Окрема думка

від 22.12.2020 по справі 804/8214/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Гімона М.М.

22 грудня 2020 року

Київ

справа №804/8214/17

адміністративне провадження №К/9901/32717/19

за наслідками касаційного розгляду адміністративної справи № 826/10694/17 за позовом Приватного акціонерного товариства ДТЕК Павлоградвугілля до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановою від 22.12.2020 касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (далі - Офіс ВПП ДФС) залишив без задоволення, а постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 21.11.2018 - без змін.

Відповідно до статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) усі питання, що виникають під час колегіального розгляду адміністративної справи, вирішуються більшістю голосів суддів. При прийнятті рішення з кожного питання жоден із суддів не має права утримуватися від голосування та підписання судового рішення. Головуючий у судовому засіданні голосує останнім. Суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються особи, які беруть участь у справі, без оголошення її змісту в судовому засіданні. Окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення.

Отже, КАС України передбачає можливість викладення окремої думки виключно за наслідками розгляду справи. З постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22.12.2020 у цій справі та її мотивами я погоджуюся, проте, вважаю за необхідне викласти свою окрему думку відносно поновлення судом касаційної інстанції строку на касаційне оскарження при вирішенні питання про відкриття касаційного провадження у цій справі.

Так, ухвалою від 23.01.2020 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду більшістю голосів постановив відкрити касаційне провадження за скаргою Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 21.11.2018 у справі № 804/8214/17, одночасно визнавши поважними причини пропуску строку на касаційне оскарження та поновивши його. Суд визнав, що відповідач навів обґрунтовані підстави для поновлення строку на касаційне оскарження.

Проте, на мою думку, наведені відповідачем причини не давали суду касаційної інстанції підстав для поновлення строку на касаційне оскарження.

Так, Верховний Суд ухвалою від 30.01.2019 вперше подану касаційну скаргу повернув заявнику з огляду на невиконання останнім вимог ухвали Верховного Суду від 03.01.2019, що стали підставою для залишення касаційної скарги без руху (не надання доказів сплати судового збору).

Звертаючись вдруге 20.11.2019 з касаційною скаргою, скаржник доказів сплати судового збору не надав, заявив клопотання про відстрочення сплати судового збору. Також просив суд поновити строк касаційного оскарження постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 21.11.2018 з тих підстав, що повернення касаційної скарги заявнику не перешкоджає праву особи в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до суду касаційної інстанції з такою скаргою. Також посилався на те, що у період з листопада 2018 року по листопад 2019 року відповідач зіткнувся з проблемою, яка полягає у відсутності коштів на сплату судового збору. Офіс ВПП ДФС неодноразово звертався до центрального органу виконавчої влади в особі Державної фіскальної служби України про виділення коштів на додаткове фінансування на сплату судового збору, однак, сплатити судовий збір тимчасово неможливо.

Верховний Суд ухвалою від 05.12.2019 визнав, що вказана підстава пропуску строку касаційного оскарження є неповажною, оскільки відсутність коштів для сплати судового збору, є результатом упущень у плануванні та організації фінансування установ (організацій) з Державного бюджету України, а не наслідком певних подій. Крім того, при поданні касаційної скарги судовий збір відповідачем так і не сплачено, проте заявлено клопотання про його відстрочення. Суд відмовив у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору і запропонував відповідачу у десятиденний строк з моменту отримання копії ухвали усунути виявлені недоліки, а саме: сплатити судовий збір в сумі 2120219,15 грн, подавши до Верховного Суду документ, який це підтверджує. Зазначені обставини стали підставою для залишення касаційної скарги без руху.

На виконання вимог ухвали суду від 05.12.2019 Офіс ВПП ДФС надав платіжне доручення №299 від 27.11.2019 та заявив клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення, яке було вмотивовано тим, що Офіс ВПП ДФС неодноразово звертався до центрального органу виконавчої влади в особі Державної фіскальної служби України про виділення коштів на додаткове фінансування на сплату судового збору, зокрема листами № 7291/8/28-10-10-02 від 06.12.2018, №3680/8/28-10-10-02 від 07.06.2019 та № 2410/8/28-10-05-01-40 від 11.04.2019 (копії листів додаються). Проте незважаючи на усі здійснені Відповідачем заходи, спрямовані на пришвидшення сплати судового збору за подання касаційної скарги та внаслідок відсутності належної кількості бюджетних асигнувань на сплату судового збору зазначена сплата була проведена лише у листопаді місяці платіжним дорученням №299 від 27.11.2019 року (проведено банком 28 червня 2019 року). Таким чином, Відповідач об`єктивно не міг усунути недоліки поданої апеляційної скарги у встановлений судом строк та надати разом зі скаргою оригінал платіжного доручення.

Також Офіс ВПП ДФС зазначав, що був позбавлений можливості здійснити своєчасну сплату судового збору та подати касаційну скаргу у встановлені законом строки у зв`язку з постійною необхідністю виконання листів (копії додаються) Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ): Листом від 25.01.2019 №06-5/371 Щодо виконання рішення суду ДКСУ повідомила Відповідача про вимогу стягнення з Офісу ВПП ДФС витрат зі сплати судового збору у значному розмірі (563392,06 грн), відповідно, операції з бюджетними коштами за всіма рахунками були зупинені; Листом від 12.02.2019 №06-05/688 Щодо виконання рішення суду ДКСУ повідомила Відповідача про вимогу стягнення з Офісу ВПП ДФС витрат зі сплати судового збору у значному розмірі (1653639,57 грн), відповідно, операції з бюджетними коштами за всіма рахунками були зупинені.

Офіс ВПП ДФС просив врахувати, що Конституцією України закріплено забезпечення права на касаційне оскарження рішення суду.

Суд дійшов висновку, що наведені скаржником причини є підставою для поновлення пропущеного строку та відкриття касаційного провадження.

Не погоджуюсь з таким висновком, оскільки відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

У цій справі при зверненні Офісу ВПП ДФС з касаційною скаргою вперше, що відбулося 26.12.2018, не було дотримано визначених законодавством умов щодо сплати судового збору за її подання. При цьому, у скаржника була можливість сплатити судовий збір в межах строку на касаційне оскарження судового рішення, відлік якого розпочався з наступного дня після отримання копії постанови апеляційного суду від 21.11.2018.

Додатково скаржнику був наданий строк на сплату судового збору тривалістю десять днів з дня вручення йому копії ухвали Верховного Суду від 03.01.2019 - тобто до 24.01.2019.

Вважаю, що у відповідача було достатньо часу для сплати судового збору за подання ним касаційної скарги, проте, відповідна сплата відбулася лише 27.11.2019, тобто як поза межами наданого Судом строку, так і розумного строку взагалі.

Не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, вважаю, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується тим, що зі змісту частини восьмої статті 169 КАС України можна зробити висновок, що скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань.

Натомість, Офіс ВПП ДФС у даному випадку не усунув недоліки вперше поданої касаційної скарги, судовий збір не сплатив. Більш того, касаційну скаргу подав за день до спливу присічного строку для оскарження судового рішення.

Сама по собі сплата судового збору суб`єктом владних повноважень не може бути безумовною підставою для поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення за відсутності належного підтвердження вчинення таким суб`єктом дій, спрямованих на забезпечення касаційного оскарження судового рішення.

При цьому не можу погодитись з тим, що надані скаржником листи Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві щодо виконання рішень судів і повідомлення про необхідність здійснення безспірного списання коштів свідчать про існування об`єктивних складнощів по сплаті судового збору, оскільки такі листи і довідки лише констатують необхідність виконання судових рішень і безспірне списання коштів, натомість не підтверджують вчинення Офісом ВПП ДФС активних дій з метою його сплати та виконання вимог ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху в межах наданого строку саме у цій справі.

Надані листи щодо сприяння у вирішенні питання про сплату судового збору листами № 7291/8/28-10-10-02 від 06.12.2018, №3680/8/28-10-10-02 від 07.06.2019 та № 2410/8/28-10-05-01-40 від 11.04.2019 з огляду на їх кількість і періодичність також не доводять вжиття всіх залежних від скаржника заходів задля сплати судового збору за подання касаційної скарги у цій справі.

Усталеною є судова практика Верховного Суду щодо питання оцінки поважності причин пропуску строку через неможливість сплати суб`єктом владних повноважень судового збору з огляду на відсутність у нього коштів для здійснення таких видатків. Верховний Суд неодноразово наголошував, що поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Відсутність у суб`єкта владних повноважень коштів для своєчасної сплати судового збору є суто суб`єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв`язку з такою причиною є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов`язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. Сама ж по собі сплата суб`єктом владних повноважень судового збору після спливу встановленого КАС України та наданого Судом строку не може бути безумовною підставою для поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення.

За змістом пункту 4 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.

Отже, вважаю, що у відкритті касаційного провадження належало відмовити, оскільки наведені скаржником підстави для поновлення такого строку є неповажними.

Суддя: М. М. Гімон