Постанова

від 11.08.2021 по справі 910/9108/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 910/9108/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Уркевича В. Ю.- головуючого, Мачульського Г. М., Краснова Є. В.,

за участю секретаря судового засідання Брінцової А. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2021 (головуючий суддя Дідиченко М. А., судді Кропивна Л. В., Руденко М. А.) у справі

за позовом Акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України

до Товариства з обмеженою відповідальністю Грона Плюс ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства,

про визнання недійсним договору,

за участю представників:

позивача - Бітюкової І. В. (адвокат),

відповідача - не з`явився,

третьої особи - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У червні 2020 року Акціонерне товариство Державна продовольчо-зернова корпорація України (далі - АТ ДПЗКУ , позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Грона плюс (далі - ТОВ Грона плюс , відповідач) про визнання недійсним дистриб`юторського договору від 03.12.2019 № 704 (далі - договір).

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір зі сторони позивача в особі голови правління Марченко Ірини Олександрівни (далі - Марченко І. О.) та представника Петроченка Олексія Володимировича (далі - Петроченко О. В.) з відповідачем укладено з перевищенням повноважень, що є підставою для визнання його недійсним.

3. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.06.2020 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

4. 03.12.2019 між АТ ДПЗКУ (постачальник) та ТОВ Грона Плюс (дистриб`ютор) укладено договір, за умовами якого постачальник на термін дії договору призначає дистриб`ютора як не ексклюзивного дистриб`ютора з розповсюдженням товару на умовах, встановлених цим договором. Дистриб`ютор зобов`язується прийняти від постачальника для реалізації та сплатити вартість товару відповідно до умов договору (пункти 2.1., 2.2. договору).

5. Відповідно до пункту 4.1. договору ціна договору визначається шляхом додавання сум, вказаних у всіх видаткових накладних.

6. Згідно з пунктом 4.2. договору постачальник зобов`язується поставити товар за обсягами і ціною для дистриб`ютора на перші 180 (сто вісімдесят) календарних днів, починаючи з моменту підписання договору, що визначаються номенклатурою (додаток 1).

7. Пунктами 4.4., 4.5. договору сторони визначили, що обсяги продажів товару для дистриб`ютора на кожні наступні терміни визначаються кожною наступною номенклатурою та встановлюються на рівні не менше від обсягів попередньої номенклатури, але не більше виробничих потужностей постачальника. Ціна одиниці товару для дистриб`ютора на кожні наступні терміни визначаються кожною наступною номенклатурою та переглядається (коригується) з урахуванням індексу споживчих цін.

8. Відповідно до пункту 4.6. договору постачальник має право в односторонньому порядку змінити ціну товару. При цьому постачальник повинен попередньо повідомити дистриб`ютора про зміну ціни не пізніше ніж за 45 календарних днів до такої зміни, шляхом направлення до підписання нової номенклатури.

9. У разі неукладення нової номенклатури, після спливу термінів попередньої, вартість та обсяги продажів товару для дистриб`ютора визначаються на умовах попередньої номенклатури до моменту укладення нової номенклатури (пункт 4.7. договору).

10. Товар постачається постачальником у обсягах, номенклатурі, в строки та в місці поставки, визначені у відповідній заявці, поданій дистриб`ютором постачальнику (пункт 4.8. договору).

11. Оплата за кожну партію товару здійснюється не пізніше 120 (ста двадцяти) днів з моменту поставки, що підтверджується підписанням товарно-транспортної та видаткової накладних представником дистриб`ютора, такої партії товару на підставі відповідної заявки. Товар, що поставляється, оплачується за узгодженими сторонами цінами у відповідному додатку до цього договору, який діє на момент поставки товару (пункти 6.1., 6.5. договору).

12. Відповідно до пункту 14.1. договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2024.

13. Указаний договір зі сторони позивача - АТ ДПЗУ підписаний головою правління Марченко І. О., яка діє на підставі статуту, та представником товариства позивача Петроченком О. В., який діє на підставі довіреності від 25.10.2019 № 998.

14. На момент укладання договору повноваження голови правління щодо вчинення правочинів визначалися статутом позивача в редакції, яка затверджена наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.08.2019 № 502.

