди за працю може бути відновлене шляхом донарахування та виплати неправомірно недорахованої та невиплаченої заробітної платні за період з 03.01.2017 року по 13.05.2019 року.

Крім того вказував, що його звільнення з метою уникнення відповідальності за тривале порушення без будь-яких обґрунтувань викликало та продовжує викликати у нього моральні страждання.

Зокрема, отримання значно меншої частини належної йому заробітної платні за вини відповідача призвело до тривалих моральних його страждань, які він оцінює в розмірі 100000 грн., оскільки дана сума є співрозмірною розміру прожиткового мінімуму за 44 місяці періоду порушення його права на гарантовану оплату праці і є в кілька разів меншою втраченого доходу в цей період. Також у зв`язку із недоотриманням заробітної плати в повному розмірі він не зміг забезпечити потреби родини, що призвело до подальшого розлучення, а також вимушеної зміни місця проживання.

На підставі вищевикладеного, уточнивши в ході розгляду справи позовні вимоги, просив визнати неправомірними дії ТОВ Аутомотів Електрік Україна щодо фактичного не прирівнювання начальника служби охорони праці ОСОБА_1 по своїй посаді і заробітній платі до начальника виробничого відділу ТОВ Аутомотів Електрік Україна в період з січня 2017 року по травень 2019 року, відповідно до ст. 15 Закону України Про охорону праці та п. 1.4 розділу 5 Положення про службу охорони праці ТОВ Аутомотів Електрік Україна ; стягнути з ТОВ Аутомотів Електрік Україна на користь ОСОБА_1 197288,55 грн. не донарахованої та невиплаченої заробітної плати за період з січня 2017 року по травень 2019 року, компенсації втрати частини грошових доходів сумою 21833,56 грн., шляхом перерахунку коштів на картковий рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , Чернівецького обласного управління АТ Ощадбанк , МФО 356334, код отримувача НОМЕР_2 та при виплаті зазначеної суми заробітної плати зобов`язати відповідача здійснити необхідні відрахування податкових та інших обов`язкових платежів; стягнути з ТОВ Аутомотів Електрік Україна на користь ОСОБА_1 100000 грн. заподіяної моральної шкоди шляхом перерахунку коштів на картковий рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , Чернівецького обласного управління АТ Ощадбанк , МФО 356334, код отримувача НОМЕР_2 та при виплаті зазначеної суми заробітної платні зобов`язати відповідача здійснити необхідні відрахування податкових та інших обов`язкових платежів.

Від представника відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву, в якій зазначав, що дійсно ТОВ Аутомотів Електрік Україна та ОСОБА_1 перебували у трудових відносинах. При прийнятті на роботу позивача, наказом №290 від 30.12.2016 року останньому встановлено оклад (тарифна ставка) 6000 грн. З вказаним наказом позивач був ознайомлений, про що свідчить його підпис. При цьому, ТОВ Аутомотів Електрік Україна жодних дій в бік погіршення умов оплати праці позивача не вчиняло, а навпаки регулярно здійснювало заходи щодо поступового збільшення розміру оплати праці працівників відповідно до існуючих соціально-економічних умов. Позивач за весь час працевлаштування в ТОВ Аутомотів Електрік Україна не надавав жодних заперечень керівництву щодо розміру заробітної плати, а також порядку здійснення її нарахування та виплати, й відповідно добровільно виконував трудові обов`язки за встановлену заробітну плату. Також зазначав, що позивач жодних заперечень щодо зміни заробітної плати в період з 03.01.2017 року по 13.05.2019 року керівництву ТОВ Аутомотів Електрік Україна не висловлював, а тому вважає, що відсутні підстави для задоволення позову в частині стягнення з ТОВ Аутомотів Електрік Україна недорахованої та невиплаченої заробітної плати. Щодо стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 100000 грн., то вважає що в цій частині позовних вимог також слід відмовити, оскільки жодних дій направлених на завдання моральної шкоди ОСОБА_1 ТОВ Аутомотів Електрік Україна не вчиняло, жодного втручання у професійні та сімейні зв`язки ТОВ Аутомотів Електрік Україна не здійснювало, а тому моральна шкода є наслідком виключно дій самого позивача. На підставі вищевикладеного просив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ Аутомотів Електрік Україна відмовити у повному обсязі. Крім того вказав, що позивач про проведену перевірку знав, а також знав й про результати перевірки ще у квітні-травні 2019 року, однак вимог з приводу донарахуваня заробітної плати не висував, а з такими вимогами до суду у серпні 2020 року пропустив встановлений ст.233 КЗпП строк звернення до суду, а тому в задоволенні його вимог слід відмовити в повному обсязі.

