Постанова

від 07.04.2021 по справі 910/9108/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" квітня 2021 р. Справа№ 910/9108/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дідиченко М.А.

суддів: Кропивної Л.В.

Руденко М.А.

при секретарі: Пересенчук Я.Д.

за участю представників сторін:

від позивача: Леськов В.П.

від відповідача: Балицький Т.М.;

від третьої особи: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грона плюс"

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2020 року (повний текст складено 24.12.2020)

у справі № 910/9108/20 (суддя Алєєва І.В.)

за позовом Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грона плюс"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства

про визнання договору недійсним,-

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

Акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грона плюс" про визнання договору недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що дистриб`юторський договір від 03.12.2019 № 704 з боку позивача в особі Голови правління Марченко І.О., та представника Петроченка О.В. укладено з перевищенням повноважень, що є підставою для визнання недійсним договору.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.12.2020 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Визнано недійсним Дистриб`юторський договір № 704 від 03.12.2019, який укладений між Акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Грона плюс".

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Грона плюс"на користь Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" витрати зі сплати судового збору у розмірі 2102 грн 00 коп.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вказав про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 під час підписання спірного Дистриб`юторського договору від імені АТ "ДПЗКУ" не мали відповідного обсягу цивільної дієздатності, а тому у відповідності до вимог ст. 203, 215 ЦК України Дистриб`юторський договір від 03.12.2019 № 704, що укладений між позивачем та відповідачем підлягає визнанню недійсним.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Грона плюс" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2020 року у справі №910/9108/20 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що зазначаючи про ціну товару у розмірі 2 604 659 060,00 грн. суд першої інстанції не вказав, яким чином встановив дану обставину. Апелянт зазначає, що ціна спірного договору відповідно до його умов складається з додавання сум, зазначених у видаткових накладних, які фіксують факт поставки товару, тоді як відповідним договором сторонам (зокрема і позивачу) надано право змінювати обсяги продукції (виходячи з власних потужностей), ціну продукції (підлаштовувати під середньо ринкові, беззбиткові, вище/нижче собівартості тощо). Апелянт також зазначає, що в рамках дії договору позивач поставив на адресу відповідача товар лише на суму 9 127 748,00 грн., що не перевищує суму товару відповідно номенклатури договору, про яку зазначає позивач, та не перевищує 1,5 млрд. - дозволений статутом ліміт укладення правочинів головою правління.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/9108/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: Дідиченко М. А. - головуюча суддя; судді - Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2021 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду на 17.03.2021.

В судове засідання 17.03.2021 з`явились представники позивача та відповідача. Представник третьої особи позивач не з`явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2021 року оголошено перерву в розгляді справи до 07.04.2021.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2021 року призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, у зв`язку з перебуванням судді Пономаренко Є.Ю. на лікарняному.

Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.04.2021 року для розгляду справи №910/9108/20 сформовано колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Дідиченко М.А., Руденко М.А., Кропивна Л.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2021 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грона плюс" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2020 року у справі №910/9108/20.

Позиції учасників справи

05.03.2021 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив проти вимог та доводів апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Явка представників сторін

Представник третьої особи у судове засідання 07.04.2021 не з`явився, про поважні причини неявки не повідомив, хоча про дату, час і місце розгляду справи останній повідомлявся належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Оскільки третя особа була належним чином повідомлена про час та місце розгляду апеляційної скарги, явка сторін не визнавалася обов`язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Північний апеляційний господарський суд дійшов до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 07.04.2021 за відсутності представника третьої особи.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

03.12.2019 між Акціонерним товариством Державна продовольчо-зернова корпорація України (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Грона Плюс (дистриб`ютор) було укладено Дистриб`юторський договір № 704, за умовами якого постачальник на термін дії договору призначає дистриб`ютора в якості не ексклюзивного дистриб`ютора з розповсюдженням товару на умовах, встановлених цим договором. Дистриб`ютор зобов`язується прийняти від постачальника для реалізації та сплатити вартість товару відповідно до умов договору (п. 2.1., 2.2. Договору).

Відповідно до п. 4.1. Договору, ціна договору визначається шляхом додавання сум, вказаних у всіх видаткових накладних.

Згідно п. 4.2. Договору постачальник зобов`язується поставити товар за обсягами і ціною для Дистриб`ютора на перші 180 (сто вісімдесят) календарних днів, починаючи з моменту підписання Договору, що визначаються номенклатурою (Додаток 1).

