Постанова

від 20.04.2021 по справі 911/2139/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" квітня 2021 р. Справа№ 911/2139/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Яковлєва М.Л.

Шаптали Є.Ю.

при секретарі Токаревій А.Г.

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 20.04.2021.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Офісу Генерального прокурора

на рішення Господарського суду Київської області

від 08.12.2020 (повний текст складено 22.12.2020)

у справі №911/2139/20 (суддя Черногуз А.Ф.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Етер Компані"

до Офісу Генерального прокурора

про скасування арешту,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Етер Компані" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Київської області до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач, скаржник) про скасування арешту, накладеного постановою старшого слідчого Генеральної прокуратури України в ОВС Гура О.А. від 13.01.2009, на земельну ділянку, що розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Лісне, кадастровий номер: 3222488205:03:005:0064, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:647971232224, номер запису про обтяження 10146890.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на земельну ділянку за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Лісне, кадастровий номер: 3222488205:03:005:0064, яка є власністю ТОВ "Етер Компані" (позивача) на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний номер 39542394 накладено обтяження у вигляді арешту нерухомого майна на підстав постанови старшого слідчого Генеральної прокуратури України в ОВС Гура О.А. від 13.01.2009, зареєстроване під номером 10146890.

Водночас, позивач зазначає, що обставини, на підставі яких на земельну ділянку з кадастровим номером: 3222488205:03:005:0064 було накладено арешт відпали у зв`язку з закриттям 27.07.2011 кримінальної справи №27-858 на підставі пунктів 2, 8 частини 1 ст. 6 КПК України 1960 року, отже арешт на вказану земельну ділянку підлягає скасуванню, у зв`язку з тим, що із закриттям кримінального провадження (кримінальної справи) арешт втратив свою легітимну мету втручання у гарантоване законодавством та Конвенцією право особи на мирне володіння майном.

Рішенням Господарського суду Київської області від 08.12.2020 позов задоволено.

Скасовано арешт, накладений постановою старшого слідчого Генеральної прокуратури України в ОСВ Гура О.А. від 13.01.2009 на земельну ділянку Товариства з обмеженою відповідальністю "Етер Компані", що розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Лісне, Кадастровий номер: 3222488205:03:005:0064, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 647971232224, номер запису про обтяження - 10146890.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Офіс Генерального прокурора звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 08.12.2020 у справі №911/2139/20 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Також скаржник звернувся з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 08.12.2020 у справі №911/2139/20, обґрунтовуючи клопотання тим, що повний текст рішення був складений 22.12.2020, а копію рішення суду отримано скаржником 05.01.2020.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що на час накладення арешту на земельну ділянку 3222488205:03:005:0064 відповідно до постанови слідчого 13.01.2009 її власником була ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , а отже на думку відповідача з вказаного вбачається, що спірним в даному випадку є питання законності набуття права власності на зазначену земельну ділянку ТОВ "Етер Компані" під час дії обтяження у вигляді арешту нерухомого майна.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.02.2021 апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Господарського суду Київської області від 08.12.2020 у справі №911/2139/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Куксова В.В., суддів Шаптали Є.Ю., Яковлєва М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2021 задоволено клопотання Офісу Генерального прокурора про поновлення строку для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Київської області від 08.12.2020 у справі №911/2139/20. Відновлено Офісу Генерального прокурора строк для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Київської області від 08.12.2020 у справі №911/2139/20. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Господарського суду Київської області від 08.12.2020 у справі №911/2139/20. Призначено справу до розгляду на 07.04.2021.

В судовому засіданні 07.04.2021 було оголошено перерву на 20.04.2021.

В судове засідання 20.04.2021 з`явилися представники сторін, які надали свої пояснення по суті апеляційної скарги.

В судовому засіданні 20.04.2021 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (далі - Реєстр) земельна ділянка з кадастровим номером 3222488205:03:005:0064 з 20.06.2015 належить на праві приватної власності ТОВ "Етер Компані" (підстава для державної реєстрації: свідоцтво про право власності, серія та номер: 39542394, виданий 23.06.2015, видавник: Реєстраційна служба Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області).

