Постанова

від 16.12.2020 по справі 710/360/2012

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

16 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 710/360/2012

провадження № 61-38830св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів : Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивачі: прокурор Мукачівської місцевої прокуратури в інтересах держави

в особі управління Держпраці у Закарпатській області та Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

треті особи: Солочинська сільська рада Свалявського району Закарпатської області, дочірнє підприємство Санаторій Квітка Полонини закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України Укрпрофоздоровниця , правонаступником якого є товариство

з обмеженою відповідальністю Санаторій Квітка Полонини ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником - ОСОБА_3 , на постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 10 травня 2018 року у складі колегії суддів: Готри Т. Ю.,

Мацунича М. В., Фазикош Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2010 року прокурор Свалявського району Закарпатської області

в інтересах держави в особі управління Держпраці у Закарпатській області

та Головне управління Держгеокадастру в Закарпатській області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Солочинська сільська рада Салявського району Закарпатської області, дочірнє підприємство Санаторій Квітка Полонини закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України Укрпрофоздоровниця (далі - ДП Санаторій Квітка Полонини

ЗАТ лікувально-оздоровчий заклад профспілок України Укрпрофоздоровниця ), про визнання недійсними державних актів на право приватної власності на земельну ділянку та визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки.

Позов мотивовано тим, що постановою Свалявського районного суду Закарпатської області від 03 жовтня 2007 року було визнано недійсним

та скасовано рішення п`ятої сесії третього скликання Солочинської сільської ради Свалявського району Закарпатської області від 25 липня 2006 року Про затвердження проекту зміни цільового призначення земельної ділянки , яким затверджено ОСОБА_1 проект зміни цільового призначення земельної ділянки, площею 0,37 га, що розташована за адресою: с. Солочин, урочище Біласовиця Свалявського району Закарпатської області, із земель сільськогосподарського призначення на землі житлової та громадської забудови (будівництво та обслуговування житлового будинку).

Вважав, що оскільки на підставі скасованого судом рішення Солочинської сільської ради Свалявського району Закарпатської області від 25 липня

2006 року ОСОБА_1 було видано державний акт

серії ЗК № 059634 від 03 серпня 2006 року на право власності на земельну ділянку, площею 0,37 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, який зареєстрований у книзі записів реєстрації державних актів

на землю за № 0106070700049, тому цей акт підлягає визнанню недійсним.

Зазначав, що 03 серпня 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Свалявського нотаріального округу Гуледза А. Г.,

на підставі якого ОСОБА_2 було видано державний акт

серії ЗК № 006442 від 08 вересня 2006 року на право власності на земельну ділянку, загальною площею 0,37 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, який зареєстрований у книзі записів реєстрації державних актів на землю за № 0106070700059.

Також посилався на те, що зазначена земельна ділянка знаходилася у межах гірничого відводу (друга зона санітарної охорони) свердловини № 4-р Голубинського родовища мінеральних вод, який був затверджений

на підставі акта про надання гірничого відводу від 04 лютого 2008 року

№ 1430.

Зазначав, що ні у ОСОБА_1 , ні у ОСОБА_2 не було встановлених статтею 58 Кодексу України Про надра відповідних погоджень.

Ураховуючи викладене, прокурор Свалявського району Закарпатської області в інтересах держави в особі управління Держпраці у Закарпатській області та Головне управління Держгеокадастру в Закарпатській області просив суд: визнати недійсним акт серії ЗК № 059634 від 03 серпня 2006 року на право власності на земельну ділянку загальною площею 0,37 га, виданий на ім`я ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, який зареєстрований у книзі записів реєстрації державних актів на землю за № 0106070700049; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 03 серпня 2006 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який посвідчений приватним нотаріусом Свалявського нотаріального округу Гуледза А. Г.; визнати недійсним державний акт

серії ЗК № 006442 від 08 вересня 2006 року на право власності на земельну ділянку загальною площею 0,37 га, що виданий на ім`я ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, який зареєстрований

у книзі записів реєстрації державних актів на землю № 0106070700059.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 16 вересня 2015 року у задоволенні позову прокурора Свалявського району Закарпатської області в інтересах держави в особі управління Держпраці