15. Підпунктом 20 пункту 11.9. розділу 11 статуту визначено, що голова правління має право приймати рішення про вчинення правочину у разі, коли ринкова вартість майна або послуг становить до 5 % вартості активів за даними останньої річної звітності товариства.

16. Вартість активів позивача за даними річної бухгалтерської звітності станом на 31.12.2018 становить 31 619 255 000,00 грн, що підтверджується балансом товариства (звіт про фінансовий стан) станом на 31.12.2018.

17. Отже, наведеними положеннями статуту АТ ДПЗКУ підтверджується обмеження повноважень голови правління товариства щодо вчинення правочинів (сума не повинна перевищувати 1 580 962 750,00 грн).

18. Крім того, згідно з довіреністю від 25.10.2019 № 998, яка зазначена у преамбулі оспорюваного договору, начальник відділу з продажу на внутрішній ринок управління з продажу готової продукції комерційного департаменту АТ ДПЗКУ Петроченко О. В., який також підписав спірний договір від імені позивача, мав повноваження на укладення договорів лише на суму, що не перевищує 10 000 000,00 грн.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

19. Господарський суд міста Києва рішенням від 21.12.2020 (суддя Алєєва І. В.) позов задовольнив повністю.

20. Суд першої інстанції вказав, що мінімальна сума договору за 5 років з врахуванням приписів пунктів 4.1., 4.2., 4.4., 14.1. договору щодо обсягів продажу продукції в наступні терміни з урахуванням додатку № 1 до договору встановлюється у розмірі, що перевищує обмеження повноважень голови правління товариства Марченко І. О. та начальника відділу Петроченко О. В щодо вчинення правочинів.

21. З урахуванням зазначеного суд дійшов висновку, що Марченко І. О. та Петроченко О. В. під час підписання спірного договору від імені АТ ДПЗКУ не мали відповідного обсягу цивільної дієздатності, а тому відповідно до вимог статей 203, 215 Цивільного кодексу України спірний договір, укладений між сторонами, підлягає визнанню недійсним.

22. Північний апеляційний господарський суд постановою від 07.04.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2020 скасував та прийняв нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовив у повному обсязі.

23. Суд апеляційної інстанції зазначив, що пунктом 4.1. договору визначено, що ціна договору визначається шляхом додавання сум, вказаних у всіх видаткових накладних. Тобто сторонами в договорі було погоджено гнучку ціну, яка визначається шляхом додавання сум поставленого товару згідно із всіма підписаними між сторонами видатковими накладними.

24. Пунктом 4.2. договору та додатком № 1 (номенклатура товарів) було встановлено лише обсяги та ціну одиниці продукції, які позивач зобов`язувався поставити протягом 180 календарних днів з моменту підписання договору, та які відповідно до умов пунктів 4.3.- 4.6. договору в подальшому підлягали коригуванню (зокрема із правом позивача в одноособовому порядку на зміну ціни товару) з урахуванням індексу інфляції споживчих цін та враховуючи виробничі потужності позивача.

25. Як вбачається з номенклатури товарів (додаток № 1 до договору), сторонами було погоджено обсяг та ціну продукції на період грудень 2019 - травень 2020 року.

26. Крім того, пунктами 4.4., 4.5. договору передбачено, що майбутні обсяги продажу (поставки) товару погоджуються сторонами в наступних номенклатурах, в яких сторони визначають як нові обсяги поставки, так і нову ціну товару.

27. Тому здійснений як позивачем, так і судом першої інстанції розрахунок ціни договору за 5 років, виходячи із суми товару за номенклатурою, яка була погоджена лише на 6 місяців, суперечить умовам договору та вимогам цивільного законодавства України.

28. Разом з тим суд апеляційної інстанції вказав, що сума фактично поставленої продукції за видатковими накладними не перевищує обмежень, встановлених статутом АТ ДПЗКУ , а тому на момент укладення спірного правочину голова правління Марченко І. О. діяла в межах повноважень, передбачених статутом.