Також, відповідно до Реєстру 14.01.2009 на вказану земельну ділянку накладено арешт, підставою якого стала Постанова б/н, видана Генеральною прокуратурою України 13.01.2009 в ОВС Гура О.А.

Інформація про накладення арешту також підтверджується наявною у матеріалах справи Постановою б/н від 13.01.2009, в якій зокрема зазначається, що арешт на земельну ділянку 3222488205:03:005:0064 накладений у зв`язку з розглядом кримінальної справи №27-858.

Між тим, в матеріалах справи наявна Постанова про закриття кримінального провадження №27-858 у зв`язку з відсутністю складу злочину.

Отже, позивач звернувся до суду з вимогою про скасування накладеного арешту на земельну ділянку 3222488205:03:005:0064, позаяк, з закриттям 27.07.2011 кримінальної справи №27-858 на підставі пунктів 2, 8 частини 1 ст. 6 КПК України 1960 року підстави накладення арешту на земельну ділянку стали неактуальними (втратили свою мету), а отже, арешт на вказану земельну ділянку підлягає скасуванню.

Заперечуючи проти позову відповідач, зокрема, зазначає що на час накладення арешту на земельну ділянку 3222488205:03:005:0064 відповідно до постанови слідчого 13.01.2009 її власником була ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , а отже на думку відповідача з вказаного вбачається, що спірним в даному випадку є питання законності набуття права власності на зазначену земельну ділянку ТОВ "Етер Компані" під час дії обтяження у вигляді арешту нерухомого майна.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції керувався тим, що з огляду на встановлену судову практику з моменту винесення постанови б/н від 27.07.2011 про закриття кримінальної справи №27-858, існування арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 3222488205:03:005:0064 (накладеного постановою від 13.01.2020 в межах кримінальної справи №27-858) є безпідставним, не обґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.

Розглянувши апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора, колегія суддів дійшла висновку, що вона підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вже зазначалось вище, Постановою б/н від 13.01.2009, старшим слідчим в ОВС Генеральної прокуратури України О.А. Гура накладено арешт на земельну ділянку 3222488205:03:005:0064 у зв`язку з розглядом кримінальної справи №27-858.

Водночас, Постановою б/н від 27.07.2011 старшого слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України Є.В. Шморгун закрито кримінальну справу №27-858 за відсутністю у встановлених осіб складу злочину.

Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливості суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею першою Першого протоколу до Конвенції. Як передбачено цією міжнародно-правовою нормою, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ втручання в це право повинно мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу.

Особи, які зазнають порушення права мирного володіння майном, як і інших визначених Конвенцією прав, відповідно до статті 13 цього міжнародно-правового акта повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.

На рівні національного законодавства гарантії захисту права власності закріплені у статті 41 Конституції України, за змістом якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю за винятком обмежень, установлених законом.

Зазначений принцип відображено й конкретизовано в частині першій статті 321 Цивільного кодексу України, згідно з якою право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Одним із способів захисту права власності є гарантована статтею 391 цього Кодексу можливість власника вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.

Спеціальні підстави законного обмеження особи у реалізації права власності передбачені, зокрема, нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження як легітимної мети відповідного втручання у право мирного володіння майном.

Зокрема, відповідно до статті 126 КПК України 1960 року, чинного на час накладення слідчим арешту на майно позивача, зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Як було визначено в цій же статті, накладений на майно арешт мав бути скасований органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба. У разі закриття кримінальної справи постановою слідчого арешт майна згідно з частиною першою статті 214 КПК України 1960 року підлягав скасуванню на підставі цього ж процесуального рішення.