02.11.2020 року від позивача ОСОБА_1 через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив, в якій зазначив, що відповідач у відзиві на позовну заяву не заперечив жодну наведену ним на обґрунтування позову обставину, не надав жодного доказу на спростування обставин та правових підстав позову, що вказує на необґрунтованість та безпідставність наведених відповідачем у відзиві мотивувань, а тому вважає свої позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У судому засіданні позивач поданий позов з урахуванням уточнених позовних вимог підтримав у повному обсязі, просив про його задоволення.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Так, згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Судом встановлено, що у період з 03.01.2017 року по 13.05.2019 року сторони перебували у трудових правовідносинах.

Зокрема, відповідно до наказу генерального директора ТОВ Аутомотів Електрік Україна №290 від 30 грудня 2016 року з 03.01.2017 року ОСОБА_1 прийнято на посаду начальника служби охорони праці ТОВ Аутомотів Електрік Україна із встановленням окладу в розмірі 6 000 грн.(а.с. 142).

В подальшому, наказом ТОВ Аутомотів Електрік Україна №482-П від 13.05.2019 року ОСОБА_1 звільнено з посади начальника служби охорони праці ТОВ Аутомотів Електрік Україна на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КзПП (а.с. 143).

При цьому, позивач вважає своє звільнення незаконним, оскільки було вчинено ТОВ Аутомотів Електрік Україна з метою уникнення матеріальної відповідальності перед ним по відновленню права на отримання належного рівня оплати праці. У вищезазначеному наказі про звільнення ОСОБА_1 також міститься його відмітка про те, що він з наказом не згідний. Однак, законність даного наказу й відповідно звільнення позивачем в судовому порядку не вирішувалася.

Разом з тим, не оскаржуючи свого звільнення в судовому порядку, позивач звернувся до суду з позовом про виплату йому не донарахованої заробітної плати за період роботи в товаристві відповідача вважаючи, що останній неправомірно не прирівняв його посадовий оклад за посадою начальника служби охорони праці до посадового окладу начальна виробничого відділу й відповідно ураховуючи вказане прирівнення не здійснив за увесь період перебування у трудових відносинах перерахунок та виплату недоотриманої заробітної плати та інших платежів.

Так, статтею 43 Конституції України проголошено право кожної людини на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та закріплено гарантії реалізації права на працю, що включає право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом.

Відповідно до частини третьої ст. 94 КЗпП України, питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захист визначається цим Кодексом, Законом України Про оплату праці та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно положень частини другої ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевою (регіональними) угодами.

Однак, відповідного колективного договору на підприємстві підписано не було.

При цьому, відповідно до ст. 24 Закону України Про оплату праці , заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі, коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника. Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Забороняється провадити виплату заробітної плати у магазинах роздрібної торгівлі, питних і розважальних закладах, за винятком тих випадків, коли заробітна плата виплачується працюючим у цих закладах особам. За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов`язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Згідно ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника. Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.

Зокрема, як вже було встановлено судом, позивача на підставі наказу генерального директора ТОВ Аутомотів Електрік Україна №290 від 30 грудня 2016 року з 03.01.2017 року прийнято на роботу до товариства на посаду начальника служби охорони праці ТОВ Аутомотів Електрік Україна із встановленням окладу в розмірі 6 000 грн. (а.с. 142).

