Постанова

від 21.12.2020 по справі 910/4557/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" грудня 2020 р. Справа№ 910/4557/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Кропивної Л.В.

Дідиченко М.А.

при секретарі Рибчич А В.

За участю представників:

від відповідача 1: Степаненко В.В. - керівник

від відповідача 3: Степаненко В.В. - особисто

від інших учасників судового процесу: не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2020, повний текст якого складений 23.07.2020,

у справі № 910/4557/19 (суддя Морозов С.М.)

за позовом Акціонерного товариства ПроКредитБанк

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю Продукти Харчування

2. ОСОБА_2

3. ОСОБА_1

про стягнення 1 503 632,33 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про солідарне стягнення з відповідача 1 (позичальника) та відповідачів 2 та 3 (поручителів за укладеним між позивачем та відповідачем 2 договором поруки № FIL.82374-ДП1 від 21.04.2015 та укладеним між позивачем та відповідачем 3 договором поруки № 214458-ДП1 від 23.12.2016) заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 115.46456/FW115.984 від 23.12.2016, який є частиною рамкової угоди FW115.984 від 21.04.2015, у загальній сумі 1 503 632,33 грн., яка складається з заборгованості за капіталом в сумі 1 356 203,14 грн., процентів за неправомірне користування кредитом в сумі 39 226,67 грн. та пені в сумі 108 202,52 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.07.2020, повний текст якого складений 23.07.2020, у справі № 910/4557/19:

- провадження у справі № 910/4557/19 щодо солідарного стягнення з відповідача 1, відповідача 2 та відповідача 3 заборгованості по капіталу у розмірі 352 909,03 грн. закрито;

- позов задоволено повністю, до стягнення з відповідачів солідарно на користь позивача присуджено заборгованість по капіталу у розмірі 1 003 294,11 грн., проценти за неправомірне користування кредитом у розмірі 39 226,67 грн. та пеню в розмірі 108 202,52 грн.

Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що:

- матеріалами справи підтверджується належне виконання позивачем своїх зобов`язань за договором про відкриття кредитної лінії (виписка по особовому рахунку № НОМЕР_1 системного адміністратора за 23.12.2016), існування заборгованості відповідача 1 по поверненню кредиту у розмірі 1 356 203,14 грн. та процентів за користування кредитом у розмірі 39 226,67 грн. та процентів за неправомірне користування кредитом станом на 12.03.2019, а відтак, з відповідача 1 на користь позивача підлягає стягненню вказана заборгованість, а також позовні вимоги про стягнення пені в сумі 108 202,52 грн., а позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю;

- водночас на момент винесення рішення в справі відповідачем 3 частково сплачено тіло кредиту (капітал) в розмірі 352 909,03 грн., що підтверджується копіями квитанцій, наданими відповідачем 3 для долучення до матеріалів справи, а також наданим позивачем розрахунком заборгованості з врахуванням проведених відповідачем 3 платежів за період перебування справи в провадженні суду, а відтак, у зв`язку з відсутністю спору в цій частині, провадження у справі щодо солідарного стягнення з відповідачів заборгованості по капіталу у розмірі 352 909,03 грн. підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, а решта заявлених до стягнення сум підлягають стягненню солідарно з відповідачів 1, 2 та 3.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, 07.08.2020 ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати судове рішення повністю і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У апеляційній скарзі апелянт послався на те, що:

- з огляду на пропуск позивачем річного строку позовної давності для звернення до суду з вимогами про стягнення пені за 2019 рік, суд першої інстанції безпідставно задовольнив вказані вимоги в сумі 108 202,52 грн.;

- відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, яка встановлює, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, нарахування штрафних санкцій мало б бути припинено 23.06.2017;

- за зміст ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, а відтак, позивач у випадку порушення його прав з боку відповідача повинен був обрати такий спосіб захисту права, як розірвання договору та стягнення основної суми боргу та неустойки, проте позивачем не заявлявся позов про розірвання договору;

- судом першої інстанції неправильно вирішено питання щодо об`єму задоволення прозову, і відповідно неправильно стягнуто судовий збір;

- судом першої інстанції було порушено рівність учасників процесу, а саме, не надано оцінку невиконання позивачем вимог суду щодо надання витребуваних судом доказів, а також не задоволено клопотання апелянта про призначення судової експертизи для з`ясування правильності нарахування платежів по кредиту, штрафним санкціям та процентам та клопотання щодо забезпечення апелянту права на захист шляхом надання безоплатної правової допомоги;

- судом першої інстанції безпідставно не залучено до участі у справі в якості третіх осіб - фізичних осіб заставодавців;

- суд першої інстанції застосував статті 1054, 1049, 1056-1 ЦК України, які регулюють відносини кредиту та процентів, проте прийняв рішення про стягнення заборгованості по капіталу;

- суд першої інстанції дійшов взаємно суперечливих висновків в рішенні, з одного боку зарахувавши суму 352 909,03 грн., сплачену фізичною особою ОСОБА_1 в рахунок виконання зобов`язань за спірним кредитним договором, а з іншого - вказав, що укладений між фізичною особою ОСОБА_1 та відповідачем 1 договір про переведення боргу від 02.01.2020 не відбувся.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.08.2020 справа № 910/4557/19 передана на розгляд колегії суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Дідиченко М.А., Поляк О.І.

