Постанова

від 15.03.2021 по справі 725/3668/20

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 березня 2021 року м. Чернівці

справа № 725/3668/20

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Владичан А. І.

суддів: Литвинюк І.М., Перепелюк І.Б..

секретар Герман Я.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Аутомотів Електрік Україна про стягнення заборгованості по заробітній платі та моральної шкоди, за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю Аутомотів Електрік Україна , від імені якого діє адвокат Мар`ян Іван Степанович, на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 18 грудня 2020 року, (головуючий у 1-й інстанції Піхало Н.В.),-

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості по заробітній платі та моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що на підставі наказу генерального директора ТзОВ Аутомотів Електрік Україна №290 від 30 грудня 2016 року з 03.01.2017 року його прийнято на посаду начальника служби охорони праці ТзОВ Аутомотів Електрік Україна . Однак, наказом відповідача №482-П від 13.05.2019 року його було звільнено з посади начальника служби охорони праці ТОВ Аутомотів Електрік Україна на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.

Після звільнення, а саме у липні 2020 року він дізнався, що відповідачем при встановленні розміру його заробітної плати та інших виплат були порушенні норми законодавства про оплату праці й відповідно його права, а саме: його заробітна плата на посаді начальна охорони праці не була прирівняна до заробітної плати начальника виробничого відділу ТОВ Аутомотів Електрік Україна , на якій рівень посадових окладів, премій і в цілому заробітних плат у період січня 2017 року по травень 2019 року за своїм розміром суттєво відрізнявся від посадового окладу начальника служби охорони праці ТОВ Аутомотів Електрік Україна .

Провадження 22ц/822/194/21

Результатами перевірки ТОВ Аутомотів Електрік Україна , Управлінням Держпраці в Чернівецькій області в 2019 році встановлено порушення, зокрема те, що начальник служби охорони праці за своєю посадою і заробітною платою повинен прирівнюватися до начальника посади виробничого відділу, чого в установі не було.

ТОВ Аутомотів Електрік Україна не було оскаржено ні Акту про порушення, ні Припису, у зв`язку із чим, на його думку, визнав їх належність та обґрунтованість.

Крім того, за наслідками проведеної перевірки та на виконання винесеного припису, ТОВ Аутомотів Електрік Україна прозвітувало про усунення порушення, не відновивши при цьому порушене право позивача на отримання належної заробітної плати з моменту його перебування в трудових відносинах з товариством, тобто з 03.01.2017 року, та щоб уникнути донарахування та виплати позивачу належних йому сум, звільнило його з роботи без будь-яких обґрунтувань.

Вважав, що результати вказаної перевірки дають йому підстави вважати про порушення його прав відповідачем у період з січня 2017 року по травень 2019 року, внаслідок порушення товариством державних гарантій щодо мінімального розміру його заробітної плати й відповідно вказує на існування трудового спору між ним та ТОВ Аутомотів Електрік Україна щодо розміру заробітної плати.

З метою позасудового врегулювання питання щодо донарахування та виплати недоотриманої заробітної плати, він 27.07.2020 року звернувся до відповідача із відповідним зверненням, в якому просив до 07.08.2020 року вирішити наявний трудовий спір у досудовому порядку шляхом нарахування та виплати вказаної заборгованої різниці в заробітній платі. Однак, у зазначений строк (до 07.08.2020 року) товариство залишило його вимогу без відповідного реагування.

Відомості про рівень заробітної плати начальника виробництва для порівняння із його заробітною платою він не знав та не міг знати, оскільки такі відомості були відсутні у відкритому доступі у 2017-2019 роках, а на вимогу від 07.08.2020 року та 21.08.2020 року про надання виписок з штатного розпису про розміри посадового окладу, заробітної плати начальника виробничого відділу в період з 03.01.2017 року по 13.05.2019 року від відповідача не отримав.