29. Судом також враховано, що після укладення спірного договору позивачем вчинялись дії, які підтверджують схвалення юридичною особою дистриб`юторського договору, а саме часткове виконання договору зі сторони позивача.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

30. У червні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ ДПЗКУ , в якій скаржник просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2021 скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2020 - залишити в силі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи касаційної скарги і заперечень на неї

31. Підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

32. На обґрунтування підстав касаційного оскарження АТ ДПЗКУ (з урахуванням заяви про усунення недоліків касаційної скарги) посилається на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема, статті 180, 181, частину першу статті 188, статті 189, 265 Господарського кодексу України, статті 92, 207, частину першу статті 215, статті 241, 525, 639, 655, 669, 671, 691, 712 Цивільного кодексу України, порушено норми процесуального права, зокрема пункт 3 частини першої статті 282 Господарського процесуального кодексу України, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду:

- від 12.12.2019 у справі № 916/40/19 (щодо визначення загальної суми прийнятого представником від імені юридичної особи зобов`язання за правочином встановленою у договорі вартості майна (робіт, послуг), загальна сума (з урахуванням визначених договором номенклатури, цін та строку дії договору) якого на момент вчинення правочину має порівнюватись із обмеженнями повноважень представника, вказаними у статуті, законі або довіреності);

- від 18.02.2020 у справі № 910/16658/18 (щодо визначення згідно зі статтею 632 Господарського кодексу України загальної ціни договору поставки на момент його укладення при недопустимості її односторонньої зміни);

- від 26.02.2019 у справі № 925/1453/16, від 20.02.2018 у справі № 906/100/17, від 23.01.2020 у справі № 915/1734/18 (щодо обізнаності іншої сторони договору зі статутом (іншим документом) контрагента за договором у частині, яка стосується відповідних повноважень представника контрагента, та поінформованість про наявність обмежень повноважень представника її контрагента, якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи);

- від 23.01.2020 у справі № 915/1734/18, від 20.03.2018 у справі № 910/8794/16, від 30.04.2020 у справі № 925/1147/18, від 25.04.2018 у справі № 910/9915/17, від 05.12.2019 у справі № 910/5137/19 (стосовно допустимості схвалення правочину, вчиненого представником з перевищенням повноважень, виключно органом або особою, уповноваженою відповідно до закону, установчих документів або договору вчиняти такі правочини або здійснювати дії, які можуть розглядатися як схвалення).

33. У судовому засіданні представник позивача підтримала касаційну скаргу та просила її задовольнити.

Позиція ТОВ Грона Плюс

34. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ Грона Плюс вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про те, що ціна договору складається внаслідок додавання сум, зазначених у видаткових накладних, що фіксують факт поставки товару.

35. Відповідач вказує, що АТ ДПЗКУ під час дії договору поставило ТОВ Грона Плюс товар лише на суму 9 127 748,00 грн, що не перевищує обмежень, встановлених статутом та довіреністю, щодо повноважень голови правління товариства Марченко І. О. та начальника відділу Петроченка О. В на вчинення правочинів.

36. ТОВ Грона Плюс зазначає, що номенклатура, в якій було визначено ціни та обсяги поставок, діяла 180 днів та відповідно до пункту 4.6. договору було передбачено право позивача на зміну ціни товару.

37. Відповідач також вважає необґрунтованими доводи позивача щодо необхідності схвалення спірного правочину правлінням АТ ДПЗКУ , оскільки відповідне рішення є одностороннім документом позивача та не спростовує законних дій голови правління Марченко І. О. на момент укладення договору.

38. Стосовно доводів позивача про те, що ТОВ Грона Плюс було обізнане щодо обмеження на укладання договорів зі сторони голови правління позивача, визначені статутом, відповідач вказує, що чинним законодавством не передбачено обов`язку знайомитися зі статутом контрагента. Крім того, ТОВ Грона Плюс виходило із засад добросовісності постачальника, коли сторони у пункті 13.5. договору засвідчили наявність у них необхідних повноважень на укладання договору.

39. З урахуванням наведеного відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, як таку, що ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

40. До початку судового засідання 11.08.2021 (згідно з протоколом створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису) від представника ТОВ Грона Плюс Балицького Т. М. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.

41. Обґрунтовуючи вказане клопотання, представник відповідача зазначає про необхідність його участі у судовому засіданні (як адвоката) в іншій справі у кримінальному провадженні, у зв`язку з чим просить визнати поважними причини неявки у судове засідання у справі № 910/9108/20.

42. Оскільки ТОВ Грона Плюс був наданий відзив на касаційну скаргу позивача, представник відповідача Балицький Т. М. був присутній у судовому засіданні 28.07.2021 та виклав заперечення щодо касаційної скарги, явка представників учасників справи у судове засідання касаційного суду не визнавалася обов`язковою, суд касаційної інстанції залишає вказане клопотання представника відповідача без задоволення.

43. Третя особа правом на подання письмового відзиву на касаційну скаргу, передбаченим статтею 295 Господарського процесуального кодексу України, не скористалася.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

44. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

45. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідив наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірив на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

46. Підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

47. Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

48. Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є обов`язковим для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

49. Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

50. Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

51. Згідно із частиною першою статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

52. Тобто, виходячи з наведених приписів, позивач, звертаючись із даним позовом до суду з вимогою про визнання недійсним договору, зобов`язаний довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними на момент його вчинення.

53. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 916/40/19, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі.

54. Відповідно до частини першої, другої статті 207 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення договору) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

55. Згідно із частиною першою статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

56. Відповідно до статті 154 Цивільного кодексу України установчим документом акціонерного товариства є його статут. Статут акціонерного товариства крім відомостей, передбачених статтею 88 цього Кодексу, має містити відомості про: розмір статутного капіталу; умови про категорії акцій, що випускаються товариством, та їхню номінальну вартість і кількість; права акціонерів; склад і компетенцію органів управління товариством та про порядок ухвалення ними рішень. У статуті акціонерного товариства мають також міститися інші відомості, передбачені законом.

57. Частиною першою статті 13 Закону України Про акціонерні товариства визначено, що установчим документом акціонерного товариства є його статут.

58. Згідно із частиною другою статті 58 Закону України Про акціонерні товариства виконавчий орган діє від імені акціонерного товариства у межах, встановлених статутом акціонерного товариства і законом.

59. Як вже вказувалося, 03.12.2019 між АТ ДПЗКУ (постачальник) та ТОВ Грона Плюс (дистриб`ютор) було укладено договір, за умовами якого постачальник на термін дії договору призначає дистриб`ютора як не ексклюзивного дистриб`ютора з розповсюдженням товару на умовах, встановлених цим договором. Дистриб`ютор зобов`язується прийняти від постачальника для реалізації та сплатити вартість товару відповідно до умов договору (пункти 2.1., 2.2. договору).

60. Суд першої інстанції встановив, що наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 03.12.2019 № 98-п Марченко І. О. звільнена з посади голови правління АТ ДПЗКУ . Наказом АТ ДПЗКУ від 03.12.2019 № 892-к припинено з 03.12.2019 повноваження Марченко І. О. як голови правління.

61. Звільнення Марченко І. О. з посади голови правління АТ ДПЗКУ відбулось у день підписання спірного договору.

62. Місцевий господарський суд зазначив, що на момент укладання договору повноваження голови правління щодо вчинення правочинів визначалися статутом АТ ДПЗКУ в редакції, яка затверджена наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.08.2019 № 502.

63. Підпунктом 20 пункту 11.9. розділу 11 статуту визначено, що голова правління має право приймати рішення про вчинення правочину у разі, коли ринкова вартість майна або послуг становить до 5 % вартості активів за даними останньої річної звітності товариства.

64. Вартість активів позивача за даними річної бухгалтерської звітності станом на 31.12.2018 становить 31 619 255 000,00 грн, що підтверджується балансом товариства (звіт про фінансовий стан) станом на 31.12.2018.

65. Звідси наведеними положеннями статуту АТ ДПЗКУ підтверджується обмеження повноважень голови правління товариства щодо вчинення правочинів (сума на момент укладення договору не повинна перевищувати 1 580 962 750,00 грн).

66. Крім того, згідно з довіреністю від 25.10.2019 № 998, яка зазначена в преамбулі оспорюваного договору, начальник відділу з продажу на внутрішній ринок управління з продажу готової продукції комерційного департаменту АТ ДПЗКУ Петроченко О. В., який також підписав спірний договір від імені позивача, мав повноваження на укладення договорів лише на суму, що не перевищує 10 000 000, 00 грн.

67. Суд першої інстанції зазначив, що ціна договору визначається шляхом додавання сум, вказаних у всіх видаткових накладних (пункт 4.1. договору).

68. Згідно з пунктом 4.2. договору постачальник зобов`язується поставити товар за обсягами і ціною для дистриб`ютора на перші 180 (сто вісімдесят) календарних днів, починаючи з моменту підписання договору, що визначаються номенклатурою (додаток 1).