у Закарпатській області, відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову, постановлені ухвалою Свалявського районного суду Закарпатської області від 21 січня 2011 року щодо забезпечення позову шляхом накладення заборони вчиняти будь-які дії щодо відчуження земельної ділянки, яка згідно державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, виданого ОСОБА_2 , розташована на території Солочинської сільської ради Свалявського району Закарпатської області в урочищі Біласовиця .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що прокурором не доведено та не надано доказів щодо визнання недійсними спірних державних актів

на право власності на земельну ділянку та спірного договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 10 травня 2018 року

за клопотанням керівника Мукачівської місцевої прокуратури Закарпатської області до участі у справі залучено Мукачівську місцеву прокуратуру Закарпатської області, як правонаступника прокуратури Свалявського району Закарпатської області, управління Держпраці у Закарпатській області та Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області,

як правонаступника позивача - територіального управління Держпромгірнагляду по Закарпатській області та управління Держкомзему

у Свалявському районі Закарпатської області.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 10 травня

2018 року апеляційну скаргу головного лікаря ДП Санаторій Квітка Полонини ЗАТ лікувально-оздоровчий заклад профспілок України Укрпрофоздоровниця задоволено. Рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 16 вересня 2015 року скасовано, позов прокурора Мукачівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі управління Держпраці у Закарпатській області задоволено.

Визнано недійсним державний акт серії ЗК № 059634 від 03 серпня 2006 року на право власності на земельну ділянку, загальною площею 0,37 га, виданий на ім`я ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, який зареєстрований у книзі записів реєстрації державних актів

на землю за № 0106070700049.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 03 серпня 2006 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який посвідчений приватним нотаріусом Свалявського нотаріального округу Гуледза А. Г.

Визнано недійсним державний акт серії ЗК № 006442 від 08 вересня 2006 року на право власності на земельну ділянку, загальною площею 0,37 га,

що виданий на ім`я ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, який зареєстрований у книзі записів реєстрації державних актів на землю № 0106070700059.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що законодавством передбачено обов`язковість погодження проекту зміни цільового призначення земельної ділянки із земель для ведення особистого селянського господарства

до земель житлової та громадської забудови, що розміщена у межах залягання Голубинського родовища мінеральних вод, проте проект зміни цільового призначення земельної ділянки, площею 0,37 га, розташованої

за адресою с. Солочин Свалявського району Закарпатської області, урочище Біласовиця із земель сільськогосподарського призначення до земель житлової та громадської забудови не було погоджено із відповідними територіальними геологічними підприємствами та органами державного гірничого нагляду.

Вважав, що за відсутності відповідних погоджень, виданий ОСОБА_1 державний акт на право власності вказаної земельної ділянки на підставі частини першої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України

є недійсним.

При цьому враховуючи, що ОСОБА_1 спірна земельна ділянка була відчужена ОСОБА_2 на підставі недійсного державного акта, суд апеляційної інстанції вважав, що спірний договір купівлі-продажу цієї земельної ділянки від 03 серпня 2006 року та виданий ОСОБА_2 державний акт на право власності на земельну ділянку від 08 вересня

2006 року також на підставі частини першої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України є недійсними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції є незаконним, необґрунтованим й таким, що ухвалене

з неправильним застосуванням норм чинного законодавства.

Посилався на те, що судом апеляційної інстанції було прийнято та розглянуто підстави позову, які не були предметом розгляду у суді першої інстанції

та були наведені у поданій апеляційній скарзі третьою особою, оскільки доводи апеляційної скарги щодо розташування або не розташування спірної земельної ділянки у межах ІІ зони санітарної охорони свердловини

4-р Голубинського родовища мінеральних вод, як він вважав, не могли братися судом апеляційної інстанції до уваги у зв`язку із тим, що позов був пред`явлений прокурором із інших підстав, а саме з того, що спірна земельна ділянка знаходиться у межах гірничого відводу свердловини № 4-р Голубинського родовища мінеральних вод, який був затверджений

на підставі акта про надання гірничого відводу від 04 лютого 2008 року

№ 1430.