Зазначав, що відновлення його права на отримання належної винагороди за працю може бути відновлене шляхом донарахування та виплати неправомірно недорахованої та невиплаченої заробітної платні за період з 03.01.2017 року по 13.05.2019 року.

Крім того вказував, що його звільнення з метою уникнення відповідальності за тривале порушення без будь-яких обґрунтувань викликало та продовжує викликати у нього моральні страждання.

Зокрема, отримання значно меншої частини належної йому заробітної платні з вини відповідача призвело до тривалих моральних його страждань, які він оцінює в розмірі 100000 гривень, оскільки дана сума є співмірною розміру прожиткового мінімуму за 44 місяці періоду порушення його права на гарантовану оплату праці і є в кілька разів меншою втраченого доходу в цей період. Також у зв`язку із недоотриманням заробітної плати в повному розмірі він не зміг забезпечити потреби родини, що призвело до подальшого розлучення, а також вимушеної зміни місця проживання.

На підставі вищевикладеного, уточнивши в ході розгляду справи позовні вимоги, просив визнати неправомірними дії ТОВ Аутомотів Електрік Україна щодо фактичного не прирівнювання начальника служби охорони праці ОСОБА_1 по своїй посаді і заробітній платі до начальника виробничого відділу ТОВ Аутомотів Електрік Україна в період з січня 2017 року по травень 2019 року, відповідно до ст. 15 Закону України Про охорону праці та п. 1.4 розділу 5 Положення про службу охорони праці ТОВ Аутомотів Електрік Україна ; стягнути з ТОВ Аутомотів Електрік Україна на його користь 197288,55 грн. не донарахованої та невиплаченої заробітної плати за період з січня 2017 року по травень 2019 року, компенсації втрати частини грошових доходів сумою 21833,56 грн. із зобов`язанням відповідача здійснити необхідні відрахування податкових та інших обов`язкових платежів; стягнути з ТОВ Аутомотів Електрік Україна на його користь 100000 грн. заподіяної моральної шкоди.

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 18 грудня 2020 року позов задоволено частково.

Визнано неправомірними дії товариства з обмеженою відповідальністю Аутомотів Електрік Україна щодо фактичного не прирівнювання начальника служби охорони праці ОСОБА_1 по своїй посаді і заробітній платі до начальника виробничого відділу ТОВ Аутомотів Електрік Україна у період з січня 2017 року по травень 2019 року. Стягнуто з ТзОВ Аутомотів Електрік Україна на користь ОСОБА_1 197288,55 грн. недонарахованої та невиплаченої заробітної плати за період з січня 2017 року по травень 2019 року, та 21833,56 грн. компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням термінів їх виплати за період з лютого 2017 року по вересень 2020 року, а всього на загальну суму 219122,11 грн., з відрахуванням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів, а також заподіяну моральну шкоду в розмірі 1000 гривень. Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись з вказаним рішення суду в частині часткового задоволення позовних вимог щодо розміру стягненої моральної шкоди, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій вважає його в цій частині незаконним та необґрунтованим, ухваленим з неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, порушенням норм матеріального та процесуального права. В іншій частині рішення суду першої інстанції апелянтом не оскаржується.

Свої доводи мотивує тим, що судом першої інстанції не встановлено обставин його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, необхідності додаткових зусиль для організації життя, душевних страждань, та приниження його ділової репутації, вимушених змін у його життєвих стосунках.

Зазначає, що помилкове незастосування судом першої інстанції всіх положень належних норм права (ст.115, 237-1 КЗпП, ст.24 ЗУ Про оплату праці , ст.23 ЦК України, постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4), що регулюють спірні взаємовідносини в частині оскаржуваного рішення, привело до помилкового рішення суду в частині відшкодування позивачу 1000 гривень моральної шкоди, що становить 21 гривню 25 копійок за кожен день з 46 місяців невиплати належних сум, що неспівмірно із завданими йому моральними стражданнями.