Отже вбачається, що в контексті ст. 214 КПК України 1960 року разом з винисенням постанови про закриття кримінальної справи слідчий, зокрема, повинен прийняти рішення про скасування запобіжного заходу. Водночас, як вбачається з Постанови про закриття кримінальної справи №27-858 слідчим не вирішено питання щодо зняття арешту з земельної ділянки з кадастровим номером 3222488205:03:005:0064, на яку було накладено арешт Постановою від 13.01.2009.

Правова природа арешту майна не змінилася і з прийняттям нині чинного КПК України, норми якого більш докладно регламентують мету, підстави й порядок застосування та скасування цього заходу забезпечення кримінального провадження.

Зокрема, згідно зі статтею 170 КПК України завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Зі змісту частини третьої статті 174 КПК України у разі закриття кримінального провадження на стадії досудового розслідування одночасно з винесенням відповідної постанови прокурор зобов`язаний скасувати арешт майна, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації. Зазначена норма процесуального права є аналогічною наведеній у частині першій статті 214 КПК України 1960 року.

Із закриттям кримінального провадження (кримінальної справи) втрачається легітимна мета арешту майна як втручання у конвенційне право особи на мирне володіння ним - збереження речей і матеріальних цінностей для забезпечення можливості виконання завдань кримінального провадження.

Після припинення кримінальної процедури відповідне втручання фактично набуває свавільного характеру, й заінтересована особа правомірно розраховує на його припинення. Адже утвердження й забезпечення прав і свобод та надання людині ефективного засобу юридичного захисту від їх порушень з огляду на положення статті 3 Конституції України, статті 13 Конвенції є головним обов`язком держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

Водночас способів захисту права власника або іншого володільця, порушеного внаслідок неприйняття під час закриття кримінальної справи обов`язкового процесуального рішення про скасування арешту майна, в означеній ситуації кримінальний процесуальний закон не передбачає.

Суд, розглядаючи дану справу зважає на те, що арешт на майно позивача було накладено під час дії КПК України 1960 року за процедурою, встановленою цим нормативно-правовим актом.

Відповідно до пункту дев`ятого розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України 2012 року арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Дана норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

З огляду на зазначене, на правовідносини, пов`язані з розв`язанням питання про припинення арешту майна позивача, поширюються норми КПК України 1960 року.

Проте положеннями цього Кодексу передбачалося прийняття рішення про зняття арешту з майна на стадії досудового слідства лише в межах провадження у кримінальній справі - або одночасно з винесенням постанови про її закриття (частина перша статті 214), або раніше, якщо в застосуванні відповідного заходу відпаде потреба (частина шоста статті 126).

Способів виправлення помилки, допущеної слідчим або прокурором у зв`язку з неприйняттям під час закриття кримінальної справи рішення про скасування арешту майна, після закінчення досудового слідства КПК України 1960 року не встановлював.

Крім цього, у межах кримінальної справи, що розслідувалася, позивач та/або особа, якій на час накладення арешту належала вказана земельна ділянка не набувала процесуального становища підозрюваної, обвинуваченої, а як власник майна чинним на той час кримінально-процесуальним законом не була наділена процесуальним правом ініціювати питання про звільнення його з-під арешту.

Із урахуванням викладеного, а також втрати чинності КПК України 1960 року, тривалого часу, що минув після закриття справи, істотних організаційних і кадрових змін, що в подальшому відбулися у правоохоронних органах, вирішення питання про припинення втручання у право власності позивача шляхом звернення до слідчого або прокурора на підставі КПК України 1960 року очевидно не буде ефективним способом захисту порушеного права.

Інституту судового контролю за дотриманням прав і свобод людини під час досудового розслідування КПК України 1960 року не містив. Прийняття судом рішення щодо арешту майна як засобу забезпечення цивільного позову та/або можливої конфіскації, з огляду на зміст пункту сьомого частини першої статті 253, пункту восьмого частини першої статті 324, частини тринадцятої статті 335 цього Кодексу передбачалося лише після прийняття рішення про призначення до судового розгляду та під час постановлення за результатами такого розгляду вироку у кримінальній справі, направленій до суду з обвинувальним висновком.

