Постанова

від 24.12.2020 по справі 903/397/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

24 грудня 2020 року Справа № 903/397/20

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Гудак А.В. , суддя Олексюк Г.Є.

секретар судового засідання Мазур О.Г.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВФК ЗАПЧАСТИНИ"

на рішення Господарського суду Волинської області від 22.09.2020р.

(ухвалене о 12:47 у м. Луцьку, повний текст складено 01.10.2020р.)

у справі № 903/397/20 (суддя Слободян О.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МРІЯ СЕРВІС"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ВФК ЗАПЧАСТИНИ"

про стягнення 136091грн. 91коп.

Відповідно до ч.13 ст.8, ч. 10 ст.270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "МРІЯ СЕРВІС" звернулося до Господарського суду Волинської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВФК ЗАПЧАСТИНИ" 136091 грн 91коп., з яких: 100000 грн суми попередньої оплати, 30785 грн 84 коп. пені, 2103 грн 73 коп. інфляційних втрат та 3202 грн 34 коп. 3% річних за користування грошовими коштами.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань згідно умов договору поставки №45/3 від 18.08.2017р. в частині поставки оплаченого позивачем товару, у зв`язку з чим позивач відмовився від оплаченого ним товару та просить стягнути з відповідача суму попередньої оплати, сплаченої на підставі рахунка-фактури №12 від 07.02.2019 р. Також, позивачем заявлено до стягнення пеня, інфляційні та 3 % річних.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 22 вересня 2020 року у справі №903/397/20 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВФК ЗАПЧАСТИНИ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МРІЯ СЕРВІС" 122525 грн 25коп. В позові в частині стягнення 13566грн. 66коп. пені відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.

При ухвалені вказаного рішення суд першої інстанції виходив з того, що 18.08.2017 між ТОВ "МРІЯ СЕРВІС " (Покупець) та ТОВ "ВФК ЗАПЧАСТИНИ" (Продавець) укладено Договір поставки №45/3 з додатковими угодами №1 від 18.08.2017, №1 від 19.12.2018 та №3 від 28.12.2019. На виконання умов договору сторони узгодили поставку, відповідач прийнявши замовлення, виставив позивачу рахунок-фактуру №12 від 07.02.2019 на загальну суму 100000 грн. з ПДВ, з посиланням на договір №45/3 від 18.08.2017. В подальшому, 15.02.2019 по рахунку-фактурі №12 від 07.02.2019 згідно платіжного доручення №8952 ТОВ "МРІЯ СЕРВІС" здійснено оплату вартості замовленого товару на суму 100000 грн.

Суд встановив, що відповідач не виконав умови договору та не поставив позивачу замовлений товар, а тому позивач надіслав відповідачу лист про повернення сплачених коштів та, пізніше, вимогу про сплату боргу. Відповідач в свою чергу на вимогу про сплату боргу повідомив, що домовленість щодо поставки товару згідно рахунку-фактури на суму 100000грн. не була здійснена в порядку та на умовах договору, а строки поставки в рахунку-фактурі не були зазначені, а тому вважає вимогу про сплату боргу необґрунтованою та безпідставною.

Проаналізувавши обставини справи суд дійшов висновку, що відповідач не повернув позивачу попередню оплату на відповідну вимогу позивача, а тому заборгованість відповідача становить 100000грн., підтверджується матеріалами справи, не спростовується відповідачем та є підставною, а тому позов в цій частині підлягає до задоволення.

Щодо стягнення 3 % та інфляційних втрат суд вказав, що такі вимоги є підставними та до стягнення з відповідача підлягає 2103 грн 73 коп. інфляційних втрат та 3202 грн 34 коп. 3% річних.

Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення пені, суд зазначив, що позивачем нарахуванням пені виконано за період понад шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, а тому здійснивши перерахунок пені відповідно до норм законодавства, встановив, що до стягнення з відповідача підлягає 17219 грн 18 коп. пені, а в частині стягнення 13566 грн 66 коп. пені слід відмовити.

Стягуючи з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу суд першої інстанції взяв до уваги те, що матеріалами справи підтверджується обсяг наданих послуг (виконаних робіт) на суму 6000 грн, а враховуючи часткове задоволення позову, а тому дійшов висновку про стягнення з позивача на користь відповідача 598 грн 12 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Розглядаючи спірні правовідносини, суд першої інстанції застосував відповідні положення ст. ст. 11, 530, 546, 549, 599, 612, 625, 638, 692, 693, 712 ЦК України, ст. ст. 147, 173, 181, 193, 230, 231, 232 Господарського кодексу України.

Не погоджуючись з вказаним рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю "ВФК ЗАПЧАСТИНИ" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою у якій просить скасувати оскаржуване рішення повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову повністю.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач вказує таке.

Судом не були взагалі взяті до уваги аргументи та докази, наведені ТОВ "ВФК ЗАПЧАСТИНИ", що виставлення ТОВ "ВФК ЗАПЧАСТИНИ" рахунку-фактури №12 від 07.02.2019 та оплата ТОВ "МРІЯ СЕРВІС" коштів в сумі 100000 грн була здійснена не на виконання Договору поставки №45/З від 18.08.2017 року, а відповідного до нового договору, укладеного сторонами у спрощений спосіб згідно із ч.1 ст.181 Господарського кодексу України.

Господарським судом Волинської області при ухваленні оскаржуваного рішення не було співставлено вірогідність доказів, поданих сторонами даної справи. Зокрема, судом при задоволенні позовних вимог позивача було враховано лише факт виставлення рахунку-фактури №12 від 07.02.2019, який містить посилання на укладений між сторонами Договір поставки №45/З від 18.08.2017.

Натомість судом не було надано належної правової оцінки доказам та аргументам, поданими ТОВ "ВФК ЗАПЧАСТИНИ", які свідчать про те, що замовлення та оплата товару не були здійснені з згідно з процедурою прописаною в Договорі. Посилання в рахунку-фактурі №12 від 07.02.2019 на Договір поставки №45/З від 18.08.2017 року здійснено ТОВ "ВФК ЗАПЧАСТИНИ" помилково і вказане не є безумовною підставою вважати, що поставка запасних частин по рахунку-фактурі №12 від 07.02.2019 здійснюється на підставі даного Договору.

Оскільки у цій справі позивачем обрано варіант захисту своїх прав як повернення суми попередньої оплати, то нарахування пені на таку суму не відповідає ні положенням чинного законодавства, ні умовам Договору. При цьому, вказівка суду в оскаржуваному судовому рішенні на те, що стягнення пені від вартості непоставленого в строк товару передбачена умовами договору та не суперечить ст.230 Господарського кодексу України є необґрунтованою та прямо суперечить ч. 3 ст. 693 ЦК України та умовам договору.

Скаржник посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 07.03.2018 по справі №910/23585/16 відповідно до якої обставина, що умовами договору за порушення постачальником строку поставки, покупець має право нарахувати та стягнути з постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несвоєчасно поставленого (не поставленого) товару за кожен випадок такого прострочення, не перетворює цю неустойку в пеню за порушення грошового зобов`язання, так само, як і обов`язок постачальника поставити товар не стає грошовим зобов`язанням.

З огляду на викладене в апеляційній скарзі, відповідач вважає, що рішення Господарського суду Волинської області від 22.09.2020 у справі № 903/397/20 ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому є незаконним та підлягає скасуванню.

Також в апеляційній скарзі зазначено, що попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу становить 7000 грн.

Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, відповідно до якого просить оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін, а в задоволенні апеляційної скарги - відмовити.

На спростування доводів, викладених в апеляційній скарзі, вказує на таке:

- не відповідають фактичним обставинам справи та є надуманими посилання скаржника, на те, що поставка товару на суму 100000 грн відбулась на підставі договору, укладеного між сторонами в спрощений спосіб;

- здійснюючи передоплату в розмірі 100% вартості товару, а не в розмірі передбаченому п. 4.1. Договору, ТОВ "МРІЯ СЕРВІС" враховано довготривалу та безінцидентну співпрацю з ТОВ "ВФК ЗАПЧАСТИНИ", а також той факт, що замовлений товар був специфічним та відсутнім на складі продавця і підлягав індивідуальному замовленню у виробника запчастин, про що свідчить долучене позивачем до матеріалів справи електронне листування між сторонами;

- не зважаючи на належне виконання умов Договору позивачем, ТОВ "ВФК ЗАПЧАСТИНИ" порушило взяті на себе зобов`язання з поставки товару в обумовлений сторонами в п. 2.1. Договору строк (який закінчився 25.04.2019), що стало підставою для надіслання на адресу відповідача листів №26/02/20-1 від 26.02.2020, № 01-04/2020/1 від 01.04.2020 (залишених без задоволення). Посилання скаржника, на те, що долучене позивачем до позову листування сторін нібито свідчить про відсутність домовленостей щодо строків поставки товару, не відповідає дійсності;

- з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, вважає правомірним стягнення з Відповідача на користь позивача як пені (передбаченої п. 6.2. Договору), так і 3% річних та інфляційних (на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України).

За наведеного вище, позивач просить залишити апеляційну скаргу ТОВ "ВФК ЗАПЧАСТИНИ" без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 22.09.2020 у справі № 903/397/20 - без змін.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити часткового, а оскаржуване рішення скасувати в частині стягнення пені, виходячи з такого.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що 18.08.2017 між ТОВ "МРІЯ СЕРВІС" (Покупець) та ТОВ "ВФК ЗАПЧАСТИНИ" (Продавець) було укладено Договір поставки №45/3 (далі - Договір) за умовами якого продавець зобов`язується продати, а Покупець зобов`язується купити, прийняти та оплатити запчастини до сільськогосподарської техніки (Товар). Також сторонами було погоджено внесення змін до умов Договору шляхом укладання Додаткових угод №1 від 18.08.2017, №1 від 19.12.2018 та №3 від 28.12.2019 (т. 1, а. с. 11-20).

Згідно п. 1.2. Договору поставка Товару здійснюється наступним чином:

1.2.1.Поставка партії Товару вартістю до 100000 грн, в тому числі ПДВ здійснюється на підставі письмових замовлень Покупця, погоджених із Продавцем, надісланих електронним повідомленням на адресу Продавця (prodavec@vfk.ua копія parts@vfk.lutsk.ua), в яких вказується асортимент, кількість та характеристики Товару. При цьому сторони досягли домовленості, що сума відтермінованого платежу по партіях Товару, що здійснюються на підставі письмових замовлень Покупця, без Специфікацій не може перевищувати 100000грн. У випадку виникнення у Покупця перед Продавцем простроченої заборгованості по оплаті партій Товару, що постачалися на підставі письмових замовлень Покупця, без Специфікацій, Продавець має право зупинити постачання наступної партії Товару до погашення Покупцем наявної заборгованості або постачати Товар на умовах 100% передоплати;

1.2.2. Поставка партії Товару вартістю понад 100000 грн, в тому числі ПДВ здійснюється на підставі укладених Сторонами Специфікацій, в яких зазначаються найменування, кількість, номенклатура (асортимент), вартість та інші характеристики, що є невід`ємною частиною цього Договору.

В п. 2.1. Договору, з врахуванням додаткової угоди №1, сторони погодили умови поставки Товару: запчастини наявні на складі Продавця: відповідно до Інкотермс 2010 на умовах СРТ - м.Луцьк, шляхом передачі Товару за рахунок Покупця для доставки на ім`я Покупця на склад перевізника "Нова Пошта" (відділення №1), що знаходиться за адресою: Тернопільська обл., м.Хоростків, вул.Незалежності, 60, протягом 3 (трьох) банківських днів з дати здійснення оплати відповідно до ч.а п.4.1 Договору; запчастини відсутні на складі Продавця: відповідно до Інкотермс 2010 на умовах СРТ - м. Луцьк, шляхом передачі Товару за рахунок Покупця для доставки на ім`я Покупця на склад перевізника "Нова Пошта" (відділення №1), що знаходиться за адресою: Тернопільська обл., м.Хоростків, вул.Незалежності, 60, протягом 3 (трьох) банківських днів з дати здійснення оплати відповідно до ч.а п.4.1 Договору та прибуття Товару на склад Продавця, якщо інше не передбачено відповідною специфікацією.

Строк прибуття Товару на склад Продавця 45 (сорока п`яти) банківських днів після здійснення Покупцем сплати Товару згідно умовами даного Договору, якщо інше не передбачено відповідною Специфікацією. У випадку прострочення Покупцем оплати Товару відповідно до ч.а п.4.1 Договору, термін постачання Товару може бути продовжено на строк пропорційно строку затримки оплати Товару Покупцем.

Товар вважається переданим Продавцем і прийнятим Покупцем, за умови надання документів, передбачених п. 2.2. цього Договору: - по кількості та асортименту відповідно до Договору; по якості відповідно до сертифікату якості, за умови його наявності (п. 2.11. Договору).

За умовою п. 2.12. Договору датою поставки Товару (його певної партії) вважається дата підписання сторонами видаткової накладної на Товар. Передання Товару від Продавця до Покупця за цим Договором здійснюється та оформлюється видатковою накладною, що підписується уповноваженими представниками Сторін.

В п.п. 3.1, 3.3, 3.4 Договору сторони погодили, що ціна Товару визначається у рахунках або у специфікаціях згідно п.1.2. Договору. Оплата за Товар здійснюється в гривнях відповідно до умов Договору. Зобов`язання Покупця по оплаті Товару вважаються виконаними з моменту зарахування грошових коштів на поточний рахунок Продавця.

Згідно із п. 4.1. Договору, в редакції додаткової угоди № 1 від 21.08.2017, оплата Товару, поставка якого здійснюється відповідно до п.1.2.1 Договору здійснюється в наступному порядку: а) 30 % від загальної вартості Товару в гривнях на день укладання даного Договору, з врахуванням п 4.1.1. Договору, протягом 2 банківських днів з моменту виставлення відповідного рахунку; б) 70 % від загальної вартості Товару в гривнях на день укладання даного Договору, з врахуванням п 4.1.1. Договору, протягом 3 банківських днів з моменту підписання Сторонами видаткових накладних.

Пунктом 6.2 Договору погоджено, що у випадку порушення Продавцем строку Поставки Товару, продавець сплачує Покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня, від вартості недопоставленого в строк Товару за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 9.1. Договору з врахуванням додаткової угоди №3 від 28.12.2019 Договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками Сторін. Термін дії Договору встановлюється до 31.12.2020, але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань взятих на себе до закінчення терміну дії Договору.

На виконання умов договору сторони узгодили поставку наступного товару:

1.Вузол (артикул DОМ43-01-511), кількістю 1 шт., ціна за одиницю без ПДВ- 15256 грн 80 коп., вартістю без ПДВ 15256 грн 80 коп.;

2. Вузол (артикул DОМ43-01-512), кількістю 1 шт., ціна за одиницю без ПДВ - 17026 грн, вартістю без ПДВ 17026 грн;

3. Вузол (артикул DОМ43-01-513), кількістю 1 шт., ціна за одиницю без ПДВ 15459 грн 79 коп., вартістю без ПДВ 15459 грн 79 коп.;

4. Вузол (артикул DОМ43-01-514), кількістю 1 шт., ціна за одиницю без ПДВ -15459 грн 79 коп., вартістю без ПДВ 15459 грн 79 коп.;

5. Палець 35х330 (артикул ААR35-330), кількістю 8 шт., ціна за одиницю без ПДВ - 2516 грн. 37 коп., вартістю без ПДВ 20130 грн 96 коп.

Всього 83333 грн 33 коп. без ПДВ.

Відповідачем було виставлено рахунок-фактуру №12 від 07.02.2019 на загальну суму 100000 грн. з ПДВ, з посиланням на договір №45/3 від 18.08.2017, в якому визначено асортимент та ціна товару (т. 1, а. с. 21).

15.02.2019 на підставі зазначеного рахунку згідно платіжного доручення №8952 ТОВ "МРІЯ СЕРВІС" здійснено оплату вартості замовленого товару на суму 100000 грн (т. 1, а. с. 22).

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо поставки обумовленого вище товару.

У зв`язку з викладеним, позивач надіслав відповідачу лист №26/02/20-1 від 26.02.2020 про повернення коштів, відповідно до якого просив повернути кошти в розмірі 100000 грн перерахованих згідно платіжного доручення №8952 від 15.02.2019 (т. 1, а. с. 23).

В подальшому, позивач звернувся до відповідача з вимогою про сплату боргу від 01.04.2020 № 01-04/2020/1 за змістом якої вимагав у відповідача сплатити у 7-денний строк з дня отримання цієї вимоги заборгованість в сумі 119509 грн 18 коп., з яких: 100000 грн - сплачені кошти; 13780 грн 82 коп. - пеня; 2407 грн 81 коп. - інфляційні; 3320 грн 55 коп. - 3% річних (т. 1, а. с. 24-29).

Листом від 24.04.2020 № 32 відповідач повідомив позивача про те, що поставку товару згідно рахунку-фактури на суму 100000 грн не було здійснено в порядку та на умовах договору. Зазначив, що строки поставки в рахунку-фактурі не були зазначені. Також повідомив позивача про можливість поставки товару в 7-денний строк у випадку можливості прийняття товару позивачем та зазначення позивачем місця поставки товару, а тому вважає вимогу про сплату боргу необґрунтованою та безпідставною.

Враховуючи, що відповідач не повернув сплачені позивачем кошти в сумі 100000 грн, останній звернувся до суду за захистом свого порушеного права. Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 30785 грн 84 коп. пені, 2103 грн 73 коп. інфляційних втрат та 3202 грн 34 коп. 3% річних за користування грошовими коштами.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

В силу дії ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Надаючи оцінку твердженням скаржника, що спірні правовідносини (виставлення рахунку та попередня оплата) відбулися не на виконання умов Договору поставки № 45/3 від 18.08.2017, а в спрощений спосіб згідно ст. 181 Господарського кодексу України, суд зазначає таке.

Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до частин 1, 2 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Відповідно до ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно із ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Статтею 664 ЦК України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

У разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу (ст. 665 ЦК України).

За приписами ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Вище зазначено, що в силу п. 4.1. Договору, в редакції додаткової угоди № 1 від 21.08.2017 попередня оплата погоджена сторонами в розмірі 30 %, однак як встановлено вище, позивачем було сплачено в порядку передоплати повну вартість товару (100000 грн).

Апеляційний господарський суд зазначає, що здійснення попередньої плати за товар в більшому розмірі, ніж передбачено умовами Договору не вказує на те, що поставка такого товару буде відбуватися не на умовах такого Договору.

Також, суд зазначає, що замовлення позивачем товару шляхом надсилання повідомлень на електронну адресу, відміну від зазначених в п. 1.2.1 Договору також не вказує на укладання договору в спрощений спосіб, а також, що Договір поставки №45/3 від 18.08.2017 не регулює поставку товару по рахунку-фактурі №12 від 07.02.2019.

Щодо посилання відповідача, що Договір не регулює поставку товару на суму рівну 100000 грн (в силу п. п. 1.2.1., 1.2.2. Договору), то суд апеляційної інстанції зазначає, що такі доводи скаржника є помилковими, оскільки в рахунку-фактурі №12 від 07.02.2019, який був виставлений відповідачем позивачу на оплату замовленого товару є посилання на договір №45/3 від 18.08.2017. З наведеного суд дійшов висновку, що погоджуючи поставку партії товару, сам відповідач мав на меті поставити товар на умовах визначених Договором № 45/3 від 18.08.2017.

Окрім того, суд звертає увагу на те, що цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватися на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права, тобто сторони повинні дотримуватися вказаних засад, а не знаходити прогалини в договірних відносинах чи законодавстві з метою уникнення виконання своїх зобов`язань, відстрочення виконання такого зобов`язання чи будь-яких інших дій, які будуть негативними для іншої сторони правочину.

Вказане вище у своїй сукупності дає суду підстави дійти висновку, що між сторонами у цій справі виникли договірні правовідносини на підставі укладення Договору поставки №45/3 від 18.08.2017 та домовленості поставки партії товару на виконання умов такого Договору, а тому протилежні доводи скаржника відхиляються.

У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із статтею 526 Цивільного кодексу України та статтею 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Судом встановлено, що позивач виконав договірні зобов`язання та перерахував відповідачу попередню оплату, а відповідач в свою чергу не поставив позивачу обумовлений товар.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2 ст. 693 ЦК України).

З вище встановлених обставини справи судом встановлено, що внаслідок невиконання відповідачем зобов`язань щодо поставки товару, позивач скористався одним із прав, передбачених ч. 2 ст. 693 ЦК України, а саме повернення суми попередньої оплати.

Таким чином, ураховуючи обставини попередньої оплати позивачем товару, не поставку такого товару відповідачем та вимогу позивача саме про повернення попередньої оплати в сумі 100000 грн, апеляційний господарський суд погоджується з тим, що висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення суми попередньої оплати є цілком правомірним та таким, що відповідає встановленим обставинам справи.

Щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних, апеляційний господарський суд зазначає таке.

У силу положення статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.

У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.

Окрім того, суд апеляційної інстанції бере до уваги, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 зазначено, що аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17).

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Відповідно до встановлених судами обставин справи, за змістом статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума інфляційних втрат та 3 % річних від несплаченої (неповернутої) суми попередньої оплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.

Тобто правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.

В силу положень статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Стаття 625 розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги п`ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Приписи розділу І книги п`ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, у тому числі як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої цього Кодексу).

При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини другої статті 693 ЦК України.

З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія положень частини другої статі 625 ЦК України.

Враховуючи викладений висновок Великої Палати Верховного Суду, позивачем правомірно заявлено до стягнення 3 % річних та інфляційні, оскільки норма ч. 2 ст. 625 ЦК України поширюється на правовідносини з пов`язані з поверненням попереднього платежу.

Із наданого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних, суд апеляційної інстанції встановив, що позивач нарахував відповідачу 3% річних за період з 26.04.2019 по 19.05.2020 в сумі 3202 грн 34 коп. та інфляційні в сумі 2103 грн 73 коп. за період травень 2019 - квітень 2020 (т. 1, а. с. 8-10).

Перевіривши розрахунки позивача, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого господарського суду про стягнення з відповідача на користь позивача 2103 грн 73 коп. інфляційних втрат та 3202 грн 34 коп. 3% річних.

Щодо стягнення пені в сумі 30785 грн 84 коп., апеляційний господарський суд бере до уваги таке.

Судом апеляційної інстанції вище встановлено, що відповідачем не були виконані договірні господарські зобов`язання щодо поставки товару, у зв`язку із чим позивач на підставі ст. 230 Господарського кодексу України та п. 6.2. Договору заявив до стягнення з відповідача пеню в сумі 30785 грн 84 коп.

Зокрема, у ч. 1 ст. 230 ГК України зазначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Як зазначено вище, пунктом 6.2 Договору погоджено, що у випадку порушення Продавцем строку Поставки Товару, продавець сплачує Покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня, від вартості недопоставленого в строк Товару за кожен день прострочення.

Тобто, господарська санкція у вигляді пені передбачена сторонами саме за порушення строку поставки товару відповідачем, а не можливість нарахування пені за будь-яке порушення відповідачем умов Договору. Апеляційний господарський суд звертає увагу на те, що умовами Договору не передбачено нарахування пені за порушення інших зобов`язань, зокрема непоставку товару в зазначений строк чи неповернення суму попередньої оплати, у випадку відмови від поставки та вимоги повернути суму попередньої оплати.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18 зроблений висновок за яким, та обставина, що умовами договору за порушення постачальником строку поставки, покупець має право нарахувати та стягнути з постачальника пеню в розмірі 0,05 % вартості несвоєчасно поставленого (не поставленого) товару за кожен випадок такого прострочення, не перетворює цю неустойку в пеню за порушення грошового зобов`язання, так само, як і обов`язок постачальника поставити товар не стає грошовим зобов`язанням.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що в постанові від 22.09.2020 у справі №918/631/19 Велика Палата Верховного Суду відступила від правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18 в частині того, що попередня оплата є грошовим зобов`язанням та можливості застосування до попередньої оплати, як грошового зобов`язання положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, а в частині висновків взятих до уваги судом апеляційної інстанції відступу не здійснено.

Із вище наведених обставин справи судом встановлено, що позивач не вимагає поставити оплачений товар, а вимагає повернути суму попередньої оплати в розмірі 100000 грн, що в свою чергу виключає можливість в цьому випадку застосування п. 6.2. Договору та стягнення з відповідача пені.

З огляду на викладене в позові про стягнення пені в сумі 30785 грн 84 коп. слід відмовити у зв`язку із безпідставністю такої вимоги.

В той же час, місцевий господарський суд задовольняючи частково позовні вимоги в частині стягнення пені не надав оцінку умовам Договору, зокрема в наслідок яких дій можливе застосування господарської санкції у вигляді пені, у зв`язку із чим дійшов до помилкового висновку про часткове задоволення позовної вимоги про стягнення 17219 грн 18 коп. пені.

Щодо стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу в судах першої та апеляційної інстанції, суд зазначає таке.

Відповідно до приписів статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з приписами статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Позивач до місцевого господарського суду подав клопотання відповідно до якого просив зменшити розмір понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції до 6000 грн.

Частиною 8 статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Апеляційним господарським судом, відмічається, що відповідачем до матеріалів справи було додано:

- Договір про надання правничої допомоги №10/03/20 від 10.03.2020 (т. 1, а. с. 150);

- Додаткова угода № 2 від 02.06.2020 до Договору про надання правничої допомоги №10/03/20 від 10.03.2020 (т. 1, а. с. 151);

- калькуляція вартості надання послуг професійної правничої допомоги № 22 по Додатковій угоді № 2 від 02.06.2020 до Договору про надання правничої допомоги №10/03/20 від 10.03.2020 (т. 1, а. с. 152);

- Акт № 22 про надання послуг професійної правничої допомоги від 01.09.2020 (т. 1, а. с. 152а).

Суд звертає увагу, що вказані докази були долучені відповідачем в суд першої інстанції на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу саме в суді першої інстанції в розмірі 7000 грн.

В той же час, проаналізувавши кількість затрачених годин та ціну за годину вартості наданих послуг, вказаних представником відповідача у калькуляції та акті, загальна вартість наданих послуг становить 6000 грн, а не 7000 грн, як зазначив представник відповідача. Тобто представником відповідача документально підтверджено обсяг наданих послуг (виконаних робіт) на суму 6000 грн, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Апеляційний господарський суд бере до уваги, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг, у разі заявлення іншою стороною клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката та доведення неспівмірності таких витрат.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. а відтак в силу ст. 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства України.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, принципу співмірності та розумності судових витрат, враховуючи всі аспекти та складність справи, розмір витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції в розмірі 6000 грн. є виправданим, пропорційним з урахуванням обсягу наданих адвокатом позивача послуг та складністю справи.

Згідно п.2 ч.1, п.3 ч.4 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, колегія суддів прийшла висновку про стягнення з позивача на користь відповідача 1357 грн 20 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.

В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, частково підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи (п. 3 ч. 1 ст. 277 ГПК України).

Враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВФК ЗАПЧАСТИНИ" слід задоволити частково, а рішення Господарського суду Волинської області від 22.09.2020р. у справі №903/397/20 слід скасувати в частині стягнення пені, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові, змінити рішення в частині розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВФК ЗАПЧАСТИНИ" задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Волинської області від 22.09.2020р. у справі №903/397/20 скасувати в частині стягнення пені, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові, змінити рішення в частині розподілу судових витрат.

В решті рішення залишити без змін, виклавши резолютивну частину рішення Господарського суду Волинської області від 22.09.2020р. у справі № 903/397/20 в наступній редакції:

"1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВФК ЗАПЧАСТИНИ" (43023, Волинська обл., місто Луцьк, вул. Вахтангова, будинок 16, код 32687916) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МРІЯ СЕРВІС" (48000, Тернопільська обл., Підгаєцький р-н, місто Підгайці, вул.Міцкевича, будинок 12, код 38554271) - 100000 грн суми попередньої оплати, 2103 грн 73коп. інфляційних втрат, 3202 грн 34 коп. 3% річних та 1626 грн 53 коп. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МРІЯ СЕРВІС" (48000, Тернопільська обл., Підгаєцький р-н, місто Підгайці, вул.Міцкевича, будинок 12, код 38554271) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВФК ЗАПЧАСТИНИ" (43023, Волинська обл., місто Луцьк, вул.Вахтангова, будинок 16, код 32687916) - 1357 грн 20 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

4. В позові в частині стягнення 30785 грн 84 коп. пені відмовити.".

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МРІЯ СЕРВІС" (48000, Тернопільська обл., Підгаєцький р-н, місто Підгайці, вул.Міцкевича, будинок 12, код 38554271) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВФК ЗАПЧАСТИНИ" (43023, Волинська обл., місто Луцьк, вул.Вахтангова, будинок 16, код 32687916) - 713 грн 21 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Господарському суду Волинської області видати накази на виконання цієї постанови.

5. Справу № 903/397/20 надіслати Господарському суду Волинської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, строках та порядку встановлених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "24" грудня 2020 р.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Олексюк Г.Є.