Просить скасувати рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 18 грудня 2020 року в частині стягнення з відповідача заподіяну моральну шкоду в розмірі 1000 гривень, та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити позов в цій частині в повному обсязі.

Також не погоджуючись із рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 18 грудня 2020 року Товариством з обмеженою відповідальністю Аутомотів Електрік Україна , від імені якого діє адвокат Мар`ян Іван Степанович, подано апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що відповідно до норм чинного законодавства із заявою про вирішення трудового спору працівник може звернутися до суду в тримісячний строк з дня, коли він довідався або повинен був довідатися про порушення свого права. Вказує, що ОСОБА_1 дізнався про порушення своїх прав та інтересів встановлених, п.2 розділу V акту перевірки від 08 квітня 2019 року №06-087-012 Управлінням Держпраці в Чернівецькій області до фактичного його звільнення з роботи, а саме час проведення перевірки - 08.04.2019 року або під час здійснення виплат при звільненні - 13.05.2019 року.

Вважає, що позивачем було пропущено вказаний строк на оскарження і це мало б слугувати підставою для відмови у прийнятті позовної заяви до розгляду та відкриття провадження, оскільки позовна заява подана без додержання вимог передбачених ст.233 КЗпП та є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Вказує, що жодних дій в бік погіршення умов оплати праці товариством вчинено не було, крім того за весь час працевлаштування позивачем не надано жодних заперечень керівництву щодо розміру заробітної плати, а також порядку здійснення її нарахування та виплати, добровільно приступив до виконання своїх посадових обов`язків в існуючих умовах праці. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Зазначає, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували заподіяння йому моральних шкоди діями товариства, тому вважають вказану вимогу безпідставною та такою що не підлягає задоволенню.

Просив скасувати рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 18 грудня 2020 року та ухвалити нове судове рішення, згідно якого в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю Аутомотів Електрік Україна , від імені якого діє адвокат Мар`ян Іван Степанович, вважають апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною, яка не підлягає задоволенню в частині стягнення моральної шкоди.

Посилаються на те, що самих лише посилань в апеляційній скарзі на вказані обставини не достатньо, оскільки апелянт повинен послатися на конкретні докази, які могли б підтвердити наявність моральної шкоди. Тобто моральна шкода, як і будь-яка інша позовна вимога, є предметом доказування, а тому обов`язок доказування наявності моральної шкоди покладається на ту сторону, яка просить про її стягнення.

Апелянтом ОСОБА_1 не надано жодних доказів, які б підтверджували заподіяння йому моральної шкоди діями товариства, тому вимога про стягнення моральної шкоди є безпідставною та задоволенню не підлягає.

У відзиві на апеляційну скаргу ТзОВ Аутомотів Електрік Україна , ОСОБА_1 посилається на те, що вимоги даної скарги є безпідставним та неаргументованими належними доказами та правовими нормами, які б стосувалися предмету спору. Апеляційна скарга подана до суду особою, яка не має процесуальної дієздатності, підписана Мар`яном І.С. , який не має повноважень підписувати дану скаргу.

Зазначає, що обґрунтовуючи мотивування апеляційної скарги з посиланням на ч.2 ст.233 КЗпП України щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, то даною нормою не заперечується, а навпаки підтверджується право позивача на звернення до суду без обмежень будь-яким строком на захист порушеного права на стягнення належної йому заробітної плати.

Посилання апелянта на те, що від довідався про порушення свого права під час здійснення перевірки Управління Держпраці або при здійсненні виплат при звільненні, то такі посилання не підтверджено відповідачем жодним доказом тому є безпідставними та необґрунтованими.

Вказує, що судом першої інстанції правомірно застосовано норми права, що регулюють спірні взаємовідносини відповідних позовних вимог в даній справі, тому законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням термінів їх виплати підтверджується судовою практикою.

