Рішення

від 08.12.2020 по справі 911/2139/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" грудня 2020 р.

м. Київ

Справа № 911/2139/20

Суддя Черногуз А.Ф., за участю секретаря Парасочки Т.О., розглянув в порядку загального позовного провадження

позов Товариства з обмеженою відповідальністю Етер Компані (04119, м Київ, вул. Дегтярівська, буд. 27-т, код ЄДРПОУ 38899653)

до Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, буд. 13/15, код ЄДРПОУ 00034051)

про скасування арешту,

за участю представників :

позивача : Літинський О.П. (ордер: серія КС, №616589 від 10.07.2020);

відповідача : Цимбалістий Т.О. (дов. №15/1/2-593-20 від 04.08.2020).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява б/н від 22.07.2020 Товариства з обмеженою відповідальністю "Етер Компані" до Офісу Генерального прокурора про скасування арешту, накладеного постановою старшого слідчого Генеральної прокуратури України в ОВС Гура О.А. від 13.01.2009, на земельну ділянку, що розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Лісне, кадастровий номер: 3222488205:03:005:0064, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:647971232224, номер запису про обтяження 10146890.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на земельну ділянку за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Лісне, кадастровий номер: 3222488205:03:005:0064, яка є власністю ТОВ Етер Компані (позивача) на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний номер 39542394 накладено обтяження у вигляді арешту нерухомого майна на підстав постанови старшого слідчого Генеральної прокуратури України в ОВС Гура О.А. від 13.01.2009, зареєстроване під номером 10146890.

Водночас, позивач зазначає, що обставини, на підставі яких на земельну ділянку з кадастровим номером: 3222488205:03:005:0064 було накладено арешт відпали у зв`язку з закриттям 27.07.2011 кримінальної справи №27-858 на підставі пунктів 2, 8 частини 1 ст. 6 КПК України 1960 року, отже арешт на вказану земельну ділянку підлягає скасуванню, у зв`язку з тим, що із закриттям кримінального провадження (кримінальної справи) арешт втратив свою легітимну мету втручання у гарантоване законодавством та Конвенцією право особи на мирне володіння майном.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.08.2020 вказану позовну заяву залишено без руху.

25.08.2020 через канцелярію позивачем, на виконання ухвали Господарського суду Київської області про залишення позовної заяви без руху подано заяву б/н від 20.08.2020. Суд, перевіривши подані документи, встановив, що позивачем надано пояснення з приводу недоліків позовної заяви, які прийняті судом.

Ухвалою від 02.09.2020 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, проведення підготовчого судового засідання призначено на 28.09.2020.

Поряд з тим, суд ухвалою від 07.09.2020 виправив допущену у резолютивній частині ухвали Господарського суду Київської області від 02.09.2020 у справі №911/2139/20 технічну описку, а саме, зазначив що запис: Призначити проведення підготовчого засідання на 28.09.2020 на 14:10 , читати як: Призначити проведення підготовчого засідання на 21.09.2020 на 14:30 , в решті ухвалу Господарського суду Київської області від 02.09.2020 у справі №911/2139/20 залишено без змін.

У підготовчому судовому засіданні 21.09.2020 судом задоволено клопотання прокуратури про продовження строку на подання відзиву та встановлено відповідачу строк на подання відзиву до наступного судового засідання. Також судом оголошено перерву у судовому засіданні до 19.10.2020.

28.09.2020 до суду від позивача надійшло клопотання б/н від 24.09.2020 про витребування доказів, в якому позивач просить суд витребувати у Офісу Генерального прокурора Постанову про закриття кримінального провадження у справі №27-858 від 27.07.2011.

У судовому засіданні 19.10.2020 судом задоволено клопотання позивача б/н від 24.09.2020 про витребування доказів та витребувано у Офісу Генерального прокурора Постанову про закриття кримінального провадження у справі № 27-858 від 27.07.2011, витребувані докази зобов`язано надати суду до наступного судового засідання, розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 02.11.2020.

29.10.2020 до суду надійшло клопотання б/н від 29.10.2020 про долучення доказів, в якому позивач просить суд долучити до матеріалів справи судову практику.

02.11.2020 від відповідача на електронну адресу суду та через канцелярію суду надійшло клопотання №15/1/2-59416-20 від 30.10.2020 про чергове продовження строку на подання відзиву.

Також, 02.11.2020 до суду від позивача надійшло клопотання б/н від 02.11.2020 про долучення доказів до матеріалів справи, в якому позивач просить суд залучити до матеріалів справи у якості доказів Постанову про закриття кримінальної справи №27-858 від 27.07.2011.