69. Відповідно до пункту 4.4. договору обсяги продажів товару для дистриб`ютора на кожні наступні терміни, визначаються кожною наступною номенклатурою, та встановлюються на рівні не менше від обсягів попередньої номенклатури, але не більше виробничих потужностей постачальника.

70. У пункті 14.1. визначено, що договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2024.

71. З урахуванням викладеного суд першої інстанції дійшов висновку, що мінімальна сума договору за 5 років з врахуванням приписів пунктів 4.1., 4.2., 4.4., 14.1. договору щодо обсягів продажу продукції в наступні терміни з урахуванням додатку № 1 до договору встановлюється у розмірі 2 604 659 060,00 грн.

72. Отже, Марченко І. О. та Петроченко О. В. , які від імені АТ ДПЗКУ підписували договір, не мали права на його укладення від імені АТ ДПЗКУ без відповідного рішення правління товариства, оскільки повноваження голови правління Марченко І. О. згідно зі статутом товариства обмежуються укладенням договорів від імені товариства на суму, що не перевищує 1 580 962 750,00 грн, а повноваження Петроченко О. В. згідно з довіреністю від 25.10.2019 № 998 обмежуються сумою, що не перевищує 10 000 000,00 грн.

73. Суд касаційної інстанції погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

74. Згідно з пунктом 4.3. договору ціна та обсяги продажів (поставок) товару для дистриб`ютора на кожні наступні терміни визначається кожною наступною номенклатурою за 90 календарних днів до закінчення термінів, що визначені у попередній номенклатурі.

75. Відповідно до пункту 4.4. договору обсяги продажів товару для дистриб`ютора на кожні наступні терміни визначаються кожною наступною номенклатурою, та встановлюються на рівні не менше від обсягів попередньої номенклатури, але не більше виробничих потужностей постачальника.

76. Пунктом 4.7. договору передбачено, що у разі неукладення нової номенклатури, після спливу термінів попередньої, вартість та обсяги продажів товару для дистриб`ютора, визначаються на умовах попередньої номенклатури до укладення нової номенклатури.

77. Звідси при укладенні договору сторони в номенклатурі вже визначили, що вартість договору складе принаймні 2 604 659 060,00 грн.

78. З урахуванням викладеного висновки апеляційного господарського суду про те, що здійснений як позивачем, так і судом першої інстанції розрахунок ціни договору за 5 років, виходячи із суми товару за номенклатурою, яка була погоджена лише на 6 місяців, суперечать умовам договору та є необґрунтованими.

79. Щодо обізнаності відповідача про обмеження повноважень на вчинення відповідного правочину зі сторони позивача, то суд першої інстанції зазначив, що частиною п`ятою статті 152 Цивільного кодексу України встановлено, що акціонерне товариство, яке здійснює публічне розміщення акцій, зобов`язане щорічно публікувати для загального відома річний звіт, бухгалтерський баланс, відомості про прибутки і збитки, а також іншу інформацію, передбачену законом.

80. Відповідно до частини четвертої статті 40 Закону України Про цінні папери та фондовий ринок (в редакції, чинній на момент укладення договору) річна інформація про емітента є регульованою інформацією та підлягає розкриттю емітентом не пізніше 30 квітня року, наступного за звітним. Річна інформація повинна залишатися в публічному доступі на власному веб-сайті емітента протягом щонайменше 10 років після її розкриття.

81. Суд першої інстанції встановив, що позивачем відповідно до наведених вимог вказаного Закону було обліковано інформацію про річну звітність емітента за 2018 рік, яка становить 31 619 255 000,00 грн.

82. Підпунктом 20 пункту 11.9 розділу 11 статуту АТ ДПЗКУ (в чинній редакції статуту станом на момент укладення договору) визначено, що голова правління має право приймати рішення про вчинення правочину у разі, коли ринкова вартість майна або послуг становить до 5 % вартості активів за даними річної звітності товариства.

83. Як правильно зазначив місцевий господарський суд, якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

84. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 927/976/17, від 02.04.2019 у справі № 904/2178/18, від 02.10.2019 у справі № 910/22198/17 та від 20.02.2018 у справі № 906/100/17, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі.

85. Звідси відповідач був обізнаний про обмеження повноважень на вчинення відповідного правочину зі сторони позивача.

86. Разом з тим суд апеляційної інстанції встановив, що на виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 6 773 748,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними. Вказаної поставки позивач не заперечував.

87. У матеріалах справи містяться підписані сторонами та скріплені печатками підприємств специфікації на поставку продукції за період з 16.01.2020 по 20.01.2020.

88. Отже, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що після укладення спірного договору позивачем вчинялись дії, які підтверджують схвалення юридичною особою дистриб`юторського договору, а саме часткове виконання договору з боку позивача.

89. Суд касаційної інстанції не погоджується з вказаним висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

90. Відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

91. При оцінці обставин, що свідчать про схвалення правочину особою, яку представляла інша особа, необхідно брати до уваги, що незалежно від форми схвалення воно повинно виходити від органу або особи, уповноваженої відповідно до закону, установчих документів або договору вчиняти такі правочини або здійснювати дії, які можуть розглядатися як схвалення.

92. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 910/8794/16, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі.

93. Як було зазначено вище, у підпункті 20 пункту 11.9. розділу 11 статуту АТ ДПЗКУ (в редакції, чинній станом на день укладення спірного договору) визначено, що голова правління вправі приймати рішення про вчинення правочину у разі, коли ринкова вартість майна або послуг становить до 5 % вартості активів за даними річної звітності товариства.

94. Відповідно до підпункту 9 пункту 11.6 розділу 11 статуту позивача до повноважень правління належить вирішення всіх інших питань діяльності товариства, крім тих, що належать до компетенції загальних зборів, наглядової ради та ревізійної комісії.

95. Ураховуючи положення статуту товариства та те, що сума спірного договору перевищує 5% вартості активів за даними річної фінансової звітності АТ ДПЗКУ за 2018 рік, рішення про надання згоди на укладення договору належить до компетенції правління АТ ДПЗКУ , суд першої інстанції дійшов висновку, що при укладенні оспорюваного договору представники АТ ДПЗКУ діяли з перевищенням повноважень, передбачених статутом товариства.

96. Суд першої інстанції встановив, що правління АТ ДПЗКУ рішення про укладення оспорюваного договору не приймало, не уповноважувало Марченко І. О. та Петроченка О. В. на вчинення цього правочину.

97. Також правління АТ ДПЗКУ як єдиний уповноважений орган на укладення даної категорії договорів не делегувало права на вчинення правочинів з виконання оспорюваного договору жодній посадовій особі АТ ДПЗКУ .

98. За змістом статуту АТ ДПЗКУ (в редакції, затвердженій наказом Міністерства розвитку, торгівлі та сільського господарства України від 24.12.2019 № 802) органами управління товариства є: загальні збори, наглядова рада, правління, ревізійна комісія (пункти 10.1., 10.2. статуту). Виконавчим органом товариства, що здійснює управління його поточною діяльністю, є правління (пункт 13.1. статуту).

99. Суд першої інстанції зазначив, що положеннями статуту АТ ДПЗКУ підтверджується, що голова правління не є самостійним виконавчим органом управління, а тому зобов`язаний діяти на підставі рішень, прийнятих правлінням АТ ДПЗКУ . Вчинення головою правління товариства юридичних дій, правочинів без рішення правління є виходом за межі його повноважень.

100. Абзацом 6 пункту 13.3. розділу 13 статуту АТ ДПЗКУ (в редакції, затвердженій наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 24.12.2019 № 802) до компетенції правління товариства належить вчинення правочинів, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, становить до 10 (десяти) відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності товариства.

101. До повноважень правління АТ ДПЗКУ також належало вирішення інших питань, пов`язаних з поточною діяльністю товариства, за винятком тих, що віднесені законодавством та цим статутом до виключної компетенції загальних зборів та наглядової ради (абзац 14 пункту 13.3 розділу 13 статуту АТ ДПЗКУ (в редакції від 24.12.2019 № 802).