Разом з тим, як убачається з положень Робочої інструкції ( Положення про службу охорони праці), чинних на час перебування ОСОБА_1 з товариством у трудових відносинах, начальник служби охорони праці за своєю посадою і заробітною платою прирівнюється до начальника виробничого відділу ( а.с.25, 26, 125) .

Крім того, відповідно до положень ч. 5 ст. 15 Закону України Про охорону праці , керівники та спеціалісти служби охорони праці за своєю посадою і заробітною платою прирівнюються до керівників і спеціалістів основних виробничо-технічних служб.

Таким чином, суд аналізуючи вищевказані положення про службу охорони праці та норми закону, приходить до висновку, що заробітна плата начальника служби охорони товариства повинна бути прирівняна до заробітної плати начальна виробничого відділу.

Разом з тим, як убачається із штатних розписів за період з січня 2017 року по травень 2019 року неодноразово вносилися зміни в розміри посадових окладів як начальна відділу охорони праці, так й начальна виробничого відділу й відповідно вони встановлювалися у наступних розмірах, зокрема: посадовий оклад начальника служби охорони у січні 2017 року становив 6000 грн. із подальшим зростанням та у травні 2019 року становив - 18 000 грн. В свою чергу посадовий оклад начальника виробничого відділу у січні 2017 року становив - 11 000 грн. з подальшим зростанням та у травні 2019 року - 20150 грн. ( а.с. 117, 124).

Однак, з наданих розрахункових листів за період з січня 2017 року по травень 2019 року убачається, що ОСОБА_1 отримував заробітну плату з розрахунку розміру посадового окладу 6 000 грн. із подальшим періодичним зростанням посадового окладу за вищевказаний період до 18 000 грн. й відповідно його посада довий оклад за спірний період не було прирівнено до посадового окладу начальника виробничого відділу (а.с 103-114).

Крім того, судом також встановлено, що не заперечується й відповідачем, на ТОВ Аутомотів Електрік Україна у період з 02 квітня 2019 року по 15 квітня 2019 року Управлінням Держпраці в Чернівецькій області було проведено планову перевірку дотримання вимог законодавчих та нормативно-правових актів з охорони праці та промислової безпеки, за результатами якої було встановлено ряд порушень, зокрема порушення ст.15 Закону України Про охорону праці , п. 1.7 НПАОП 0.00-4.21-04 та п. 1.4 АА01/103 Положення про службу охорони праці , затвердженого керівником підприємства 26.11.2018 року, що полягає у неприрівненні начальника служби охорони праці за своєю посадою і заробітною платою до начальника виробничого відділу.

За результатами вказаної перевірки складено Акт перевірки суб`єкта господарювання (виробничого об`єкта) №06-087-012 від 08 квітня 2019 року та винесено відповідний Припис №06-087-012-011 від 15 квітня 2019 року про усунення порушень на ТОВ Аутомотів Електрік Україна (а.с. 29-36).

Вищевказаний Припис та Акт відповідачем оскаржено у встановленому законом порядку не було.

При цьому, як убачається із листа генерального директора ТОВ Аутомотів Електрік Україна , ТОВ Аутомотів Електрік Україна повідомило про виконання припису від 15 квітня 2019 року №06-087-012-011, зокрема зазначено про те, що заробітну плату начальника служби охорони праці прирівнено до розміру заробітної плати начальника виробничого відділу ТОВ Аутомотів Електрік Україна й відповідно даний факт підтверджується розрахунковим листком за травень 2019 року та витягом із штатного розпису за травень 2019 року (а.с. 37,121).

Таким чином, заробітну плату в розмірі посадового окладу, прирівняного до окладу начальника виробничого відділу ОСОБА_1 як начальник служби охорони праці отримав лише за період з 1 по 13 травня 2019 року, однак у подальшому на підставі наказу ТОВ Аутомотів Електрік Україна №482-П від 13.05.2019 року ОСОБА_1 звільнено з посади начальника служби охорони праці ТОВ Аутомотів Електрік Україна на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КзПП.