У підготовчому судовому засіданні 02.11.2020 суд задовольнив клопотання відповідача №15/1/2-59416-20 від 30.10.2020 про продовження процесуальних строків, продовжив відповідачу строк на подання відзиву до наступного судового засідання, розгляд справи у підготовчому засіданні відклав на 16.11.2020.

16.11.2020 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву №15/1/2-59416-20 від 13.11.2020, в якому відповідач, зокрема, зазначає що на час накладення арешту на земельну ділянку 3222488205:03:005:0064 відповідно до постанови слідчого 13.01.2009 її власником була ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , а отже на думку відповідача з вказаного вбачається, що спірним в даному випадку є питання законності набуття права власності на зазначену земельну ділянку ТОВ Етер Компані під час дії обтяження у вигляді арешту нерухомого майна.

Також, відповідачем у відзиві відповідно до ст. 90 ГПК України поставлено позивачу ряд запитань.

У підготовчому судовому засіданні 16.11.2020 суд зобов`язав Офіс Генерального прокурора направити позивачу відзив у справі та надати суду докази направлення. Розгляд справи відкладено на 23.11.2020.

18.11.2020 до суду від позивача надійшла заява б/н від 18.11.2020 про ознайомлення з матеріалами справи.

19.11.2020 відповідачем подано до суду докази направлення позивачу відзиву на позовну заяву.

У підготовчому судовому засіданні 23.11.2020 судом встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив до наступного судового засідання, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів. Також, повідомлено учасників справи про дату та час підготовчого судового засідання, яке відбудеться 30.11.2020.

У підготовчому судовому засіданні 30.11.2020 судом встановлено відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив до 08.12.2020 та постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 08.12.2020.

01.12.2020 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив б/н від 27.11.2020, в якому позивач, зокрема, просить суд залишити без розгляду відзив відповідача, позаяк останній поданий з пропуском встановленого строку. Також, того ж дня від позивача надійшла заява свідка б/н від 27.11.2020 з приводу запитань, викладених у відзиві відповідача, в якій відповідач надав відповіді на запитання відповідача.

08.12.2020 у судовому засіданні відповідачем були подані пояснення №15/1/2-59416-20 від 07.12.2020 на відповідь на відзив позивача. Так у судовому засіданні з розгляду справи по суті позивач підтримав позовні вимоги, відповідач проти позову заперечував, судом ухвалено рішення у справі.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб`єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Згідно з положеннями ст. 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому, суд в кожному випадку повинен навести мотиви через які він приймає одні докази та відхиляє інші.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (далі - Реєстр) земельна ділянка з кадастровим номером 3222488205:03:005:0064 з 20.06.2015 року належить на праві приватної власності ТОВ Етер Компані (підстава для державної реєстрації: свідоцтво про право власності, серія та номер: 39542394, виданий 23.06.2015, видавник: Реєстраційна служба Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області).

Також, відповідно до Реєстру 14.01.2009 на вказану земельну ділянку накладено арешт, підставою якого стала Поставнова б/н, видана Генеральною прокуратурою України 13.01.2009 с.с. в ОВС Гура О.А.

Інформація про накладення арешту також підтверджується наявною у матеріалах справи Постановою б/н від 13.01.2009, в якій зокрема зазначається, що арешт на земельну ділянку 3222488205:03:005:0064 накладений у зв`язку з розглядом кримінальної справи №27-858.

Між тим, в матеріалах справи наявна Постанова про закриття кримінального провадження №27-858 у зв`язку з відсутністю складу злочину.

Отже, позивач звернувся до суду з вимогою про скасування накладеного арешту земельну на ділянку 3222488205:03:005:0064, позаяк, з закриттям 27.07.2011 кримінальної справи №27-858 на підставі пунктів 2, 8 частини 1 ст. 6 КПК України 1960 року підстави накладення арешту на земельну ділянку стали неактуальними (втратили свою мету), а отже, арешт на вказану земельну ділянку підлягає скасуванню.

Заперечуючи проти позову відповідач, зокрема, зазначає що на час накладення арешту на земельну ділянку 3222488205:03:005:0064 відповідно до постанови слідчого 13.01.2009 її власником була ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , а отже на думку відповідача з вказаного вбачається, що спірним в даному випадку є питання законності набуття права власності на зазначену земельну ділянку ТОВ Етер Компані під час дії обтяження у вигляді арешту нерухомого майна.