Проте кримінальну справу, в межах якої на майно, яке згідно наданих доказів на час розгляду справи є власністю ТОВ "Етер Компані" накладено арешт, закрито на стадії досудового слідства, і до суду для розгляду по суті цю справу скеровано не було.

Згідно зі статтею 174 нині чинного КПК України як підозрюваний, обвинувачений, їх захисник або законний представник, так і інший власник або володілець майна вправі звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна, в тому числі на тій підставі, що в подальшому застосуванні відповідного заходу відпала потреба.

Проте слідчий суддя, як і прокурор, наділений повноваженнями приймати рішення про припинення цього заходу виключно під час досудового розслідування, розпочатого шляхом внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань у порядку, встановленому чинним КПК України. Процедури вирішення означених питань за межами кримінального провадження, в тому числі у кримінальній справі, закритій органом досудового слідства до набрання чинності цим Кодексом, КПК України не передбачає.

Водночас прокурор, слідчий суддя, суд, як і інші органи державної влади та їх посадові особи відповідно до частини другої статті 19 Конституції України зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Однією з загальних засад кримінального провадження згідно з пунктом другим частини першої статті 7, частиною першою статті 9 КПК України є законність, що передбачає обов`язок, суду, слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, інших службових осіб органів державної влади неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Між тим, КПК України 1960 року, так само як і чинний КПК України, не передбачає застосування слідчим, слідчим суддею процесуальних норм у припиненій кримінальній справі. Таким чином, вирішення порушеного позивачем питання в порядку кримінального судочинства потребувало б відновлення кримінального провадження (кримінальної справи), яке закрито постановою органу досудового слідства у зв`язку з відсутністю складу злочину, тобто з реабілітуючої підстави. Для відновлення справи необхідним є скасування процесуальних рішень, якими держава в особі уповноважених органів відмовилася від кримінального переслідування особи, яка була власником арештованого майна.

Суд кримінальної юрисдикції компетентний розглядати цивільний позов лише разом з кримінальною справою, яка надійшла до суду з обвинувальним висновком, і лише у разі, якщо його заявляє особа, котра зазнала матеріальної шкоди від злочину і пред`являє вимогу про її відшкодування до обвинуваченого або до осіб, які несуть матеріальну відповідальність за його дії (частина перша статті 28 КПК України 1960 року).

ТОВ "Етер Компані" пред`являє позов не у зв`язку з завданням їй матеріальної шкоди обвинуваченим, а з підстави необґрунтованого обмеження її права власності рішенням слідчого.

Кримінальна справа з обвинувальним висновком на розгляд суду кримінальної юрисдикції не надходила. Відтак суд кримінальної юрисдикції не має правових підстав розпочинати судове провадження для вирішення лише цивільного позову, до того ж заявленого не до обвинуваченого чи осіб, які несуть відповідальність за його дії.

Однак нормативна неврегульованість порядку захисту права людини, яке очевидно безпідставно обмежується, не може виправдовувати відмову в його захисті. Перекладення тягаря такого недоліку законодавства на особу, яка тривалий час потерпає від безпідставного втручання у право власності, гарантоване Конвенцією і Конституцією України, є неприпустимим. Зволікання з наданням ефективного засобу юридичного захисту тягне погіршення правового становища людини, котра зазнає негативних наслідків не лише від помилки представника влади, а й від перешкод у отриманні реальної можливості її виправлення, і перебуває у стані невизначеності непередбачувано тривалий час.

Разом із тим, кримінальні процесуальні правовідносини виникають, змінюються та припиняються на підставі норм кримінального процесуального права. Закриття кримінального провадження є юридичним фактом, який припиняє кримінальні процесуальні відносини. Зокрема, після прийняття означеного процесуального рішення арешт майна, застосований у кримінальному провадженні (кримінальній справі) як засіб його забезпечення, втрачає відповідну концептуальну властивість.