Вважаючи свої права щодо оплати праці порушеними, ОСОБА_1 27.07.2020 року звернувся до відповідача із зверненням, в якому просив до 07.08.2020 року вирішити наявний трудовий спір у досудовому порядку шляхом нарахування та виплати вказаної заборгованої різниці в заробітній платі (а.с. 11), однак дана вимога тула залишена ТОВ Аутомотів Електрік Україна без задоволення.

Враховуючи встановлені судом фактичні обставини справи, а також норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини сторін, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених ОСОБА_1 вимог в частині стягнення на його користь не донарахованої заробітної плати за період з січня 2017 по травень 2019 року згідно розрахунку в розмірі 197 288 грн. 55 коп., яка складає різницю між фактично отриманою ОСОБА_1 заробітною платою та розміру посадового окладу, прирівняного до посадового окладу начальника виробничого відділу та включає в себе донарахування виплат й по іншим платежам (премії, відпускні оплату у вихідні дні, відсоток за інтенсивність праці тощо). При цьому, наданий позивачем розрахунок представником відповідача не спростований й відповідно товариством не надано суду іншого розрахунку належних ОСОБА_1 виплат за спірний період ( а.с 194 - 197).

Також обґрунтованими є вимоги позивача в частині стягнення на його користь компенсації втрати частини заробітку в розмірі 21 833 грн. 56 коп.

Так, компенсація працівникам втрати частини заробітної плати через порушення строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством (стаття 34 Закону України Про оплату праці ).

Підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) (стаття 1 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати ). Такими доходами є ті грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (частина друга статті 2 цього Закону).

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. N159 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати , дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема: заробітна плата (грошове забезпечення).

Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

При цьому, перевіривши здійснені позивачем розрахунки компенсації втрати частини доходів, суд приходить до висновку, що розрахунок здійснений у відповідності до наведених вище норм чинного законодавства України, є вірним, жодних заперечень зі сторони відповідача з приводу зазначеного розрахунку до суду не надходило ( а.с 198-199).

За таких умов суд приходить до висновку, що вимоги позивача про компенсацію втрати частини заробітної плати у загальному розмірі 21 833 грн. 56 коп. є законними та обґрунтованими, а тому підлягають до задоволення.

Щодо доводів представника відповідача про відсутність правових підстав для здійснення оплати праці ОСОБА_1 як начальника служби охорони праці в розмірі заробітної плати начальника виробничого відділу, оскільки він при прийняття на роботу погодився із окладом в розмірі 6 000 грн. и відповідно його оклад неодноразово підвищувався, а тому відсутні й підстави для здійснення виплати не донарахованої заробітної плати, то ці доводи є безпідставними з огляду на вище встановлені обставини.

Також є безпідставним доводи представника відповідача щодо застосування до спірних правовідносин наслідків пропуску строку позовної давності з огляду на наступне.

Так, частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права.

Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися встановлених законом правил при прийнятті процесульних рішень.

Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

У висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 6 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16, вказано, що встановлені статтями 228, 223 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України Про оплату праці , заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін заробітна плата означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття заробітна плата і оплата праці , які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України Про оплату праці , за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Вказаний правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) .

Отже, враховуючи вищевказані норми закону, а також те що вимог позивача зводяться до стягнення не донарахованої та не виплаченої за період з січня 2017 року по травень 2019 року основної заробітної плати та інших виплат, які здійснювалися щомісячно, а також компенсації працівникам втрати частини заробітної плати через порушення строків її, які у розумінні статті 2 Закону України Про оплату праці , входить до структури заробітної плати, строк пред`явлення до суду вищевказаних позовних вимог не обмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а тому доводи представника відповідача про пропуск позивачем строків звернення до суду є безпідставними.

Щодо вимог позивача в частині відшкодування завданої моральної шкоди, яку позивач оцінює у розмірі 100 000 грн., то суд приходить до наступного.