Разом з тим, відповідачем відповідно до ст. 90 ГПК України поставлено позивачу питання: Як і коли приймалися акти органів державної влади (місцевого самоврядування) з приводу земельної ділянки з кадастровим номером 3222488205:03:005:0064?; На яких правових підставах (вказати передбачені ст. 116 Земельного кодексу України підстави) і коли ТОВ Етер Компані набуло право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222488205:03:005:0064?; Чи видавався державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку? Якщо так, то коли і ким? Чи визнавався він недісним?; Чи була зазначена земельна ділянка предметом спору у суді? Якщо так, то які судові рішення виносились?; Які були підстави набуття права власності за зазначену земельну ділянку під час дії обтяження у вигляді арешту нерухомого майна.

Суд дослідивши подані сторонами докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення сторін вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вже зазначалось вище, Постановою б/н від 13.01.2009, старшим слідчим в ОВС Генеральної прокуратури України О.А. Гура накладено арешт на земельну ділянку 3222488205:03:005:0064 у зв`язку з розглядом кримінальної справи №27-858.

Водночас, Постановою б/н від 27.07.2011 старшого слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України Є.В. Шморгун закрито кримінальну справу №27-858 за відсутністю у встановлених осіб складу злочину.

Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливості суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею першою Першого протоколу до Конвенції. Як передбачено цією міжнародно-правовою нормою, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ втручання в це право повинно мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу.

Особи, які зазнають порушення права мирного володіння майном, як і інших визначених Конвенцією прав, відповідно до статті 13 цього міжнародно-правового акта повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.

На рівні національного законодавства гарантії захисту права власності закріплені у статті 41 Конституції України, за змістом якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю за винятком обмежень, установлених законом.

Зазначений принцип відображено й конкретизовано в частині першій статті 321 Цивільного кодексу України, згідно з якою право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Одним із способів захисту права власності є гарантована статтею 391 цього Кодексу можливість власника вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.

Спеціальні підстави законного обмеження особи у реалізації права власності передбачені, зокрема, нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження як легітимної мети відповідного втручання у право мирного володіння майном.

Зокрема, відповідно до cnfnns 126 КПК України 1960 року, чинного на час накладення слідчим арешту на майно позивача, зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Як було визначено в цій же статті, накладений на майно арешт мав бути скасований органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба. У разі закриття кримінальної справи постановою слідчого арешт майна згідно з частиною першою статті 214 КПК України 1960 року підлягав скасуванню на підставі цього ж процесуального рішення.

Отже вбачається, що в контексті ст. 214 КПК України 1960 року разом з винисенням постанови про закриття кримінальної справи слідчий, зокрема, повинен прийняти рішення про скасування запобіжного заходу. Водночас, як вбачається з Постанови про закриття кримінальної справи №27-858 слідчим не вирішено питання щодо зняття арешту з земельної ділянки з кадастровим номером 3222488205:03:005:0064, на яку було накладено арешт Постановою від 13.01.2009.

Правова природа арешту майна не змінилася і з прийняттям нині чинного КПК України, норми якого більш докладно регламентують мету, підстави й порядок застосування та скасування цього заходу забезпечення кримінального провадження.

Зокрема, згідно зі статтею 170 КПК України завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Зі змісту частини третьої статті 174 КПК України у разі закриття кримінального провадження на стадії досудового розслідування одночасно з винесенням відповідної постанови прокурор зобов`язаний скасувати арешт майна, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації. Зазначена норма процесуального права є аналогічною наведеній у частині першій статті 214 КПК України 1960 року.

Із закриттям кримінального провадження (кримінальної справи) втрачається легітимна мета арешту майна як втручання у конвенційне право особи на мирне володіння ним - збереження речей і матеріальних цінностей для забезпечення можливості виконання завдань кримінального провадження.

Після припинення кримінальної процедури відповідне втручання фактично набуває свавільного характеру, й заінтересована особа правомірно розраховує на його припинення. Адже утвердження й забезпечення прав і свобод та надання людині ефективного засобу юридичного захисту від їх порушень з огляду на положення статті 3 Конституції України, статті 13 Конвенції є головним обов`язком держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

Водночас способів захисту права власника або іншого володільця, порушеного внаслідок неприйняття під час закриття кримінальної справи обов`язкового процесуального рішення про скасування арешту майна, в означеній ситуації кримінальний процесуальний закон не передбачає.

Суд, розглядаючи дану справу зважає на те, що арешт на майно позивача було накладено під час дії КПК України 1960 року за процедурою, встановленою цим нормативно-правовим актом.

Відповідно до пункту дев`ятого розділу ХІ Перехідні положення КПК України 2012 року арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Дана норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

З огляду на зазначене, на правовідносини, пов`язані з розв`язанням питання про припинення арешту майна позивача, поширюються норми КПК України 1960 року.