При дослідженні матеріалів справи та апеляційної скарги колегією суддів встановлено, що подана заявником апеляційна скарга не відповідає вимогам ст. 258 ГПК України, яка встановлює вимоги до форми і змісту апеляційної скарги, оскільки заявником не додано доказів сплати судового збору.

Водночас у апеляційній скарзі апелянт звернувся до суду з клопотанням, в якому просить звільнити його від сплати судового збору.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2020 відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору, апеляційну скаргу залишено без руху та надано апелянту час для усунення недоліків шляхом подання до Північного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали доказів про сплату судового збору в сумі 33 831,73 грн.

08.09.2020 від апелянта через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшов супровідний лист, до якого додано квитанцію № 32 від 08.09.2020 про сплату судового збору в сумі 33 831,73 грн.

З огляду на вказані обставини, ухвалою суду від 14.09.2020:

- відкрите апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2020 у справі № 910/4557/19;

- встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 01.10.2020;

- учасникам процесу роз`яснено, що відповідно до приписів ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч. 1); заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2);

- справу № 910/4557/19 призначено до розгляду на 19.10.2020 о 14:20;

- сторони попереджено, що нез`явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою в розгляді апеляційної скарги.

05.10.2020 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (направлений до суду 01.10.2020), в якому позивач, з посиланням на те, що:

- наявні у матеріалах справи розрахунки заборгованості зроблені з використання первинних банківських документів та використання банківської програми;

- умовами спірних кредитних договорів передбачено нарахування пені саме за весь період з моменту виникнення заборгованості до моменту звернення до суду, а також збільшено строк позовної давності для звернення до суду з вимогами про стягнення пені;

- позивач має право вільно обрати будь-який з способів захисту, в тому числі і звернення до суду з вимогами про стягнення заборгованості по капіталу, пені та процентам;

- судом питання щодо розподілу судових витрат вирішено вірно,

просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Враховуючи, що докази направлення вказаного відзиву учасникам судового процесу 13.10.2020 надійшли до суду 19.10.2020 (направлені до суду 16.10.2020), а відповідач 1 та відповідач 3 факт одержання відзиву заперечили, в судовому засіданні 19.10.2020 оголошено перерву до 16.11.2020 о 14:20 для надання відповідачам можливості ознайомитись з наданим позивачем відзивом на апеляційну скаргу.

09.11.2020 до суду від позивача надійшла заява, в якій позивач просить проводити розгляд справи, в тому числі судове засідання, призначене на 16.11.2020, за відсутності представника позивача, у задоволенні апеляційної скарги відмовити, після ухвалення рішення по справі направити належним чином засвідчену копію постанови позивачу у встановленому порядку.

16.11.2020 судове засідання не відбулось у зв`язку з перебуванням головуючого судді Калатай Н.Ф. (судді-доповідача) на лікарняному, з огляду на що ухвалою від 25.11.2020 справу призначено до розгляду на 21.12.2020 о 15:20.

07.12.2020 до суду від відповідача 3 надійшли:

- заява про залучення третіх осіб у справі у порядку статті 50, 51 ГПК України, в якій заявник просить залучити до участі у справі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача;

- клопотання про зупинення провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України, в якому заявник просить постановити ухвалу про зупинення провадження у справі та направити матеріали справи в суд першої інстанції для доопрацювання рішення суду першої інстанції та виправлення описок та арифметичних помилок у рішенні;

- клопотання про забезпечення права на професійну правничу допомогу в порядку статті 59 Конституції України та ст. 16 ГПК України, в якому заявник просить розглянути питання та обговорити питання про забезпечення права на безоплатну професійну правничу допомогу для колективу, групи фізичних осіб ТОВ Продукти харчування , так і окремо ОСОБА_1 , що перебуває у важкому фінансовому становищі та винести ухвалу по наслідкам обговорення шляхом задоволення клопотання про надання безоплатної професійної правничої допомоги колективу, групи фізичних осіб ТОВ Продукти харчування , так і окремо ОСОБА_1 ;