Зазначав, що на спростування вказаного доводу позивача суду апеляційної інстанції було надано рішення Печерського районного суду м. Києва

від 17 липня 2013 року у справі № 2-3000/12, який визнано частково недійсним зазначений акт щодо надання гірничого відводу ДП Санаторій Квітка Полонини для розробки мінеральних вод на спірній земельній ділянці площею 11,7 га у частині спірної земельної ділянки.

Судом апеляційної інстанції не враховано того, що проект зон санітарної охорони по свердловинах було погоджено після укладення спірного договору купівлі-продажу, а саме рішенням 46-ї сесії четвертого скликання Солочинської сільської ради Свалявського району Закарпатської області

від 10 квітня 2014 року.

Також зазначав, що він був добросовісним набувачем спірної земельної ділянки у відповідності до вимог статей 330, 388 ЦК України, у зв`язку із чим, як він вважав, висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу та державного акта, виданого на його ім`я є таким, що суперечить вимогам закону.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 липня 2018 року було відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи

із Свалявського районного суду Закарпатської області.

У вересні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2020 року задоволено клопотання товариства з обмеженою відповідальністю Санаторій Квітка Полонини (далі - ТОВ Санаторій Квітка Полонини ). Замінено третю особу -

ДП Санаторій Квітка Полонини ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України Укрпрофоздоровниця у цій справі,

правонаступником - ТОВ Санаторій Квітка Полонини .

УхвалоюВерховного Суду від 06 лютого 2020 року справу за позовом прокурора Мукачівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі управління Держпраці у Закарпатській області та Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області до ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 , треті особи: Солочинська сільська рада Свалявського району Закарпатської області, ДП Санаторій Квітка Полонини ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України Укрпрофоздоровниця , правонаступником якого є ТОВ Санаторій Квітка Полонини , про визнання недійсними державних актів на право приватної власності на земельну ділянку та визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

25 липня 2006 року п`ятою сесією третього скликання Солочинської сільської ради Салявського району Закарпатської області було прийнято рішення Про затвердження проекту зміни цільового призначення земельної ділянки , яким затверджено ОСОБА_1 проект зміни цільового призначення земельної ділянки, площею 0,37 га, що розташована за адресою: с. Солочин, урочище Біласовиця Свалявського району Закарпатської області із земель сільськогосподарського призначення до земель житлової та громадської забудови (будівництво і обслуговування житлового будинку) (а. с. 89 т. 3).

На підставі зазначеного рішення ОСОБА_1 було видано державний акт серії ЗК № 059634 від 03 серпня 2006 року на право власності на земельну ділянку, площею 0,37 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, який зареєстрований у книзі записів реєстрації державних актів

на землю за № 0106070700049 (а. с. 11 т. 1).

Постановою Свалявського районного суду Закарпатської області

від 03 жовтня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2008 року, визнано недійсним та скасовано рішення п`ятої сесії третього скликання Солочинської сільської ради Свалявського району Закарпатської області

від 25 липня 2006 року Про затвердження проекту зміни цільового призначення земельної ділянки (а. с. 6-9 т. 1).

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 липня 2011 року постанову Свалявського районного суду Закарпатської області від 03 жовтня 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду

від 09 вересня 2008 року скасовано, а справу передано на новий розгляд

до суду першої інстанції (а. с. 118-120 т. 1).

Постановою Свалявського районного суду Закарпатської області

від 07 серпня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2014 року, визнано недійсним та скасовано рішення сесії Солочинської сільської ради Свалявського району Закарпатської області від 25 липня 2006 року Про затвердження проекту зміни цільового призначення земельної ділянки , яким було затверджено проект ОСОБА_1 зміни цільового призначення земельної ділянки, площею 0,37 га, за адресою: с. Солочин, урочище Біласовиця Свалявського району Закарпатської області

(а. с.193-201 т. 1).