Проте положеннями цього Кодексу передбачалося прийняття рішення про зняття арешту з майна на стадії досудового слідства лише в межах провадження у кримінальній справі - або одночасно з винесенням постанови про її закриття (частина перша статті 214), або раніше, якщо в застосуванні відповідного заходу відпаде потреба (частина шоста статті 126).

Способів виправлення помилки, допущеної слідчим або прокурором у зв`язку з неприйняттям під час закриття кримінальної справи рішення про скасування арешту майна, після закінчення досудового слідства КПК України 1960 року не встановлював.

Крім цього, у межах кримінальної справи, що розслідувалася, позивач та/або особа, якій на час накладення арешту належала вказана земельна ділянка не набувала процесуального становища підозрюваної, обвинуваченої, а як власник майна чинним на той час кримінально-процесуальним законом не була наділена процесуальним правом ініціювати питання про звільнення його з-під арешту.

Із урахуванням викладеного, а також втрати чинності КПК України 1960 року, тривалого часу, що минув після закриття справи, істотних організаційних і кадрових змін, що в подальшому відбулися у правоохоронних органах, вирішення питання про припинення втручання у право власності позивача шляхом звернення до слідчого або прокурора на підставі КПК України 1960 року очевидно не буде ефективним способом захисту порушеного права.

Інституту судового контролю за дотриманням прав і свобод людини під час досудового розслідування КПК України 1960 року не містив. Прийняття судом рішення щодо арешту майна як засобу забезпечення цивільного позову та/або можливої конфіскації, з огляду на зміст пункту сьомого частини першої статті 253, пункту восьмого частини першої статті 324, частини тринадцятої статті 335 цього Кодексу передбачалося лише після прийняття рішення про призначення до судового розгляду та під час постановлення за результатами такого розгляду вироку у кримінальній справі, направленій до суду з обвинувальним висновком.

Проте кримінальну справу, в межах якої на майно, яке згідно наданих доказів на час розгляду справи є власністю ТОВ Етер Компані накладено арешт, закрито на стадії досудового слідства, і до суду для розгляду по суті цю справу скеровано не було.

Згідно зі статтею 174 нині чинного КПК України як підозрюваний, обвинувачений, їх захисник або законний представник, так і інший власник або володілець майна вправі звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна, в тому числі на тій підставі, що в подальшому застосуванні відповідного заходу відпала потреба.

Проте слідчий суддя, як і прокурор, наділений повноваженнями приймати рішення про припинення цього заходу виключно під час досудового розслідування, розпочатого шляхом внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань у порядку, встановленому чинним КПК України. Процедури вирішення означених питань за межами кримінального провадження, в тому числі у кримінальній справі, закритій органом досудового слідства до набрання чинності цим Кодексом, КПК України не передбачає.

Водночас прокурор, слідчий суддя, суд, як і інші органи державної влади та їх посадові особи відповідно до частини другої статті 19 Конституції України зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Однією з загальних засад кримінального провадження згідно з пунктом другим частини першої статті 7, частиною першою статті 9 КПК України є законність, що передбачає обов`язок, суду, слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, інших службових осіб органів державної влади неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Між тим, КПК України 1960 року, так само як і чинний КПК України, не передбачає застосування слідчим, слідчим суддею процесуальних норм у припиненій кримінальній справі. Таким чином, вирішення порушеного позивачем питання в порядку кримінального судочинства потребувало б відновлення кримінального провадження (кримінальної справи), яке закрито постановою органу досудового слідства у зв`язку з відсутністю складу злочину, тобто з реабілітуючої підстави. Для відновлення справи необхідним є скасування процесуальних рішень, якими держава в особі уповноважених органів відмовилася від кримінального переслідування особи, яка була влаником арештованого майна.

Суд кримінальної юрисдикції компетентний розглядати цивільний позов лише разом з кримінальною справою, яка надійшла до суду з обвинувальним висновком, і лише у разі, якщо його заявляє особа, котра зазнала матеріальної шкоди від злочину і пред`являє вимогу про її відшкодування до обвинуваченого або до осіб, які несуть матеріальну відповідальність за його дії (частина перша статті 28 КПК України 1960 року).

ТОВ Етер Компані пред`являє позов не у зв`язку з завданням їй матеріальної шкоди обвинуваченим, а з підстави необґрунтованого обмеження її права власності рішенням слідчого.

Кримінальна справа з обвинувальним висновком на розгляд суду кримінальної юрисдикції не надходила. Відтак суд кримінальної юрисдикції не має правових підстав розпочинати судове провадження для вирішення лише цивільного позову, до того ж заявленого не до обвинуваченого чи осіб, які несуть відповідальність за його дії.

