Постанова

від 16.12.2020 по справі 263/6102/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

16 грудня 2020 року

м. Київ

справа №263/6102/17

провадження № 61-1236св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Департамент культурно-громадського розвитку Маріупольської міської ради, Маріупольська міська рада, комунальний заклад Міський палац культури Чайка , міський голова Бойченко Вадим Сергійович, комунальний заклад Департамент культурно-громадського розвитку Маріупольської міської ради Централізована бухгалтерія закладів культури ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду

м. Маріуполя від 12 жовтня 2018 року у складі Папаценко П. І. тапостанову Донецького апеляційного суду від 12 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Ткаченко Т. Б., Зайцевої С. А., Попової С. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Департаменту культурно-громадського розвитку Маріупольської міської ради, Маріупольської міської ради, комунального закладу Міський палац культури Чайка (далі - КП МПК Чайка ), міського голови Бойченка В. С., комунальний заклад Департамент культурно-громадського розвитку Маріупольської міської ради Централізована бухгалтерія закладів культури (далі - КЗ Централізована бухгалтерія закладів культури ) про визнання неправомірними дій щодо не продовження планової щорічної оплачуваної відпустки, ненадання відпустки без збереження заробітної плати, визнання неправомірним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що з 01 листопада 2003 року вона працювала на посаді директора комунального закладу МПК Чайка .

15 лютого 2017 року нею подано заяву про надання оплачуваної планової та додаткової відпусток та за наказом від 24 лютого 2017 року їй надали відпустку з 01 березня по 25 квітня 2017 року. Проте у період перебування у відпустці вона двічі захворіла, що зокрема, з 01 до 10 березня 2017 року, а також з 24 квітня по 05 травня 2017 року. Унаслідок хвороби вона подала до Департаменту культурно-громадського розвитку Маріупольської міської ради заяву про продовження відпустки та про надання відпустки без збереження заробітної плати, як пенсіонеру. В департаменті її заяву прийняла спеціаліст ОСОБА_2 , яка власноруч поставила дату прийняття заяви, але не вказала номер реєстрації її заяви. Із-за відсутності відомостей про реєстрацію заяви, вона вдруге 04 квітня 2017 року поштою направила директору департаменту заяву про продовження відпустки на десять днів, в якій зазначила, що по закінченню планової відпустки просить надати відпустку без збереження заробітної плати строком 30 календарних днів, проте відповіді на заяву вона не отримала, хоча поштове повідомлення свідчило, що департамент отримав її заяву 06 квітня

2017 року.26 квітня 2017 року її було ознайомлено з наказом директора Департаменту культурно-громадського розвитку від 26 квітня 2017 року

№ 68-1-ос про звільнення з посади директора КЗ МПК Чайка та з розпорядженням міського голови Бойченка В.С. від 27 лютого 2017 року

№ 119 ос Про звільнення ОСОБА_1 за пунктом 9 статті 36 КЗпП України.

З наказами про звільнення не згодна, оскільки роботодавець не продовжив відпустку за її заявою та звільнив у період тимчасової непрацездатності. Про розпорядження про звільнення від 27 лютого 2017 року вона дізналася лише 26 квітня 2017 року. Вважає, що її звільнення відбулося з порушенням норм чинного законодавства, а дії відповідача є неправомірними.

Посилаючись на вищевикладене, ОСОБА_1 просила суд визнати неправомірними дії Департаменту культурно-громадського розвитку Маріупольської міської ради щодо не продовження їй планової щорічної оплачуваної відпустки на 10 днів, на підставі поданої нею заяви

від 31 березня 2017 року та щодо ненадання їй відпустки без збереження заробітної пати на підставі вказаної заяви; визнати неправомірним та скасувати розпорядження міського голови Бойченка В.С. від 27 лютого

2017 року № 119 ос Про звільнення ОСОБА_1 ; поновити її на роботі з дня звільнення; стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу

з 27 квітня 2017 року по день ухвалення судом рішення, із розрахунку середньоденної заробітної плати у розмірі 565,26 грн, платником якої є