102. Самостійно, без рішення правління товариства голова правління АТ ДПЗКУ чи будь-хто інший не мав повноважень виконувати оспорюваний договір, оскільки: голова правління самостійно приймає рішення з питань діяльності товариства, за винятком питань, що належать до компетенції інших органів товариства відповідно до законодавства та з урахуванням положень цього статуту (абзац 2 пункт 13.10 розділ 13 статуту АТ ДПЗКУ ); голова правління видає розпорядчі документи в інтересах товариства тільки в межах компетенції (абзац 4 пункт 13.10 розділ 13 статуту АТ ДПЗКУ ); голова правління розпоряджається майном та коштами корпорації виключно відповідно до законодавства та цього статуту (абзац 6 пункту 13.10 статуту АТ ДПЗКУ ); голова правління у разі делегування повноважень правлінням товариства вчиняє правочини, якщо ринкова вартість майна (робіт, послуг), що є предметом такого правочину, становить до 10 відсотків за даними останньої річної фінансової звітності товариства (абзац 14 пункту 13.10 розділ 13 статуту АТ ДПЗКУ ).

103. Суд першої інстанції зазначив, що матеріалами справи підтверджується, що рішенням правління АТ ДПЗКУ від 19.06.2020, оформленим протоколом засідання правління АТ ДПЗКУ від 19.06.2020 № 54, було прийнято рішення про несхвалення дистриб`юторського договору від 03.12.2019 № 704, оскільки його було укладено представниками АТ ДПЗКУ з перевищенням повноважень і на невигідних умовах для товариства та доручено юридичному департаменту товариства звернутись до суду з позовом про визнання недійсним договору.

104. Ураховуючи те, що представники позивача, які вчиняли оспорювані правочини, діяли з перевищенням повноважень та в подальшому такий договір не був схвалений у належному порядку, а саме органом, уповноваженим відповідно до установчих документів товариства, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що схвалення спірного договору з боку позивача не відбулось.

105. Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 910/2030/18.

106. Звідси суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про належне схвалення АТ ДПЗУ оспорюваного правочину та, відповідно, відсутності підстав для визнання такого правочину недійсним.

107. Викладеним також спростовуються доводи ТОВ Грона Плюс , зазначені у відзиві на касаційну скаргу.

108. Водночас колегія суддів суду касаційної інстанції відхиляє доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18.02.2020 у справі № 910/16658/18, від 30.04.2020 у справі № 925/1147/18, від 26.02.2019 у справі № 925/1453/16, від 05.12.2019 у справі № 910/5137/19, від 25.04.2018 у справі № 910/9915/17, з огляду на таке.

109. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

110. Так, предметом розгляду справи № 910/16658/18 за позовом Дочірнього підприємства державної компанії Укрспецекспорт - державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства Спецтехноекспорт до Міністерства оборони України є стягнення 3 109 360,00 грн.

111. Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань з оплати поставленої продукції відповідно до укладеного сторонами державного контракту від 31.05.2017 № 403/1/17/29 (далі - контракт).

112. Верховний Суд постановою від 18.02.2020 у справі № 910/16658/18 рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог залишив без змін.

113. При цьому суди попередніх інстанцій виходили з того, що договірна ціна за контрактом становила 105 877 000,00 грн і замовником у протоколі розбіжностей до акта, враховуючи курсові втрати відповідача при купівлі іноземної валюти для розрахунку за продукцію, погоджено 111 980 400,00 грн та здійснено оплату цієї суми у повному обсязі. За відсутності внесення змін до контракту в частині збільшення договірної ціни, враховуючи, що продукція за контрактом передана навіть за наявності непогодження замовником встановленої виконавцем ціни, та визначення її у меншому розмірі, а також те, що виконавець прийняв оплату у визначеному замовником розмірі, вимога про сплату вартості продукції, що визначена на розсуд виконавця, проте непогоджена замовником, після виконання договору, є необґрунтованою.

114. Предметом спору у справі № 925/1147/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Вікторія (далі - ТОВ Вікторія ) до Товариства з обмеженою відповідальністю Вікторія. (далі - ТОВ Вікторія. ) та фізичної особи є: визнання недійсним рішення загальних зборів єдиного учасника ТОВ Вікторія. , оформленого рішенням учасника ТОВ Вікторія. від 24.09.2018 № 1/09, підписаного директором ТОВ Вікторія ; визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ Вікторія. від 24.09.2018, укладеного між ТОВ Вікторія в особі директора та фізичною особою; визнання недійсним рішення загальних зборів єдиного учасника ТОВ Вікторія. , оформленого рішенням учасника від 24.09.2018 № 2/09, підписане фізичною особою; визнання протиправними та скасування рішення і дій державного реєстратора Маньківської районної державної адміністрації Бондаренко Валентини Володимирівни від 24.09.2018 щодо ТОВ Вікторія. , зокрема щодо державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи: 24.09.2018 запис 10121050006000608; зміна місцезнаходження, зміна складу або інформації про засновників; а також щодо державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах: 24.09.2018 запис 10121070007000608; зміна додаткової інформації, зміна керівника юридичної особи.

115. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що спірні рішення та договір порушують його права та законні інтереси як учасника ТОВ Вікторія. та власника частки в статутному капіталі зазначеного товариства в розмірі 100%, відчуження якої стосуються спірні рішення та договір. Звідси правовідносини у справі № 925/1147/18 стосуються порушення корпоративних прав учасника товариства.

116. Звідси правовідносини у справах № 910/16658/18 та № 925/1147/18 не є подібними з правовідносинами у справі, що розглядається.

117. Постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 925/1453/16, від 05.12.2019 у справі № 910/5137/19, від 25.04.2018 у справі № 910/9915/17 ухвалені хоча й за однакового правового регулювання спірних правовідносин (зокрема, статей 207, 215 Цивільного кодексу України), що має місце в цій справі, але за іншої фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у них доказів), ніж у справі, що розглядається, тобто зазначені справи і справа, судові рішення в якій переглядаються, є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них.

118. Крім того, Верховний Суд постановою від 23.01.2020 у справі № 915/1734/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ЗАЛІВ ШІП ДИЗАЙН до Товариства з обмеженою відповідальністю АМІСО-ОЙЛ про визнання недійсною додаткової угоди від 11.05.2017 № 2 до договору оренди приміщення від 29.12.2016 № 17/03, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, скасував постанову суду апеляційної інстанції про задоволення позову та направив справу на новий розгляд до апеляційного господарського суду.

119. При цьому суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про вчинення директором позивача оспорюваної додаткової угоди № 2 до договору з перевищенням своїх повноважень.

120. Суд касаційної інстанції зазначив, що суду апеляційної інстанції належало, насамперед, встановити, чи був уповноважений директор позивача на підписання офіційного листа від імені юридичної особи (про дострокове розірвання договору), тобто на вчинення безпосередньо дії, яка може розглядатися як схвалення додаткової угоди № 2 до договору; чи вчинена така дія як підписання листа (про дострокове розірвання договору), а також безпосередньо правочин з розірвання договору в межах компетенції директора позивача, визначеної законом та статутом товариства, відповідно, чи є цей лист таким, що породжує правові наслідки для позивача.

121. Звідси у справі № 915/1734/18 судове рішення суду апеляційної інстанції скасоване з направленням справи на новий розгляд, що не означає остаточного вирішення справи та, відповідно, формування правового висновку в ній, та не мало загального характеру щодо інших справ чи певної категорії справ, у тому числі справи, що розглядається, а стосувалося конкретної справи (такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 06.08.2021 у справі № 904/5740/19).

122. З урахуванням викладеного посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 915/1734/18, є необґрунтованими.

123. За таких обставин, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу АТ ДПЗКУ слід задовольнити, постанову суду апеляційної інстанції - скасувати із залишенням в силі рішення суду першої інстанції .

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

124. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

125. Відповідно до статті 312 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

126. Зважаючи на викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги АТ ДПЗКУ , скасування постанови Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2021 та залишення в силі рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2020 у справі № 910/9108/20.

Щодо судових витрат

127. За змістом частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

128. У зв`язку із задоволенням касаційної скарги з ТОВ Грона Плюс на користь АТ ДПЗКУ підлягають стягненню судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, у розмірі 4 204,00 грн.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України задовольнити.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2021 у справі № 910/9108/20 скасувати.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2020 у справі № 910/9108/20 залишити в силі.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Грона Плюс (провулок Новопечерський, будинок 3, корпус 2, офіс 9, м. Київ, 01042, ідентифікаційний код 42374562) на користь Акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України (вул. Саксаганського, будинок 1, м. Київ, 01033, ідентифікаційний код 37243279) 4 204,00 (чотири тисячі двісті чотири) гривні 00 копійок судового збору за подання касаційної скарги.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Ю. Уркевич

Судді: Г. М. Мачульський

Є. В. Краснов