Рішення

від 21.12.2020 по справі 910/9108/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.12.2020Справа № 910/9108/20 Господарський суд міста Києва у складі судді Алєєвої І.В., за участі секретаря судового засідання Голуба О.М., розглянувши в порядку загального позовного провадження

за позовом Акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України

до Товариства з обмеженою відповідальністю Грона плюс

за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства

про визнання договору недійсним

За участю представників сторін, згідно протоколу судового засідання від 21.12.2020

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство Державна продовольчо-зернова корпорація України звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Грона плюс про визнання договору недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що дистриб`юторський договір від 03.12.2019 № 704 з боку позивача в особі Голови правління ОСОБА_1, та представника ОСОБА_2 з відповідачем укладено з перевищенням повноважень, що є підставою для визнання недійсним договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.06.2020 розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача - Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства. Розгляд справи призначено на 27.07.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2020 продовжено строк підготовчого провадження, розгляд справи відкладено на 21.09.2020.

21.09.2020 від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити в задоволенні позову.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.09.2020 відкладено підготовче засідання на 19.10.2020.

22.09.2020 від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

12.10.2020 від позивача через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив, в якому позивач просив задовольнити позовні вимог у повному обсязі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.10.2020 відкласти підготовче засідання на 23.11.2020.

18.11.2020 від відповідача через канцелярію суду надійшли письмові заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву.

23.11.2020 від позивача через канцелярію суду надійшли письмові пояснення по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2020 відкладено підготовче засідання на 07.12.2020.

02.12.2020 від відповідача через канцелярію суду надійшли письмові пояснення по справі, в яких просив відмовити в задоволені позовних вимог.

В процесі розгляду справи судом було відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про витребування у позивача положення про внутрішню організацію роботи на підприємстві.

Також, судом було оглянуто оригінал спірного договору наданого позивачем та документів, що стосуються предмету спору.

07.12.2020 від відповідача надійшли письмові пояснення по справі, в яких відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.12.2020 відмовлено в задоволені клопотань відповідача про витребування фінансової та податкової звітності позивача з іншими контрагентами, а також протоколів комітету з цінової політики, оскільки вказані докази не є належними в розумінні ст. 76 ГПК України, виходячи з предмету позову та характеру спірних правовідносин. Вказаною ухвалою закінчено підготовче провадження по справі та призначено розгляд справи по суті на 21.12.2020.

21.12.2020 від відповідача через канцелярію суду надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, а саме висновку Інституту держави і права імені В.М. Корецького від 21.12.2020 № 126/273-е.

Позивач в судовому засіданні заперечив проти задоволення вказаного клопотання.

Відповідно до ч. 9 ст. 80 ГПК України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Відповідачем не додано до вказаного клопотання доказів про направлення позивачу вказаного висновку, позивач заперечив проти залучення до матеріалів справи висновку, а тому суд з урахуванням приписів ч. 9 ст. 80 ГПК України відмовив в задоволенні вказаного клопотання відповідача і відповідно про відкладення судового засідання.

21.12.2020 від відповідача через канцелярію суду надійшла письмова промова в судових дебатах.

У судове засідання 21.12.2020 з`явились представники позивача, позовні вимоги підтримали в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 21.12.2020 надав пояснення суду та просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник третьої особи в судове засідання 21.12.2020 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення від 11.12.2020.

Крім того, суд враховує, що явка представників учасників у судове засідання обов`язковою не визнавалась, а сама третя особа не повідомляла суд про наміри подання доказів чи неможливості їх подання, а також про намір представника взяти участь у судовому засіданні.

У відповідності до вимог п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

Відповідно до ст. 114 ГПК України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

При цьому Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 06.12.2018 у справі № 5011-46/18261-2012.

З урахуванням карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на запобігання поширення коронавірусної хвороби (COVID-19) строк розгляду даної справи Господарським судом міста Києва продовжено з урахуванням розумності тривалості розгляду справи по суті.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 21.12.2020 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

03.12.2019 між позивачем та відповідачем було оформлено Дистриб`юторський договір № 704, за умовами якого постачальник на термін дії договору призначає дистриб`ютора в якості не ексклюзивного дистриб`ютора з розповсюдженням товару на умовах, встановлених цим договором. Дистриб`ютор зобов`язується прийняти від постачальника для реалізації та сплатити вартість товару відповідно до умов договору (п. 2.1., 2.2. Договору).

Відповідно до п. 4.1. Договору, ціна договору визначається шляхом додавання сум, вказаних у всіх видаткових накладних.

Згідно п. 4.2. Договору постачальник зобов`язується поставити товар за обсягами і ціною для Дистриб`ютора на перші 180 (сто вісімдесят) календарних днів, починаючи з моменту підписання Договору, що визначаються номенклатурою (Додаток 1).

Пунктом 4.4. Договору сторони визначили, що обсяги продажів товару для дистриб`ютора на кожні наступні терміни, визначаються кожною наступною номенклатурою, та встановлюються на рівні не менше від обсягів попередньої номенклатури, але не більше виробничих потужностей постачальника.

У разі неукладення нової номенклатури, після спливу термінів попередньої, вартість та обсяги продажів товару для дистриб`ютора, визначаються на умовах попередньої номенклатури до моменту укладення нової номенклатури (п. 4.7. Договору).

Товар постачається постачальником у обсягах, номенклатурі, в строки та в місці поставки, визначені у відповідній заявці, поданій дистриб`ютором постачальнику (п. 4.8. Договору).

Оплата за кожну партію Товару здійснюється не пізніше 120 (ста двадцяти) днів з моменту поставки, що підтверджується підписанням товарно-транспортної та видаткової накладних представником дистриб`ютора, такої партії товару на підставі відповідної заявки. Товар, що поставляється, оплачується по узгодженим сторонами цінам у відповідному додатку до цього договору, який діє на момент поставки товару (п. 6.1., 6.5. Договору).

Вказаний договір з боку позивача - Акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України підписаний Головою правління ОСОБА_1, яка діє на підставі Статуту, та представником товариства ОСОБА_2, який діє на підставі довіреності № 998 від 25.10.2019.

Позивач вказує, що вказані особи, підписували спірний дистриб`юторський договір від імені позивача з перевищенням свої повноважень, що є підставою для застосування ст. 203, 215 ЦК України щодо визнання договору недійсним.

Матеріалами справи підтверджується, що Наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 03.12.2019 № 98-п ОСОБА_1 звільнена з посади Голови правління Акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України . Наказом Акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України від 03.12.2019 № 892-к припинено з 03.12.2019 повноваження ОСОБА_1 як голови правління.

Звільнення ОСОБА_1 з посади Голови правління Акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України відбулось у день підписання спірного договору.

На момент укладання Договору, повноваження Голови правління щодо вчинення правочинів визначалися статутом АТ ДПЗКУ в редакції, яка затверджена наказом Мінагрополітики від 29.08.2019 № 502,

Підпунктом 20 пункту 11.9. розділу 11 Статуту визначено, що Голова правління має право приймати рішення про вчинення правочину у разі, коли ринкова вартість майна або послуг становить до 5 % вартості активів за даними останньої річної звітності Товариства.

Вартість активів позивача за даними річної бухгалтерської звітності, станом на 31.12.2018 становить 31 619 255 000, 00 грн, що підтверджується балансом товариства (звіт про фінансовий стан) станом на 31.12.2018.

Наведеними положеннями Статуту АТ ДПЗКУ , підтверджується обмеження повноважень Голови правління товариства щодо вчинення правочинів (сума не повинна перевищувати 1 580 962 750, 00 грн).

Крім того, згідно з довіреністю від 25.10.2019 № 998, яка зазначена у преамбулі оспорюваного Договору, начальник відділу з продажу на внутрішній ринок управління з продажу готової продукції комерційного департаменту АТ ДПЗКУ ОСОБА_2, який також підписав спірний договір від імені позивача, мав повноваження на укладення договорів лише на суму, що не перевищує 10 000 000, 00 грн.

Ціна Договору визначається шляхом додавання сум, вказаних у всіх видаткових накладних (п. 4.1. Договору).

Згідно п. 4.2. Договору постачальник зобов`язується поставити товар за обсягами і ціною для дистриб`ютора на перші 180 (сто вісімдесят) календарних днів, починаючи з моменту підписання договору, що визначаються номенклатурою (Додаток 1).

Обсяги продажів товару для дистриб`ютора на кожні наступні терміни, визначаються кожною наступною номенклатурою, та встановлюються на рівні не менше від обсягів попередньої номенклатури, але не більше виробничих потужностей постачальника (п. 4.4. Договору).

Відповідно до п. 14.1. Договір набирає чинсоті з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2024.

Мінімальна сума договору за 5 років з врахуванням приписів пунктів 4.1., 4.2., 4.4., 14.1. Договору щодо обсягів продажу продукції в наступні терміни з урахуванням Додатку № 1 до Договору, встановлюється у розмірі 2 604 659 060, 00 грн.

Вищевикладеним підтверджується, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які від імені АТ ДПЗКУ підписували Дистриб`юторський договір від 03.12.2019 № 704, не мали права на його укладення від імені АТ ДПЗКУ , без відповідного рішення правління Товариства, оскільки повноваження голови правління ОСОБА_1 згідно статуту товариства обмежуються укладенням договорів від імені товариства на суму, що не перевищує 1 580 962 750, 00 грн, а повноваження ОСОБА_2 згідно довіреності від 25.10.2019 № 998 обмежуються сумою, що не перевищує 10 000 000, 00 грн.

Отже, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не мали необхідного обсягу цивільної дієздатності від імені АТ ДПЗКУ підписувати спірний договір.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом частин першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно ч. 3, 5 ст. 65 ГК України для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) керівника підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді. Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

Частиною 1 ст. 13 Закону України Про акціонерні товариства визначено, що установчим документом акціонерного товариства є його статут.

Змістом ч. 2 ст. 58 Закону України Про акціонерні товариства підтверджується, що виконавчий орган діє від імені акціонерного товариства у межах, встановлених статутом акціонерного товариства і законом.

Статтею 154 ЦК України визначено, що установчим документом акціонерного товариства є його статут. Статут акціонерного товариства крім відомостей, передбачених статтею 88 цього Кодексу, має містити відомості про: розмір статутного капіталу; умови про категорії акцій, що випускаються товариством, та їхню номінальну вартість і кількість; права акціонерів; склад і компетенцію органів управління товариством та про порядок ухвалення ними рішень. У статуті акціонерного товариства мають також міститися інші відомості, передбачені законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Господарським судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 під час підписання спірного Дистриб`юторського договору від імені АТ ДПЗКУ не мали відповідного обсягу цивільної дієздатності, а тому у відповідності до вимог ст. 203, 215 ЦК України Дистриб`юторський договір від 03.12.2019 № 704, що укладений між позивачем та відповідачем підлягає визнанню недійсним.

Частиною 1 ст. 241 ЦК України визначено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Доказом схвалення договору є дії уповноваженого органу або уповноваженої посадової особи підприємства. Схвалення як юридична дія (правочин) вимагає відповідних повноважень.

Підпунктом 20 пункту 11.9. розділу 11 статуту АТ ДПЗКУ (в редакції чинній станом на день укладення спірного договору) визначено, що Голова правління вправі приймати рішення про вчинення правочину у разі, коли ринкова вартість майна або послуг становить до 5 % вартості активів за даними річної звітності Товариства.

Відповідно до підпункту 9 пункту 11.6 розділу 11 статуту позивача, до повноважень правління належить вирішення всіх інших питань діяльності товариства, крім тих, що належать до компетенції Загальних Зборів, Наглядової ради та Ревізійної комісії.

Враховуючи положення Статуту товариства та те, що сума спірного Договору перевищує 5 % вартості активів за даними річної фінансової звітності АТ ДПЗКУ за 2018 рік, рішення про надання згоди на укладення Договору належить до компетенції Правління АТ ДПЗКУ , отже, при укладенні оспорюваного Договору представники АТ ДПЗКУ діяли з перевищенням повноважень, передбачених статутом Товариства.

Правління АТ ДПЗКУ рішення про укладення оспорюваного Договору не приймало, не уповноважувало ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на вчинення даного правочину.

Також правління АТ ДПЗКУ як єдиний уповноважений орган на укладення даної категорії договорів не делегувало права на вчинення правочинів по виконанню оспорюваного договору жодній посадовій особі АТ ДПЗКУ .

За змістом статуту Акціонерного товариства (в редакціях, затвердженій наказом Міністерства розвитку, торгівлі та сільського господарства України від 24.12.2019 № 802) органами управління Акціонерного товариства є: загальні збори, наглядова рада, правління, ревізійна комісія. Виконавчим органом Товариства, що здійснює управління його поточною діяльністю є правління.

Положеннями статуту Акціонерного товариства підтверджується, що голова правління не є самостійним виконавчим органом управління, а тому зобов`язаний діяти на підставі рішень, прийнятих правлінням АТ ДПЗКУ . Вчинення головою правління товариства юридичних дій, правочинів без рішення правління є виходом за межі його повноважень.

Абзацом 6 пункту 13.3. розділу 13 статуту АТ ДПЗКУ (в редакції, затвердженій наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 24.12.2019 № 802) до компетенції правління товариства належить вчинення правочинів, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, становить до 10 (десяти) відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності Товариства.

Також до повноважень правління АТ ДПЗКУ належало вирішення інших питань, пов`язаних з поточною діяльністю Товариства, за винятком тих, що віднесені законодавством та цим статутом до виключної компетенції загальних зборів та наглядової ради (абз. 14 п. 13.3 розділу 13 Статуту АТ ДПЗКУ (в редакції від 24.12.2019 № 802).

Самостійно, без рішення правління товариства Голова правління АТ ДПЗКУ чи будь-хто інший не мав повноважень виконувати оспорюваний Договір, оскільки:

- голова правління самостійно приймає рішення з питань діяльності Товариства, за винятком питань, що належать до компетенції інших органів Товариства відповідно до законодавства та з урахуванням положень цього статуту (абзац 2 пункт 13.10 розділ 13 статуту АТ ДПЗКУ );

- голова правління видає розпорядчі документи в інтересах Товариства тільки в межах компетенції (абзац 4 пункт 13.10 розділ 13 статуту АТ ДПЗКУ );

- голова правління розпоряджається майном та коштами Корпорації виключно відповідно до законодавства та цього статуту (абзац 6 пункту 13.10 статуту АТ ДПЗКУ );

- голова правління у разі делегування повноважень правлінням Товариства вчиняє правочини, якщо ринкова вартість майна (робіт, послуг), що є предметом такого правочину, становить до 10 відсотків за даними останньої річної фінансової звітності Товариства (абзац 14 п. 13.10 розділ 13 статуту АТ ДПЗКУ ).

Матеріалами справи підтверджується, що рішенням Правління АТ ДПЗКУ від 19.06.2020, оформленим протоколом засідання Правління АТ ДПЗКУ від 19.06.2020 № 54, було прийнято рішення про несхвалення Дистриб`юторського договору від 03.12.2019 № 704, оскільки його було укладено представниками АТ ДПЗКУ з перевищенням повноважень і на невигідних умовах для товариства та доручено юридичному департаменту товариства звернутись до суду з позовом про визнання недійсним Договору.

Враховуючи те, що представники позивача, які вчиняла оспорювані правочини, діяли з перевищенням повноважень та в подальшому такий договір не був схвалений у належному порядку, а саме органом уповноваженим відповідно до установчих документів товариства, господарський суд вважає, що схвалення спірного договору з боку позивача не відбулось. З вказаним висновком погоджується Верховний Суд у Постанові від 31.07.2019 № 910/2030/18.

Щодо обізнаності відповідача про обмеження повноважень підписантів з боку відповідача за спірним договором на вчинення відповідного правочину, господарський суду зазначає.

Частиною 5 ст. 152 ЦК України встановлено, що акціонерне товариство, яке здійснює публічне розміщення акцій, зобов`язане щорічно публікувати для загального відома річний звіт, бухгалтерський баланс, відомості про прибутки і збитки, а також іншу інформацію, передбачену законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 40 Закону України Про цінні папери та фондовий ринок річна інформація про емітента є регульованою інформацією та підлягає розкриттю емітентом не пізніше 30 квітня року, наступного за звітним. Річна інформація повинна залишатися в публічному доступі на власному веб-сайті емітента протягом щонайменше 10 років після її розкриття.

Судом встановлено, що позивачем у відповідності до наведених вимог Закону було обліковано інформацію про річну звітність емітента за 2018 рік яка становить 31 619 255 000, 00 грн.

Підпунктом 20 пункту 11.9 розділу 11 Статуту АТ ДПЗКУ (в чинній редакції статуту станом на 29.08.2019) визначено, що голова Правління має право приймати рішення про вчинення правочину у разі, коли ринкова вартість майна або послуг становить до 5 % вартості активів за даними річної звітності Товариства.

З урахуванням річної звітності емітента за 2018 рік 5 % вартості активів позивача становить 1 580 962 750, 00 грн, в той час сума договору з урахуванням Додатку № 1 до договору за 5 років становить 2 604 659 060, 00 грн.

Відповідно до пункту 3.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 906/100/17, від 12.06.2018 у справі № 927/976/17, від 26.02.2019 у справі № 925/1453/16, від 02.04.2019 у справі № 904/2178/18, від 02.10.2019 у справі № 910/22198/17).

Щодо викладених у відзиві на позов аргументів, вони не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки не спростовують доводів позивача та суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, суд оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідачів.

Керуючись ст. ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати недійсним Дистриб`юторський договір № 704 від 03.12.2019, який укладений між АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ ДЕРЖАВНА ПРОДОВОЛЬЧО-ЗЕРНОВА КОРПОРАЦІЯ УКРАЇНИ та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ГРОНА ПЛЮС .

3. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ГРОНА ПЛЮС (01042, місто Київ, ПРОВУЛОК НОВОПЕЧЕРСЬКИЙ, будинок 3, корпус 2, офіс 9, ідентифікаційний код 42374562) на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ДЕРЖАВНА ПРОДОВОЛЬЧО-ЗЕРНОВА КОРПОРАЦІЯ УКРАЇНИ (01033, місто Київ, ВУЛИЦЯ САКСАГАНСЬКОГО, будинок 1, ідентифікаційний код 37243279) витрати зі сплати судового збору у розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 24.12.2020

Суддя І.В. Алєєва