Встановлені судом першої інстанції обставини та докази на їх підтвердження, свідчать про фактичне визнання відповідачем його неправомірних дій та фактичне визнання наведеної структури та розміру розрахунку позивача по недонарахованих та не виплачених належних позивачу сумам, а також, що відповідачем в апеляційній скарзі ці обставини не оспорюються та не оскаржуються.

На спростування доводів щодо відсутності доказів завдання йому моральної шкоди зазначає, що відповідачем в період з 2017 року по 2019 рік систематично неправомірно було відсутнє прирівнювання посадового окладу начальника служби охорони праці до посадового окладу начальника виробничого відділу і цими протиправними діями відповідачем систематично та довготривало порушувалось законне право позивача на отримання ним належного рівня заробітної плати у встановлені строки. Відповідачем не спростовано неправомірну його дію, не спростовано та не заперечено, а тому фактично визнано, обставини завдання йому моральної шкоди внаслідок протиправної бездіяльності по неправомірній тривалій недоплаті позивачу значної суми заробітної плати, не спростовано протиправність такого діяння.

Крім того зазначає, що у суду апеляційної інстанції є підстави для закриття апеляційного провадження відкритого за скаргою ТзОВ Аутомотів Електрік Україна , оскільки у особи яка підписала дану скаргу відсутні повноваження: наданий ордер серії СЕ №1016293 оформлений з порушенням вимог закону, договір про надання правничої допомоги від 06 жовтня 2020 року вказує на відсутність повноважень адвоката Мар`яна С.І. як представника товариства. Згідно відомостей з копії наданого статуту (п.4.20., 4.26.) вказують, що виключно тільки генеральний директор товариства, виконавчий директор товариства мають право представляти товариство у відносинах з установами, підприємствами організаціями.

Заслухавши доповідача про суть оскаржуваного рішення, доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають відхиленню, враховуючи наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, тобто ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно зі статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, тощо.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним нормам.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості по заробітній платі, суд першої інстанції виходив з доведеності позовних вимог в частині стягнення недонарахованої заробітної плати за період з січня 2017 року по травень 2019 року в розмірі 197 288,55 гривень та компенсації втрати частини заробітку в розмірі 21833,56 гривень. Частково задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди в сумі 1000 гривень суд першої інстанції виходив із засад розумності виваженості та справедливості а також з урахуванням факту порушення трудових прав позивача.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Судом встановлено, що у період з 03.01.2017 року по 13.05.2019 року сторони перебували у трудових правовідносинах.

Відповідно до наказу генерального директора ТОВ Аутомотів Електрік Україна №290 від 30 грудня 2016 року з 03.01.2017 року ОСОБА_1 прийнято на посаду начальника служби охорони праці ТОВ Аутомотів Електрік Україна із встановленням окладу в розмірі 6 000 грн.(а.с. 142).

В подальшому, наказом ТОВ Аутомотів Електрік Україна №482-П від 13.05.2019 року ОСОБА_1 звільнено з посади начальника служби охорони праці ТОВ Аутомотів Електрік Україна на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КзПП (а.с. 143).

Не оскаржуючи свого звільнення в судовому порядку, позивач звернувся до суду з позовом про виплату йому не донарахованої заробітної плати за період роботи в товаристві відповідача вважаючи, що останній неправомірно не прирівняв його посадовий оклад за посадою начальника служби охорони праці до посадового окладу начальна виробничого відділу й відповідно ураховуючи вказане прирівнення не здійснив за увесь період перебування у трудових відносинах перерахунок та виплату недоотриманої заробітної плати та інших платежів. А також просив суд стягнути на його користь завдану йому моральну шкоду, яку він оцінив у 100000 гривень.

Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Згідно з частиною першою статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до частини п`ятої статті 97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Частиною першою статті 115 КЗпП України встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

З системного аналізу статей 21, 94, 83, 116 233 КЗпП України виходить, що судовому захисту підлягають трудові права працівника у разі порушення їх роботодавцем.

Відповідно до статті 2 Закону України Про оплату праці структуру заробітної плати складає основна заробітна плата, додаткова заробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати. Основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.

Частиною другою статті 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди, тощо.

Зокрема, частиною першою статті 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди (зі відповідними змінами) роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України (набрав чинності з 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси.

Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (статті 4, 5, 11, 13 ЦПК України 2004 року).

Тобто, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зводяться до незгоди із визначеною судом першої інстанції сумою відшкодування йому моральної шкоди, однак колегія суддів погоджується із висновком суду щодо розміру стягнутої моральної шкоди, враховуючи наступне.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Зокрема, при вирішенні питання про наявність завданої позивачу моральної шкоди, судом враховуються тяжкість вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках позивача, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення його порушеного права.

Необґрунтованими та безпідставними є посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_1 , що судом першої інстанції не встановлено обставин його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, душевних страждань та приниження його ділової репутації і визначення такої суми моральної шкоди є неспівмірними із завданими йому моральними стражданнями, оскільки суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку із підтвердженням факту порушення відповідачем трудових прав позивача, з огляду на характер і тривалість страждань, істотність вимушених змін у життєвих відносинах позивача, часу і зусиль необхідних для відновлення попереднього стану на думку колегії суддів виходив із принципу розумності та справедливості і обґрунтовано визначив розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 1000 гривень, оскільки заявлений позивачем розмір 100000 гривень є значно завищеним та не підтверджений належними та допустимими доказами.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Аутомотів Електрік Україна щодо відсутності підстав для задоволення вимоги ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди спростовуються вищенаведеними обставинами.

Крім того, інші доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Аутомотів Електрік Україна , щодо пропуску позивачем строку звернення до суду за захистом свого порушеного права, про відсутність жодних дій з боку товариства щодо погіршення умов оплати праці позивачу, а також того, що середній заробіток за час затримку розрахунку при звільнення не входить до структури заробітної плати є необґрунтованими, безпідставними, які не підлягають до задоволення та спростовуються нижче наведеним.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 21 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

На підставі наказу генерального директора ТОВ Аутомотів Електрік Україна №290 від 30 грудня 2016 року з 03.01.2017 року прийнято на роботу до товариства на посаду начальника служби охорони праці ТОВ Аутомотів Електрік Україна із встановленням окладу в розмірі 6000 грн. (а.с. 142).

З положень Робочої інструкції ( Положення про службу охорони праці), вбачається, що чинних на час перебування ОСОБА_1 з товариством у трудових відносинах, начальник служби охорони праці за своєю посадою і заробітною платою прирівнюється до начальника виробничого відділу ( а.с.25, 26, 125) .

Крім того, відповідно до положень ч.5ст. 15 Закону України Про охорону праці , керівники та спеціалісти служби охорони праці за своєю посадою і заробітною платою прирівнюються до керівників і спеціалістів основних виробничо-технічних служб.

Як убачається із штатних розписів за період з січня 2017 року по травень 2019 року неодноразово вносилися зміни в розміри посадових окладів як начальна відділу охорони праці, так й начальна виробничого відділу й відповідно вони встановлювалися у наступних розмірах, зокрема: посадовий оклад начальника служби охорони у січні 2017 року становив 6000 гривень із подальшим зростанням та у травні 2019 року становив 18000 грн. В свою чергу посадовий оклад начальника виробничого відділу у січні 2017 року становив 11000 гривень з подальшим зростанням та у травні 2019 року становив 20150 грн. ( а.с. 117, 124).

В період з 02 квітня 2019 року по 15 квітня 2019 року Управлінням Держпраці в Чернівецькій області було проведено планову перевірку дотримання вимог законодавчих та нормативно-правових актів з охорони праці та промислової безпеки, за результатами якої було встановлено ряд порушень, зокрема порушення ст.15 Закону України Про охорону праці , п. 1.7 НПАОП 0.00-4.21-04 та п. 1.4 АА01/103 Положення про службу охорони праці , затвердженого керівником підприємства 26.11.2018 року, що полягає у неприрівненні начальника служби охорони праці за своєю посадою і заробітною платою до начальника виробничого відділу.