- заява на підставі ст. 77 ГПК України, в якій заявник просить винести ухвалу про недопустимість виписки в якості доказу та при винесенні рішення не приймати її до уваги в якості доказу, так як виписка отримана з порушенням статей 61, 62 Закону України Про банки і банківську діяльність , тобто з порушенням порядку доступу та розкриття банківської таємниці;

- клопотання про заміну відповідача в порядку ст. 52 ГПК України, в якому заявник просить винести ухвалу про зімну відповідача у справі в порядку процесуального правонаступництва, а саме, юридичну особу Товариство з обмеженою відповідальністю Продукти харчування замінити на фізичну особу ОСОБА_1 та долучити в якості доказів по справі квитанції про оплату ОСОБА_1 коштів по договорам рамкової угоди № FW115.984 від 21.04.2015 та договору про відкриття кредитної лінії № 115.46456/ FW115.984 від 23.12.2016. До вказаного клопотання додано копію квитанції № 365650998/398307456/1132617325/7216 від 07.09.2020;

- заяву про призначення експертизи, в якій заявник просить призначити у справі № 910/4557/19 судову економічну (бухгалтерську) експертизу, проведення якої доручити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, та поставити на вирішення експертів наступні питання: 1) Який розмір основного боргу (заборгованості), сума процентів, сума пені, вдається за можливе розрахувати з первинних документів на момент подачі позовної зави позивачем? 2) яка дата прострочення та виникнення боргу (заборгованості) у відповідача перед позивачем? 3) за який період нарахована пеня та проценти? 4) яка ставка нарахування процентів була застосована у кожному окремому періоді нарахування та її розмір у кожному періоді нарахування? 5) на яких підставах була змінена ставка нарахування процентів та розрахунок ставки нарахування процентів у кожному окремому періоді?

- заява у порядку статті 246 ГПК України, в якій заявник просить винести окрему ухвалу відповідно до ст. 246 ГПК України щодо порушення позивачем п. 1 ч. 1., ч. 2 ст. 61, ч.ч. 1, 3 ст. 62 Закону України Про банки та банківську діяльність .

Аналогічні за змістом клопотання та заяви надійшли 07.12.2020 від відповідача 1.

Крім того, 07.12.2020 до суду від відповідача 3 надійшли заперечення на відзив, в яких відповідач 3 зазначив про те, що:

- надана позивачем виписка з банківського рахунку не підтверджує розмір позовних вимог та є неналежним та недопустимим доказом по справі, оскільки згідно вказаної виписки отримано від позивача кредит в сумі 1 939 965,28 грн., а сплачено на користь позивача 1 287 729,17 грн., тобто різниця становить 689 956,28 грн., проте позивач у розрахунку до претензії визначає суму заборгованості як 1 559 865,28 грн.;

- позивач зазначає про те, що розрахунок заборгованості зроблено банківською програмою, проте позивачем не надано доказів, якою само програмою було здійснено розрахунок та які алгоритми були застосовані програмою при здійсненні розрахунку, така програма не була предметом дослідження в суді першої інстанції, що стали причиною арифметичної описки в рішенні;

- банківська угода від 23.06.2018 про відкриття кредитної лінії та відкриття нової кредитної лінії у 2018 році укладались позивачем без перевірки фінансового стану клієнта з великою вирогідністю не з метою надання кредиту, а з метою переривання строків нарахування пені та інших штрафних санкцій;

- позивач повинен був заявити позов про порушення свого права з моменту, коли дізнався про таке порушення, тобто ще у 2016 році, а несвоєчасне звернення позивача до суду з цим позовом призвело до додаткової шкоди відповідачу у вигляді нарахування процентів та пені; незаявлення позивачем вимоги про припинення договору завдає відповідачу додаткову шкоду у вигляді нарахування процентів та пені, адже звернення з позовом про розірвання договору у 2016 році зменшило б нарахування процентів та пені по договору кредиту;

- право позивача на обрання способу захисту не абсолютне, а має реалізовуватись з вимогами та обмеженнями, встановленими законом, такими, як: обрання способу захисту, що не завдає шкоди відповідачу, що запобігає збільшенню збитків відповідача, що зменшує збитки відповідачу,

просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у позові через: надання доказів, які не підтверджують розмір заборгованості (незясування обставин, що мають значення для справи); обрання позивачем способу захисту з порушенням ч. 3 ст. 13, ч. 3 ст. 16, ч. 2 ст. 616 ЦК України (обраний позивачем спосіб захисту сприяв збільшенню розміру позовних вимог позивача та розміру збитків); висновки суду не відповідають доказам наданим позивачем (у виписці зазначений один розмір заборгованості, а в рішенні інший розмір сум); те, що рішення суду ґрунтується на недоведених обставинах, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими (розмір задоволеної судом заборгованості не відповідає розміру заборгованості у випадку здійснення розрахунку заборгованості на підставі наданих позивачем документів).