КЗ Централізована бухгалтерія закладів культури .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 12 жовтня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що мали місце підстави, встановлені пунктом 9 статті 36 КЗпП України для звільнення позивача з займаної посади. За наслідками судового розгляду не було здобуто доказів на підтвердження того, що позивачем були надані лікарняні листи до дня звільнення 26 квітня 2017 року. Враховуючи те, що ОСОБА_1 , надала лікарняні листки вже після її звільнення та надала їх не до Маріупольської міської ради, а до комунального закладу МПК Чайка , суд дійшов висновку, що міський голова Бойченко В.С. не знав та не міг знати про те, що ОСОБА_1 під час відпуски знаходилась на лікарняному, а відтак суд не вбачав підстав вважати, що в цьому випадку звільнення позивачки відбувалось з порушення порядку звільнення працівника. Оскільки у заяві позивача були відсутні відомості про вид відпустки, передбачений статтею 4 Закону України Про відпустки , та Департамент культурно-громадського розвитку Маріупольської міської ради роз`яснив вимоги до заяви, надав два додатки відповідного зразка, але позивачка всупереч вимогам законодавства не надала заяви відповідно до Закону, суд також дійшов висновку, що право позивача на відпустку порушено не було. Виходячи з презумпції обов`язковості доведення обставин, на які посилається саме сторона, яка стверджує про такі обставини, суд дійшов до висновку, що позивачем не надано належних чи допустимих доказів того, що звільнення її відбулось без додержання положень чинного законодавства.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 12 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 12 жовтня 2018 року- без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, щосуд першої інстанції повно та об`єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази та обґрунтовано вважав, що позовні вимоги ОСОБА_1 до задоволення не підлягають.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що роботодавець безпідставно позбавив її гарантованого права на відпустку, про яку вона просила у заяві

від 31 березня 2017 року. Вказує, що у порушення вимог чинного трудового законодавства її було звільнено у період тимчасової непрацездатності. Судами попередніх інстанцій необґрунтовано не прийнято до уваги, що відповідно до Прикінцевих положень Закону України № 955 від 28 січня

2016 року Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури відповідач повинен був звільнити позивача до 24 серпня

2016 року, але він ніяких дій, направлених на звільнення протягом 1 року

та 2 місяців не робив, та звільнив її з пропуском строку, передбачено вказаним законом.

Відзив на касаційну скаргу

У березні 2019 року від Маріупольської міської ради надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 08 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Розпорядженням голови Маріупольської міської ради від 30 жовтня

2003 року ОСОБА_1 було призначено з 01 листопада 2003 року на посаду директора КЗ МПК Чайка .

17 січня 2017 року міським головою було видано розпорядження

Про попередження про вивільнення керівників комунальних установ культури з урахуванням змін, внесених Законом України від 28 січня

2016 року № 955-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури .

Відповідно до додатку до розпорядження міського голови від 17 січня

2017 року № 21 ос, ОСОБА_1 була повідомлена про наступне звільнення 23 березня 2017 року, про що свідчить її особистий підпис та зазначена дата 17 січня 2017 року.

14 лютого 2017 року ОСОБА_1 звернулась з заявою про надання відпуски до директора Департаменту культурно-громадського розвитку, та просила надати їй з 01 березня 2017 року частину відпуски за період роботи з 2014 - 2015 роки у кількості 23 днів, за період роботи з 2015 - 2016 роки відпуску в кількості 24 днів та додаткову відпуску за період роботи з 2015 - 2016 роки кількістю 7 днів.

24 лютого 2017 року наказом директора Департаменту культурно-громадського розвитку Маріупольської міської ради, ОСОБА_1 надано невикористану частину основної щорічної відпустки тривалістю

16 календарних днів за період роботи з 01 листопада 2014 року по 31 березня 2015 року, невикористану додаткову відпустку тривалістю 7 календарних днів за період роботи з 01 листопада 2014 року по 31 жовтня 2015 року, невикористану основну щорічної відпустки тривалістю 24 календарних днів за період роботи з 01 листопада 2015 року по 31 жовтня 2016 року та невикористану додаткову відпустку тривалістю 7 календарних днів за період роботи з 01 листопада 2015 року по 31 жовтня 2016 року з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу. До роботи стати 26 квітня 2017 року.

27 лютого 2017 року міським головою Бойченко В.С. видано розпорядження щодо звільнення ОСОБА_1 після її виходу з відпустки, у зв`язку із набранням чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури , на підставі пункту 9 статті 36 КЗпП України.

26 квітня 2017 року директором Департаменту культурно-громадського розвитку Маріупольської міської ради прийнято наказ № 68/1 ос про звільнення ОСОБА_1 з 26 квітня 2017 року з виплатою компенсації за невикористану відпустку за відпрацьований період з 01 листопада 2016 року по 26 квітня 2017 року.

26 квітня 2017 року директором Департаменту культурно-громадського розвитку Маріупольської міської ради прийнято наказ №74/1од, яким скасовано наказ від 26 квітня 2017 року № 68/1ос.

27 квітня 2017 року директором Департаменту культурно-громадського розвитку Маріупольської міської ради прийнято наказ №69/1ос про звільнення ОСОБА_1 з 26 квітня 2017 року з виплатою компенсації за невикористану відпустку за відпрацьований період з 01 листопада 2016 року по 26 квітня 2017 року у кількості 25 календарних днів.