Однак нормативна неврегульованість порядку захисту права людини, яке очевидно безпідставно обмежується, не може виправдовувати відмову в його захисті. Перекладення тягаря такого недоліку законодавства на особу, яка тривалий час потерпає від безпідставного втручання у право власності, гарантоване Конвенцією і Конституцією України, є неприпустимим. Зволікання з наданням ефективного засобу юридичного захисту тягне погіршення правового становища людини, котра зазнає негативних наслідків не лише від помилки представника влади, а й від перешкод у отриманні реальної можливості її виправлення, і перебуває у стані невизначеності непередбачувано тривалий час.

Разом із тим, кримінальні процесуальні правовідносини виникають, змінюються та припиняються на підставі норм кримінального процесуального права. Закриття кримінального провадження є юридичним фактом, який припиняє кримінальні процесуальні відносини. Зокрема, після прийняття означеного процесуального рішення арешт майна, застосований у кримінальному провадженні (кримінальній справі) як засіб його забезпечення, втрачає відповідну концептуальну властивість.

Із припиненням кримінальної справи арешт майна стає публічним обтяженням права власності, підстави для подальшого існування якого відпали. Причому втрачається можливість застосування специфічного порядку скасування такого обтяження, зумовленого кримінальними процесуальними відносинами.

Із огляду на зазначене, будь-які публічно-правові процедури, які з тих чи інших причин не завершені до закриття кримінального провадження (кримінальної справи), з моменту такого закриття втрачають кримінальний процесуальний характер. Арешт майна у такому разі з заходу забезпечення кримінального провадження перетворюється на неправомірне обмеження права особи користуватися належним їй майном.

Водночас вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до положень статті 19 ЦПК України, статті 20 ГПК України можуть бути вирішені судом цивільної чи господарської юрисдикції. З урахуванням наведеного вище, вирішення цих вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено.

Зазначена правова позиція відповідає висновкам, викладеним раніше Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.05.2019 року у справі № 372/2904/17-ц та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.08.2019 року № 911/1247/18.

Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з вимогами статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Крім того, суд акцентує увагу на принципі який закріплює право особи вільно володіти своїм майном, що викладений у частині 1 ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, суд, з огляду на встановлену судову практику вважає, що з моменту винесення постанови б/н від 27.07.2011 про закриття кримінальної справи №27-858, існування арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 3222488205:03:005:0064 (накладеного постановою від 13.01.2020 в межах кримінальної справи №27-858) є безпідставним, не обґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.

Відтак, суд з наведених вище підстав вважає за необхідне скасувати арешт, накладений постановою старшого слідчого Генеральної прокуратури України в ОСВ Гура О.А. від 13.01.2009 на земельну ділянку Товариства з обмеженою відповідальністю Етер Компані , що розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Лісне, Кадастровий номер: 3222488205:03:005:0064, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 647971232224, номер запису про обтяження - 10146890.

Принагідно суд звертає увагу сторін та те, що судом не досліджується питання, щодо набуття ТОВ Етер Компані земельної ділянки 3222488205:03:005:0064 у власність у період, в який діяв арешт на вказану земельну ділянку, з тих підстав, що це не є предметом розгляду даної справи, а також відсутності будь-яких доказів, які б вказували, що набуття права власності на земельну ділянку ТОВ Етер Компані порушило права та інтереси третіх осіб чи держави, а також доказів того, що правові підстави реєстрації права власності виникли саме в період існування арешту, а не до його накладення, позаяк зі змісту свідоцтва про право власності не вбачається, що стало правовою підставою його видачі.

Також, суд звертає увагу на те, що прокуратурою не надано суду доказів визнання незаконними дій державного реєстратора при внесенні відповідного запису до реєстру, чи доказів оскарження відповідних дій в суді.

Щодо інших аргументів учасників справи, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обгрнутовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України» , рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відтак, сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 81 Господарського процесуального кодексу України сторонами доказів.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Скасувати арешт, накладений постановою старшого слідчого Генеральної прокуратури України в ОСВ Гура О.А. від 13.01.2009 на земельну ділянку Товариства з обмеженою відповідальністю Етер Компані (04119, м Київ, вул. Дегтярівська, буд. 27-т, код ЄДРПОУ 38899653), що розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Лісне, Кадастровий номер: 3222488205:03:005:0064, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 647971232224, номер запису про обтяження - 10146890.

Стягнути з Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, буд. 13/15, код ЄДРПОУ 00034051) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Етер Компані (04119, м Київ, вул. Дегтярівська, буд. 27-т, код ЄДРПОУ 38899653) 2102,00 грн витрат зі сплати судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 22.12.2020.

Суддя А.Ф. Черногуз