За результатами вказаної перевірки складено Акт перевірки суб`єкта господарювання (виробничого об`єкта) №06-087-012 від 08 квітня 2019 року та винесено відповідний Припис №06-087-012-011 від 15 квітня 2019 року про усунення порушень на ТОВ Аутомотів Електрік Україна , який товариством оскаржено у встановленому законом порядку не було.

При цьому, як убачається із листа генерального директора ТОВ Аутомотів Електрік Україна , ТОВ Аутомотів Електрік Україна повідомило про виконання припису від 15 квітня 2019 року №06-087-012-011, зокрема зазначено про те, що заробітну плату начальника служби охорони праці прирівнено до розміру заробітної плати начальника виробничого відділу ТОВ Аутомотів Електрік Україна й відповідно даний факт підтверджується розрахунковим листком за травень 2019 року та витягом із штатного розпису за травень 2019 року (а.с. 37,121).

Згідно із статтею 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно із законодавством України про працю є недійсними. Аналогічні гарантії закріплені у статті 22 Закону України Про оплату праці .

Враховуючи наведене колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про обґрунтованість заявлених ОСОБА_1 вимог в частині стягнення на його користь недонарахованої заробітної плати за період з січня 2017 року по травень 2019 року згідно розрахунку в розмірі 197288 грн. 55 коп., яка складає різницю між фактично отриманою позивачем заробітною платою та розміру посадового окладу, прирівняного до посадового окладу начальника виробничого відділу та включає в себе донарахування виплат й по іншим платежам (премії, відпускні оплату у вихідні дні, відсоток за інтенсивність праці тощо).

При цьому, наданий позивачем розрахунок представником відповідача не спростований, не оспорений й відповідно товариством не надано суду іншого розрахунку належних ОСОБА_1 виплат за спірний період.

Розрахунок не нарахованої та невиплаченої заробітної плати та розрахунок компенсації втрати частини заробітної плати, у зв`язку із порушенням строків їх виплати, в апеляційному порядку товариством не оскаржується. Доводи апеляційної скарги зводяться до пропуску строку звернення ОСОБА_1 до суду та оспорювання суми відшкодування заподіяної моральної шкоди.

На спростування доводів апеляційної скарги товариства щодо пропуску ОСОБА_1 тримісячного строку звернення до суду то колегія суддів зазначає, що позивачем дотримано строк звернення до суду із вимогою про стягнення заборгованості по заробітній платі, оскільки товариство не розрахувалось із позивачем ні при звільнення, ні при зверненні ОСОБА_1 щодо досудового врегулювання спору, а право звернутися із вимогою про стягнення сум компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати не обмежується будь-яким строком.

Перебіг позовної давності за вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не почався, з огляду на таке.

Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно рішення Конституційного Суду України № 4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку із статтями 117, 237-1 КЗпП України за статтею 47 КЗпП України в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Згідно пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України № 159 Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати від 21 січня 2001 року сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Враховуючи те, що при наявності заборгованості із недорахованої та не виплаченої заробітної плати за період з січня 2017 року по травень 2019 року та не проведенням компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, які у розумінні статті 2 Закону України Про оплату праці входить до структури заробітної плати, колегія суддів зазначає, що перебіг тримісячного строку не почався.

Доводи апеляційної скарги в цій частині зводяться до неправильного розуміння норм при застосування позовної давності у трудових спорах.

Відповідно до статті 34 Закону України Про оплату праці компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

З 01 січня 2001 року набрав чинності Закон України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати . З метою реалізації цього Закону постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159). При цьому згідно з пунктом 2 вказаної Постанови компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, нарахованої працівникові за період роботи з 01 січня 1998 року по 31 грудня 2000 року, проводиться відповідно до Положення № 1427, до ліквідації заборгованості із заробітної плати за зазначений період.

Згідно з пунктами 2 та 3 Положення № 1427 компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи починаючи з 01 січня 1998 року, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги за цей період зріс більш як на один відсоток. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованої, але не виплаченої працівникові заробітної плати за відповідний місяць (після утримання податків і платежів) на коефіцієнт приросту споживчих цін. Коефіцієнт приросту споживчих цін визначається як різниця між часткою від ділення індексу споживчих цін в останній місяць перед виплатою суми заборгованості на індекс споживчих цін у тому місяці, за який виплачується заробітна плата, та коефіцієнтом 1. Коефіцієнт приросту споживчих цін розраховується з трьома знаками після коми. Індекси споживчих цін для розрахунку коефіцієнта приросту споживчих цін щомісячно публікуються Держкомстатом наростаючим підсумком з початку того року, в якому виникла заборгованість із виплати заробітної плати, що підлягає компенсації відповідно до пункту 2 цього Положення.

Відповідно до статті 2 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що розрахунок компенсації втрати частини заробітної плати в розмірі 21833,56 гривень здійснений відповідно до норм чинного законодавства України, є вірним, відповідачем не оспорений, тому позов в цій частині підлягає до задоволення.

Посилання ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу товариства, щодо відсутності процесуального представництва Мар`яна І.С. , як представника апелянта Товариства з обмеженою відповідальністю Аутомотів Електрік Україна тому таке провадження підлягає закриттю, є необґрунтованими, оскільки належним та достатнім доказом на підтвердження повноважень адвоката як представника, є довіреність або ордер, виданий відповідно до Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність .

У матеріалах справи наявний договір про надання правової допомоги від 18 вересня 2020 року, довіреність від ТОВ Аутомотів Електрік Україна про доручення адвокату Мар`яну І.С. представляти інтереси товариства, протоколи загальних зборів учасників товариства, відповідно до якого учасниками вирішено схвалити правочин вчинений виконавчим директором ОСОБА_4 шляхом підписання довіреності та договору про надання правової допомоги із адвокатом Мар`яном І.С. по вказаній цивільній справі, ордер про надання правової допомоги, належним чином засвідчена копія свідоцтва про зайняття адвокатською діяльністю.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що представником в суді може бути адвокат або законний представник.

Відповідно до ч.1 ст.62 ЦПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність .

Адвокатська діяльність, відповідно до ч.1 ст.26 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Як вбачається із правової позиції Верховного Суду України викладеній в постанові від 12.10.2018 року по справі №908/1101/17, відповідно до якої в довіреності виданій фізичній особі-адвокату відсутній обов`язок зазначення інформації про те, що такий представник є саме адвокатом. Довіреність визначає лише повноваження адвоката, межі наданих представнику прав та перелік дій, які він може вчиняти для виконання доручення. Не зазначення такої інформації в довіреності не позбавляє уповноваженого представника цього статусу.

Тому з огляду на вимоги ч.2 ст.19 Конституції України та ст.204 ЦК України у суду відсутні підстави для неврахування наданих адвокатом Мар`яном І.С. документів на підтвердження повноважень як представника відповідача ТзОВ Аутомотів Електрік Україна , оскільки як договір про надання правової допомоги так і довіреність вчинені у відповідності та у порядку передбаченому законодавством України.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають відхиленню, а рішення суду першої інстанції, без змін.

Доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Рішення суду постановлене відповідно до норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування немає.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись ст. ст. 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю Аутомотів Електрік Україна , від імені якого діє адвокат Мар`ян Іван Степанович, залишити без задоволення.

Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 18 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з складення повного тексту судового рішення.

Дата складання повного тексту постанови 17 березня 2021 року.

Головуючий А.І. Владичан

Судді: І.М. Литвинюк

І.Б. Перепелюк