На підставі наказу директором Департаменту культурно-громадського розвитку Маріупольської міської ради від 01 жовтня 2018 року № 82-од виключено пункту 1 (звільнення ОСОБА_1 з 26 квітня 2017 року) з тексту наказу від 27 квітня 2017 № 69/1-ос Про звільнення ОСОБА_1 .

26 квітня 2017 року ОСОБА_1 з`явилась на робочому місці в

КЗ МПК Чайка , а потім в Департаменті культурно-громадського розвитку Маріупольської міської ради, де їй була вручена трудова книжка.

З матеріалів справи також вбачається про ознайомлення позивача 26 квітня 2017 року з розпорядженням міського голови Бойченка В.С. від 27 лютого 2017 року № 119 ос Про звільнення ОСОБА_1 (т.1 а.с.22).

Відповідно до листка непрацездатності(бланк серія АДГ № 371574)

ОСОБА_1 була тимчасово непрацездатною в період з 01 по 10 березня 2017 року. До роботи мала стати 11 березня 2017 року. З зворотного боку листка вбачається, що він отриманий КЗ МПК Чайка та головним бухгалтером комунального закладу 27 квітня 2017 року о 17:00.

Відповідно до листка непрацездатності(бланк серія АДГ № 064173) ОСОБА_1 була тимчасово непрацездатною у період з 24 квітня по

05 травня 2017 року. До роботи мала стати 06 травня 2017 року. Із зворотного боку листка вбачається, що він отриманий КЗ Міський палац культури Чайка та головним бухгалтером комунального закладу 31 липня 2017 року.

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені іншими законами.

Згідно з частиною другою статті 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

За змістом частини третьої статті 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

За приписами статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України від 09 липня 1998 року № 12-рп/98 роз`яснено, що контрактна форма трудового договору може впроваджуватися лише законом.

28 січня 2016 Законом України № 955-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури були внесені зміни до Закону України Про культуру та впроваджено контрактну форму трудового договору та призначення керівників культурних закладів за результатами конкурсу.

Згідно з пунктами 2, 3 Прикінцевих положень Закону № 955-VIII набрання чинності цим Законом є підставою для припинення безстрокового трудового договору з керівниками державних та комунальних закладів культури, а також з професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) державних та комунальних закладів культури згідно з пунктом 9 статті 36 Кодексу законів про працю України. Ця норма не поширюється на професійних творчих працівників комунальних закладів культури у територіальних громадах з населенням до 5 тисяч жителів. З працівниками художнього та артистичного персоналу, які перебувають у трудових відносинах з державними та комунальними закладами культури, протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом укладається контракт строком від одного до трьох років без проведення конкурсу.

Таким чином, контрактна форма роботи керівників комунальних закладів культури запроваджена спеціальним Законом, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду

від 04 квітня 2018 року у справі № 753/4687/17 (провадження № 61-6242св18), від 07 листопада 2018 року у справі № 398/3701/16-ц (провадження

№ 61-16254св18), від 20 березня 2019 року у справі № 761/10405/17 (провадження № 61-49096св18).

Відповідно до пункту 10 частини четвертої статті 42 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , сільський, селищний, міський голова призначає на посади та звільняє з посад керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, крім керівників дошкільних, загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладів.

Встановивши, що позивач обіймала посаду керівника комунального закладу (директора КЗ МПК Чайка ) на підставі безстрокового трудового договору, суди попередніх інстанцій дійшли правильного про обґрунтованість звільнення позивача відповідно до пункту 9 статті 36 КЗпП України.

Звільнення ОСОБА_1 після спливу шестимісячного строку, передбаченого Законом України № 955-VIII, не впливають на правомірність припинення з нею трудових відносин.

Відстрочення строку припинення безстрокового договору надало можливість позивачу працювати більший час за цим договором, а не втрату права припинення з нею безстрокового трудового договору, як помилково вважає позивач, а тому відповідні доводи касаційної скарги є безпідставними.

Доводи касаційної скарги про позбавлення її права на відпустку є безпідставними з огляду на таке.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги в цій частині, позивач посилалисьна заяви від 31 березня 2017 року, одну з яких вона здала особисто до Департаменту культурно - громадського розвитку Маріупольської міської ради, а другу направила поштою, в яких просила продовжити планову відпустку на 10 календарних днів та по закінченню планової відпустки, надати відпустку без збереження заробітної плати строком на 30 календарних днів, як пенсіонеру (а. с. 125 т.1).

Зазначена заява не містить підстав для продовження відпустки.