Ухвалою від 21.12.2020 всі перелічені вище клопотання та заяви відповідача 1 та відповідача 3 залишені без розгляду.

Станом на 21.12.2020 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

Розпорядженням № 09.1-08/5467/20 від 21.12.2020, у зв`язку перебуванням судді Поляк О.І., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/4557/19.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.12.2020 справа № 910/4557/19 передана на розгляд колегії суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Кропивна Л.В., Дідиченко М.А.

Ухвалою від 21.12.2020 колегії суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Кропивна Л.В., Дідиченко М.А. апеляційну скрагу Степаненка Вадима Вікторовича на рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2020 у справі № 910/4557/19 прийнято до свого провадження.

Позивач та відповідач 2 представників в судове засідання не направили, відповідач 2 про причини неявки суду не повідомив.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників позивача та відповідача 2 за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник відповідача 1 та відповідача 3 апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача 1 та відповідача 3, з урахуванням правил ст. ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила таке.

21.04.2015 відповідач 1 як позичальник та позивач як кредитор уклали Рамкову угоду № FW115.984 (далі Рамкова угода) (а.с.14-16 т. 1), в п. 2.1 якої погодили, що позивач на підставі угоди зобов`язується здійснити кредитування відповідача 1 у межах лімітів умов кредитування у порядку і на умовах, визначених Рамковою угодою та кредитними договорами, а відповідач 1 зобов`язується належно виконати усі умови, необхідні для отримання кредитів, своєчасного і належно здійснювати погашення грошових зобов`язань, а також належно виконувати усі інші зобов`язання, передбачені угодою та кредитними договорами.

При цьому за змістом розділу 1 Рамкової угоди (Визначення термінів) кредитні договори - усі договори про надання кредиту, які укладені та/або будуть укладені у майбутньому на підставі Рамкової угоди як її невід`ємні частини, з врахуванням усіх діючих та майбутніх змін та доповнень до них.

Згідно з п. 2.2 Рамкової угоди, на підставі Рамкової угоди встановлюються наступні ліміти умов кредитування відповідача 1: ліміт суми кредитування: еквівалент 6 000 000,00 грн., ліміт строку кредитування: 180 місяців, максимальний розмір процентів: 40% річних.

Відповідно до п. 7.8 Рамкової угоди належним та достатнім доказом наявності, безспірності та розміру заборгованості відповідача 1, наявності порушень договорів є письмова довідка позивача з розрахунком заборгованості. Такий розрахунок заборгованості Сторони погоджуються вважати безспірним доки відповідачем 1 не буде доведено протилежне.

23.12.2016 сторонами підписано Договір про внесення змін до Рамкової угоди (а.с. 17-21 т. 1), яким вказану угоду викладено в новій редакції.

23.12.2016 на виконання умов Рамкової угоди відповідач 1 як позичальник та позивач як кредитор уклали Договір про відкриття кредитної лінії № 115.46456/FW115.984 (далі Договір) (а.с. 22-23 т. 1), відповідно до умов якого позивач прийняв на себе зобов`язання відкрити для відповідача 1 відновлювальну кредитну лінію з 23.12.2016 по 24.12.2018 в розмірі 1 940 000,00 грн. (п. 1 Договору).

Сторонами вносились зміни до п. 1 Договору шляхом укладення договорів про внесення змін до Договору: № 1 від 23.06.2018, № 2 від 22 08.2018 та № 3 від 11.10.2018 (а.с. 24-26 т. 1). Згідно з останнім сторони доповнили Договір п. 1.1. про таке: позивач відкриває для відповідача 1 відновлювальну кредитну лінію з 23.12.2016 по 22.06.2018 в розмірі 1 940 000,00 грн., з 23.06.2018 по 21.08.2018 в розмірі 1 840 000,00 грн., з 22.08.2018 по 10.10.2018 в розмірі 1 789 965,28 грн., з 11.10.2018 по 24.12.2018 в розмірі 1 689 965,28 грн.

З наявної у матеріалах справи виписки з банківського рахунку відповідача 1 від 23.12.2016 (а.с. 27 т. 1) слідує, що на виконання умов Договору позивач перерахував відповідачу 1 кредит в сумі 1 939 965,28 грн.

Щодо посилань відповідача 3, викладених у запереченнях на відзив на те, що вказана виписка не підтверджує розмір позовних вимог та є неналежним та недопустимим доказом по справі, оскільки згідно вказаної виписки отримано від позивача кредит в сумі 1 939 965,28 грн., а сплачено на користь позивача 1 287 729,17 грн., тобто різниця становить 689 956,28 грн., проте позивач у розрахунку до претензії визначає суму заборгованості як 1 559 865,28 грн., колегія суддів зазначає про те, що, як слідує зі змісту вказаної виписки, отримавши від позивача на виконання умов Договору кредит в сумі 1 939 965,28 грн., відповідач 1 тією ж датою (23.12.2016) перерахував позивачеві 1 250 000,00 грн. та 17 829,17 грн. в якості погашення заборгованості за іншим кредитним договором, а саме кредитним договором № 115.45303/FW115.984 від 27.04.2015, а також комісію за Договором в сумі 19 400,00 грн. та 500,00 грн., що не може вважатися поверненням кредитних коштів за Договором. Вказане свідчить про безпідставність висновків відповідача 3 про те, що зазначена виписка дає інформацію, що заборгованість по кредиту, виданому на підставі Договору, становить саме 689 956,28 грн.

Безпідставними є і твердження відповідача 3 про те, що вказана виписка не може вважатися належним доказом, так як отримана з порушенням статей 61, 62 Закону України Про банки і банківську діяльність , тобто з порушенням порядку доступу та розкриття банківської таємниці, на що відповідач 3 послався у заяві на підставі ст. 77 ГПК України, оскільки учасники спірних правовідносин, для яких інформація по спірному кредитуванню не є таємницею, одночасно є учасниками цього судового процесу, де зацікавлена сторона не позбавлена права заявити про розгляд справи у закритому судовому засіданні, надавши відповідне обґрунтування такої заяви.

Пунктом 7. Договору встановлено, що на непогашену частину основної суми кредиту нараховуються проценти за наступною ставкою: тип процентної ставки - змінювана, розмір процентів - 21% річних, виходячи з 360 календарних днів у році.

Через кожні шість місяців, починаючи з дати видачі кредиту та до моменту його повного погашення розмір процентів за користування кредитом, виданим на підставі Договору змінюється та встановлюється у розмірі, що визначається за формулою: проценти=індекс UIRD 12+2,93 %. Погашення процентів здійснюється у перший банківський день кожного календарного місяця користування кредитом, а у випадку повного погашення кредиту - у день повного погашення.

Щодо посилань відповідача 1 у наданих на виконання ухвал суду від 26.04.2019 та 16.07.2019 у справі № 910/4557/19 письмових поясненнях (а.с. 112-113 т. 1) на складнощі з отриманням інформації про індекс UIRD 12 за вказаною Договорі електронною адресою колегія суддів зазначає про те, що інформація про індекс UIRD 12 є загальнодоступною та міститься у мережі Інтернет, зокрема і на сайті позивача ( https://www.procreditbank.com.ua/archiverates ).

З метою забезпечення виконання відповідачем 1 зобов`язань за Рамковою угодою, позивачем як кредитором та відповідачем 2 як поручителем укладений Договір поруки №FIL.82374-ДП1 від 21.04.2015 (а.с.31-32 т. 1), відповідно до умов якого відповідач 2 поручився перед кредитором за виконання усіх зобов`язань відповідача 1 у їх повному обсязі як солідарний боржник за Рамковою угодою.

Аналогічний за змістом договір поруки № 241458-ДП1 від 23.12.2016 (а.с. 33-34 т. 1) укладений між позивачем як кредитором та відповідачем 3 як поручителем.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилається на те, що відповідач 1 свої зобов`язання за Договором щодо повернення суми отриманого кредиту та сплати відсотків за його користування виконував неналежним чином і станом на 12.03.2019 заборгованість відповідача 1 перед позивачем становить загальну суму 1 503 632,33 грн. та складається з заборгованості по поверненню кредиту в сумі 1 356 2503,14 грн., заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом в сумі 39 226,67 грн., а також пені в сумі 108 202,52 грн.

Правильність нарахування вказаних сум підтверджується розрахунком позивача (а.с. 28 т. 1).

При цьому відповідачами не надано контррозрахунку вказаних сум та жодних доказів на спростування наявності такої заборгованості.

Колегією суддів не приймаються посилання відповідача 3, викладені в апеляційній скарзі, на необґрунтованість відмови судом першої інстанції у задоволенні клопотання апелянта про призначення судової експертизи для з`ясування правильності нарахування платежів по кредиту, штрафним санкціям та процентам, оскільки:

- необхідність судової експертизи в господарському судочинстві зумовлена тим, що в процесі здійснення правосуддя суд стикається з необхідністю встановлення таких фактів (обставин), дані про які потребують спеціальних досліджень;

- судова експертиза призначається у разі потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування;

- саме суд (а не учасник судового процесу - примітка суду) визначає чи потрібні йому спеціальні знання для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, проте предметом розгляду у цій справі є стягнення заборгованості за отриманим кредитом, процентами за його користування та пенею, що, на думку колегії суддів, не потребує спеціальних знань.

При цьому колегія суддів зауважує апелянтові на тому, що за чинним процесуальним законодавством він не був позбавлений права замовити проведення експертизи з метою встановлення незрозумілих для апелянта питань та надати суду відповідний висновок експерта як доказ по справі.

Водночас, як вірно встановлено судом першої інстанції, станом на момент винесення рішення в справі відповідачем 3 частково сплачено тіло кредиту (капітал) в розмірі 352 909,03 грн., що сторонами не заперечується та підтверджується копіями квитанцій, наданими відповідачем 3 для долучення до матеріалів справи, а також наданим позивачем розрахунком заборгованості з врахуванням проведених відповідачем 3 платежів за період перебування справи в провадженні суду.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми процесуального кодексу можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

З огляду на вказані обставини, оскільки, після звернення позивача до суду з даним позовом та відкриття провадження у даній справі відповідачем сплачено позивачеві частину суми заборгованості, а саме капіталу, що підтверджується наявним у матеріалах справи доказами та підтверджено сторонами, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про закриття провадження у справі в частині стягнення заборгованості по капіталу у розмірі 352 909,03 грн. на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, у зв`язку з відсутністю спору в цій частині. Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає задоволенню.

Отже, станом на дату винесення рішення судом першої інстанції заборгованість по поверненню кредиту отриманого за Договором становила 1 003 294,11 грн.

Щодо посилань апелянта на те, що суд першої інстанції дійшов взаємно суперечливих висновків в рішенні з одного боку зарахувавши суму 352 909,03 грн., сплачену відповідачем 3 в рахунок виконання зобов`язань за спірним кредитним договором, а з іншого вказавши, що укладений між фізичною особою ОСОБА_1 та відповідачем 1 договір про переведення боргу від 02.01.2020 не відбувся, колегія суддів зазначає про те, що, як вірно встановлено судом першої інстанції:

- зі змісту вказаного договору про переведення боргу (а.с. 160/161 (т. 1) слідує що первісний боржник (відповідач 1) передає права відповідачу 3 на повний доступ до інформації та банківської таємниці, що стосується платежів, виконання Договору про відкриття кредитної лінії зі всіма змінами та доповненнями. Первісний боржник передає права новому боржникові на врегулювання кредитних відносин, в тому числі права на проведення звірок по платежам та підписанням актів звірок, в повному об`ємі, що на момент укладення угоди наявні у первісного боржника;

- отже, вказаним договором про переведення боргу від 02.01.2020 відповідач 1 фактично передав відповідачу 3 права щодо врегулювання кредитних відносин, проте вказаним договором не передавалось зобов`язань, покладених на основного боржника, передбачених умовами Рамкової угоди та Договору про відкриття кредитної лінії;

- за таких обставин, підстави вважати зазначений договір правочином, за яким первісний боржник відступив покладені на нього зобов`язання новому боржнику, відсутні.

Слід зазначити і про те, що сам факт зарахування позивачем отриманих від відповідач 3 грошових коштів в рахунок погашення спірної заборгованості не може свідчити про те, що новим боржником за Договором є саме відповідач 3, оскільки останній, виходячи з умов договору поруки № 241458-ДП1 від 23.12.2016, має зобов`язання щодо погашення заборгованості, яка виникла на підставі Договору.

Щодо посилань апелянта на те, що судом першої інстанції безпідставно не залучено до участі у справі в якості третіх осіб - фізичних осіб-заставодавців, колегія суддів зазначає про те, що чинним законодавство не встановлено обов`язку суду залучати всіх осіб, які надавали будь-які гарантії щодо погашення заборгованості, у випадку розгляду в судовому порядку вимог про стягнення такої заборгованості з боржника та частини поручителів/застоводавців/іпотекодавців.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів (ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем 1 зобов`язання з повернення наданого позивачем кредиту в сумі 1 003 294,11 грн., а також сплати процентів за неправомірне користування кредитом у розмірі 39 226,67 грн., а відтак, суд першої інстанції правомірно визнав доведеними позовні ввимоги у вказаних сумах.

Щодо вимог позивача про стягнення пені в сумі 108 202,52 грн. слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі і сплата неустойки.

В силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Дії відповідача 1 є порушенням грошових зобов`язань, тому є підстави для застосування встановленої Договором відповідальності.

Згідно з пунктом 5.5. Рамкової угоди (в редакції Договору про внесення змін до рамкової угоди від 23.12.2016), у випадку порушення строків сплати будь-яких платежів відповідача 1 відповідно до цієї угоди та укладених на її підставі Кредитних договорів, відповідач 1 зобов`язаний сплатити штрафну пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент нарахування пені від суми непогашеної заборгованості в гривневому еквіваленти валюти кредиту за кожний календарний день прострочення до дати повної фактичної оплати заборгованості.

При цьому щодо посилань відповідача 3 на пропуск позивачем річного строку позовної давності для звернення до суду з вимогами про стягнення пені за 2019 рік слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Водночас за змістом ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (п. 1 ч. 1 ст. 258 ЦК України).

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

У п. 5.5. Рамкової угоди (в редакції Договору про внесення змін до рамкової угоди від 23.12.2016) сторони погодили, що до стягнення пені застосовується позовна даність у три роки.

Отже, сторони скористались можливістю, передбаченою ст. 259 ЦК України, та збільшили строк нарахування позовної давності.

Щодо посилань апелянта на те, що відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, яка встановлює, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, нарахування штрафних санкцій мало б бути припинено 23.06.2017, колегія суддів зазначає таке.

Пункт 6 статті 232 ГК України встановлює, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

В пункті п. 5.5. Рамкової угоди (в редакції Договору про внесення змін до рамкової угоди від 23.12.2016) сторони погодили, що нарахування штрафну пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент нарахування пені від суми непогашеної заборгованості в гривневому еквіваленти валюти кредиту за кожний календарний день прострочення до дати повної фактичної оплати заборгованості.

Отже, сторони скористались можливістю, передбаченою п. 6 ст. 232 ГК України, та збільшили строк нарахування неустойки.

З огляду на вказані обставини, законними є позовні вимоги позивача про стягнення пені в сумі 108 202,52 грн.

Щодо позовних вимог до відповідача 2 та відповідача 3 слід зазначити таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частина 1 ст. 553 ЦК України встановлює, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Згідно з ч. 2 ст. 553 ЦК України порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Як встановлено судом:

- з метою забезпечення виконання зобов`язань за Рамковою угодою позивачем як кредитором та відповідачем 2 як поручителем укладений Договір поруки №FIL.82374-ДП1 від 21.04.2015 (а.с.31-32 т. 1), відповідно до умов якого відповідач 2 поручився перед кредитором за виконання усіх зобов`язань відповідача 1 у їх повному обсязі як солідарний боржник за Рамковою угодою;

- аналогічний за змістом договір поруки № 241458-ДП1 від 23.12.2016 (а.с. 33-34 т. 1) укладений між позивачем як кредитором та відповідачем 3 як поручителем.

У п. 2.3 вказаних Договорів поруки сторонами визначено, що порука у повному обсязі поширюється на зобов`язання відповідача 1 із врахуванням усіх Кредитних договорів з моменту набрання чинності. Якщо зміни та/або доповнення (надалі-зміни) до Рамкової угоди стосуватимуться збільшення вказаних п. 2.2. Договору ліміту кредитування, то порукою будуть забезпечуватися зобов`язання відповідача 1 з врахуванням таких змін за умови отримання на те попередньої чи наступної згоди Поручителя. Така згода може бути надана шляхом внесення змін до Договору або вчинення Поручителем погоджувального підпису на договорі про внесення змін до Рамкової угоди або до подання Поручителем письмової згоди у формі листа. У випадку відсутності вказаної згоди порукою будуть забезпечуватися зобов`язання відповідача 1 в межах лімітів умов кредитування, які діяли до внесення таких змін до Рамкової угоди. Поручитель безумовно і безвідклично погоджується, що усі зміни Кредитних договорів та/чи будь-які інші зміни до Рамкової угоди (у тому числі зміна структури платежів погашення кредиту, зміна змінювальної процентної ставки, зміна чи введення нових комісій, штрафних санкцій, прав та обов`язків сторін), а також укладання нових Кредитних договорів на підставі Рамкової угоди можуть здійснюватись без будь-якого погодження з Поручителем, а тому порукою будуть забезпечуватися зобов`язання відповідача 1 з врахуванням усіх змін і нових Кредитних договорів без необхідності їх попереднього чи наступного ознайомлення чи погодження з Поручителем.

Згідно з пункту 3.2 зазначених Договорів поруки Поручитель зобов`язався належно повністю виконати зобов`язання відповідача 1 у випадку та з моменту виникнення заборгованості відповідача 1 у зв`язку з порушенням умов кредитного договору чи неможливості виконання ним його зобов`язань (смерть, тривала відсутність, хвороба, ліквідація, банкрутство, тощо.) Позивач може вимагати від Поручителя достроково виконання усіх зобов`язань позичальника за наявності підстав для дострокового виконання, які встановлені умовами Кредитного договору.

Відповідно до п. 4.1 зазначених Договорів поруки порука діє з моменту укладення вказаних договорів поруки протягом усього часу дії, встановленого Рамковою угодою ліміту строку кредитування та до моменту, що наступить пізніше: припинення строку дії Рамкової угоди чи належне виконання усіх вимог відповідача 1. Припинення окремих договорів чи погашення заборгованості відповідача 1 до моменту припинення строку дії рамкової угоди, а також непред`явлення позивачем вимоги про погашення Поручителем заборгованості не тягне за собою припинення поруки. Позивач вправі пред`явити вимогу Поручителю про погашення заборгованості протягом 3 років з моменту виникнення існуючої на момент такої вимоги заборгованості відповідача 1.

З матеріалів справи слідує, що позивачем до відповідач 2 та відповідача 3 пред`явлені відповідні вимоги про виконання зобов`язань за договором поруки вих. № 1-2/19/1996 та № 1-2/19/1998 від 13.02.2019, (а.с. 35-38 т. 1), які залишились без задоволенні

Згідно зі статтею 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і \від будь-кого з них окремо.

Згідно з п. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки.

Враховуючи обставини, які викладені вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідачі мають відповідати перед позивачем як солідарні боржники по сплаті заборгованості за Договором, який є невід`ємною частиною Рамкової угоди, та задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідачів солідарно на користь позивача заборгованості по капіталу у розмірі 1 003 294,11 грн., процентам за неправомірне користування кредитом у розмірі 39 226,67 грн. та пені в розмірі 108 202,52 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо посилань апелянта на те, що банківська угода від 23.06.2018 про відкриття кредитної лінії та відкриття нової кредитної лінії у 2018 році укладались позивачем без перевірки фінансового стану клієнта з великою вирогідністю не з метою надання кредиту, а з метою переривання строків нарахування пені та інших штрафних санкцій, колегія суддів зазначає про те, що вказані посилання не підтверджені жодними доказами а є лише припущеннями апелянта.

Щодо посилань апелянта на те, що:

- за змістом ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, а відтак, позивач у випадку порушення його прав з боку відповідача повинен був обрати такий спосіб захисту права, як розірвання договору та стягнення основної суми боргу та неустойки, проте позивачем не заявлявся позов про розірвання договору;

- позивач повинен був заявити позов про порушення свого права з моменту, коли дізнався про таке порушення, тобто ще у 2016 році, а несвоєчасне звернення позивача до суду з цим позовом призвело до додаткової шкоди відповідачу у вигляді нарахування процентів та пені; незаявлення позивачем вимоги про припинення договору завдає відповідачу додаткову шкоду у вигляді нарахування процентів та пені, адже звернення з позовом про розірвання договору у 2016 році зменшило б нарахування процентів та пені по договору кредиту

- право позивача на обрання способу захисту не абсолютне, а має реалізовуватись з вимогами та обмеженнями, встановленими законом, такими, як: обрання способу захисту, що не завдає шкоди відповідачу, що запобігає збільшенню збитків відповідача, що зменшує збитки відповідачу,

колегія суддів зазначає, що чинним законодавством не встановлено обов`язковості негайного, у випадку порушення боржником зобов`язання, звернення кредитора з позовом до суду про розірвання відповідного правочину, в той час як право обрання способу захисту є правом саме позивача.

При цьому колегія суддів зауважує апелянтові на тому, що він як поручитель, після виконання ним зобов`язання відповідача 1 не позбавлений права звернутися до останнього з вимогами про стягнення виплачених на користь позивача коштів.

Щодо посилань апелянта на те, що судом першої інстанції неправильно вирішено питання щодо об`єму задоволення прозову, і, відповідно, неправильно стягнуто судовий збір, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції вірно стягнуто з відповідачів суму судового збору з урахуванням суми заборгованості, яка існувала станом на дату звернення до суду з цим позовом.

У цій справі колегія суддів вважає, що апелянтові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у цій справі.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2020 у справі № 910/4557/19 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам, матеріалам справи і залишається без змін, оскільки підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 267-270, 273, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2020 у справі № 910/4557/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2020 у справі № 910/4557/19 залишити без змін.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/4557/19.

Повний текст постанови складено: 22.12.2020

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді Л.В. Кропивна

М.А. Дідиченко