Так, позивач зазначав, що завдана йому моральна шкода обумовлюється моральним та фізичним стражданням внаслідок порушення його законного права на отримання заробітної плати у розмірі встановленому законом та положеннями про службу охорони праці, й відповідно внаслідок такого не донарахування заробітної плати він відчуває моральні страждання, втратив нормальні життєві зв`язки, що негативно впливає на відносини в родині та як наслідок його подальше розлучення та вимушена зміна місця поживання.

Так, згідно ст. 237-1 КЗпП відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма законодавства містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом вказаного положення закону, передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин, з урахуванням специфіки об`єкту яких, завдана моральна шкода може бути відшкодована працівнику у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі.

Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Зокрема, при вирішенні питання про наявність завданої позивачу моральної шкоди, судом враховуються тяжкість вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках позивача, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення його порушеного права.

При цьому, суд виходить із засад розумності, виваженості та справедливості.

Також слід зазначити, що у трудових спорах обов`язок довести відсутність своєї вини покладається на роботодавця, а не на працівника.

Так, згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи зазначене, а також підтверджений факт порушення відповідачем його трудових прав, зокрема права на заробітну плату у розмірі встановленому законом, суд приходить до висновку, що розмір моральної шкоди значно завищений позивачем, а тому вимога позивача про стягнення моральної шкоди підлягає частковому задоволенню, а саме в сумі 1000,00 грн.

З огляду на зазначене, позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за позовною вимогою про стягнення заробітної плати та ухвалою суду йому було відстрочено сплату судового збору за вимогою про стягнення моральної шкоди до винесення рішення судом, з відповідача на підставі положень ст.. 141 ЦПК України на користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 3032,02 грн. (2191,22 грн. за вимоги в частині стягнення заробітної плати та 840,80 грн. за вимоги по відшкодуванню моральної шкоди).

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 2, 12, 13, 76, 77, 78, 79, 80 ЦПК України, ст. ст. 94, 97, 115, 233,237-1 КЗпП, ст.. 23 ЦК України, ст. 1, 2, 15, 24 Закону України Про охорону праці , суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю Аутомотів Електрік Україна про стягнення заборгованості по заробітній платі та моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії товариства з обмеженою відповідальністю Аутомотів Електрік Україна щодо фактичного не прирівнювання начальника служби охорони праці ОСОБА_1 по своїй посаді і заробітній платі до начальника виробничого відділу ТОВ Аутомотів Електрік Україна у період з січня 2017 року по травень 2019 року, відповідно до ст. 15 Закону України Про охорону праці та п. 1.4 розділу 5 Положення про службу охорони праці товариства з обмеженою відповідальністю Аутомотів Електрік Україна .

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Аутомотів Електрік Україна (код ЄДРПОУ 40466415, м. Чернівці, вул. Руська, 248) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) 197288,55 грн. недонарахованої та невиплаченої заробітної плати за період з січня 2017 року по травень 2019 року, та 21833,56 грн. компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням термінів їх виплати за період з лютого 2017 року по вересень 2020 року, а всього 219122,11 грн., з відрахуванням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів,шляхом перерахунку коштів на картковий рахунок № НОМЕР_1 , Чернівецького обласного управління АТ Ощадбанк , МФО 356334, код отримувача НОМЕР_2 .

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Аутомотів Електрік Україна (код ЄДРПОУ 40466415, м. Чернівці, вул. Руська, 248) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) заподіяну моральну шкоду в розмірі 1000 грн. шляхом перерахунку коштів на картковий рахунок № НОМЕР_1 , Чернівецького обласного управління АТ Ощадбанк , МФО 356334, код отримувача НОМЕР_2 .

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Аутомотів Електрік Україна (код ЄДРПОУ 40466415, м. Чернівці, вул. Руська, 248) на користь держави судовий збір у розмірі 3032,02 грн.

Рішення в частині стягнення недонарахованої та невиплаченої заробітної плати в межах платежу за один місяць допустити до негайного виконання.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернівецького апеляційного суду через Першотравневий районний суд м.Чернівці протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку.

Суддя Першотравневого

районного суду м.Чернівці Н. В. Піхало