Наявна у матеріалах справи копія заяви не містить в собі додатків, що в свою чергу вказує на те, що лікарняний листок про тимчасову непрацездатність в період з 01 по 10 березня 2017 року до заяви не додавався.

У матеріалах справи також міститься заява ОСОБА_1 , адресована директору департаменту культурно-громадського розвитку міської ради ОСОБА_3., яка була направлена позивачем поштовим відправленням.

Відповідно до змісту заяви, ОСОБА_1 просила надати їй планову відпустку 10 календарних днів та по закінченню планової відпуски надати їй відпуску без збереження заробітної плати, як пенсіонеру 30 календарних днів.

На зазначену заяву Департамент культурно-громадського розвитку Маріупольської міської ради 11 квітня 2017 року надав відповідь, якою повідомив про те, що направлена позивачем заява не може бути задоволена, оскільки заява не відповідала певним нормам чинного законодавства і вимогам документообігу, а саме: статтею 4 Закону України Про відпустки не передбачений такий вид відпустки, як плановий ; відпустка без збереження заробітної плати, відповідно до положень статті 4 Закону України Про відпустки є окремим видом відпусток і заяву на надання такої відпустки треба писати окремо; згідно з наказом Державного комітету статистики України від 5 грудня 2008 року № 489 Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці наказ Департаменту культурно-громадського розвитку про надання відпустки в обов`язковому порядку має містити дані щодо виду, а також дати початку і дати закінчення відпустки, і що всі перелічені відомості відсутні.

У відповіді також роз`яснено, що аби задовольнити право ОСОБА_1 на відпустку, їй необхідно надати до Департаменту культурно-громадського розвитку дві заяви відповідного зразка (додаток № 1, додаток № 2).

Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів про те, що позивачу ОСОБА_1 не було відмовлено в наданні відпуски, а були надані роз`яснення щодо звернення з заявами з дотриманням норм діючого законодавства після чого буде надана відпустка, які подані нею не були, отже підстав для визнання неправомірними дій відповідача немає.

При цьому Верховний Суд враховує, що за період роботи з 01 листопада 2016 року по 26 квітня 2017 року позивачу було виплачено компенсацію за невикористану відпустку у кількості 25 календарних днів, в тому числі за період її тимчасової непрацездатності.

Щодо звільнення позивача у період її тимчасової непрацездатності

Відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Рішенням Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року

№ 6-р(ІІ)/2019 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_4 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 КЗпП України визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини третьої статті 40 КЗпП України. Конституційний Суд України зазначив, що положеннями частини третьої статті 40 КЗпП України закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини.

Вказаний висновок висловлений також у постановах Верховного Суду

від 13 листопада 2019 року у справі № 545/1151/16-ц (провадження

№ 61-17196вв19), від 11 грудня 2019 року у справі № 522/3410/15-ц (провадження № 61-43676св18) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 (провадження

№ 14-670цс19).

Верховний Суд враховує, що позивача звільнено з роботи 26 квітня

2017 року, тобто у період, коли вона була непрацездатною до 05 травня

2017 року, що підтверджується листком непрацездатності (серії АДГ

№ 064173).

Оскільки, позивача було звільнено відповідно до вимог закону, відсутні підстави для її поновлення.

Порушення прав позивача, а саме звільнення її у день перебування на лікарняному може бути усунено судом шляхом зміни дати звільнення, тобто визначення дати припинення трудових відносин у перший день після закінчення періоду непрацездатності за наявності підстав для звільнення.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність виправлення допущеного відповідачем порушення вимог частини третьої статті 40 КЗпП України, шляхом зміни дати звільнення позивача.

В іншій частині позов задоволенню не підлягає.

За таких обставин, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про часткове задоволення позову, а саме зміну дати звільнення ОСОБА_1 з 26 квітня 2017 року на 06 травня 2017 року.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 12 жовтня 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду від 12 грудня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Департаменту культурно-громадського розвитку Маріупольської міської ради, Маріупольської міської ради, комунального закладу Міський палац культури Чайка , міського голови Бойченка Вадима Сергійовича, комунального закладу Департаменту культурно-громадського розвитку Маріупольської міської ради Централізована бухгалтерія закладів культури про визнання неправомірними дій щодо не продовження планової щорічної оплачуваної відпустки, ненадання відпустки без збереження заробітної плати, визнання неправомірним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу задовольнити частково.

Змінити дату звільнення ОСОБА_1 з посади директора комунального закладу Міський палац культури Чайка відповідно до пункту 9 частини першої статті 36 КЗпП України, з 26 квітня 2017 року на

06 травня 2017 року.

В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович