Постанова

від 16.12.2020 по справі 139/1206/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

16 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 139/1206/19

провадження № 61-11354св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Курашовецька сільська рада Мурованокуриловецького району Вінницької області,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 29 квітня 2020 року у складі судді Коломійцевої В. І. та постанову Вінницького апеляційного суду від 14 липня 2020 року у складі колегії суддів: Стадника І. М., Марчук В. С., Міхасішина І. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до Курашовецької сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області про визнання права на завершення приватизації земельної ділянки

в порядку спадкування.

Позов обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_3 . Після її смерті залишилось майнове право на завершення приватизації земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, розміром 0,34 га, що знаходиться на АДРЕСА_1 . Вона є єдиним спадкоємцем за заповітом на вказану спадщину після смерті ОСОБА_3 , спадщину прийняла у встановленому законом порядку. Сільською радою їй було відмовлено у завершенні приватизації зазначеної земельної ділянки, тому вона змушена звернутися до суду для оформлення своїх спадкових прав.

Просила суд визнати за нею право на завершення приватизації земельної ділянки в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 .

У лютому 2020 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовною заявою,

в якій просила визнати саме за нею право на завершення процедури приватизації 1/2 частки земельної ділянки, загальною площею 0,34 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на АДРЕСА_1

в порядку спадкування за правом представлення після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона є єдиним спадкоємцем першої черги за законом за правом представлення після смерті ОСОБА_3 , яка прийняла спадщину у встановленому законом порядку. Посилаючись на правову позицію Верховного Суду викладену у постанові від 26 червня 2019 року у справі

№ 61-42486св18, ОСОБА_2 оспорює право ОСОБА_1 на прийняття спадщини та просила визнати саме за нею право на завершення процедури приватизації 1/2 частки земельної ділянки, загальною площею 0,34 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на АДРЕСА_1

в порядку спадкування за правом представлення після смерті ОСОБА_3 .

Ухвалою Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області

від 12 лютого 2020 року вказану позовну заяву прийнято до спільного розгляду із первісним позовом та об`єднано в одне провадження.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області

від 29 квітня 2020 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 14 липня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право на завершення приватизації земельної ділянки, площею 0,34 га для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться на

АДРЕСА_1 , що була розпочата на підставі рішення 5 сесії 23 скликання Курашовецької сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області від 01 липня 1999 року,

зі змінами, внесеними рішенням 18 сесії 5 скликання Курашовецької сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області від 28 вересня

2009 року № 167.

У задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 5 460,00 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_3 на належне останній за життя право на приватизацію спірної земельної ділянки, яка прийняла спадщину в порядку передбаченому частиною першою статті 1269 ЦК України, а тому за нею слід визнати в порядку спадкування за заповітом право на завершення приватизації земельної ділянки площею 0,34 га.

Третя особа, яка заявляє вимоги на предмет спору - ОСОБА_2

є спадкоємцем п`ятої черги за законом після смерті ОСОБА_3 , в межах спадкового майна, яке не охоплено заповітами, а тому немає підстав для задоволення її позову про визнання за нею право на завершення процедури приватизації 1/2 частки спірної земельної ділянки в порядку спадкування

за правом представлення після смерті ОСОБА_3 , так як відповідне майнове право увійшло до складу спадщини за заповітом, отриманої ОСОБА_1 .

Узагальнені доводи касаційної скарги

У серпні 2020 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу до Верховного Суду,

у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволення позову ОСОБА_1 та задоволення позову ОСОБА_2 .

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази у їх сукупності, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема судами залишено поза увагою, що за життя ОСОБА_3 складено декілька заповітів, ухвалюючи рішення суди не досліджували питання суперечності вчинених заповітів та не надали відповідну правову кваліфікацію даним правовідносинам.

Судами не застосовано висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року в справі № 917/1739/17, від 25 червня 2019 року в справі № 924/1473/15, від 05 червня 2018 року в справі№ 14-144цс18, постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 369/3186/17,

від 23 жовтня 2019 року в справі № 761/6144/15-ц.

Окрім того, заявник просив передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Доводи інших учасників справи

У вересні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив

на касаційну скаргу, у якому просила залишити касаційну скаргу без задоволення. Указувала, що оскільки ОСОБА_2 не ставила питання про визнання недійсними заповітів, а тому не може посилатись на їх недійсність.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 139/1206/19, витребувано її з Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області та зупинено виконання рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 29 квітня

2020 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Курашівці Мурованокуриловецького району Вінницької області померла ОСОБА_3 , за життя якої рішенням 18 сесії 5 скликання Курашовецької сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області № 167 від 28 вересня 2009 року внесено зміни в рішення 5 сесії 23 скликання від 01 липня 1999 року Про передачу земельних ділянок

у приватну власність , зокрема ОСОБА_3 надано у власність земельну ділянку загальною площею 0,73 га що знаходиться в с. Курашівці із якої: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд - 0,25 га; для ведення особистого селянського господарства - 0,48 га.

Вищевказана земельна ділянка для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд - 0,25 га та частина земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства - 0,33 га знаходиться

за адресою: АДРЕСА_1 , а решта земельної ділянки площею 0,15 га на АДРЕСА_1 .

У спадкоємців ОСОБА_3 виникло право на завершення приватизації спірної земельної ділянки, процедуру якої спадкодавцем було розпочато ще 01 липня 1999 року з винесення рішення 5 сесії 23 скликання Курашовецької сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області Про передачу земельних ділянок у приватну власність , до якого рішенням 18 сесії 5 скликання вказаної сільської ради внесено відповідні зміни.

Зазначені обставини встановлені рішенням Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 08 липня 2019 року у справі № 139/434/19,

що набрало законної сили 23 жовтня 2019 року згідно постанови Вінницького апеляційного суду.

Постановою Верховного Суду від 17 січня 2020 року, що була винесена при перегляді зазначеного рішення у касаційному порядку, також встановлено те,

що ОСОБА_3 розпочала процедуру приватизації спірної земельної ділянки

й не завершила її у зв`язку зі смертю. ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом права на продовження приватизації земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться в с. Курашівці та надавалась ОСОБА_3 згідно з рішеннями Курашовецької сільської ради від 01 липня

1999 року та 28 вересня 2009 року. Позивач прийняла спадщину, подавши

16 лютого 2011 до нотаріальної контори відповідну заяву про її прийняття,

та, зокрема, отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на належну спадкодавцю земельну ділянку площею 2,3649 га, а також свідоцтво про право на спадщину за заповітом на грошовий вклад на суму 5 905,73 грн.

Спадкоємець за заповітом від 21 вересня 2009 року ОСОБА_4 також прийняв спадщину у вигляді житлового будинку, подавши 16 лютого 2011 року нотаріальній конторі заяву про її прийняття.

Спадкоємець першої черги за законом ОСОБА_5 16 лютого 2011 року подала нотаріальній конторі заяву, згідно з якою відмовилася від прийняття спадщини, яка залишилася після смерті ОСОБА_3 . Будь-яких заяв від інших можливих спадкоємців ОСОБА_3 до нотаріальної контори не надходило.

На час смерті спадкодавця з нею ніхто не проживав.

19 грудня 2000 року ОСОБА_3 склала заповіт, яким жилий будинок

з надвірними спорудами і все своє майно, де б воно не було і з чого б воно

не складалось, в тому числі сертифікат на право на земельну частку (пай), все майно яке належить їй на праві особистої власності, на що за законом вона матиме право, заповіла свої дочці ОСОБА_1

21 вересня 2009 року ОСОБА_3 вчинила інший заповіт, яким жилий будинок

з приналежними до нього будівлями і спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_2 заповіла ОСОБА_4 .

Рішенням Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області

від 12 червня 2019 року встановлено ту обставину, що ОСОБА_2

є спадкоємцем першої черги за законом та прийняла у спадщину житловий будинок з господарськими спорудами, що розташовані на АДРЕСА_2 після смерті ОСОБА_4 , який в свою чергу, вказане спадкове майно прийняв у спадщину після смерті ОСОБА_3 , та за життя не оформив своїх спадкових прав.

Заповіт від 12 березня 2010 року, згідно з яким ОСОБА_3 заповіла

ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,3649 га для товарного сільськогосподарського виробництва, не суперечить, а відтак не скасовує заповіту 19 грудня 2000 року оскільки у ньому йдеться про об`єкт, не охоплений попереднім заповітом - земельну ділянку, право власності на яку виникло згідно з державним актом, отриманим спадкодавцем 15 вересня 2006 року.

Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень статті 1216 Цивільного кодексу України (далі -

ЦК України ) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини, відповідно до статті 1218 ЦК України, входять усі права

та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини

і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з пунктом г частини першої статті 81 Земельного кодексу України (далі - ЗК України ) громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.

Пунктом а частини третьої статті 152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання права.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі

№ 350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18), а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі

№ 723/1061/17 (провадження № 61-26091св18) викладено правовий висновок про можливість визнання в порядку спадкування права на завершення приватизації земельної ділянки, що полягає в наступному.

Так, положеннями ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що набуття права власності на земельну ділянку

та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю, укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами; одержання у встановленому порядку державного акта на землю; реєстрація права власності на земельну ділянку. Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано - право власності

на конкретні земельні ділянки не виникає та відповідно до статті 1216 ЦК України не переходить до спадкоємців у порядку спадкування, за винятком встановлених випадків, на які поширюється дія пункту 1 розділу X Перехідні положення Земельного Кодексу України .

Якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно

зі статтею 125 ЗК України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім`я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку.

Якщо видача державного акта на право власності на землю здійснюється

на підставі рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийнятого органами місцевого самоврядування, до спадкоємців переходить право отримати державний акт про право власності на земельну ділянку.

Суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_3 за життя розпочала приватизацію спірної земельної ділянки, розташованої на АДРЕСА_1

та не завершила її у зв`язку зі смертю .

Особливістю звернення до суду з позовом про визнання в порядку спадкування права на завершення приватизації земельних ділянок є те, що позивач вправі порушувати питання про визнання майнового права, набутого спадкодавцем

за життя, тобто особистого майнового права спадкодавця.

Колегія суддів зауважує, що предметом цього спору є визнання в порядку спадкування права на завершення приватизації земельних ділянок та права

на одержання свідоцтва на право власності на земельні ділянки, приватизація яких була розпочата, проте не завершена за життя спадкодавця.

Оскільки ОСОБА_1 є спадкоємцем за законом після смерті матері,

то вважається, що позивач набула право на спадкування усіх прав та обов`язків, що належали ОСОБА_3 , на підставі статей 1216 та 1218 ЦК України .

Таким чином, до складу спадщини входить, у тому числі, право на завершення процедури приватизації земельної ділянки, яку спадкодавець розпочав за життя у встановленому законом порядку та не завершив у зв`язку зі смертю.

На підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами,

з урахуванням встановлених обставин, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов правильного висновку про те, що наявні правові підстави для визнання

за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом права на завершення приватизації спірної земельної ділянки.

У своїй касаційній скарзі ОСОБА_2 зазначає про те, що суд першої інстанції та апеляційний суд не надали належної оцінки тим обставинам, що за життя ОСОБА_3 складено декілька заповітів, ухвалюючи рішення суди

не досліджували питання суперечності вчинених заповітів та не надали відповідну правову кваліфікацію даним правовідносинам.

Колегія суддів зазначає, що судами попередніх інстанцій було враховано

ці обставини та зазначено, що заповіт складений 21 вересня 2009 року скасовує попередній заповіт лише в частині житлового будинку, а заповіт від 12 березня 2010 року не суперечить та не скасовує заповіту 19 грудня 2000 року, оскільки

у ньому йдеться про об`єкт, не охоплений попереднім заповітом - право

на земельну ділянку, право власності на яку виникло згідно з державним актом, отриманим спадкодавцем 15 вересня 2006 року.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги, що судами не застосовано висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 04 грудня 2019 року в справі № 917/1739/17, від 25 червня 2019 року в справі № 924/1473/15, від 05 червня 2018 року в справі № 14-144цс18, постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 369/3186/17, від 23 жовтня 2019 року в справі № 761/6144/15-ц, оскільки оскаржувані судові рішення

їм відповідають.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права,

та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд при вирішенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду визначені у статті 403 ЦПК України.

Наведені заявником аргументи для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, в розумінні приписів частини п 'ятої статті 403 ЦПК України,

не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему та сприятимуть формуванню єдиної правозастосовчої практики, а тому в задоволенні клопотання ОСОБА_2 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду слід відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне

по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 410 ЦПК України).

Судами попередніх інстанції правильно встановлені фактичні обставини справи та вирішена справа із застосуванням норм матеріального та процесуального права, які підлягали застосуванню, у зв`язку з чим, колегія суддів вважає,

що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку

з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Відповідно до частини 3 статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції

у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2020 року зупинено виконання рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 29 квітня 2020 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку , тому виконання рішення на підставі частини 3 статті 436 ЦПК України підлягає поновленню.

Керуючись статтями 141, 400 , 403, 409, 410, 436 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про передачу справи

на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області

від 29 квітня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 14 липня 2020 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 29 квітня 2020 року .

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков В. С. Жданова А. Ю. Зайцев В. М. Коротун