Постановою Вищого адміністративного суду України від 22 січня 2015 року постанову Свалявського районного суду Закарпатської області від 07 серпня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду

від 23 червня 2014 року скасовано, у задоволенні позову прокурора Свалявського району Закарпатської області до Солочинської сільської ради, треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ДП Санаторій Квітка Полонини ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України Укрпрофоздоровниця , про визнання недійсним рішення про затвердження проекту зміни цільового призначення земельної ділянки, відмовлено

(а. с. 214-215 т. 1).

Постановою колегії суддів Судової палати в адміністративних справах

і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 07 липня 2015 року постанову Вищого адміністративного суду України від 22 січня

2015 року, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду

від 23 червня 2014 року, постанову Свалявського районного суду Закарпатської області від 07 серпня 2012 року скасовано, провадження

у вказаній адміністративній справі закрито (а. с. 34-37 т. 2).

Спірна земельна ділянка знаходиться у другій санітарній зоні свердловини Голубинського родовища мінеральних вод.

Рішенням виконавчого комітету Закарпатської обласної ради від 22 січня 1972 року № 27 з метою збереження Голубинського родовища мінеральних вод від передчасного псування та бактеріального забруднення були встановлені межі округу і зон гірничо-санаторної охорони ДП Санаторій Квітка Полонини .

Згідно із додатком № 1 вказаного рішення встановлено межі першої зони гірничо-санітарної охорони, зокрема, Квітка Полонини для охорони свердловини мінеральних вод № 4-р - прямокутник, обмежений з північного сходу р. Піня, площею 1,02 га. Також було встановлено межі другої та третьої зон гірничо-санітарної зони.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що проект зміни цільового призначення земельної ділянки площею 0,37 га за адресою: с. Солочин, ур. Біласовиця із земель сільськогосподарського призначення до земель житлової та громадської забудови було погоджено із відповідними територіальними геологічними підприємствами та органами державного гірничого нагляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ , положеннями якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частинами першою та другою статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно зі статтею 15, пунктом 4 частини другої статті 16, статтями 386, 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування своїм майном.

Підставою для задоволення позову власника є встановлення факту порушення прав власника і об`єктивно наявних перешкод у здійсненні ним цих прав.

Способи захисту цивільних прав, у тому числі захисту права власності, визначені в статті 16 ЦК України, перелік яких не є вичерпним.

Відповідно до положень норм статей 16, 386, 391 ЦК України власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодуванням завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України, зокрема: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав,

і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. Збитки, завдані власникам земельних ділянок внаслідок видання зазначених актів, підлягають відшкодуванню в повному обсязі органом, який видав акт.

Отже, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах

їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності

на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Відповідний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, провадження № 14-525цс18.

За встановлених судом апеляційної інстанції обставин визнання недійсними державних актів на право власності на спірну земельну ділянку, виданих

на ім`я ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , є ефективним способом поновлення порушеного права позивача на належну йому земельну ділянку.

Статтею 93 Водного кодексу України встановлено, що з метою охорони водних об`єктів у районах забору води для централізованого водопостачання населення, лікувальних і оздоровчих потреб встановлюються зони санітарної охорони, які поділяються на пояси особливого режиму (частина перша). Межі зон санітарної охорони водних об`єктів встановлюються місцевими радами на їх території за погодженням з державними органами санітарного нагляду, охорони навколишнього середовища, водного господарства та геології (частина друга). Режим зон санітарної охорони водних об`єктів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частинами першою та другою статті 58 Кодексу законів про надра

(у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) забороняється проектування та будівництво населених пунктів, промислових комплексів та інших об`єктів без попередньо геологічного вивчення ділянок надр, що підлягають забудові. Забудова площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення, а також будівництво на ділянках їх залягання споруд, не пов`язаних з видобуванням корисних копалин, допускаються тільки у виняткових випадках, лише за погодженням з відповідними територіальними геологічними підприємствами та органами державного гірничого нагляду. При цьому повинні здійснюватися заходи,

які б забезпечували можливість видобування з надр корисних копалин.

Відповідно до вимог пунктів 1, 2 і 6 Положення про порядок забудови площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення встановлено єдиний порядок забудови площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення і є обов`язковим для всіх підприємств, установ, організацій та громадян, які здійснюють проектування і будівництво населених пунктів, промислових комплексів та інших об`єктів на території України. Забудова площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення, а також будівництво на ділянках їх залягання споруд, не пов`язаних з видобуванням корисних копалин, допускається тільки у виняткових випадках лише за погодженнями з відповідними територіальними геологічними підприємствами та органами державного гірничогонагляду

на основі спеціальних дозволів, що видаються відповідними радами народних депутатів, на території яких знаходяться ці корисні копалини. Погоджені матеріали та заяву про надання спеціального дозволу на забудову розглядаються у місячний термін відповідні ради народних депутатів

та повідомляють заявника, інші зацікавлені підприємства, установи

та організації про своє рішення. Наявність спеціального дозволу посвідчується на копії топографічного плану відміткою у вигляді дозвільного напису за формою згідно з додатком. Дозвіл на забудову реєструється відповідно до чинного законодавства.

Частиною третьою статті 20 ЗК України (у редакції чинній на момент існування спірних правовідносин) зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється

за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Механізм щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, яка перебуває у власності громадянина або юридичної особи на час існування спірних правовідносин був врегульований Порядком зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня

2002 року № 502 (далі - Порядок).

Згідно з пунктом 3 Порядку сільська, селищна, міська рада або районна держадміністрація розглядає заяву (клопотання) і в разі згоди на зміну цільового призначення земельної ділянки дає дозвіл на підготовку проекту

її відведення, складання проекту відведення земельної ділянки, якщо зміні підлягає її частина і перепогодження проекту відведення земельної ділянки з відповідними органами виконавчої влади, якщо зміні цільового призначення підлягає вся земельна ділянка.

Пунктом 6 Порядку встановлено, що проект відведення земельної ділянки погоджується або перепогоджується з органами земельних ресурсів, природоохоронним і санітарно-епідеміологічними органами, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини, а також підлягає державній землевпорядній експертизі, після якої замовник подає проектні матеріали відповідно до сільської, селищної, міської ради

або до районної держадміністрації для прийняття рішення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року № 677 затверджено Порядок розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, яким передбачено, що у разі відведення земельної ділянки для розроблення корисних копалин або забудови територій

на площах їх залягання проект погоджується також з органом державного геологічного контролю та органом державного гірничого нагляду.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те,

що законодавством передбачено обов`язковість погодження проекту зміни цільового призначення земельної ділянки із земель для ведення особистого селянського господарства до земель житлової та громадської забудови,

що розміщена у межах залягання Голубинського родовища мінеральних вод.

Отже, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (стаття 89 ЦПК України), з урахуванням встановлених обставин і вимог статей 12, 81 ЦПК України, встановивши, що проект зміни цільового призначення земельної ділянки площею 0,37 га за адресою:

с. Солочин, ур. Біласовиця із земель сільськогосподарського призначення до земель житлової та громадської забудови не було погоджено

із відповідними територіальними геологічними підприємствами та органами державного гірничого нагляду, дійшов правильного висновку, що виданий ОСОБА_1 державний акт на земельну ділянку площею 0,37 га для будівництва та обслуговування житлового будинку підлягає визнанню недійсним.

Разом із тим, ураховуючи те, що спірна земельна ділянка ОСОБА_1 була відчужена ОСОБА_2 на підставі недійсного державного акта, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що спірний договір купівлі-продажу цієї земельної ділянки від 03 серпня 2006 року та виданий ОСОБА_2 державний акт на право власності на спірну земельну ділянку від 08 вересня 2006 року підлягають визнанню недійсними.

Такі висновки суду апеляційної інстанції є загалом правильними, відповідають обставинам справи і ґрунтуються на вимогах закону.

Посилання у касаційній скарзі як на підставу для скасування оскаржуваного судового рішення апеляційної інстанції на порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, колегія суддів відхиляє, оскільки вони зводяться до незгоди заявника з висновками суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують законність

та обґрунтованість судового рішення, а також містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції.

З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, яке призвело або могло призвести

до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його

не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При вирішенні вказаної справи судом апеляційної інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.

Відповідно до частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення залишити без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником - ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 10 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

О. М. Осіян

Судді:

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович