Рішення

від 23.12.2020 по справі 904/5774/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.12.2020м. ДніпроСправа № 904/5774/20

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Постачальник" (м. Київ)

до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат (м. Жовті Води, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором про закупівлю товару № 110/13/380Е від 17.02.2020 у загальному розмірі 567 672 грн. 22 коп.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Альфа Постачальник" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - відповідач) заборгованість за договором про закупівлю товару №110/13/380Е від 17.02.2020 у загальному розмірі 567 672 грн. 22 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 489 650 грн. 38 коп. - основний борг;

- 43 746 грн. 31 коп. - пеня;

- 34 275 грн. 53 коп. - штраф.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором про закупівлю товару № 110/13/380Е від 17.02.2020 в частині повної та своєчасної оплати поставленого позивачем в період з 05.05.2020 по 22.06.2020 товару та, відповідно, наявністю боргу у сумі 489 650 грн. 38 коп. За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 7.4. договору та статті 231 Господарського кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 06.06.2020 по 15.10.2020 в сумі 43 746 грн. 31 коп. та штраф у розмірі 7% вартості простроченої оплати за товар за прострочення понад 30 днів в сумі 34 275 грн. 53 коп.

Ухвалою суду від 27.10.2020 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Від відповідача надійшло клопотання про продовження строку (вх. суду № 53722/20 від 12.11.2020), в якому він просив суд продовжити строк для надання відзиву на позовну заяву, посилаючись на самоізоляцію працівників юридичної служби підприємства.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду № 57789/20 від 04.12.2020), в якому він проти задоволення позовних вимог заперечував, а саме: проти вимог щодо стягнення пені та штрафу, посилаючись на наступне:

- з тексту позовної заяви вбачається, що при нарахуванні 7% штрафу та 0,1% пені позивач керувався частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України;

- в пункт 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошового зобов`язань" № 14 від 17.12.2013 зазначено, що господарськими судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частиною другою статті 231 Господарського кодексу України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій;

- у даному випадку у відповідача перед позивачем з умов договору виникає грошове зобов`язання, а отже застосування абзацу 3 частини 2 статті 231 Господарського кодексу України є неправомірним;

- зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 904/5922/17;

- відповідач не визнає нараховану позивачем пеню 0,1% у розмірі 43 746 грн. 31 коп. та штрафу 7% у розмірі 34 275 грн. 53 коп.

Судом також враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, а також доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору поставки, строк дії договору, умови поставки, факт поставки, загальна вартість поставленого товару, настання строку його оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 17.02.2020 між Державним підприємством "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Альфа Постачальник" (далі - постачальник, позивач) було укладено договір про закупівлю товару № 110/13/380Е (далі - договір, а.с.20-26), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити покупцеві товар, зазначений в пункті 1.2. договору, а покупець прийняти і оплатити такий товар (пункт 1.1. договору).

У пункті 1.2. договору сторони визначили, що постачальник зобов`язується поставити шини для транспортних засобів великої та малої тоннажності, код 3435 (шини та автокамери) за найменуванням, кількістю та ціною відповідно до специфікації № 1, яка є невід`ємною частиною договору.

У пункті 11.1. договору сторони визначили, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2020, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Доказів визнання недійсним або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно із пунктом 3.1. договору сума (ціна) договору, відповідно до специфікації № 1 становить 4 106 408 грн. 33 коп., крім того податок на додану вартість 20% - 821 281 грн. 67 коп. Загальна сума становить 4 927 690 грн. 00 коп. з урахуванням ПДВ.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Відповідно до умов пунктів 5.1., 5.2. договору поставка товару здійснюється партіями. Обсяг кожної партії уточнюється у заявках. Термін поставки кожної партії товару протягом 10-ти календарних днів після отримання заявки. Заявка може направлятися постачальнику за допомогою електронних засобів зв`язку (факс, електронна пошта тощо) з наступним направленням оригіналів документів. Поставка товару здійснюється на умовах DDP (склад покупця, вул. Першотравнева, 2д, м. Жовті Води, Дніпропетровська область) відповідно до Інкотермс 2010.

При цьому, у пункті 5.4. договору сторони визначили, що датою поставки товару та переходу власності на товар буде вважатися дата фактичної поставки товару на склад покупця.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.04.2020, 15.06.2020 та 19.06.2020 від відповідача надійшли заявки на поставку товару на загальну суму 669 650 грн. 38 коп. (а.с.33, 35, 37).

На виконання умов договору, позивачем в період з 05.05.2020 по 22.06.2020 було поставлено відповідачу товар на загальну суму 669 650 грн. 38 коп. відповідно до наступних видаткових накладних:

- видаткової накладної № 768 від 05.05.2020 на суму 220 186 грн. 12 коп. (а.с.34);

- видаткової накладної № 1053 від 16.06.2020 на суму 40 547 грн. 18 коп. (а.с.36);

- видаткової накладної № 1085 від 22.06.2020 на суму 408 917 грн. 08 коп. (а.с.38).

Суд зауважує, що товар, визначений умовами договору, у повній мірі відповідає товару, що було поставлено згідно з вказаними накладними, а отже судом визначено, що сторонами в цій частині були дотримані умови договору.

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Так, підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у вище вказаних накладних, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до їх оформлення. Видаткові накладні підписані представником відповідача та скріплені печаткою покупця.

Також до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості та якості, як того вимагає пункт 6.1.2. та 6.3.3. договору, а отже товар вважається прийнятим покупцем.

Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за видатковими накладними від 05.05.2020, від 16.06.2020 та від 22.06.2020 відповідачем також не заявлено.

Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов`язку продавця за договором поставити товар відповідає обов`язок покупця оплатити вартість цього товару.

Так, у розділі 4 договору сторонами були визначені умови щодо порядку здійснення оплати, а саме:

- товар, який поставляється відповідно до договору, сплачується покупцем за погодженими цінами в національній валюті України (пункт 4.1. договору);

- покупець здійснює оплату отриманої партії товару по факту його поставки протягом 30-ти календарних днів (пункт 4.2. договору).

При цьому, в подальшому позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду №1 від 29.07.2020 до договору, в якій сторони дійшли згоди викласти пункт 4.2. договору в наступній редакції:

- "4.2. Покупець здійснює оплату отриманої партії товару по факту його поставки протягом 150-ти календарних днів." (а.с.28).

Враховуючи вказане, судом встановлено, що строк оплати поставленого позивачем 05.05.2020, 16.06.2020 та 22.06.2020 товару на загальну суму 669 650 грн. 38 коп. є таким, що настав.

В порушення вказаних вище умов договору, відповідач поставлений у спірний період товар оплатив із порушенням визначеного у пункті 4.2. договору строку.

Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідач оплатив поставлений позивачем 05.05.2020, 16.06.2020 та 22.06.2020 товар лише частково наступним чином:

- платіжним дорученням № 13684 від 14.08.2020 на суму 80 000 грн. 00 коп. (а.с.18);

- платіжним дорученням № 16959 від 08.10.2019 на суму 100 000 грн. 00 коп. (а.с.19).

Отже, свої зобов`язання щодо своєчасної оплати поставленого позивачем 05.05.2020, 16.06.2020 та 22.06.2020 товару відповідач порушив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість в сумі 489 650 грн. 38 коп. (669 650,38 - 180 000,00); крім того, за прострочення виконання зобов`язань на підставі пункту 7.4. договору та статті 231 Господарського кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 06.06.2020 по 15.10.2020 в сумі 43 746 грн. 31 коп. та штраф у розмірі 7% вартості простроченої оплати за товар за прострочення понад 30 днів в сумі 34 275 грн. 53 коп. Відповідач із правомірністю вказаних нарахувань не погоджується. Вказане і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження повної оплати поставленого позивачем 05.05.2020, 16.06.2020 та 22.06.2020 товару на залишкову суму 489 650 грн. 38 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Більше того, відповідно до частин 1 та 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Таким чином, у зобов`язальних правовідносинах вина особи, яка порушила зобов`язання, презюмується і саме на неї покладається обов`язок з доведення відсутності своєї вини у порушенні зобов`язання.

Вказана правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 908/1399/17.

При цьому, у відзиві на позовну заяву відповідач висловив заперечення лише щодо вимог позивача про стягнення пені та штрафу та не зазначив про наявність будь-яких заперечень щодо наявності вказаної заборгованості (489 650 грн. 38 коп.) перед позивачем.

Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та у встановлені строки.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 489 650 грн. 38 коп.

При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до пункту 7.4. договору за порушення строків оплати за поставлений товар, передбачених договором, покупець сплачує постачальнику штрафні санкції у розмірі, передбаченому статтею 231 Господарського кодексу України.

За прострочення виконання зобов`язань на підставі пункту 8.4. договору та статті 231 Господарського кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 06.06.2020 по 15.10.2020 в сумі 43 746 грн. 31 коп. та штраф у розмірі 7% вартості простроченої оплати за товар за прострочення понад 30 днів (489 650,38 х 7%) в сумі 34 275 грн. 53 коп.

Відповідач проти задоволення вказаних вимог заперечує, посилаючись на те, що норми частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, на які посилається позивач під час здійснення розрахунку заявлених до стягнення пені та штрафу, застосовуються лише до негрошових зобов`язань, а у даній справі порушеним є грошове зобов`язання.

Суд погоджується із даними запереченнями відповідача та з приводу вимог позивача про стягнення пені в сумі 43 746 грн. 31 коп. та штрафу в сумі 34 275 грн. 53 коп. вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з положеннями статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшеним у договорі.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до статті 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов`язань, зазначених у частині другій цієї статті.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов`язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов`язань, визначається відповідним суб`єктом господарювання - господарською організацією.

Господарський суд відзначає, що чинне законодавство поділяє неустойку на законну і договірну. Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого неустойка стягується і конкретний її розмір.

У пункті 7.1. договору сторони визначили, що у випадку порушення своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором . Порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язань.

Як було вказано вище, відповідно до пункту 7.4. договору, за порушення строків оплати за поставлений товар, передбачених договором, покупець сплачує постачальнику штрафні санкції у розмірі, передбаченому статтею 231 Господарського кодексу України.

Позивач нарахував відповідачеві пеню та штраф на підставі пункту 7.4. договору, застосувавши під час розрахунку положення частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, тобто застосував договірну неустойку, передбачену пунктом 7.4. договору .

Однак, слід відзначити, що у пункті 7.4. договору сторони не визначили, яка саме частина статті 231 Господарського кодексу України є підставою для сплати відповідачем штрафних санкцій та не встановили конкретного розміру (відсотку) штрафної санкції (пені, штрафу), яка в силу частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України та частини 4 статті 231 Господарського кодексу України підлягає обчисленню саме у відсотках.

Суд приходить до висновку, що договір, який і є підставою для застосування договірної неустойки, містить не її розмір, а лише відсилання до норми законодавства, якою передбачені різні підстави стягнення та обчислення штрафних санкцій, зокрема частини 2, 4, 6 статті 231 Господарського кодексу України.

За приписом же статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Господарський суд констатує, що в тому випадку, коли правочин не містить у собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №904/5922/17, в якій спірними були подібні умови договору, а також у постанові Великої Палати Верховного суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18.

Отже, договір, який і є підставою для застосування договірної неустойки, містить не її розмір, а лише відсилання до норми законодавства, якою передбачені різні підстави стягнення та обчислення штрафних санкцій, зокрема частини 2, 4, 6 статті 231 Господарського кодексу України.

Крім того, слід зазначити, що укладаючи договір, сторони у пункті 7.2. договору чітко обумовили розмір пені (0,5% від вартості непоставленого (несвоєчасно поставленого) товару за кожен день прострочення) за затримку поставки, у строки, передбачені договором, а також розмір штрафу (20% від суми непоставленого (несвоєчасно поставленого) товару). Водночас, передбачаючи (за помилковими доводами позивача) відповідальність за порушення строків оплати за поставлений товар пунктом 7.4. цього ж договору, сторони не встановили конкретного розміру (відсотку) пені та штрафу.

Щодо застосування позивачем саме частини 2 статті 231 Господарського кодексу України слід відзначити, що положення частини 2 статті 231 Господарського кодексу України стосуються випадків порушення негрошового зобов`язання , натомість у наведеному випадку йдеться про порушення зобов`язання з оплати поставленого товару, яке за своєю правовою природою є грошовим зобов`язанням.

Згідно з договором стягнення штрафу у розмірі 7% за порушення виконання зобов`язання, як і пені у розмірі 0,1% вартості неоплаченого товару, не передбачено, тому правові підстави для стягнення пені в сумі 43 746 грн. 31 коп. та штрафу в сумі 34 275 грн. 53 коп. відсутні.

Аналогічну правову позицію наведено у постановах Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 905/2466/16 та від 14.02.2018 у справі № 904/1858/16.

Враховуючи вказане, суд вважає за необхідне відмовити у задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення пені в сумі 43 746 грн. 31 коп. та штрафу в сумі 34 275 грн. 53 коп.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягає частина витрат по сплаті судового збору в сумі 7 344 грн. 76 коп.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Постачальник" до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат про стягнення заборгованості за договором про закупівлю товару № 110/13/380Е від 17.02.2020 у загальному розмірі 567 672 грн. 22 коп. - задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (52210, Дніпропетровська область, м. Жовті Води, вулиця Горького, будинок 2; ідентифікаційний код 14309787) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Постачальник" (03134, м. Київ, вулиця Сім`ї Сосніних, будинок 9; ідентифікаційний код 43178192) 489 650 грн. 38 коп. - основного боргу та 7 344 грн. 76 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 23.12.2020.

Суддя Ю.В. Фещенко