Пунктом 4.4., 4.5. Договору сторони визначили, що обсяги продажів товару для дистриб`ютора на кожні наступні терміни, визначаються кожною наступною номенклатурою, та встановлюються на рівні не менше від обсягів попередньої номенклатури, але не більше виробничих потужностей постачальника. Ціна одиниці товару для дистриб`ютора на кожні наступні терміни визначаються кожною наступною номенклатурою та переглядається (коригується) з урахуванням індексу споживчих цін.

Відповідно до п. 4.6. договору постачальник має право в односторонньому порядку змінити ціну товару. При цьому постачальник повинен попередньо повідомити дистриб`ютора про зміну ціни не пізніше, ніж за 45 календарних днів до такої зміни, шляхом направлення до підписання нової номенклатури.

У разі неукладення нової номенклатури, після спливу термінів попередньої, вартість та обсяги продажів товару для дистриб`ютора, визначаються на умовах попередньої номенклатури до моменту укладення нової номенклатури (п. 4.7. Договору).

Товар постачається постачальником у обсягах, номенклатурі, в строки та в місці поставки, визначені у відповідній заявці, поданій дистриб`ютором постачальнику (п. 4.8. Договору).

Оплата за кожну партію Товару здійснюється не пізніше 120 (ста двадцяти) днів з моменту поставки, що підтверджується підписанням товарно-транспортної та видаткової накладних представником дистриб`ютора, такої партії товару на підставі відповідної заявки. Товар, що поставляється, оплачується по узгодженим сторонами цінам у відповідному додатку до цього договору, який діє на момент поставки товару (п. 6.1., 6.5. Договору).

Відповідно до п. 14.1. Договір набирає чинсоті з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2024.

Вказаний договір з боку позивача - Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" підписаний Головою правління Марченко Іриною Олександрівною, яка діє на підставі Статуту, та представником товариства позивача Петреченком Олексієм Володимировичем, який діє на підставі довіреності № 998 від 25.10.2019.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що вказані вище особи, які підписували спірний дистриб`юторський договір від імені позивача, вчиняли правочин за відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності, такий договір не було схвалено у належному порядку правлінням позивача, що є підставою для застосування ст. 203, 215 ЦК України щодо визнання договору недійсним.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку, що представники позивача, які вчиняли оспорюваний правочин, діяли з перевищенням повноважень та в подальшому такий договір не був схвалений у належному порядку, а саме органом уповноваженим відповідно до установчих документів товариства.

Однак, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 ЦК України).

Згідно з статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Як роз`яснено в п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних прав про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Отже, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов`язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

З преамбули спірного договору вбачається, що він від імені Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" підписаний Головою правління Марченко Іриною Олександрівною, яка діє на підставі Статуту, та представником товариства Петроченком Олексієм Володимировичем, який діє на підставі довіреності № 998 від 25.10.2019.

Відповідно до ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно зі ст. 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 238 Цивільний кодекс України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє (ст. 239 Цивільного кодексу України).

На момент укладання Договору, повноваження Голови правління щодо вчинення правочинів визначалися статутом позивача в редакції, яка затверджена наказом Мінагрополітики від 29.08.2019 № 502.

Підпунктом 20 пункту 11.9. розділу 11 Статуту визначено, що Голова правління має право приймати рішення про вчинення правочину у разі, коли ринкова вартість майна або послуг становить до 5 % вартості активів за даними останньої річної звітності Товариства.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції, з урахуванням приписів пунктів 4.1., 4.2., 4.4., 14.1. Договору зазначив, що мінімальна сума договору за 5 років встановляється у розмірі 2 604 659 060,00 грн., що є більше 5 % вартості активів позивача за даними річної бухгалтерської звітності, які станом на 31.12.2018 становили 31 619 255 000, 00 грн.

Однак, колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції не погоджується з огляду на наступне.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що дистриб`юторський договір за своєю правовою природою є договором поставки, згідно якого в силу вимог ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Договір купівлі-продажу є відплатним договором. Покупець, відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України, зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу, згідно з якою у випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. При цьому, ч. 3 ст. 632 ЦК передбачено, що якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Пунктом 4.1. договору визначено, що ціна договору визначається шляхом додавання сум, вказаних у всіх видаткових накладних.