Із припиненням кримінальної справи арешт майна стає публічним обтяженням права власності, підстави для подальшого існування якого відпали. Причому втрачається можливість застосування специфічного порядку скасування такого обтяження, зумовленого кримінальними процесуальними відносинами.

Із огляду на зазначене, будь-які публічно-правові процедури, які з тих чи інших причин не завершені до закриття кримінального провадження (кримінальної справи), з моменту такого закриття втрачають кримінальний процесуальний характер. Арешт майна у такому разі з заходу забезпечення кримінального провадження перетворюється на неправомірне обмеження права особи користуватися належним їй майном.

Водночас вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до положень статті 19 ЦПК України, статті 20 ГПК України можуть бути вирішені судом цивільної чи господарської юрисдикції. З урахуванням наведеного вище, вирішення цих вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено.

Зазначена правова позиція відповідає висновкам, викладеним раніше Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.05.2019 у справі № 372/2904/17-ц та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.08.2019 № 911/1247/18.

Водночас, колегія суддів зазначає, що статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб`єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому, суд в кожному випадку повинен навести мотиви через які він приймає одні докази та відхиляє інші.

У своєму рішенні суд першої інстанції вірно зазначає, що право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливості суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею першою Першого протоколу до Конвенції.

Особи, які зазнають порушення права мирного володіння майном, як і інших визначених Конвенцією прав, відповідно до статті 13 цього міжнародно-правового акту, повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.

На рівні національного законодавства гарантії захисту права власності закріплені у статті 41 Конституції України, за змістом якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю за винятком обмежень, установлених законом.

Зазначений принцип відображено й конкретизовано в частині першій статті 321 Цивільного кодексу України, згідно з якою право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Одним із способів захисту права власності є гарантована статтею 391 цього Кодексу можливість власника вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.

Водночас колегія суддів зазначає, що зазначені гарантії стосуються можливості забезпечення реалізації своїх прав не будь ким, а власником майна.

Проте, як вбачається із матеріалів справи на час накладення 13.01.2009, відповідно до постанови слідчого Генеральної прокуратури України Гура О.А., арешту на земельні ділянки розміром 59,9317 га, у тому числі з кадастровим номером 3222488205:03:005:0064 (спірну земельну ділянку) її власником було не ТОВ Етер компані , а фізична особа ОСОБА_1 .

Тобто на час накладення арешту та закриття кримінальної справи ТОВ Етер компані не було власником зазначеної земельної ділянки, відтак його права порушені не були.

Разом з тим, відповідачем відповідно до ст. 90 ГПК України поставлено позивачу питання: Як і коли приймалися акти органів державної влади (місцевого самоврядування) з приводу земельної ділянки з кадастровим номером 3222488205:03:005:0064?; На яких правових підставах (вказати передбачені ст. 116 Земельного кодексу України підстави) і коли ТОВ "Етер Компані" набуло право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222488205:03:005:0064?; Чи видавався державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку? Якщо так, то коли і ким? Чи визнавався він недійсним?; Чи була зазначена земельна ділянка предметом спору у суді? Якщо так, то які судові рішення виносились?; Які були підстави набуття права власності за зазначену земельну ділянку під час дії обтяження у вигляді арешту нерухомого майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 ГПК України, зазначені питання поставлені зважаючи на те, що відповіді на них мають суттєве значення для справи, оскільки покликані з`ясувати можливість задоволення позовних вимог. Також зазначені питання поставлені з метою підтвердження наявності законного титулу (права) у позивача на спірне майно, а також можливості звернення з позовом до суду.

Водночас відповідно до ч. 2 ст. 90 ГПК України, учасник справи, якому поставлено питання іншим учасником справи, зобов`язаний надати вичерпну відповідь окремо на кожне питання по суті.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами ч. 4 ст. ст. 13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею прооцесуальних дій.

