Постанова

від 23.12.2020 по справі 320/2018/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/2018/19 Суддя (судді) першої інстанції: Брагіна О.Є.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Кучми А.Ю.,

суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року (м. Київ, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Броварського управління Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, третя особа - Броварське управління Державної казначейської служби України Київської області про зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду, в якому просить зобов`язати відповідача сформувати і подати до Броварського управління ДКСУ Київської області подання про повернення позивачу надміру сплаченої суми коштів у розмірі 7 921,95 грн, яка складається із боргу зі сплати ЄСВ за квітень-жовтень 2018 - 5 733,42 грн, штрафу - 1 801,93 грн за несвоєчасну сплату ЄСВ та пені у розмірі 386,60 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано невідповідністю норм чинного законодавства України практиці ЄСПЛ щодо обов`язку самозайнятих осіб, які не отримують дохід від своєї діяльності та є найманими працівниками, сплачувати ЄСВ. При цьому, заявник вважає, що відповідачем були безпідставно нараховані суми ЄСВ у розмірі 5733,42 грн, штраф 1801,93 грн та 386,60 грн пені, які ним самостійно та добровільно сплачені на належний рахунок відповідача. Відповідачем надано відповідь ГУ ДФС у Київській області від 05.04.2019 за №8844/Р/10-36-05, в якій зазначено, що борг визначено на підставі даних інтегрованої картки платника податків і підстави для його перегляду відсутні.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову, зазначив, що особи, які провадять незалежну професійну діяльність, отримують дохід від цієї діяльності та одночасно є фізичними особами-підприємцями, формують та подають до органів доходів та зборів окремі Звіти відповідно до виду діяльності та обраної системи оподаткування. Відповідальним за правильність та достовірність заповнення Звіту є страхувальник (п.16 розділу II Порядку). В інтегрованій картці платника податків ЄСВ позивача, за період перебування на обліку як фізичної особи-підприємця та особи, яка має ознаки особи, що здійснює незалежну професійну діяльність, проведено нарахування ЄСВ. Датою встановлення ознак незалежної професійної діяльності є 03.03.2018. В інтегрованій картці платника за кодом платежу 71040000 (єдиний внесок для фізичних осіб підприємців), у тому числі, які обрали спрощену систему оподаткування, які провадять незалежну професійну діяльність був нарахований ЄСВ у розмірі 13104,96 грн (за 1 квартал 3276,24 грн; 2 квартал 4914,36 грн та 3 квартал 4914,36 грн), які позивач частково добровільно сплатив, тобто погодився з діями та рішенням відповідача.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин у справі. Доводи апеляційної скарги дублюють доводи відповідача викладені у відзиві на позовну заяву.

Крім того, позивачем подано клопотання, в якому просить замінити відповідача правонаступником - ГУ ДПС у Київській області.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2018 №296 Про реформування територіальних органів Державної фіскальної служби реорганізовано Броварське управління Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області шляхом його приєднання до ГУ ДФС у Київській області.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 №537 Про утворення територіальних органів Державної податкової служби реорганізовано ГУ ДФС у Київській області шляхом його приєднання до ГУ ДПС у Київській області.

Відповідно до ч.1 ст.52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Наведене клопотання є обґрунтованим та підлягає задоволенню шляхом заміни відповідача Броварське управління Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області його правонаступником ГУ ДПС у Київській області та після такої заміни усі дії, вчинені в адміністративному процесі до її вступу, обов`язкові для ГУ ДПС у Київській області в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для Броварського управління Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.

Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, з квітня 2018 по жовтень 2018 року податковий орган нараховував позивачу ЄСВ щомісяця у подвійному розмірі не лише як фізичній особі-підприємцю - платнику ЄСВ, але і як особі, що здійснює незалежну професійну діяльність.

Позивачем вказано, що у даний період часу він був найманим працівником та не здійснював підприємницької діяльності.

При цьому, маючи намір уникнути нарахування штрафної санкції на суму боргу з ЄСВ та подальшого його примусового стягнення, позивач, 22.10.2018 самостійно сплатив на рахунок податкового органу суму боргу у розмірі 5 733,42 грн, що підтверджується копією квитанції №0.0.1166297894 від 22.10.2018, а 25.10.2010 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було внесено запис №235500600020188342 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1

30.10.2018, до Єдиного реєстру адвокатів України, на підставі заяви позивача, був також внесений запис про зупинення його права на заняття адвокатською діяльністю.

31.10.2018, позивач подав до податкового органу заяву форми №7ЄСВ про зняття з обліку як платника ЄСВ як ФОП та особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність адвоката.

В листопаді 2018 року, під час звіряння взаєморозрахунків з податковим інспектором позивачу стало відомо, що до раніше сплаченого боргу з ЄСВ у розмірі 5 733,42 грн йому було визначено до сплати штраф у сумі 1 801,93 грн та пеня 386,60 грн за несвоєчасну сплату ЄСВ.

24.11.2018 позивач здійснив оплату нарахованих сум ЄСВ.

Разом із тим, позивач вважає, що відповідачем були безпідставно нараховані суми ЄСВ у розмірі 5733,42 грн, штраф 1801,93 грн та 386,60 грн пені, які ним самостійно та добровільно сплачені на належний рахунок відповідача.

Позивач звертався із заявами до податкового органу щодо повернення помилково сплачених сум ЄСВ, які складаються із ЄСВ у розмірі 5733,42 грн, штрафу у сумі 1801,93 грн та пені 386,60 грн за несвоєчасну сплату ЄСВ.

На свої звернення, позивач одержав відповідь ГУ ДФС у Київській області від 05.04.2019 за №8844/Р/10-36-05, в якій зазначено, що борг визначено на підставі даних інтегрованої картки платника податків і підстави для його перегляду відсутні. Із змісту відповіді також вбачається, що відповідач фактично відмовив у поверненні коштів позивачу.

Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що встановивши обставини щодо сплати позивачем єдиного внеску за відсутності у нього відповідного обов`язку, позивач має право на повернення цих коштів.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

За визначенням підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Відповідно до пункту 65.2 статті 65 ПК України, облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.

При цьому відповідно до підпункту 65.4.4 пункту 65.4 статті 65 Податкового кодексу України, контролюючий орган відмовляє в розгляді документів, поданих для взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.

Таким чином, податковим законодавством виключена можливість подвійного взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.

Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон №2464-VI (в редакції, яка була чинна на момент винесення відповідачем спірної вимоги).

Пунктом 2 ч.1 статті 1 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до вимог ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

За нормами абз.7 ч.1 статті 5 Закону №2464-VI зняття з обліку платників єдиного внеску осіб, зазначених в абзацах другому, п`ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб-підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку.

Відповідно до абз.2 ч.1 статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Отже, відповідно до зазначених норм, позивач є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Так, згідно п.3 ч.1 статті 7 та ч.5 статті 8 Закону №2464-VI визначено, що з 01 січня 2016 року єдиний внесок для фізичних осіб - підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування, становить у розмірі 22 відсотки. Єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до ч.3 статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи (ч.8 статті 9 Закону).

Право на звільнення від сплати єдиного внеску у 2017-2018 роках за себе мали фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (ч. 4 ст. 4 Закону № 2464-VI).

Крім того, з прийняттям Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII внесено зміни до Закону №2464-VI, що діють з 1 січня 2018 року, зокрема щодо строків сплати зобов`язань фізичними особами-підприємцями, які перебувають на загальній системі оподаткування.

Так, з 1 січня 2018 року всі фізичні особи-підприємці (незалежно від обраної системи оподаткування), крім звільненої статтею 4 Закону № 2464-VI категорії страхувальників, зобов`язані сплачувати за себе єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону № 2464-VI).

Відповідно до ч.2, 3 статті 25 Закону №2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Згідно п.1 ч.2 статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно ч.12 статті 9 Закону № 2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Слід зазначити, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.

Як вже було зазначено судом, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є дохід особи від такої діяльності, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Відповідно до правового висновку, що сформульований у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року по справі №440/2149/19, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

У визначений податковим органом період, коли за позивачем утворилася заборгованість зі сплати ЄСВ квітень-жовтень 2018 року, позивач був найманим працівником у Благодійній організації Фонд Ріната Ахметова на посаді провідний юристконсульт на підставі трудового договору від 15.03.2018 та у Міжнародній благодійній організації Східноєвропейське та Центральноазіатське об`єднання людей, які живуть з ВІЛ на посаді юрист на підставі трудового договору від 28.12.2016 та додаткової угоди №4 від 29.12.2017.

Таким чином, позивач є найманим працівником, де одержує заробітну плату, з якої утримуються всі види податків, передбачені законодавством.

Натомість, податковим органом не перевірено зазначену інформацію позивача, не встановлено факту отримання позивачем доходів від роботи за наймом у вказаних ним роботодавців. Будь-які відомості та докази щодо цього відсутні.

Разом з тим, позивач документально підтвердив, що працює за наймом, отже в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього нараховує та сплачує роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право провадити адвокатську діяльність.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28 березня 2019 року у справі № 820/6324/17.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з березня 2018 по жовтень 2018 позивач був найманим працівником та перебував у трудових відносинах з благодійним фондом Фонд Ріната Ахметова , за сумісництвом у міжнародній благодійній організації Східноєвропейське та Центральноазіатське об`єднання людей, які живуть з ВІЛ , у цей період роботодавець сплачував за нього єдиний внесок у розмірі, визначеному Законом № 2464-VI, що не заперечується відповідачем.

Таким чином, встановлених Законом № № 2464-VI підстав для сплати позивачем єдиного внеску у період березень - жовтень 2018 року не було, у зв`язку з чим контролюючий орган протиправно визначив йому податковий борг, притягнув до відповідальності за несвоєчасну сплату єдиного внеску та нарахував пеню.

Крім того, висновки щодо протиправності подвійного оподаткування відповідають правовій позиції, викладеній у рішенні Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 520/3939/19.

Відповідно до ч.13 ст. 9 Закону №2464-VI суми помилково сплаченого єдиного внеску зараховуються в рахунок майбутніх платежів єдиного внеску або повертаються платникам у порядку і строки, визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що враховуючи сплату позивачем єдиного внеску за відсутності у нього відповідного обов`язку, відмова податкового органу повернути позивачеві помилково сплачений єдиний внесок, суми штрафу та пені, свідчить про допущену відповідачем протиправну бездіяльність, а тому сума спірних коштів, яка була помилково сплачена позивачем підлягає поверненню у запропонований ним спосіб.

Також, колегія суддів наголошує, що апеляційна скарга відповідача повністю дублює відзив на позовну заяву, тобто в ній не наведено норм законодавства, які порушені чи не враховані судом першої інстанції, не спростовано викладену у рішенні суду правову позицію та не спростовано доводів позивача, які стали підставою для задоволення позову.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області залишити без задоволення , а рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року - без змін .

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 23.12.2020.

Головуючий суддя: А.Ю. Кучма

В.О. Аліменко

Н.В. Безименна