Тобто, сторонами в договорі було погоджено гнучку ціну, яка визначається шляхом додавання сум поставленого товару згідно із всіма підписаними між сторонами видатковими накладними.

Пунктом 4.2. договору та додатком № 1 (номенклатура товарів), на який посилається позивач та суд першої інстанції, визначаючи ціну договору у розмірі 2 604 659 060,00 грн., було встановлено лише обсяги та ціну одиниці продукції, які позивач зобов`язувався поставити протягом 180 календарних днів з моменту підписання договору, та які відповідно до умов п.п. 4.3-4.6. договору в подальшому підлягали коригуванню (зокрема із правом позивача в одноособовому порядку на зміну ціни товару) з урахуванням індексу інфляції споживчих цін та враховуючи виробничі потужності позивача.

Як вбачається номенклатури товарів (додаток № 1 до договору), сторонами було погоджено обсяг та ціну продукції на період грудень 2019 - травень 2020.

Відповідно до п.п. 4.4., 4.5 договору обсяги продажів товару для дистриб`ютора на кожні наступні терміни, визначаються кожною наступною номенклатурою, та встановлюються на рівні не менше від обсягів попередньої номенклатури, але не більше виробничих потужностей постачальника. Ціна одиниці товару для дистриб`ютора на кожні наступні терміни визначаються кожною наступною номенклатурою та переглядається (коригується) з урахуванням індексу споживчих цін.

Тобто, п.п. 4.4., 4.5. договору передбачено, що майбутні обсяги продажу (поставки) товару погоджується сторонами в наступних номенклатурах, в яких сторони визначають як нові обсяги поставки, так і нові ціну товару.

А тому, здійснений як позивачем так і судом першої інстанції розрахунок ціни договору за 5 років виходячи із суми товару за номенклатурою, яка була погоджена лише на 6 місяців, суперечить як умовам договору та вимогам цивільного законодавства України.

Як вже було зазначено вище, сторонами в договорі у п. 4.1. було чітко зазначено, як визначається ціна договору - шляхом додавання сум, вказаних у всіх видаткових накладних.

Як зазначає відповідач, в рамках дії договору позивачем було поставлено відповідачу товар на суму 9 127 748,00 грн. В той же час, до матеріалів справи були надані лише видаткові накладні на загальну суму 6 773 748,00 грн.

Вказана сума поставленої продукції за видатковими накладними (навіть беручи до уваги суму, зазначеною відповідачем) не перевищує обмежень, встановлених підпунктом 20 пункту 11.9. розділу 11 Статуту Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", а тому на момент укладення спірного правочину голова правління ОСОБА_1 діяла в межах повноважень, передбачених статутом.

Посилання позивача на підписання від імені Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" оспорюваного договору також і ОСОБА_2 (другий підписант) з перевищенням повноважень колегія суддів відхиляє, оскільки, як вже було зазначено вище, дистриб`юторський договір був підписаний головою правління ОСОБА_1 , яка діяла в межах повноважень, передбачених статутом Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України".

Більше того, ОСОБА_2 , підписуючи спірний договір, діяв в межах повноважень, передбачених довіреністю від 25.10.2019 № 998, оскільки сума здійсненої поставки також не перевищувала граничної суми, вказаної у довіреності (не більше 10 000 000,00 грн.).

Посилання позивача в якості підстав для визнання недійсним договору на те, що наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 03.12.2019 № 98-п, наказом Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" від 03.12.2019 № 892-к ОСОБА_1 03.12.2019 була звільнена з посади Голови правління Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до ст. 241-1 Кодексу Законів про працю України, строки виникнення і припинення трудових прав та обов`язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями. Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день.

Тобто, день звільнення вважається останнім днем роботи, що також зазначено і у п. 2.27. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України, Міністерства праці України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. № 58.

А тому, оскільки спірний договір був підписаний 03.12.2019, тобто в останній день роботи ОСОБА_1 , твердження позивача в цій частині колегія суддів відхиляє.

Колегія суддів також враховує, що приписами статті 92 ЦК України унормовано, що юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов`язків і здійснювати їх через своїх учасників.

Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 ЦК України).

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

З огляду на вищезазначене, дефекти в компетенції, обсязі повноважень виконавчого органу юридичної особи, коли цей орган вступає в правовідносини із третіми особами, можуть залежати від дефектів реалізації учасниками такої юридичної особи корпоративних прав. У такому випадку дефекти волі юридичної особи, обмеження повноважень його виконавчого органу можуть перебувати поза межами розумного контролю з боку третьої особи, не викликаючи в третьої особи обґрунтованих сумнівів у правомірності дій виконавчого органу товариства.

З огляду на таке, на захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі й укладають із юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

При цьому частиною четвертою статті 92 ЦК України передбачено, що якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Таким чином, закон вимагає, щоб виконавчий орган юридичної особи діяв добросовісно і розумно, керуючись інтересами такої юридичної особи, а не власними. За порушення цієї вимоги на виконавчий орган може бути покладений обов`язок відшкодувати завдані юридичній особі збитки.

Однак закон враховує, що питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом юридичної особи протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Частина третя статті 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Разом із тим обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу юридичної особи необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.

Позивачем не доведено, що під час укладення оспорюваного договору відповідач вів себе недобросовісно або нерозумно.

У даному контексті колегія суддів також враховує положення ст. 241 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Загальне правило, що випливає зі змісту норм статті 241 Цивільного кодексу України, таке: представництво з перевищенням повноважень не породжує властиві представництву наслідки, тобто не створює діями представника права й обов`язки в іншої особи, від імені якої вчинено правочин. У наведеній статті зазначається лише про один варіант поведінки особи, представник якої вийшов за межі наданих йому повноважень, а саме - схвалення нею цих його дій.

Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

При цьому, наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, передача транспортних засобів, зняття їх з обліку із наданням усіх необхідних документів та прийняття часткової або повної оплати за спірними договорами).

Такі правові висновки в подібних правовідносинах наведені в постанові Верховного Суду України від 19.08.2014 року у справі № 5013/492/12 та постанові Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі № 910/11163/17.

Як вже було встановлено вище, на виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 6 773 748,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними. Вказаної поставки позивач не заперечував.

Більше того, в матеріалах справи містяться підписані сторонами та скріплені печатками підприємств специфікації на поставку продукції за період з 16.01.2020 по 20.01.2020.

Отже, після укладення спірного договору позивачем вчинялись дії, які підтверджують схвалення юридичною особою дистриб`юторського договору, а саме часткове виконання договору з боку позивача.

Посилання позивача та суду першої інстанції на рішення Правління АТ "ДПЗКУ" від 19.06.2020, оформлене протоколом від 19.06.2020 № 54, яким було прийнято рішення про несхвалення Дистриб`юторського договору від 03.12.2019 № 704, є необґрунтованим, оскільки такий документ не може бути доказом несхвалення оспорюваного правочину враховуючи вчинення позивачем конклюдентних дій щодо поставки товару за дистриб`юторським договором.

Доводи позивача про укладення оспорюваного договору на вкрай невигідних для позивача умовах та по заниженій ціні колегія суддів також відхиляє, оскільки умовами п. 4.6. договору позивач, у випадку завищеної ціни товару, має право в односторонньому порядку змінити таку ціну товару, попередньо повідомивши про це відповідача.

А тому, оскільки позивачем не доведено, що при укладені спірного договору голова правління ОСОБА_1 діяла з перевищенням повноважень, встановлених статутом Товариства та того, що під час укладення оспорюваного договору сторони діяли недобросовісно чи не розумно, а обставини справи свідчать про схвалення позивачем спірного договору в розумінні ст.241 ЦК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для визнання недійсним Дистриб`юторського договору № 704 від 03.12.2019, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

За таких обставин, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Грона плюс" підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2020 року у справі № 910/9108/20 - скасуванню.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання позову та апеляційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грона плюс" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2020 року у справі № 910/9108/20 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2020 року у справі № 910/9108/20 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

3. Стягнути з Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (01033, місто Київ, ВУЛИЦЯ САКСАГАНСЬКОГО, будинок 1, ідентифікаційний код 37243279) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Грона плюс" (01042, місто Київ, ПРОВУЛОК НОВОПЕЧЕРСЬКИЙ, будинок 3, корпус 2, офіс 9, ідентифікаційний код 42374562) 3 153,00 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги.

4. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

5. Матеріали справи № 910/9108/20 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 14.04.2021

Головуючий суддя М.А. Дідиченко

Судді Л.В. Кропивна

М.А. Руденко