Згідно з ч. 2 ст. 42 ГПК України, учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні.

Водночас, під час розгляду справи №911/2139/20 в суді апеляційної інстанції судовою колегією в судовому засіданні представнику позивача ставилось питання щодо можливості набуття позивачем права власності на спірну земельну ділянку під час дії обтяження, проте, представником позивача не було надано відповіді на дане запитання, як і не спростовано належними та допустимими доказами набуття такого права поза дією обтяження.

Колегія суддів зазначає, що ухилення позивача від відповіді на поставлені питання не спростовує сумнівів у наявності законного (титульного) права та можливості звернення з позовом про скасування арешту саме ТОВ Етер компані .

Не з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, полягає у не дослідженні судом питання щодо набуття ТОВ Етер Компані земельної ділянки 3222488205:03:005:0064 у власність у період, в який діяв арешт на вказану земельну ділянку. Суд першої інстанції зазначив у своєму рішенні те, що це не є предметом розгляду даної справи, а також на відсутність будь-яких доказів, які б вказували, що набуття права власності на земельну ділянку ТОВ Етер Компані порушило права та інтереси третіх осіб чи держави, а також доказів того, що правові підстави реєстрації права власності виникли саме в період існування арешту, а не до його накладення, позаяк зі змісту свідоцтва про право власності не вбачається, що стало правовою підставою його видачі.

Проте такі висновки суду не підтверджуються матеріалами справи

Так, в якості доказів наявності права власності на зазначену земельну ділянку позивач подав до суду копію свідоцтва про право власності, серія та номер: 39542394, виданого 23.06.2015 Реєстраційною службою Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області. З нього вбачається, що це право набуто ТОВ Етер компані під час дії обтяження у вигляді арешту нерухомого майна.

Твердження позивача, що в матеріалах справи відсутні докази того, що право власності на спірну земельну ділянку набуто ТОВ Етер компані під час дії обтяження у вигляді арешту нерухомого майна судовою колегією оцінюються критично, оскільки, як вже зазначалось колегією суддів, на час накладення 13.01.2009 відповідно до постанови слідчого Генеральної прокуратури України Гура О.А. арешту на земельні ділянки розміром 59,9317 га, у тому числі з кадастровим номером 3222488205:03:005:0064 (спірну земельну ділянку) її власником було не ТОВ Етер компані , а фізична особа ОСОБА_1 .

Незважаючи на зазначені обставини суд першої інстанції помилково погодився з позовними вимогами щодо скасування арешту на земельну ділянку.

На переконання колегії суддів, позивач не довів порушення саме його права внаслідок накладення арешту на земельну ділянку і його не скасуванням при закритті кримінальної справи.

Водночас, колегія суддів зазначає, що державна реєстрація не є способом набуття права власності, а лише становить засіб підтвердження фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Зважаючи на вищевикладене в сукупності, а також те, що позивачем не надано до матеріалів справи належних та допустимих доказів набуття права власності на спірну земельну ділянку не під час дії обтяження у вигляді арешту нерухомого майна, суд першої інстанції дійшов передчасних висновків щодо задоволення позовних вимог.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права, крім того неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Судові витрати, понесені скаржниками у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, в порядку ст. 129 ГПК України, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 271, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора - задовольнити.

Рішення Господарського суду Київської області від 08.12.2020 у справі №911/2139/20 - скасувати, прийняти нове рішення яким в позові відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Етер Компані" (04119, м Київ, вул. Дегтярівська, буд. 27-т, код ЄДРПОУ 38899653) на користь Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, буд. 13/15, код ЄДРПОУ 00034051) 3153 (три тисячі сто п`ятдесят три грн.) 00 коп. за подання апеляційної скарги.

Видачу наказу доручити Господарському суду Київської області.

Матеріали справи №910/11416/20 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст постанови складено 17.05.2021 (після виходу судді-учасника Яколєва М.Л. з відпустки).

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді М.Л. Яковлєв

Є.Ю. Шаптала